31Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:

31 Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади.

2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Інші органи держави.

Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;

- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;

- гарантування діяльності органів державної влади.

Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада). Для обох форм публічної влади притаманна низка спільних ознак:

– спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;

– інституційний характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути (органи публічної влади);

– легітимність;

– відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

– об’єднання підвладних за територіальною ознакою;

– загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;

– безперервність функціонування (за наявності окремих тимчасових органів);

– універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;

– обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;

– функціонування у правових формах (нормотворчій, установчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній), тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою і оформлення владних рішень правовими актами;

– можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;

– право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення; самостійне формування бюджету.

32 Основоположні засади правового статусу органів державної влади, порядку їх формування та компетенції визначаються Конституцією України. На основі та відповідно до Конституції України приймаються закони, які більш детально визначають порядок формування, форми діяльності та повноваження державних органів. Складовими елементами конституційного статусу органів державної влади є наступні:

а) конституційні принципи формування, організації та діяльності органів державної влади (народний суверенітет, державний суверенітет, поділ державної влади, законність, тощо);

б) організаційна структура органів державної влади;

в) компетенція державних органів, тобто коло питань, що відносяться до предмету відання конкретного державного органу та повноваження щодо їх реалізації;

г) форми та методи діяльності органів державної влади.

Система норм Основного Закону України, що закріплюють статус державних органів, становить конституційний інститут – засади організації державної влади України.

Оскільки носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, то саме він прямо або опосередковано наділяє своєю владою усі державні інституції. Безпосереднє здійснення народом своєї установчої влади по відношенню до державних органів знаходить своє втілення, насамперед, у проведенні періодичних вільних виборів на основі демократичних принципів загального, рівного, прямого виборчого права та таємного голосування. Відповідно до Конституції України, народ безпосередньо обирає лише Верховну Раду України та Президента України, які, в свою чергу, спільно чи окремо формують усі інші державні органи. Відповідно Верховна Рада України та Президент України є органами первинного представництва, а уся система органів виконавчої та судової влади, як і інші, передбачені Основним Законом України державні інституції – це органи вторинного представництва.

33 Принципи організації й діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування — це керівні ідеї, положення, що відображають закономірності формування, функціонування і розвитку органів публічної влади, на яких ґрунтується їх організація й діяльність. У юридичній літературі існує класифікація принципів на загальні й інституційні (спеціальні), конституційні і законодавчі, матеріальні і процесуальні, організаційні і функціональні1.

Загальні принципи є основними засадами організації й діяльності всіх або більшості органів публічної влади, а інституційні (або спеціальні) характерні для окремих органів публічної влади. До загальних принципів належать принципи гуманізму, народовладдя, верховенства права, поділу влади, законності, гласності, поєднання єдиноначальності і колегіальності, оптимальної децентралізації, поєднання виборності і призначуваності та інші.

-Принцип гуманізму передбачає безумовний пріоритет прав і свобод людини в діяльності органів публічної влади.

-Принцип народовладдя знайшов закріплення у ст. 5 Конституції України, яка проголошує народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади.

-Принцип унітаризму встановлений у ст. 2 Основного Закону, яка визначає, що Україна є унітарною державою.

-Принцип верховенства права, визначений у ст. 8 Конституції України, спрямований на утвердження права як фактора прогресивного, демократичного, гуманістичного розвитку суспільства і держави.

-Принцип поділу влади закріплений у ст. 6 Основного Закону і полягає у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

-Принцип поділу влади спрямований на раціоналізацію та оптимізацію діяльності державного апарату.

-Принцип законності врегульований у ч. 2 ст. 19 Основного Закону України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.

-Принцип гласності вимагає обов'язкового дотримання безперешкодного руху інформаційних потоків у системі публічної влади, широкої поінформованості громадян про організацію й діяльність органів публічної влади.

34. Парламент— є найвищим представницьким органом держави й обирається населенням. На відміну від інших виборних представницьких органів (установчих зборів, конституційної асамблеї) парламент діє на постійній основі. Діяльність парламенту, його взаємодія з іншими вищими органами державної влади називається парламентаризмом. Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади – загальнонаціональних або місцевих – крім її Верховної Ради.

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і назви парламенту – “Верховна Рада України”.

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції).

Конституційно-правовий статус Верховної Ради України обумовлений визначеною Конституцією України змішаною (президентсько-парламентською або квазіпрезидентською) формою правління і характеризується такими суттєвими рисами:

1) підзвітністю і підконтрольністю уряду (Кабінету Міністрів України) парламенту;

2) наявністю у глави держави (Президента України) досить широких повноважень, пов'язаних з діяльністю парламенту (законодавча ініціатива, право розпуску Верховної Ради України, право вето тощо).

Це дозволяє віднести Верховну Раду України до парламентів змішаного типу

35 Повноваження Верховної Ради України визначають її місце та роль у житті держави. Зважаючи на зміст та призначення, їх можна поділити на декілька груп.

Повноваження, пов´язані зі внесенням змін до Конституції України (у межах і порядку, передбачених Розділом XIII Основного Закону (п. 1 ст. 85).

Прийняття законів (може приймати закони з будь-яких питань у межах своїх повноважень (п. З ст. 85 Конституції України), крім цього, ст. 92 Конституції України містить широкий перелік питань, які визначаються чи встановлюються виключно законами України (права та свободи людини і громадянина, їх гарантії; основні обов´язки громадянина; порядок застосування мов; правовий режим власності; територіальний устрій країни; порядок направлення Збройних Сил України до інших держав; засади місцевого самоврядування; порядок використання та захисту державних символів тощо).

Установчі (надання згоди на призначення Президентом України Прем´єр-міністра; може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів(статті 87,115 Конституції України); розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови державного Комітету телебачення і радіомовлення України та ін.), судової влади та прокуратури (відповідно до ст. 85 Конституції України, обирає суддів безстроково; призначає третину від складу Конституційного Суду України, надає згоду на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора України, висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади), власних парламентських структур (призначає та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає їх; затверджує перелік та обирає голів комітетів Верховної Ради України; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії; призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України, затверджує структуру її апарату); інших органів державної влади (призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; за поданням Президента України призначає та звільняє з посади Голову Національного банку України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України); сприяє формуванню органів місцевого самоврядування (призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, приймає закони про засади їх функціонування) тощо).

Визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку (пункти 5, 6 ст. 85 Конституці

ї України).

Визначення взаємовідносин між Верховною Радою України та Президентом України (п. 10 ст. 85 Конституції України).

Здійснення зовнішніх функцій держави (пункти 5, 14, 32 ст. 85 Конституції України).

Бюджетно-фінансові та контрольні (затверджує Державний бюджет України та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення щодо звіту про його виконання; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо).

36 АКТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ - — правові форми реалізації компетенції законод. органу. Основними актами є закони, постанови, заяви та звернення. Провідне ж місце належить законам. Питання, які є предметом регулювання законами України, порядок розробки, прийняття та оприлюднення цих актів визначаються Конституцією України, а також Регламентом Верховної Ради України. У формі постанови вирішуються питання, віднесені до відання ВР України, крім визначених ст. 92 Конституції. Постанови приймаються більшістю голосів від конст. складу ВР, крім випадків, передбачених Осн. Законом. Напр., рішення про усунення Президента д-ви з поста в порядку імпічменту приймається не менш як 3/4 від конст. складу ВР. Заяви і звернення переважно приймаються з різних політ, питань. Вони ухвалюються у вигляді постанов ВР України. Акти ВР України публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газ. «Голос України» та ін. друк, період.

37 Комітети Верховної Ради. Комітети - постійно діючі органи, які створюються на строк повноважень Верховної Ради України на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій. Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Функції парламентських комітетів визначено в Законі України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. (ст. 5). їхні функції:

1) законопроектна

2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань із цих питань, зокрема на засіданнях Верховної Ради України;

3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради країни, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади

5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету

6) попередній розгляд і підготування висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів

7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України

Тимчасові спеціальні комісії створюються Верховною Радою для підготування і попереднього розгляду відповідних питань, наприклад, для доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.

Тимчасова спеціальна комісія згідно з Регламентом Верховної Ради обирається із загалу народних депутатів України, які дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії повинен забезпечувати представництво не менш як по одному депутату від кожної зареєстрованої депутатської групи або фракції. Голова комітету Верховної Ради не може бути обраний головою тимчасової спеціальної комісії.

3. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, за умови, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради. Ви­сновки і пропозиції таких спеціальних слідчих комісій згідно з Конституцією України (ч. 5 ст. 89) не є вирішальними для слідства і суду.

Верховна Рада України четвертого скликання 15 травня 2002 р. утворила 24 комітети:

з питань аграрної політики та земельних відносин;

з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

з питань будівництва, транспорту і зв'язку;

з питань бюджету;

з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;

з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; та ін.

Крім того, утворено спеціальну контрольну комісію з питань приватизації.

38 Згідно зі ст.88 Конституції України, Голова Верховної Ради України: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Україну у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України. Визначені Конституцією повноваження Голови Верховної Ради України деталізовані у Регламенті Верховної Ради України та інших законах. Зокрема, відповідно до ст.4.3.8 Регламенту, Голова Верховної Ради України на виконання визначених Конституцією повноважень:

– представляє Верховну Раду в Україні та за її межами;

– забезпечує взаємодію Верховної Ради України з органами виконавчої, судової влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування;

– вживає заходів для охорони та захисту честі й гідності Верховної Ради, її органів та окремих депутатів;

– веде засідання Верховної Ради, забезпечує дотримання під час їх проведення Регламенту Верховної Ради (засідання мають вестись державною мовою);

– підписує акти, прийняті Верховною Радою України, засвідчуючи цим відповідність їх змісту прийнятим даними органами рішенням;

– видає розпорядження про опублікування актів Верховної Ради, що не потребують наступного підписання Президентом України;

– забезпечує дотримання розпорядку і розпису роботи Верховної Ради України, її Секретаріату;

– призначає і звільняє службовців Секретаріату Верховної Ради, здійснює інші повноваження, що стосуються проходження ними державної служби; щодо фахівців і посадових осіб здійснює ці повноваження за погодженням з відповідними комітетами Верховної Ради України;

– розпоряджається використанням приміщень, споруд, обладнання, а також територій, що перебувають у віданні Верховної Ради України;

– забезпечує контроль за діяльністю Секретаріату Верховної Ради України;

– затверджує положення про документооборот у парламенті України;

Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник Голови Верховної Ради виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних комітетів Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання.

Перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді України законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання.

Заступник Голови Верховної Ради здійснює організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань ефективного здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень.

39 Апарат Верховної Ради України включає в себе 900 штатних одиниць. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. реорганізована структура апарату Верховної Ради України і діє у складі таких підрозділів:

- Керівництво апарату;

- Секретаріат;

- Головні управління, управління, відділи і сектори.

Секретаріат включає в себе секретаріати:

а) Голови Верховної Ради України;

б) першого заступника Голови Верховної Ради України;

в) заступника Голови Верховної Ради України;

г) комітетів, депутатських фракцій, груп.

Головні управління:

а) науково-експертне;

6) юридичне;

в) документального забезпечення;

г) організаційне.

До управлінь відносяться:

а) інформаційне;

б) комп'ютерних систем;

в) по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування;

г) забезпечення міжпарламентських зв'язків;

д) кадрів;

е) справами.

До відділів і секторів віднесено:

а) зв'язків з органами правосуддя;

б) контролю;

в) з питань звернень громадян;

г) перший;

д) мобілізаційної роботи.

Згідно з вищеназваною постановою Верховній Раді України передається Національна Парламентська бібліотека. Видавництво Верховної Ради України перетворюється в самостійний госпрозрахунковий підрозділ, що забезпечує діяльність Верховної ради України. Вивчається питання про можливість функціонування Інституту законодавства Верховної Ради України як самостійного підрозділу при Верховній Раді України.

Очолює апарат його керівник. Він призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Вона також затверджує кошторис апарату та його структуру. Голова Верховної Ради організовує роботу апарату.

40 Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, що дає можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України.

Принципами статусу народного депутата України є:

- вільний депутатський мандат;

- здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;

- несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;

- рівноправність депутатів;

- депутатська недоторканність і депутатський індемнітет.

Строк повноважень народного депутата України - 5 років (ч. 1 ст. 76 Конституції України).Повноваження народного депутата України починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України від моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом.

41 Законодавством України закріплюються права, обов'язки та гарантії діяльності народного депутата України у Верховній Раді, виборчих округах та політичних партіях. У Верховній Раді народний депутат має право: а) ухвального голосу з усіх питань, що їх розглядає Верховна Рада України; б) одного голосу; в) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; г) пропонувати питання для розгляду Верховній Раді та її органам; д) ставити питання про визнання законопроекту терміновим, внесення його на всенародне обговорення чи референдум; е) вносити проекти актів на розгляд Верховної Ради та її органів; є) вносити пропозиції і поправки до проектів законів та інших актів; ж) право законодавчої ініціативи; з) брати участь у перевірці додержання законів; й) брати участь у комітатах і тимчасових комісіях; і) об'єднуватися в депутатські групи та фракції; ї) право депутатського запиту та інші права, передбачені законом.

До обов'язків народного депутата відносять: а) необхідність бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України; б) брати участь у контролі за виконанням законів; в) нести відповідальність за невиконання обов'язків.

42 Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, Регламентом Верховної Ради, законами «Про комітети Верховної Ради» від 4 квітня 1995 р. та «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. в редакції закону від 22 березня 2001 р.

Верховна Рада України є правомочною за умови обрання не менше 2/3 від її конституційного складу, тобто 300 народних депутатів.

На першу сесію новообрана Верховна Рада збирається не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше її засідання відкриває найстарший за віком народний депутат. Для ведення першої сесії Верховна Рада обирає Президію сесії, тимчасову лічильну і мандатну комісії.

Президія сесії визначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради, організовує роботу парламенту та підписує прийняті акти до обрання Голови Верховної Ради. З обранням Голови Верховної Ради Президія сесії припиняє свою діяльність.

Лічильна комісія організовує підведення підсумків голосування.

Мандатна комісія перевіряє законність повноважень народних депутатів. Повноваження народних депутатів визнаються шляхом голосування.

Верховна Рада України працює сесійно, тобто основними організаційно-правовими формами діяльності Верховної Ради є сесії та засідання.

Сесії Верховної Ради можуть бути:

- чергові, які починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року;

- позачергові, які скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента України;

- у разі введення воєнного або надзвичайного стану Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання.

Сесії проводяться у формі пленарних засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій.

Засідання Верховної Ради проводяться, як правило, відкрито. За рішенням більшості від конституційного складу Верховна Рада може проводити закриті засідання. Рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом особистого голосування народних депутатів у звичайному чи поіменному режимі.

43 Основу законодавчої діяльності становить законодавчий процес. Законодавчий процес — це діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов`язана з поданням до законодавчого органу проекту закону, розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням в дію законів, а також з формуванням єдиної системи законодавства України, яка здійснюється за процедурою, визначеною Конституцією України і законами України.

Стадіями законодавчого процесу є:

а) законодавча ініціатива;

б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

в) розгляд проекту закону Верховною Радою України;

г) прийняття та введення в дію закону;

д) підписання прийнятого Верховною Радою України закону Президентом України;

е) набрання чинності законом.

Особливою формою здійснення законодавчої діяльності є прийняття закону за народною ініціативою всеукраїнським референдумом.

Суб'єктами законодавчого процесу в Україні є визначені Конституцією України суб'єкти права законодавчої ініціативи та Верховна Рада України.

Перша стадія законодавчого процесу — законодавча ініціатива, зводиться до внесення на розгляд Верховної ради законопроекту. Право на здійснення такого роду дій іменується правом законодавчої ініціативи. Згідно Конституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові України, ВР, депутатам Верховної Ради, Урядові України, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів України. Це право належить також Конституційному судові України, Верховному Судові України і Вищому Арбітражному Судові України із питань їхнього ведення.

44. Істотним важелем у механізмі державного управління суспільства зарубіжних країн є глава держави. Він начебто вивершує всю систему органів влади и управління, і юридич­но йому в цій системі належить першорядне місце. У більшості зарубіжних країн функції глави держави доручаються одноособовому органу. Залежно від форми правління — це або президент1, або монарх2. Щодо народів, які живуть у державах з монархічною формою правління, то вони називають себе підданими його величності короля, імператора, шейха і т. ін., а з республіканською — громадянами.

Винятковим є виконання функції глави держави колегіальним органом. Так, у Швейцарії функції глави держави згідно з чинною Конституцією 1999 р. виконуються Федеральною радою, яка одночасно єй урядом країни.

Молоді національні держави, що утворилися вході національно-визвольних революцій і і після розпаду колоніальної системи, також сприйняли інститут одноособового глави держави (Індія, Єгипет, Конго та ін.).

У постсоціалістичних країнах також конституційним правом закріплений інститут одноособового глави держави (Болгарія, Чехія, Польща та ін.).

Державне право зарубіжних країн розглядає звичайно главу держави як носія вищої виконавчої влади, а також як вищого представника держави у сфері міжнародних відносин. Так, ст. її (розд. 1) Конституції США 1787 p. говорить: "Виконавча влада здійснюється Президентом Сполучених Штатів Америки...". Про широкі владні повноваження глави

Президент (лат. praesidens) —- той, хто сидить попереду.

Монарх (грец. monarches — самодержець) — спадкоємнийглава держави в монархії

45. Характер завдань, що стоять перед Президентом України, широкий спектр повноважень і висока політична відповідальність глави української держави обумовлюють необхідність створення чіткої системи гарантій президентської діяльності. Слід звернути увагу на те, що вони досі не знайшли належного, послідовного і комплексного відображення у чинному законодавстві. Тому виявлення і систематизація гарантій президентської діяльності потребує аналізу відповідних положень вітчизняного та зарубіжного конституційного законодавства, їх порівняння з прерогативами монарха та гарантіями депутатської діяльності як найбільш близькими за змістом державно-правовими інститутами. Застосування такого підходу дає можливість викласти систему гарантій діяльності Президента України у такому вигляді:

1.Юридичні гарантії: а) вказівка у Конституції України вичерпного переліку підстав дострокового припинення повноважень глави держави; б) неможливість зміщення Президента Верховною Радою України, за винятком процедури імпічменту; в) отримання президентського мандата безпосередньо від народу; г) регламентація усіх повноважень глави держави виключно на конституційному та законодавчому рівні; д) заборона передачі президентських повноважень будь-якій іншій особі; е) право недоторканності на час виконання президентських повноважень; є) загроза відповідальності за посягання на честь і гідність Президента; ж) конституційне закріплення загальнообов’язковості його актів; з) довічне збереження звання Президента; і) право глави держави звертатися до народу з посланнями з метою отримання підтримки політичних ініціатив.

Основні функції і повноваження Президента України визначаються Конституцією України. За Конституцією України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (статті. 102,106 Конституції).

46. Рада національної безпеки і оборони України - це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президенті України. Його правовий статус визначається Конституцією України і Законом України «Про Раду національної безпеки і оборону України» (5 березня 1998 р.).

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. У його склад входять за посадою: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби Безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ У країни. Інші члени Ради національної безпеки і оборони призначаються Президентом України. Організацію роботи І виконання рішень забезпечує Секретар Ради національної безпеки і оборони України, що призначається і звільняється Президентом.

Рада національної безпеки і оборони України має наступні функції:

1) внесення пропозицій Президенту України щодо реалізації основ внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація і здійснення контролю над діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в мирний час;

3) координація і здійснення контролю над діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки І оборони в умовах військового або надзвичайного положення і при виникненні кризових ситуацій, загрозливих національній безпеці України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України ухвалюються не менше ніж двома третинами голосів його членів. Ухвалені рішення вводяться вдію указами Президента України.

Дата добавления: 2015-10-21