Сучасна українська діалектна фразеологія, хоч і не надто задовільними темпами й не завжди високоякісно, але все ж досліджується, вряди-годи з’являються роботи словникового типу (Г.Аркушин, Н.Вархол,

ПЕРЕДМОВА

Сучасна українська діалектна фразеологія, хоч і не надто задовільними темпами й не завжди високоякісно, але все ж досліджується, вряди-годи з’являються роботи словникового типу (Г.Аркушин, Н.Вархол, Г.Доброльожа, А.Івченко, З.Мацюк, В. і Д. Ужченки, В.Чабаненко й кілька інших подвижників). Це, зрозуміло, позитивно, та праці згаданих авторів представляють мовленнєві території Західного і Центрального Полісся, Західної України, Східної Слобожанщини, Нижньої Наддніпрянщини (що слід усіляко вітати), а от саме Центральній Слобожанщині (Харківщині) щодо цього не надто таланило, хоч і є окремі роботи О. Іваштенко, О Плетнєвої, А Сєдих, Н. Уманцевої, О.Юрченка тощо.

При кафедрі української мови філологічного факультету Харківського національного університету ім.. В.Н. Каразіна потугами упорядника цієї збірки, викладачів, студентів створено картотеку діалектних (в основному лексико-семантичних) особливостей нашого реґіону місткістю 60-65 тисяч одиниць опису, із них близько 4000 фразеологізмів і фразеоподібних утворень, приблизно 500 їх уведено у два випуски «Матеріалів до діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини)», виданих відповідно 2011 і 2013 рр.

Логічним нам видалося підготувати і «Матеріали до фразеологічного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини)» орієнтовно на 3000 статей; очевидно, що є реальна перспектива видрукування і відносно повних варіантів цих двох словників: лексико-семантичного і фразеологічного.

* * *

У теорії і практиці діалектної фразеології і фразеографії є багато не цілком (або неоднозначно) розв’язаних проблем, хоча прагматично все починається з вибору говіркового пункту, інформатора, питальника, методів здобування фактажу, навідного антуражу, вербальних стимуляторів-«провокаторів», фіксування реалій, попереднього фільтрування, уточнювання значень, контекстуального забезпечення. Далі – визначення вихідної форми ФО (фразеологічна одиниця) синонімічних, факультативних компонентів, варіантів, професійно-стилістично-часової співвіднесеності; потім – дефініціювання, локалізація-паспортизація, зорієнтування у тім, чи ФО діалектна, чи діалекту, чи діалектизм регіональний, чи ширшого ареалу, чи індивідуально авторський (інформатора), чи загальноговірковий; який його стосунок до фразеології літературної мови тощо, тощо.

Фразеологам і фразеографам відомо, що у мовознавстві є близько двох десятків визначень (і розумінь) ФО. Від того, до якого з них схиляється автор фразеографічної роботи, в основному залежить і введення/невведення певної одиниці до неї.

Зокрема, не всі теоретики і практики «прихильно» ставляться до компаративних сполук, приказок, прислів’їв, кліше, формул і т.ін. Щодо цього певною мірою є протиставними думки, наприклад, В.Виноградова, А.Молоткова (строгіший підхід) і Г.Аркушина, Л.Булаховського, С.Гаврина, В. і Д.Ужченків, В.Чабаненка, М.Шанського (поміркованіша позиція). С.Гаврин, приміром, відносить до фразеологізмів майже всі сполуки, що відтворюються у мовленні у «готовому» вигляді, мають семантичну цілісність, характеризуються, в основному, більш-менш широкою вживаністю, мають певний ступінь метафоричності, відносно стабільний компонентний набір, а більшість – і доволі постійну граматичну форму.

Такого розширювального розуміння ФО дотримуємося й ми, більшість українських фразеографів, які до збірок (зокрема й діалектних), уводять (подаємо в їхньому формулюванні, можливо, з дублюванням): вигукові сполуки, евфонізми, еліпсиси, компаративізми, кліше, крилаті вислови, приказки, приповідки, прислів’я, термінологічні утворення, фразеорепліки тощо.

Очевидно, це не ідеально коректно, але доки дискутуватимемо з «рафінованими класичними» фразеологами, то надто багато втратимо (не встигши зафіксувати) традиційного, природного фактажу, навіть якщо він декому видасться лише (!) фразеоподібним матеріалом. Не засвідчене сьогодні – завтра-позавтра може зникнути назавжди.

Поінформувавши потенційного користувача «Матеріалів…» у нашому розширювальному розумінні сутності діалектного фразеологізма, деталізуємо їх наповнення.

Як, скажімо, В. і Д.Ужченки (Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу. – Луганськ, 2002), до реєстру ми (орієнтуючись хоча б на «Фразеологічний словник українськох мови» Г.Удовиченка (К., 1984) чи «Словник української мови» (К., 1970-1980) й ін..) уводимо ФО, відсутні в літературній мові; що різняться значенням од літературномовних; які мають лексичні, словотвірні, граматичні діалектні компоненти тощо. Не уникаємо ми навіть індивідуалізмів (зрозумілих певній мікроспільноті) чи жартівливих або ситуативно актуальних трансформацій загальновідомих фразеологізмів й ін..

Самозрозуміло, що об’єктивно нелегко розрізнити говіркову фразеологію й фразеологію літературної мови (в основі народній), не кажучи вже про ФО діалекту й діалектні ФО. Аж ніяк не закидаючи негативу іншим авторитетним укладачам словників регіонального мовлення, усе ж зауважимо, що (за однакових значень) є, наприклад, ФО в Г.Аркушина (Сказав, як два зв’язав. – Люблін-Луцьк, 2003), засвідчені й «Словником української мови »: дуля з маком; стояти над душею; рвати душу; як засватана; кров з носа; як курка лапою; як по маслу; як з неба впасти; пустити нюнї; як пити дати; розпускати рюми; як сало без хліба; по смерть посилати; любити, як собака палку й ін. (правда, подекуди з несуттєвими фонетичними відмінностями).

Те ж маємо у «найсвіжішій» роботі З.Мацюк «Що сільце – то нове слівце: словник фразеологізмів Західного Полісся» (Луцьк, 2013): баландраси точити; берега пуститися; як білка в колесі; язик як бритва; як вареник у маслі; вола б з’їсти; під вінець іти; дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти; кінці в воду; як у рот води набрати; як у воду опущений; як герой; світла голова; хоч кілок на голові теши; скакати в гречку; бути на божій дорозі…

Подібне, хоч і меншою мірою, є у «Фразеологічному словнику говірок Нижньої Наддніпрянщини» (Запоріжжя, 2001) В.Чабаненка: білі мухи; вибивать очі; виварить воду; вийти на правду; віжка під хвіст попала; опустить хвоста; підставлять шию; піти димом; шкура горить; як водою змило тощо.

Це засвідчує і нелегкість розрізнювання, й, очевидно, певну позицію авторів.

«Територіальний» лексико- і фразеограф має визначитися і з проблемами етичними й естетичними, бо у природному мовленні є немала кількість слів, словосполук із «образливим» змістом або «неполіткоректними» елементами-назвами, зокрема, представників певних націй, народностей, рас: африканців (негр), євреїв (жид), росіян (кацап) українців (хохол), циган, чукчів тощо.

Зрозуміло, що можна було б цнотливо не подавати їх, але ми (без крайнощів) дещицю з них уведемо до «Матеріалів…», як це чинить і, наприклад, Г.Аркушин. І не треба тут шукати якогось «фобства» - це говіркові реалії.

Ми сідомі того, що наша думка (і реалізація) сприйметься неоднозначно, але пропонуємо хоча б частково облишити святенництво, лукавство й бодай дозовано вводити до словників лексеми й фраземи «делікатної» сфери, обсценного характеру, бо вони – кількісно значний і функціонально невід’ємний сегмент системи діалекту. Ідеться, зокрема, про ФО, що представляють інтимні (часом і сексуальні) стосунки, чи фразеологізми з компонентами (даруйте) «жопа», «пердіти», «срака», «срати», «сцяти» й под.. До речі, декілька сполучень із «субстандартними» елементами є у словнику В.Чабаненка й кілька десятків – у збірці Г.Аркушина: гавно, гувно, срака, срати; поставити палку, у словнику З.Мацюк: гівно, жопа, обісрався, пересцяти, срака, срати, хєр; попорати жінку й ін..

Маємо відповідну практику в інших українських (С.Пиркало, Л.Ставицька) й російських (В.Мокієнко, Т.Нікітіна, О.Хоменко) лінгвістів. Очевидно, нерозумно й безпідставно закидати їм (і нам) порушення табу, популяризування розпусти.

Щодо позначок, які маркують ФО на емоційно-стилістичну, зокрема, співвіднесеність, то фразеографи в їх уживанні дуже помірковані, обережні, як наприклад, В.Чабаненко; Г.Аркушин, З.Мацюк майже не застосовують, правда, помітно немала їхня кількість у словнику В. і Д. Ужченків.

Один з укладачів і редактор «Фразеологического словаря русского языка» (М., 1967) О. Молотков із цього приводу зазначає, що фразеологізми – явища у масі своїй із повсякденно-буденного мовлення, тобто вже відповідно наснажені там, і їх непросто диференціювати. У «його» словнику (як сам пише) дуже обережно й обмежено подано емоційно-експресивну оцінку ФО, бо, мовляв, бракує даних, які б уможливлювали говорити про ту чи іншу (гадано) переважну емоційно-експресивну характеристику кожної з них і визначати бодай якість «норми» щодо цього. Усе ж деякі одиниці в роботі супроводжено позначками «бран.» «ирон.», «неодобр.» «пренебр.», «шутл.».

Ми наважилися на певне стилістично-частотне (і часове) маркування, хоч і свідомі відносної наївності цього, бо, щоб осягнути всі тонкощі нюансування, слід досконально знати кожну говірку, життя мікроспільноти села «зсередини»; відтінки значення і забарвлення залежать від десятків чинників, емоційно-експресивні деталі часто зумовлені обставинами конкретної ситуації, доповнюються мімікою, жестами – усім антуражем реалізації ФО.

У межах нашої збірки статті намагаємося розташувати за алфавітом формально стрижневого лексико-морфологічного елемента ФО у такій послідовності: іменник, займенник, прикметник, числівник, дієслово, прислівник, частка…, не приставши на думку (і практику) шанованих Г.Удовиченка чи В. Чабаненка, які подають фразеологізми за алфавітом першого компонента. Це, очевидно, відносно зручно укладачеві, але, мабуть, не користувачеві, бо пошуку потрібної сполуки не сприяють відносно вільний порядок елементів її, факультативність або синонімія «інгредієнтів» ФО. Власне, у цій фразеографічній позиції ми приєднуємося до В. і Д. Ужченків.

Зрозуміло, що і за цієї ситуації слід зважати на можливі (фоно)графічні чергування перших букв у стрижневому (особливо початковому) слові: «і», «й», «и», «у», «в»…

Необхідно також мати на оці слова-транспозити – з ад’єктивацією, субстантивацією, вербалізацією, адвербіалізацією тощо.

У корпусі ФО зі спільним формально стрижневим лексико-морфологічним елементом подаємо фразеологізми «за алфавітом» його граматичних форм.

Якщо користувачам і це видасться незручним, то сподіваємося, що вони все одно знайдуть потрібну сполуку, адже ці комплекси не надто численні: найбільш – у межах сторінки.

Статті «Матеріалів…» технічно мають будову, як і в деяких інших фразеографічних роботах (Г.Аркушин, В. і Д.Ужченки):

· фразеологізм (фразеоподібне утворення) подано у вихідній формі за алфавітом формально стрижневого лексико-морфологічного елемента;

· у міру потреби ФО чи окремі компоненти її спрощено транскрибовано;

· синонімічні складники подано у круглих дужках, факультативні – у ламаних ромбічних;

· після діалектами можливі позначки функціонально-частотної чи стилістичної співвіднесеності (бот., вульг., зрід., лайл., нов.., підсил …);

· далі – витлумачення значення (значень) чи літературномовний відповідник;

· потім фразеодіалектизм ілюструється місцевим інформативним контекстом (теж скорочено транскрибованим);

· фактаж зі «Словаря української мови» за ред.. Б.Грінченка й «Словника мови творів Г.Квітки-Основ’яненка подано автентично, з відповідними позначками (СГр і Скв).

ОСНОВНІ УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

бот. – ботанічний

вульг. – вульгарний

глуз. – глузливий

дит. – дитячий

евф. – евфемічний

етн. – етнографічний

жарг. – жаргонний

жарт. – жартівливий

заст. – застарілий

згруб. – згрубілий

здб. - здебільшого

знев. – зневажливий

зрід. – зрідка

ірон. – іронічний

лайл. – лайливий

міф. – міфологічний

несхв. – несхвальний

нов. – новий

пест. – пестливий

підсил. – підсилювальний

риб. – рибальський

схв. – схвальний

тех. – технічний

фам. – фамільярний

фаун. – фаунічний

СГр – «Словарь української мови» за ред.. Б.Грінченка

СКв – «Словник мови творів Г.Квітки-Основ’яненка»

Дата добавления: 2015-10-21