Концепти «матір» і «материнська любов» у творчості золотого автора Люко Дашвар.

Концепти «матір» і «материнська любов» у творчості золотого автора Люко Дашвар.

Люко Дашвар (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова) народилася 2 травня 1954 р. в Херсоні. Має дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості (інженер – механік) та Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління).

Після отримання першої вищої освіти (технічної), працювала за інженерною спеціальністю, вийшла заміж, народила дітей. Потім звільнилася та пішла працювати обліковцем листів у газету. Через півроку роботи в газеті стала заступником головного редактора.

У журналістиці з 1986 року.

З 1991 року — головний редактор херсонської молодіжної газети. Після розпаду СРСР займала посаду голови комітету у справах преси й інформації Херсонської облдержадміністрації. Звільнившись, заснувала власні дві газети у Херсоні, редакцію яких розграбували. Після цього переїздить разом з родиною до Києва.

З 2001 року головний редактор газети «Селянська зоря». Саме цей час письменниця визначає як незабутній життєвий досвід. Деякий час працювала журналістом і редактором жіночих журналів.

Далі закінчила курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна . Відомо що письменниця також навчалася у школі практичної журналістики та на курсах з нейролінгвістичного програмування.

З 2006 року займається виключно літературною та сценаристською діяльністю.

Люко Дашвар вважають чи не найбільш популярним автором в сучасній літературі. Всі твори письменниці мали престижні премії. Перший роман «Село не люди», став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова-2007». Наступний роман «Молоко з кров’ю» став дипломантом премії «Коронація слова-2008» та переможцем конкурсу «Книжка року Бі-Бі-Сі-2008». А у 2009 році вийшов друком третій роман «Райцентр». Книга «Мати все» у 2010 р. очолювала рейтинги книжкових мереж “Є” та “Емпік”. Загальний наклад книжок письменниці складає вже більш ніж 180 тисяч примірників, що зі слів ЗМІ робить авторку «найтиражованішою письменницею країни». У 2010 році конкурс «Коронація слова» надав письменниці офіційний статус «Золотого автора» за більш як 100 тисяч проданих примірників її романів.

Є книги, які ми примушуємо себе читати. Книги ж Люко Дашвар самі примушують їх читати. Відкривши книгу ти просто не в змозі відірватися від неї – наскільки вона цікава і добре написана. А відриваєшся тільки тоді, коли розумієш, що перегортаєш вже останню сторінку роману Кожне слово у творах Люко Дашвар – живе. І, певно, саме така природа і манера авторського стилю шкрябає апострофами, наче гвіздками, душу. Всі її романи написані про життя,українських жінок, про кохання, втрати і зради, про бажання мати все і наслідки цього бажання.Велику увагу письменниця приділяє українській жінці,яку вона розглядає під новим досить цікавим кутом зору, в тому числі концепти «матір» і «материнська любов», які помітні тільки крізь рядки. Їх не побачиш неозброєним серцем.Найбільше цю тему Люко Дашвар порушила у книзі «Мати все»

Про задум роману «Мати все» Люко Дашвар розповідала: Ця історія почалася півжиття тому, коли на одеському пляжі я випадково опинилася поряд із дивною компанією: огрядною колоритною одеситкою, її зануреним у власний світ сином років 20 і сільською дівчинкою-підлітком. Та, остання, була між ними чужою, зайвою. Вона й сама це відчувала, сиділа каменем, не сміла очі підвести, і я би вже пірнула у море замість спостерігати за трійцею, та раптом колоритна одеська мама сказала дівчинці слова, що прибили мене до одного місця, змусили завмерти, вразитися і… не забути. Уже ніколи не забути.

Заголовок роману відбиває план смислу роману. Безумовно, це гра слів, каламбур:

1. «мати» – дієслово. Для кожного герою роману те ВСЕ – індивідуальне: для кого – гроші, для кого – любов, для кого – нероздільна влада, для кого – просто тепла ковдра й гаряча їжа;

2. «мати» – іменник. І дійсно, «мама – все», бо Іветта Андріївна Вербицька, мама Ліди й Платона, – фігура, яка так чи інакше таки вплинула на долю кожного в романі.

Добре простежується авторська позиція у показі трагедії в житті кожного героя, трагедії, основу якої становило оте бажання «мати все». Автору неприємний такий спосіб життя. Відчувається нотка смутку й жалю по відношенню до тих людей, які так існують. Вважаємо, що не випадково в одному романі зосереджено стільки сліз і горя від відчайдушного прагнення неодмінно отримати бажане. Автор навмисно концентрує стільки ситуацій, щоб підкреслити всю безглуздість і навіть людську дурість. Авторка тужить за зламаними життями, але залишає надію на майбутнє – маленьку дитинку, що народилася у коханні. Це як символ нового, наповненого сенсом життя.

Уся система образів працює на реалізацію задуму роману: продемонструвати наслідки безумного людського бажання й прагнення «мати все» будь-якою ціною. Кожний герой прямував до того свого «ВСЕ» власною дорогою. Літня жінка, Іветта Андріївна, прагнула контролювати все і всіх, що, власне, й робила протягом багатьох років, хотіла володіти життям свого сина й розплатилася за це власним життям. Донька Іветти, Ліда, все життя прагнула отримати хоча б трохи любові матері, хотіла, щоб її вічно кохав чоловік, їй, власне, просто не вистачало любові – щирої, тому в гонці за бажаним Ліда втрачає себе і, не в змозі правильно розставити пріоритети, залишається сама. Невістка Іветти, Рая, нещасний підліток, якого Іветта купила для свого сина Платона, погоджується на всі умови жінки, щоб також відчути, що таке мати все: гарний будинок, гроші й кохання «прекрасного принца». Розплата – власне життя.

Холодні розрахунки протягом усього життя, егоїстична материнська любов, безжальне використання людей у своїх цілях, самопожертва заради кохання, дика, тваринна потреба плоті, сліпа покірність вигаданому ідолові, безумство ідеї, яке перемагає здоровий глузд, людська продажність – це перелік далеко не всіх проблем, кожна з яких розкривається у романі не через один образ, а через образи всіх персонажів і змушує замислитися читача над своїми бажаннями й засобами їх реалізації. Саме у тих проблемах, що авторка порушила в романі, у їх переосмисленні, значущості людського життя й свободи, у тих висновках, що зробить читач для себе – у всьому цьому й полягає споживча цінність книги Люко Дашвар. Байдужість і роман «Мати все» категорично не можуть стояти поруч.

Люко Дашвар розповідає історію про професорську доньку, яка мала все: турботливу маму, коханого чоловіка, гарну квартиру, вдосталь грошей — тобто всі ознаки ідеального життя. Але, як то кажуть, і "багаті теж плачуть". Підступ і брехня – ось на чому "авторитарна" мати побудувала родинну ідилію. Назва "Мати все", як і назви усіх книжок Дашвар, засновані на грі слів і мають неперевершену властивість з ювелірною точністю передавати прихований у сюжетні лінії зміст.

Ця гра слів погано перекладається іншою мовою. Все, що в цій книжці відбувається, погано перекладається взагалі на інший світ. Бо все це може статися лише тут і лише з нами. В основу роману письменниця поклала реальну життєву історію, яку колись побачила на одеському пляжі й у якій, переконана письменниця, багато людей побачать своє власне невигадане життя.

Люко Дашвар надзвичайно тонко прописувала життя жінки як такої, жінки в українському суспільстві. Спочатку, мабуть, багато хто скаже, що це все вкрай надумано, нереалістично. Однак, якщо замислитися, то можна з певністю сказати, що тільки на наших теренах – українських, чи, якщо трохи ширше, східнослов’янських – жінки саме так і живуть, розриваючись між „хочеться” і „треба”, між батьками та власною сім’єю, згораючи мов тоненька свічка у буремних подіях власного життя, й десяту частину яких не витримала би якась пані з-за кордону. І права тут Ольга Герасим’юк, коли вона пише: „Її історії – лише справжні, такого не придумаєш – бо, якби придумав, це було би дешевою підробкою”.

„Мати все” прекрасно написана книжка зі захопливим сюжетом та закрученою інтригою, але водночас і дуже правдива, добре відображає життя сучасної української жінки. Тут порушуються актуальні питання та пропонуються різні відповіді, які ви можете доповнити своїми варіантами. А легкий стиль та гарна мова робить читання цього твору ще приємнішим.

Ніякої мішури, штучності – усе справжнє, і до того пропече аж у самісіньке серце, що потім ще тиждень після останньої сторінки твору оговтуєшся, бо не можеш усвідомити (а може воно й не треба), як ця жінка чіпляє тебе, та і не тільки тебе, на гачок одними тільки чорними цятками літер на цупкому папері. Мабуть, актуальність тем, порушених у творах Дашвар, є нестертою буденністю. Оскільки в деяких місцях можна виділити публіцистичні ноти у знайомій художній пісні. Дошкульні важелі – це головний інструмент письменниці.

Люко Дашвар використовує хороші діалоги, живу українську мову, влучні характеристики героїв, захоплюючий сюжет. А найголовніше, реалії сучасного життя українців. Вона пише про вчинки, адже тільки справа може охарактеризувати людину. Саме вчинки виявляють характер. У зв’язку з цим, може, і стиль інший, і динаміка присутня в її творі.

Дата добавления: 2015-10-21