4. Проаналізувати тенденції міжнародного інформаційного розвитку. Визначити асиметричні виклики інформаційної глобалізації для регіонів та інформаційно-розвинутих країн.

4. Проаналізувати тенденції міжнародного інформаційного розвитку. Визначити асиметричні виклики інформаційної глобалізації для регіонів та інформаційно-розвинутих країн.

Єдино можли­вою відповіддю людства на виклики і загрози глобалізації є світова солідарність, єднання світу, глобальна інтеграція, глобальна справе­дливість і глобальна демократія.

Переможців у глобалізації не повинно бути і об'єктивно бути не може. Глобалізація — це спільна доля людства. Якщо деякі країни — світові лідери зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом глобальної деградації.

Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і весь хід сві­тового розвитку.

На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції.

Глобальний егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших сучас­них загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих країн. Протягом надто великого історичного періоду, та навіть і в XX столітті «передо­ві» країни світу, виходячи з абсурдно зрозумілих егоїстичних ін­тересів усі свої міжнародні і глобальні стратегії будували на то­му, щоб перемогти в конкурентній боротьбі ослаблені країни. Вони не розуміли і ще не розуміють, що перемога над слабкими ослаблює «переможців» і веде їх до неминучої деградації, яка ма­тиме незворотний характер.

Загроза посилення глобальної нерівності йде разом із гло­бальною загрозою світового поневолення окремої людини, соці­альних груп, цілих суспільств і націй-держав. Про це свідчать і нові тенденції світового розвитку

Для глобального світового розвитку і в наші дні, як і в епоху "холодної війни", є характерними великі і глибокі суперечності і конфлікти, територіальні претензії, етнічна ворожнеча й релігійна нетерпимість. Усе це разом взяте створює картину глобальної нестабільності

26.. Охарактеризувати діяльність міжнародних організацій Європи у сфері інформації і комунікації (2009-2011 рр.). Проаналізувати діяльність Ради Європи в галузі інформації і комунікації: аналіз програм департаменту медіа і нових комунікацій (2009-2011 рр).

На 7 конференції РЄ було прийнято 4 резолюції, 3 з яких стосуються питань основних напрямків діяльності РЄ в у сфері масової інформації та нових комунікативних послуг, а також план дій та політичну декларацію з цього приводу.

До основних напрямків міжнародної політики у сфері МК та НКП РЄ віднесла наступні напрямки:

Свобода вираження інформації в часи кризи (повага до інформації як до головного джерела демократії – захист журналістів, особливо в часи криз та надзвичайних ситуацій для достовірного донесення інформації – покращення законодавства та його стандартизація під пан-європейські стандарти)

Культурна різноманітність та плюралізм медіа в часи глобалізації (наступні напрямки діяльності:

- створення сприятливих умов для поширення культурної різноманітності, зокрема, збагачення лінгвістичного контенту, зважаючи на нові чинники комунікації;

- робота над усуненням концентрації медіа, що є несприятливою тенденцією сучасного розвитку медіа

- сприяння, як фінансове, так і політичне та законодавче функціонуванню громадського мовлення;

- доступ до інформації нац меншин;

Права людини і регулювання медіа і НКП в інформаційному суспільстві (напрями діяльності:

- поширення НКП для швидкого та безперешкодного поширення інформації в світі;

- створення умов для вільного поширення (захист авторських прав) та доступу до інформації, зокрема до офіційної всіма групами населення;

- зупинити поширення інформації, що заборонена Конвенцією про кіберзлочинність та Протоколом до неї

31. Охарактеризувати моделі європейського інформаційного суспільства. Проаналізувати основні риси ліберальної,соціальної,інтегрованої та формальної моделей інформаційного суспільства європейських країн: визначити спільні і відмінні риси і практику

Теоретики у сфері побудови інформаційного суспільства розрізняють чотири його основні моделі:

1.Ліберальна(амер.-каліфорнійська)- приватному сектору відводиться основна роль в інформаційному розвитку, державне втручання зводиться до мінімума. На світовому ринку існує можливість запропонувати нові технології,цим захвативши більшу частку ринка і тримати лідерство.Відбувається злиття культури та інф-их технологій. Наприклад-моделі США,ВБ, тяжіє Японія.

2. Соціально-орієнтована(фінська)- програми у стратегії побудови інф-го суспільства реалізуються з соц.-орієнтованим характером, також спрямовані на соціальний захист населення. Держава являється гарантом.Наприклад:моделі Польщі, Угорщини,Греції,Італії,Іспанії,Фінляндії).Фінська модель – відкрите ІС, що соціально контролюється й розвивається на основі суспільства достатку.. Ту наголошується на його соціальній зорієнтованості й ролі держави у цьому процесі, протилежній ролі американського уряду.

3.Інтегрована -. Оптимальне поєднання зусиль приватних, державних і громадських секторів у побудові інформаційного суспільства (Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Пд. Корея, Індія, РФ- в палнах). Включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.

4. Формальна(номінальна)- відносять держави афр-го та близького Сходу походження.Немає фінансових можливостей, всі цілі залишаються лише задекларованими.

32. Охарактеризувати історію, динаміку і практику інформаційної політики ЄС. Проаналізувати проблему формування єдиного інформаційного простору Європи (за програмою і- 2010)

У 2005 році було переглянуто Ліссабонську стратегію та розроблено програму в сфері інформації під назвою «і2010». Щодо позицій цієї програми, то вони включали: 1) завершення формування єдиного європейського простору, сформувати відкритий ринок для інформаційних продуктів та послуг; 2) посилення інновацій та зростання інвестицій у дослідженні інформаційно-комунікативних технологій задля економічного зростання та покращення умов праці; 3) досягнення повністю сформованого всеохоплюючого інформаційного суспільства.

34. Охарактеризувати доповідь М. Бангеманна «Інформаційне суспільство – виклик для Європи»: рекомендації для Європейської Ради ЄС (1994р.)..

Необхідність встановлення інформаційного суспільства прийшла з виходом в світ доповіді Бангемана, яка була представлена 26 травня 1994 року в Брюсселі Мартіном Бангеманом на замовлення Європейської Комісії. Тема доповіді — "Європа і глобальне інформаційне суспільство, рекомендації Європейській Комісії". Доповідь складається з шести глав:

1) Інформаційне суспільство — нові шляхи співпраці і життя разом. Тут йдеться про те, що по всьому світі інф. та ком. технології породили нову технічну революцію, яка, в свою чергу, більш далекосяжна, ніж попередні. Завданням ЄС є прискорити становлення інф. сусп. Країни, що перші ввійдуть в інф. суспільство, будуть встановлювати правила для всього світу, що відстає. ЄС має знайти найменш ризикові шляхи для встановлення інф. сусп.

2)Революція, що прискорена ринком. Мова йде про зміни, які мають відбутися в економічній політиці Європи в зв'язку з технічним прогресом. Встановлення інф. сусп. вимагає правового регулювання ринкових відносин. Необхідно оцінити мінімум такого регулювання на всеєвропейському рівні для забезпечення подальшого розвитку інф. інфраструктури в Європі. Також необхідно введення загальних стандартів, які забезпечать всезагальний доступ до телекомунікаційної мережі та вихід на світовий ринок.

3)Повний порядок денний. Глава присвячена таким питанням: захист прав на інтелектуальну власність; приватність; електронний захист, законодавчий захист та безпека; інформаційна власність; роль політики в сфері конкуренції; технології.

4) Складові інформаційного суспільства. Присвячується питанням виділення складових інформаційного суспільства серед яких: інформаційні мережі (телефонна, супутникова та кабельна мережі, системи ISDN, Інтернет); електронні послуги (електронна пошта, інтерактивне телебачення), що надають можливість людям використовувати мережі для швидкого передання інформації, навчання та праці на відстані.

5) Фінансування інформаційного суспільства — завдання для приватного сектора. Мова іде про фінансування інформаційного суспільства. Доповідачі вважають що встановлення інф. сусп. має бути покладено на приватний сектор та ринкові сили. Але керуючу роль має займати уряд на загальноєвропейському рівні.

6) Інформація до роздумів. Висловлюються побажання щодо найскорішого встановлення інформаційного суспільства в Європі і приділення більшої уваги до цієї нагальної проблеми.

Вже досягнуто значних результатів у впровадженні в дію стратегії:

· лібералізація телекомунікаційного сектора розпочата з успіхом;

· були вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства;

· було надано підтримку європейській промисловості в сфері масової комунікації;

· з успіхом втілені в життя програми наукових розробок;

· Європейська Комісія стала важливим інструментом розробки спільних правил які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.

40. Охарактеризувати провідні концепції і доктрини міжнародної інформаційної безпеки. Проаналізувати еволюцію концепцій згідно з розвитком високих технологій.

Проблеми міжнародної інформаційної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин.

Структура міжнародної інформаційної безпеки охоплює: теорії, концепції, доктрини інформаційної безпеки, інформаційних воєн та інформаційних озброєнь; інституційні засади та моделі міжнародної інформаційної безпеки; інформаційні загрози та інструменти інформаційних атак.

Теоретичною базою концепції глобальної безпеки в інформаційну добу є теорії сталого миру, що орієнтують міжнародне співтовариство в умовах триваючого процесу глобалізації та розширення можливостей міжнародного співробітництва на попередження загрозливих конфліктних ситуацій на всіх рівнях – глобальному, регіональному і національному.

Для розуміння проблем інформаційної безпеки XXI століття слід усвідомлювати, що вони вимагають принципово нового осмислення й системного аналізу. Системний підхід потрібен тому, що в сучасному світі не існують ізольовані наукові, технічні, технологічні, соціальні, економічні і політичні сфери дільності людини. Зміни в кожній з цих сфер неодмінно даються взнаки на інших сферах, проблеми однієї сфери взаємопов’язані з проблемами інших сфер. Виходячи з цього постулату чітко вимальовується необхідність системного підходу як до вирішення прикладних завдань, так і до теоретичних розробок системи міжнародної інформаційної безпеки. В ракурсі системного підходу важливим також є врахування ієрархій інформаційно-комунікаційних систем різного рівня – від локального, комунального і національного до регіонального і глобального. Тільки завдяки такому системному аналізу можливі стратегічно виважені підходи до вирішення проблем інформаційної безпеки в інформаційну добу.

43. Проаналізувати моделі міжнародної інформаційної безпеки. Визначити

перспективні моделі глобальної інформаційної війни.

За результатами досліджень аналітики виділяють наступні моделі системи глобальної інформаційної безпеки.

Модель А — створення абсолютної системи захисту країни-інфолідера проти будь-якого виду наступальної інформаційної зброї, що обумовлює об’єктивні переваги в потенційній інформаційній війні, змушує інші країни шукати альянсу у військово-інформаційних діях з країною-інфолідером. При цьому може бути використано систему жорсткого контролю над інформаційним озброєнням противника на підставі потенційних міжнародних документів з інформаційної безпеки. Погляд на такий розвиток подій викладено у відомому дослідженні Дж. Ная та У. Оуенса "America’s Information edge strategy and force planning", 1996 р. ("Головна сила Америки — її інформаційні можливості"), в якому стверджується домінуюча роль США в інформаційній революції, тобто у використанні надважливих засобів комунікації та інформаційних технологій (супутникового спостереження, прямого мовлення, швидкісних комп’ютерів, унікальних можливостей в інтегруванні складних інформаційних систем), у політиці стримування і нейтралізації традиційних воєнних загроз та нових видів озброєнь. У сучасному світі, де трансформовано поняття "ядерної парасольки" та стратегії неядерного стримування, зазначають автори дослідження, наявність інформаційних переваг обумовлює інтелектуальний зв’язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, збереження світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріплення домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях. Інформаційне лідерство посилює ефект американської дипломатії як інструменту "м’якої сили", уможливлює використання інформаційних ресурсів для конструктивного діалогу із потенційними противниками — Китаєм, Індією, Росією та іншими інформаційно розвинутими країнами з проблем міжнародної безпеки, і одночасно інфолідерство США забезпечує протидію нарощуванню інформаційних озброєнь в потенційно агресивних країнах (Іран, Ірак, Пакистан). Модель В — створення значної переваги держави — потенційного ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкодженні систем захисту держави-противника засобами інформаційного впливу, координація дій із союзними державами з використаннями визначених засобів інформаційної зброї для ідентифікації будь-яких джерел і типів інформаційних загроз. Практичне втілення другої моделі спостерігається в перебігу інформаційної операції "Союзницька сила" (1999 р.), яку США та країни-члени НАТО здійснили проти Союзної Республіки Югославії. Більшість експертів, що аналізували конфліктну ситуацію, підкреслюють формування безпрецедентної за масштабами системи управління інформаційними потоками для проведення військових операцій (спроможність надавати розвідувальну інформацію безпосередньо кожному з учасників бойових дій), масованих пропагандистських кампаній з широким спектром інформаційних методик (від технологій PR для формування сприятливої світової громадської думки, вибіркового інформування із заданим ефектом сприйняття контенту до всебічної дискредитації політики противника, і навіть відвертої дезінформації світової громадськості), спрямованого інформаційно-психологічного впливу (основні завдання психологічних операцій здійснювали спецпідрозділи армії США, які брали участь у всіх міжнародних інформаційних операціях останньої чверті ХХ століття), потужного використання Internet та комп’ютерного протиборства для модифікації національного інформаційного простору і контролю за інфоінфраструктурою Югославії. Нові стратегії і тактика проведення інформаційних операцій, продемонстровані США та їх союзниками по НАТО на Балканах, засвідчили як могутність інформаційних озброєнь розвинутих країн, так і необхідність міжнародного вирішення проблеми інформаційної безпеки.

Модель С — наявність кількох країн — інфолідерів та потенційного протиборства між ними, визначення фактору стримування експансії інформаційних загроз, забезпечення в перспективі домінування однієї з держав у сфері міжнародної інформаційної безпеки з можливостями значного впливу на глобальну інфосферу та переважного права вирішення проблем глобального світопорядку. Дослідження ЦРУ 90-х років визначали як основні джерела загроз в кіберпросторі для США тільки дві країни — Росію і Китай. У новій військовій доктрині збройних сил США (Концепція Force ХХІ, 1996 р.), де було запропоновано дві складові театру воєнних дій — традиційний простір і кіберпростір, основними об’єктами впливу, крім відомих у теорії війн, стали інформаційна інфраструктура і психологічна сфера (human network) потенційного противника. На сучасному етапі експерти США відзначають, що стратегію різних видів інформаційних операцій, спрямованих проти країни, планують і здійснюють більше 20 країн світу, а конфронтуючі зі США держави включають інформаційну війну у свої воєнні доктрини. Тому стратегія "Force ХХІ" як фактор стримування експансії в міжнародному інформаційному просторі виступає інструментом інформаційної переваги США в потенційному глобальному протиборстві.

Модель D — всі конфліктуючі сторони використовують транспарентність інформації для формування ситуативних альянсів, для досягнення переваг локальних рішень, які спроможні заблокувати технологічне лідерство, для використання можливостей інфоінфраструктури на окремих територіях з метою організації внутрішнього конфлікту між опозиційними силами (політичні, сепаратистські, міжнаціональні конфлікти) для проведення міжнародних антитерористичних інформаційних операцій. Завершення доби "холодної війни" та постхолодного миру і початок нової тривалої доби цивілізаційного стримування впливає на трансформацію традиційної конструкції міжнародної безпеки, що полягає у превентивних інформаційно-силових стратегіях, у посиленні контролю над глобальними фінансовими потоками у зміні структури союзників, а також в інформаційно-психологічному впливу на політичні еліти учасників конфлікту. На стратегічному рівні мета сучасних інформаційних операцій — це формування нової системи міжнародних відносин і запобігання ефективному використанню інформаційних систем у процесах прий-няття військових рішень та координації воєнних дій. Театр інформаційних операцій в умовах постхолодного миру включає різнорівневий вплив на системи забезпечення учасників конфлікту: блокування рахунків та руху платежів у міжнародних банківських інститутах, вплив на регіональні та локальні системи управління військового призначення, системи енергопостачання, системи формування громадської думки, психологічний вплив на моральний стан суспільства.

63. Проаналізувати теорії інформаційної економіки. Охарактеризувати принципи інформаційної економіки. Визначити моделі інформаційної економіки.

Під інформаційною економікою слід розуміти виробничу систему в поєднанні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом вир-ва.

У зв’язку з виникненням такого феномену, як «інф. економіка» починають з’являтися й окремі моделі інф. еко-ки. Основних чотири:

1. «Мережева екон-ка» Мануеля Кастельса. Розглядає інтернет, як мережу, що складається із взаємодіючих структур, певну архітектуру розмежовану по горизонталі та вертикалі. Стверджує, що сучасна екон-ка характериз-ся значним підвищенням продуктивності, основн. чинниками зростання якої є інвестиції в інф. технології та висока продуктив-ть у комп. галузі. Робить висновок, що рушійної силою нової ек-ки є дуже чутливий фонд. ринок, що фінансує високоризиковані інновації як джерело швидкого зростання продуктивності. Застерігає, щодо розподілу світу за ознаками включеності та відключеності у світові інформаційні мережі.

2. Модель інтернет-комерції. Грунтується на продажу більшості тов. та послуг саме через мережу інтернет. Стверджує про появу у подальшому все більшої кількості ових сфер діяльності, товарів і особливо послуг, що пов’язані з торгівлею в мережі (інтернет-маркетинг, і – реклама, віртуальні офіси і т.д.)

3. Модель електронної мобільної комерції, є найбільш реальною. Грунтується на ідеї, що сьогоднішні 3-ті країни увійдуть в інф. суспільство через розвиток сфери моб. зв’язку. Окім того надаватимуть цілий спектр моб. послуг, які, проте, будуть дещо дорогими (це - мінус). Щодо інтерн. комерції – робитиметься акцент на інф. безпеці, підвищення захищеності в інтернеті та боротьбі з хакерами.

4. «Економіка високих техно-й» базується на принципі генерування нових ідей у цій сфері та їх впровадження у виробництво. Завдяки цьому передбачається перехід на новий рівень екон. взаємозв’язку між державами та корпораціями в всьому світу.

65. Охарактеризувати структуру міжнародного інформаційного бізнесу. Дати характеристику ієрархії інформаційних ринків, проаналізувати типологію інформаційних продуктів та послуг

Інформаційний бізнес здійснюється на глобальному, регіональному та національному рівнях.

Він має таку структуру:

1. Медіа-сектор (найпотужніший):

- Теле та радіо продукти

- Аудіо продукти

- Реклама, рекламний сервіс

- Видавництво (паперове та електронне)

- Друкована та електронна преса

2. Телекомунікаційні товари та послуги:

- Супутниковий зв’язок

- Космічний зв’язок

- Метеорологічний зв’язок

- Бездротовий зв’язок

- Лоцманський зв’язок

- Мобільний зв’язок

- Оптично-волоконний зв’язок

- Кабельний зв’язок

- Електронний зв’язок

- Інтернет-телефонія

3. ІКТ-сектор:

- Швидкісний доступ до мережі Інтернет

- Електронна комерція

- Електронна мобільна комерція

- Електронний банкінг

- Електронне врядування

- Телеконференції

- Електронна медицина

- Електронна освіта

- Електронні бібліотеки тощо.

4. Інформатизація інтелектуальної власності:

- Програмне забезпечення

- Чіпінг-технології

- Смарт-картки

- Криптографічні засоби безпеки

- Патентування

- Ліцензування

- Авторські та суміжні права

- Ноу-хау

5. Товари та послуги промислової індустрії:

- Виробництво технологічних пристроїв

- Цифрові модулі

- Системи штучного інтелекту

- Мікросхеми

- Автоматизоване управління виробництвом

6. Сектор комунікативних технологій:

- PR-технології

- Технології брендінгу

- Технології лобіювання

- Електронний консалтинг

- Технології маніпулювання

7. Сектор довідкової, аналітичної та ділової інформації:

- Довідковий бізнес

- Фінансова аналітика

- Ділова та прогностична інформація

- Жовті сторінки

- Пропозиції вакансій тощо.

8. Сектор розважальних товарів та послуг:

- Комп’ютерні ігри

- Ігри на основі кіноблокбастерів

- Рольові ігри

- Мобільні ігри

- Ігрові приставки

Результатом інформаційної діяльності є інформаційний продукт, який з’являється на ринку у вигляді інформаційних товарів і послуг. Їх визначення – неоднозначне. Інформаційна продукція — це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій; або це документована інформація, підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів.

Інформаційна послуга — це здійснення інформаційної діяльності у визначений час і визначеній законом формі по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб. Інф. прод. та послуги є результатом застосування інформаційних технологій до інформаційних ресурсів.

Харак-ка інф. продукції: 1. Проблема визначення автора. 2. Продуктами знань може користуватися безмежна кількість людей. 3. Зникнення просторових меж на шляху споживання продуктів. 4. Продукти знання можуть бути нескінченно розмножені. 5. Процес вироб-ва продуктів знань не є чітко визначеним, його важко планувати.

Харак-ка інф. послуг: 1. Нематеріальність: не можна відчути до їх придбання. 2. Невід’ємність: неможна підрахувати. 3. Варіативність: послуги залежать не тільки від людини, що їх пропонує, але й місця, де вони продаються. 4. Обмежений строк використання: іх не можна зберігати, інвентаризувати і т.д. (Далі – необов’язково)

Загальноприйнятої класифікації інф. тов. і посл. немає. Саме тому ми пропонуємо розглянути основні інф. прод. та посл., виходячи з секторів інф. ринків:

1. В медіасекторі поширена така продукція: теле-, радіо-, аудіопродукти, реклама, видавництво, друкована та електр. преса; телевізійні прод. та послуги..

2. Телекомунікац. прод. та посл: супутниковий, косміч, мобіл, оптичноволоконний, бездротовий, кабельний та елек. зв’язок.

3. ІКТ: швидкісн. доступ до мережі інтернет, електр. комерція, банкінг, зайнятість, офіс, телеконференція, електр. корпоративне управління, елек. бібліотеки та переклад.

4. Сектор інф. інтелектуальної власності: прог. Забезпечення, смарт картки, патентування, ліцензування, криптографічні засоби безпеки, ноу-хау.

5. Сектор промисл. індустрії: вир-во технолог. Пристроїв, цифрових модулів, систем штучного інтелекту, мікросхем, побут. приладів, систем автоматиз. управління для промислової індустрії.

6. Сектор комунікат. техно-гій: іміджевий, державний, корпоративний, індивідуальний, кризовий, політичний PR, технології брендінгу, ел. консалтингу та маніпулювання.

7. Сектор довідкової та аналітичної інфор-ї: кредитно-довідк. бізнес, фін. аналітика, електр. туристичні, брокерські, ріелтерські, автомобільні довідники, ділова оперативна інфор-я, жовті сторінки, пропозиції, вакансії.

8. Сектор розважальних прод. та послуг: комп. ігри, ігри на основі кіноблокбастерів, ігрові приставки та ігри на моб., рольові ігри.

68. Охарактеризувати вплив інформаційної революції на економічну глобалізацію. Проаналізувати вплив процесів глобалізації на міжнародну конкуренцію ТНК.

Інорм. революція – трансформація суспільних відносин у зв’язку з кардинальними змінами у сфері обробки, передачі та фіксації інформації. Загалом, в історії виділяють 3 інф. революції: 1 –винайдення писемності і, як наслідок – можливість передачі знань між поколіннями, 2 –виникн. друкарського верстату у Середньовіччі. 3 - після1940 р.-оцифрування інформації та можливість її передачі на будь-якій відстані.

Чиненайголовн. наслідком інф. революції є глобалізація, що проявляється в інтернаціоналізації, підвищенні рівня лібералізму, детериторизації та вестернізації. Орієнтуючись на це можна виділити наступні ознаки трансф-ї світової економіки після останньої інф. революції:

1. Утворення світового ринку фінансів, який грунтується на комунікац. засобах обміну необхідної інформації, для його існування.

2. Утворення світового ринку товарів та послуг.

3. Глобалізація виробництва, вихід бізнесу за нац. рамки держави, утворення ТНК та БНК.

4. Формування відповідних стратегій економ. Поведінки, утвор. міжн. фін.-економ. інститутів.

5. Зростання взаємозалежності та гомогенізація життя: життя за єдиними принципами, шанування єдиних цінностей, слідування єдиним звичаям та нормам поведінки, прагнення все універсалізувати.

6. Перспективи формування нових економічних відносин і типів господарства.

Також важл. наслідком інф. революції є виникнення нової галузі вир-ва – інформаційна індустрія, що включає виробництво технічн. засобів, методів, технологій для вир-ва нових знань. Також: трансформація вир-ва у зв’язку з мініатюрізацією всіх вузлів, приборів, машин; створення програмно-керованих пристроїв.

79. Охарактеризувати інформаційно–аналітичну діяльність зовнішньополітичних відомств.. Проаналізувати особливості інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичних інтересів.

Це робота, спрямована на формування інформаційного середовища підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень* щодо стратегії і тактики реалізації зовнішньополітичного курсу країни, наявних для цього ресурсів, організаційних форм і технологічних прийомів, які необхідні для його здійснення, а також умов безпосередньої реалізації тощо. Робота з формування інформаційного середовища пов’язана із цілеспрямованим збиранням з різних джерел (офіційних, оперативних, ЗМІ та ін.) матеріалів з питань міжнародних відносин і зовнішньої політики, їх накопиченням і обробкою, проведенням на їх базі аналітичних досліджень і розробок*. Результатами цієї роботи є аналітичні і довідкові матеріали, бази і сховища даних і знань, систематизовані архіви тощо. Їх підготовкою займаються представники дипломатичного корпусу усіх рівнів, підрозділи зовнішньополітичного відомства, пов’язані з ними інші державні органи, інформаційно-аналітичні центри* і окремі експерти. Найвідповідальніший компонент інформаційно-аналітичної підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень - пропозиції щодо доцільних заходів, які опираються на реальні ресурси (фінансові, організаційні, матеріально-технічні та технологічні) і ясне розуміння ситуації і нагальних проблем. Інформаційне середовище відповідним чином має бути орієнтоване на конкретних посадових осіб, уповноважених приймати рішення, з урахуванням їх рівня повноважень.

Інформаційно-аналітичні центри (ІАЦ) - відомчі або незалежні структури, які цілеспрямовано займаються інформ. та аналітичною роботою у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин. ІАЦ різних рівнів забезпечують діяльність органів держ. управління та місцевого самоврядування. Діють та вдосконалюються інформ.-аналітичні служби Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури України, центральних та інших органів виконавчої влади, що надають продукти та послуги підприємствам та орг-ціям України. Залежно від специфіки завдань, які вирішують 1АЦ, розрізняють: інформ. центри (займаються пошуком, збором, обробкою та обліком інформації); власне ІАЦ (займаються збором, аналітичною обробкою інформації та підготовкою результатів аналізу для потреб споживача); центри інформації та банки даних (спеціалізуються на обліку та зберіганні тематичних масивів інформації; зберігають бази даних та знань, традиційні та електронні бібліотеки, архіви тощо); інформ. агентства, прес-центри та центри зв'язків із громадськістю (займаються оперативним розповсюдженням інформації).

Дата добавления: 2015-11-04