Тема: Взаємодія сім’ї з суспільними установами

Самостійна робота № 9

Тема: Взаємодія сім’ї з суспільними установами

План

1. Інтеграція зусиль сім'ї та суспільних (освітньо‒виховних і соціальних) установ у вихованні дітей.

2. Позитивний досвід роботи школи, сім'ї і громадськості у вихованні дітей у 60‒80‒ті роки

3. Сучасні тенденції взаємодії педагогів, батьків, представників громадськості у вихованні дітей.

Література

1. Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім'ї: Навч. посібник, ‒ К.: ІЗМН, 1997.

2. Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура спілкування: Навч.‒метод.посібн. ‒ К.: ІЗМН, 1997.

3. Афанасьєва Т.М. Сім'я. ‒ К., 1990.

4. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї. ‒ К., 2001.

5. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. ‒ М.: Академия, 2001.

6. Законодавство України про сім'ю. ‒ К., 2002.

7. Зверева О.Л., Ганичева А.Н. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Уч. Пос. ‒ М.: Академия, 1999.

8. Макаренко А.С. Книга для родителей

9. Соколову В.Н., Юзефович Г.Я. Отцы и дети в меняющемся мире. ‒ М., 1991.

10. Сухомлянський В.О, Мудрість батьківської педагогіки

11. Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. ‒ Минск, 1998.

Основні терміни і поняття: інтеграція зусиль, сучасні тенденції взаємодії

Домашнє завдання. Проаналізувати тенденції взаємодії суспільних установ і сім'ї (за місцем проживання студента)

1. Ефективному здійсненню сімейного виховання сприяє інтеграція зусиль батьків, вихователів дитячих садків, педагогів шкіл і інших навчальних закладів, працівників суспільно‒державних установ і служб мікросоціуму. Наприкінці 80 ‒ поч. 90‒х років зародилися і помітно окреслилися наступні тенденції: 1) в інтеграції зусиль освітніх установ і сім'ї (створення різних видів і типів державних, суспільних, змішаних дошкільних установ, що відповідають потребам і інтересам дітей і батьків (дитячі садки з гнучким режимом роботи, сімейні, чи домашні, дитячі садки, садки з поглибленим напрямком у роботі ‒ по образотворчому мистецтву, музиці, хореографії, іноземним мовам, санаторні садки, садки для дітей з особливостями психофізичного розвитку, дитячі установи типу "дитячий садок ‒ школа", "дитячий будинок ‒ школа ‒ дитячий садок", соціально-педагогічний комплекс, центр розвитку дітей і ін.); розробка вихователями разом з батьками засобів, методів і форм психофізичного, морального і духовного розвитку особистості дитини; налагодження різноманітних зв'язків, що дають можливість включати батьків у виховно-освітній процес дитячих установ; зміна авторитарної позиції вихователя на позицію вихователя-дослідника, консультанта, порадника батьків; поглиблення і проведення групової й індивідуальної роботи з дітьми, у яку включаються батьки); 2) в інтеграції зусиль школи і сім'ї (використання інтегрованих об'єднань типу "дитячий садок ‒ школа", "дитячий будинок ‒ школа ‒ дитячий садок", соціально-педагогічний комплекс, культурно-виховний центр, навчально-виховний комплекс мікрорайону й ін.; взаємодія педагогів і батьків на основі конкретних програм спільної діяльності з урахуванням специфіки регіону, школи, контингенту дітей; психолого-педагогічне навчання і консультування батьків із проблем виховання дітей); 3) в інтеграції зусиль установ і служб мікросоціуму і сім'ї (створення державних і громадських організацій, фондів, центрів і служб; функціонування служб, що створюються органами освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я, прав, установами культури і спорту (соціально-правові, соціально-педагогічні, медико-психолого-педагогічні й інші служби); виникнення і розвиток інституту соціальних педагогів, практичних психологів і розгортання діяльності даних категорій працівників з орієнтацією на роботу з сім'єю).

Школа повинна надавати батькам відповідну науково-методичну допомогу і сприяти підвищенню культури сімейного виховання; у спільній роботі педагоги і батьки вирішують проблеми, що пов'язані з:

1) цілями і змістом освітньо-виховної роботи школи і сім'ї;

2) методикою стимулювання учнів у сім'ї до роботи над своїм особистісним розвитком і формуванням;

3) врахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів у процесі сімейного виховання (И.Ф.Харламов)

Спроба об'єднання (інтеграції) зусиль сім'ї, школи і громадськості у вихованні дітей, що давала значні позитивні результати, особливо активно здійснювалася в СРСР в 60 ‒ 70-і роки. Для координації діяльності педагогів, батьків, представників громадськості в 1967 р. у штати середніх загальноосвітніх шкіл була введена посада організатора позакласної і позашкільної виховної роботи (надалі для скорочення написання буде вживатися просто "організатор"). Організатори шкіл:

1) організовували і координували позакласну і позашкільну роботу з учнями, залучали до цієї роботи культурно-просвітні установи, суспільні і спортивні організації підприємств, ЖЕКів, радгоспів, колгоспів у мікрорайоні діяльності школи;

2) разом із заступниками директора школи з навчально-виховної роботи, старшим піонерським вожатим, батьківським комітетом, радами сприяння сім'ї і школі залучали батьків, діячів науки, техніки, мистецтва, спорту, новаторів виробництва й інших представників громадськості для безпосередньої виховної роботи з учнями в позаурочний час.

2. В другій половині 60-х ‒ поч. 70-х років помітно активізувалася робота з дітьми і підлітками за місцем проживання.

Значну допомогу,, школі і сім'ї робили ради громадськості мікрорайонів, комісії:зі справ неповнолітніх, ради сприяння сім'ї і школі, батьківські комітети шкіл і класів, підприємства, колгоспи і радгоспи, що шефствували над школами. Рада громадськості вивчала склад населення мікрорайону, організовувала різнобічну виховну роботу з дітьми і батьками, домовлялася про участь у ній працівників тонкосукняного комбінату, сприяла створенню матеріальної бази мікрорайону для організації і проведення позаурочної роботи з учнями, планувала індивідуальну роботу з різними категоріями сімей, надавала батькам і представникам громадськості методичну допомогу в проведенні виховної роботи з дітьми різного віку. Цілеспрямована робота з дітьми і підлітками в мікрорайоні не припинялася протягом усього календарного року.

Якщо в 60_ті роки ради громадськості мікрорайону створювалися в деяких містах і селищах, то вже в 70-х ‒ поч. 80-х вони функціонували майже у всіх містах і розгортали роботу в таких напрямках:

‒ індивідуальна робота з несприятливими для виховання дітей сім'ями;

‒ залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями, до організації їх суспільно корисної і продуктивної праці, літнього відпочинку, спортивної і культурно-масової роботи з місця проживання, благоустрою дворів і мікрорайонів;

‒ організація рейдів і служб правопорядку в мікрорайоні (разом із працівниками дитячої кімнати міліції, комісією зі справ неповнолітніх);

‒ проведення педагогічної освіти батьків і населення;

‒ надання методичної допомоги активу громадськості (проведення семінарів, нарад, конференцій, консультацій і т.п.).

У вихованні дітей і підлітків допомагали ради сприяння сім'ї і школі на підприємствах і в установах. Вони проводили свою роботу через різні комісії: дошкільного виховання, виховної роботи в школі, профорієнтації, культурно-масової роботи, підвищення педагогічної культури батьків. Цілеспрямовано проводилася робота радою сприяння сім'ї і школі з:

1) дітьми дошкільного віку, батьки яких працювали на заводі;

2) дітьми шкільного віку;

3) неповнолітніми робітниками заводу;

4) дітьми і підлітками підшефних шкіл.

Батьківські комітети шкіл і класів допомагали пікетам з питань:

1) виховання учнів;

2) зміцнення матеріального стану сім'ї;

3) опіки і піклування;

4) надання впливу і громадської роботи з батьками, що не займалися вихованням дітей;

5) організації відвідування родин учнів з метою вивчення побутових умов і сімейного виховання;

6) підготовки і проведення батьківських зборів і позакласної роботи з учнями. Батьки-активісти і члени батьківського комітету керували кружками, факультативами, студіями, секціями, проводили зустрічі з ветеранами війни і праці, діячами науки і культури, організовували туристські поїздки і походи, екскурсії, відвідування театрів і кінотеатрів, виставок.

Таким чином, наприкінці 60 ‒ поч. 80-х років у спільній діяльності школи, сім'ї і громадськості був накопичений досить багатий позитивний досвід у вихованні дітей різного віку за допомогою включення їх у різноманітні види діяльності (трудову, туристську, спортивну, фізкультур-але-оздоровчу й ін.). Однак не можна не відзначити і тих негативних сторін, що мали місце в проведенні цієї роботи:

1) її цілеспрямований політико-ідеологічний характер;

2) погоня за великим числом однакових заходів у всіх школах республіки;

3) формалізм;

4) слабке врахування індивідуальних і вікових особливостей дітей;

5) величезна кількість словесних форм роботи;

6) відсутність кваліфікованих фахівців з роботи з сім'єю, з виховної роботи з дітьми;

7) підміна дитячого і юнацького самоврядування керуванням з боку дорослих.

Незважаючи на відзначені недоліки, у спільній діяльності школи, сім'ї і громадськості 60 ‒ 70-х років був накопичений корисний досвід у вихованні дітей і підлітків, який повинен з користю критично вивчатися, аналізуватися, підніматися на якісно новий рівень у сучасних умовах.

Використовуються різноманітні варіанти відкритої школи, дієвість якої полягає у використанні можливостей соціуму в таких напрямках:

1) відродження національно-патріотичних традицій у вихованні;

2) використання в сімейному вихованні традицій народної педагогіки;

3) творча переробка традиційних шляхів і форм виховання дітей у спільній діяльності школи, сім'ї і громадськості;

4) організація культурно-дозвіллєвої діяльності батьків і дітей;

5) підвищення загальної і педагогічної культури батьків, їх психолого-педагогічне диференційоване навчання, інформування і консультування.

З. Вивчення показує, що в другій половині 80-х ‒ 90-х років при інтеграції зусиль сім'ї, дитячого саду, школи, установ і служб соціуму у вихованні дітей, крім названих вище, помітно окреслилися наступні найважливіші тенденції.

1. Тенденції в інтеграції зусиль дошкільних дитячих установ і сім'ї:

‒ створення різних видів і типів дошкільних установ, що відповідають потребам і інтересам дітей і батьків;

‒ розвиток дошкільних установ нового типу. Найважливіші функції цих установ полягають у тому, що вони: 1) стають науково-методичними центрами; 2) перетворюються в культурно-педагогічні центри найближчого соціального середовища; 3) забезпечують соціально-педагогічний захист прав і інтересів дітей; 4) створюють розімкнуту систему дошкільного виховання, максимально наближену до сім'ї. У дошкільних установах нового типу активно йде процес розробки нового змісту навчання і виховання, створення авторських програм і методик, здійснення ранньої діагностики задатків і здібностей дітей, конкурсного добору педагогічних кадрів, залучення до роботи з дітьми художників, хореографів, викладачів музики, іноземних мов і ін.

Серед кращих традицій і нових орієнтирів дошкільного виховання помітна: 1) опора на принцип комплексності, при якому педагогічний процес враховує всі сторони розвитку дитини; 2) запровадження системи заходів для захисту дітей, зміцненню їхнього психофізичного здоров'я; 3) розвиток позитивного досвіду дошкільних установ в аспекті особистісно-орієнтованої взаємодії з дитиною; 4) широке використання традиційних специфічних для дітей видів діяльності (гра, конструювання,, театралізована діяльність);

‒ перетворення дитячих дошкільних установ з установ офіційно-авторитарного типу в установи суспільно-суспільно-відкритого типу, у яких батьки разом з вихователями і педагогами розробляють засобу, методи і форми психофізичного, морального і духовного розвитку особистості дитини;

‒ установлення різноманітних зв'язків (безпосередньо-компенсаторних, що дають можливість включати батьків в освітньо-виховний процес дитячих установ ‒ ведення гуртків, студій, секцій, проведення походів, екскурсій, ранків, свят; компенсаторному, сприяючому впливу сім'ї на дитину через надання індивідуальної допомоги батькам, підвищення їхньої педагогічної культури ‒ участь у батьківських зборах, лекторіях, індивідуальні і групові заняття і консультації, вивчення й обговорення новинок психолого-педагогічної і методичної літератури; координаційних, при яких вихователі і батьки є партнерами при реалізації своїх специфічних можливостей у вихованні дітей;

‒ зміна авторитарної позиції вихователя, що вказував батькам на недоліки у вихованні дітей і повчав їх, на позицію кваліфікованого вихователя-дослідника, консультанта, порадника, що спільно з кожним батьком працює по індивідуальній програмі розвитку і виховання його дитини;

‒ поглиблення і проведення з урахуванням результатів вітчизняних і закордонних психолого-педагогічних досліджень групової й індивідуальної освітньо-виховної роботи з дітьми, у яку включаються і якої навчаються батьки.

2. Тенденції в інтеграції зусиль школи і сім'ї:

‒ використання в міській і сільській місцевості. для співробітництва дітей, батьків, педагогів, представників громадськості на принципах взаємоповаги, партнерства, співдружності і спільної діяльності таких інтегрованих об'єднань, як культурно-виховний центр, навчально-виховний комплекс мікрорайону, територіальне шкільне об'єднання, соціально-педагогічний комплекс, "школа-комплекс", "дитячий садок ‒ школа", "дитячий будинок ‒ школа ‒ дитячий садок", що виконують функції освітньо-виховних і соціально-культурних центрів регіонів (мікрорайонів, декількох чи сіл селищ). У цих інтегрованих об'єднаннях: а) здійснюється освітньо-виховна робота з дітьми різного віку; б) розробляються варіанти виховної роботи, заснованої на місцевих традиціях з використанням ідей народної педагогіки і надання можливості дітям уже із самих ранніх років прилучатися до рідної мови, традицій, свят, обрядів, ремесел; в) визначаються в сім'ї з дитячих будинків і шкіл-інтернатів діти-сироти, що учаться, працюють, відпочивають разом із сільськими дітьми з сімей; г) виявляється допомога в соціальному захисті і підтримці батьків і дітей через інформаційно-правові пункти, сімейні клуби, ініціативні дитячі об'єднання;

‒ перехід від епізодично-стихійної взаємодії школи і сім'ї з проблем навчання і виховання дітей, педагогічної освіти батьків до постійної на основі конкретних програм спільної діяльності з урахуванням специфіки регіону, школи, контингенту дітей і батьків;

‒ розробка педагогами, батьками, представниками громадських організацій і служб регіональних програм виховання;

‒ диференційоване психолого-педагогічне навчання, консультування, реабілітація, інформування й освіта батьків і дітей у центрах і службах медико-психолого-педагогічної допомоги, школах і факультетах для молодих батьків, майбутніх матерів, батьків і матерів, що зловживають алкоголем і наркотиками;

‒ використання активних форм диференційованого психолого-педагогічного навчання.

3. Тенденції в інтеграції зусиль сім'ї, установ і служб мікросоціуму:

‒ створення державних громадських організацій, фондів, центрів і служб із метою надання індивідуальної соціально-економічної, медичної, правової, психолого-педагогічної допомоги і підтримки сім'ї, окремим категоріям дітей;

‒ функціонування різноманітних служб, що створюються органами утворення, соціального забезпечення, охорони здоров'я, прав, установами культури, спорту, комунального господарства: а) соціально-правова служба, що забезпечує соціальний контроль і охорону неповнолітніх від кримінального оточення (її функції ‒ робота з кримінальними сім'ями; допомога підліткам по охороні їхнього здоров'я, прав і інтересів; створення юридичних консультацій, адвокатури сім'ї і дитинства, що захищає права жінок, дітей, неповнолітніх); б) соціально-педагогічна служба, що провадить діагностування соціально-педагогічної і психолого-педагогічної ситуації в сім'ях, за. місцем проживання, надає психолог педагогічну допомогу батькам у вихованні дітей, оздоровленні умов сімейного виховання, організації сімейно-сусідських общин, створенні сприятливої для виховання дітей середовища за місцем їхнього проживання (функції ‒ створення сімейних, підліткових клубів "Сім'я ‒ підліток", педагогічних університетів, науково-методичних рад по психолого-педагогічній освіті батьків і населення); в) медико-соціальна служба, що здійснює медико-соціальне обстеження родин, у яких маються малолітні діти, інваліди, старі, самотні, немічні (функції ‒ створення центрів планування сім'ї, медичних чи медико-генетичних консультацій, консультацій для чоловіка і дружини, для юнаків і дівчат, що готуються одружитися, служб психопрофілактики, здорового способу життя); г) соціально-побутова служба, що виявляє літніх, самотніх інвалідів, інвалідів з дитинства (функції ‒ надання інвалідам допомоги у веденні господарства, у придбанні лік і медикаментів, в організації проблеми сім'ї і сімейного виховання); д) сімейна медико-психолого-педагогічна служба (функції ‒ проведення діагностики соціуму, вивчення факторів навколишнього середовища, потреб і можливостей сім'ї, її проблем, складностей і труднощів; аналіз проблем сім'ї і їхня диференціація, організація допомоги сім'ї в різноманітних службах фахівців; організація роботи з включення родин у різні види діяльності ‒ оздоровчу, дозвіллєву, трудову, милосердницьку, екологічну й ін.); е) соціальна служба на підприємствах і в сфері зайнятості й ін.;

‒ створення інституту соціальних педагогів і розширення діяльності соціальних педагогів по сімейних проблемах (функції ‒ діагностична, тобто постановка "сімейного діагнозу", вивчення й оцінка особливостей діяльності і спілкування батьків і дітей, позитивних і негативних сторін сімейного виховання; організаційна ‒ організація діяльності дітей, вплив на відносини батьків і дітей, інших членів сім'ї і дітей; прогностична ‒ прогноз процесу сімейного виховання відповідно до статево вікового розвитку дітей; соціально-правова і профілактична ‒ забезпечення захисту прав батьків і дітей, попередження і подолання негативного впливу середовища на процес сімейного виховання).

Дата добавления: 2015-10-21