1. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого

1. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

Перший рівень банківської системи України, як вже зазначалося, займає НБУ. Його було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність". 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України "Про статут Національного банку України "було затверджено статут НБУ.

В правовій та економічній літературі сформувалися визначення так званих "банків", які можна називати Центральним (або національним) банком країни. Вважається, що Центральний банк має бути:

· єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золото-валютні резерви;

· банком уряду, зобов’язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери;

· органом стабільності національної грошової системи;

· кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів;

· органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму, в національній кредитній системі.

Всім цим органам відповідає Національний банк України. Він представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та фінансово кредитних організаціях.

Згідно Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999р.

Національний банк України (далі Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку – місто Київ.

Однією з важливих ознак Національного банку є його статутний капітал. Відповідно до чинного законодавства (стаття 3 Закону "Про Національний банк України") Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

НБУ являється економічно самостійним органом, і ця самостійність забезпечується державою. Він здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках – також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а останні не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Це ж саме стосується і зобов’язань стосовно інших банків.

НБУ може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Доходи і видатки Національного банку забезпечуються чітким виконанням чинного законодавства і реалізацією на практиці його функцій.

Як сказано в ст. 5 Закону "Про Національний банк України", одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку, на відміну від інших функціонуючих банків.

Планові доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Цей кошторис повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом.

Разом з тим Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходом відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов’язаних з виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку.

Національний банк виконує традиційні функції, що є характерним для центрального банку держави: являється емісійним та розрахунковим центром держави, банком-банків та банком уряду.

Основною функцією НБУ відповідно до ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону "Національний банк України" є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Також НБУ виконує ряд інших функцій, серед них:

· Відповідно до розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику.

· Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її оббіг. Емісійні операції НБУ – форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в оббіг. Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії валюти і здійснює фінансування державних видатків у межах отриманих доходів в бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечена кредитна основа сукупного грошового обігу України.

· Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

· Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

· Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу.

· Визначає систему, порядок і форму платежів.

· Здійснює банківське регулювання та нагляд.

· Веде реєстр банків його філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

· Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

· Представляє інтереси України і центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах.

· Здійснює відповідно до повноважень валютне регулювання.

· Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

· Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

· Організує інкасацію та переведення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та переведення банкнот і монет та інших цінностей.

· Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку.

· Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

· Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції.

Отже, слід підкреслити, що Національний банк України виконує надзвичайно важливі державотворчі функції.

НБУ створює державну скарбницю держави і організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

НБУ затверджує бланки та форму безготівкових депозитів приватизаційних паперів, визначає умови зберігання, обліку та погашення приватизаційних паперів, за погодженням з Кабінетом Міністрів України порядок видавання приватизаційних паперів.

Національний банк не являється незалежним. Він підзвітний Президенту України та Верховній Раді України їх конституційних повноважень.

Підзвітність в цьому випадку означає:

· Призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного Банку Верховною Радою України за поданням Президента України.

· Призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради НБУ.

· Призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради НБУ.

· Доповідь голови НБУ Верховній Раді України про діяльність Національного банку.

· Надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про грошово-кредитний стан в державі.

· Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів.

· КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит НБУ надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.

· Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

· Голова НБУ, або його заступники за його дорученням можуть брати участь у засіданнях КМУ.

Законодавством, що діє на сьогоднішній момент, передбачено також гарантії невтручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради акціонерного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених Законом "Про Національний банк України".

2. Господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють

суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та

реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою

отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах

цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб,

цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми

адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють

господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за

змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових і

особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує

цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської

діяльності.

Основним змістом дисципліни «Господарське право» є викладення основних

засад господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва,

кредитно-банкових відносин податкової політики суб'єктів та майнових

основ господарювання, особливостей правового регулювання в окремих

галузях господарювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське право як наука регулює господарські відносини, що

складаються у сфері економіки в процесі господарської діяльності

підприємств, організацій і установ.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в

процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, державних,

приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених

відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і

обов'язками та відповідальністю за свої дії.

Господарське право як наука з'явилося порівняно недавно і не вивчалося у

навчальних закладах, а входило до складу «Цивільного права»,

«Фінансового права», «Арбітражного права» та інших правових наук. Однак,

у зв'язку з проголошенням незалежності України та переходом до ринкових

відносин виникла необхідність у регулюванні господарської діяльності

підприємств, об'єднань і організацій різних форм власності.

У процесі господарської діяльності суб'єкти господарського прававступають між собою в певні господарські відносини. Господарськівідносини складаються між державою, яка здійснює управління економікою. Господарське право як наука охоплює широкий спектр явищ, пов'язаних із господарськоюдіяльністю юридичних, фізичних осіб та їх структурних підрозділів, якіздійснюють господарську і підприємницьку діяльність. Господарські правовідносини регулюються нормами різних галузей праваправовідносини регулюються нормами різних галузей права;Так, відносини між державними органами і підприємствами регулюютьсяадміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.Відносини щодо організації та застосування найманої праці, оплати праці,часу праці та відпочинку, гарантій і компенсацій регулюються трудовимправом. У процесі господарювання суб'єкти підприємництва використовуютьприродні ресурси, а відносини щодо використання природних ресурсіврегулюються відповідними галузями права — земельним, водним, лісовим,екологічним. Суб'єкти підприємництва у своїй діяльності формують івикористовують власні фінансові ресурси, є платниками податків, а, отже,і учасниками фінансових правовідносин. Проте ці відносини лише створюютьматеріальні, фінансові, організаційні умови функціонування господарськихвідносин. Отже, господарські правовідносини — це сукупність відносин, яківиникають у процесі господарської діяльності між державними органами іпідприємцями (підприємствами) стосовно виробництва, розподілу тареалізації продукції, надання послуг і робіт з метою отриманняприбутків. Норми господарського права є загальнообов'язковими правиламиповедінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їхзастосуванні примусовою силою держави. Різноманітний характер господарських правовідносин зумовлює існуванняширокого кола їх учасників — суб'єктів господарського права. Суб'єкти господарського права — це учасники гос- подарських правовідносин, які на основі юридично відособленого майнабезпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутомгосподарську чи управлінську діяльність.Основними видами суб'єктів господарювання відповідно до Господарськогокодексу України (ст. 55— 57, ст. 73, 74, 78, 80, 93, 113) є: — підприємства всіх форм власності, державні та комунальні унітарніпідприємства, господарські товариства, підприємства колективноївласності, приватні, та їх структурні підрозділи; — об'єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни,корпорації, конгломерати та ін.);— фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки,ощадний банк); — посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторськікампанії); — фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність безстворення підприємства.Серед суб'єктів господарського права найважливіша роль належитьпідприємству, як основній ланці народного господарства України. Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, який має праваюридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну таіншу господарську діяльність з метою отримання відповідних прибутків(доходів). Підприємство має право здійснювати будь-які види діяльності,якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статуту.Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та іншірахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України за формами власностіпідприємства поділяються на: приватні (засновані на власності фізичноїособи); колективні (засновані на власності трудового колективупідприємства); господарські товариства (акціонерні, командитні, зобмеженою відповідаль- ністю, з додатковою відповідальністю); підприємства, засновані навласності об'єднання громадян; комунальні (засновані на власностівідповідної територіальної громади); державні (засновані на державнійвласності), в тому числі казенні підприємства. Окремі підприємства як суб'єкти господарського права можуть надобровільних засадах об'єднатися у великі виробничі, комерційні,торгові, наукові комплекси для виконання робіт і виробництва окремихтоварів та надання послуг. Фінансово-кредитні та посередницькі установи займаються забезпеченнямкредитування суб'єктів господарської діяльності, інвестування об'єктівпідприємництва, страхування, комерційними та посередницькими послугами,біржовою торгівлею тощо. Суб'єктами господарського права є органи державної влади та управління,а саме: Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, місцевіоргани управління економікою, виконкоми, місцеві державні адміністраціїта ін. Вони мають право видавати господарські правові акти,регламентують господарські відносини, контролюють діяльністьпідприємців.У структурі суб'єктів господарського права особливе місце належитьгромадянам України, іноземцям і особам без громадянства, які відповіднодо законів України можуть створювати підприємства, фірми, займатисяторгівлею, підприємницькою діяльністю і надавати послуги. Суб'єкти господарського права мають право провадити господарську,торговельну та комерційну діяльність, мати фінансові, основні фонди тацінності, статут, печатку, самостійний баланс, розрахунковий рахунок убанках України та за кордоном, розпоряджатися своїм майном, вони маютьвчасно надавати податковим органам декларацію щодо прибутків, сплачуватиподатки, обов'язкові платежі та ін. Всі суб'єкти господарськоїдіяльності мають право володіння, розпорядження та користуванняпредметами господарської діяльності, трудовими, фінансовими,матеріальними ресурсами. Проте всі вони функціонують на основіГосподарського Кодексу України та інших правових актів і законів, підзаконних актів, статутів, рішень,постанов, положень та інструкцій, які мають імперативний, тобтообов'язковий характер і забезпечені силою держави.3. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного

виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та

забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є

підставою для застосування господарських санкцій, передбачених

Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Основні питання щодо відповідальності за правопорушення у сфері

господарювання регулюються розділом V Господарського кодексу України.

Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність

суб’єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм

господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками

зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника відносин

або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за

видами і систематизувати їх групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені)

розрізняють договірні та позадоговірні правопорушення.

Договірна відповідальність – це вид відповідальності, що передбачена за

порушення зобов’язань, які виникли з договору. Такий вид

відповідальності визначається відповідно до закону і не суперечними йому

умовами укладеного між сторонами договору.

Позадоговірна відповідальність настає безпосередньо за порушення

зобов’язань, що виникли з закону, адміністративного акта чи інших

правомірних дій. Особливим різновидом такої відповідальності є

відповідальність за заподіяння майнової чи моральної шкоди, що виникає

саме з факту заподіяння шкоди.

В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:

· правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків

укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають

при їх укладанні; укладання договорів, що суперечать вимогам закону,

цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що

суперечить інтересам держави і суспільства;

· порушення строків виконання договірних та інших господарських

зобов’язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в

господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін.

Прострочення виконання зобов’язання загалом тягне за собою сплату

боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;

· порушення господарських зобов’язань щодо якості поставленої продукції

зобов’язань щодо якості поставленої продукції

(товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

· порушення державної дисципліни цін, пов’язані з виконанням договорів;

· порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов’язані з

виконанням господарських договорів;

· порушення господарських зобов’язань щодо перевезень вантажів:

зобов’язань з планів перевезень (неподача перевізних засобів,

непред’явлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів

під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата,

нестача, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажу тощо.

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні

правопорушення:

· порушення законодавства про захист економічної конкуренції (анти

конкурентні і узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим)

становищем; анти конкурентні дії органів влади, органів місцевого

самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та

контролю);

· порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з

позбавленням прав володіння тощо.

Вчинення суб’єктом господарських відносин правопорушення тягне за собою

застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нормами

господарського законодавства відповідальності. Оскільки це

відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені

у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює

господарський закон. Такий вид відповідальності у теорії господарського

права визначається як господарсько-правова відповідальність.

Господарсько-правова відповідальність – це економічні за змістом і

юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб’єкта

господарювання – правопорушника.

Основні ознаки господарсько-правової відповідальності:

1) така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб’єкта

господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача

поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним,

загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних

умов, перевищення лімітів природокористування);

2) ця відповідальність полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання,

однак вона спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на

його майнову базу (безпосередньо чи в кінцевому рахунку);

3) передбачається юридично – в законі та/або договорі;

4) забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному: явно

(винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника

договірних зобов’язань неустойки) або приховано (відмова кредитора

прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту);

5) застосовується як за принципом вини (відшкодування збитків, сплата

неустойки), так і безвідносно щодо її наявності (господарсько-правова

конфіскація, господарсько адміністративний штраф,

оперативно-господарські санкції, планово-госпрозрахункові санкції,

господарсько-організаційні санкції).

З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою

дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або

потерпілого) на правопорушника безпосередньо або

за допомогою господарського (третейського) суду. Юридична природа такої

відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з

боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього

заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати

неустойки, штрафу, пені тощо. Загальним принципом цієї відповідальності

є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи

законом майнових санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки

системі спеціальних і загальних правозахисних державних органів,

функцією яких є саме застосування майнових санкцій.

Щодо змісту господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною

і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій,

передбачених або дозволених нормами господарського законодавства.

Господарюючі суб’єкти як організації можуть нести лише матеріальні

витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних

сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків і т. ін.).

Підприємство, яке не виконує своїх зобов’язань по розрахунках, може бути

оголошено господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Законом

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом». Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно із

законодавством можна вважати процесуальне оголошення господарюючого

суб’єкта-боржника банкрутом.

Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі

правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об’єктивні

протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на

презумпції його вини.

Список використаної літератури:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-ІV // ВВР. – 2003.

- № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV // ВВР. – 2003. -

№№ 40-44. – Ст. 356.

3. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. –

624 с.

4. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л.,

Неживець О.М. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

5. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М.

Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001. -

320 с.

6. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. посіб. – К.: А.С.К.,

205 – 912 с.

7. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – К.:

Юрінком Інтер, 2002. – 392 с.

8. Бабак О. Основні види відповідальності суб’єктів господарювання у

зовнішньоекономічній діяльності // Підприємництво, господарство, право.

– 2009. - №10. – С.144-148.

9. Заярний О.А. Деякі особливості господарсько-правової

відповідальності за порушення організаційно-господарських зобов’язань,

що виникають з договорів // Вісник господарського судочинства. – 2009. -

№7. – С.171-177.

10. Ломака В. Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне

виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним

транспортом. // Підприємництво, господарство, право. – 2009. - №10. – С.

101-105.

План:

1. Вступ

2. Особливості правового статусу НБУ

3. Види суб’єктів господарського права.

4. Види господарських санкцій.

5. Список використаної літератури

Вступ:

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.