Міські свята епохи феодалізму в Україні

МІСЬКІ СВЯТА ЕПОХИ ФЕОДАЛІЗМУ В УКРАЇНІ

Процес завершення формування української нації (а це 14-17 ст.), її культури і побуту відбувається в епоху феодалізму. В цей час активно розвиваються міста. Соціальне розмаїття міського населення, поділеного на різні касти, категорії, об’єднані у відповідні корпорації – характерна риса не тільки західного, але й східноєвропейського середньовічного міста.

Отож, цехи та професійні гільдії, активна громадська і політична діяльність спостерігаються у кожному місті Східної Європи. Не виняток і міста України, зокрема, Київ, де цехові об*єднання з*явились у першій половині 15ст.

Цеховий рік київських ремісників розпочинався одразу після зимових свят – 7 січня, коли обирали цехмістра та ключника. Значна частина цехових доходів йшла на товариські «братчини» - тобто загальні бенкети. Вони влаштовувались як на честь церковних свят, так і з приводу подій виробничого й особистого життя ремісників. Так рибальський цех справляв «прощальні сходини» за померлими, сходини на Великдень, на Петра і Павла, а також 1 серпня – день загального цехового свята.

Крім внутрішньо цехових свят та обрядів, ремісники іноді збирались на загальноміські урочистості, які організовувалися під проводом магістрату. Поява цехових і магістратських свят була значною культурною подією у феодальному місті; завдяки цьому порушувалася церковна монополія свята. У ремісничому, як і в міському побуті утверджувалися нові антиклерикальні форми свят.

Цікаві форми святкувань складалися в Києві у часи існування Польсько-Литовського князівства. Хоч місто й отримало в 1404-1407 роках магдебурзьке право, яке передбачало самоврядування, що здійснюється виборним органом – магістратом, все ж воно часто порушувалося. Так, на рубежі 15-16ст. киянам довелося вести наполегливу боротьбу з самоуправством литовського воєводи, який начебто з протипожежних міркувань заборонив жителям міста запалювати світло у будинках у вечірній і нічний час. Після численних скарг жителі отримали дозвіл на світло, але від того часу надовго залишилось жити у народі СВЯТО СВІЧКИ, яке відбувалось на всіх київських базарах на СЕМЕНІВ ДЕНЬ, тобто 1 вересня.

На встановленому і прикрашеному деревці запалювались свічки. Кругом дерева збирався торговий люд, частувався наїдками і напоями, співав веселих і сумних пісень. Торгівля тривала вдень і аж до пізньої ночі із запаленими ліхтарями.

У 17 столітті загальноміські свята й церемонії організовуються магістратом. В цей період свято поступово вивільняється з-під релігійного впливу і тяжіє до нових світських форм. Широко відзначаються тезоіменитства правлячого дому Романових, проводяться марш-паради військових полків на Водохрещу і Маковея, на новорічні свята влаштовуються бали-маскаради, в різдвяні дні народ потішають феєрверками, святковими салютами з гармат.

Слід зазначити, що витоки мистецтва феєрверку сягають глибокої давнини і пов*язані з діяльністю скоморохів. До речі вперше про скоморохів згадується в літописах Київської Русі у 1068 році. Це вони ввели в ужиток «вогняні забави», використовуючи сухий плаун (лікоподій), що мав здатність миттєво спалахувати.

«Вогняні ігрища» увійшли в моду в 16-17 ст. В епоху феодалізму феєрверки будувались за розробленим сценарієм і часом мали не тільки розважальні функції, коли в небо злітали сотні «літаючих потішних вогнів», «запалювальних ошатних стріл»(як тоді називались ракети), а й політичну спрямованість, адже часто влаштовувались на честь воєнних перемог, вшановування поважних іноземних гостей, дипломатів тощо. Феєрверки являли собою цілі вогняні вистави, де був сюжет, розвиток дії, кульмінація і розв*язка.

Важливою прикметою святкової культури України 18ст. був перехід від традиційних народних гулянь до заздалегідь запланованих і відповідно підготовлених офіційних міських свят. Показовими в цьому відношенні були урочистості з нагоди відвідин Києва й інших великих міст особами царського походження. Так у 1709 році в Києві зупинявся Петро І, у 1744 році – Єлизавета Петрівна, у 1781 році – майбутній цар Павло І, у 1787 році – Катерина ІІ.

Всі ці відвідини перетворювались на пишні святкові церемонії. Неодмінну декорацію свята становила тріумфальна арка. Для зустрічі російських самодержців, які прибували з півночі, на шляху від Дніпра до царської резиденції встановлювалося кілька тимчасових, декорованих тріумфальних арок. На верхніх ярусах арок розміщувались музиканти з сурмами і литаврами. Таким чином досягалось враження, ніби звуки музики линуть з небес. Біля арок шикувалась почесна варта, зачитували вітання, оди (до написання яких залучались талановиті поети), підносили хліб-сіль, вручали символічний ключ від міської брами.

Офіційне міське свято 18ст широко використовувало елементи театралізації і символічної образності. Приміром під час перебування Єлизавети Петрівни в Києві у 1744 році царський поїзд на березі Дніпра зустрічав міфічний Кий – віковічний

Старець із жезлом, увінчаний короною, що сидів у розкішній колісниці, запряженій «крилатими кіньми» (пегасами). Звертаючись до імператриці, він просив узяти «високе покровительство» над давньоруським містом. Важливо відзначити, що ролі Кия і «крилатих коней» виконували студенти Києво-Могилянської академії.

В дні міських свят на честь коронованих осіб (одночасно з балами у палацах для знаті) на площах влаштовувались народні гуляння з обов*язковим частуванням наїдками та напоями усіх бажаючих.

В певній опозиції до офіційного свята перебували деякі святкування урочистих подій, які здійснювались силами Києво-Могилянської академії. Цей перший в Україні вищий навчальний заклад відіграв значну роль у розвитку української національної культури в тому числі й масових свят.

В академії з особливим розмахом відзначалися головні релігійні свята, початок і завершення навчального року, приїзд визначних осіб. В академічних святах прийом театралізації використовувався значно ширше, аніж в офіційних міських урочистостях, тяжів до демократичних форм вираження і, що найважливіше, був тісно пов*язаний з українською традиційною культурою. Окрім вистав різдвяного і великоднього циклу, які зазвичай ставилися просто неба у присутності величезної кількості людей, у святкові дні здійснювались постановки так званих МІРАКЛІВ – п*єс про життя й подвиги святих, МОРАЛІТЕ – п*єс повчального характеру з алегоричними дійовими особами, ІСТОРИЧНИХ ДРАМ. Останні відзначались актуальністю, в них лунав відгомін подій народно-визвольної боротьби в Україні, соціальних антагонізмів тощо.

Типовими персонажами драм, що ставились в Києво-Могилянській академії, були такі алегоричні постаті: Ворожнеча, Заздрощі, Віра, Надія, Любов, Розум, Фортуна тощо.

Традиційне народне святкове начало яскраво виявило себе в жанрі ІНТЕРМЕДІЇ (лат. intermedius - середній, той, що знаходиться посередині) вистави, що розігрувалась в антрактах між діями основної п*єси. В основу різноманітних за тематикою інтермедій зазвичай були покладені народні анекдоти. Крім того, в інтермедіях зображались сценки з народного побуту, в них торкались болючих соціальних проблем: кріпацтва, релігійних утисків тощо. На відміну від драм, де діяли алегоричні персонажі, в інтермедіях глядачі зустрічались з працьовитим хліборобом, ледачим паном, хитрим крамарем, сварливою дружиною, брехливим циганом, тобто героями, підказаними тогочасним життям.

Улюбленим святом студентів Києво-Могилянської академії були РЕКРЕАЦІЇ (лат. recreation – буквально означає відновлення, а ще перерва, проміжок часу між уроками). Рекреаціями були студентські гуляння у травні, що відбувались на мальовничих пагорбах урочища Глибочиця. Тут грали в довгу лозу, квача та інші популярні народні ігри. Студенти ставили п*єси просто неба, хор співав пісні як церковного, так і світського характеру.

Отож, своєрідність міських свят в Україні в епоху феодалізму зовсім не заперечувала той факт, що як у Києві, так і в інших містах, точилася постійна боротьба між церковними і народними традиціями проведення святкового дозвілля. При цьому характер міських свят зумовлювався (особливо в 17-18ст.) посиленням ролі придворної аристократії і дворянства.

СВЯТА ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1789-1794

За своєю суттю народне свято не може бути аполітичним, таким що не відповідає жодній ідеології. Дослідження доводять, що народне масове свято завжди виражає ідеологію тієї чи іншої соціальної або суспільної формації, позицію народу, його прагнення, або віру в певні ідеали. Доказом тому були свята французької революції 1789 -1794 років, які стали дієвою пропагандистською зброєю в утвердженні ідеалів.

В часи Великої французької революції (_ВФР_) 1789-1794 р.р. були започатковані грандіозні масові видовища, що яскраво відобразили ідеї та бунтівний дух епохи. Саме в цей короткий період злились воєдино дві святкові лінії – офіційна і народна.

З перших днів революції можна було спостерігати згуртування широких мас дрібної і крупної буржуазії, могутній підйом класової свідомості, що негайно ж виявилось у масових урочистостях, які стихійно виникали на вулицях і площах Парижа і так само стихійно захоплювали всю територію революційно налаштованої Франції.

Потреба у народних святах була такою великою, що політичні діячі Франції неодноразово обговорювали це питання на засіданнях Конвенту (лат. conventus – зібрання, означає назву законодавчих органів, що скликались у різних країнах для складання або змін конституції. Національний конвент – представницькі збори в часи французької буржуазної революції кінця 18ст., обрані після позбавлення влади короля 10 серпня 1792року на засадах всезагального виборчого права. Французький Національний конвент проголосив республіку і встановив революційну диктатуру. Національний конвент Франції після контрреволюційного перевороту 1795 року перестав існувати.

Слід зазначити, що народні свята ВФР стали частиною загальної політики, яка послідовно проводилась революційним Конвентом.

Підтримуючи організацію і проведення національних святкувань конвент Франції спирався на революційні ідеї Жана –Жака Руссо і Дені Дідро, які вперше теоретично обґрунтували сутність народного свята як суспільно значущого явища, що мало сприяти справі виховання народу, його єднання. Зокрема,

Ж.-Ж. Руссо писав: «Якщо ви хочете зробити народ працелюбним і діяльним, дайте йому можливість влаштовувати свята. Дні, загублені таким чином, нададуть більшої ціни іншим дням. Керуйте цими розвагами, щоб зробити їх (людей) благородними, це істинний засіб надихнути їхню працю».

В свою чергу Дені Дідро у «Другій бесіді про «незаконного сина»(незаконним сином автор називав народний театр) писав про могутню силу виховного впливу масових видовищ, про необхідність існування театру просто неба.

Не залишився осторонь втілення подібних ідей в життя і глава Комітету громадського порятунку, вождь революційного руху Робесп*єр. Він, зокрема, зазначав, що «найпрекрасніше з усіх видовищ – це видовище об*єднаного народу».

Отож, суспільний настрій революційної Франції, прагнення до об*єднання всього народу, пристрасне бажання висловити на повний голос свої думки, мрії, відчуття очищувальної бурі, що пронеслась над країною, всезагальна віра в перемогу революції – ось ті передумови, котрі сприяли народженню свят революційної Франції.

Масові маніфестації (лат. manifestation – виявлення, публічний масовий виступ для вираження співчуття, солідарності або протесту. Солідарність - з французької solidarite – спільність інтересів, однодумність, духовне єднання), масові вистави, що славили революції і оспівували її так само як і «Марсельєза» (бунтівний гімн повсталого народу) - все це злилось з революцією, стало невід*ємною частиною, яскравим виявом її духу.

«Пришліть 1000 солдатів або 1000 екземплярів «Марсельєзи», - вимагали з фронту ГЕНЕРАЛИ АРМІЇ РЕВОЛЮЦІЇ. Вони просили не гармати, а «Марсельєзу».

Кульмінацією у вирішенні питання організації масових свят був виступ Робесп’єра на засіданні Конвенту 7 травня 1894 року. В той день він здійснив доповідь «Про ставлення релігійних та моральних ідей до республіканських принципів і про національні свята». Він говорив, що розумна система національних свят, сприяла би єднанню, братанню народних мас і стала би могутнім засобом відродження».

11 липня 1793 року Конвент підтримує пропозицію Робесп*єра і приймає урядовий декрет, встановлюються 9 народних свят,

так звані «Декадні свята». Вони присвячувались Республіці, Народу, Мученикам Свободи, Людському Роду, Природі, Розуму і т. ін. Сценарії і постановочні плани свят були розроблені і представлені на затвердження знаменитим художником Луї Давидом.

10 березня1794 Комітет громадського порятунку видає черговий декрет, основна думка якого полягала в тому, що для здійснення ідеї національного виховного театру театральні трупи Парижа почергово повинні залучатись до вистав просто неба.

Комітету громадського порятунку і Комітету народної освіти було доручено розробити план введення цього декрету в життя. Конвент оголосив конкурс на кращий проект перебудови ОПЕРИ в приміщення для проведення національних свят. Регулярно випускались урядові повідомлення про використання різноманітних площ для влаштування національних свят.

В цілій низці документів того часу навіть мова, якою вони викладались свідчила про те, якого величезного значення надавала французька революція мистецтву, вбачаючи в ньому могутній засіб виховання нації у дусі революційних ідей. Лідери ж цієї революції часто виступали з промовами щодо організації свят. Так приміром, Мірабо у своїй доповіді Конвенту «Про організацію національних свят» пропонував вилучити з них релігійні елементи, щоб надати святам політичного характеру, який би прославляв би перемогу революції.

Гретрі говорив про необхідність масштабних узагальнень, участь великих мас народу, про те, що революційним святам «потрібні могутні акорди». А відомий вам Луї Давид представив Конвенту доповідь і Декрет «Про святкування республіканської єдності 10 серпня», де запропонував проекти різноманітних свят, приурочених до знаменитих дат. Згодом Луї Давид став АВТОРОМ СЦЕНАРНИХ ПЛАНІВ, РЕЖИСЕРОМ-ПОСТАНОВНИКОМ і ХУДОЖНИКОМ багатьох революційних свят.

Слід зазначити, що національні свята були прекрасною традицією революційної Франції. За визначенням Ромена Ролана, «плодотворної оригінальності в них було більше, аніж у всьому французькому театрі 18століття».

Кращі поети, художники, музиканти революційної Франції об*єднали свої зусилля для створення народних свят. Композитори були закликані Конвентом створювати пісні, марші, вокально інструментальні твори для масових свят, а також диригувати зведеними оркестрами і хорами. До них належали Франсуа-Жозеф Госсек (ним була написана популярна «Пісня 14 липня»); Жак Франсуа Лесюєр (майбутній вчитель Берліоза); Мегюль, Керубіні інші

За ініціативою енергійного революційного діяча Бернара Саррета названі вище композитори СТВОРИЛИ у 1792 Національний МУЗИЧНИЙ ІНСТИТУТ, який дістав назву КОНСЕРВАТОРІЇ. Отож, перша в світі консерваторія народилась в полум*ї революції.

14 липня 1790 відбулось СВЯТО ФЕДЕРАЦІЇ, присвячене дню республіканської єдності. В своєрідному пролозі артисти і зведений хор виконали в соборі Нотр-Дам кантату «Взяття Бастилії»

М.-А. Дезожьє.

Основним місцем дії цього першого революційного свята обрали Марсове поле. Саме там спеціально для свята за рішенням міських властей самим народом була вибудувана споруда «АЛТАР ВІТЧИЗНИ», який вінчав напис: «НАРОД, ЗАКОНИ, БАТЬКІВЩИНА, КОНСТИТУЦІЯ», влаштовані спеціальні майданчики для зведених оркестрів і хорів, помости для гармат.

Згідно тогочасних описів батальйони Національної гвардії в парадному одязі, величезні зведені оркестри, численний народний натовп – вся ця яскрава маса, що здавалось, була ніким не керована, тим не менш виявилась прекрасно організованою. За грандіозністю вигадки, своєрідному фокусуванню в єдине видовище компонентів можна безпомилково визначити, що на чолі цих свят стояли високопрофесійні режисери.

Одним з авторів і водночас режисером-постановником масових свят ВФР, як зазначалось вище, став видатний художник Франції Луї Давид. За дорученням Конвенту він очолив підготовку найбільших революційних свят.

Сценарії Давида, що збереглись, переконують нас у дуже серйозній роботі митця над драматургічною першоосновою масових свят ВФР. До того ж важливим є той факт, що у тогочасній Франції сценаріям масових свят надавалось такого великого значення, що вони, зазвичай обговорювались і затверджувались Конвентом. Адже без затвердження революційним урядом сценарій не допускався до постановки.

«План Давида» (тобто сценарій) передував постановочному плану під назвою «ДЕТАЛІ ЦЕРЕМОНІЙ і ПОРЯДКУ, якого СЛІД ДОТРИМУВАТИСЬ НА СВЯТІ» Співставлення сценарію і постановочного плану свідчить про те, що останній був детальною режисерською розробкою сценарію. Цікавим є відтворення записів самого Давида. Ось, що він пише в сценарії, готуючи для свята Федерації фінальну сцену за участю хору в 2400 голосів: «Отцы, которым вторять сыновья, поют первую строфу: они клянутся не положить оружия, пока не истребят врагов Республики; весь народ повторяет выражения этих чувств… Третья и последняя строфа поется всем народом.

Все приходит в движение, все волнуются: мужчины, женщины, девушки, дети – все оглашают воздух своими голосами…

Громовой артилерийский залп, символ народного мщения, воспламеняет мужество наших республиканцев; он возвещает им, что наступил день славы: мужественная и воинственная песнь, предтеча победы, отвечает на гром пушек. Все французы сливаются душой в братском объятии: «Да здравствует республика».

За планом Давида в Парижі на Марсовому полі були вибудувані величезні станки для зведених хорів і оркестрів, що дозволили розмістити учасників свята яскравими групами.

У режисерській експлікації Давид писав: «Старцы и юноши, стоящие на горе Марсового поля, споют первую строфу на мотив «Марсельезы» и поклянуться вместе сложить оружие лиш после того, как будут уничтожены враги Республики. Все мужчины, находящиеся на Поле Объединения (то есть арене), хором повторяют припев. Матери семейств и молодые девушки, стоящие на горе, споют вторую строфу. Все женщины, находящиеся на Поле Объединения, хором повторяют припев. Третью часть и последнюю строфу поют все стоящие на горе. Весь народ хором повторяет припев».

Сценарій Давида був з точністю втілений у постановці, яка може слугувати класичним прикладом драматургічного задуму і його втілення у масовому святі, де воєдино злились глибока політична ідея, потужна фантазія драматурга-постановника, сценарне і пластичне рішення грандіозних масових сцен з видатною за чіткістю і продуманістю організацією.

Важливо вказати на те, що головну частину усіх святкувань ВФР становили урочисті процесії народу, але на відміну від середньовічних процесій це була ретельно продумана і розроблена безперервна дія із зупинками і різноманітними акціями біля пам*ятних місць революційних подій у Парижі з обов*язковою кульмінаційною дією, що мала підкреслювати ідею самого свята, дією, заради якої процесія і задумувалась.

Існує опис свята ФЕДЕРАЦІЇ 14 липня 1790 року. «На рассвете парижанам, вышедшим на улицы, предстала необычная картина: столица была буквально затоплена морем цветов. Украшенные цветами дома, дворцы, площади сверкали под лучами восходящего солнца: это ночью за 20 лье в окружности из многих деревень специальные отряды свезли розы, другие цветы и украсили парижские улицы. А когда зазавонили колокола всех соборов, барабаны по всем кварталам пробили сбор и народ двинулся к местам сбора, то все улицы Парижа превратились в живые цветочные реки».

Отож, свято ФЕДЕРАЦІЇ 14 липня 1790 року мало розпочинатись на ненависній народу Площі Бастилії, де гордо красувався напис: «Тут танцюють». Учасники процесії збирались біля Фонтана ВІДРОДЖЕННЯ, стікаючись на площу численними колонами. Б А С Т И Л І Я – з фр. Bastile – укріплений замок і одночасно державна в*язниця у Парижі в 14-18ст слугувала надійним захистом абсолютизму; 14 липня 1789 року на початку французької буржуазної революції Бастилія була захоплена і рогромлена повсталим народом.

Продовжуємо знайомство з описом свята Федерації 14 липня 1790 року. «В 8 часов утра раздался грохот орудий – сигнал к началу. Граждане, собравшиеся в 48 секциях, выстроились в 48 кортежей и одновременно двинулись со всех площадей и улиц Парижа в Тюильрийскому саду, где должен был состояться пролог праздника. В саду народ был встречен 27 комиссарами и 50 якобинцами, которым Конвент поручил организацию праздника. Здесь народу раздавали цветы и текст «Марсельезы» для исполнения гимна в финале праздника.

Посреди сада была сооружена (по эскизу Давида) огромная статуя Мудрости, до нужного момента скрытая черными покрывалами.

Оркестр занял правый амфитеатр, на левом разместился сводный женский хор, одетый в белые платья, украшенный венками и трехцветными лентами. Повсюду пестрели надписи, по мнению очевидца «утешительные для народа и грозные для деспотов».

В 12 часов на балконе дворца появился весь Конвент. Робеспьер сказал короткую речь, на которую народ ответил пением революционного гимна. Затем Робеспьер, подойдя к символическому монументу, поджег черные покрывала; сгорев, они открыл народу величественную статую Мудрости. Гремел оркестр, пел хор. По окончании пролога народ направился на Марсово поле. Впереди шел весь Конвент с Робеспьером во главе. Открывал шествие сводный оркестр в составе 715 музыкантов».

Слід сказати, що серед учасників процесії було чимало спеціально підготовлених театралізованих груп, які, що-небудь символізували. Так на колісниці, запряженій вісімкою білих коней, у супроводі воєнного ескорту провозили символічну урну з прахом героїв, що віддали життя за ідеї революції. Ескорт (з фр. Еscort – охорона, прикриття, супровід, конвой - з фр. convoi – озброєна варта, що призначається для супроводу полонених, арештованих, охорони високопоставлених осіб тощо). Далі рухався віз з символічними рештками атрибутів королівської влади. Такі театралізовані групи, символічні атрибути, спеціально створені символічні фігури були характерними для усіх свят французької революції. З лат. аttributum – суттєва ознака, властивість чогось, невід*ємна приналежність предмета.

Вище зазначалось, що святкові процесії часів ВФР обов*язково зупинялись біля пам*ятних місць. Отож, однією з зупинок процесії 14 липня 1890 року була зупинка під Тріумфальною аркою на честь отриманих революцією перемог над внутрішніми і зовнішніми ворогами. Далі процесія рухалась до статуї Свободи, біля підніжжя якої відбувалось символічне спалення атрибутів королівської влади. Символом звільнення народу від гноблення були сотні білих голубів, яких випускали в небо.

Наступна запинка процесії була передбачена біля постаменту колосальних розмірів з фігурою, яка уособлювала народ, що тримає у єдиному пучку департаменти. Ворог немов би висунувшись з болота намагається вирвати частину пучка, але одержавши від народу удар палицею, поспіхом ховається в застояній воді, звідки йому вже ніколи не судилося вибратися.

Далі святкова процесія парижан рухалась до Марсова поля, де підносився спеціально вибудуваний для свята Олтар Вітчизни. Делегати (лат. delegates – посланий, посланець) всіх районів Парижа і департаментів Франції покладали до нього свої дари. На олтар також покладались СКРИЖАЛІ ПРАВ ЛЮДИНИ, АКТ про КОНСТИТУЦІЮ і УРНУ З ПРАХОМ ГЕРОЇВ. Скрижалі – це 1/кам*яні плити, на яких за біблейською легендою, нібито було викарбовано 10 заповідей, «даних Богом Мойсею на горі Сінай»;

2/ у переносному значенні вмістилище важливих фактів, ідей, непохитних принципів.

Читаємо далі опис свята федерації: «На Марсовом поле Конвент занял вершину «горы»(огромного станка спецыально выстроеного на поле). На круглих склонах «горы» разместились несколько тисяч участников сводного хора, Станки под ними занял сводный оркестр. Батальйоны Национальной гвардии окружили подножие «горы».

Весь народ, присутсвовавший на празднике, разделился на две колонны: мужчины стали в одну, женщины – в другую. Все хором произнесли клятву верности революции. Таким образом весь Париж превратился в огромный хор, который в финале представления дружно вступил в действие».

До речі КЛЯТВА ВІРНОСТІ Франції проголошувалась Лафонтеном (народ йому вторив) з Вівтаря Вітчизни. Клятва викликала загальний ентузіазм і перейшла у виконання гімну. В свою чергу гімн, створений на честь свята Госсеком, був вирішений незвичним чином: в його партитуру були введені артилерійські залпи. Вони гриміли, позначаючи закінчення музичних фраз. З цього приводу композитор Гретрі зазначав, що революція започаткувала «музику з гарматними пострілами».

Як видно з опису цього свята, для сценарно-режисерського почерку Давида ХАРАКТЕРНИМИ були СИМВОЛІКА, ПАТЕТИЧНІСТЬ,МОНУМЕТАЛЬНІСТЬ, БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ ДІЇ. Звідси і деяка громіздкість, що поставала в тривалих алегоричних картинах, створених під впливом тогочасної театральної драматургії і уповільнений темп, обумовлений як самим сценарним рішенням, так і технічними можливостями 18ст.

Була й інша частина, що споріднювала сценарії Давида з театральною драматургією ВФР – ТЕНДЕНЦІЙНІСТЬ,, ВИЗНАЧЕНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ПЛАТФОРМИ, ПРАГНЕННЯ НАБЛИЗИТИ МИСТЕЦТВО І ПОЛІТИКУ.

Цікаво було задумане і проведене Робесп*єром СВЯТО РОЗУМУ, або, як його ще називали, ТРІУМФ ВОЛЬТЕРА. За тогочасними документами можна було дізнатись, що свято також включало яскраву процесію парижан з алегоричними фігурами і рукотворними витворами, що зображали ЖИТТЯ, ПРАЦЮ,

НАУКУ, СВІТЛО. На одній з центральних площ, куди прямувала процесія, була вибудувана велетенська фігура, що зображала РОЗУМ. Але спершу вона була прикрита покривалом. Центральним моментом свята було спалення цього покривала – із мороку і вогню виростав сліпучо білий, нетлінний РОЗУМ.

У всіх святах ВФР очевидним є прагненням сценаристів і режисерів до образної театралізованої дії, до створення святкової символіки. Святкові всенародні урочистості ВФР мали величезне виховне значення, підтримували революційну атмосферу Парижа.

Не тільки урочистими процесіями, піснями, танцями обмежувалась драматургія та режисура свят ВФР. Хоча слід зазначити, що в той час значно розширилась палітра виразних засобів. Як виразний засіб широко використовувався хоровий спів. Нагадаймо, що до одного з революційних свят Давид готував зведений хор з 2,5 тисяч літніх людей, юнаків, жінок, дівчат. Кожна вікова група складала хор, а крім того об*єднувалась у зведений хор. Свято було побудоване на театралізованому перегуку всіх хорів і на їх об*єднаному фінальному виступі.

Одним з найпишніших і найважливіших свят періоду ВФР було свято на честь ВЕРХОВНОЇ ІСТОТИ 8 червня 1794 року. Музичне оформлення свята готувалось особливо ретельно. Адже із всіх 48 районів Парижа був зібраний хор у кількості 2400 осіб. Керубуні, Мегюль, Катель, Лесюєр відряджались у кожний район для роботи з хорами. «ГІМН ВЕРХОВНОЇ ІСТОТИ» був урочисто виконаний в саду ТЮЇЛЬРІ в день свята після промови Робесп’єра, під час якої він підпалив опудало чудовиська, яке символізувало АТЕЇЗМ. Адже ВЕРХОВНА ІСТОТА для французьких революціонерів вважалася символом, що замінила Бога.

Характерним для режисури свят ВФР було створення нових обрядів, що символізували революційне оновлення світу.

Так у 1793 році на честь чергової річниці ФЕДЕРАЦІЇ відбулось традиційне народне свято, яке було побудоване на символічних обрядах, в яких панував дух Руссо. Величезні натовпи народу зібрались ще до світанку, щоби «ГІМНОМ ПРИРОДІ»(його написав спеціально для свята Госсек) привітати схід сонця. Важливим є той факт, що «Гімн природі» парижани розучували на спеціальних репетиціях задовго до свята. «Полем зібрання» обрали площу Бастилії. На руїнах фортеці звели ДЖЕРЕЛО ВІДРОДЖЕННЯ – велетенську статую жінки, з грудей котрої били фонтани. В момент появи першого променя сонця зазвучав величний «Гімн Природі», який виконувався оркестром і величезним зведеним хором. Після чого розпочалось символічне обмивання біля Джерела Відродження. Сурми і барабани вітали урочисте прибуття 86 комісарів департаментів революційної франції. Гриміли оркестри. Читались полум*яні вірші про свободу. Гуркотіли гарматні салюти. Співали хори. Потім урочистий кортеж, на чолі котрого члени Конвенту несли величезну книгу КОНСТИТУЦІЇ, попрямував на ПЛОЩУ РЕВОЛЮЦІЇ до МТАТУЇ СВОБОДИ. Закінчувалась процесія на Марсовому полі, де відбулась театралізована вистава.

В день Свята Федерації на спеціальній сцені, встановленій під відкритим небом на Марсовому полі, були представлені масові героїчні епізоди з облоги Лілля. Ця постановка ВВАЖАЄТЬСЯ ПЕРШИМ КРОКОМ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАРОДНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ ФРАНЦІЇ.

Слід сказати, що народні свята ВФР ПОКЛАЛИ ПОЧАТОК НОВОМУ РЕВОЛЮЦІЙНОМУ МИСТЕЦТВУ. Вони таки справді продемонстрували віру народу в ідеї французької революції – СВОБОДУ, РІВНІСТЬ і БРАТСТВО.

Х А Р А К Т Е Р Н И М для свят французької революції було розширення палітри виразних засобів режисури. Як виразний засіб широко використовувався хоровий спів, багатотисячні хори, військові оркестри (в одному зі свят брало участь понад 700 музикантів), військові з*єднання революційної армії, артисти всіх театрів Парижа, процесії через усе місто, використання піротехніки

(від лат. pur – вогонь, галузь техніки, що спеціалізується на виготовленні вибухових і займистих сумішей, сигнальних вогнів, ракет, феєрверків), гармат, великих груп сурмачів, барабанщиків –прагнення залучити у святкову дію увесь народ.

Клятва ВІРНОСТІ РЕВОЛЮЦІЇ і РЕСПУБЛІЦІ майже завжди була кульмінацією народного свята у часи ВФР. Причому, слова Клятви багатотисячній народній масі, присутній на святі, проголошували НЕ АКТОРИ, а ПОЛІТИЧНІ ДІЯЧІ Франції, що надавало Клятві ще більш глибокого змісту і значення. Так у святкування ВФР воєдино злилися політика і мистецтво.

Слід сказати, що революційні традиції довго зберігались у масових святах Франції. Достатньо згадати про те, що Моріс Торез у книзі «Син народу» згадував, як у 1936 році відмічалось століття з дня смерті Руже де Ліля, автора «Марсельєзи». Урочиста церемонія відбувалась в паризькому залі «Плейєль» в ШУАЗІ –ЛЕ –РУА, де він провів останні роки життя. Під звуки створеного митцем гімну свободи (тобто «Марсельєзи»), а також «Інтернаціоналу» 14 липня 1936 року мільйони людей пройшли від Бастилії до площі Нації.

Знов, як і в легендарні роки ВФР, вулицями Парижа йшла урочиста процесія і вкотре над французькою столицею могутньо і грізно гриміла «Марсельєза», що виконувалась багатотисячним хором громадян Франції.

ПЕРШІ ПРОЛЕТАРСЬКІ СВЯТА.

ОСНОВНІ ФОРМИ СВЯТКУВАНЬ.

Одним з перших пролетарських свят слід вважати 1 Травня. Воно було встановлено в липні 1889 року на Першому Паризькому конгресі ІІ Інтернаціоналу з метою об*єднання міжнародного пролетаріату у боротьбі за 8-ми годинний робочий день. Слово «конгрес» походить з латинської – congregatio – поєднання і має кілька значень:1/ з*їзд, зокрема міжнародний, приміром, Всесвітній конгрес прихильників миру;2/законодавчий орган (парламент) у США, в більшості держав Латинської Америки і деяких інших державах;3/ Індійський національний конгрес – політична партія Індії. Слово «інтернаціонал» походить з лат. inter – між +natio |nationis| - народ. У слова інтернаціонал є кілька значень: 1/ міжнародне об*єднання: І Інтернаціонал – міжнародна спілка робітників (1864-1876); ІІ Інтернаціонал - міжнародне об*єднання соціалістичних партій (1876-1914); ІІІ Інтернаціонал міжнародне об*єднання комуністичних партій (1919-1943);

2/ міжнародний революційний гімн пролетаріату, написаний французьким робітником Еженом Потьє (текст) і Полем Дегейтером (музика). Цікаво, що Інтернаціонал був державним гімном СРСР з 1917 до 1944 рік.

Встановлення 1Травня як міжнародного свята свідчило про зростання міжнародної солідарності пролетаріату (пролетарій – це найманий робітник, що не має своїх власних засобів виробництва, а тому змушений продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва).В резолюції конгресу ІІ Інтернаціоналу говорилось: «Призначається велика міжнародна маніфестація у раз і назавжди встановлене число таким чином, щоб разом у всіх країнах і в усіх містах в один встановлений день трудящі вимагали від громадської влади обмеження робочого дня до восьми годин, а також виконання всіх постанов міжнародного конгресу у Парижі».

Але прийняттю резолюції про святкування Першотравня і народженню Дня солідарності трудящих усіх країн передували події, сповнені глибокого драматизму.

У 80-ті роки 19 ст. робітники Америки включились у рух, що діяв під гаслом «Вимагаємо 8-ми годинного робочого дня». По всій Америці прокотилася хвиля демонстрацій, на яких робітники співали знамениту пісню:

Мы хотим этот мир переделать,

Надоел рабский труд за гроши!

Мы устали корпеть и ни часа

Не иметь для себя, для души.

На фабриках, верфях, заводах

Пусть требует каждый рабочий:

Восемь – на труд,

Восемь – для сна,

Восемь - делай, что хочеш!

Центром боротьби робітничого класу стало місто Чикаго – один з найбільших промислових центрів США. 1 травня 1886 року робітники оголосили загальний страйк. Метою 40-тисячної армії страйкарів було добитись 8-годинного робочого дня. В той день вулицями Чикаго пройшла 80-тисячна демонстрація робітників та їх сімей.

Уряд повів наступ на страйкарів.4 травня 1886 року під час мітингу (англ. meeting - масове зібрання для обговорення проблем, що цікавлять суспільну думку, переважно політичних) протесту на площі Хеймаркет провокатори кинули бомбу. Десятки людей були поранені. При цьому сотні учасників мітингу були заарештовані, розгромлені профспілкові організації, квартири робітників, лідери пролетарського руху були засуджені до страти, численні страйкарі за рішенням суду мали відбувати тривале ув*язнення.

На заклик І конгресу ІІ Інтернаціоналу щорічно відзначати

1 Травня відгукнулись трудящі багатьох країн. Так у 1890 році вперше відбулись першотравневі мітинги трудящих Англії, Німеччини, Франції.

Ромен Ролан свого часу згадував про грандіозні першотравневі політичні маніфестації, проведені у Бельгії в 1896-1898 роках в Брюсселі, Генті, Шарлеруа. Слово «маніфестація» походить з латинської \ manifestatio – виявлення \, означає публічний масовий виступ для вираження співчуття, солідарності чи протесту. В цих народних маніфестаціях величезна роль належала мистецтву – пісням, читанню віршів, масовій пантомімі, танцям».

Офіційно вважається, що перша першотравнева політична демонстрація в Україні відбулась у Харкові у 1900 році, хоч зрозуміло, що в цей час Україна знаходилась у складі Російської імперії. В ній брало участь близько 10тисяч осіб. Робітники несли червоні знамена і транспаранти, на яких були вимоги 8-годинного робочого дня і політичної свободи. Першотравневі демонстрації трудящих 1890-1917 років відіграли важливу роль у завоюванні народних мас під прапор РСДРП(Российская социал-демократическая рабочая партия). Слово «демонстрація» з лат. demonstratio- показування, одне з його значення масова хода як вияв певних суспільно-політичних настроїв, публічне вираження вимог, бажань, протесту, суспільних настроїв шляхом влаштування мітингів і т. ін.

Важливим є той факт, що у більшості європейських країн намагались святкувати 1 Травня мирним шляхом. Так, німецька соціал-демократична партія на своєму з*їзді у 1892 році прийняла рішення про святкування 1 Травня увечері після роботи, в інших країнах організовували демонстрації у першу неділю травня, тобто у вихідний день таким чином прагнучи уникнути сутичок із поліцією і військами.

Центром міжнародного робітничого руху на початку ХХ ст.. стає Росія. Пролетарська боротьба мала різні форми як економічні,

так і політичні. САМЕ В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ НАБУЛИ ПОШИРЕННЯ ТАКІ ФОРМИ ПРОЛЕТАРСЬКОГО МАСОВОГО СВЯТА, як М А Ї В К А, М І Т И Н Г, М А Н І Ф Е С Т А Ц І Я.

Маївки були найпоширенішою формою святкування 1 Травня. Вони проводились за містом, у лісі, і мали характер конспіративних зібрань, на яких читались прокламації, листівки, виголошувались промови, обговорювались актуальні питання економічного і політичного життя. Слово «конспіративний» означає таємний, підпільний, прихований від офіційної влади, з лат. conspiratio – згода, змова, одностайність. Слово «прокламація» з лат.proclamatio – звернення, має такі значення 1/ нелегальна листівка, друковане звернення агітаційного характеру;2/ урочисте проголошення, обнародування.

Місце першотравневого збору, зазвичай, трималось у секреті, про нього знали лише довірені особи. Для конспірації, щоб дезорієнтувати поліцію, робітники брали з собою кошики з їжею питвом, удаючи, що прямують на прогулянку.

На маївках обов*язково виконували революційні пісні - «Варшав*янку», «Марсел*єзу» пізніше «Інтернаціонал», а в Україні «Заповіт», «Шалійте, шалійте», а також використовували революційну символіку – червоний прапор, червоні стрічки, червоні гвоздики.

Зберігся опис відзначення міжнародного пролетарського свята петербурзькими робітниками 5 травня 1891 року. «Був чудовий сонячний ранок, коли ми з Афанасьєвим прийшли на галявину,- писав один з організаторів маївки М.Бруснєв. Почали чекати делегатів району. Об 11-й години з*явились перші учасники маївки. Вони приходили групами по 3-5 осіб, припливали на човнах, багато хто доїхав конкою до Путилівського заводу, а звідти попрямували на місце збору у лісі. Близько 200 осіб стояли кільцем навколо невеличкого пагорба, що правив за трибуну для наших ораторів. Хтось заліз на березу і закріпив серед молоденького зеленого листя невеличкий червоний прапор. Почався мітинг… На пагорбок піднявся Федір Афанасьєв. Слова про боротьбу робітничого класу, що їх вимовляли пошепки в тісних робітничих кімнатах Василевського острова, вперше залунали голосно, чітко, просто неба».

Перші маївки київських пролетарів відбулися в 1894 році. Робітники святкували в Кадетському гаї. З Києва травневі листівки й прокламації були таємно переправлені в Таращу, Фастів, Черкаси, Кременчук, Полтаву.

До кінця 19 століття робітничий рух міцніє, він налічує численні революційні організації. Це позначилось на формах класової боротьби пролетаріату і, звичайно ж, на характері святкування

1 Травня. З початком ХХ ст. етап конспіративних маївок за містом, у лісі закінчується. На зміну маївкам організовуються відкриті демонстрації, маніфестації, масові страйки, що не обходяться без прямих сутичок з поліцією.

Повертаючись до першої Харківської першотравневої демонстрації 1900 року, слід сказати, що проведенню свята передувала значна підготовча робота. Так протягом квітня було проведено кілька маївок за містом, під час яких виступали досвідчені оратори, розповсюджували прокламації, співали революційних пісень, Це була своєрідна школа підготовки до проведення свята 1 Травня.

Згодом 1 Травня Харківський комітет РСДРП вирішив провести одноденний МИРНИЙ страйк з маніфестацією на вулицях, таким чином демонструючи свою готовність до боротьби. Однак, життя внесло свої корективи в плани організаторів. Першими розпочали, так би мовити святковий, страйк робітники залізничних майстерень. Згодом до них приєдналися ковальський і ливарний цехи та модельна майстерня. З гаслами «ХАЙ ЖИВЕ 1 ТРАВНЯ!», «ХАЙ ЖИВЕ 8-годинний РОБОЧИЙ ДЕНЬ!» страйкарі рушили до Ващенківської левади (слово «левада» має кілька значень: 1/ обсаджена деревами ділянка річкової долини, що використовується як пасовище та сіножать; 2/ Береговий ліс з дуба, в*яза, вільхи, тополі, який у повінь щороку заливається водою) Там хором співали «Дубинушку», на списі підняли червоний прапор, потім усі разом рушили до міста, де були зустрінуті військами. Сталась сутичка, внаслідок якої 108 осіб було заарештовано. Через деякий час тисячний натовп зібрався біля в*язниці, вимагаючи звільнення ув*язнених. Власті змушені були виконати вимоги маніфестантів, але страйки вже охопили численні заводи, фабрики, майстерні й не припинялись аж до 10 травня. Навіть Ленін звернув увагу на події 1 Травня у Харкові. Він, зокрема, відзначав, що

«Харківські маївки, демонстрації й маніфестації показали, якою значною політичною силою може бути проведення робітничого свята».

Слід зазначити, що пролетарські свята були однією з не багатьох форм святкування поч. ХХ ст. в імперській Росії, оскільки ще в 1897 році царським урядом були заборонені народні гуляння з метою попередження зростання революційного руху. До того ж, свята проводились нерегулярно, часом їх організовували благодійні товариства штибу «КУРАТОРСТВА ПРО НАРОДНУ ТВЕРЕЗІСТЬ» або ж купецькі корпорації з рекламною метою.

Очевидним є той факт, що до Жовтневого перевороту 1917 року 1 Травня не могло стати офіційним пролетарським святом. Звичайно, що це свято було забороненим.

Отож, у день Першотравня поліція завжди заповнювала можливі місці зібрань демонстрантів: вулиці, площі. Не обходилось і без прямих сутичок. Найактивніших часників першотравневих страйків і демонстрацій звільняли з роботи, заносили до так званих «чорних списків», ув*язнювали, висилали до Сибіру, на каторгу.

Зрозуміло, що поворотним моментом у відзначенні 1 Травня став 1917 рік. Адже було повалено царський уряд, виборено політичну свободу. Завоювання Лютневої революції 1917 року дали можливість святкувати Першотравень мільйонам пролетарів. Однак кількість гасел на той час вже збільшилась(адже тривала 1Світова війна).Отож на транспарантах були вимоги миру без анексій (від лат. annexio – приєднання, насильницьке загарбання однією державою частини або всієї території, що належить іншій державі, всупереч точно, ясно висловленій незгоді її населення щодо такого приєднання), передачі землі селянам, як і раніше, 8-годинний робочий день.

У Києві 1 Травня 1917 року розпочалось з самого ранку. На площах міста відбулись багатолюдні мітинги. Колони трудящих стікались на Хрещатик, скандуючи гасла: «Хай живе міжнародна солідарність пролетаріату!», «Війна війні», «Хай живе мир в усьому світі!», «Хай живе 8-годинний робочий день!», «Хай живе міжнародне братерство народів». Так вони і ходили ще 70 років по тому.

У Луганську 1 Травня 1917року стрункі колони організованого пролетаріату під червоними прапорами і революційними гаслами і піснями пройшли через усе місто на ярмаркову площу, де відбувся загальний мітинг, який розпочався вшануванням пам*яті товаришів, що полягли в боротьбі за революційні ідеї. Оркестр виконував «Ви жертвою пали», всі червоні прапори схились у напрямку чорного прапора з написом:

«Вічна пам*ять борцям за свободу!». В різних кінцях площі на імпровізованих трибунах виголошувались революційні промови.

У тому ж 1917 році масові демонстрації і мітинги відбулись у Харкові, Катеринославі, Полтаві, Миколаєві, Одесі. Попереду ще були вирішальні бої пролетаріату за свої права і свободи.

ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ СВЯТ ПІСЛЯ

ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 року

Жовтнева революція 1917 року започаткувала новий період в історії масового свята. Радянські масові свята відрізнялись чітким політичним змістом і високим громадянським пафосом. Вони утверджували такі ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ: активну боротьбу за комуністичні ідеали, демократизм, зв*язок і взаємодію професійної і самодіяльної творчості.

Виділяють ТРИ ОСНОВНІ ЛІНІЇ розвитку масового свята, що відповідають його призначенню в радянському суспільстві:

1. Святкове оформлення революційного побуту, що йде від мас.

2. Нові форми масових видовищ, що витікають з нового святкового побуту.

3. Нові форми професійного мистецтва, пов*язані з обслуговуванням революційних свят, художнім виробництвом.

Всі ці лінії тісно переплетені і можуть розвиватись як окремо, так і в поєднанні одна з одною. Між ними дуже важко провести межу, тому доцільним є розгляд окремо кожної з названих вище ліній. Отож, коли йдеться про першу лінію – СВЯТКОВЕ ОФОРМЛЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПОБУТУ РОБІТНИКІВ і СЕЛЯН – слід мати на увазі масову театралізовану ходу, демонстрації, мітинги, маніфестації, в котрих відображався бурхливий мітинговий демократизм трудящих мас. В цих перших революційних святах Жовтня чітко проглядав природний порив мас до єднання з творчим задумом керівників.

Спершу масові свята були невіддільними від політичних виступів пролетаріату і складали їх продовження. В 1917-1918р.р. найбільше розповсюдження отримав МІТИНГ-КОНЦЕРТ, в якому форма політичного зібрання поєднувалась з концертно-видовищною програмою. Але таке об*єднання іноді було МЕХАНІЧНИМ, що не було пов*язане єдиним авторським задумом. Такими ж були і перші масові процесії, маніфестації, демонстрації. Зазвичай, вони не відрізнялись розмаїттям, майже не мали елементів театралізації і складались з ХОДИ під ЗНАМЕНАМИ з оркестром і КОЛЕКТИВНОГО СПІВУ. Однак, вже тоді спостерігались спроби УРІЗНОМАНІТНИТИ ВИРАЗНІ ЗАСОБИ цієї нескладної масової форми. Так, приміром, під час маївки 1918 року на Марсовому полі в Петрограді клятву на вірність робітничому класу кожний учасник виражав ударом молота по спорудженому у центрі поля кувадлу. Пізніше, взявши за

основу такі форми політичної агітації, як мітинг, хода, маніфестація, були здійснені перші спроби створити масові театралізовані дійства трудящих, присвячені тим чи іншим важливим революційним подіям і пам*ятним датам. В цих перших революційних святах все підпорядковувалось єдиному авторському задуму, передбачались елементи театралізації, розширювалась палітра виразних засобів. Таким чином була, приміром, проведена у жовтні 1918 року святкова демонстрація в Петрограді, присвячена першій річниці революції. Місто в ті дні було вперше декороване за єдиним художнім задумом. Урочиста хода колон виливалась в театралізоване народне гуляння на вулицях і площах міста, самі колони представляли собою продумане і добре організоване видовище. У подальшому, особливо в перші роки радянської влади, саме ТЕАТРАЛІЗОВАНА ХОДА І МІТИНГИ ТРУДЯЩИХ ПЕРЕТВОРИЛИСЬ на О С Н О В Н У ФОРМУ МАСОВОГО СВЯТА, тісно пов*язаного з життям робітників і селян.

До 1920 року поступово поліпшується художньо-декоративне оформлення. Приміром, колони демонстрантів прикрашаються зображеннями земної кулі, портретами політичних діячів, зеленню, червоними плакатами з актуальними на той час гаслами, емблемами виробничої тематики тощо.

В цей час поряд демонстраціями, маніфестаціями, мітингами-концертами широке розповсюдження отримали й інші форми святкового оформлення нового суспільного побуту. Вперше з*явились свята, приурочені до важливих моментів життя саме радянського суспільства, що входили до так званого «Червоного календаря: День Червоної Армії, День просвіти, День всеобуча (загального навчання), дні перейменовування заводів і фабрик тощо, а поруч з ними ритуали нових сімейно-побутових урочистостей, таких як Червоне весілля, Зорювання дитини

(замість хрещення).

Отож, в основу революційних свят був покладений «Червоний Календар». Ось пам*ятні дати пролетарської революції:

9 січня - «Кривава неділя».

17 січні – День пам*яті К.Лібкнехна і Р.Люксембург.

23 лютого – День Червоної Армії.

8 березня – День робітниці.

18 березня – День Паризької комуни.

16 квітня – приїзд В.І.Леніна в Петроград.

3-6 липня – Липневі Дні.

6-7 листопада - Жовтнева річниця.22 грудня – День пам*яті московського військового повстання.

Примітним є той факт, що у всіх святах нового радянського побуту ОСНОВНОЮ МЕТОЮ було – УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕЙ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ, СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН НОВОГО ЖИТТЯ.

ДРУГА важлива ЛІНІЯ розвитку масових свят у післяжовтневий період – ІНСЦЕНУВАННЯ ВЕЛИКОГО МАСШТАБУ, ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ВИСТАВИ на актуальні політичні теми, присвячені визначним революційним датам.

В інсценізаціях перших пореволюційних років могли брати участь широкі верстви населення, що було однією з причин їх великої популярності. Ця форма, породжена творчими силами народу, виникла стихійно, і водночас поява її була цілком закономірною. Величезне зростання творчої активності трудящих, потреба проявити свій ентузіазм, своє захоплення не могли не породити таких монументальних, масштабних форм, в які широким потоком вливалась самодіяльна творчість мас.

ХУДОЖНІ ПРИНЦИПИ ІНСЦЕНІЗАЦІЙ були СПЕЦИФІЧНИМИ. В центрі зображуваних подій - Жовтнева революція 1917 року як корінний поворот в історії, як початок нової ери в долі трудового люду. Про що б не розповідалось у творі, які б епізоди не зображувались, ідея революції як початку епохи вільної людини завжди була в центрі уваги авторів інсценізацій.

СВОЄРІДНИМ БУВ ХАРАКТЕР РОЗРОБКИ ТЕМИ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ в інсценізаціях. Намагаючись осмислити історичне значення революції, автори вдавались до ПРЯМОГО ПОРІВНЯННЯ КЛАСОВОЇ БОРОТЬБИ експлуатованих мас дожовтневого і жовтневого періодів.

Майже всі масові інсценізації мали характер історичних п*єс. Жовтневій революції в них присвячувався лише останній епізод, а попередні зображали змужніння революційного руху в дожовтневий період.

Одне з перших масових інсценувань зародилось у Театрально-драматургічній майстерні Червоної Армії в Петрограді, що була створена за ініціативою Агітпропу політуправління Петроградського воєнного округу. Цій майстерні судилось зіграти провідну роль у розвитку масових політичних свят. В її творчій програмі говорилось про те, що вона повинна не тільки «заснувати новий героїчний монументальний театр, наповнений духом пролетаріату», але і «ГОТУВАТИ ІНСТРУКТОРІВ, що могли би перенести в частини Червоної Армії ПРИНЦИПИ масової героїчної театральної дії». Драматурги нового часу, як сміливо передбачали засновники майстерні, «повинні настільки перевершити Есхіла, наскільки ідеї, що живили пролетарську Червону Армію вищі за ідеї рабовласницького суспільства Давньої Греції».

Цікаво, що майстерня готувала і художників. На них покладались обов*язки «монументальними фресками і яскравими шатами прикрасити палаци і свята Червоної армії».

В театрально-драматургічну майстерню було відібрано 180 червоноармійців з військ Петроградського гарнізону.

В березні 1919 року в Залізному залі Народного дому Театрально-драматургічної майстерні Червоної Армії під орудою Миколи Виноградова-Мамонта було розігране народне «ігрище», назване «ПОВАЛЕННЯ САМОДЕРЖАВСТВА». В цьому театралізованому дійстві за участю численних червоноармійських мас колектив став на шлях АГІТАЦІЙНОГО ПОЛІТИЧНОГО ТЕАТРУ, котрий, незважаючи на певну прямолінійність і плакатність своїх вистав, пропагував ідеї революції серед червоноармійців.

Дійство, назване «Повалення самодержавства» складалось з 8 епізодів: «9 січня 1905», «Арешт студентів-підпільників», «Бунт у воєнній в*язниці», «Взяття арсеналу повсталими робітниками», «Руйнування поліцейських дільниць», «Барикадний бій на вулицях», «Революція на фронті», «Зречення царя у ставці».

Сценарно- режисерське рішення спектаклю було побудоване на конфлікті між двома таборами - революції і реакції. Тому місцем дії були 2 дерев*яних помости в протилежних кінцях велетенського залу, поєднані широким проходом. На ПЕРШОМУ помості – майданчику білих – послідовно зображались Зимовий палац, поліцейська дільниця, арсенал, царська ставка. Слово арсенал походить з французької arsenal – майстерня – має кілька значень:1/підприємство для виготовлення зброї, і предметів військового спорядження; склад зброї і військового спорядження; 2/ велика кількість чогось, великий запас.

ДРУГИЙ поміст був майданчиком червоних. Він зображав солдатський барак, революційний штаб. В спектаклі були показані барикадні бої, штикові атаки, маніфестації робітників. Цікаво, що в центральних моментах інсценування – маніфестація до Зимового палацу та заключна атака на палац – глядачі-червоноармійці, що оточували прохід і стежили за дійством, зривались з місць, зливались з виконавцями.

Важливо відзначити, що образи робітників в основному вирішувались в патетичному плані, тоді як образи ворогів – цар, генерали – були відверто буфонними, близькими до карикатури.

Вказана інсценізація, поставлена до річниці повалення самодержавства, за 9 місяців 1919 року була розіграна 250 разів в казармах та червоноармійських таборах.

Великий інтерес представляла і масова інсценізація «ВЗЯТТЯ ЗИМОВОГО ПАЛАЦУ», здійснена у 1920 році, в річницю Жовтневої революції.(Режисери М.Євреінов, М.Петров,О. Кугель, художник Ю.Анненков).

8 тисяч матросів, червоноармійців і театральної молоді брали участь у названій інсценізації. За задумом авторів, що використовували досвід Театрально-драматургічної майстерні Червоної Армії, біля арки Генерального штабу були споруджені два помости «червоний» і «білий». На протиборстві цих двох сторін і будувалась драматургія вистави.

В фінальній частині дія переносилась на основний майданчик, до Зимового палацу. Звучав історичний постріл «Аврори», що стояла на Неві і її було добре глядачам, а згодом розпочинався штурм Зимового. При цьому вважається, що в точності повторювались історичні події минулого: і гарматний обстріл юнкерами матросів, що йшли на штурм, і втеча жіночого «батальйону смерті», і прорив штурмових груп у палац.

Дія продовжувалась і в самому приміщенні Зимового палацу: на всіх поверхах, у всіх вікнах за допомогою тіньових екранів створювалось враження масового бою. Зрештою, над Зимовим палацом звивався величезний червоний стяг. Згодом звучав «Інтернаціонал», який підхоплювали глядачі. Площею перед палацом гримів гімн Свободі, що виконувався стотисячним хором.

Слід сказати, що масові інсценування під відкритим небом користувались особливо великою популярністю. Вони збирали до 10 тисяч учасників і кілька десятків тисяч глядачів. Зазвичай, інсценізації розпочинались увечері, а закінчувались на світанку. В складних умовах громадянської війни і розрухи тисячі учасників з народу під керівництвом таких режисерів-новаторів, як Марджанов, Петров, Охлопков, Радлов, Виноградов створювали помпезні свята, що на той час слугували дієвим засобом політичного виховання мас.

В інструктивній брошурі про організацію масових свят наводилася така схема запропонованого для постановки сценарію: «Вся дія свята розвивається у рамках 10 основних моментів… Ці моменти немовби ілюструють основні етапи боротьби робітничого класу зі своїми гнобителями». Перші чотири епізоди розкривають причини, що піднімають робітничий клас на боротьбу, і методи, що ними буржуазія намагається перешкодити революційному рухові; п*ять наступних - зображають хід цієї боротьби, фінальний епізод («Радість трудящих») – апофеоз.

За такою ж схемою будувались майже всі сценарії, хоч іноді як варіант залучались ілюстративні епізоди, взяті з різних епох.

Щодо слідування вимогам зазначеної інструкції показовою можна назвати інсценізацію 1920 року «ГІМН ВИЗВОЛЕНІЙ ПРАЦІ». Сюжетна лінія інсценізації не виходила за межі обов*язкової схеми, як от: Рабська праця – Панування гнобителів – Раби хвилюються – Боротьба рабів і гнобителів – Перемога над гнобителями – Царство миру, свободи і радісної праці. Однак, сценарно-режисерське рішення інсценізації викликає певний інтерес. Ігровим майданчиком слугували східці Фондової біржі

і частина площі перед ними. Портал Біржі був закритий двома декораціями, що змінювали одна одну. Перша декорація зображала

гігантські золоті ворота з велетенським замком. Перед ворітьми були встановлені справжні гармати.

Дійство розпочиналось з того, що з-за воріт доносилася чарівна музика і одночасно виникало яскраве святкове світло. Там, за ворітьми був, прекрасний світ нового життя. Там панували Свобода, Рівність, Братство. Але ворота були зачинені і їх охороняли суворі гармати. Чарівний замок Свободи неприступний.

На східцях перед замком раби різних національностей зайняті тяжкою працею. Чути стогін, прокляття пісні, лязкіт ланцюгів. Іноді все знизу завмирає, і раби прислуховуються до чарівної музики. Але наглядачі примушують їх продовжувати роботу.

З*являється процесія володарів-гнобителів. В оточенні почту і слуг владики усіх часів і народів піднімаються східцями на майданчик перед замком до загального бенкетного столу. Центральною фігурою тієї розмаїтої процесії був східний монарх у пишному одязі, прикрашеному золотом і коштовностями. Поруч з ним – китайський мандарин, далі король біржі, схожий на рухому вітрину ювелірного магазину, за ними купець.

На бенкетному столі – всі найкращі страви землі. Багатії веселяться, заглушуючи своїми криками стогін рабів, для них танцюють невільниці.

Але музика чарівного замка робить свою справу. Раби починають ремствувати. Поступово розгорається боротьба: раби штурмують підступи до воріт Свободи. Перед глядачами розігруються окремі епізоди багатовікової боротьби експлуатованих з експлуатованими. Боротьба рабів однієї епохи змінюється іншою. Ось римські раби на чолі зі Спартаком і чомусь із червоним прапором ідуть в атаку на владик за бенкетним столом. Їх змінюють натовпи селян під проводом Степана Разіна, що також підняли червоний стяг.

Грізно і велично звучить «Марсельєза», а потім «Карманьола».

Кожний загін після невдалої атаки відкочується вниз під захист червоних прапорів, яких стає дедалі більше, і ось в центрі повсталих рабів усіх націй і часів виникає величезний червоний прапор, що об*єднує всі прапори навколо себе. Цей гігантський прапор повільно і неухильно наступає на владик. Переможно б*ють барабани. Владики у паніці розбігаються, гублячи свої корони. Але гримлять гармати – і наступ рабів відбито. Однак, на сході засвічується червоноармійська зірка. Чути звуки червоноармійської пісні, з*являються загони Червоної Армії. Знову б*ють барабани повсталих, що стають до лав Червоної Армії.
Революційна музика досягає небувалої сили. Червона армія і повсталі раби пробивають прохід у воротах після чого передня декорація падає і відкриває наступну – незвичайну картину царства соціалізму, над яким горить червона зірка.

В центрі майданчика з*являється першотравневе «ДЕРЕВО СВОБОДИ», навколо котрого всі народі зливаються в єдиному радісному хороводі. На другому плані бійці Червоної Армії змінюють гвинтівки на знаряддя мирної праці. Звучить «Інтернаціонал».Святкове видовище завершується феєрверком.

В інсценізації брали участь 4 тисячі осіб, серед яких червоноармійці, члени робітничих клубів і актори петроградських театрів.

З 1919 широкого розмаху набувають масові інсценізації і в УКРАЇНІ. В лютому 1919 року підвідділ мистецтв відділу наросвіти Харківського губвиконкому опублікував звернення до робітників і селян, яке закликало творити нове, масове мистецтво. Робітники, червоноармійці, молодь палко відгукувались на заклики брати участь у революційно-агітаційних інсценізаціях. Про це свідчить, приміром, проведення ДНЯ КУЛЬТУРИ у Києві.

26 березня 1919 року в газеті «Комуніст» було надруковане звернення Ради робітничих профспілок до трудящих міста:

«Найближчим часом відбудеться перший День культури, перше пролетарське свято в Києві. Завданням цього свята є залучення пролетаріату до форм культури, що вже склалися, не з метою пристосування до них, а навпаки, щоб влити в ці форми, ворожі інколи робітничому класові, новий, пролетарський зміст. Нехай на площі і в театрі зіллються в гармонії поезія, музика, театральне і хореографічне мистецтво. Тут не буде чистого, кристалізованого мистецтва, до якого так звикли глядачі, що мирно сидять у м*яких кріслах, тому що тут буде своєрідне мистецтво колективного вияву, колективної душі, яке пробивається крізь уже створені форми і з ним черпає матеріал для власної масової творчості».

День культури відбувся 6 квітня 1919 року і вилився у справжнє свято. В театрах і клубах міста, просто неба проходили мітинги й збори, вистави й концерти, Перед киянами виступали В.Затонський, М.Скрипник, М.Подвойський інші керівні партійні й радянські діячі.

Широко святкувався у 1919 році в Україні і День міжнародної солідарності трудящих – 1 Травня.

Наприкінці квітня на Софійському майдані відбулася масова інсценізація «КОМУНІЗМ ЗАВОЙОВУЄ СВІТ» (режисер – К.Марджанішвілі /Марджанов/, художник – А.Петрицький). А 1 Травня в багатьох містах України відбулися революційно-агітаційні політичні інсценізації – «1 Травня – свято пролетаріату», апофеоз

«Торжество пролетаріату». У Харкові на честь Першого травня було організовано костюмований похід Інтернаціоналу, до якого були включені живі картини: «Пролетаріат вище над усе»,

«ІІІ Інтернаціонал» за участю робітників з профспілок.Саме з травня 1919 року подібні інсценізації поширились по всій Україні і проводились в Полтаві, Катеринославі, Одесі, Олександрії

інших містах.

В післяреволюційні роки в багатьох містах чергова річниця Жовтневої революції відмічалась МАСОВИМИ ПОСТАНОВКА-

МИ ПРОСТО НЕБА. В цих народних спектаклях народилась плеяда талановитих режисерів, серед них і Микола Охлопков. Цікаво відмітити, що молодий М.Охлопков, згодом один з видатних режисерів радянського театру, розпочав свій режисерський шлях з масової політичної вистави. Історичною достовірністю /як вважається офіційно/ була відмічена його масова інсценізація 1923 року, присвячена восьмій річниці з дня страйку в Іваново-Вознесенську.

8 листопада 1927 року в КИЄВІ, на площі іподрому, перед 50 тисячами глядачів ожили епізоди «ПОВСТАННЯ АРСЕНАЛЬЦІВ у 1917 році» - від драматичних сцен засідання більшовиків-підпільників, розклеювання прокламацій до велетенських масовок, розгону демонстрації робітників, облоги Арсеналу, атак піхотних частин і кавалерії, розстрілу робітників-арсенальців і фінального урочистого параду частин Червоної Армії. Цікаво, що серед учасників вистави були і робітники-арсенальці, реальні герої повстання 1917 року. Вони також допомагали у створенні сценарію і під час підготовки постановки.

Ведучи мову про масові постановки просто неба у перші післяреволюційні роки, слід згадати і про цікаве починання, народжене в Червоному Петрограді. Йдеться про «ОСТРІВ ВІДПОЧИКУ» (на Кам*яному острові), де були побудовані, різноманітні естради, встановлені величезні гіпсові фігури. На одному із ставків острова був вибудуваний амфітеатр на 10 тисяч глядачів. В центрі ставка, на острівці, була розташована сцена. В цьому дивовижному театрі на воді, побудованому архітектором І.Фоміним, влітку 1920 року режисером С.Радловим була поставлена інсценізація «Блокада Росії». Інсценування складалось з трьох епізодів: «Інтервенція Антанти», «Нашестя Польщі», «Торжество всесвітнього Інтернаціоналу». Слово interventus походить з латинської мови і означає – втручання. Ширше – інтервенція є насильницьким втручанням одного або кількох держав у внутрішні справи іншої держави з метою придушення революції, захоплення території, встановлення свого панування, набуття особливих привілеїв.

В названій інсценізації режисер оригінально використовував природні умови: острівець посеред ставка символізував Радянську державу, яку тримають в облозі інтервенти. З різних боків на острівець-державу намагались проникнути «вороги»: «лорд Керзон», «польський пан», флотилія «імперіалістичних броненосців». Незадовго до фіналу вистави розгорався морський бій радянської ескадри з флотилією «імперіалістичних броненосців». (Здається в цьому є щось від давньоримських навмахій)

У фіналі інсценізації береги ставка прикрашались різнокольоровими стрічками, а на воді з*являлись численні човни з різнокольоровими вітрилами. Це так звані «робітники світу» урочисто вітали революційний пролетаріат Радянської держави.

Слід згадати і масову інсценізацію 1922 року на честь п*ятиліття Жовтневої революції в Петрограді на площі Урицького. Вона розпочиналась з факельної ходи (те ж саме згодом повторюватимуть нацисти, коли прийдуть до влади у Німеччині). В постановці брали участь оркестри, хори, спортсмени, військові підрозділи – кіннота, броньовики, артилерія. В художню тканину вистави був введений кінематографічний матеріал, в якому висвітлювались основні положення Конституції.

Сценарно-режисерське рішення визначалось хронологічним ходом – рік перший, рік другий і т. ін. Кожний «рік» відмічався злетами ракет в нічне небо. У фіналі над площею злітало 5 ракет – «ЗНАК П*ЯТИЛІТТЯ» і звучав призив ВСЕСВІТНЬОЇ КОМУНИ «ЗІЙДЕ СОНЦЕ!». Вистава закінчувалась загальним феєрверком.

Дата добавления: 2015-10-21