В.П. Пантелеєв, к.е.н, доцент,
Державна академія статистики, обліку та аудиту
СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ
ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЕРА
Зміст робіт з внутрішнього контролю для забезпечення достовірності інформації, що розкривається
товариством.
За Принципами корпоративного управління [3], у товаристві повинна існувати ефективна система
внутрішнього контролю за достовірністю інформації, що розкривається товариством, в межах якої:
виконавчий орган повинен нести відповідальність за достовірність бухгалтерського обліку,
фінансової та нефінансової інформації; ревізійна комісія повинна забезпечити здійснення належного
контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства; наглядова рада повинна забезпечити
належний контроль за достовірністю інформації, що розкривається товариством, та функціонування
незалежного та якісного зовнішнього аудиту. Для моніторингу належного виконання всіма
органами своїх функцій в товаристві повинна існувати чітка система підзвітності та контролю.
Зміст контрольної функції в управління підприємством. Система внутрішнього контролю
не регламентується нормативними документами, власник на свій розсуд, виходячи із потреб
управління підприємством створює власну систему контролю. Основні риси такої системи наведено
в таблиці 1.
Таблиця 1.Реалізація системою внутрішнього контролю функції контролю в управлінні
підприємством
Характеристика Система внутрішнього контролю
Мета Отримання достатньої впевненості власника/керівника в досягненні цілей
підприємства
Суб’єкти Наглядова рада (аудиторський комітет), виконавчі органи управління
підприємством (підрозділ з внутрішнього контролю, ревізійна комісія,
інвентаризаційна комісія, конфліктна комісія), співробітники апарату управління
підприємства (включаючи бухгалтерію) та структурних підрозділах, співробітники
на робочих місцях
Об’єкти Операції підприємства, факти господарського життя, дії осіб
Методи Головним чином спеціальні методи контролю - інвентаризація, ревізія,
контрольні заміри, перевірки, тестування, службові розслідування
Інструментарій Закони, норми, нормативи, стандарти, кошториси, ліміти, квоти, бюджети,
повноваження, припустимі відхилення, індикатори, класифікатор порушень,
контрольна політика, виявлення «контрольних» точок, методики внутрішнього
контролю, облікові та контрольні номенклатури, інформація про діяльність
аналогічних підприємств галузі та про діяльність конкурентів, внутрішня
контрольна звітність
Технологія
контрольного процесу
Оцінка, порівняння, розрахунок, прогноз, контрольна обробка інформації,
тестування, внутрішній моніторинг, експертизи, огляди, організаційні схеми
контролю за типовими операціями
Функціонування підрозділу з внутрішнього контролю
Чиї інтереси досягає Знеособлене, в інтересах підприємства
Предмет інтересу Діяльність підприємства, окремих підрозділів (центрів відповідальності) та
співробітників
Виконавець Співробітники апарату управління, в функціях якого передбачено
відповідальність за контроль, співробітники підрозділів з контролю
Права та обов’язки
співробітників
підрозділу
Здійснювати контрольні заходи, проводити перевірки, встановлювати та
доводити наявність порушень, встановлювати винних осіб, накладати штрафи,
вимагати усунення порушеньБухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
Підпорядкованість Пряма, адміністративна
З наведеного в таблиці 1 випливає, що діяльність працівників з контролю спрямована на
дотримання адміністративними заходами виконання завдань та дотримання мети (місії)
підприємства. Для досягнення визначеної мети здійснюється зіставлення фактичного стану об’єкта
контролю із станом, передбаченим законом, нормою тощо, визначаються та оцінюються відхилення
фактичного та бажаного стану.
Зміст мотивації працівників засобами контролю та внутрішнього контролера. В
менеджменті персоналу мотивація праці характеризується як процес, що спонукає людину до
досягнення цілей, які стоять перед організацією. Заходи, що здійснює підрозділ з внутрішнього
контролю, мають значне мотиваційне спрямування, оскільки вони сприяють підпорядкуванню дії
співробітників виконанню мети підприємства. В загальному вигляді вплив заходів внутрішнього
контролю на позитивну трудову мотивацію персоналу можна відобразити наступним чином, табл.2.
Таблиця 2. Організація внутрішнього контролю в управлінні трудовою мотивацією працівників
підприємства
Елементи організації
контролю
Внутрішній контроль в
системі управління
підприємством
Система управління
підприємством як об’єкт
внутрішнього контролю
Мотиваційна складова
внутрішнього контролю
Оцінка фактів порушень,
встановлення мотивації та її
впливу на результати,
підвищення мотивації праці
Ступінь досягнення норм
функціонування підприємства як
мотиваційна мета, яку прагне досягти
контролер
Загальне спрямування Дотримання визначеного порядку мотивації, попередження порушень,
оперативне прийняття коригуючих дій, сприяння позитивній мотивації
Спосіб взаємовідносин
працівників контролю
Частіше - взаємний (двосторонній або багатосторонній) контроль, рідше -
односторонній (функціонально-примусовий) контроль
Правове забезпечення Надання відповідних прав та повноважень працівникам, що здійснюють
перевірки; зобов’язання об’єктів контролю не чинити опір суб’єктам
контролю
Підвищення рівня функціонування служби внутрішнього контролю передбачає застосування
засобів з мотивації щодо працівників цієї служби. До них головним чином можуть відноситись
заходи морального заохочення, просування по службі, матеріальна винагорода за виявлення
суттєвих викривлень та особливо про попередження втрат підприємства.
Вимоги до незалежності фахівця з внутрішнього контролю. Основною вимогою щодо
спеціалістів, які займаються внутрішнім контролем, є їх незалежність від працівників, які несуть
початкову відповідальність за підготовку інформації, що підлягає контролю. Цінність перевірки
значно втрачається, якщо особа, яка її проводить, підпорядковується особі, відповідальній за підготовку
даних, або залежить від неї яким-небудь іншим чином [1].
Конфлікт інтересів у виконанні обов’язків внутрішнім контролером. Для окремих посад
та професій законодавчо передбачене несумісність виконання обов’язків та наявність конфлікту
інтересів. Щодо професійної діяльності та виконання службових обов’язків – відсутність
конфлікту інтересів є невід’ємним елементом вимог до об’єктивності працівника, наприклад,
державного службовця або професійного бухгалтера.
За аналогією з представників цих посадових осіб, до посади внутрішнього контролера також
повинні відноситись вимоги щодо неприпустимості конфлікту інтересів. Аргументи на користь
думки такі. Здійснення професійної діяльності внутрішнім контролером передбачають значний
рівень довіри, він може здійснювати оцінку і членів наглядового та виконавчого органів та сприяти
розв’язання конфлікту не на користь підприємства, у нього є обізнаність з питань комерційної
таємниці підприємства, наявність конфлікту інтересів може перешкоджати неупередженому та
об’єктивному виконанню обов’язків, суб’єктивна оцінка внутрішнього контролера може сприятиБухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
спотворенню інформації про діяльність підприємства, можливий конфлікт інтересів та
обумовлювати значний рівень властивого ризику як складової аудиторського ризику. Бажано
розробити Кодекс етики внутрішніх контролерів.
Назва роботи фахівця з внутрішнього контролю. Перелік професійних назв робіт, які
відносяться до фахівців, які займаються економічним контролем (аудитор, контролер та ревізор)
згідно з Покажчиком професійних назв робіт за кодами професій [2] викладено в таблиці 3.
Таблиця 3. Назви робіт, які мають відношення до економічного контролю «аудитор»,
«контролер», «ревізор»
Частота наведення в Покажчику
Назва професії всього в т.ч. має відношення до
економічного контролю
Аудитор 3 3
Контролер 154 3
Ревізор 22 4
Разом 179 10
Роботи, які безпосередньо відносяться до виконання економічного контролю, в існуючої
нормативній базі щодо професійних назв робіт займають незначну частку. Серед 10 назв робіт з
економічного контролю, які виконують співробітнику апарату управління та співробітники
підрозділів з контролю є аудитор, контролер, ревізор, ревізор-контролер, бухгалтер-ревізор,
інспектор-ревізор тощо. Фахівці з економічного контролю здійснюють адміністративний,
соціальний, бухгалтерський контроль.
Решта професійних назв робіт з контролю та ревізії мають предметом контроль/ревізію за
процесами, за продукцією тощо.
В останні роки функціонування служб внутрішнього контролю зазнає певних змін. До них
відносяться залучення до виконання таких робіт виконавців, які не є працівниками даного
підприємств.
Наприклад, внутрішній контроль за фінансовими ресурсами у торгівельних холдингових компаніях
України у 50 % здійснює контрольно-ревізійний відділ, у 30 % фінансовий відділ головного
підприємства та у 20 % залучається аудиторська фірма [4]. В даному випадку з фахівців
внутрішнього контролю даного підприємства знімається відповідальність за правильність операцій з
фінансовими ресурсами; такі операції не входять до числа об’єктів внутрішнього контролю.
В системі збалансованих показників однією з складових є навчання та розвиток персоналу, в якій
об’єктом такої діяльності є працівники внутрішнього контролю [5]. Все більшого розвитку набуває
оцінка ризику при внутрішньому контролі.
Від діяльності служби внутрішнього контролю значною мірою залежить забезпечення достовірної
інформації товариства. Ефективне функціонування внутрішнього контролю передбачає визначення
місця та ролі служби в управління підприємством, застосування сучасних методичних підходів до
проведення контролю, використання контролю для мотивації персоналу та реалізація цільової
мотивації працівників служби внутрішнього контролю, забезпечення незалежності внутрішнього
контролера, уникнення конфлікту інтересів у виконанні обов’язків внутрішнім контролером.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Дорош Н.І. Аудит: теорія і практика. – К.: Знання, 2006. – 195 с.
2. Покажчик професійних назв робіт за кодами професій. Державний класифікатор України.
Класифікатор професій. Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
Затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. № 257. Чинний від
01.01.96
3. Принципи корпоративного управління. Затверджено рішенням Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку України, протокол засідання комісії від 11 грудня 2003 р. № 54.
4. Романенко О.А. Теоретичні і організаційні особливості аналізу і контролю фінансових
результатів у торгівельних холдингових компаніях - В зб. VI-а Міжнародна наукова конференція
«Наукові дослідження в сфері бухгалтерського обліку, контролю та аналізу: теоретико-практичне
значення і напрями подальшого розвитку». Тези та тексти виступів. - Житомир, ЖДТУ, 2007. - с.
241-244.
5. Суйц В.П. Управленческий учёт: учебник. – М.: Высшее образование, 2007. – 371 с. – (Основы
наук
Г.М.Курило, к.е.н., доцент
Державна академія статистики, обліку та аудиту
ВПРОВАДЖЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ П(С) БО 31
„ ФІНАНСОВІ ВИТРАТИ”. ПЛЮСИ І МІНУСИ
Розробка та впровадження у господарську діяльність цього положення, безперечно, заслуговує на
увагу. Проте у результаті аналізу його основних положень, зокрема пов’язаних з тлумаченням
використаних термінів, автором цієї статті виявлено багато речей які потребують достатньої уяви і
неабиякого мислення, щоб звичайному бухгалтеру (економісту) можна було розібратися з його
змістом.
По-перше, невідомо чому у кожному П(С)БО сказано, що в положенні визначається методологічні
засади формування в бухгалтерському обліку інформації про відповідний об’єкт обліку. У даному
випадку щодо змісту П(С)БО 31 „Фінансові витрати” можна впевнено стверджувати, що ні про яку
методологію не йдеться. У прямому, буквальному, сенсі термін „методологія” означає вчення про
методи пізнання. З наукової точки зору методологія представляє собою систему принципів
пізнавальної діяльності. Звідси предметом методології є наукові методи та сфера їх використання.
Стосовно П(С)БО 31 „Фінансові витрати”, у ньому подано тільки перелік і їх тлумачення, а також
підходи визначення суми капіталізованих фінансових витрат. Відтак, коректно буде таке висловлення
щодо його мети: Мета даного положення (стандарту) полягає у визначені складу витрат по
запозиченням (фінансових витрат), установлені методики їх обліку, списання на витрати періоду,
капіталізації та відображення у фінансовій звітності. Хоча саме склад фінансових витрат та
кваліфікаційних активів й не приведено, а слід було робити.
У результаті аналізу, також з’ясовано, що залишилось по за увагу такій вид запозичень як
„банківській овердрафт”, незважаючи на те, що він досить часто практикується суб’єктами
підприємницької діяльності, враховуючи простоту його оформлення і одержання.
Спираючись на рекомендації Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 23 „Затрати по
запозиченням” [1], стандарту бухгалтерського обліку 23 „Затрати по запозиченням” республіки
Молдова” [ 2] приведемо тлумачення терміну „банківській овердрафт”.
Банківській овердрафт—вид банківського кредиту (позики), одержаний підприємством шляхом
виписки чеку або платіжного доручення на суму, що перевищує залишок коштів на його банківському
рахунку; умови кредитування за овердрафтом обумовлюються, узгоджуються при відкритті рахунку
ім. Не може перевищувати фіксованої суми. Тобто, це короткотерміновий кредит, якій надається
банком підприємству для покриття тимчасового грошового дефіциту в межах установленого ліміту під
проценти.
З врахуванням вищенаведеного, до складу затрат по запозиченням слід віднести:
проценти за короткостроковими та довгостроковими кредитами (позиками), у тому числі за
банківським овердрафтом;
амортизація інших витрат, пов’язаних з отриманням запозичень;
фінансові витрати, пов’язані з фінансовим лізингом (фінансової оренди), визнані у відповідності
до П(С)БО 14 „Оренда”;
курсові різниці, які виникають по запозиченням в іноземної валюти і розглядаються як
коригування затрат, пов’язаних з виплатою процентів.
До складу кваліфікаційних активів належать:
товарно-матеріальні цінності (запаси), які потребують тривалого періоду часу для їх
виготовлення та підготовки до використання або реалізації;
інвестиційна власність;
основні засоби, що вимагають довготривалі періоди часу виробництва або будівництва;
капіталізовані затрати за будівельними контрактами;
капіталізовані затрати, пов’язані з дослідно-конструкторськими роботами (розробками);
нематеріальні активи, створені підприємством.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
Не включаються до кваліфікаційних активів:
товарно-матеріальні запаси, вироблені (виготовлені) в процесі звичайної діяльності підприємства
або такі, що випускаються у великій кількості на повторній основі протягом короткого періоду
часу;
інвестиції, крім інвестиційної діяльності;
активи, готові до використання за призначенням або продажу у момент їх придбання.
Таким чином, із вищевикладеного матеріалу слідує висновок про те, що чітка класифікація затрат по
запозиченням та складу класифікаційних активів унеможливить їх подвійне тлумачення,
перекручення інформації про них в обліку й звітності підприємства.
Слід також зазначити, що й тлумачення терміну „кваліфікаційний актив” потребує додаткового
уточнення, так як без пояснення мети його утворення дає якусь користь користувачеві. Для
виправлення цієї ситуації, доцільно буде уточнення (доповнення) цього терміну таким змістом:
„Кваліфікаційний актив — актив, який обов’язково потребує суттєвого часу для його створення та
підготовки до використання за призначенням або продажу”.
Іншим негативним моментом пов’язаним із впровадженням розглянутого положення (стандарту) є
те, що одночасно з ним не було внесено доповнення до характеристики рахунку 95 „Фінансові
витрати” та Інструкції „Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов'язань і господарських операцій” відносно кореспонденції рахунків, а саме:
1. Дебет рахунку 23 „виробництво”
Кредит рахунку 95 „Фінансові витрати”,
2. Дебет рахунку 15 „Капітальні інвестиції”
Кредит рахунку 95 „Фінансові витрати”—за розрахунком.
Чому це так важливо? Тому, що приведена кореспонденція рахунків наведена при характеристиці
рахунку 15 „Капітальні інвестиції”, проте не передбачена при характеристиці рахунку 95 „Фінансові
витрати”. Цей фактор може привести до появи небажаних помилок (неточностей) в обліку й
фінансової звітності, що неприпустимо.
Отже, узагальнюючи весь вищевикладений матеріал необхідно акцентувати наступне. Безперечно
національне П(С)БО 31 „Фінансові витрати” потребує коригування. Своєчасного коригування у всіх
взаємопов’язаних за змістом нормативно-правових документів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 23 „затрати по запозиченням”, прийнятого
Комітетом по МСБО у 1983 р. і переоглянутого в 1993 році.
2. Настольная книга бухгалтера: Справочно-практическое пособие/ Под редакцией М. И.
Чавдаря.—Кишинеу: „Vivar-Editor”, ООО, 2001.—703с.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 „Фінансові витрати”, затверджене МФУ
28.04.2006р. № 415.
О.О.Ільченко, ст.викладач, аспірант
Державна академія статистики, обліку та аудиту
МЕХАНІЗМИ МІНІМАЗАЦІЇ ВИТРАТ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
Присвячено застосуванню спеціальних антиризикових механізмів мінімізації втрат в умовах
необхідного збільшенні рівня інноваційної активності промисловими підприємствами.
Подолання сучасних проблем у виробництві значною мірою залежить від активізації інноваційної
діяльності. Однак аналіз звітних даних показує, що інноваційна активність підприємств залишається
низькою.
Коли у 2000 році інноваційні роботи у промисловості виконували 1,7 тис. підприємств, або
18,0%загальної кількості обстежених то у 2006р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося
1,1 тис. підприємств, або 11,2%.
Українська інноваційна сфера ще не стала привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. І хоча
загальний обсяг витрат на технологічні інноваці ї у 2006 році зріс в порівнянні з 2000
роком у 3,5 рази з 1760,1 млн.грн. до 6160,0 млн.грн., відповідно, основним джерелом фінансування
технологічних інновацій залишаються власні кошти підприємств.
Так у 2000 році за рахунок власних коштів підприємств виконано майже 80% загального обсягу
інноваційних робіт. Частка коштів держбюджету у загальному обсязі інноваційних витрат не досягла і 1%,
питома вага інноваційних робіт, що виконувалися за рахунок залучення коштів інвесторів - 10,4%,
кредитами банків користувалися менше двох відсотків підприємств, що здійснювали інновації і сума
витрат за рахунок кредитних коштів склала 110 млн.грн., або 6,3% загальної їх суми.
У 2006 році на здійснення інновацій промисловість отримала 2% державного фінансування від
загального обсягу витрат, кошти інвесторів становили тільки 3,3%, питома вага кредитів склала 8,5%
в обсязі 522,6 млн.грн.
Факторами, які перш за все перешкоджали здійсненню інноваційної діяльності, були вартісні, а
саме, нестача власних коштів (указали 80,1% обстежених підприємств), великі витрати на
нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик
(41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%).
Також заважала недосконалість законодавчої бази (40,4%), відсутність попиту на продукцію (16%),
відсутність кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для кооперації з іншими
підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%),
нестача інформації про нові технології (17,3%). Крім того, 15,5% обстежених підприємств
зазначили свою несприйнятливість до нововведень.
Причини які спонукають підприємства вкладати свої кошти в інноваційну діяльність це
можливість отримати певні доходи від її проведення і як наслідок отримання прибутків. Можли-
вість одержати прибуток або збиток від інвестування в певний проект це ризик прийняття
управлінських рішень. Ця можливість може бути високою або низькою залежно від рівня ризику
(непостійності очікуваних доходів). Брак достатньої інформації щодо можливих подій означає
невизначеність, яка своєю чергою і зумовлює ризик, тобто можливість відхилення фактичних
результатів діяльності від очікуваних. Чим більшою є невизначеність, тим більший ризик при
прийнятті рішення.
Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення, у науковій літературі немає
єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику.
Окрім того, ризик розглядають як історичну та як економічну категорію, в залежності від галузі
застосування.
В розуміння терміну «ризик» в літературі вкладається різне смислове навантаження та зміст. До
того ж ризик не є сталою категорією та постійною величиною. Він весь час міняється, що пов'язано
із змінами в розвитку науки по його аналізу та оцінці, в трансформації економічних систем, а
Всі дані з статистичного збірника Держкомстату України «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» 2007 р.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
також обумовлено низкою інших факторів. І, як вказує Л. Цвєткова досліджуючи трактування
поняття «ризик», розумніше за все прийняти ту концепцію, яка використовується в даній сфері
діяльності в якості базової. [4, с 333].
Причини можливих негативних фінансових результатів діяльності підприємства виникають на трьох
рівнях - операційному, інвестиційному та фінансовому. На цих рівнях виникають відповідно операційні,
інвестиційні та фінансові ризики.
Нормативна література безпідставно «розмиває» фінансові ризики аж на чотири види: кредитні,
інвестиційні, фінансові, гарантійні [1].
На практиці вказані ризики тісно переплітаються і представляють собою складний комплекс
причинно-наслідкових зв'язків. Проте, при дослідженні економічної сутності ризиків слід врахову-
вати джерела їх походження - операційну, інвестиційну чи фінансову діяльність підприємства, а
також надзвичайну їх рухомість.
Процес управління ризиками є досить складним і включає наступні блоки завдань:
ідентифікацію - процес встановлення переліку основних видів ризиків, що притаманні діяльності
конкретного підприємства.
оцінку ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному
виразі;
нейтралізацію ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання
ризиків і зменшення наслідків їх впливу.
Після встановлення переліку ризиків, необхідно визначити міру їх ймовірності. Ймовірність будь-якої
події визначається можливістю того, що ця подія здійсниться. Така ймовірність виражається в процентах
або частках одиниці. Для зниження міри ризику доцільно зважати на ймовірність тих чи інших
явищ.[3, с.264].
Оцінка рівня ризику є найбільш складним і відповідальним моментом, оскільки саме від її результатів
залежать подальші дії підприємства. В першу чергу необхідно встановити перелік ризиків, які є найбільш
реальними. Зміст даної процедури поділяють на два основних етапи.
По-перше, необхідно визначити перелік тих ризиків, зниження яких залежить безпосередньо від
підприємства - внутрішні ризики, (ризики, рівень яких залежить від організаційної структури, професійного
рівня працівників, системи управління і контролю), вплив яких можна послабити або, навіть, частково
ліквідувати за рахунок підвищення ефективності менеджменту.
По-друге, необхідно визначити ризики зовнішні, рівень яких не залежить від особливостей
функціонування підприємства (наприклад, ризик змін законодавства). Ці ризики не можуть бути усунені,
проте і вони піддаються мінімізації.
Уникнути чи зменшити вплив ризиків, як підкреслює Т. А. Ротова, можна за допомогою ризик-
менеджменту - системи управління ризиками та фінансовими відносинами, що виникають у
процесі бізнесу. [4, с. 332].
Важливим є можливість управління ризиками. Поділ фінансових ризиків на систематичні та
несистематичні є однією з важливих вихідних передумов теорії управління ризиками («ризик-
менеджменту» - І. А. Бланк), що широко використовується у фінансовій (особливо інвестиційній)
діяльності підприємства. [ 4, с. 341].
Діяльність підприємства з управління рівнем ризику називається політикою ризику. Політика ризику
- це сукупність різних заходів, які мають на меті зменшити небезпеку помилкового прийняття рішень
уже на момент його прийняття, а також скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на
інших етапах діяльності.
На практиці підприємства дотримуються трьох основних видів політики ризику:
1. Політика уникнення ризику. На практиці це означає відмову від проведення чи уникнення
реалізації певних проектів. Ця політика є найпростішою і радикальною, проте не завжди
перспективною для підприємства. Уникаючи ризиків, керівництво вимушене відмовлятися від
отримання високого потенційного прибутку.
2. Зменшення ступеня ризику. Для здійснення даної політики використовують операції з передання,
диверсифікації чи локалізації ризику.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
3. Політика прийняття ризику означає бажання і можливість покрити ризик за рахунок власних
коштів. Проведення даної політики свідчить про достатньо стабільний фінансовий стан підприємства,
високий рівень ризик-менеджменту, бажання розширювати діяльність.
Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації. До
основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:
формування відповідних резервів;
диверсифікація ризиків;
хеджувания;
страхування ризиків страховими компаніями.
Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих
цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.
Зменшення рівня фінансових ризиків можна також досягти, застосовуючи механізм
диверсифікації - один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі
ризиків шляхом розширення об'єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових
інструментів тощо.
Хеджування - метод страхування цінового ризику який полягає в здійсненні трьох біржових угод
зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів):
купівлі (продажу) реального товару або цінних паперів з поставкою в майбутньому періоді;
продажу (або, відповідно, купівлі) ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів або
цінних паперів;
ліквідацію позиції за ф'ючерсними контрактами в момент поставки реального товару або цінних
паперів шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди.
Основною метою профілактики окремих фінансових ризиків є забезпечення зниження
ймовірності їх виникнення. Профілактика фінансових ризиків полягає в розробці і реалізації
підприємством системи відповідних превентивних заходів - антиризикова діяльність.
Антиризикова діяльність здійснюється за допомогою страхування.
Страхування - фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при
реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку).
Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків
є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків
є зовнішня їх нейтралізація.
Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в "передачі" фінансових ризиків
(а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб'єктам-партнерам по
господарській діяльності, страховим компаніям тощо. В процесі зовнішнього страхування фінансові
ризики "передаються" повністю або частково. Критерієм вибору страховика в процесі зовнішнього
страхування фінансових ризиків є рейтинг страхової компанії, рівень її платоспроможності, перелік
послуг по страхуванню конкретних видів цих ризиків, що надаються нею.
При оцінці ефективності страхування фінансових ризиків, слід пам'ятати, що внутрішнє і зовнішнє
страхування фінансових ризиків вимагає певного відволікання фінансових ресурсів підприємства. Тому в
кожному конкретному випадку необхідно визначати, наскільки негативний ефект такого відволікання
співставний з розміром страхового відшкодування при виникненні страхового випадку.
Тільки застосування загального комплексу мінімізації втрат може суттєво вплинути на більш
широке впровадження інноваційної діяльності та застосування новітніх технологій виробництва.
Певна роль в цьому механізму повинна належати впровадженню спеціальної антиризикової
діяльності як невід’ємного атрибута ринкової економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1.Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення
страхової діяльності на території України № ЛП-18/78, затверджена наказом ліцензійної палати
при Міністерстві економіки України та Комітету з питань у справах нагляду за страховою
діяльністю від 15. 07. 1996 p.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
2.Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. -Київ: ДП «Інформаційно-
видавничий центр Держкомстату України», 2007.
3.Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник.-К.:Лібра, 2003.-704 с.
4.Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник:/ За ред. проф. Г.Г.Кірейцева. - Київ:ЦУЛ,
2002.-496 с.
Н.В. Іванова, аспірант
Волинська філія Державної академії статистики,
обліку та аудиту
МЕТОДОЛОГІЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО
ПОТОЧНІ ЗОБОВ ’ЯННЯ ЗА РОЗРАХУНКАМИ З БЮДЖЕТОМ СУБ ’ЄКТАМИ
МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА (СМП)
Відповідно до Закону України “Про державну підтримку СМП” від 19.10.2000 р. № 2063
суб’єктами малого підприємництва є юридичні особи будь – якої організаційно – правової форми
і форми власності, у яких середньооблікова чисельність працюючих за календарний рік не перевищує
50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро [3].
Для таких суб’єктів господарювання можливе застосування однієї з двох систем оподаткування:
загальної або спрощеної (за єдиним податком). Але перейти на сплату єдиного податку за
ставкою 6 % або 10 % можуть лише юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у яких за
рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг не більше 1 млн. грн. [2]
Відомо, що згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 за підсумками звітного
періоду (кварталу, півріччя, 9 місяців, року) суб’єкти малого підприємництва складають та подають
Фінансовий звіт СМП у складі Балансу т. ф. 1 – м та Звіту про фінансові результати т. ф. 2 – м [1].
При формуванні статті Балансу “Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом” для
правильного визначення бази оподаткування, суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи
повинні враховувати ряд важливих питань, які на сьогодні не врегульовані на законодавчому рівні, а
саме:
правомірність знаходження на спрощеній системі обліку, якщо виручка від реалізації за рік
більше 1 млн. грн., річний валовий дохід менше 500 тис. євро, тобто в даному випадку, для
фінансового обліку дане підприємство є суб’єктом малого підприємництва, яке складає
Фінансовий звіт СМП, а для податкового обліку – ні, і відповідно, воно не повинне складати
розрахунок сплати єдиного податку СМП – юридичної особи. Таким чином, виникає
питання: як один і той же суб’єкт господарювання згідно законодавства може бути і не бути
суб’єктом малого підприємництва? Таке протиріччя призводить до негативних наслідків при
визначенні бази оподаткування та формуванні інформації про поточні зобов’язання перед
бюджетом, так як підприємству необхідно постійно слідкувати за станом валового доходу, і в
разі потреби встигати вчасно переходити з однієї системи оподаткування на іншу;
суб’єкти малого підприємництва повинні чітко розрізняти поняття “валовий дохід”,
“виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг” та “дохід від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг”:
o виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг – це фактично отримана на
поточний рахунок або в касу сума грошових коштів за продану продукцію, товари, роботи,
послуги [2];
o валовий дохід – це загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отримана
або нарахована протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах
(п.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 р.№
283) [4].
o у Господарському кодексі України (ГКУ) в ст. 63 [5] щодо річного обсягу валового доходу
суб’єкта малого підприємництва в сумі до 500 000 євро є уточнення, а саме - це дохід,
отриманий від реалізації продукції (робіт, послуг) таким СМП, а не в результаті всієї його
господарської діяльності, також зазначається, що обсяг доходу розраховується за середньорічним
курсом НБУ щодо гривні.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації.......................
Тому, можна припустити, що для розрахунку такого показника суб’єктам малого підприємництва
доцільно враховувати доходи отримані, а не нараховані, тобто скористатися нормами Указу
Президента № 727 [2];та ГКУ.
Виходить, що якщо підприємство відвантажило за звітний рік товару на суму більше за 500 тис.
євро, а оплату за нього отримало менше 1 млн. грн., тобто в результаті його валовий дохід явився
більше 500 тис. євро, а сума виручки відповідає для цілей обчислення критерію переходу
підприємства на єдиний податок згідно з Указом № 727, із Законом № 2063 [4] та ГКУ підприємство є
суб'єктом малого підприємництва.
При складанні другої частини Фінансового звіту СМП - Звіту про фінансові результати т. ф. 2 – м
необхідно звернути увагу на той факт, що поняття “виручка від реалізації продукції, товарів, робіт,
послуг” та “дохід від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг” відображені в одному рядку 010
“Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), який складається на підставі
інформації про кредитові обороти за рахунком 70, а це означає, що у даному рядку відображаються
суми доходів від реалізації, які нараховані, тоді як поняття “виручка від реалізації продукції, товарів,
робіт, послуг” включає доходи, фактично отримані підприємством в касу або на поточний рахунок за
відвантажену покупцям продукцію, а так як сума доходів нарахованих не завжди збігаються із сумою
доходів отриманих виникає два питання:
1) Яку з цих сум суб’єкт малого підприємництва повинен вказати у ряд 010?
2) Яка правильна має бути назви рядка 010?
Отже, для вірного визначення бази оподаткування суб’єкти малого підприємництва повинні чітко
розрізняти поняття “валовий дохід”, “виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг” та
“дохід від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг”, а тому, на нашу думку, враховуючі вимоги
ГКУ [5] доцільно внести відповідні зміни у нормативні документи та документи фінансового обліку,
а саме:
назву рядка 010 “Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Звіту про
фінансові результати т. ф. 2 – м замінити на “Дохід отриманий від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг), тобто при відображенні доходів у цьому рядку, суб’єкти малого
підприємництва не повинні застосовувати принцип “нарахування доходів” і відповідно внести
зміни у п.34 П(С)БО 25 [1] щодо назви ряд 010 Звіту про фінансові результати т. ф. 2 - м;
у разі, коли один і той же суб’єкт господарювання згідно чинного законодавства при валовому
доході меншому за 500 тисяч євро, а виручці від реалізації більшій за 1 млн. грн.. одночасно у
фінансовому обліку є СМП, а у податковому – ні, необхідно постійно слідкувати за станом
валового доходу, і в разі потреби встигати вчасно переходити з однієї системи оподаткування
на іншу;
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 “Фінансовий звіт суб’єкта малого
підприємництва”, затверджений наказом МФУ від 25.02.2000 р. № 39
2. Указу Президента від 03.07.98 р. № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності СМП”
3. Закону України “Про державну підтримку СМП” від 19.10.2000 р. № 2063
4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 р. № 283
5. Господарський кодекс України від 16.01.03 р. № 43
Г.О.СОБОЛЬ,
старший викладач
Полтавський університет споживчої кооперації України
СИТУАТИВНИЙ ПІДХІД ДО ВИБОРУ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ
Економічна ефективність діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення високих темпів їх
розвитку, підвищення конкурентоздатності продукції значною мірою визначається ефективністю
внутрішнього механізму обґрунтування та реалізації управлінських рішень. У комплексі проблем,
пов’язаними із розробкою та реалізацією рішень у ринкових умовах, все більшого значення набуває
вибір моделей і методів для обґрунтування управлінських рішень з оптимізації витрат.
Різноманіття економіко-аналітичних підходів, велика кількість інструментів аналізу,
математики, економетрії, логістики, менеджменту, інших прикладних наук дозволяють обрати модель,
яка характеризуватиме основні зв’язки між економічними факторами та результативною ознакою.
Однак, розвиток ринкових умов та інтеграційних процесів, проблеми соціально-економічної
сфери країни в цілому, політична невизначеність вимагають від підприємства гнучкого реагування з
метою забезпечення адекватного функціонування системи аналітичної підтримки управлінських
рішень. Тому важливим інструментом управління витратами є економічно обґрунтований підбір
методів прийняття управлінських рішень.
Проблема обґрунтування управлінських рішень оптимізації витрат з метою реалізації
основних завдань управління витратами піднімалася вітчизняними науковцями у працях з обліку
(Головим С.Ф., Нападовською Л.В.) [1, 2], аналізу (Бабашкіним Л.Е., Коробовим М.Я., Лактіоновою,
Л.А., Терещенком О.О.) [3, 4, 5], менеджменту (Кредісовим А.І., Хомяковим В.І., Поліщук Т.М.,
Ковальовим В.Г., Хміль Ф.І.) [6], логістики (Захаровим К.В., Бочарніковим Б.П., Кальченко А.Г.,
Крикавським Є.В., Циганком А.В.) [7, 8], інших наук [9, 10].
Не зменшуючи науково-практичну значимість одержаних результатів досліджень, необхідно
зазначити, що мінливість зовнішніх умов функціонування підприємства та внутрішніх факторів
розвитку виробництва зумовлюють посилення вимог до вибору моделі та методів управління
витратами. А у практичному плані – вимагають застосування ситуативного підходу до обґрунтування
методів управління витратами.
Метою статті є науково-практичне обґрунтування необхідності застосування ситуативного підходу
до вибору методів управління витратами. Для реалізації поставленої мети було використано методи
дослідження: діалектичного пізнання, індукції, дедукції, інформаційного моделювання, причинно-
наслідкового зв’язку та абстрактно-логічний метод.
© Г.О. Соболь, 2008Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації....................
____________________________________________________________________________________
№ 2, 2008
Ефективність системи управління витратами визначається відповідністю застосування
економічних моделей і методів основним завданням управління. Завдання управління витратами
можуть бути представленні різними рівнями:
- у широкому розумінні – це завдання управління витратами як економічної категорії,
- сукупність завдань управління витратами на мікрорівні,
- конкретні завдання, пов’язані із реалізацією певного управлінського рішення.
Ефективне управління – складний процес і вимагає налагодженого механізму
функціонування досліджуваного об’єкту. Тому при реалізації конкретної функції управління, в
першу чергу, використовуватимуться притаманні їй методи і моделі, а взаємозв’язок з іншими
функціями (а значить - ефективність управління) буде забезпечувати використання додаткових
методичних прийомів.
Вибір моделі і методів управління витратами в умовах ринку має бути зорієнтований на
мету управління та відповідати принципам прогнозування, вибору оптимального фінансового
плану, контролю впровадження, відповідності, потреби у робочому капіталі, лишку грошових
коштів, іншим.
Втім, практикою господарювання доведено, що застосування економічно обґрунтованої
моделі обмежується можливостями системи інформаційного забезпечення управління витратами,
недостатнім рівнем кваліфікації керівного персоналу, відсутністю відповідного технічного
забезпечення, іншими факторами. Тому, гармонійне поєднання різних інструментів
обґрунтування управлінських рішень на основі ситуативного підходу дозволить підвищити
ефективність управління витратами в цілому.
У табл. 1 представлено узагальнені завдання управління витратами (на прикладі
підприємства хлібопечення) та основні методи їх реалізації на прикладі підприємств
хлібопечення. Завдання управління собівартості, наведені у пунктах 1-12 притаманні у більшості
випадках, оперативному управлінню, тоді як пункти 13-15 висвітлюють завдання, від
ефективності реалізації яких залежатиме загальна оцінка діяльності як менеджерами
підприємства, так і зовнішніми зацікавленими сторонами.
Зазначений перелік завдань не є вичерпним. Взаємопов’язані між собою, кожне із них має
свої варіанти і невичерпний перелік методів їх реалізації. Оскільки інформаційним базисом для
реалізації управлінських завдань є облік, то, в першу чергу, основою сукупності методів
вирішення управлінської проблеми є прийоми саме управлінського обліку [1, 2, 9, 10].
Бюджетування та аналіз на основі маржинального підходу – методи, що привернули увагу
практиків із впровадженням управлінського обліку на підприємствах. Складання бюджетів різних
рівнів є необхідною складовою ефективного управління ресурсами. У взаємодії з традиційними
методиками бюджетування дозволяє створити на підприємстві дієву систему контролю.
Аналіз на основі маржинального підходу створює умови для обґрунтування управлінських
рішень в умовах альтернатив. Проте його основними недоліками є необхідність виконання певних
теоретичних умов (зокрема, обмежень застосування моделі «Витрати – Обсяг – Прибуток»),
відносна неточність результатів при великій номенклатурі продукції та відсутність у практиці
підходу комплексної оцінки.
Для ретроспективної оцінки результатів діяльності виробництва важливим прийомом є оцінка
наявності та сили взаємозв’язку факторів, виявлення можливих важелів впливу на результативний
показник. Це досягається за допомогою застосування сукупності прийомів факторного та
компонентного аналізу, кореляційно-регресійного, дисперсійного аналізу, елементів економетрії.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації....................
____________________________________________________________________________________
№ 2, 2008
Таблиця 1
Узагальнені завдання управління витратами підприємства хлібопечення та основні
методи їх реалізації
Методи реалізації завдань управління
Основні завдання
управління
витратами
Бюджетування
Порівняння
Аналіз на основі
маржинального підходу
Сучасний факторний та
компонентний аналіз
регресійний, - Кореляційно
аліз дисперсійний ан
Лінійне програмування
Економетричний аналіз
Економічні методи
дослідження операцій
Економічна кібернетика
Теорія оптимальних процесів
Матричний аналіз
Трансформаційний аналіз
аналіз - YZ, Х - АВС
Графічний метод
Евристичні методи
1. Вибір моделі калькулювання
собівартості готових виробів
* * * *
2. Порядок розподілу
непрямих витрат
* * * * * * *
3. Ціноутворення * * * * *
4. Скорочення суми витрат * * * * * * * * * *
5. Складання кошторису витрат,
собівартості, плану прибутку
від основної діяльності
* * *
6. Оптимізація асортименту * * * * * * * *
7. Оптимізація основних умов
виконання замовлення
* * *
8. Прийняття додаткового
замовлення
* * * *
9. Оцінка ключових показників
обсягу виробництва, витрат,
прибутку при заданих умов
* * * * *
10. Оптимальне використання
ресурсів в умовах обмежень та
невизначеності
* * * * * * * * * *
11. Визначення беззбиткового
обсягу виробництва
* * *
12. Розрахунок прогнозних
показників витрат,
собівартості, прибутку
* * * * * * * *
13. Оцінка ефективності
виробництва за місцями
виникнення витрат та в цілому
по підприємству
* * * * *
14. Скорочення (розширення)
виробничих потужностей
* * * * *
15.Рейтингова оцінка
виробничої діяльності
підприємства
* * * * *
Методи математичного програмування виступають основним інструментом розв’язання завдань
оптимізації виробничої діяльності. Вони є основним засобом планових розрахунків. Через
специфіку досліджуваних явищ і процесів та відносну простоту використання найбільш
розповсюдженим є лінійне програмування.Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації....................
____________________________________________________________________________________
№ 2, 2008
Дослідження операцій передбачає розробку цілеспрямованих дій з кількісної оцінки
варіантів управлінських рішень (умов) та вибір оптимального із них (зокрема методи рішення
лінійних програм, теорія ігор, теорія розкладу, сітьові графіки тощо). Вагоміший ефект
досягається при суміжному використанні прийомів економічної кібернетики (імітації,
моделювання, ділових ігор) та теорії оптимальних процесів.
Вибір моделі калькулювання собівартості готових виробів є важливим етапом формування
облікової політики виробничого підприємства. Передусім оптимальна модель повинна
відповідати таким основним вимогам: надавати достовірну облікову інформацію про розмір
витрат, не заперечувати загальній концепції організації обліку на підприємстві, дозволяти
створювати інформаційний базис для використання широкого кола моделей і методів при
обґрунтуванні рішень з управління собівартістю, прибутком. Вибір моделі калькулювання
ґрунтується на порівнянні зазначених та інших характеристик та обґрунтування оптимального
механізму визначення та відображення в обліку собівартості продукції за допомогою сукупності
економічних методів дослідження операцій.
У процесі вибору проміжні результати для наочності можуть відображатися графічно.
Порядок розподілу непрямих витрат повинен відповідати обраній моделі калькулювання
собівартості та запобігати викривленню розміру витрат, що включаються до собівартості Для
економіко-математичного обґрунтування вибору бази розподілу, можуть бути використані методи
встановлення та оцінки сили взаємозв’язку між факторами: витратами та базою їх розподілу.
Основним завданням ціноутворення у хлібопекарній галузі на сучасному етапі виступає
узгодження положень регуляторної політики держави та внутрішніх резервів підприємства.
Оцінка внутрішніх резервів базується на компетентному застосуванні методичних прийомів
аналізу. Важливе місце при цьому посідає аналіз на основі маржинального підходу, оскільки
надає змогу економічно обґрунтувати межі мінімальної та максимальної ціни реалізації готових
виробів. Проте практичне застосування цього методу передбачає попередню підготовку облікової
інформації про постійні та змінні витрати, цільовий розмір прибутку.
Методи кореляційно-регресійного аналізу, економетрії також математично обґрунтовують
вибір певного варіанту, але через складність збору необхідних даних, багатовимірність моделей та
високий рівень зовнішнього ризику вони надають доволі теоретичні результати.
Для обґрунтування скорочення суми витрат, виходячи із специфіки формування
собівартості хліба та хлібобулочних виробів необхідно усвідомлювати, що готова продукція є
матеріаломісткою, а технологічний процес – механізований з елементами ручної праці. Тому
основні елементи витрат, що мають реальний резерв скорочення – витрати на оплату праці та
непрямі витрати. Вони підлягають всебічному аналізу з боку менеджерів.
Складання кошторису витрат, собівартості, плану прибутку від основної діяльності
вимагає чітко налагодженої системи контролю на підприємстві, що досягається впровадженням
системи бюджетування на різних рівнях управління.
Для оптимізації асортименту в умовах економічної нестабільності поширення набуває
проведення аналізу на основі маржинального підходу. Поряд із традиційними методиками аналізу
він дозволяє посилити ефективність асортиментної політики підприємства.
При вирішенні завдань управління щодо прийняття додаткового замовлення, оптимізації
основних умов виконання замовлення пріоритетними факторами виступають конкретні умови
виготовлення замовлення. Важливим моментом при цьому є доступність необхідної інформації
для складання відповідної калькуляції (або бюджету) та компетентність менеджерів щодо
прийняття відповідного рішення. Аналітичні процедури можуть бути використані як другорядні.
Оцінка ключових показників обсягу виробництва, витрат, прибутку при заданих умовах
здійснюється за допомогою прийомів аналізу, в тому
числі – на основі маржинального підходу.
Для обґрунтування оптимального використання ресурсів в умовах обмежень та
невизначеності при широкій асортиментній структурі найефективнішими є економіко-Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації....................
____________________________________________________________________________________
№ 2, 2008
математичні та економетричні підходи. Прийоми аналізу на основі маржинального підходу можна
використати при обґрунтуванні конкретного тактичного завдання.
Завдання визначення беззбиткового обсягу виробництва реалізується за допомогою аналізу
на основі маржинального підходу. Одержані результати за окремими групами продукції можна
представити графічно.
Розрахунок прогнозних показників витрат, собівартості, прибутку ґрунтується на
сукупності методичних прийомів аналізу. Вид моделі, що використовуватиметься залежить від
поставленої мети управління, об’єму масиву даних, технічних можливостей та кваліфікації
персоналу тощо.
Оцінка ефективності виробництва за місцями виникнення витрат та в цілому по
підприємству вимагає комплексного підходу до прийняття відповідного рішення, але повинно
базуватися на точній релевантній обліковій інформації. Основними вимогами до методичних
прийомів є відносна простота застосування та наочність представлення.
Скорочення (розширення) виробничих потужностей передбачає комплексне застосування
економіко-математичних прийомів обґрунтування управлінського рішення. Головним фактором
виступає повнота та оперативність вихідної інформації.
Рейтингова оцінка виробничої діяльності має найменшу ступінь використання для
внутрішньоуправлінських потреб. Одна із причин – відсутність підходів комплексної оцінки
окремих сегментів діяльності підприємства відповідно до тактичних завдань управління.
Таким чином, обґрунтування вибору методів управління витратами вимагає застосування
ситуативного підходу. Поєднання механізмів застосування розглянутих методів сприяють пошуку
оптимального рішення з управління витратами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Бутинець Ф. Ф., Александрова М.М., Барановська Т. В. Моделі і методи прийняття рішень
в аналізі та аудиті: Навч. посіб. / За ред.: Ф. Ф. Бутинець, М.М. Шигун. - Житомир: ЖДТУ,
2004. – 351 с.
2. Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. –К.: Лібра, 2003. – 704 с.
3. Геєць В.М., Клебанов Т.С., Черняк О.І. та ін. Моделі і методи соціально-економічного
прогнозування: підручник для вузів - Харків: ВД "Инжэк", 2005. - 396 с.
4. Крикавський Є.В. Логістика для економістів: підручник / Є.Крикавський. - Львів:
Львівська політехніка, 2004. - 447 с.
5. Кальченко А. Г. Логістика: підручник - К.: КНЕУ, 2006. - 284 с.
6. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз субєктів господарювання: Монографія.-К.:КНЕУ, 2001.
– 386 с.
7. Нападовська Л.В. Управлінський облік. Підручн. – К.: Книга, 2004. – 544 с.
8. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: “Знання”, КОО,
2000. – 378с.
9. Показники ефективності в умовах перспективного фінансового планування / Під ред. Л.Е.
Бабашкіна. - К.: Фінанси і статистика, 1998.
10. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2005. – 607 с.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Наукові кадри та кількість організацій | | | Наукові школи та їх представники |