|
Модуль 1. Загальні положення права інтелектуальної власності в Україні.
ЛЕКЦІЯ 1.
Тема: | Загальні положення права інтелектуальної власності в Україні. |
Мета: | Ознайомлення студентів з відповідним теоретичним та нормативним матеріалом, а також з основними положеннями щодо поняття права інтелектуальної власності та його системи. Визначити об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності. Визначити основні способи захисту права інтелектуальної власності |
Методи: | метод проблемного викладу, евристичний метод (організація активного пошуку рішення висунутих на лекції пізнавальних завдань під керівництвом лектора), пасивні комунікативні методи (студент фіксує зміст лекції, протоколює дії лектора) та активні комунікативні методи. |
Дидактичні засоби навчання: | 1. Навчальні посібники: 1) Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: підручник / Віктор Дмитрович Базилевич. – К.: «Знання», 2006. – 432 с. 2) Дроб’язко В. С. Право інтелектуальної власності: навчальний посібник / В. С. Дроб’язко, Р. В. Дроб’язко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с. 2. Умовно-графічні дидактичні засоби: таблиці та схеми. Конспекти лекції. |
Інформаційні питання лекції: | 1.Поняття права інтелектуальної власності та підстави його виникнення. 2.Зміст права інтелектуальної власності. 3.Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності. 4.Захист права інтелектуальної власності.
|
Література:
1. Конституція України 1996 р.
2. Цивільний кодекс України – К.: Атіка, 2003.
3. Господарський кодекс – К.: Атіка, 2003.
4. Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р.
5. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р.
6. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993р.
7. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993р.
8. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р.
9. Паризька конвенція по охороні промислової власності 1883р. // Законодавство СРСР по винахідництву. – М, 1983. – Т.3.
10. Конвенция, учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности. Подписана в Стокгольме 14.06.67 г. // Законодательство СССР по изобретательству. – М, 1983. – Т.3.
11. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності. Навч. посібник.: К., 2002.
12. Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні. Монографія. – Х, 2002.
13. Цивільне право України у 2 кн. \ Авт. колект. під керівн. Дзери О.В. – К.: Юринком Інтер, 2002.
14. Цивільне право України: Підручник \ Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003.
15. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах \ За заг. ред. Я.С. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003 р.
Структура лекційного заняття
1. Організаційна частина (привітання, перевірка присутніх).
2. Повідомлення теми лекції, мети та основних завдань заняття.
3. Актуалізація опорних знань студентів.
4. Мотивація навчальної діяльності студентів.
5. Розгляд основних інформаційних питань лекції.
ВСТУП
Шановні студенти!
Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.
Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
Під інтелектуальною діяльністю розуміється розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання.
Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.
Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою “Право власності та інші речові права”, чим законодавець підкреслив соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права. Однак дана підгалузь є однією з найменш досліджених категорій цивільного права
Метою нашої сьогоднішньої лекції є вивчення загальних положень права інтелектуальної власності, його сутності, правової природи, елементів, тощо. Перейдемо до першого питання.
Питання 1. Поняття права інтелектуальної власності та підстави його виникнення.
Існують два види абсолютного права: речове право, що опосередковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Зазначені види абсолютного права відрізняються як за об'єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони виникають.
Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну).
На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зразком. З кожним із цих результатів пов'язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів. Проте всі вони мають ряд спільних ознак.
Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об'єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематеріальні об'єкти, вони не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.
Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.
Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інтелектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.
Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набула теорія природного права. Відповідно до останньої все зроблене людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне право розпоряджатися результатами власної творчої праці. Окремо історію розвитку законодавства про право інтелектуальної власності ми з вами розглянемо на наступному занятті.
Поняття “інтелектуальна власність” стало терміном міжнародного права 1967 р., коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів 1886 р. це значення мав термін “результати інтелектуальної творчості”.
Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелектуальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Основу інтелектуальної власності становлять галузі авторського та патентного права, проте вони не вичерпують це поняття, оскільки воно охоплює також право на торговельну марку, комерційне найменування, географічне зазначення, комерційну таємницю.
Термін “інтелектуальна власність” застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, проте внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.
Аналіз існуючих поглядів щодо поняття “інтелектуальна власність” надає нам підстави надати наступне визначення. Інтелектуальна власність – це власність (ставлення як до своїх) на такі результати творчої діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.
Право інтелектуальної власності охороняє великий спектр прав різного характеру. Деякі з них, що є результатом інтелектуальної творчості, визначають як її стимул і винагороду, інші, чи йдеться про інтелектуальну творчість, чи ні, надають із метою регулювання конкуренції між виробниками.
Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної власності означає закріплені законом права, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літературній і художній галузях. Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавче оформити майнові та немайнові права творців на результати їхньої інтелектуальної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до творчості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
Породження людського розуму, такі як ідея, що стоїть за винаходом, музичний твір або торговельна марка, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом охорони від використання іншими особами через той факт, що хтось ними володіє. Після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати контроль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуальної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого.
Процеси розумової діяльності як такі перебувають за межами правового регулювання. Результати ж цієї діяльності, що містять елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.
Спільним для цих об'єктів є те, що вони мають ідеальну природу, тобто є нематеріальними, проте можуть бути втілені у фізичні (матеріальні) предмети, які становлять певну економічну цінність.
Прихильники використання терміна “інтелектуальна власність” підкреслюють, що йдеться про особливу власність, яка вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний характер.
Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначений законом.
Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність(приклад нове слово Карл Чапек слово ”робот” 1929 р.). Результати творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права. За законом до об'єктів права інтелектуальної власності можна віднести торговельні марки та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняно до перших та які охороняє право інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права визначає закон.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, передбачених законом. Суб'єкт майнового права інтелектуальної власності може з власної волі відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.
Правовий режим власності, який традиційно пов'язаний із тілесними об'єктами і включає правомочність володіння, користування та розпорядження цими об'єктами, не можна беззастережно застосовувати до нематеріальних результатів розумової діяльності. Він прийнятний лише для матеріальних носіїв результатів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості застосовують режим виключних прав, який полягає в тому, що тільки творці цих продуктів, за винятком випадків, прямо зазначених законом, мають право користуватися та розпоряджатися ними.
Володілець має безстрокове й абсолютне право на матеріальний об'єкт, у той час як виключне право на об'єкт інтелектуальної діяльності є строковим і в передбачених законом випадках може зазнавати обмеження. Виключне право на результат інтелектуальної діяльності обмежене у просторі, а право на творчий результат нерозривно пов'язане з особою творця.
Економічна функція у права інтелектуальної власності така сама, як і у звичайного права власності. Проте юридичний інструментарій, застосовуваний для захисту, інший. Так, наприклад, володілець права інтелектуальної власності не може вимагати його оречевлення, оскільки такої речі не існує.
Право власності - це володіння, користування та розпорядження майном, система правовідносин, які закріплюють і охороняють належність майнових благ і зміст права власника на належне йому майно, способи та межі здійснення цього права.
Поняття “право інтелектуальної власності” вживають у двох значеннях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його інтелектуальної, творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності як інститут цивільного права традиційно виконує такі функції:
• визнання авторства на результати розумової праці;
• встановлення режиму їх використання;
• матеріальне та моральне заохочення;
• захист прав авторів, роботодавців та інших осіб, які набувають право інтелектуальної власності.
З огляду на характер результату визнання авторства не залежить (коли йдеться про твори літератури, науки, мистецтва) або залежить (коли йдеться про винаходи, корисні моделі, промислові зразки) від реєстрації результату.
Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.
Безумовно важливим елементом правового регулювання здійснення права власності є його законодавче підґрунтя.
Законодавство про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охороняються законом.
Законодавство України в сфері інтелектуальної власності базується на Конституції України і складається з відповідних норм цього Кодексу та інших законів України, що охороняють особисті немайнові та/або майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності.
Застосування норм міжнародних договорів. Чинні міжнародні договори, які регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним законодавчим актом України, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
До національного законодавства з інтелектуальної власності крім Основного закону та ЦК України необхідно віднести: Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р., Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р., Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993р., Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993р., Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р., Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” 1993р. Закон України “Про охорону прав на топографію інтегральних мікросхем” 1993р. та інші.
Крім того до законодавства з інтелектуальної власності відносяться рішення Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Міжнародні конвенції, учасником яких є Україна (Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р., Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. та інші акти які ми розглянемо на наступних заняттях)
Строковість права інтелектуальної власності
Володілець права інтелектуальної власності має виключні повноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелектуальної власності має строковий характер.
Строки, протягом яких діють виключні права на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації, розрізняють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засобу індивідуалізації. їх встановлює ЦК або спеціальне законодавство.
Після закінчення певного строку, встановленого законодавством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особистих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстроково.
Питання 2. Зміст права інтелектуальної власності.
Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що зміст права інтелектуальної власності розглядається удвох значеннях
По-перше, як сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи (ст.ст. 418, 423, 424, 425 ЦК).
Зокрема ч.2 ст. 418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності є:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права, встановлені законом.
Зазначені немайнові права можуть бути поділені на два види:
а) особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами;
б) особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.
Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими правами, є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності (ст. 424 ЦК).
Особистим немайновим правом, не пов'язаним із майновими правами, є право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права.
Висновок про те, що ч.1 ст. 423 ЦК розрізняє два види особистих немайнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності (особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами, та особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами), не суперечить положенням ч.3 цієї ж статті про те, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Співвідношення між цими правами виглядає таким чином. Особисте немайнове право на визнання творця об'єкта інтелектуальної власності автором породжує для нього усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності. Водночас навіть якщо він не реалізує жодного із майнових прав, це не вплине на його право бути автором твору, захищати недоторканність цього твору тощо.
Особисті немайнові права є чинними безстроково (ч.1 ст. 425 ЦК). Вони можуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише у виняткових випадках, спеціально встановлених законом (приклад). Таке рішення пов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певній особі — автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Поміж винятків із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст. 439 ЦК).
Відповідно до частини 1 ст. 424 ЦК майновими правами суб’єкта права інтелектуальної власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Загалом вказані майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний характер. Водночас у процесі їх використання можуть виникати і права зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні договору про передачу твору автором для використання іншою особою).
На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком. (ч. 2 ст. 425 ЦК).
Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені й достроково, наприклад, якщо це передбачено договором.
По-друге, має бути оціненим зміст права інтелектуальної власності як суб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі. У цьому разі слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільного права як такого, що містить три складових:
1) можливість певної власної поведінки (здійснення права);
2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб;
3) можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.
Найповніше специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляється у першому із вказаних елементів — можливості певної поведінки, спрямованої на здійснення цього права.
Характер та спрямованість можливої поведінки суб'єкта права інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права в загальному вигляді визначаються ст. 41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності має також бути додане право легітимації, тобто право автора результату інтелектуальної, творчої діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне значення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.
Закріплені у Конституції правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності зумовлюють принцип свободи використання — безпосередньо або шляхом укладення договору — об'єкта інтелектуальної власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому вимог щодо здійснення цивільних прав, зокрема вимоги не порушувати права інших осіб.
Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються законом. Наприклад, відповідно до ст. 441 ЦК використання твору, що є об'єктом права інтелектуальної власності, можливе шляхом: опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічного виконання; продажу, передання в найм (оренду) тощо; імпорту його примірників, примірників його перекладів, переробки тощо.
Абсолютний характер права інтелектуальної власності означає, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою за загальним правилом має здійснюватися з дозволу особи (того, хто створив об'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Однак законом можуть бути передбачені випадки правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності без такого дозволу. Зокрема ст. 444 ЦК передбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; тощо. При цьому особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.
Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, як правило, проводиться шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензії можуть бути визначені ліцензійним договором.
Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можливе на підставі різних договорів: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі під загрозою його нікчемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.
Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися також шляхом внесення їх до статутного капіталу юридичної особи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах (ч.3 ст. 424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів закону.
Особливості має здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно. Вони полягають у тому, що таке право може здійснюватися за договором між ними. Якщо ж суб'єкти права інтелектуальної власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно (ст. 428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальної власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.
Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.
Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
Питання 3 Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 2(viii) Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності “інтелектуальна власність містить права щодо:
• літературних, художніх і наукових творів;
• виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- та телевізійних передач;
• винаходів у всіх галузях людської діяльності;
• наукових відкриттів;
• промислових зразків;
• товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень;
• захисту проти недобросовісної конкуренції, а також усі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях”.
Відповідно до ст. 420 ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
• літературні та художні твори;
• комп'ютерні програми;
• компіляції даних (бази даних);
• виконання;
• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
• наукові відкриття;
• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
• раціоналізаторські пропозиції;
• сорти рослин, породи тварин;
• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
• комерційні таємниці.
Можна виділити наступні групи об'єктів права інтелектуальної власності, об'єднаних на підставі спільних ознак:
• об'єкти авторського права та суміжних прав, що межують з першими. До цієї групи відносять традиційні об'єкти авторсько-правової охорони - наукові, літературні, художні твори. Українське законодавство відносить сюди також комп'ютерні програми та бази даних. До об'єктів суміжних прав належать виконання, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення;
• об'єкти промислової власності (об'єкти виключного права на результати творчої діяльності, використовувані у виробництві: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, комерційна таємниця (ноу-хау);
Інтелектуальна та промислова власність
Інтелектуальну власність слід відрізняти від промислової, яка, будучи складовою першої, характеризується тим, що її об'єкти знаходять застосування у виробничій діяльності (винаходи, промислові зразки тощо).
Поняття “промислова власність” було вперше вжито в тексті ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності на Гаванській конференції 1925 р. Попередні редакції Паризької конвенції хоча і перераховували об'єкти промислової власності, проте не розкривали самого поняття. Для об'єктів права промислової власності характерна наявність територіального принципу охорони, який полягає в тому, що виключне право на такий об'єкт дійсне тільки в межах держави, де його було одержано. Виключне право на об'єкти промислової власності підтверджує спеціальний охоронний документ, виданий компетентним органом (як правило, патентним відомством).
Необхідність спеціальної реєстрації об'єктів промислової власності зумовлена тим, що для них на відміну від творів, які охороняє авторське право і для яких переважне значення має форма втілення, важливіший зміст. Якщо форма твору унікальна і за загальним правилом не може бути відтворена іншою особою, то об'єкти промислової власності можуть створити незалежно одна від одної кілька осіб. У зв'язку з цим необхідна реєстраційна система, яка засвідчила б першість творця.
Охоронні документи (патент, свідоцтво) діють протягом певного строку, по закінченні якого об'єкти промислової власності стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця і без виплати винагороди. Разом із тим, деякі права (наприклад, право на позначення найменування товару) не мають часових обмежень.
• засоби індивідуалізації продукції, робіт, послуг (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення);
• нетрадиційні об'єкти інтелектуальної діяльності (сорти рослин і породи тварин, топографії інтегральних мікросхем).
Суб'єктами права інтелектуальної власності є передусім творці об'єктів права інтелектуальної власності (автори, виконавці, винахідники тощо). Творцем інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Вона є первинним суб'єктом права інтелектуальної власності, що на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб-правонаступників, які є похідними суб'єктами права інтелектуальної власності.
Питання 4. Захист права інтелектуальної власності.
Захист права інтелектуальної власності в Україні в останні роки набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.
Порушення права інтелектуальної власності можливе:
— у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності);
— у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);
— у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної власності з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).
Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.
Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються.
Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа. Вина порушника для кваліфікації дій чи бездіяльності як таких, що є порушенням права інтелектуальної власності, значення не має.
Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є поява контрафактних виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.
Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушень встановлені ч.3 ст. 418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до цих засад, які у свою чергу ґрунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом.
Зокрема ст. 432 ЦК встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:
1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо);
2) визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним ліцензійного договору);
3) припинення дій, які порушують право (наприклад, припинення використання твору без згоди його автора);
4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору);
5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видання твору);
6) зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця);
7) припинення правовідношення (наприклад, дострокове розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення);
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Суд може також захистити цивільні права та інтереси, пов'язані з інтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності (контрафактних виробів);
4) вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
З метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів суд має право заборонити відповідачеві чи іншій особі вчиняти певні дії. Для цього необхідна наявність таких умов: 1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником права інтелектуальної власності; 2) зазначені дії стосуються виробництва, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володіння виробами (товаром); 3) є достатні підстави вважати вироби контрафактними; 4) зазначені дії вчиняються з метою випуску в цивільний обіг цих контрафактних виробів (товарів).
За своєю природою це — прогібіторний позов, можливість якого передбачена ч.2 ст. 386 ЦК. Принагідне слід зазначити, що у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності стосується майнових прав його суб'єкта на певний матеріальний субстрат (наприклад, на рукопис, плівку із аудіо- чи відеозаписом, носій комп'ютерної програми тощо), для їх захисту можуть бути використані засоби захисту права власності, встановлені гл. 29 ЦК.
Якщо дії порушника права інтелектуальної власності мають ознаки злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання зазначених виробів (товарів); 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.
Висновок по лекції:
Підсумовуючи викладене необхідно вказати, що серед в цивільну праві існують два види абсолютного права: речове, що опосередковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Дані види абсолютного права відрізняються як за об’єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони виникають.
Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну).
Інтелектуальна власність – це власність (ставлення як до своїх) на такі результати творчої діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.
У широкому розумінні право інтелектуальної власності означає закріплені законом права, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літературній і художній галузях.
Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначений законом.
До законодавства щодо розглянутої підгалузі цивільного права належить як національне так і міжнародне законодавство.
Зміст права інтелектуальної власності може розглядатись як сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи, а також як суб'єктивне право творця та інших осіб, зазначених у законі. Здійснюючи право інтелектуальної власності відповідно ст. 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також має право на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є передусім творці об'єктів права інтелектуальної власності (первинні), а також особи, що на підставі закону чи договору отримали права на ці об’єкти (похідні). В сучасній цивілістиці вирізняють чотири види об’єктів права інтелектуальної власності.
В залежності від даної класифікації об’єктів виділяють такі інститути права інтелектуальної власності: авторське право та суміжні права, патентне право, засоби індивідуалізації товарів та послуг, нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності.
До того ж суб’єкт права інтелектуальної власності може застосувати як загальні так і спеціальні засоби захисту порушеного права інтелектуальної власності. Загальні засоби передбачені гл.3 ЦК, а спеціальні передбачені гл. 29 та ст. 432 ЦК.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
Модуль 2. Правова охорона основних інститутів права інтелектуальної власності. | | | Модуль 2. Правова охорона основних інститутів права інтелектуальної власності. |