Ерне́ст Мі́ллер Хемінгуе́й, також Гемінґвей англ. Ernest Miller Hemingway МФА: [ˈɝnɛst ˈmɪlɚ ˈhɛmɪŋweɪ̯]; 21 липня 1899 — 2

Ернест Хемінгуей

Ерне́ст Мі́ллер Хемінгуе́й, також Гемінґвей англ. Ernest Miller Hemingway МФА: [ˈɝnɛst ˈmɪlɚ ˈhɛmɪŋweɪ̯]; 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник та журналіст, лауреатНобелівської премії з літератури за 1954 рік.

Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь було названо малу планету 3656 Хемінгуей.

Біографічні відомості

Дитинство

Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, штат Іллінойс, США, передмісті Чикаго. Його батько Кларенс Едмот Хемінгуей працював лікарем, а його мама Грейс Голл — музикантом. Ернест був першою дитиною в сім'ї. Його назвали в честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Хемінгуею не подобалося і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Уайльда «Як важливо бути серйозним».

Мама Хемінгуея часто виконувала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест дуже не хотів займатися музикою та співами, але його супротив було придушено і він щодня відвідував уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.

Сім'я Хемінгуеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще котедж «Уіндмер» на озері Валлун. Кожне літо Хемінгуей з батьками, братами і сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки в «Уіндмер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі і він міг займатися своїми справами - сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Літературна діяльність

Літературне покликання Хемінгуея з'явилось ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцеву газету Star.

Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись водієм швидкої допомоги. 8 липня 1918 р. він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто ді П'яве. У воєнному шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка, тим не менше, відмовила йому. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест відновив літературні експерименти, працюючи журналістом в Чикаго. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його послали від газети Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. Фітцджеральд, Г.Стайн і Езра Паунд, які оцінили праці молодої людини. В Парижі в 20-ті роки Ернест Хемінгуей зустрічався з Джойсом. Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах Свято, яке завжди з тобою(англ. A Moveable Feast). Вже в 1925 р. була опублікована книга Хемінгуея — «У наш час» («англ. In Our Times»). Перший, по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея у 1926 р. після виходу в світ «І сонце сходить»[1] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але одночасно блискучого роману про «втрачене покоління» французьких і іспанських репатріантів 1920-х рр. Післявоєнні роки Хемінгуей присвятив повністю літературі.

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибалкою. В 1927 р. вийшов збірник розповідей «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а в 1933 році — «Переможець нічого не отримує» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як унікального автора коротких оповідань. Серед найвідоміших з них є «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшості Хемінгуей запам'ятався через роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — історію нещасливого кохання, яке розвивалось на тлі баталій І Світової війни.

Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди була виражена в романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танганьїки зафіксовані в «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описані в романі «Мати чи не мати» («англ. To Have Or Have Not»), 1937. Хемінгуей тяжко переживав Громадянську війну в Іспанії в середині 1930-х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, які боролись з генералом Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших в творчості Хемінгуея. З початком ІІ Світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках, був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому, його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і в 1953 р. десь у Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. В тому ж році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea»), 1952. Цей твір повпливав також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури у 1954 р.

В 1959 році Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. В 1960 році письменник повернувся до США, в Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав тяжкими депресіями і розладами психіки, а також цирозом печінки. В 1960 р. він лежав в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці. Це відбулось 2 липня 1961 р. в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.

Стефан Цвейг

Стефан Цвейг (нім. Stefan Zweig; 28 листопада 1881, Відень — 23 лютого 1942, Петрополіс поблизу Ріо-де-Жанейро) — австрійський письменник, критик, автор численних белетризованних біографій.

Початок життя і творчість

Цвейг народився у Відні в родині багатого єврейського підприємця, власника текстильної мануфактури. У книзі спогадів «Учорашній світ» Цвейг підкреслено скупо розповідає про своє дитинство і юність. Коли заходить мова про батьківський дім, гімназію, а потім університет, письменник свідомо не дає волю почуттів, підкреслюючи, що на початку його життя було все точно так само, як і в інших європейських інтелігентів рубежу століть.

Навчання і перші подорожі

Закінчивши Віденський університет, Цвейг відправляється в Лондон, Париж (1905), подорожує по Італії та Іспанії (1906), відвідує Індію, Індокитай, США, Кубу, Панаму (1912). Останні роки першої світової війни Цвейг жив у Швейцарії(1917—1918), а після війни оселився поблизу Зальцбурга.

Подорожуючи, Цвейг з рідкісним завзяттям і наполегливістю задовольняв свою допитливість. Відчуття власної обдарованості спонукає його до писання віршів, а солідний матеріальний стан батьків дозволяє без труднощів видати першу книгу. Так з'явилися на світ «Срібні струни» (Silberne Saiten, 1901), видані на власні кошти автора. Цвейг ризикнув послати перший збірник віршів своєму кумиру — великому австрійському поету Райнеру Марія Рільке. Той надіслав у відповідь свою книгу. Так зав'язалася дружба, яка тривала до самої смерті Рільке.

Цвейг товаришував з такими відомими особистостями, як Е. Верхарн, Р. Роллан, Ф. Мазерель, Огюст Роден, Томас Манн, З. Фрейд, Дж. Джойс, Г. Гессе, Г. Веллс, П. Валері.

У роки першої світової війни Цвейг опублікував ліричний нарис про Р. Роллана, назвавши його «совістю Європи». Цвейг присвятив есе Максиму Горькому, Томасу Манну, Марселю Прусту і Йозефу Роту.

Особливості творів Цвейга

Новели Цвейга — «Амок» (Amok, 1922), «Сум'ятиця почуттів» (Verwirrung der Gefühle, 1927), «Шахова новела» (Schachnovelle, 1941) — зробили ім'я автора популярним у всьому світі. Новели вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують міркувати над змінність людських доль. Цвейг не втомлюється переконувати в тому, наскільки беззахисне людське серце, на які подвиги, а часом злочини, штовхає людину пристрасть.

Цвейг створив і детально розробив свою власну модель новели, відмінну від творів загальновизнаних майстрів короткого жанру. Події більшості його історій відбуваються під час подорожей, то захоплюючих, то утомливих, а то й по-справжньому небезпечних. Все, що трапляється з героями, підстерігає їх в дорозі, під час коротких зупинок або короткого відпочинку з дороги. Драми розігруються у лічені години, але це завжди головні моменти життя, коли відбувається випробування особистості, перевіряється здатність до самопожертви. Серцевиною кожної розповіді Цвейга стає монолог, який герой вимовляє в стані афекту.

Новели Цвейга є свого роду конспектами романів. Але коли він намагався розгорнути окрему подію в просторову розповідь, то його романи перетворювалися в розтягнуті багатослівні новели. Тому романи з сучасного життя Цвейгові в цілому не вдавалися. Він це розумів і до жанру роману звертався рідко. Це «Нетерпіння серця» (Ungeduld des Herzens, 1938) і «Шалені перетворення» (Rauch der Verwandlung), надрукований німецькою вперше через сорок років після смерті автора, у 1982 році (у СРСР надрукована під назвою «Христина Хофленер», 1985).

Цвейг нерідко писав на стику документа і мистецтва, створюючи захоплюючі життєпису Магеллана, Марії Стюарт, Еразма Роттердамського, Жозефа Фуше, Бальзака (1940).

В історичних романах прийнято домислювати історичний факт силою творчої фантазії. Де не вистачало документів, там починала працювати уява художника. Цвейг, навпаки, завжди віртуозно працював з документами, знаходячи в будь-якому листі або мемуарах очевидця психологічне підґрунтя.

Теодор Драйзер

Теодор Герман Альберт Драйзер (англ. Theodore Herman Albert Dreiser; 27 серпня 1871, Терре-Хот, штат Індіана — 28 грудня 1945, Голівуд) — американський письменник і громадський діяч.

З біографії

Батьки Драйзера — Джон Драйзер і Сара Шьоньоб - співвласники підприємства з обробки вовни. Сім'ю переслідували нещастя: пожежа, яка знищила запаси вовни, травма батька, який після цієї пожежі працював на будівництві, загибель трьох старших синів. Сім'я часто переїжджала з місця на місце. Нарешті осіла в провінційному містечку Терре-Хоут(англ.)укр. у штаті Індіана.

Теодор Драйзер, дев'ята дитина в сім'ї, народився 27 серпня 1871 року. В 1887 році закінчив школу. В 1889 році вступив до університету штату Індіана. Через рік припинив навчання, оскільки не зміг його оплачувати. Працював клерком, у пральні візником фургону.

Журналістика

У 1892—1894 працював репортером у газетах Піттсбурга, Толедо, Чикаго і Сент-Луїса. В 1894 р. переїжає до Нью-Йорка. Його брат Поль Дрессер організує музичний журнал «Еврі манс», і Драйзер починає працювати редактором. В1897 кидає журнал. Писав на замовлення «Метрополітен», «Харперс», «Космополітен».

До появи свого першого роману в 1900 Драйзер опублікував 42 статті й ряд поем. Драйзер в інтервью для довідника «Хто є хто в Америці» (1899) вказав, що ним написані дві книги: «Дослідження про знаменитих сучасників» і «Поеми».

Література

Романи

Бібліографія праць Драйзера як правило починається з його роману «Сестра Керрі» (1900). У 1911 Драйзер публікує свій другий роман «Дженні Герхардт».

Романом «Фінансист» (1912) Драйзер почав свою монументальну «Трилогію бажання». В її основу покладена історія життя міліонера. Другий том — «Титан», 1914; третій — «Стоїк».

«Трилогія бажання» — одне з видатних досягнень американської та європейської літератури XX ст. Т.Драйзер виключно талановито зображує фінансове середовище.

У 1916 вийшов друком роман «Геній», який Драйзер вважав своїм кращим твором. Тема роману — влада грошей.

В своєму романі «Американська трагедія» (1925) Драйзер зображує середньостатистичного американця — юнака Клайда Грифітса, малоосвіченого, легковажного, безвольного. Суть трагедії Грифітса - марнославство, жага до високого становища в суспільстві, які штовхнули його до злочину, через що той закінчив своє життя на електричному стільці.

Драйзер — художник-натураліст. Його мистецтво — мистецтво фактів та речей — будується на спогляданні за життям як воно є. Разом з тим Драйзер і художник-психолог.

У 1944 р. Американська академія мистецтв і літератури нагороджує Драйзера почесною золотою медаллю за видатні досягнення в галузі мистецтва й літератури.

Франц Кафка

Біографія

Народження

Кафка народився 3 липня 1883 року в єврейській сім'ї, в Празі (Богемія, в той час — частина Австро-Угорської Імперії), в родині торговця галантерейними товарами Германа Кафки (1852–1931), який вийшов з чеськомовної єврейської громади та Юлії Кафки (Леві) (1856–1934), яка віддавала перевагу німецькій мові. Батько до свого одруження проживав у гетто, в облупленому будинку; будинок, в якому народився Франц Кафка, був красивою будівлею 18 століття, побудованою колись монахами Страхова, знаходився, власне, поза територією гетто — на місці, призначеному з часів середньовіччя для навернення євреїв в християнську віру. Будинок цей був зруйнований, потім реконструйований, і на ньому зараз існує меморіальна дошка.[4] У Кафки було два молодших брати та три молодші сестри. Обидва брати, не досягши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Сестер звали Еллі, Валлі та Оттла (всі троє загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польші).

Дата добавления: 2015-11-04