Розділ І. Історія розвитку геральдики

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГЕРАЛЬДИКИ

1.1 Геральдика в середньовіччі. Герольди …………………………………………..

1.2 Історичне виникнення геральдики як науки……………………………………..

1.3 Українська геральдика ……………………………………………………………

Висновок………………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОЇ СПАДЩИНИ З ТЕМИ РОБОТИ

2.1 Значення символів, кольорів та інших засобів у геральдиці…………………..

2.2 Сучасна символіка міст та учбових закладів……………………………………

Висновок………………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ ІІІ. ВИКОНАННЯ РОБОТИ У МАТЕРІАЛІ

3.1 Розробка форескізів та ескізів

3.2 Виконання проекту до диплома

3.3 Виконання у роботи у матеріалі

Висновок……………………………………………………………………………….

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...

АНАЛОГИ……………………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………

Вступ

Історія Дніпропетровського Національного університету ім. О.Гончара розпочинається ще багато десятиліть тому. Перша спроба заснування університету в Катеринославі була зроблена ще наприкінці XIХ століття, коли з’явився відповідний царський указ. Але практично ця ідея була реалізована лише в серпні 1918 року у часи правління останнього гетьмана україни Павла Скоропадського. Завдяки наполегливим зусиллям місцевої інтелігенції й підтримці видатних українських вчених В.І.Вернадського, Д.І.Багалія, М.П.Василенка, Л.В.Писаржевського було ухвалене рішення про відкриття університету в складі чотирьох факультетів: історико-філологічного, юридичного, медичного та фізико-математичного.

Університет по праву пишається цілою плеядою визначних учених – академіків і членів-кореспондентів національних академій наук України, Росії та інших країн. Здобутки вчених університету відзначені численними державними та галузевими нагородами, преміями, грантами зарубіжних науково-освітніх установ. Університет сьогодні – це вищий навчальний заклад IV рівня акредитації багатогалузевий навчально-науковий комплекс. Подолавши складний шлях більше, ніж у сто років, Катеринославський університет здійснив перетворення від амбіційної ідеї до втіленого у життя осередку культури майбутньої Дніпропетровщини.

Геральдика - дивовижна наука, яка дає початок безлічі, здавалося б, не пов'язаних з нею систем знань. Геральдика - опис гербів та їх історії. Геральдика - гербовладіння, складання та вивчення гербів. Геральдика - дисципліна, що вивчає герби як історичні джерела. Геральдика (. Лат heraldus - глашатай) - гербознавство, допоміжна історична дисципліна, що займається вивченням гербів. Геральдика точно визначає, що і як може бути нанесено на державний герб, родовий герб і т. д., пояснює значення тих чи інших символів. Коріння геральдики йдуть в середньовіччя, коли було потрібно отримати інформацію про людину, найчастіше не бачачи навіть її особи, закритої шоломом. З цієї причини геральдична символіка була легко читаємою, без складних малюнків і написів, зате з великим кольоровим полем.

Тема даної дипломної роботи «Серія кубків присвячених століттю ДНУ». На кожному кубку буде зображено герб університету. Цей герб має нести індивідуальний характер, не бути схожим на інші та відображати в собі символіку університету. Тож для розроблення самого герба треба детально вивчити виникнення такого поняття як герб, його історію та символіку, яку він може містити.

Проблематика роботи полягає у створенні серії кубків присвячених 100-річчю заснування ДНУ.

Актуальність роботи полягає у відтворенні життя університету та головних направлень університетської освіти у даній роботі. Тому у роботі має велике значення символіка. Ця робота має засвідчити значимість ДНУ та зробити свій внесок у життя університету.

Мета роботи полягає у створенні серії кубків.

Завдання дослідження:

- вивчення історіографії за темою роботи;

- аналіз сучасного мистецтва;

- аналіз аналогічних робіт;

- створення ідейно-тематичної концепції;

- розробка ескізів для виконання роботи;

- розробка проекту до роботи;

- вивчення техніки, у якій буде виконана робота;

- виконання роботи у матеріалі.

Об’єктом дослідження є декоративно-прикладне мистецтво в цілому та техніка гравірування. Також об’єктом є герб, як образотворчий символ.

Предметом дослідження є гравірування серії кубків.

Методи дослідження:

- теоритичний (вивчення історіографії);

- емпіричний (аналіз аналогічних художніх робіт);

- практичний (розробка ескізів, проектудо роботи, виконання роботи у матеріалі).

Наукова новизна дослідження полягає у:

- аналізі художніх робіт, схожих за темою роботи;

- вирішенні концепції практичної частини;

- удосконаленні художньо-технічного процесу виконання роботи.

Практичне значення роботи полягає у тому, що була виконана актуальна робота, присвячена століттю заснування ДНУ, що підтверджує тему дипломної роботи.

РОЗДІЛ І. Історія розвитку геральдики

1.1 Геральдика в середньовіччі. Герольди.

Історія гербів почалася багато тисяч років тому. Кожне плем'я або рід вшановувало своїми заступниками різних тварин чи птахів: ведмедів, орлів, вовків, оленів та ін Їх зображували перед входом в житлі, на стінах, їх брали на полювання і на війну. Вважалося, що вони приносять удачу і захищають від лиха, оскільки є провідниками божественної сили. Це і були перші відомі нам родові символи, так звані тотеми.

У Стародавньому Єгипті символи супроводжували все життя людини та мали дуже важливе значення в житті держави. Наприклад, ім'я фараона або знатного людини укладали в особливу рамку-картуш, тим самим відкриваючи йому шлях до вічності. Фізичне знищення подібного зображення несло тому, кому воно належало, повне забуття. Так завдавали найстрашніший шкоду ворогам.

Символічні покровителі - божества в образі тварин - були й у давньоєгипетських міст: бик у Мемфісі, корова в Дендері, баран в Елефантині, сокіл в Едфу.

Подібна традиція існувала і в Стародавній Греції. Символом Афін була сова, Корінфа - Пегас, острова Родос - троянда. Їх зображення зустрічаються на монетах та печатках. Багато грецькі герої мали також особисті символи.

Всі давні цивілізації мали в традиції священні зображення, які супроводжували всі важливі історичні події.

Взагалі кажучи, ніхто до цих пір не знає, коли з'явилися зображення, які ми зараз називаємо гербами. Саме слово герб (herb, erb, irb) має слов'янське коріння і переводиться як "спадок". У західноєвропейських мовах ми зустрічаємо інше значення. Французьке слово armes, англійське arms, німецьке Wappen переводилися двояко: "герби" і "зброя".

Декілька факторів сприяло появі гербів. В першу чергу - феодалізм і хрестові походи, але породив їх знищуючий і животворящий вогонь війни. Вважається, що герби з'явилися в X столітті, але з'ясувати точну дату складно. Перші герби, зображені на печатках, прикладених до документів, відносяться до XI століття. Найдавніші гербові печатки поміщені на шлюбному договорі 1000 року, укладеному Санчо, інфантом Кастильским, з Вильгельминой, дочкою Гастона II, віконта Беарнского. Слід мати на увазі, що в епоху поголовної неписьменності використання гербового знака для підпису і для позначення власності було для багатьох єдиним способом затвердити документ своїм ім'ям. Такий розпізнавальний знак був зрозумілий і неграмотній людині (цілком можливо, що герби з'явилися спочатку на печатках, а вже потім на зброї та одязі).

Ключовою точкою в історії гербів стали знамениті хрестові походи XI-XIII століть. 24 листопада 1095 року безліч людей дали обітницю татові Урбану II звільнити Гроб Господній у Святій землі від мусульман. Символом того, за що боролися ці люди, стали хрести, нашиті ними на одяг, - тому їх називали і хрестоносцями (дод. А.1.1, А.1.2).

З цього моменту використання хрестів отримало масовий характер - вони служили в поході або в бою знаком, за яким дізнавалися воїна. Середньовічні воїни за прикладом воїнів старовини стали зображати свої герби на щитах, плоска поверхня яких ідеально для цього підходила. Але, як здається, головна причина подібного розташування герба не в цьому. Адже щит захищає воїна в битві фізично, а герб символізує духовну захист, одночасно вказуючи на те, за що бореться лицар. Найперші герби були дуже прості і ділили поле щита на чотири частини за допомогою хреста - головного символу цієї двохсотлітньої війни.

Ця традиція - зображувати на гербах святині роду, міста чи держави - зберігалася досить довго. Герби, заслужені у бою і подаровані государем, ставали спадковими і передавалися з покоління в покоління. Будь-які порушення моральних або інших законів плямували святість родових або державних символів і вважалися великою ганьбою. А захоплення ворожих геральдичних знаків вважався подвигом і означав навіть більше, ніж розгром ворожого війська. Першим англійським королем, що мав особистий герб, був Річард I Левине серце (1157-1199). Його три золотих леопарда використовувалися з тих пір усіма королівськими династіями Англії (дод.А.1.3).

В епоху розквіту рицарських турнірів (XIII-XIV ст.) пропуском на турнір служив саме герб. Його розбирала комісія герольдів, і на підставі її рішення лицар або допускався на турнір, або ні.

Важливе місце у вивченні гербів займали герольди. Герольди систематизували знання про герби, виробили загальні принципи і правила їх складання та розпізнавання і в кінцевому рахунку створили науку "гербознавство" або "геральдику". Існує два варіанти походження термінів "геральдика" і "герольд": від пізньолатинского heraldica (від heraldus - глашатай), або від німецького Herald - зіпсованого Heeralt - ветеран, як називали в Німеччині в середні віки людей, що мали репутацію доблесних і хоробрих воїнів, яких запрошували в якості почесних гостей та суддів на різні урочистості, і, зокрема, на турніри. Ці ветерани повинні були зберігати звичаї лицарства, встановлювати правила турнірів, а також стежити за їх дотриманням.

Попередниками герольдів були представники кількох споріднених професій, чиї обов'язки об'єднувалися і уточнювалися, що призвело до появи герольдів в класичному розумінні цього слова - глашатаї, придворні і мандрівні менестрелі, а також згадані вище ветерани. Глашатаї або парламентери використовувалися ще в древніх арміях, як використовуються і нині - для переговорів з противником, для оголошення указів і різного роду оголошень.

Найдавнішим з відомих поетів-герольдів був Конрад Вюрцбурзький, що жив в XIII столітті. Про функції ветеранів, за родом своєї діяльності маючих безпосереднє відношення до гербів, вже було сказано.

Не виключено, що представники всіх трьох професій називалися в певний історичний момент одним загальним терміном - герольди. Так чи інакше, але поширення лицарських турнірів сприяло появі особливих офіційних осіб, які повинні були проголошувати відкриття турніру, розробляти і дотримуватися церемоніал його проведення, а також оголошувати всі поєдинки і імена їх учасників. Це вимагало спеціальних знань - герольд повинен був добре знати генеалогію шляхетних родин, чиї представники брали участь у боях, і вміти розпізнавати герби лицарів, які з'їхалися на турнір. Так поступово професія герольдів набуває суто геральдичний характер, а на турнірах народжується власне геральдика.

Французька назва геральдики - "blason" - походить від німецького "blasen" - "сурмити в ріг" і пояснюється тим, що коли лицар під'їжджав до бар'єра, що огороджує місце проведення турніру, він сурмив у ріг, щоб сповістити про своє прибуття. Тоді виходив герольд і на вимогу суддів турніру описував вголос герб лицаря на доказ його права взяти участь у турнірі. Від слова "blasen" відбувається і французьке "blasonner", німецьке "blasoniren", англійське "blazon", іспанське "blasonar" і російське слово "блазонировать" - тобто описувати герб. Герольди створили для опису гербів особливий жаргон (і сьогодні використовується фахівцями з геральдики), заснований на старофранцузском та середньовічної латині, так як саме лицарство, як і багато з ним пов'язане - лицарський кодекс, збройові розробки, турніри і, нарешті, геральдика - бере початок з Франції, а точніше з імперії Карла Великого (747-814), населеної франко-німецькими племенами. Велика частина геральдичної термінології позначається квазіфранцузськими, застарілими словами. У середні століття французький мова використовувалася правлячими класами в більшості країн Західної Європи, так що правила геральдики повинні були бути складені на цій мові. Втім, деякі геральдичні терміни настільки вишукані, що здаються навмисно розробленими для того, щоб спантеличити непосвячених. Про вироблених герольдами спеціальних термінах мова піде нижче.

Передбачається, що українське слово "герб" запозичене з польської "herb" і зустрічається в багатьох слов'янських і германських говірками (herb, erb, irb) у значенні спадкоємець або спадщину. Слов'янська назва цього розпізнавального знака прямо вказує на його спадковий характер. Англійський термін "coat of arms", що позначає герб, стався від назви особливого предмета одягу "surcoat" - полотняною або шовкової накидки, що оберігає обладунки лицаря від сонця і дощу (слово "лицар" походить від німецького "ritter" - вершник).

Отже, герби набувають все більшого значення в країнах Західної Європи. В Англії з XII століття герольди користуються пошаною при дворі королів. У Франції Людовик VII (1120-1180) встановив обов'язки герольдів і повелів прикрасити геральдичними ліліями всі королівські регалії. Обов'язки герольдів точно формулюються до середини XIV століття. Звання герольда ставало почесним, в нього зводять лише після якоїсь битви, турніру або церемонії. Обов'язки герольда ділилися на три основні групи: 1) на них покладалося оголошення війни, укладення миру, пропозиція здачі фортеці тощо, а також рахунок вбитих і поранених під час битви або турніру і оцінка доблесті лицарів; 2) вони зобов'язані були бути присутніми на всіх урочистих церемоніях - на коронації або похованні государя, при зведенні в лицарське достоїнство, урочистих прийомах і т.д.; 3) на них покладалися чисто геральдичні обов'язки - складання гербів і родоводів.

1.2 Історичне виникнення геральдики як науки.

Герáльдика (лат. heraldus — «опові́сник») — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання.

Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.

Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальних історичних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки. Яскраве і барвисте мистецтво геральдики розвинулося в похмурі часи занепаду культури та економіки, що настав в Європі із загибеллю Римської імперії і затвердженням християнської релігії, коли виник феодалізм і склалася система спадкової аристократії. В епоху розквіту рицарських турнірів (XIII-XIV ст.) Пропуском на турнір служив саме герб. Його розбирала комісія герольдів, і на підставі її рішення лицар або допускався на турнір, або ні.

Згодом герби дуже поширилися й ускладнилися. З'явилася потреба в тому, щоб упорядкувати та узаконити правила їх побудови. Так з'явилася наука про герби - геральдика (від лат. Heraldus - "глашатай") - і її особливі представники – герольди.

Через століття після виникнення гербів починають з'являтися перші наукові роботи з геральдики і власне гербовників, найбільш раннім з яких, мабуть, є "Zuricher Wappenrolle", складений в Цюріху в 1320 році.

У Франції Яків Бретекс в кінці XIII століття описує турніри і герби їх учасників. Але найбільш раннім працею з викладом правил геральдики вважається монографія італійського юриста Бартоло, чий "Tractatus de insigniis et armis" був опублікованв 1356.

Беррі, головний герольд Франції при дворі Карла VII (1403-1461), за завданням короля об'їхав всю країну, відвідуючи замки, абатства і кладовища, вивчаючи зображення гербів і складаючи родоводи старовинних знатних прізвищ. На основі проведених досліджень він склав працю "Le registre de noblesse". Після нього французькі герольди почали вести регулярні генеалогічні записи.

Аналогічне завдання, але пізніше, отримували від королів в період з Генріха VIII (1491-1547) до Джеймса II (1566-1625) англійські герольди, що здійснювали так звані "геральдичні візити" - інспекційні поїздки по країні з метою перепису знатних родин, реєстрації гербів та перевірки їх правомочність. Виявилося, що більшість старовинних гербів, що з'явилися до 1500 року, було присвоєно власниками самовільно, а не подароване королем. Винайти простий герб не становило труднощів. Ситуація, в якій три дворянина, які не мали родинних зв'язків між собою, мали однакові герби, чи не була рідкістю, а лише доводила, що ці герби прийняті ними довільно. Коли на цьому грунті між власниками однакових гербів виникав спір, кожен апелював до короля як до останньої інстанції. Примітно, що дворянин, вимушений в результаті відмовитися від свого герба, втішався тим, що самостійно винаходив собі новий. Матеріали, зібрані під час "геральдичних візитів", лягли в основу англійської генеалогії та геральдики.

1.3 Українська геральдика.

На теренах України гербоподiбнi символи зустрiчаються уже в останнi столiття до нашої ери. Пiзнiше на основi родових знакiв сформувалися геральдичнi символи Київської держави. Найдавнiшою вiдомою князiвською емблемою, з тих що використовувалися в Київськiй Русi, є зображення у виглядi лiтери "Ш" на печатцi Святослава Iгоревича. Бiльшiсть дослiдникiв української символiки вважає за обов'язок вiдзначити, що термiн "тризуб" (дод. А.1.4) увiв до вжитку ще у XVIIIст. росiйський iсторик Карамзiн. Деякi дослiдники вважають цей знак символом Трiйцi - триєдиностi свiту, що згодом, пiсля прийняття християнства, почав набувати християнського трактування. Iснують iншi пояснення тризуба, тому марно перераховувати десятки i сотнi гiпотез, кожна з яких має свої сильнi та слабкi сторони. Археологiчнi знахiдки свiдчать, що зображення тризуба у рiзних видах зустрiчаються на дуже багатьох предметах часiв Київської Русi. В усiх випадках маємо справу iз знаком одного типу, який використовувався на монетах, будiвельнiй цеглi, зброї, металевих та ювелiрних виробах, в мiнiатюрах рукописних книг. Тризуб, котрий поширений на величезнiй територiї - вiд стiн Херсонеса (Севастополь) на пiвднi до Чернiгова на пiвночi - є нiмим свiдком, який немовби розповiдає про те, що український народ споконвiку живе на цій територiї, що кордони його земель зовнi виразнi i певнi, а знак тризуба немов би стоїть на їх сторожi.

Розпад Київської Русi на окремi удiльнi князiвства, що був узаконений Любецьким з'їздом князiв 1097р., поклав початок формуванню iсторичних українських земель. Невiдомо, чи iснували в часи Галицько-Волинського князівства власні символи найдавніших міст України, таких як Київ, Чернiгiв або Любеч. Цей етап в iсторiї вiтчизняної геральдики прийнято називати догеральдичним перiодом.

Наступний етап становлення i розвитку українських геральдичних символiв вiдносять до так званого ранньогеральдичного перiоду, який пов'язаний з перебуванням України у складi Великого князiвства Литовського. Деякий час зберiгалися не лише старi звичаї, але й територiальний подiл з однiєю лише рiзницею - княжi престоли зайняли литовськi намiсники, якi часто приймали православну вiру, знали мову мiсцевого населення.

В цей перiод територiя України починає зазнавати рiзноманiтних iноземних впливiв, що з точки зору геральдики часто мало визначальний характер на формування символiки того чи iншого регiону.

Завдяки поширенню на схiд нiмецьких колонiй ремiсникiв i торговцiв на територiї українських земель почало використовуватися магдебурзьке право. Цей юридичний акт, надавав ряд привiлеїв, серед яких було надання власного герба i печатки. Герб мiста зображувався в кольорi на спецiальному сувої; вiн також розмiщувався на ратушi i мiськiй брамi.

Пiсля Кревської унiї 1385р., яка поклала початок процесу об'єднання Великого князiвства Литовського та Польського королiвства i який завершився утворенням єдиної держави - Речi Посполитої, в литовських та українських феодалiв стали з'являтися польськi герби. Так званi "надаванi" герби отримувалися вiд короля i часто мiстили геральдичнi символи, не пов'язанi з мiсцевою iсторiєю, як-от: зiрки, зброю, рiзного роду хрести. Iнколи владою затверджувалися так званi "довiльнi" герби - тi, що використовувалися з давнiх часiв. Цi герби характеризуються бiльшою конкретикою у висвiтленнi мiсцевих особливостей - так, поєднання пiвмiсяця i хреста могло означати боротьбу християн з мусульманами, зображення фортечного муру означало наявнiсть у мiстi своєї влади, фiгури святих символiзували покровителiв мiста.

Оскiльки на той час бiльшiсть мiст мали статус приватних, належали тому чи іншому магнатові, герб власника часто ставав гербом мiста.

Починаючи з 1722р., проблемами геральдики в Росiї стала займатись спецiально створена Герольдмейстерська контора. Цей час вiдноситься до пiзньогеральдичного перiоду одержання нових або пiдтвердження i поновлення (з деякими змiнами) старих гербiв українських мiст у загальноросiйському масштабi.

Затвердження гербiв українських мiст пiзньогеральдичного перiоду розпочалося у другiй половинi XVIIIст. Незважаючи на спроби унiфiкацiї геральдичних символiв i приведення їх до певної єдиної системи, надмiрна централiзацiя часто призводила до протилежного - гербом мiста мiг стати якийсь випадковий символ чи асоцiацiя, пов'язана з назвою.

У XVIIIст. сталися новi змiни в територiальному устрої України. Затвердження гербiв мiст, що потрапили до складу Росiйської iмперiї, часто носило поверховий характер i мiстило в собi силу помилок з точки зору геральдичних правил. Дуже часто за основу брався герб польського перiоду, який мiстився в долiшнiй половинi перетятого щита; у горiшнiй же мiстився iмперський орел як символ "приєднання краю до iмперiї".

Перша половина XIXст. характеризується в Росiйськiй iмперiї вiдносним занепадом у геральдицi. На применшення значення герба як символа вiдносної свободи мiста вплинула також вiдмiна магдебурзького права у 1831р. Так тривало до 1856р., коли Департамент герольдiї очолив Б.Кене. За дуже короткий час ним були розробленi принципи створення гербiв i переглянутi всi наявнi герби, в тому числi i мiст України.

Розроблена вiдповiдна система прикрас, за якими можна було визначити статус мiста i його адмiнiстративне пiдпорядкування. Замiсть зображення iмперського герба вводилася вiльна частина, в якiй мiстився герб губернiї, де знаходилось мiсто; наявнiсть мiської корони символiзувала значимiсть мiста (дод. Б.1.5). Олександрiвська стрiчка з двома золотими колосками прикрашала герби мiст, що вирiзнялись землеробством i хлiбною торгiвлею; Олександрiвська з двома золотими якорями прикрашала герби приморських мiст; з двома виноградними гронами - герби мiст, що славились виноробством; з двома срiбними кирками - герби мiст, жителі яких займаються гiрничними промислами. Георгiївська стрiчка з двома прапорами, призначалась для фортець, що вистояли супроти ворога. I хоча переробцi пiдлягали всi герби, частина з них так i не дочекалась змiн..

Австрiйський уряд дотримувався дещо iнших принципiв в питаннях геральдики. Пiсля розпаду Австро-Угорської i Росiйської iмперiй на їх мiсцi виникло декiлька нових незалежних держав, i серед них - Українська Народна Республiка. 22 березня 1918р. старовинний княжий символ "тризуб" був затверджений в якості малого герба УНР.

Перiод 1920-1940р. з точки зору геральдики заслуговує на увагу лише по двох регiонах України - Закарпаттю i Буковинi. Радянський перiод в українськiй геральдицi навряд чи може бути названим не лише вдалим, а i хоча б вiддалено науковим. Традицiйна шаблоннiсть - шестерня i колосок, червоно-лазуровi кольори - як i iдеологiчне, здебiльшого некомпетентне втручання в процес герботворення, призвели до повного нiвелювання геральдичних знакiв радянського перiоду i фактичного перетворення їх на агiтацiйнi символи.

В 1991р., пiсля вiдновлення незалежностi України, українська геральдика вийшла на якiсно новий рiвень. Теперiшнiй її розвиток стало характеризують двi тенденцiї. Перша - це вiдновлення iсторичних гербiв, притаманних мiсту з давнiх часiв; друга - створення нових символiв, що вiдповiдають вимогам геральдики i не несуть в собi вiдбитка старої iдеологiї. Багато новостворених гербiв розробленi з урахуванням класичних правил. 28 червня 1996р. статтею 20 Конституції України затверджений малий герб держави – тризуб (дод. Б.1.6).

Звичайно, описати i врахувати всi обставини, котрi мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. На жаль, не завжди вдається встановити дату затвердження герба i його точне зображення. Так, неодноразовi територiальнi змiни та iсторичнi колiзiї призводили до втрати багатьох письмових привiлеїв, надаваних польськими королями. Частi територiальнi передiли значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чiтку класифiкацiю належностi того чи iншого мiста до конкретного iсторичного регiону. Тому герби розмiщенi за сучасним обласним подiлом в алфавiтному порядку для кожної з областей.

Висновок.

Історія гербів почалася багато тисяч років тому. Всі давні цивілізації мали в традиції священні зображення, які супроводжували всі важливі історичні події. Декілька факторів сприяло появі гербів. В першу чергу - феодалізм і хрестові походи, але породив їх знищуючий і животворящий вогонь війни. Традиція - зображувати на гербах святині роду, міста чи держави - зберігалася досить довго. Важливе місце у вивченні гербів займали герольди.

Французька назва геральдики - "blason" - походить від німецького "blasen" - "сурмити в ріг". Передбачається, що українське слово "герб" запозичене з польської "herb" і зустрічається в багатьох слов'янських і германських говірками (herb, erb, irb) у значенні спадкоємець або спадщину.

Отже, герби набувають все більшого значення в країнах Західної Європи. В Англії з XII століття герольди користуються пошаною при дворі королів. Звання герольда ставало почесним, в нього зводять лише після якоїсь битви, турніру або церемонії.

Герáльдика (лат. heraldus — «опові́сник») — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання. Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.

На теренах України гербоподiбнi символи зустрiчаються уже в останнi столiття до нашої ери. Пiзнiше на основi родових знакiв сформувалися геральдичнi символи Київської держави. Найдавнiшою вiдомою князiвською емблемою, з тих що використовувалися в Київськiй Русi, є зображення у виглядi лiтери "Ш" на печатцi Святослава Iгоревича. Етапом становлення i розвитку українських геральдичних символiв є так званий етап ранньогеральдичного перiоду, який пов'язаний з перебуванням України у складi Великого князiвства Литовського. Оскiльки на той час бiльшiсть мiст мали статус приватних, належали тому чи іншому магнатові, герб власника часто ставав гербом мiста. Затвердження гербiв українських мiст пiзньогеральдичного перiоду розпочалося у другiй половинi XVIIIст. Незважаючи на спроби унiфiкацiї геральдичних символiв i приведення їх до певної єдиної системи, надмiрна централiзацiя часто призводила до протилежного - гербом мiста мiг стати якийсь випадковий символ чи асоцiацiя, пов'язана з назвою. В 1991р., пiсля вiдновлення незалежностi України, українська геральдика вийшла на якiсно новий рiвень. Теперiшнiй її розвиток стало характеризують двi тенденцiї. Перша - це вiдновлення iсторичних гербiв, притаманних мiсту з давнiх часiв; друга - створення нових символiв, що вiдповiдають вимогам геральдики i не несуть в собi вiдбитка старої iдеологiї. Звичайно, описати i врахувати всi обставини, котрi мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОЇ СПАДЩИНИ ЗА ТЕМОЮ РОБОТИ

2.1 Значення символів, кольорів та інших засобів у геральдиці.

Оскільки герби досягли найбільшого розквіту в середньовіччі, в період хрестових походів та лицарських турнірів, класичний герб є тісно пов'язаний з обладунком лицаря і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту. До них належать щит, шолом, нашоломник або клейнод, намет і девіз. Іншими елементами, не так пов'язаними з лицарським побутом, є корона, щитотримачі та мантія (Б.2.7).

Головною частиною герба є щит (дод. Б.2.8). Повторюючи собою обриси бойового щита, геральдичний щит змінював свою форму разом зі зміною тактики бою. В 11 столітті, щоб повністю захистити постать воїна від атаки противника, бойові щити робили майже в ріст людини, тому і геральдичні щити того часу були вузькі і довгі, причому, вони звужувалися донизу в гострий кут. З часом лицарі почали послуговуватися коротшими і ширшими щитами, відповідно змінилася і форма щитів геральдичних. В епоху розквіту Середньовіччя, коли турніри стають для лицарського стану важливою частиною життя, і для турнірів, навіть, створюється окремий лицарський обладунок, геральдичний щит став декоративнішим, втративши при цьому простоту і строгість.

За період існування геральдичного щита, його форма постійно змінювалась, вона була трикутною, овальною, майже прямокутною і такою, що імітувала кінську збрую. Врешті класичним у геральдиці стає так званий ґотичний щит, який може бути зображений за допомогою прямокутника і двох дуг, що перетинаються внизу. Він легкий для виконання і зручний для розміщення на ньому геральдичних фіґур.

Поле щита як правило поділяється на частини (В.2.9). Чотири основні поділи (розтин, перетин, скіс праворуч і скіс ліворуч) можуть поєднуватися найрізноманітнішими способами. З виокремленням менших частин поля утворюються головні (почесні) та другорядні геральдичні фігури:

- почесних геральдичних фігур є вісім: глава, край, балка, стовп, перев'яз, кроква (шеврон), костиль і хрест (дод. В.2.10);

- другорядних геральдичних фігур понад трьохсот, з них найчастіше зустрічаються дванадцять: облямування (зовнішнє та внутрішнє), квадрат, вільна частина, клин, вістря, брусок, цегла або ґонта, ромб, веретено, турнірний комір, коло (монета), щиток (серце щита) (дод. В.2.11).

На щиті зображають також негеральдичні гербові фігури, умовно розділені на три групи: природні, штучні та фантастичні.

Нерідко гербова фіґура містить натяк на прізвище власника або назву його маєтку — так звані називні (номінальні) герби.

Корона (дод. Г.2.12) поміщається на шолом або, як в державних гербах, прямо над щитом (наприклад, княжа корона в гербі Ліхтенштейну). Корона вказує на положення її власника в суспільній ієрархії та титул володаря герба.

Спочатку корони поміщали тільки на гербах суверенів. Як правило, корона на гербі монарха повторювала своїм виглядом оригінал. Інші шляхетські корони (Герцогські або князівські, графські, баронські і прості шляхетські), які з'явилися пізніше, в кожній європейській країні були однаковими в межах одного титулу, і мало відрізнялися одна від одної в різних країнах. Так:

- у Німеччині, геральдика якої справила значний вплив на центральноєвропейську геральдику, графська корона має дев'ять зубців з перлами на кінцях, баронська — сім, а проста шляхетська — п'ять;

- в Речі Посполитій шляхетська корона, покладена на шолом, символізує рівність шляхти, хоча деколи це правило порушувалось і використовувалися рангові, в основному німецькі, корони. Князівські герби з самого початку вінчалися червоними шапками, підбитими горностаєм.

Стінні корони, складені з кріпосних башт і стін, поміщаються в міських гербах.

Використання корони для прикраси щита і як гербова фігура прийшло, ймовірно, від монет — при французькому королеві Филипі VI почали чеканити монети, на зворотному боці яких зображалася корона. Тоді тільки королі поміщали корони в свої герби, але з розвитком феодалізму навіть найдрібніші феодали почали носити корони і прикрашати ними герби. Дуже часто корона не є знаком належності до королівської або княжої родини, а виконує чисто декоративну функцію. Ця геральдична корона, або діадема, поміщається на шолом як нашоломок, підтримує сам нашоломок замість бурлета, або разом з ним, розташовуючись зверху.

Важливою частиною герба є шолом (дод. Г.2.13), хоча і з'явився він лише в 14 столітті. Шолом поміщається над щитом. В геральдичних системах Західної Європи існували різні типи шоломів, що залежали від титулу чи звання власника герба. Навіть положення шолома — пряме, повернуте вправо чи вліво — мало відповідати усталеним правилам.

У гербі французьких королів шолом був золотим, розташовувався прямо і мав підняте забрало, бо його володар мусив все бачити і знати. На герцоґських і князівських гербах шоломи були срібні з позолотою і розташовувалися також прямо. Маркізи також мали право на розміщений у фас шолом, але уже з чистого срібла. На графському гербі срібний шолом повертали на три четверті вправо. Нетитулована шляхта мала сталеві шоломи, цілком повернуті вправо. У бастардів на гербах шоломи були повернені вліво і мали опущене забрало;

В англійській геральдиці золотий шолом з гратчастим забралом, повернений прямо був для гербів суверенів і принців королівської крові. Срібний шолом із золотим гратчастим забралом, повернений геральдично праворуч, — для перів. Срібний шолом з піднятим забралом, повернений прямо, — для баронетів і лицарів. Срібний турнірний шолом, повернений геральдично праворуч, — для есквайрів і джентльменів.

Шоломи прикрашалися нашоломниками або клейнодами. Крім чисто психологічного фактора (клейноди мали лякати коней противника), вони допомагали уникати трагічних помилок під час бою — дозволяли розпізнавати лицаря, обличчя якого було закрите забралом. Спочатку для клейнотів використовували пір'я страусів чи павичів, роги звірів тощо. У 13 столітті були модні фіґури людей та тварин, виготовлені з легких матеріалів: шкіри, дерева, пергаменту. Та з часом, у зв'язку з незручністю таких нашоломників у бою, їх стали вживати тільки на турнірах, а ще пізніше — лише у гербах. Часто в клейнод переносилися головні фігури з герба. Так в клейноді герба Сас поміщено стрілу, Леліви — півмісяць та зірку тощо. Зустрічаються герби з декількома шоломами, що мають різні нашоломники (дод. Д.2.14).

Головні типи нашоломників такі: роги, крила, пір’я і прапори, природні фігури (людини або тварин), штучні фігури, щитові дошки, головні убори.

Намет (ламбрекен) нагадує цілий або порваний плащ, що також є оздобою шолома, зображається у вигляді прикріпленої до шолома матерії. Виник з потреби охороняти голову лицаря від сонячного проміння та від дощу. Особливо актуальним це стало під час Хрестових походів, коли європейці зіткнулися з гарячим кліматом Святої Землі. Подерті в боях хустки та пелерини, що покривали голови визволителів Гробу Господнього, стали особливою гордістю лицарів, доказом відваги їхнього власника. З часом ці непоказні хустки на гербах змінилися разом із зміною смаків епохи.

Зовнішня і внутрішня поверхні намета повинні бути забарвлені змінно фініфтю і металом, причому в сучасній геральдиці прийнято офарблювати поверхню намета головним кольором щита, а виворіт (підбивку) — головним металом щита. Останнє правило вважається штучно привнесеним в геральдику в період, коли «жива геральдика» поступилася місцем «канцелярській» («паперовій»). Таким чином, принципи класичної геральдики порушуються, якщо:

- поверхня намета буде металевою, а підбивка — фініфтяним;

- забарвлення намета не відповідатиме забарвленню гербового щита.

Намет може бути розфарбований з використанням хутра. Іноді намет покривається щитовими фігурами, вишитими на його поверхні, а іноді поверхня намета усіюється дрібними негеральдичними фігурами, наприклад, липовим листям, зірками, серцями і тому подібним.

Якщо в гербі використовуються два, три і більше шоломів, у кожного з них повинен бути персональний намет. Намет може бути розфарбований не в два, а в чотири кольори (особливо, коли щит складений з двох гербів). В цьому випадку права сторона намета забарвлюється в кольори почеснішої частини герба — правою, а ліва — в кольори лівої частини герба.

Можна виділити три типи шоломового намету, кожний з яких відповідає певному періоду розвитку геральдики:

- цілий, з рівним або вирізаним краєм (XIV століття) (дод. Д.2.15);

- у вигляді вузьких довгих смуг матерії (XV століття) (дод. Д.2.16);

- у вигляді рослинного орнаменту (XVI століття) (дод. Д.2.17(1), дод. Д.2.17 (2)).

Щитотримачами називаються фігури, що розташовані по сторонах щита і підтримують його. Вони поділяються на:

- тримачі — постаті лицарів, дикуни з дубинами, ангели (дод. Е.2.18);

- звірі — леви, орли, грифони, єдинороги, що ніби підтримують герб і виражають покору і вірність (дод. Е.2.19).

Щитотримачі можуть бути узяті не з класичної геральдики, а виступати самостійними символами чого-небудь. Наприклад, в безлічі державних гербів молодих країн Африки, Азії і Америки щитотримачами є найхарактерніші представники місцевої фауни — кенгуру, страус (Австралія), антилопи, тигри, зебри. Зокрема на великому гербі Кіровограда щитотримачами є лелеки.

Щитотримачі можуть уособлювати собою захисників, підвладних чи національність власника герба.

Постаментом називається платформа, на якій стоять щитотримачі і на якій розташовується весь герб в цілому (дод.Е.2.20). Це може бути горб або лужок, як на гербі Великобританії, крижина, як на гербі Ісландії, різьблена плита, як на гербі Швеції, гори, як на гербі Малаві, або острів в морі, як на гербі Мальти. Постаментом може бути і химерно зігнута гілка, схожа на деталь чавунних грат, як на гербі князів Барклай-де-Толлі-Веймарн.

Постамент не є обов'язковим елементом герба, їм часто служить девізна стрічка. Щитотримачі завжди повинні стояти на постаменті, якої б форми він не був. Винятком є тільки щитотримачі, ширяючі в повітрі, тобто ангели, що летять.

Мантія — традиційна частина парадного одягу монарха. Зустрічається в гербах суверенів, а також представників вищої аристократії, що ведуть свій родовід від удільних князів (дод. Е.2.21).

На геральдичну мантію можна дивитися як на предмет одягу, але, ймовірно, і як на нагадування про намет, в якому лицар відпочивав і переодягався під час турніру, і про намети, в яких хрестоносці вкривали від негоди зброю і обладунки під час військових походів.

Мантія як правило зображається пурпуровою, підбитою горностаєм або лисицею і стягнутою в кутах золотими шнурами з китицями. На деяких великих державних гербах (наприклад, на великому гербі Російської імперії) поверх мантії зображається покров — круглий намет з тієї ж матерії.

У західноєвропейській геральдиці однією з форм підвищення достойності герба було поміщення на ньому орденів. Право на це мали особи, нагороджені відповідними орденами. Спочатку їх поміщали біля клейноту, потім почали підвішувати під щитом. У центральноєвропейській (польській) геральдиці, де сповідувалася рівність шляхти, ордени на гербах не розміщали.

Девіз — короткий вислів, як правило, написаний на стрічці внизу щита. Іноді девізи розміщуються в гербі без стрічки, якщо щит круглий, девіз зазвичай пишеться навколо щита. Очевидно, основою для девізу спочатку міг служити рицарський бойовий клич. Але девізом може бути короткий вислів, що нагадує про якусь важливу історичну подію. або виражаюче кредо власника герба.

Девіз не є обов'язковою і постійною частиною герба, тому власник може змінювати його за своїм бажанням. Кольори стрічки і букв повинні відповідати основним кольорам і металам герба. Девізна стрічка як правило розташована внизу герба, під постаментом або на її фоні (дод. Ж.2.22).

Геральдичні кольори (тинктури) розділяються на метали, хутра і фініфті (емалі). У класичній геральдиці використовуються сім кольорів: два метали і п'ять емалей, та два хутра. Спочатку було тільки чотири кольори — червоний, синій, чорний і білий, але потім з'явилися додаткові кольори: зелений, жовтий і пурпуровий. Жовтий і білий, спочатку незалежні від золота і срібла кольори, пізніше стали замінювати ці два метали, і як самостійні вже не використовувалися.

Згідно з трактатом «L'Arbre де Батай», часів французького короля Карла V (XIV ст.), спочатку в геральдиці використовувалися лише чотири кольори: червоний, синій, білий і чорний. Незабаром додалися зелений, жовтий (золотий), і пурпуровий, а в англійських гербах, крім того, з'явився помаранчевий. У зв'язку з поширенням звичаю прикрашування щитів золотом і сріблом, близько 1400 року був затверджений поділ тинктур на благородні метали і фініфті. Білий і жовтий кольори, що замінювали метали, як самостійні кольори більше не використовувалися. Вивчення частоти використання кольорів і металів у Франції показало, що коли в середньовіччі домінував червоний колір, то починаючи з XIII століття, відбувалося стабільне зростання у вжитку на гербах синього кольору, який в XVII столітті став переважати за рахунок застосування його в гербах простолюдинів (хоча в гербах знаті залишився домінувати червоний). Сьогодні синій колір є найпоширенішим в європейській геральдиці, залишаючи інші тинктури далеко позаду (хоча в Стародавньому Римі він вважався «варварським», а в епоху царювання Карла Великого жоден з представників знаті не дозволив би собі з'явитися прилюдно в одязі синього кольору, так як він зазвичай призначався для буднів). Синій колір став сприйматися як вишуканий тільки за часів Людовика Святого. Найрідкіснішим кольором в геральдиці (з основних) в усі часи був зелений.

В класичній геральдиці використовуються лише два метали — золото та срібло.

Золото (Or) — король металів, символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання. Графічно позначається точками, усіяними по полю. Замінює собою жовтий колір.

Срібло (Argent)— символізує благородство, відвертість, а також чистоту, невинність і правдивість. Графічно зображається пустим полем. Замінює собою білий колір.

Проте в геральдиці деяких країн, наприклад Польщі, присутній ще один метал — сталь.

В класичній геральдиці спершу використовували лише синій, чорний та червоний кольори, які потім доповнили зеленим та пурпурним.

Лазур (Azure) або Синій — символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність, або просто небо. Графічно позначається горизонталними лініями. Отримувався при змішуванні кобальту і ультрамарину.

Червінь (Gules) або Червоний — символізує хоробрість, мужність, любов, а також кров, пролиту в боротьбі. Графічно позначається вертикальними лініями. Отримувався при змішуванні сурику і кіноварі.

Зелень (Vert) або Зелений — символізує надію, достаток, свободу і радість, але може і просто означати луг трав. Графічно позначається діагональними лініями справа наліво. Отримувався при змішуванні хрому і рослинної зелені.

Чернь (Sable) або Чорний — символ обережності, мудрості, постійності у випробуваннях, а також печалі і трауру, смутку. Графічно позначається перетином горизонтальних і вертикальних ліній. Наносився паленою слоновою кісткою.

Пурпур (Purpure) або Пурпуровий — символізує благочестя, помірність, щедрість і верховне панування. Графічно позначається діагональними лініями зліва направо.

Західноєвропейські додаткові емалі. У західноєвропейській (переважно в англійській) геральдиці присутні також декілька рідкісних тинктур, що використовуються з 1600 року:

Оранжевий (Orange) або Помаранчевий позначається вертикальними пунктирними лініями. Може ототожнюватися з рудувато-брунатним. Притаманний англійській геральдиці.

Брунатний (Brunatre/Tenne) або Коричневий позначається перетином діагональних ліній з права з вертикальними лініями. Зустрічається в польській геральдиці (пол. brunatny).

Часто ототожнюється з рудувато-брунатним (Tenne/Orange-tawny), який позначається перетином діагональних ліній з ліва з горизонтальними лініями або діагональних ліній з права з вертикальними лініями.

Багряний (Murrey) позначається перетином правих і лівих діагональних ліній.

Кривавий (Sanguine) позначається перетином горизонтальних ліній з діагональними лініями з права. Може ототожнюватися з багряним.

Ці тинктури не належать ні до емалей, ні до металів, ні до хутра і класифікуються як відтінки, т.зв. «натуральні кольори». У геральдиці, коли мова йде про фігуру, пофарбовану таким кольором, завжди застосовується термін «натуральне забарвлення». У класичній геральдиці діяв принцип, згідно з яким замість натуральних кольорів підбиралися схожі до них за характером геральдичні тинктури (наприклад, олені і собаки зображувалися чорними або червоними, леви — золотими або червоними, людське тіло — срібним або червоним). В сучасній українській геральдиці вони не використовуються.

Існує два традиційних геральдичних хутра: горностаєве і біляче. Традиція використовувати в геральдиці хутра відбувається, ймовірно, від давнього звичаю оббивати щити хутром тварин.

Горностаєве хутро умовно зображується у вигляді чорних хрестиків (цяточок), розширених до низу, на срібному полі, чи більш натуралістично: чорними хвостиками на срібному полі з текстурою хутра (дод. Ж.2.23). Горностаєвий хутро буває чотирьох видів: «ermine» — біла область з чорними цятками, «горностай», — чорна область з білими цятками (противогорностаєве), «erminois» — золота область з чорними цятками. Є також і хутро «pean» (шкіра) — зображуване чорною областю з золотими цятками.

Біляче хутро умовно зображується білими і блакитними шоломоподібними фігурами, розташованими поперемінно (це пояснюється особливістю забарвлення білки, хутро якої є сіро-блакитне на спині і біле на череві, так що, коли шкурки зшивалися, темне хутро чергувалося з білим) (дод. Ж.2.24). Біляче хутро, як і горностаєве, може бути протибілячим. Різновид білячого хутра, що зустрічається тільки в англійській геральдиці — «potent», яке зображується не щитоподібними, а Т-подібними почерговими фігурами.

Тож треба пам’ятати про традиції, що склалися в найкращу добу геральдики та керуватися її правилами без поправок на сучасний смак та актуальність, бо можливості її і так дозволяють у символічній формі передати будь яку ідею.

Основні правила геральдики: В зображенні гербового щита можуть використовуватись два метали та п’ять емалей (кольорів). При цьому:

• метал на метал та колір на колір не накладається;

• поле щита або суцільне, або певним чином поділене на двоє або більше полів, що звуться геральдичними фігурами;

• зображення, що розміщені в геральдичних фігурах або перекривають їх, звуться гербовими фігурами;

• гербова фігура повинна, по можливості, займати 2/3 відповідної геральдичної фігури;

• гербові фігури можуть бути лише традиційними, тобто тими, що використовувались в середньовіччі; зображення, наприклад, сучасної техніки або символіки не припускаються;

• герб повинен бути якомога лаконічнішим, тобто не перевантажуватись гербовими фігурами, інакше він погано прочитуватиметься;

• гербові фігури зображуються в стилізованому вигляді, з мінімумом деталей.

2.2 Сучасна символіка міст та учбових закладів.

Для того щоб розробити герб, до уваги було прийнята українська символіка, символіка Дніпропетровська та різних навчальних закладів.

В першу чергу була розглянута українська символіка різних часів.

Герб Війська Запорізького - в ширшому трактуванні символ Великої України взагалі (без Києва) (дод. Ж.2.25). Символізує героїчну добу історії нашої нації, козацьку спадкоємність Українців, нашу завзятість, впертість і відчайдушність в обороні Рідного Краю.

Герб Королівства Галичини і Лодомерії - в ширшому трактуванні символ Західної України і Галичини (дод. Ж.2.26). За походженням є Гербом Галицьких королів. Зображується згідно національних Українських кольорів - золотим на синьому тлі. Водночас є символом духовного й культурного центру України - міста Львова.

Герб міста Києва - столиці Української Держави, найдревнішого міста Східної Европи. Зображує Архангела Михаїла - Святого покровителя, захисника і оборонця цієї Української перлини (дод. Ж.2.27). За леґендою, під час нападу на Київ печенігів у 1036 році Архангел Михаїл у вигляді молодого хлопця повідомив Короля Русі Ярослава Мудрого (який з військом тоді був поза столицею) про цей напад і в такий спосіб врятував місто.

Прапор боротьби за Волю України (дод. З.2.28). Виник у середині ХХ століття як символіка Української Національної Революції. Має багато трактувань, з яких найбільш розповсюджені „Воля або смерть" (червоний - традиційний колір волі; чорний - колір жалоби по умерлим), „кров борця за Україну на чорній Українській землі".

Червоно-чорне кольорове сполучення дуже поширене в Українській вишивці, в візерунках, в народному малюванні і є дуже древнім за походженням, можливо, воно мало сакральне значення.

Прапор Війська Запорізького - стяг малинового кольору, традиційно вважається Козацьким Прапором (дод. З.2.29). Малиновий колір є в геральдиці кольором шляхетності й рицарства, перемоги та відваги.

Бойовий Тризуб - Тризуб із зображенням середнього зуба у вигляді Меча є символом боротьби проти ворогів України, помсти катам нашого народу, справедливої відплати (дод. З.2.30). Виник у 1920-х роках у середовищі Українських Націоналістів, використовувався як офіційний символ ОУН; від 1940 року був емблемою ОУН полковника А. Мельника.

Герб Дніпропетровська мав дещо інший вигляд аніж зараз. Напрямки розвитку міста та зміна влади за історичними епохами впливала на символіку міста.

Так герб Дніпропетровська Російського періоду (дод.З.2.31), затверджений в 1796р, виглядав так: на щиті з главою, розтятою червоним і лазуровим, зображувався меч, що пронизує молодий місяць, на рукояті меча хрест і срібний щиток з лаврами і миртовим вінцем виражають приєднання цього краю від Порти Оттоманської. На першій частині глави дев'ятипроменева зірка, на другій золотий сніп. Щит встановлений на піраміду з вензелем її імператорської величності і короною, що представляє місто Катеринослав, прикрашене ім'ям і славою Катерини II. На п'єдесталі піраміди написаний 1787р., що зображує її величності присутність.

Герб Російського періоду, затверджений 29 липня 1811р., також видозмінився (дод. З.2.32). На лазуровому полi золоте вензелеве iм'я Катерини II, поставлене серед цифр, що означають рiк заснування мiста. Навколо вензеля - дев'ять зiрок, що означають переселення Iмператрицi Катерини II у вiчне блаженство i славу. Щит увiнчаний iмператорською короною, яка показує Найвище покровительство цiй Губернiї.

У 1970 році герб був знову видозмінений (дод. З.2.33). На червоному щиті з лазуровою базою золотий ливарний ківш над трьома зеленими пагорбами, що супроводжується золотою зірницею. На базі - дві срібні хвилі. Щит увінчаний шестернею з написом "Дніпропетровськ".

Сучасний герб Дніпропетровська не змінений і донині (дод. І.2.34). Він був затверджений 6 вересня 2001р. На лазуровому полі покледені в косий хрест срібні козацька шабля і стріла вістрями догори, над ними три срібні зірки з сімома променями, одна під двома. Щит обрамований картушем з золотого дубового листя і прикрашений золотою міською короною. На лазуровій девізній стрічці напис "Дніпропетровськ".

Перехрещені срібні шабля та стріла як данина традиції перейшли з печатки Кодацької паланки Війська Запорозького, центр якої, Новий Кодак, увійшов до меж сучасного Дніпропетровська. Разом із семипроменевими зірками вони символізують козацькі витоки історії міста. Стріла є символом руху, прагнення до нових висот, шабля - символом захисту, сили й могутності великого міста, яке завжди стоїть за державу, за Україну. Зірки символізують також бризки розплавленого металу, що є уособленням головної промислової галузі міста - металургії, яка наприкінці ХІХ - початку ХХ століть сприяла перетворенню невеличкого провінційного Катеринослава на один з найбільших індустріальних центрів України. Зірки також є уособленням космосу і відображають ракетну галузь, яка в ХХ столітті активно розвивалась у Дніпропетровську і зробила його космічною столицею України. Лазур символізує води могутнього Дніпра, що наповнюють місто життєвою енергією, золото - славу й багатство, срібло - досконалість і добру волю.

На думку фахівців, намальований Головним художником С. Полюшкіним герб по суті не відображає спадщину, яку представляє таке величезне індустріальне місто, з визначною, особливою історією, яким є Дніпропетровськ. Зважаючи на те що зображення на гербі не у відповідності з зображенням на печатці Кодацької паланки, а також те, що подібні зображувальні композиції вже є на кількох українських гербах, герб Дніпропетровська, у теперішньому вигляді, не є кращим із його можливих варіантів.

Крім іншого, важливою і характерною особливістю є те, що у створеному, на противагу рекомендованому Геральдичним товариством, картушу гербу рівнозначно зображено синьо-червону стрічку, що символізує 72-х річну історію Радянської України і символ із тисячолітньою історією - синьо-жовту стрічку, а також менш значиме положення, у нижньому кутку зображення, малинової стрічки - символу українського козацтва, історія якого налічує близько п'яти століть. Таким чином, чого у гербі більше - мистецтва політичного плакату, чи дійсно геральдичного дизайну - висновки робіть самі.

Незважаючи на належну повагу до символіки дубового листя, його зображення на картуші герба Дніпропетровська викликає великий сумнів. Для міста характерним є дерево з гідним уваги символічним змістом - акація (що було вірно засвідчено, відповідно геральдичному дизайну, у проекті герба Дніпропетровської області). Можна лише здогадуватися, - яке конкретне чи виключне значення мають для Дніпропетровська дуби.

На початку 2003 р. із долішньої частини картушу гербу м.Дніпропетровська було вилучено жолудь, а під кінець 2003 р. дубове листя на картушу тихо але помітно погустішало.

Навчальні установи також сторіччями використовували герби. Університети часто отримували герби їх засновників, як, наприклад, коледж Христа в Кембріджі, заснований леді Маргарет Бьюфорт. Ітонський коледж в 1449 році отримав герб від свого засновника короля Генріха VI.

Багато приватних і комерційних фірм і сьогодні прагнуть отримати герб, оскільки наявність такого герба додає фірмі солідність і надійність.

Так, наприклад на гербі Дніпропетровського університету економіки та права зображена книга, шо є символом знань. На основі чинного гербу Національної металургійної академії України було створено герб кожного факультету (дод. І.2.35). Так самі виконавці символів для всіх факультетів НМетАУ пишуть: «Ми вважали за доцільне забезпечити стильову єдність нових факультетських емблем й герба академії. Потрібно було створити такі символи, щоб з першого погляду без додаткових пояснень було зрозуміло, що відповідний факультет входить до складу саме Національної металургійної академії. Адже, скажімо, механікобудівні, економічні, гуманітарні факультети є й в інших навчальних закладах. То ж, було визначено, що для втілення певних ідей у нових емблемах, як і в гербі академії, бажано застосовувати абстрактні геометричні фігури і обов’язково має використовувати чорно-золоту кольорову гаму НМетАУ.»

Дніпропетровський національний унівеситет також має власну атрибудику (дод. І.2.36). Внизу герба - напис «Дніпропетровський національний університет». Зображені на гербі предмети символізують різні напрямки підготовки навчального закладу, а колоси навколо щита свідчать про те що університет є українським. Напис «Docento discimus» в пер. з латинської означає «навчаючись ми вчимося».

Висновок.

Оскільки герби досягли найбільшого розквіту в середньовіччі, в період хрестових походів та лицарських турнірів, класичний герб є тісно пов'язаний з обладунком лицаря і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту.

Герби зазвичай складаються з таких елементів: геральдичного щита, геральдичного шолома, намету (покривала, розірваного на шматки, зазвичай має верхню сторону в колір головної фініфті герба, а підкладку - в колір головного металу), корони, нашоломника, щитотримачів(зображення людей, алегоричних фігур або «геральдичних звірів», що стоять на задніх лапах), мантії і девізу.

Геральдичні кольори (тинктури) розділяються на метали, хутра і фініфті (емалі). У класичній геральдиці використовуються сім кольорів: два метали і п'ять емалей, та два хутра. В класичній геральдиці використовуються лише два метали — золото та срібло. В класичній геральдиці спершу використовували лише синій, чорний та червоний кольори, які потім доповнили зеленим та пурпурним. Щодо хутра, то існує два традиційних геральдичних хутра: горностаєве і біляче.

Розробляючи герб, дотримуються основних правил геральдики. Так наприклад, герб повинен бути якомога лаконічнішим, тобто не перевантажуватись гербовими фігурами, інакше він погано прочитуватиметься, гербові фігури зображуються в стилізованому вигляді, з мінімумом деталей, гербова фігура повинна, по можливості, займати 2/3 відповідної геральдичної фігури та інше.

Щодо сучасної символіки, то було розглянуто українські герби різного часу (Герб Війська Запорізького, міста Києва, Бойовий Тризуб, герб Дніпропетровська) та герби різних навчальних закладів. В залежності від того, які напрямки навчання присутні у різних університетах та посилаючись на історію навчальних закладів, герби відрізняються символікою та кольорами. Так, наприклад на гербі Дніпропетровського університету економіки та права зображена книга, шо є символом знань. На основі чинного гербу Національної металургійної академії України було створено герб кожного факультету. Дніпропетровський національний унівеситет також має власну атрибудику. Внизу герба - напис «Дніпропетровський національний університет». Зображені на гербі предмети символізують різні напрямки підготовки навчального закладу, а колоси навколо щита свідчать про те що університет є українським. Напис «Docento discimus» в пер. з латинської означає «навчаючись ми вчимося».

Висновок

Геральдика - дисципліна, що вивчає герби як історичні джерела. Винахід і використання всякого роду знаків і символів властиво людині. Прообрази гербів - різні символічні зображення, що поміщаються на військові обладунки, прапори, персні та особисті речі - застосовувалися ще в давнину.

Історія гербів почалася багато тисяч років тому. У Стародавньому Єгипті символи супроводжували все життя людини та мали дуже важливе значення в житті держави. Подібна традиція існувала і в Стародавній Греції. Всі давні цивілізації мали в традиції священні зображення, які супроводжували всі важливі історичні події. Вважається, що герби з'явилися в X столітті. Ключовою точкою в історії гербів стали знамениті хрестові походи XI-XIII століть. Важливе місце у вивченні гербів займали герольди. Герольд повинен був добре знати генеалогію шляхетних родин, чиї представники брали участь у боях, і вміти розпізнавати герби лицарів, які з'їхалися на турнір.

Французька назва геральдики - "blason" - походить від німецького "blasen" - "сурмити в ріг" і пояснюється тим, що коли лицар під'їжджав до бар'єра, що огороджує місце проведення турніру, він сурмив у ріг, щоб сповістити про своє прибуття.

На теренах України гербоподiбнi символи зустрiчаються уже в останнi столiття до нашої ери. Українська геральдика пройшла безліч етапів. Зі зміною влади на українських землях змінювалась і символіка міст. В 1991р., пiсля вiдновлення незалежностi України, українська геральдика вийшла на якiсно новий рiвень. Звичайно, описати i врахувати всi обставини, котрi мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. Частi територiальнi передiли значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чiтку класифiкацiю належностi того чи iншого мiста до конкретного iсторичного регiону.

Оскільки герби досягли найбільшого розквіту в середньовіччі, в період хрестових походів та лицарських турнірів, класичний герб є тісно пов'язаний з обладунком лицаря і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту. До них належать щит, шолом, нашоломник або клейнод, намет і девіз. Іншими елементами, не так пов'язаними з лицарським побутом, є корона, щитотримачі та мантія.Геральдичні кольори (тинктури) розділяються на метали, хутра і фініфті (емалі). У класичній геральдиці використовуються сім кольорів: два метали і п'ять емалей, та два хутра.

Тож треба пам’ятати про традиції, що склалися в найкращу добу геральдики та керуватися її правилами без поправок на сучасний смак та актуальність, бо можливості її і так дозволяють у символічній формі передати будь яку ідею. Для того щоб розробити герб, до уваги було прийнята українська символіка, символіка Дніпропетровська та різних навчальних закладів.

Дата добавления: 2015-10-21