Михайло Олександрович Шолохов – видатний російський письменник,

Михайло Олександрович Шолохов – видатний російський письменник,

лауреат Нобелівської премії 1965 року. Його романи перекладені більш ніж на 80 мов світу і здобули заслужену популярність серед мільйонів читачів в

усіх куточках нашої планети. Широкі епічні картини життя російського наро-

ду в переломні моменти історії поєднані в творах письменника з глибоким

проникненням у внутрішній світ людини, з правдивим та безпосереднім зоб-

раженням народних характерів.

Михайло Шолохов народився 24 травня 1905 року на великому сте-

повому хуторі Кружилін Вешенської станиці Області Війська Донського

(нині Ростовська область Росії). Область Війська Донського була в царській Росії окремою адміністративною одиницею, яка територіально займала зем-

лі по ріці Дон та її притоках (зараз Ростовська, частина Волгоградської об-

ласті та Краснодарського краю Росії). Донські козаки, які жили на цтх землях, утворювали закритий військовий стан, що мав особливі права та при-

вілеї в Російський імперії. Основним привілеєм козаків було право на землю – ніхто на Дону не міг стати власником землі, крім козака. За це Область Війська Донського виставляла в мирний і військовий час певну кількість полків, які козаки споряджали за свій кошт. Все некозацьке (пришле) насе-

лення офіційно називалося «іногородні», ці люди могли лише батрачити або

ж в кращому випадку орендувати козацькі землі.

Батько письменника Олександр Шолохов родом був із селян Рязансь-

кої губернії тобто, за козацьким законом вважався іногороднім. Однак врод-

жена підприємливість та наполегливість дозволила влаштувати своє життя

на Дону. Олександр Шолохов часто змінював роботу – займався роз’їзною торгівлею, обробляв орендовану землю, працював прикажчиком в торгівель-

них купецьких домах – себе і свою сім’ю він завжди гідно утримував. Мати

письменника Анастасія Черникова була донькою селянина з Чернігівщини.

Михайло Шолохов не раз підкреслював, що в його жилах тече і українська

кров: «Мати моя – українка Чернігівської області – з дитинства прищепила мені любов до українського народу, до українського мистецтва, до українсь-

кої пісні – однієї з найспівучіших на світі».

Історія кохання батьків Шолохова була нелегкою. Коли Олексаедр за-

кохався в Анастасію, вона була покоївкою в багатої землевласниці на сусід-

ньому хуторі. Батьки Анастасії померли, тому господиня вирішила видати дівчину-сироту заміж, зовсім не цікавлячись її думкою.І хоча цей шлюб все -

таки відбувся, Анастасія відразу пішла від чоловіка і почала жити зі своїм коханим Олександром. Лише в 1912 році, після смерті «законного» чоловіка,

вони змогли одружитися, і Олександру Шолохову довелося всиновлювати

власного сина – семирічного Михайла.

Дитячі та юнацькі враження визначили майбутнє Михайла Шолохова,

вони лягли в основу його творчості. «Я народився на Дону, - говорив він, -

ріс там,вчився, формувався як людина і письменник…» Розлогі донські сте-

пи, та зелені береги могутнього Дону вражали уяву хлопця. Коли Мишкові

виповнилося 5 років, родина переїхала з хутора Кружиліна на хутір Каргін-

батько знайшов роботу прикажчика у купця. Саме там пройшла значна час-

тина дитинства Мишка. Будинок, в якому жила сім’я Шолохових, та школа,

в якій вчився майбутній письменник, збереглися до наших днів.

В сім’ї Шолохових не шкодували коштів на освіту дітей. Сам Олек-

сандр Михайлович любив читати, хоча отримав лише початкову освіту. Йому

навіть вдалося зібрати невелику домашню бібліотеку. Рано прокинулася жага

до знань і в Мишка, який почав просити батьків, щоб його навчили грамоті

ще до того, як він піде до школи. Батьки пішли на зустріч побажанням хлоп-

ця і в 1911 році найняли місцевого каргінського вчителя Тимофія Мрихіна

для занять із сином. Вчитель був дуже задоволений успіхами свого вихован-

ня – за півроку вони пройшли курс першого класу школи, 1 хлопець навчив-

ся читати, писати, рахувати. Знання давалися йому легко, він відзначався

надзвичайною зосередженістю та жвавим і допитливим розумом. «Від робо-

ти з Мишком я отримував велике задоволення, тому що бачив – моя праця

щедро винагороджується прекрасними успіхами мого старанного учня»,-зга-

дував пізніше Мрихін.

Наступного, 1912 року, хлопець вступив до Каргінської початкової

школи, але невдовзі тяжко захворів і влітку 1914 року батько відвіз його в

Москву на лікування. В Москві, щоб Мишко продовжував навчання, його

віддали у підготовчий клас чоловічої гімназії. Однак утримання в столиці

виявилося надто дорогим, тому через рік батько перевів хлопця в чоловічу

гімназію міста Богучаров Воронезькій губернії, ближче до дому. Тут Мишко провчився до 1918 року.

В Богучаровській гімназії викладали багато предметів: російську мову

і літературу, англійську, німецьку, давньогрецьку мови та латину, математи-

ку,фізику,географію та історію. Серед усіх предметів хлопцеві найбільше по-

добалися російська література та історія. Він із захватом читав твори росій-

сяких письменників-класиків, особливо захоалювався повістю «Тарас Буль-

ба» та збіркою «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Віддаючи

весь вільний час літературі, Мишко і сам починає пробувати свої сили в на-

писанні художніх творів – він придумує епіграми та інсценізує повісті улюб-

леного Гоголя.

Навчання майбутнього письменника в гімназії випало на роки Першої

світової війни, в якій царська Росія воювала проти Німеччини та Австро-Угорщини. Він був надто малий,щоб усвідомлювати всю глибину цієї траге-

дії,але, прїжджаючи додому на канікули, бачив, як завмирало життя в хуто-

рах та станицях – чоловіки пішли на фронт, жінки не могли впоратися з гос-

подарством і кількість запущених подвір’їв більшала. Всього за роки війни

Область Війська Донського відправила на фронт близько 70 козацьких пол.-

ків, і на Дону залишилися лише підлітки та старі козаки. Повертатися додому

фронтовики почали лише після здійснення більшовиками Жовтневої револю-

ції 1917 року і проголошення Радянської Росії. Новий уряд підписав з німець-

ким командуванням мирний договір і розпочалася демобілізація армії.

Буремна юність

У 1918 році німецькі війська, порушивши мирний договір, розгорнули наступ на південному напрямку і, окупувавши частину України, дійшли до

Воронезької області. Коли німці підійшли до Богучарова, Михайло Шолохов

залишив гімназію і поїхав додому. Так чотирма класами гімназії і завершила-

ся його освіта – Область Війська Донського в цей час була ареною жорстокої

громадянської війни між прихильниками поваленої монархії (їх називали бі-

лими) та прихильниками влади більшовиків (їх називали червоними), тому

було не до продовження навчання.

Населення Дону розділилося – бідні козаки та іногородні були за черво-

них, котрі обіцяли переділ землі на їхню користь, а заможні козаки – за білих.

14 – річний хлопець Мишко Шолохов – син іногороднього – радісно сприй-

няв ідеї рівності та братерства, проголошені більшовиками. Мишко відчував,

що повинен долучитися до будівництва світлого майбутнього, в якому не буде ні бідних, ні багатих. За віком він не міг брати участь в боях, але отри-

мавши хорошу за станичними мірками освіту, працював вчителем з ліквідації

неграмотності серед дорослих, службовцем в станичному революційному комітеті (орган Радянської влади в станиці), брав участь у переписі населення

на Дону.

Коли хлопцеві виповнилося 15 років, він добровольцем вступив до

продовольчого загону, що базувався в станиці Каргінській. Завданням продзагонів було заготівля сільськогосподарських продуктів, яких не виста-

чало в містах. Продкомісари (керівники продзагонів) визначали, яку кількість

зерна повинен повинен здати кожен власник землі за наперед встановленими

«твердими» цінами (у заможних козаків зерно просто конфісковували).

«Тверді» ціни були дуже низькими, і козаки, які не хотіли віддавати за без-

цінь вирощений тяжкою працею хліб, бралися за зброю. Тому продзагонам, бійці яких були добре озброєні, часто доводилося з боями збирати заплано-

вану кількість продовольства. І хоча в 1920 році організованих сил білих на

Дону вже не було, степами гуляли козачі гурти, які нападали на продзагони

та на органи Радянської влади.

Юний боєць Мишко Шолохов вважав необхідними жорсткі заходи про-

ти власників землі задля виживання робітників у містах, але і спротив козаків

були йому зрозумілий. Письменник так пізніше згадував про цей період сво-

го життя: «Довго був пропрацівником. ганявся за бандами, які хазяйнували на Дону до1922 року, і банди ганялися за нами. Все йшло як належно». Од-

нак завданням продзагонів була не лише конфіскація зерна, на них покладалася також просвітницька та агітаційна робота в селах. Бійці продза-

гонів повинні були агітувати селян добровільно здавати продукти та поясню-

вати їм переваги радянської влади. Шолохов активно долучився до агітацій-

ної роботи, він не лише проводив збори в навколишніх хуторах та виступав

перед козаками, а й брав участь у випусках щоденної рукописної газети.

Ще одним важливим видом агітаційної та просвітницької роботи серед

козаків став драматичний гурток у станиці Каргінській. Бійці продзагону здійснювали постановки, і в кожній з них мав свою роль Мишко Шолохов.

У хлопця виявилися чудові акторські здібності, і козаки, які приходили на

вистави, швидко виділили його з решти акторів-аматорів. З часом сама поява Мишка на сцені викликала бурхливі оплески та регіт станичників, а бажаю-

чих потрапити на вистави з його участю було так багато, що Каргінський

клуб не міг їх усіх вмістити. «Недаремно перед постановкою нових спектаклів публіка запитувала: «А Мишко Шолохов буде грати? Без Мишка

діло не піде, не так цікаво буде», - розповідав одностаничник Шолохова. Оскільки нових п’єс не було, робота гуртка швидко припинилася. Та якось

Шолохов приніс режисерові гуртка – своєму колишньому вчителю Тимофію

Мрихіну – рукопис і сказав: «Ось, п’єсу знайшов. П’єсу прочитали, вона всім

сподобалася, і робота гуртка відновилася. Після цього випадку Мишко пос-

тійно приносив нові рукописи п’єс на сучасні теми – з історії громадянської

войни на Дону, а його друзі ломали собі голову, звідки він їх бере. Але коли

в нього про це запитували, Шолохов спокійно відповідав: «Знайомі зі станції

Веешенської присилають». На цьому розмова закінчувалася. Правду неспо-

дівано виявив Тимофій Мрихін, до якого його учень,притискаючи до грудей

списані аркуші, прийшов за порадою: «Тема чудова…Дві дії написав, а третя

не виходить». І раптом зупинився та затих, зрозумівши, що виказав себе.

Довоєнні роки життя та творчості

У жовтні 1922 року після закінчення громадянської війни Михайло

Шолохов приїхав до Москви для продовження навчання, він сподівався вступити на робітничий факультет (робфак). Робфаки на той час виконували роль загальноосвітніх навчальних закладів, у яких робітнича молодь, що не

мала достатньої освіти, готувалася до вступу в вуз. Самі факультети відкривали при вузах, до яких робфаківці мали намір вступати. Шолохову відмовили у прийомі документів, тому що обов’язковою умовою для втступ-

ника була наявність робітничого стажу, а у 18 річного юнака в сірій козацькі папасі та коричневій солдатській шинелі за спиною було лише 4 класи гім-

назії та робота в продзагоні.

Найближчі кілька років Шолохову задля виживання довелося працювати чорноробом, вантажником, муляром, рахівником ЖЕКу. Але,як

би тяжко йому не жилося, він постійно займався самоосвітою та багато чи-

тав, віддаючи перевагу російським класикам – Пушкіну, Лермонтову, Гого-

лю, Чехову. Не полишав юнак і своїх літературних спроб – у серпні 1923 ро-

ку в газеті «Юнацька правда» з’явився перший друкований твір Шолохова –

фейлетон «Випробування».

Автор-початківець відчував, що йому не вистачає письменницької май-

стерності, і розумів, що для усунення цього недоліку недостатньо наполегли-

вої праці, потрібна дружня порада досвідченіших товаришів. Тому вже в лис-

топаді сором’язливий юнак прийшов до членів літературної групи «Молода

гвардія», до складу якої входили молоді робітничі письменники, і приніс їм

на суд свої перші оповідання. Веселі та розкуті молодогвардійці радісно зус-

тріли Шолохова і, прочитавши його твори, визнали талант непоказного про-

вінціала. Незабаром він став активним членом їхньої групи і разом з ними хо-

див на літературні заняття, які проводили відомі літературознавці.

В оповіданнях,написаних у 1923 – 1925-х рр., Шолохов звертається до

близької та зрозумілої йому теми – козацьке життя на Дону в буремні роки громадянської війни. Більшість з них друкувалися в періодичних виданнях

в 1925 році. У травні цього ж року Державне видавництво видало масовими

тиражами 5 оповідань молодого автора (кожне оповідання окремою книгою).

На Шолохова звернули увагу письменники старшого покоління, і один з них

- Олександр Серафимович, земляк Михайла, захотів зустрітися з автором

оповідань про життя на Дону. Серафимович не тільки підтримав молодшоого товариша, але й написав зворушливу передмову до першої його збірки, яку

Шолохов назвав «Донські оповідання» (вийшла у 1926 році).

У 1925 році 20-річний письменник-початківець, який досяг перших ус-

піхів, несподівано, але твердо вирішив залишити Москву і повернутися додо-

му, щоб писати там великий твір про Дон. Очевидно,це рішення визрівало вже давно – недарма ж свою першу збірку він назвав «Донські оповідання».

Згодом Шолохов так пояснив свій вчинок: Хотілося написати про народ, се-

ред. якого я народився і який я знав».

Побутові умови на батьківщині були тяжкими. Михайло з дружиною

(Шолохов одружився у 1924 році з дівчиною із сусідньої станиці) та матір’ю

жили в тісній хаті, але це не заважало йому напружено працювати – ночами.

Одностаничники та рідня лише підсміювалися, вони вважали його роботу да-

ремною тратою сил і часу. З простих землеробів, казали вони, ніколи ще не

виходило письменників. Але Михайло думав по іншому – він був впевнений

у собі. Пізніше Шолохов згадував про цей час: «І писалося тяжко, і жилося тяжко, але загалом писалося». Всі сумніви щодо письменницького майбут-

нього «простого землероба» розвіялися у 1928 році, коли в номерах журналу

«Жовтень» (із січня до листопада) вийшли друком перші дві книги роману

«Тихий Дон»

Шолохов увірвався в російську літературу, вражаючи своїм епічним та-

лантом – роман справив величезне враження на читачів масштабністю та дос-

товірністю зображення подій. Якщо в «Донських оповіданнях» герої чітко ді-

ляться на білих та червоних, то в «Тихому Доні» автор пішов за правдою

життя і показав, як часто навіть незаможні козаки вагалися приймати чи не

приймати їм радянську владу, і як часто вони зі зброєю в руках виступали

проти неї. «Ще не завершений роман Шолохова «Тихий Дон» - твір надзви-

чайної сили за широтою картин, за знанням життя і людей… Цей твір нага-

дує кращі взірці російської літератури всіх часів», - написав у своєму відгуку

про роман нарком (міністр) освіти Радянського Союзу А. Луначарський. Авторові «твору надзвичайної сили» було лише 23 роки.

Величезний успіх роману «Тихий Дон» висунув Михайла Шолохова в

ряди кращих радянських письменників. «Тихий Дон» уже з1929 року почали видавати за кордоном (в лютому вийшло перше таке видання – в Берліні ні-

мецькою мовою) і заслужена слава прийшла до Шолохова й за межами Радянського Союзу. В англомовних країнах його називали «російський Дік-

кенс». Наступні 10 років письменник жив у станиці Вешенський і працював

над продовженням «Тихого Дону» - остання, четверта книга вийшла друком у 1940 році. Паралельно з цією роботою він розпочав свій другий роман -

«Підняту цілину» (першу книгу якого завершено в 1932 році). Напружену роботу над художніми творами Михайло Шолохов поєднував з активною громадською діяльністю – з 1937 року він депутат Верховної Ради Радянсь-

кого Союзу. А в 1941 році постановою Ради Народних Комісарів (кабінету

міністрів) письменнику присвоєна Державна премія першого ступеню за ро-

ман «Тихий Дон».

Воєнні та повоєнні роки життя і творчості

Отримати премію Михайло Шолохов не встиг – 22 червня 1941 року

фашистська Німеччина напала на Радянський Союз і розпочалася Велика

Вітчизняна війна. Вже 23 червня письменник звернувся до наркома (мініст-

ра) оборони з проханням присуджену йому Державну премію зарахувати у фонд оборони країни и висловив готовність у будь-який момент «стати в ря-

ди Робітничо-Селянської Червоної армії і до останньої краплі крові захища-

ти соціалістичну Вітчизну».

Раптовий напад гітлерівської Німеччини мав катастрофічні наслідки для Радянського союзу – найбільш боєздатні частини, що стояли на кордоні

були розгромлені у перші ж дні війни і вже у вересні німецькі війська стояли

під стінами Москви. в плани німецького командування входила «блискавич-

на війна», яка мала завершитися до перших морозів.Німці були абсолютно впевнені у своїй перевазі, оскільки вважали себе представниками вищої

«арійської раси».Слов’янське ж населення окупованих територій вони вва-

жали нижчою расою, тому, тому поводилися ганебно – чинили насилля не

лише над військовими, а й над мирним цивільним населенням, руйнуючи їхні

оселі та розстрілюючи невинних людей. «Яку ж тупу,диявольську ненависть

потрібно мати до всього живого, щоб стирати з лиця землі мирні міста і села,

без мети і без смислу руйнувати все і палити!» - написав Шолохов у 1941 році.

У липні 1941 року полкового комісара запасу Шолохова призвали в армію – письменник став військовим кореспондентом Радянського інформ-

бюро та газет «Правда» і «Червона Зірка». Військовий кореспондент Шоло-

хов домігся, щоб його відправили на фронт. Коли письменнику сказали, що

командування може не дозволити йому «перебувати в найнебезпечніших

місцях», він із гнівом відповів: «Тобто як це так? Бійці будуть воювати, а я

лишень здаля, із штабної квартири, підглядати? Як же я зможу писати про народ на війні і сьогодні, і потім, після нашої перемоги?!» Пізніше Шолохов

згадував, як він вперше пішов в атаку: «Пішов не тільки тому, що без цього

не напишеш про ту страшну силу, яка охоплює і веде людину на смерть, але

й тому,що пішли солдати, пішли всі…» Так письменник пройшов фронтови-

ми дорогами з бійцями Червоної Армії від Москви та Сталінграда, де німець-

ка армія вперше зазнала серйозних поразок, до самих кордонів Німеччини.

У нарисах та оповіданнях воєнного часу Михайло Шолохов, як і інші

радянські письменники, виховував в людях «науку ненависті» до ворога,

який не знає жалю. Герої його творів на власні очі бачать злочини німецьких

солдатів і в них з’являється бажання вижити, щоб продовжити боротьбу з

окупантами. Вони безкомпромісні – на ненависть потрібно відповідати також

ненавистю.

10 липня 1942 року до всенародної трагедії, яку письменник гостро пе-

ре живав, додалася й особиста – під час німецького бомбардування станиці Вешенської загинула його мати Анастасія. Бомба влучила в будинок, в якому

Шолохов жив разом з родиною до війни. Від будинку залишилися руїни, зго-

ріла бібліотека письменника та всі його рукописи. Але Шолохов не впав ду-

хом – у червні 1943 року в «Листі американським друзям» він так розповів про своє переживання: «Особисте наше горе не може закрити від нас мук на-

шого народу, про які ні один письменник, ні один художник не змогли ще

розповісти світу... Не можна вийти з цієї війни, не забруднивши рук. Вона вимагає поту і крові. Інакше вона візьме їх втроє більше. Наслідки вагань мо-

жуть бути непоправимими. Ви ще не бачили крові ваших близьких на порозі

вашого дому. Я бачив це, тому маю право говорити з вами так прямо».

Під час війни письменник розпочав останній свій епічний твір, який так

і залишився незавершеним, - роман «Вони воювали за батьківщину», присвя-

чений героїчній боротьбі радянського народу проти німецьких загарбників.

Роботу над цією книгою він продовжував і після війни, яка закінчилася 9 травня 1945 року взяттям Берліна підрозділами радянської армії. Однак у по-

воєнні роки громадська робота письменника забирала в нього все більше і

більше часу. Останнім завершеним романом Шолохова стала «Піднята ціли-

на», друга книга якої вийшла у 1960 році (перша книга вийшла у 1932 році).

Після війни, користуючись своїм привілейованим положенням офіцій-

но визнаного владою письменника, «живого класика», який міг домогтися прийому в перших осіб держави, Шолохов допомагає своїм землякам в об-

лаштуванні станиці Вешенської та сусідніх станиць. З допомогою письмен-

ника у Вешенській було проведено водогін, побудовано електростанцію, при-

міщення лікарні, пологового будинку, та громадські споруди, заасфальтовано

вулиці. У 1960 році, отримавши ленінську премію за роман «Піднята цілина»,

Шолохов повністю її на будівництво нової школи в станиці Каргінській «за-

мість тої, в якій колись давно я вчився грамоти».

Останні роки життя Михайло Шолохов тяжко хворів, він переніс два

інсульти і не міг працювати. Днями ослаблений письменник сидів у своєму кабінеті та просив дружину бути з ним разом. Незважаючи на болі, бадьорив-

ся: «Ось зміцнію трішки і поїдемо на полювання». Цим планам не судилося

здійснитися – ввечері 21 лютого 1984 року на 79-му році життя Шолохов

Михайло Олександрович помер.

Дата добавления: 2015-10-21