“Суть загроз інтересам безпеки України”, який включає в себе три підрозділи, наведена характеристика проблеми дослідження, розкривається взаємозв’язок явищ, що досліджуються. Висвітлюється зміст

“Суть загроз інтересам безпеки України”, який включає в себе три підрозділи, наведена характеристика проблеми дослідження, розкривається взаємозв’язок явищ, що досліджуються. Висвітлюється зміст поняття загрози ітересам безпеки як методологічної основи для визначення суті загроз інтересам безпеки України. Аналіз підходів до визначення суті проблеми дозволяє удосконалити соціально-філософську рефлексію суті і змісту загроз інтересам безпеки і визначити їх як наявність об’єктивних можливостей або (і) готовності (наміри плюс можливості) одного із суб’єктів соціальної дійсності нанести збитки інтересам безпеки особистості, суспільства і держави з метою розв’язання суперечностей, що виникають, і досягнення однобічних переваг. Виходячи з даної дефініції, загрози інтересам безпеки України визначаються як детерміновані об’єктивно-суб’єктивними факторами об’єктивні можливості або (і) готовність будь-якого суб’єкта соціальної дійсності нанести збитки життєво важливим інтересам України з метою розв’язання існуючих суперечностей і одержання однобічних переваг. Обгрунтовано, що наявність широкого спектра різних загроз інтересам безпеки України викликає необхідність їхньої класифікації за різними ознаками і критеріями: по-перше, за джерелами (внутрішні, зовнішні, комплексні); по-друге, за масштабом (локальні, національні, регіональні та глобальні); по-третє, за об’єктом впливу (загрози особистості, суспільству, державі, коаліції держав, світовому співтовариству, цивілізаціям); по-четверте, за сферами прояву (політичні, економічні, воєнні, еколо-гічні, інформаційні, соціальні, демографічні, духовні, етнічні, конфесійні та ін.) тощо.

Потреби воєнного забезпечення захисту інтересів безпеки України передбачають соціально-філософський аналіз воєнних загроз інтересам безпеки України, які визначаються як готовність (наміри і можливості) або дії суб’єкта соціальної дійсності, спрямовані на нанесення збитку життєво важливим інтересам України із застосуванням воєнної сили для досягнення певної політичної мети і одержання однобічних переваг. Ступінь воєнної загрози розкривається за допомогою співвідношення понять ризик, виклик, небезпека, загроза. Їх взаємозв’язок і взаємозалежність дозволяє визначити сукупність цих явищ як систему факторів загрози. Ризик не розглядається як окремий, початковий ступінь процесу ескалації напруженості: він відображає ступінь (розміри) завдання можливого збитку інтересам безпеки від різних деструктивних факторів (виклик, небезпека, загроза). Аналіз змісту і співвідношення понять виклик, небезпека і загроза стосовно воєнно-політичної сфери дозволяє об’єднати їх у системний ряд під умовною назвою шкала воєнно-політичної напруженості. Доводиться, що воєнно-політичний виклик є початковою фазою ескалації воєнно-політичної напруженості, яка проявляється у прагненні однієї із сторін воєнно-політичних відносин до протидії іншій стороні у здійсненні інтересів національної безпеки. Воєнна небезпека охоплює гіпотетичну вірогідність нанесення збитку національним інтересам з боку абстрактного супротивника. При наявності у конкретного суб’єкта реальних намірів і достатніх воєнно-економічних можливостей для нанесення збитку об’єкту агресії, воєнно-політичне напруження переходить до крайньої фази – воєнної загрози, за якою йде або реалізація загрози (збройна боротьба), або заходи, спрямовані на зниження напруги. Співвідношенню небезпеки і загрози притаманні певні закономірності: за умов певних кількісних змін (формування явних намірів і створення об’єктивних можливостей для застосування воєнної сили) стан небезпеки набуває якості безпосередньої загрози, у свою чергу, загроза при нагромадженні відповідних змін (зниження напруженості, досягнення компромісу та ін.) переходить до стану небезпеки.

Теоретичні дослідження загроз інтересам безпеки України передбачають аналіз поняття національні інтереси. Це пояснюється тим, що національна безпека як найінтегральніша соціально-філософська проблема грунтується на співвідношенні трьох базових елементів: інтереси – загрози – захист. Удосконалення соціально-філософської рефлексії суті і змісту інтересів безпеки України дозволяє визначити їх як усвідомлені її інституційними та соціальними суб’єктами об’єктивні потреби особистості, суспільства і держави у забезпеченні захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз, самозбереженні і прогресивному розвитку, що відображені у програмних настановах і реалізуються у соціальній діяльності.

У системі інтересів безпеки України особливу роль відіграють життєво важливі інтереси, які визначаються як сукупність потреб, задоволення яких забезпечує самозбереження і можливість прогресивного розвитку особистості, суспільства і держави. Стосовно України такими інтересами виступають: незалежність і свобода, територіальна цілісність, добробут її громадян і високий життєвий рівень, захист життя, власності і конституційних прав.

Внутрішні та зовнішні загрози інтересам безпеки України беруть початок у конфліктах інтересів, що не співпадають. Кожний суб’єкт соціальної дійсності має свої власні інтереси, чи то є окрема особистість, суспільство або держава. Часто інтереси не тільки не співпадають, але й вступають у суперечність з іншими, що є причиною виникнення і розвитку конфліктів. Соціальна природа внутрішніх і зовнішніх конфліктів інтересів визначається об’єктивно-суб’єктивними факторами і полягає для внутрішніх конфліктів інтересів – у недосконалості будь-якого суспільства, в якому зберігаються соціально-класова, майнова, етноконфесійна та інша диференціація людей; для зовнішніх конфліктів інтересів – в егоїстичності національних інтересів кожної держави, тобто їхньої спрямованості насамперед на забезпечення власної безпеки і виживання і тільки потім на забезпечення глобальних інтересів світового співтовариства. Соціально-філософський аналіз усього розмаїття конфліктів інтересів дозволяє виділити ті з них, що найбільше становлять загрозу інтересам безпеки України: горизонтальні (боротьба за владу в межах існуючого політичного режиму); вертикальні (боротьба не тільки за перерозподіл владних ресурсів, але й за зміну політичного устрою і політичного курсу, який проводиться державою); сутички (основу конфлікту складають антагоністичні суперечності); насильницькі (використання сили з боку хоча б одного з опонентів) та ін.

Дослідження проблеми показує, що врегулювання конфлікту детермінує зниження рівня загрози інтересам безпеки України. Ефективність врегулювання конфліктів визначається наявністю цілісної передумови, яка полягає у визнанні кожною стороною існування конфліктної ситуації і об’єктивних інтересів опонента; процесом організації груп інтересів, які виражають конкретні позиції конфліктуючих сторін; згодою опонентів взаємно визнавати певні формальні правила гри, що складають основу збереження їхніх інтересів.

У другому розділі “Механізм виникнення і динаміка загроз інтересам безпеки України”, який включає в себе три підрозділи, розкривається взаємозалежність просторово-часових і політичних факторів загроз інтересам безпеки України, а також їх політико-часова динаміка.

Аналіз проблеми дає можливість визначити, що формування сучасної теорії загроз інтересам безпеки (сукупності і різних варіантів конструювання аналітичних схем, моделей, систем абстрактних інтерпретацій з головними поняттями політичний конфлікт, загроза, небезпека) є складною схемою генезису, формування та трансформації, яка обумовлена різними факторами. Одні теорії загроз безпеці виникали у межах продовження класового підходу до аналізу конфлікту (концепція конфліктного функціоналізму), інші – як самостійні варіанти теоретичних моделей загроз, обумовлені суспільними явищами: політичними, економічними, воєнними, соціальними тощо. Разом з тим, в умовах становлення кожної моделі або концепції загроз інтересам особистості, суспільства і держави виділяються два загальні моменти – формування всіх конструкцій передбачає соціально-філософський аналіз конфліктологічної проблематики й розробку методів нейтралізації, усунення загроз інтересам безпеки України. Вважається плідним при дослідженні джерел і характеру загроз інтересам безпеки України виходити з герменевтичного принципу ”участі у життєвому світі”, який дозволяє за допомогою аналізу явища визначити його суть.

Результати дослідження показали, що загрози безпеці як національне явище мають мультикаузальну, багатофакторну природу. Вивчення їх передбачає філософський аналіз об’єктивних і суб’єктивних факторів. У системі об’єктивних факторів пріоритетними стають геополітичні, адже у трансформуючому сучасному світі головні зовнішні загрози інтересам безпеки України перемістилися з ідеологічного у геополітичний вимір. Об’єктом геополітичного аналізу є глобальні соціальні, економічні, воєнно-політичні процеси з урахуванням системного впливу на них об’єктивних просторово-географічних, етнодемографічних, воєнних, екологічних та інших факторів. Головними принципами геополітичного аналізу є: об’єктивність (передбачає аналіз геополітичних процесів без суб’єктивних викривлень); хронополітичність (передбачає розгляд геополітичних явищ в їх динаміці від зародження до розпаду); просторовий детермінізм (поєднання процесів життєдіяльності держави з урахуванням її природно-географічного становища); прогностичність (передбачаюча дослідження геополітичних ситуацій у руслі можливих перспектив їх розвитку).

У дисертації обгрунтовується неможливість з’ясування, насамперед, зовнішніх загроз інтересам безпеки України без філософської рефлексії геополітичних тенденцій і факторів початку ХХІ століття. Необхідність урахування геополітичних факторів для України обумовлюється наступними обставинами: по-перше, до 90-х років ХХст. проблема геополітичних факторів українськими вченими у прямій постановці не роглядалася. Звідси виникла необхідність у співставленні просторово-географічних показників, визначених радянськими вченими, і сучасною української наукою. По-друге, сталися фундаментальні зміни в економічній, соціальній, правовій, демографічній, воєнній безпеці. По-третє, взаємозалежність та інтеграція держав не дозволяє розглядати проблему загроз безпеці в рамках лише однієї України.

Дослідження сучасних геополітичних факторів дозволяє визначити ряд тенденцій їх функціонування. По-перше, трансформаційність, нестійкість, що обумовлені одночас-ним впливом на світове співтовариство суперечливих сил. По-друге, дивергенційний характер, пов’язаний із перегрупуванням центрів сили і сфер впливу. По-третє, загострення конкурентної боротьби між державами (союзами держав), що дедалі частіше набуває форм прямого протистояння і воєнно-політичної конфронтації.

Результати аналізу сучасних геополітичних факторів дають можливість стверджувати, що багато з загроз інтересам безпеки України безпосередньо пов’язані з її сучасним геополітичним становищем. Головними факторами, які визначають геополітичне становище України, є геостратегічні, просторово-географічні, економічні, демографічні та етноконфесійні. Констатується ускладнення геополітичного положення України, що детермінує зростання загроз інтересам безпеки України.

В дисертації обгрунтовується, що загрози інтересам безпеки України існують не тільки у геополітичному просторі, але й у часових межах: вони мають певну тривалість існування та закономірну послідовність зміни станів (фаз). У зв’язку з цим зроблено спробу соціально-філософського аналізу проблеми загроз з хронополітичної точки зору (вивчення соціально-політичних явищ у часовому вимірі).

Аналіз основних концепцій циклічності дозволяє визначити ряд хронополітичних ритмів тривалістю 10-16, 25-35, 60-70, 120-130, 240-260, 550 та 1000 років. Перший ритм (10-16 років) відповідає періодам сплеску сонячної активності, другий (25-35 років) – пе-ріодам зміни поколінь влади, третій (60-70 років) – середній тривалості людського життя, четвертий (120-130 років) та п’ятий (240-260 років) – тривалості епох в історії держав і народів, шостий (550 років) – середній тривалості та існуванню державних утворень, сьомий (1000 років) – тривалості існування основних цивілізацій та етносів в історії люд-ства. Співставлення динаміки показує, що ритми подвоюються, кожний великий ритм охоплює декілька менших. Отже, різні ритми у певні моменти (критичні точки) наклада-ються один на другий, а їх співідношення визначає виникнення тих або інших загроз безпеці особистості, суспільства та держави. Існування хронополітичних ритмів зовсім не означає фатальної передбаченості будь-якого соціального явища. Разом з тим, немає жодної соціальної системи, жодної держави, які б не випробували протягом історії свого існування періодів внутрішньої та зовнішньої стабільності, не зіткнулись би з ритмікою активізації і згасання дестабілізуючого впливу різного роду загроз інтересам безпеки.

В дисертації здійснено хронополітичний аналіз динаміки внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам безпеки України, який дає підстави стверджувати, що зі всього спектру зовнішніх загроз безпеці української держави виділялись війни і воєнні конфлікти (набі-ги, інтервенції, блокади). За період з моменту заснування Київської Русі до сучасності Україна зазнала понад 200 війн і значних воєнних конфліктів. Динаміка внутрішніх заг-роз інтересам безпеки України в історії має близько 80 випадків внутрішньої нестабіль-ності, детермінованих проявом тих або інших внутрішніх загроз (громадянські війни, ре-волюційні виступи, масові народні лиха тощо). У середньому внутрішні катаклізми про-являлись в Україні кожні 12 років, що співпадає з циклами сонячної активності. Взаємо-зв’язок внутрішніх та зовнішніх загроз полягає в тому, що наявність внутрішніх загроз детермінує зростання зовнішніх загроз, тобто послаблення держави неминуче породжує реалізацію старих і появу нових зовнішніх загроз її безпеці, у тому числі й воєнних.

Здійснення хронополітичного аналізу динаміки внутрішніх і зовнішніх загроз інте-ресам безпеки України дає можливість визначити деякі хронополітичні закономірності їх виникнення і прояву: по-перше, динаміка загроз підпорядковується особливій ритміці, яка характеризується циклічністю (фазовістю), здатністю проходити різні етапи в розвитку від початкових до кінцевих і навпаки; по-друге, загрозам властива певна стійкість (здат-ність відхилитися від напрямку свого оптимального руху під впливом протидіючих сил, але з послабленням їх впливу повертатися до свого початкового стану); по-третє, заг-рози впливають на об’єкти, підпорядковуючись хвильоподібній ритміці: активізуються, коли об’єкт перебуває у становищі внутрішньої нестабільності, і загасають, коли той набуває стабільності і здатності протидіяти їм; по-четверте, ритми впливу різних загроз можуть співпадати, що призводить до формування глобальної мультиплікативної загрози, здатної зруйнувати всю систему безпеки держави.

Дослідження геополітичних та хронополітичних факторів дозволяє дійти висновків про характер та джерела внутрішніх та зовнішніх загроз інтересам безпеки України. Система внутрішніх загроз інтересам безпеки України визначається як сукупність еконо-мічних, політичних, соціальних, етноконфесійних та інших факторів, які дестабілізують внутрішній розвиток держави та суспільства, і мають безпосередню загрозу нанесення збитку їх життєво важливим інтересам безпеки. Внутрішні загрози інтересам безпеки України, які існують у сучасних умовах, мають різний характер: воєнний та невоєнний. До воєнних загроз належать протиправна діяльність націоналістичних, сепаративних сил, що здійснюється з використанням збройного насильства; організація і діяльність незакон-них збройних формувань; зростання організованої злочинності, контрабандна діяльність у масштабах, що загрожують безпеці громадян та суспільства; незаконне розповсюджен-ня на території України зброї, боєприпасів, вибухових речовин тощо. Система зовнішніх загроз інтересам безпеки України визначається як сукупність широкого спектру міждер-жавних суперечностей, прагнення ряду суб’єктів міжнародних відносин розв’язати існуючі суперечності шляхом втручання у внутрішні справи України за допомогою різних засобів (економічного і політичного тиску, воєнного шантажу та ін.) на шкоду інтересів України. Особливістю діалектичного взаємозв’язку внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам безпеки України в сучасних умовах є усунення відмінностей між ними; фактори внутрішньої та зовнішньої нестабільності набувають загального характеру, утворюючи мультикаузальну загрозу макросоціальній дестабілізації суспільства.

У третьому розділі ”Проблеми воєнної протидії загрозам інтересам безпеки України”, який містить три підрозділи, висвітлюється роль воєнної сили у забезпеченні національної безпеки, особливості реалізації воєнної сили в сучасних умовах, зміст суб’єктивної складової протидії загрозам безпеки.

Соціально-філософський аналіз сучасного світу показує, що вірогідність і можли-вість використання воєнної сили не зменшилися. Роль воєнної сили у загальній системі забезпечення інтересів безпеки визначається тим, що, по-перше, використання воєнної сили – найрішучіший і жорсткий засіб досягнення політичної мети. По-друге, в сучасних умовах і в перспективі війни та воєнні конфлікти залишаються невід’ємною реальністю соціальної дійсності, адже людству не вдалося створити ефективних політичних механізмів стримування і деескалації війн та воєнних конфліктів.

Дослідження різних підходів до проблеми ролі воєнної сили дозволяє визначити прямі та побічні функції воєнної сили держави. Традиційною прямою функцією воєнної сили є досягнення великих політичних цілей засобами збройного насильства. В сучасних умовах можливості реалізації такої функції мінімальні: вихід збройного насильства за межі локального конфлікту завдає кожному воюючому суб’єкту несприйнятного збитку. Тому зростає значення побічних функцій воєнної сили. Функція стримання полягає у готовності і здатності збройних сил держави до адекватної протидії спробі будь-якого суб’єкта міжнародних відносин завдати шкоду інтересам безпеки держави за допомогою засобів збройного насильства. Функція здійснення політичного тиску (на іншу державу або групу держав) проявляється у примушенні одними суб’єктами соціальної дійсності інших суб’єктів до однобічних уступок перед загрозою використання воєнної сили. Функція створення вигідного співвідношення сил досягається не тільки за допомогою нарощування власної воєнної сили, але й поєднання її з воєнною силою інших держав шляхом вступу у воєнно-політичні союзи і блоки. Аналіз системи функцій воєнної сили стосовно України свідчить, що в найближчий період головною функцією її воєнної організації буде стримання. Щодо створення вигідного співвідношення сил, то Україна мусить вирішувати складну ділему: зберігання статусу позаблоковості або приєднання чи до НАТО чи до воєнного союзу Співдружності незалежних держав.

В дисертації обгрунтовується, що аналіз проблеми воєнної протидії загрозам інтересам безпеки України передбачає дослідження форм реалізації воєнної сили. Соціально-філософське дослідження генезису воєнного конфлікту дозволяє визначити його як форму динамічної взаємодії, що полягає, по-перше, у тому, що при певній обмеженості ресурсів будь-який суб’єкт міжнародних відносин у процесі реалізації своїх інтересів зачіпає інтереси інших суб’єктів, і, по-друге, у відносності воєнної міці: зростання воєнної могутності і безпеки одного суб’єкта неминуче веде до зниження безпеки інших суб’єктів та стимулює суперництво за більшу могутність і безпеку. Результатом дослідження форм реалізації воєнної могутності в сучасних умовах є обгрунтування концепції зростання локальних війн і воєнних конфліктів при зниженні загрози виникнення багатомасштабної війни. В умовах посилення взаємозв’язку і взаємозалежності держав, при високій мобільності збройних сил будь-який збройний конфлікт здатний до швидкої ескалації з тяжкими наслідками. Цим обумовлюється необхідність їх систематизованого вивчення.

З урахуванням здійсненого аналізу, уявляється доцільним класифікувати воєнні конфлікти за наступними засадами: соціально-політичні, правові і стратегічні. Оцінка соціально-політичного характеру воєнного конфлікту передбачає визначення інтересів протидіючих суб’єктів, зміст суперечностей між ними, їх політичні цілі, що дозволяє визначити ставлення до воєнного конфлікту. Вивчення правового характеру конфлікту дозволяє визначити справедливість цілей кожного конфліктуючого суб’єкта. Оцінка стра-тегічного характеру конфлікту (масштаб, спосіб ведення збройної боротьби, засоби, що використовуються) дає найчіткіше уявлення про його можливі наслідки. Аналіз показує, що в найближчий період Україна з найбільшою вирогідністю зіткнеться з конфліктами низької інтенсивності, змістом яких є політико-воєнна конфронтація протидіючих суб’єктів, яка не доходить до рівня війни, з залученням усього спектру дій від підривної діяльності до застосування воєнної сили і використання політичних, економічних, інформаційних і воєнних засобів. Основними видами конфліктів низької інтенсивності можуть бути: партизанські війни, політичний тероризм; міждержавні суперечності, що ведуть до зіткнення нижче рівня звичайної війни; діяльність наркомафії тощо.

Результати дослідження дозволяють стверджувати, що в системі воєнної протидії загрозам інтересам безпеки України важливе значення має керування конфліктом. Його суть складають форми і способи розв’язання конфлікту на ранніх стадіях його зародження і розвитку або локалізації і припинення на більш пізніх стадіях.

Обгрунтовуючи можливість врегулювання воєнних конфліктів необхідно, на думку дисертанта, враховувати наступне: по-перше, початок воєнного конфлікту детермінується, як правило, небажанням або невмінням суб’єктів управління розв’язати суперечності на стадії їх зародження; по-друге, в збройних конфліктах низької інтенсив-ності територіальні претензії, етнічні, релігійні та інші суперечності, як правило, провокуються радикально налаштованими партіями та рухами; по-третє, можливість ескалації конфлікту реальна лише за умов існування соціального підгрунтя для цього; по-четверте, вирішення конфлікту з використанням міжнародного права знижує вірогідність виникнення світової війни.

В дисертації обгрунтовано, що в системі воєнного протиборства загрозам інтересам безпеки України необхідне самостійне дослідження її суб’єктивної складової. Соціально-філософський аналіз суб’єктивної складової загрозам безпеки дозволяє визначити, що її об’єктивна основа - духовна сфера суспільства (культура, духовно-моральна спадщина, історичні традиції українського народу), а суб’єктивна – чітке визнання і закріплення у масовій свідомості базових інтересів безпеки, а також готовність громадян відстоювати ці інтереси. Це особливо важливо в сучасних умовах постійного інформаційного протиборства, в якому головний об’єкт – людина як першопочаток всіх суспільних процесів. Цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість людей з використанням різноманітних форм і способів дозволяє, з одного боку, маніпулювати свідомістю людей, а з іншого – звести до мінімуму їх здатність до опору, тобто мається на увазі десоціалізація, декультуризація та дезінтеграція людей.

Аналіз суб’єктивної складової протидії загрозам безпеці дозволяє визначити, що вона характеризує якісний стан головних смислоутворюючих форм суспільної свідомості, які визначають захист життєво важливих інтересів і цінностей. Отже, у суспільній свідомості поряд з іншими явищами відображаються також і інтереси безпеки особистості, суспільства та держави, що дозволяє стверджувати про можливість формування свідомості національної безпеки. Специфічність свідомості національної безпеки визначається за допомогою її змісту: по-перше, за своєю суттю – це усвідомлення людьми необхідності захисту життєво важливих інтересів держави, пов’язаних з головними сферами її життєдіяльності; по-друге, її носіями є окремі особи, громадянське суспільство, держава, а також соціальні групи, верстви, класи, нації; по-третє, на індивідуальному рівні усвідомлення інтересів безпеки поєднує у собі раціонально-логічну, емоційно-почуттєву і вольову сфери духовного світу особистості, спрямовані на діяльність щодо забезпечення інтересів безпеки; по-четверте, вона формується під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів соціальної дійсності, а також під впливом усіх складових суспільної свідомості як цілого, що обумовлює багатоплановість свідомості національної безпеки; по-п’яте, свідомість національної безпеки специфічна за своєю організацією, структурою, є ”зріз” усіх форм суспільної свідомості на двох рівнях: теоретичному та повсякденному.

Дослідження свідомості національної безпеки дозволяє зробити висновок, що необхідною її складовою є свідомість воєнної безпеки (СВБ), в якій фіксуються пробле-ми, зв’язані із ставленням до воєнної організації держави, до виконання військового обов’язку, тобто до всього того, що пов’язане із забезпеченням воєнної безпеки держави. У гносеологічному аспекті свідомість воєнної безпеки можна розглядати як результат взаємодії суб’єкта і об’єкта. Суб’єктом свідомості воєнної безпеки виступає, перш за все, держава, що виражає загальнонаціональні цінності та інтереси; об’єктом є вся сукупність політичних, економічних, соціальних і духовних відносин, що характери-зують воєнно-політичну ситуацію у світі та всередині держави.

Аналіз свідомості воєнної безпеки на особистісному рівні дозволяє констатувати, що вона базується на усвідомленні головних загальнонаціональних цінностей та інтересів і проявляється у духовних якостях військовослужбовців, а також містить загальносо-ціальні якості (патріотизм, вірність військовому обов’язку, висока моральність, поєднан-ня особистісних та суспільних інтересів тощо), воєнно-професійні якості (професіона-лізм, висока організованість, дисциплінованість, психологічна стійкість та ін.). У зв’язку з цим, важливого значення набуває формування свідомості воєнної безпеки, яка визначається як складний процес переходу зовнішніх вимог, що висуваються до свідомості воєнної безпеки на загальносоціальному і воєнно-соціальному рівнях, у внутрішні переконання, якості і характеристики воїна, поєднання інтелектуальної, емоційної і вольової складових духовного світу особистості військовослужбовця, що проявляються в його готовності до захисту інтересів безпеки України. Основними факторами формування свідомості воєнної безпеки є соціальне середовище, характер військової діяльності і система морально-психологічного забезпечення.

Отже, формування свідомості воєнної безпеки є необхідним елементом воєнної протидії загрозам інтересам безпеки України.

Дата добавления: 2015-11-04