- Слухай-но,- сказав тюремник, кладучи йому руку на груди, щоб він не вставав.- До тебе прийшли люди, хочуть про щось запитати. Фейгіне, Фейгіне! Ти ж мужчина!
- Недовго мені бути мужчиною,- відповів той, підводячи очі, в яких не було нічого людського, крім люті й жаху.- Бийте їх усіх на смерть. Яке вони мають право мене мордувати!
Тільки тепер він побачив Олівера та містера Браунлоу і, забившися в найдальший куток свого сидіння, запитав, чого їм тут треба.
- Сиди смирно,- сказав тюремник, притримуючи його.- А тепер, добродію, питайте його, що хотіли спитати. Будь ласка, швидше, бо з кожною годиною він навісніє дедалі дужче. [409]
- У вас є деякі папери,- сказав, підходячи до нього, містер Браунлоу,- які віддав вам чоловік на ймення Монкс, щоб ви їх надійно сховали.
- Все це брехня,- відповів Фейгін.- У мене немає ніяких паперів, ніяких.
- Заради милосердного господа,- урочисто промовив містер Браунлоу,- не брешіть хоч тепер, коли ви стоїте на порозі смерті. Скажіть мені, де вони. Ви ж знаєте, що Сайкс помер, що Монкс признався, що використати ці папери - діло безнадійне. Де вони?
- Олівере! - гукнув Фейгін, киваючи хлопцю пальцем.- Ходи, ходи сюди! Я скажу тобі на вухо.
- Я не боюсь,- стиха мовив Олівер, випускаючи руку містера Браунлоу.
- Папери,- сказав Фейгін, притягаючи хлопця до себе,- папери в полотняній торбинці, а торбинка схована в дірці, видовбаній у комині великої кімнати, що нагорі. Я хочу поговорити з тобою, дорогесенький. Хочу поговорити з тобою.
- Гаразд, гаразд,- відповів Олівер.- Дозвольте, я прокажу молитву. Прошу вас! Дозвольте, я прокажу одну молитву. Станьте зі мною навколішки і прокажіть тільки одну молитву, а тоді будемо говорити до самого ранку.
- Надвір, надвір,- сказав на відповідь Фейгін, штовхаючи хлопця до дверей і безтямно дивлячись поверх його голови.- Скажи, що я заснув,- тобі вони повірять. Ти можеш мене вивести, якщо забереш із собою. Ну ж бо, ну ж бо!
- О боже, прости цьому нещасному! - скрикнув, заливаючись сльозами, хлопець.
- От і добре, от і добре,- сказав Фейгін.- Це нам на руку. Спочатку за ці двері. Якщо я тремтітиму й труситимусь, коли ми минатимемо шибеницю, ти на це не зважай, іди швидше далі. Ну, ну, ну!
- Вам більше нема про що його розпитувати, сер? - запитав тюремник.
- Ні, запитань у мене більше немає,- відповів містер Браунлоу.- Якби була надія, що ми зможемо привести його до тями...
- Ніщо вже не приведе його до тями,- сказав тюремник, похитуючи головою.- Краще облиште його.
Двері камери відчинилися, і зайшли сторожі.
- Ну рушай же, рушай! - крикнув Фейгін.- Тихенько, але не так повільно. Ну швидше, швидше! [410]
Сторожі схопили його і, вирвавши з його рук Олівера, відтягли назад. Хвилину він борюкався з силою відчаю, а потім почав лементувати так, що його зойки проходили навіть крізь ці товстелезні стіни і лящали у вухах містера Браунлоу і Олівера, аж доки вони опинилися на подвір'ї.
Але за мури в'язниці вони вийшли не зразу. Ця жахлива сцена так вразила Олівера, що він мало не знепритомнів, і минула добра година, перш ніж знову зміг стати на ноги.
Коли вони вийшли на вулицю, вже світало. Там уже зібралася велика юрба; біля кожного вікна купчився гурт людей, вони курили, грали в карти, щоб згаяти час; люди р натовпі штовхалися, сварилися, жартували. Все свідчило про життя і бадьорість, все, за винятком страшних речей у самому центрі: чорного ешафота, поперечини, мотузки та інших жахливих засобів смерті.
Розділ LIII
і останній
Оповідь про долі дійових осіб нашої повісті майже закінчена. Те, що залишається додати їхньому біографу, можна викласти в кількох простих словах.
Не минуло й трьох місяців, як Роза Флемінг та Гаррі Мейлі повінчалися в тій самій сільській церкві, де віднині молодий священик мав виконувати свої обов'язки; того ж таки дня вони в'їхали до свого нового щасливого дому.
Місіс Мейлі оселилась у сина та невістки, щоб протягом решти дарованих їй долею супокійних днів насолоджуватися найбільшою радістю, яка може випасти на старість достойним людям: спогляданням щастя тих, кого вони безнастанно опікали з гарячою любов'ю й оточували ніжними турботами протягом усього свого сповненого добрими ділами життя.
Після ґрунтовного й ретельного вивчення грошових справ виявилося, що коли рештки батьківських статків, які присвоїв собі Монкс (статки ці ніколи не збільшувались ні в його руках, ні в руках його матері), поділити порівну між ним і Олівером, кожному дістанеться три тисячі фунтів з невеликим лишком. Відповідно до умов батьківського заповіту, Олівер мав право на весь спадок, але містер Браунлоу, не бажаючи позбавити старшого сина [411] можливості спокутувати своє минуле і вийти на чесний шлях, запропонував рівний поділ, і його юний вихованець з радістю погодився.
Монкс, який залишив за собою це вигадане прізвище, забрав свою частку і виїхав з нею у якийсь віддалений закуток Нового Світу, де, не гаючись, проциндрив її, знову взявся за старе і попав у в'язницю, діставши за плутні та ошуканство чималий термін; там він і помер від давньої своєї хвороби. Так само далеко від батьківщини померли головні члени зграї його приятеля Фейгіна, які лишилися в живих.
Містер Браунлоу всиновив Олівера. Оселившися з ним і своєю старою ключницею за милю від пасторського дому, де жили його любі друзі, він виконав єдине ще не здійснене бажання Оліверового люблячого серця і зібрав докупи невеличку громаду, життя якої настільки наближалося до ідеалу повного безхмарного щастя, наскільки це можливо в нашому недосконалому, мінливому світі.
Скоро після весілля молодої пари шановний лікар повернувся до Чертсі, де, позбавлений товариства своїх давніх друзів, він став би нудити світом, якби був схильний до цього за своєю вдачею, і перетворився б на буркуна, якби знав, як це зробити. Протягом двох-трьох місяців він обмежувався натяками, що місцеве повітря почало, мовляв, вадити його здоров'ю; потім, переконавшися, що це місце просто перестало йому подобатись, передав прак-. тику своєму помічникові, найняв невеличкий будиночок на околиці того села, де його молодий друг був пастором, і відразу ж видужав. Тут він завів садок та город, почав рибалити, освоїв теслярство та інші подібні ремесла, за які брався з властивим йому завзяттям. У всіх цих ділах він прославився серед місцевого люду як найвищий авторитет.
Ще до свого переїзду лікар зблизився з містером Грім-вігом, і на його дружні почуття цей ексцентричний джентльмен відповів йому щирою приязню. Отож кілька разів на рік містер Грімвіг приїздить до нього в гості. І під час кожного свого візиту містер Грімвіг працює в садку, рибалить, теслює, роблячи все це своїми, властивими тільки йому методами, але при цьому завжди запевняє, підтверджуючи запевнення своєю звичною клятвою, що його спосіб найправильніший. В неділю, розмовляючи з молодим священиком, він ніколи не проминає нагоди розкритикувати його проповідь, а потім щоразу каже під секресом [412] містерові Лосберну, що, на його думку, проповідь чудова, але авторові про це знати не треба. Постійна й улюб-яена розвага містера Браунлоу - нагадати містерові Грім-вігу його пророцтво відносно Олівера, пророцтво, яке він Вирік того вечора, коли вони сиділи, поклавши перед собою годинник і чекаючи повернення хлопця. Але містер Грімвіг уперто запевняє, що по суті він мав рацію, і на доказ своєї правоти нагадує, що Олівер таки й справді не повернувся. Навівши цей доказ, він весело сміється, і настрій у нього стає пречудовий.
Містер Ной Клейпол, одержавши від суду помилування ва те, що посвідчив проти Фейгіна, і дійшовши висновку, що обране ним ремесло не таке безпечне, як йому б хотілося, деякий час не знав, де знайти собі діло, яке забезпечувало б йому добрий шмат хліба і водночас не надто обтяжувало б його роботою. Розміркувавши, він вибрав собі фах донощика, і це діло дає йому добрий заробіток. Працює він так: раз на тиждень під час церковної відправи він виходить на прогулянку в парі з своєю Шар-лоттою, вдягненою дуже пристойно. Минаючи двері якого-небудь добросердого шинкаря, леді раптом зомліває, а джентльмен, випросивши чарочку бренді на три пенси, щоб привести її до тями, наступного дня доносить на шинкаря і кладе собі в кишеню половину належного штрафу. Іноді зомліває сам містер Клейпол, але наслідок завжди буває той самий.
Містер і місіс Бамбл, позбавлені своїх посад, поступово дійшли до такого жалюгідного й злиденного стану, що їх довелося взяти в той самий робітний дім, де колись вони владарювали над іншими. Кажуть, містер Бамбл бідкається, що в своєму принизливому нещасному становищі він не має навіть духу дякувати за те, що його розлучили з дружиною.
Що ж до містера Джайлза і Брітлза, то вони й досі займають свої давні посади, хоч перший з них уже облисів, а другий (тобто хлопчина) зовсім посивів. Вони ночують у домі священика, але так рівномірно розподіляють свою увагу між його мешканцями й Олівером та містером Браунлоу й містером Лосберном, що місцевий люд і досі не може втямити, у кого вони, власне, на службі.
Юний Чарлз Бейте, страшенно вражений Сайксовим злочином, заходився міркувати над тим, чи не є чесне життя найкращим життям. Дійшовши висновку, що це справді так, він поставив крапку на своєму минулому і [413] вирішив спокутувати його в якій-небудь новій царині, Спочатку йому довелося тяжко, і він зазнав чимало зли*, годнів, але, відзначаючись безжурною вдачею й усвідом* люючи, що прагне до доброї мети, зрештою домігся успіху: попрацювавши наймитом у фермера і помічником f фурмана, зараз він найвеселіший молодий скотар у всьому Нортгемптоншірі.
А тепер рука, що пише ці рядки, наближаючись до кінця своєї роботи, починає тремтіти: вона охоче продовжила б нитку цих пригод.
Мені б хотілося ще трохи побути з деякими своїми героями, бо я з ними зжився і з радістю поділив би їхнє щастя, намагаючись його змалювати. Мені б хотілося показати Розу Мейлі у повному розквіті й чарах юної жіночості, показати, як вона випромінює на свою скромну життєву стежку тихе ніжне світло, що падає на всіх, хто йде з нею, і зігріває їхні серця. Мені б хотілося змалювати, як вона стала душею та радістю і гуртка, що збирався взимку біля каміна, і веселої компанії влітку. Мені б хотілося піти слідом за нею в поле гарячого літнього полудня і послухати тихі звуки її мелодійного голосу під час вечірньої прогулянки, коли все навколо тоне в місячному сяйві. Мені б хотілося бути свідком її милосердних добрих діл у селі і приємної невтомної праці вдома. Мені б хотілося змалювати те обопільне щастя, яке вони з сином її покійної сестри знайшли в любові одне до одного, як вони цілими годинами малюють у своїй уяві образи тих, що пішли від них навіки. Мені б хотілося ще раз побачити радісні личка діток, які туляться до її колін, послухати їхній веселий гомін, почути дзвінкий сміх і пригадати розчулені сльози, які виблискували на цих лагідних блакитних очах. Усе це і ще тисячу поглядів і усмішок, думок і слів мені б хотілося відтворити перед читачами.
Про те, як містер Браунлоу день у день збагачував розум свого названого сина новими скарбами знань, як він Дедалі більше прихилявся до нього в міру того, як розвивалися природні здібності хлопця і сходило насіння тих чеснот, які він хотів у ньому бачити. Про те, як він відкривав у ньому нові риси схожості з другом своєї молодості, що будили в ньому спогади, сумні і водночас солодкі й заспокійливі. Про те, як двоє сиріт, зазнавши злигоднів долі і навчені нею, виявляють милосердя до тих, хто його потребує, люблять одне одного і палко дякують тому, хто захистив і зберіг їх. Про все це не варто говорити. [414]
Адже я сказав, що вони були справді щасливі, а без самовідданої любові до інших, сердечної доброти і вдячності тому, чий закон милосердя і чия велика властивість- благовоління до всього на землі, що дихає,- без цього осягнути щастя неможливо.
У вівтарі старої сільської церкви вмурована біла мармурова дошка, де поки що викарбувано одне лише слово: «Агнеса». В цьому склепі немає труни, і дай боже, щоб минуло багато-багато літ, перш ніж на ньому викарбують іще чиєсь ім'я! Але якщо душі померлих коли-небудь повертаються на землю, щоб відвідати місця, освячені любов'ю до тих, кого вони знали за життя, любов'ю, що триває й за могильним порогом, я вірю, що тінь Агнеси часом витає в цьому тихому місці. Я вірю, що вона приходить сюди, хоч за життя вона була слабким заблудлим створінням.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |