Центральну роль у вченні К. Маркса відігравала теза про компенсаторну функцію релігії. Релігія — це "серце безсердечного світу": страждання в цьому світі не даремні, вони будуть винагороджені в майбутньому житті, праведники знайдуть "Царство Боже".
Багато в чому був не згоден з К. Марксом німецький учений М. Вебер (1864-1920). Хоча він і визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку, водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки. М. Вебер виходив з того, що найважливіші фактори соціальної зміни кореняться в культурних системах, до яких належить релігія. Цей вчений найбільше, ніж будь-хто інший із соціологів, показав значення великих релігійних рухів як для диференціації основних типів суспільства, так і для створення (через інституціоналізацію цінностей, що беруть у них початок як важливий стимул до певних видів змін, у тому числі в економіці). М. Вебер показав, наскільки духовні цінності можуть бути могутньою силою, що впливає на соціальні зміни. Він описав, як віра спонукувала кальвіністів до життя, сповненого праці й ощадливості; обидві ці якості сприяли розвитку сучасного капіталізму. Стаття "Протестантська етика і дух капіталізму", у якій М. Вебер уперше припустив цей взаємозв'язок, була лише першою його працею про релігію. Надалі він здійснив великі порівняльні дослідження конфуціанства, даосизму, індуїзму, буддизму, іудаїзму. У них М. Вебер виявляв взаємозв'язки соціальної організації та релігійних цінностей.
В. Гараджа, оцінюючи загалом праці Е. і М. Вебера, під-
креслює, що вони виявилися у повному розумінні слова в
області соціології релігії [3, с.28-29]. Наступний розвиток ішов по шляху намічених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність суспільства (тема Е. Дюркгейма); релігія і соціальна зміна (тема М. Вебера). Істотним доповненням до цих двох підходів були праці Б. Малиновського у яких одержав розвиток функціональний аналіз релігії і магії, що допомагають людині виходить, здавалося б, з безнадійних ситуацій. Тема Б. Малиновського — релігія і подолання криз [36].
У сучасній західній соціології виокремлені два основних напрями дослідження проблем релігії: функціональна теорія релігії і теорія конфліктів.
Функціоналісти прагнуть з'ясувати, яким соціальним цілям служить релігія; прихильники теорії конфлікту аналізують, яким способом релігія усталює класову систему, руйнує її чи одночасно сприяє тому й іншому.
Представник функціоналістів Б. Малиновський досліджував функції релігії, порівнюючи з чаклунством. Він дійшов висновку, що люди використовують чаклунство (тобто намагаються управляти надприродними силами), коли не можуть цілком підкорити собі обставини, від них незалежні; вони сподіваються, що чаклунство допомагатимемо уникати нещасливих випадків і передбачати майбутнє. Як думав Б. Малиновський, релігія виникає з нашої здатності любити і піклуватися про інших, з усвідомлення неминучості смерті. У багатьох релігіях передбачається деяке загробне життя чи без-
смертя відродження. Християни попадають у рай чи пекло; буддисти пере-
втілюються. Ритуали, пов'язані з цими віруваннями (наприклад, "поминаль-
не сидіння" у євреїв чи ірландські поминки перед похованням померлого),
слугують втішанням для живих, зменшують страх перед смертю.
Значення релігії полягає в тому, що вона не тільки дає розраду перед обличчям смерті, а й вносить певний сенс в інші аспекти Вона допомагає знайти відповідь на питання: "Чому це відбулося саме зі мною?", якось послаблює ситуації, що могли б здаватися несправедливими.
Позицій функціоналізму в дослідженні релігії дотримувався також 3. Фрейд Релігія, на його думку, захищає людей від страху безпорадності, випробуваного в дитинстві. Як дитина знаходить захист від цього страху в батьків, так і дорослі прагнуть знайти його в люблячого всемогутнього Бога. За Фрейдом, релігійні поняття, що мають свої корені у психіці людини, не можна вважати вірними у прямому розумінні. Він вважав, що релігійні поняття — це соціальні ілюзії. Ці ілюзії були б відкинуті, якби люди усвідомили, що вони засновані на психологічних потребах, які суперечать матеріальній природі.
Типовим для представників функціональної школи (до неї належали
також Т. Діа, Л. Шнайдер, Дж. Йінгер) було ідеалістичне зведення соціаль-
ної структури суспільства до взаємодії людей у межах певних інстинктів,
що регулюють поведінку людей за допомогою встановлених норм пове-
дінки. Релігія, на думку, створює систему вірувань, норм і ціннос-
тей, що об'єднують членів суспільства, забезпечують його цілісність і
єдність. Як і Е. функціоналісти вважають релігію найважли-
вішим фактором, що інтегрує суспільство.
Одна з головних ідей прихильників теорії конфліктів полягає в тому, що релігія зміцнює становище панівних груп суспільства, що пригнічують менш впливові групи. Це здійснюється за допомогою вірувань, що пропонують нижчим класам надію на краще життя в іншому світі. У такий спосіб відволікається увага від проблем цього світу.
Найпослідовнішими прихильниками теорії конфліктів є дослідники-матеріалісти, які вважають релігію знаряддям класового панування. На думку, релігія носить ілюзорний, міфічний характер, маскує не тільки страх і тривоги, а й несправедливість експлуатації при класовій системі. Матеріалісти вважають, що клас капіталістів підтримує міф про порятунок душі, вселяючи повагу до сильних світу цього і смиренність, щоб відвернути увагу робітників від боротьби проти економічної та ної системи, яка спричинює страждання.
З кінця 60-х років XX ст. до двох розглянутих теорій додався феноменологічний напрям у соціології релігії, що незабаром став провідним [21, с.294].
Серед представників цього напряму виділяють насамперед американського соціолога П. Бергера і західнонімецького вченого Н. Лукмана. Намагаючись обпертися на деякі філософські положення Е. Гуссерля, вони розглядають суспільство і соціальні інститути як продукти інтерсуб'єк-свідомості людей. Ними постулюють плюралізм "соціальних реальностей", причому основою оголошується "реальність повсякденного життя", над якою надбудовуються системи "символічних універсумів" у вигляді науки, мистецтва, релігії, філософії. Крім того, широко використовується принцип "інтенціональності" свідомості, тобто спрямованості на певний предмет, що дає змогу відійти від питання про реальність чи ілюзорність предмета релігійної віри.
У західній соціології релігії виокремлюється також емпіричний напрям (Г. Ле Бра, Д. Фітчер та ін.) [22, с.43 3^135], у рамках якого ведуться численні емпіричні дослідження релігійності населення. У сучасній західній соціології чільне місце посідають також дослідження представників релігійних організацій (І. Вах, Г. Меншингтаін.). Західна соціологія, ґрунтуючись на ідеалістичній і антидіалектичній світоглядній установках, не завжди ґрунтується на позиціях наукового пояснення релігії.
Розвиток вітчизняної соціології релігії пов'язаний з виокремленням її в окрему спеціальну соціологічну теорію. Зазначимо, що цей розвиток тривалий час стримувався домінуванням у суспільних науках атеїстичних поглядів на релігію, запереченням її з класових позицій. Водночас ще у 20-30-х роках XX ст. почали активізуватися дослідження із соціології релігії у зв'язку з розвитком конкретних досліджень релігійних і антирелігійних установок різних соціальних груп населення.
Особливо широко конкретно-соціологічні дослідження у галузі релігії велися в 60-х роках XX ст. (Р. Балтанов, А. Клибанов, А. Лебедев та ін.). В цей період були опубліковані перші праці, присвячені теоретичним проблемам соціології релігії (Ю. Левада, М. Ленсу, Є. Прокошина, А. Сухов, Д. Угринович, I. Яблоков та ін.). Значно розширилася проблематика дослідження, склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методів конкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних, територіальних спільнотах, професійних і демографічних групах; процеси секуляризації в соціалістичних країнах; зміни в релігійній свідомості, культі і релігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання та ін.
Розділ 21.Соціологія релігії АОІ
21.3. Релігія як соціальний феномен: структура, функції, класифікація
Відповісти на запитання "Що таке релігія?" соціолог, на думку М. Вебе-
ра, може лише після того, як вивчить цей феномен. М. Вебер не знімає проб-
лему визначення релігії, а просто вказує, що соціологічне визначення релігії
повинне на емпіричних даних. Соціолог повинен мати у своє-
му розпорядженні чітке визначення релігії, з яким він міг би працювати, тобто вирізнити релігію з безлічі інших явищ, визначити об'єкт дослідження.
Ищрелігією ми розуміємо комплекс вірувань і практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаються спілкуватися з реальністю, що лежать за межами повсякденного досвіду. Сюди можна зарахувати всі ті явища, що від інших (етичних, естетичних, політичних та подібних) відрізняються саме як релігійні, тобто все те, у чому людина виражає свою віру в надлюдську силу, і що вона робить, щоб підтримати свій зв'язок з нею (див.
РЕЛІГІЯ
(структурні елементи)
СИСТЕМА ДОГМАТІВ -
офіційні церковні документи, богословська література, міфи, легенди
КУЛЬТ -
сукупність релігійно-магічних у
з канонами релігії
СПЕЦИФІЧНІ ЕМОЦІЙНІ ПЕРЕЖИВАННЯ -
пов'язані з віруванями та культом
НОРМИ МОРАЛІ -
освячені в системі догматів даної релігії
ЦЕРКВА -
суспільний інститут, об'єднує людей на релігійному та більш широкому ґрунті
Рис. 21.1. Структурні елементи релігії як соціального феномена
Ми не можемо визначити релігію за допомогою формально-логічної дефініції через вказівку роду і видової відмінності. У найзагальнішій формі визначення можна подати так: релігія — це сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда, спосіб практично-духовного освоєння світу й галузь духовного виробництва. Як така вона являє собою: 1) проявів сутності суспільства; 2) з необхідністю виникаючий у процесі становлення людини і суспільства аспект життєдіяльності; 3) спосіб існування і подолання людського самовідчуження; 4) відображення дійсності; 5) суспільну підсистему; 6) феномен культури.
Варто також ураховувати фактори, що детермінують релігію. І тут важливо відповісти на запитання: "Під впливом яких факторів релігія виникає, існує і відтворюється?" Можна виокремити соціумні, соціокультурні, антропологічні, психологічні, гносеологічні детермінанти, зазвичай метафорично називають "коренями релігії".
У вітчизняній соціологічній літературі склався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причин виникнення релігії, що одержав теоретичне оформлення у вченні про соціальну сутність і природу релігії. Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії. У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні коренірелігії, причому соціальні корені є визначальними [23]. Вони являють собою систему соціальних відносин, що детермінують виникнення, функціонування і відтворення релігії.
Від соціальних коренів релігії, як справедливо відзначають соціологи, варто відрізняти її історичні корені, під якими мається на увазі історична обумовленість сучасної релігії її попереднім розвитком. Що стосується її гносеологічних коренів, то вони пов'язані з формуванням у свідомості людини релігійних уявлень під час її пізнавальної діяльності. Суть цих уявлень полягає в абсолютизації суб'єктивного боку процесу пізнання, мінливого відображення реальності. Формування релігійної свідомості пов'язано з людською психікою, оскільки релігійні відправлення завжди супроводжуються сильними емоційними настроями. У цьому зв'язку виокремлюють психологічні корені релігії.
Розуміння обумовленості сутності релігії сукупністю причин її виникнення (детермінант) дає змогу чіткіше визначити структуру релігії. Один з можливих варіантів структуризації релігії запропонував Д. Маркович [12, с.401]. Структуру релігії, за Д. Марковичем, утворюють п'ять елементів. Перший являє собою саму ідею надприродної істоти. Другий елемент полягає в почутті поваги і страху, що релігійна людина відчуває перед надприродною істотою. Третім елементом є релігійні символи, що представляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню) і за допомогою яких релігійна людина встановлює з цією істотою контакт. Четвертий елемент — ритуал, тобто особливі дії релігійного характеру (молитви, жертвоприношення і т. ін.), за допомогою яких релігійна людина звертається до божества. П'ятий елемент складають релігійні організації і служителі, які сприяють здійсненню комунікації релігійної людини з надприродною
У процесі розвитку соціології релігії та інших релігієзнавчих наук виникла ще одна п'ятиелементна структура релігії, що охоплює такі елементи: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші форми культової практики, а також різні форми поширення релігії. Певний інтерес становить схема структурування релігії, запропонована Джонстоуном [3, с.63-66]. Вона складається з певної кількості основних елементів, що допомагають зрозуміти, чи є релігією система вірувань.
По-перше, релігія припускає наявність групи віруючих, хоча і може бути пов'язана з глибоко особистим переживанням. Соціологів цікавлять релігійні групи і те, чим вони відрізняються від інших груп у суспільстві. Дослідження релігії спирається на вивчення певних спільностей, наприклад католиків, протестантів, іудаїстів чи таких організацій, як секти.
По-друге, релігія асоціюється з поняттями, що вважаються священними.
Вона проводить розподіл між предметами повсякденного життя і незвичайними явищами — чудесами. Ці явища стають священними тому, що вважаються пов'язаними з чимось надприродним — з якоюсь силою чи істотою, можливості якої необмежені законами природи. У різних релігіях існують свої священні предмети і
По-третє, релігія має певну сукупність вірувань — віросповідання. Ці вірування пояснюють людську натуру, що оточує природу, і надприродні сили, що вважаються священними.
По-четверте, релігія припускає особливу сукупність дій чи ритуалів. Ритуали — зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил (наприклад, проходячи повз церкву, католик хреститься або вимовляє молитву).
У сучасній вітчизняній соціологічній літературі відзначається тенденція при структуризації релігії не обмежуватися гносеологічним і логічним боками релігії, а включати у структуру і організаційні елементи. Так, наприкінці 80-х років XX ст. у структурі релігії, як правило, виокремлювали три основних елементи — релігійну свідомість, релігійний культ і релігійні організації [9].
Релігійна свідомість являє собою перекручене, фантастичне відображення людьми панівних над ними природних і суспільних сил; при цьому
"земні сили набирають форму неземних" [12, с.403]. Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного.
Релігійний культ — це система символічних дій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне.
Для об'єднання віруючих існують релігійні організації (церква, секта і т. ін.) і особлива група людей — духівництво, функціями якого є керівництво релігійними культовими дійствами. Деякі автори поряд з релігійною свідомістю і релігійною організацією розглядають як третій елемент релігійну діяльність [23].
У результаті пошуку у вітчизняній соціології релігії викристалізувалися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійна діяльність; 3) релігійні відносини; 4) релігійні інститути і організації.
Заслуговує на підтримку думка соціологів, що коли об'єктом вивчення є релігія як соціальна підсистема, зазначені елементи можна вважати максимальною межею її членування. При диференційованому розгляді кожного елементу виявляється його певний ступінь складності. Структурно-функціональний аналіз у такому разі стає засобом вивчення структури і функцій виділених елементів.
У вітчизняній літературі склалися два підходи до розуміння функцій релігії. Перший з них полягає в тому, що дослідники намагаються визначити, виокремити "специфічно релігійну" функцію — функцію "фіктивного регулювання", пов'язану з помилковим тлумаченням й ілюзорним заповненням дійсності. Переконливіше виглядає другий підхід, суть якого полягає не в "специфічних для релігії" функціях, а у специфічності виконання релігією тих чи інших соціальних функцій, зумовлених потребами суспільства, соціальних груп та індивідів.
Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини і т. ін.), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізується у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.
Створення картини світу — одна з головних складових світоглядної функції, що, однак, не вичерпує цю функцію повністю. Але не менш важливо, щоб завдяки цій картині людина зуміла знайти сенс свого життя. Саме тому світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.
Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненні дійсності, а також
Розділ 21 ■ Соціологія релігії _________ 4ПРІ
у релігійній розраді. У релігії відбувається уявне зняття протиріч: реальне гноблення переборюється "волею в дусі", соціальна нерівність перетворюється в рівність у гріховності, у стражданні; роз'єднаність замінюється братерством "у Христі", у громаді; фактичне безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; узагалі світ зла і несправедливості замінюється "Царством Божим" ("Царством небесним").
Комунікативна функція. "Богоспілкування" вважається вищим видом спілкування, а спілкування з "ближніми" — другорядним. Спілкування відбувається насамперед у культовій діяльності. Богослужіння у храмі, молитовному будинку, участь у таїнствах, суспільна молитва розглядаються як головний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Позакультова діяльність і взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.
У процесі спілкування віруючих виробляються певні правила і норми поведінки, що служать соціальними регуляторами. Це регулювання складає зміст ще однієї функції релігії — регулятивної.
Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціонованих способів поведінки релігія переважно упорядковує думки, устремління і дії людей.
Легітимізуюча функція. Релігія як один з важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, що підтримували б стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували й узаконювали б ціннісно-правову складову цього порядку.
Ідеологічна функція. Релігія в суспільстві, як відомо, може відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинах може претендувати на роль єдиновірної і протиставлятися іншим віруванням і релігіям, а тим самим протистояти системі релігійних поглядів інших прошарків і класів. У цьому разі релігія починає відстоювати класові чи групові інтереси, виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збереженням і забезпеченням стабільності суспільства безпосередньо пов'язана ще одна функція релігії — інтегративна.
Інтегративна функція. Релігія може бути фактором інтеграції суспільства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи
думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.
Однією з пріоритетних проблем сучасної релігії є проблема класифікації. Початок класифікації релігії в соціології варто пов'язувати з працями М. Вебера, де релігії вирізняються залежно від підходу до питання порятунку душі. М. Вебер проаналізував різні погляди на порятунок душі, звернувши особливу увагу на специфіку розуміння таких питань: Чи вимагає порятунок душі пасивного споглядання (містицизму) або активного управління своєю волею (аскетизму)? Чи відбувається порятунок душі в цьому чи будь-якому іншому світі (у внутрішньому світі людини чи поза цим світом, у Царстві небесному)?
Еволюційний підхід до релігії як соціального інституту знайшов втілення у класифікації світових релігій американського вченого Р. Белла [12, с.406]. Ця класифікація, охоплюючи всі історичні форми релігії, виокремлює п'ять рівнів її розвитку. Примітивні релігії —тотемізм, анімізм, табу, землеробський культ, фетишизм і магія. Архаїчні релігії—виникають шаманізм, ранні та пізні національні релігії (релігія Стародавньої Греції, Риму, Китаю, Індії, конфуціанство). Історичні релігії —відбувається ускладнення релігійних форм, домінують християнство, буддизм, іслам. Ранні сучасні релігії — конфесіоналізовані (чітко зорієнтовані, віддані певній конфесії) релігії. Сучасні релігії — модернізовані релігії, неорелігії (сатанізм, неохристиянські секти — мормони, свідки Єгови; неосхідні культи — рух Харе Крішна, дзен(чань)-буддизм; науково-релігійні об'єднання — церква сайєнтології, вчення Реріхів, медитаційні об'єднання) та модифіковані варіанти традиційних релігій.
Як бачимо, в основу класифікації тут покладено ступінь диферен-
ціації. Релігійні комплекси, що виникають на кожному з етапів, мають
схожі які Р. Белла вивчає і класифікує за такими катего-
ріям: система символів, релігійні дії, релігійні організації та соціальні наслідки.
Досить поширений підхід, при якому за основу класифікації беруть
структурні елементи релігії і виходячи з цього виокремлюють такі типи
релігій: догматичний, емоційно-етичний, ритуальний і традиціоналістич-
ний. До догматичного типу належать такі релігії, в яких детально роз-
роблене і розвинуте віровчення, а від віруючого вимагаються вивчення
і засвоєння цього вчення (таке, наприклад, католицтво). До емоційно-
етичного типу належать релігії, особлива увага приділяється мо-
ральному вихованню віруючого і здійсненню віруючим моральних діянь (така, наприклад, буддистська релігія). До ритуального типу належать релігії, в яких особливу роль грає виконання релігійних обрядів, до традиціоналістичного — релігії, в яких істотне значення має спосіб здійснення релігійних обрядів, причому останні охоплюють велику кількість елементів стародавніх народних вірувань і звичаїв.
Зазначимо, що розглянуті класифікації не вичерпують усіх існуючих варіантів, а рівні можуть одночасно існувати у різних комбінаціях. Релігія як соціальна підсистема суспільства розвивається разом з ним, а процеси, що відбуваються в ній, впливають на інші соціальні процеси. Найвагоміші в релігійній сфері — це процеси сакралізації та секуляризації. Сакралізація — це широке залучення до сфери релігійного впливу на функціонування різних соціальних інститутів, на відносини і форми суспільної та індивідуальної свідомості. Секуляризація — це процес послаблення впливу релігії як засобу мислення та життя і одночасно послаблення впливу церкви як суспільно-політичної
При виникненні відповідних соціальних умов процес сакралізації може перейти в процес ресакралізації, як це відбувається в сучасній Україні.
розуміють складний і бурхливий процес релігійного відродження духовної культури на тлі продовження дії об'єктивних і суб'єктивних факторів оновлення секуляризаційної культури.
У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на ґрунті релігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення і вироблення практичних рекомендацій для владних структур щодо досягнення миру і злагоди серед громадян країни з різними відносинами до релігії загалом та її окремих напрямів.
ІДсІГ' Резюме
Соціологія релігії — галузева соціологічна теорія, що вивчає релігію
як соціальний феномен у різноманітних його проявах, визначивши тим
самим її за об'єкт дослідження. Предметом соціології релігії є соціа-
льно-релігійні відносини і взаємозв'язки, що виникають між людьми
на підставі місця та ролі в соціальній підсистемі "релігія",
структури та функцій цих зв'язків, взаємодії з іншими соціальними відносинами.
2. У дослідженнях з проблем релігії соціологія використовує методи опитування, спостереження та експерименту, статистичного та порівняльного аналізу, аналізу документальних та історичних джерел.
3. Перші кроки у становленні соціології релігії пов'язують з працями О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, а також з подальшим її розвитком К. Марксом, Ф. Енгельсом, М. Вебером, Б.Малиновським, Т. Діа, Л. Шнейдером, Дж. Зінгером. Суттєвий внесок у сучасну західну соціологію релігії зробили П. Бергер, Н. Лукман, Е. Гусерль, Г. Ле Бра, Д. Фіт-цер, І. Вах, Г. Меншинч та ін. Проблеми релігії досліджували й вітчизняні соціологи: Р. Балтанов, А. Клібанов, А. Лебедев, Ю. Левада, М. Ленсу, Є. Прокошина, А. Сухов, Д. Угринович, I. Яблоков та ін.
4. Релігія як соціальний феномен має свою структуру (релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні відносини, релігійні інститути та організації) і функції (світоспоглядальна, компенсаційна, комунікативна, регулятивна, легітимізуюча, ідеологічна та інтегративна).
5. Основні соціальні процеси в релігійній сфері (сакралізація та секуляризація) взаємодіють з іншими соціальними процесами і залежно від наявності відповідних соціальних умов та під впливом соціальних чинників сприяють підвищенню чи зменшенню соціальної ролі релігії у функціонуванні конкретного суспільства.
ЙПР| Список використаної та рекомендованої літератури
1. Арон Р. Зтапьі развития социологической мьісли: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1993.
2. Вебер М. Наука как признание и профессия // М. Вебер. Избр. произ-ведения: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1990.
3. Гараджа В. И. Социология религии. — М.: Наука, 1996.
4. Гіденс Е. Соціологія. — К.: Основи, 1999.
5. Дюркейм 3. Курс социальной науки // 3. Дюркгейм. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. М.: Канон, 1995.
6. Єришев А. О. Досвід соціологічних досліджень релігійності. — К.:
Наук, думка, 1967.
7. Ерьжев А. А., Лукашевич Н. 77. Социология религии. — К.: МАУП, 1999.
8. Классикимировогорелигиоведения.—М.: Канон, 1996.
9. Краткий социологический словарь IПод. общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина. — М.: Политиздат,
10.Лимаренко А. П. Социология религии //Социол. словарь /Сост. А. Н. Ел-суков, К. В. Шульга. — 2-е — Минск: Университетское,
77. Лубовський В. Д. Соціологія релігії // Соціологія: Короткий енцикл. словик / За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: УЦДК, 1998.
И.ЛукашевичМ. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні
теорії. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. ІЗ.ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Социология. — К.: МАУП, 2002.
14. МарковичД. Общая социология: Пер. с серб.-хорв. — Ростов н/Д: Изд-во ун-та, 1993.
15. МарксК. К критике гегелевской философии права: Введение // К. Маркс, Ф. Знгельс.Соч. — Т. 1.
16. Маркс К. Зкономическо-философские рукописи 1844года // К. Маркс, Ф. Знгельс.Соч. — Т. 42.
17.РадугичА. А. Введение в религиоведение: Курс лекций. — М.: Логос, 1996.
Ів.РуткевичЕ. Д. Социология религии // Знциклопедический социол. слов. / Под общ. ред. Г. В. Осипова. — М.: ИСПИ РАН, 1995.
19. Самигин С. И., Нечипуренко В. Н., Полонская И. Н. Религиоведение: социология и психология религии. — Ростов н/Д: Феникс, 1996.
20. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. — М.: Феникс, 1994.
21. Современная западная социология: Словарь. —М.: Политиздат, 1990.
22. Социологический словарь I Сост. А. Н. Елсуков, К. В. Шульга. — Минск: Университетское, 1991.
23. Социология I Г. В. Осипов и др. — М.: Наука, 1990.
24. Соціологія: Підручник /За ред. В. Г. Городяненка. — К.: Академія, 2002.
25. Соціологія: Короткий енциклопедичний слов. / За заг. ред. В. I. Воло-вича. - К.: УЦДК, 1998.
26. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. В. М. К.: Каравела, 2000.
27. Социология: Учебник /Отв. ред. П. Д. Павленок. —М.: Маркетинг, 2002.
28. Социология: Знцикл. / Сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко, Г. М. Евель-кин и др. — Минск: Книжньгй Дом, 2003.
29. Спенсер Г. Основньїе начала. — СПб., 1886.
30. Спенсер Г. Сочинения. — СПб., 1899. — Т. 5. — Ч. 1. Основания зтики.
31. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. / За ред. В. С. Пилипенка. — К.: Каравела, 2003.
32. Сухов А. Д. Религия как общественньїй феномен: Философские проб-лемь исследования. — М.: Наука,
33. УгриновичД. М. Психология религии. — М.: Мьісль, 1969.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |