Радуйся, Ой, радуйся, Земле, Ясен Світ засвітився!

Радуйся,
Ой, радуйся,
Земле,
Ясен Світ засвітився!

Темні сили напали на Землю. Споночіло довкола i холодно стало. Зібралася тоді на десятому небі Велика Рада Богів всевишніх. I мовила премудра Лада до коваля небесних обширів Сварога: "Аби на Землі все на лад пішло, викуй, Свароже, людям нове Ра!". Задзвеніло небесне кувадло і заяріло ясне-красне Сонце — Ра. Нова Зоря з рук всеможного Сварога даром щедрим полинула до рук пресвітлого Коляди. Повіз-покотив той його конем білим по небесах синіх. Послало Сонце-Ра ласкаве світло на Землю. Як уздріли його тепло люди, радісним співом проголосили повсюди:

Ра дує! Ра дує!
Ра дуєі Ра дує,
Земле! Коляда їде!

Убралися люди у вбрання найсвятіше. Заспівали Гімни світлові народженому: "Радуйся, Земле, Коляда їде! Із правіку аж до сьогодні лине той спів величальний. Так про початки колядування оповідає український міф. У ньому опоетизовано ту природну зміну, яка настає в новому сонячно-земному циклі, втілено космогонізм мислення нашого одвіку хліборобського народу. Через п'ятнадцять днів після найдовшої ночі набуває сонце теплової сили. "Зима на мороз, а сонце — на літо",- приказують люди. Крізь земні доли і гори несуть цюю вість гості роковії- колядники. На них, як i личить світлоносцям, осяйне вбрання. Свитки розшиті узорами, хмеликами помережені. На грудях в кожного променіє образ сонця, на спині квітує триєдине дерево життя.

На шапках у колядників — променисті зорі. Кожен в руці має різьблену храмовидну палицю з чотирма дзвониками. У ритм ходи чи співу вони мелодійно видзвонюють небесними переливами. Над усією ватагою сяє восьмипроменева зоря, яку тримає сам Коляда — ватажок колядницький. Її він повсюдно засвічує, особливо у темноті, виповідуючи цим з'яву красного Світила у новому літі. Міх у Мїхоноші всіяний зорями. В нього не тільки складаються дари, а й звідтіль посилається, провіщається доля господареві та його родині. Колядники підперезані червоними пасами, їхня хода і дії, як провісників світла, величні й урочисті, піднесені й ґречні. Колядники, мов той промінь космічний, крізь високостінебесні йдуть до людей:

Із-за гороньки, з-за долиноньки
Ми колядники з Україноньки.

Коляда започатковує, свята сонячного циклу і зимові святки. Вони є вшануванням трьох джерел даття: сонця, землі і води, втілених у трьох святах — Коляді; Новому році (посіванні), Водохрещі. Саме з цих сил в новому річному циклі настане ріст і розвиток усього сущого на землі: людини, тварини, рослини. Сонце зігріє землю і ляже в неї зерно із щедрих рук господаря, а живлюща вода надасть йому проросту. Заврожаїться земля і буде на ній життя. Кожне із святок розпочинається святим вечором. Основною ритуальною стравою його є кутя. Для неї господар влаштовує покуття. То цілий історичний акт священнодійства. Покуття — найпочесніше місце в хаті — влащтовується в тому кутку, що до сходу сонця. Спершу чоловік насипає на лаву чи стіл трохи проса або пшона. Лишень зблискує вечірня зірка на небі, господар несе на піднятих над головою руках горщик куті в рушнику і тричі приказує:

- Кутю — на покутю, а сонце — у віконце!

Поруч ставлять узвар із сушених фруктів.

- Кутю, кутю — на покутю, а узвар — на базар!

Зверху на кутю кладуть оздоблений пасочками, зубцями, вертутами хліб-лежень, або ж паляницю із навхрест покладеними качалочками тіста. Поруч в кутку ставлять снопик жита — Дідух. Його беруть з останнього снопа, який вижали на ниві.

У цьому проглядаються етапи розвитку хліборобства. Кутя — цебто каша — є першоїжею людства із вимолоченого зерна. Цю ритуальну їжу із зерна пшениці ставлять в пошану сонцю за те, що воно силою світла і тепла вирощує життєдайне збіжжя. Просо — перша культура, яку освоїло людство. Хліб узорний -то вже вершинний етап і в освоєнні зерна, й у вживанні, і в мистецькому вияві духовного життя наших людей.

Образну змістовність має покуття і з чисто побутового боку. Просо є поживою для птиці, сіно — для худоби, кутя (ця сонячна страва) і хліб — для людей. Все, що на покутті є здобутками поля, лугу, саду. Отже, покуття — це образ великого художнього змісту, в якому втілено історію, світогляд і насущні потреби народу.

Першим до столу сідає батько. Раніше перед ним було повно пирогів і він, як жрець у храмі Сонця, запитував:

- Діти, ви мене бачите?
- Ні, батьку, не бачимо,

- відказували в один голос.

- Як ви мене не бачите зараз, то щоб цілий рік з-за хліба не бачили,

- відказує батько і вся родина сідає до святої вечері. Взявши ложку куті, розведеної з медом, маком, узваром, господар здоровить усіх:

- Будьмо здорові з Колядою,
з ясним-красним Сонцем, з медовою кутьою, з живлющою водою! Хай вони
додають здоров'я і сили у новому літі!

Піднявши кутю в ложці, припрошує:

- Сонце красне, і ви, зірки
ясні, і ти, морозе, ідіть до нас кутю їсти та дайте землі врожаю,
а дітям — зросту!

На Коляду діти носять вечерю до хрещених батьків, дідуся з бабусею, рідних. У їхніх руках — зав'язаний в хустинку калач, гостинці, давніше була ще й кутя.

- Добридень! Будьте здорові
із святом. Просили (чи прислали) батько й мати на вечерю!
- Дякуємо. Будь і ти здоровий.
Спасибі батькові, матерi i тобі, що не забуваєш нас.

Носити вечерю — тут власне символічна дія, бо в селах Тальнівського району усе це відбувається вдень. У селах наддніпрянських -то вже справді вечеря. Кутя сонцю і кутя родині, роду утверджує зв'язок народу із небесним світилом, з Космосом.

Господиня дякує за принесене. Обмінює калач, дав дарунки, гостинці, гроші, частує. Відвідавши рідних, хлопці під вечір збираються колядувати. Віддавен у звичаї: на Коляду, зайшовши в хату, треба спершу заколядувати, поздоровити із святом, а потім уже вирішувати якісь справи.

Ворота, мов душа двору, відкриті: заходьте, люди добрі, у нас сьогодні Коляда! Ось приходять айменшенькі. У них на устах "Колядниця". Хлопчики заповнюють піснею, що вони будуть волом орати, а "хвостиком поганять батька й матір годувать", їхній спів розщедрюе душу кожного. Старші співають тих же, що й дорослі: "Добрий вечір тобі…", "Ой рясна-красна".

Коли ж ідуть вулицею чи коло хати, то обов'язково оповіщають:

Коляда, Коляда
В нашу хату загляда.
Коляда, Коляда
Людей добрих звеселя.
Коляда, Коляда
Землю нашу зогріва.

Над велегомінням села лине пісня, що утверджує І світлість і велич свята:

Радуйсь,
земле, Коляда їде!
Святий вечор, добрий вечор
Коляда їде, всім дари везе,
Всім дари везе, нам слово каже,
Нам слово каже: що вже світ сяє.
Земле, земле, одчиняй двері
Одчиняй двері, то твій князь їде,
То твій князь іде, молоду бере
Молоду бере — обдаровує.
Ми ж тебе, господарю, та й не понижаємо,
А святими щедрами та й благословляємо!

Селом iдуть підводи з ватагами колядників, а назустріч їм у святковій добродійності йдуть люди.

- Добридень! 3 Колядою будьте здорові!
- Спасибі! Будьте й ви здоровi!

Сповіщально сурмить ріг. Дзвенить дзвіночок. На колядниках осяйне оздоблення й сонце їм путь освітлює.

- Дозвольте заколядувати,
ваш дім звеселяти?

- гуртом запитують зореносні.

- Просимо, просимо, колядуйте,-
господар щиро припрошує, бо це не просто прибульці, а гості роковії.

Одержавши згоду, Коляда — ватаг колядницький засві-чує зорю і за цим, мов хвиля, спів урочий:

Добрий вечір тобі, пане господарю,
Радуйся,
Ой радуйся, земле,
Ясен світ засвітився!
Вимітайте двори новими мітлами,
Застеляйте столи та все килимами,
Кладіть паляниці з ярої пшеницi,
Бо прийдуть до тебе триєжданні гості.
Ой, що першим гостьом.
то красиве сонце,
Ой, що другим гостьом,
то ясненький місяць,
Ой, що третім гостьом,
то дрібненький дощик.
Ой, що сонце мовить — людей благословить,
То iзрадується дитятко маленьке.
Ой, що місяць мовить -
звіра благословить,
То Ізрадується звірятко дрібненьке.
Ой, що дощик мовить — поля благословить,
Як перейду яром, польом-господаром,
То заколоситься жито і пшениця,
Жито і пшениця, всякая пашниця.

Радуйтеся люди — радуйтеся цьому світлому святу, радуйтеся сонцю, землі, воді і всьому сущому! На крилах мелодій прилинули до нас колядки — ці Гімни Сонцю краснйму і Світу білому — з глибинних шарів прадавніх культур. Донесли вони до нас цілий світ космовідчувань. духовну чистоту, світоглядні засади й художнє багатство нашого народу. Саме такою і є колядка "Радуйся, земле". Своїм урочистим, величним співом, від якого, здається, настає оновлення, пісня возвеличує усе живе на землi.

Людина відчуває себе господарем. Застеляє столи килимами — духовне надбання, кладе хліб — здобуток своєї праці і чекає до себе довгожданних гостей — сонце, місяць, дощ — ті джерела, котрі всебічно сприяють життю. Сонце пособляє людині, місяць — звірині, а дощ — полю і все радується, колоситься. Ця колядка переконує, що саме такі пісні є гімнами Сонцю. Адже "ясен світ засвітився" це — з'ява сонця у новому коловому циклі відродження й розвитку. Та й приспiв у багатьох колядках "Ой дай, боже", раніше, на думку ряду дослідників, міг звучати як "Ой Дажбоже". Він же, як відомо, є давнім слов'янським богом сонця, добротворцем. Поляни, цебто жителі теперішньої Центральної України, у "Слові о полку Ігоревім" названі "Диждьбожими внуцями".

На прикладі одного рядка приспіву ми наглядно бачимо як фальсифікувався народний світогляд різними ідеями. Так християнство задля своїх потреб замінило "ясен світ засвітився" на "син божий народився". В наш час пішли ще по спрощенішому шляху, "оновивши" останні слова на "рік новий народився". Колядники йдуть від хати до хати і славлять господаря, котрий живе у світі білому під ясним світлом Сонця. Пробуджується він до справ величних, бо ж усе кругом,
від Небес високосних дiє.

Пане господарю, вставай з постелі,
Ой дай боже!
Відчиняй двері, застеляй столи,
Застеляй столи, клади калачі,
Бо йде до тебе аж троє гостей.
Я первий гостюк — дробен дощику,
Я другий гостюк — ясний місяцю,
Я третій гостюк — ясне сонечко.
Я сонце каже: — Ой як я зійду,
То зрадується людина в світі,
Я місяць каже: — Ой як я зійду,
То зрадуєгься весь звір у полі.
Я дощик каже: — Ой як я зійду,
То зра дується жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця.

З усіх народних пісень колядкам найменше відведено часу для співу: грудень для розучування й підготовки і два тижні у січні для всезагального величання світу й лю-дині на вулицях коло хат, в оселях. Одначе ніякі інші зразки творчості — ні народна поезія, ні красне письменство — не уславили так джерела життя: сонце, землю, воду. не підняли і не поставили людину врівень з космічними світилами, як колядки та щедрівки. Тут вона не просто особистість, а космічна перебудовча сила. Сонячна енергія, яка від свята щодень наростатиме, вливається в людину творчою силою і вона вдосконалюватиме, засіватиме й роститиме на землі добро й красу. Тому спів колядок такий величний і необхідний. Колядки доносять до нас розуміння предками походження землі, життя, світу взагалі.

Як
то було з нащада світу,
Подуй же, подуй. Господи,
Із святим духом по землі!

Тогди не било неба, ні
землі,
А но лем било синоє море
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку
радят,
Радоньку, радят, як світ
сновати:
"Та спустимо ся на дно
до моря,
Та дістанеме дрібного піску;
Дрібний пісочок посієме
ми:
Та нам ся стане чорна землиця.
Та дістанеме золотий камінь,
Золотий камінь посієме
ми:
Та нам ся стане ясне небонько,
Ясне небонько, світле соненько,
Світле соненько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.

У колядках, як величальній поезії, персоніфіковано кос-мічні сили. То ж і колядники-світлоносцi, окрім співу, лицедіють у своїй ролі. Коляда веде дійство. Всевід провіщає прихід на землю космічних сил i енергiй. Його слово сто-сується і пресвітлого свята" і господаря прекрасного. Звіздар провіщає долю не тільки на нове літо, а й на все життя. Маланка дає лад у хаті й на землі і співдіє відповідно до сюжету в однойменній Щедрівці. Промінь Сонця, котрий переорює новолітні перелоги, уособлює золотолемішний плуг. За ним ходить Орач у всьому білому. Він же й Сівач, якому завжди.попомагае Маланка-Біланка. Образ родючості втілено в зоряній, життєносній Козі, що витанцьовує. Саме як родюча сила, вона зображена на двоконічних горщиках трипільської культури. Нові колядники, уславивши небесні сили, запалюють. Сонце, на нього накидається Чорносил-уособлення нечисті темної — й хоче захопити світло. Снага колядницька непоглинна і світло владарює над Землею. Ореться, засівається нива. Коза у ритуальному танці утверджує родючість землі. Зорі по всьому небу зазоріли. У господаря ж дочка, мов небесне сяйво. Що там зимові заметілі! Що там кипень морозу!

Ой рясна-красна в лузі калина,
Ой дай боже!
А ще найкраща в батька дитина.

Не відчувається лютої закутості зими. Колядка дихає людською красою і величчю.

По воду ішла, як зоря зійшла,
З водою ішла, як друга зійшла.
Зайшла в сінечки — сінечки сяють,
Сінечки сяють, пани й устають,
Пани й устають, її питають:
- Чи ти царівна, чи королівна?
- Я й не царівна, не королівна,
Батькова дочка, як леліточка.

Господар наш має двір із золотими стовпами, а хата — то не хата, а терем. У ній столи тисові, а за ними при вікощі, краснім сонці сидить родина пишна та велична.

Ой сивая та і зозуленька,
Святий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три тереми:
Що в одному ясен місяць,
Що в другому ясне сонце,
Що в третьому дрібні зірки.
Ясен місяць — сам господар,
Красне сонце — ґосподиня,
Дрібні зірки — то їх дітки.
Сидять вони кругом стола,
їдять кутю пшеничную.
Та п'ють воду студенную,

Уславивши ясен світ, його добротворність та велеможніс'іь, колядники оголошують всеосяжне "Радування":
— Радуйся, Земле, і все,
що на Землі суще, радуйся!
— Радуйся, i жито у полі,
і риба у морі, і звірина в лісі, і пташина в стрісі. Радуйся!
— Радуйся, і древо у плоті,
і бджола у соті, І хмарина вирах, і водиця в норах. Радуйся!
— Радуйся і ти, добрий
чоловік, бо настає Новий рік. Радуйся!

Ой
на морі, на синьому
Там плаває лист кленовий.
На тім листі написано,
Написано три радості:
Одна рада — ясен місяць,
Друга рада — ясне сонце,
Третя рада — яснi зірки.
Ясен місяць — сам господар,
Ясне сонце — господиня,
Дрібні зірки — то їх дітки.

Коли усі колядки проспівані, тоді колядники усі разом вітаються:

- Добривечір! — Поздоровляємо вас, пане господарю, із пресвітлим празником Коляди. Щоб ви його в радості відсвяткували та на той рік у добрі та здоров'ї діждали!
- Здорові будьте! А скільки вас там так гарно кодядувало?
- Одним гуртом — усім селом!
- Дякуємо, що, не поминули нашої хати, — промовляє господар обдаровуючи їх фігурними пряниками, вертутами,
пирогами, яблуками, горіхами, усім, чим багатий.
- Спасибі, господарю, за щедрії дари!-завдячує йому Міхоноша.
- Щоб ви, пане господарю були такі чисті, як наші святки пречисті! Щоб ви були такі красні, як наше сонце ясне! Щоб ви були такі величні, як хліб пшеничний!
Потім подяку виголошує сам Коляда:
— Дарує нас пан господар хлібом та сіллю, а ми його щастям та здоров'ям, щоб був ґречний та величний перед світом і людьми, як цей дар щедрий. А ви, коляднички, здіймайте шапочки та гукайте: "Дар щедрий!"
- Дар щедрий! — усі в один голос.
Також після щедрування вітаїоться щедрівники. Так Закінчують своє засівання-побажання посівальники:
- Сію, вію, посіваю, на щастя, на здоров'я, на нове літо. Роди, земле, жито, пшеницю і всяку пашницю! Щоб на новий рік краще родило, ніж торік! Добридень!
Величний спів колядників, щедрівників, посівальників є бажаним для людей, бо в ньому ідеться про ясен світ, про добро, краще життя на цілий рiк.
Чим більше ватаг приходить, тим краща шана господарям, тим більше радості в родині. Коли ж обминають двір, значить не шанують, чим і завдають прикрості.
Несуть колядники душевну злагоду в кожну оселю. Як з піснею зайшли, так з піснею й виходять. Здебільшого свій спів вони закінчують поколяддю. Ось хоч би такою:

А з цього слова була й же здоров,
Бувай же здоров, господароньку
Ой дай же тобi у полі ядром,
У полі ядром, а в хаті добром!
А ції святки святкуй же здоров,
Зо всіма нами — з колядниками,
З соколом двором, із усім добромі

Якщо в господаря є кого одружувати, то доспівують так:

Ой дай же тобі в городі зілля,
В городі зілля, в м'ясниць весілля.

Ідуть колядники селом, а люди чи то при зустрічі, чи на Гостюванні вітають один одного з ясним-красним сонцем, з новим літом:

- Будьте здорові з Колядою!
- Спасибі, будьте й ви здорові!

Колядування і щедрування знову повертаються до нас, набирають духовної сили. Величальні пісні лунають по селах, містах, зазвучали по радіо, у телепередач. Втрати вiд зневаги народного художнього набутку даються взнаки. Так, деякі організатори припускаються суттєвих помилок, йдучи врозріз з народними традиціями. Весь час колядували тільки хлопці, а щедрували в основному дівчата. Тепер же ватаги змішані. Такими вони могли бути тільки в щедруванні. Перемішані також дії та персонажі. У цій суміші губиться художній зміст і смислова виразність.

Святки, цебто три зимових свята, об'єднані в одній ком-юзиційній структурі, підвладні одній життєствердній ідеї, логіці образного розвитку. Якщо прагнути в постановці втілити все, що в них е, то треба чітко ствердити його в ідеї. Символ сонця як ясного світу є основним і об'єднуючим. Щедрування й засівання в новому літі уособлюються в образах Маланки й Кози. Майбутнє проростання символізується окропленням-освяченням живлющою водою. Часто із дійств начебто випадає образ Кози. Здебільшого її роль виглядає скоморошною — аби посмішити. Вона то безцільно ходить, то падає і в тому не означується зміст дії. Коза — ці символ родючості, родючої космічної силі. Саме від її світлоносних дій починається оживаная в природі. Отже, пiсля падіння вона імітує оживання 1 під спів щедрівки починає вершити ритуально-символічні дії — людські піклування про врожай.

Де коза ходить, там усе родить:
Де коза хвостом, там жито
кустом,
Де коза дійкою, там жито
міркою,
Де коза ногою, там жито
копою,
Де коза рогами, там жито
стогами,
Де коза буває, там все
проростає,
А де не буває, там все
пропадає.

Вшанування і уславлення сонця, землі, води — є своєрідним духовним благословенням на земні дбання про хліборобську працю, з якої постає урожай, а отже буде "краще життя, ніж торік". У цьому зимові святки постають вели-ким художнім полотнищем з життя народу з історичними статками та сподіваннями на майбутнє, з багатством образноритуальних дійств, з світославними піснями, з величальними словами, спрямованими на те, щоб у світі
нашому народові жилося краще.

Намітилася ще доволі негативна тенденція: йти колядувати вибірково — до кращого бригадира, ланкової, механізатора. Подібного не було у звичаї нашого народу. У давні часи колядники не минали жодного двору, незалежно від майнового стану та заслуг. Перед сонцем усі рівні. Однаково колядники бажали всім людям щастя, здоров'я, статків, утверджували надію на краще.

Два тижні минуло. Освятили люди воду. У теплі та з водою вони житимуть у добрі й радості, матимуть гречні статки. Гримнули постріли мисливські і відігнали тим звуком гучним колядку "далеко, далеко, аж у ліс на дуба". Там вона переживе дні й місяці — видублюється і через рік знову повернеться. Це ж, ідучи колом, утверджують колядники прощальним співом.

Підемо, підемо нам пора і час.
Вернемось, вернемось через
рік до вас.
Ідем, ідем од вас,
Прийдем, прийдем не раз.
Підемо, підемо нам пора
і час,
Вернемось, вернемось через
рік до вас…

Лунають колядки — похвала людині, яка живе на рідній землі під ясним світлом онця, похвала велеможності і щедротності світові білому. Співають діти — бачиться майбутнє свята колядницького. Співають старіші — утверджують його побутування. Колядники, мов сонячне проміння, йдуть через косміч-ні простори, через земні доли і гори, од віку до віку, з року в рік, від двору до двору, від душі до душі й несуть світло-дайну силу величальних гімнів Світу білому.

Дата добавления: 2015-10-21