Проблеми застосування митного законодавства» 2 страница

Владно-організуючий характер правозастосовної діяльності митних органів є однією із основних її властивостей. Він потягає у тому, що цю діяльність здійснюють спеціально уповноважений орган у галузі митної справи, регіональні митниці та митниці й їх посадові особи. Вона здійснюється в установлених за коном формах і завершується винесенням індивідуальних правових актів, приписи яких є обов'язковими для осіб і органів, яким вони адресовані. Виконання цих приписів забезпечується як юридичними засобами, наприклад можливістю застосування заходів адміністративного примусу, так і організаційно матеріальними - використанням технічних засобів митного контролю. Іншими словами, застосування права має місце там і тоді, де і коли є владне рішення митного органу з приводу конкретної життєвої ситуації що має юридичне значення і передбачена нормами митного законодавства. Владність рішення митного органу передбачає встановлення певного виду відносин між ним та громадянином чи суб'єктом ЗЕД, в якому домінує імператив. Ця імперативність передбачає:[19]

- односторонність волевиявлення органу, що наділений владними повноваженнями, хоча іноді ініціатором видання акта виступає не сам цей орган,

- категоричність передбаченого цим актом веління,

- обов'язковість владних рішень для виконавців підпорядкованість їх волі

- забезпеченість і охорону таких рішень примусовою силою держави.

Владність забезпечує узгодженість дій суб'єктів та учасників правозастосовної діяльності, підтримує їх дисципліну, на її основі акти застосування права набувають обов'язковості та забезпечуються всіма засобами які є в розпорядженні у держави.

Правозастосовна діяльність митних органів є не тільки формою реалізації права, а й правовою формою їх управлінської діяльності, оскільки вона відображається ззовні як використання ними владною впливу на учасників суспільних відносин у митній сфері та внутрішньої організації управлінської діяльності в системі митної служби. Правозастосування посідає в адміністративній діяльності важливе місце, оскільки безпосередньо пов'язане із здійсненням митними органами своїх завдань та функцій у процесі. Правозастосуванням розробляються правові акти зміст яких відображає особливості реалізації окремих функцій митних органів (як основних, так і допоміжних) і які по суті, індивідуалізуються цими актами. Такий єдиний і разом із тим складний процес.

За змістом і властивостями правових норм, що застосовуються митними органами, та безпосередньою метою діяльності ми пропонуємо в межах правозастосовної діяльності розрізняти такі її підвиди:

регулятивну (оперативно-виконавчу),

правоохоронну,

контрольну, установчу

та реєстраційно-дозвільну.

Правозастосування здійснюють фактично всі посадові особи митної служби котрі відповідно до своїх повноважень приймають рішення, які повинні бути законними, правильними та об'єктивними.

У системі митної служби є спеціалізовані підрозділи, на які покладено значну кількість функцій щодо організації, координації та методичною керівництва правозастосовчої діяльності - це юридична служба, до якої входять

- юридичний департамент,

- відділи у складі департаменту,

- юридичні служби митного органу, спеціалізованого митного управління, організації.

11. Принципи та ознаки застосування норм митного права.

Ознаки застосування норм митного права:

1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи (МО та її ПО), і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень.

2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі вимог норми митного права. Полягає в «прикладенні» норми митного права до конкретної особи, конкретних обставин.

3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій (встановлений порядок і процедура застосування, передбачені законом).

4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

5. Здійснюється на основі норм права.

6. Має юридично оформлений характер — завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правозастосовним актом.

7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).

Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обґрунтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки: 1) в межах компетенції, повноважень певного державного органу, закріплених в законодавстві; 2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується; 3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом; 4) у точній відповідності зі змістом закону; 5) у формі, передбаченій законом. Обґрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосовуваної норми, які є об'єктивно істинними, правильними, вірогідними. Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що, коли застосовувана норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який дозволяє найкращим, найефективнішим, оптимальним способом досягти мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

Також до принципів застосування норм митного права необхідно віднести принцип наукової організації правозастосування і правомірного використання вільного розсуду у правозастосовній діяльності митних органів.

12. Організаційно-правовий механізм застосування норм митного законодавства

Правозастосовна діяльність у загальному вигляді являє собою владну, організуючу діяльність митних органів та їх посадових осіб, що забезпечує трансформацію загальних правил поведінки й діяльності громадян і суб’єктів господарювання, яка міститься в правових актах, у площину їх конкретно-індивідуальних дій. У результаті її здійснення встановлюються конкретні суб’єктивні права і обов’язки учасників митно-правових відносин, що ґрунтуються на індивідуальних правових актах, прийнятих митними органами. Правозастосовну діяльність митних органів можна розглядати як самостійну форму реалізації норм митного законодавства;

Застосування норм митного права виконує 2 функції: 1) право забезпечувальну; 2) ф-цію індивідуального впливу норми митного права на суспільні відносини.

Механізм правозастосування - складне структурне утворення, яке включає наступні елементи: владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень; діяльність, направлену в сферу суспільних відносин; надання учасникам допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог; здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.

В механізм правозастосування повинні входити також суб'єкти правозастосовної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права.

Елементи механізму правозастосовної діяльності можуть виконувати різні функції форм і засобів державного управління митною справою. За юридичною природою правозаст. дія-ть являє собою 1) специфічну форму реалізації митно-правових норм; 2) служить засобом організації правового застосування норм митного права і методом державно-владного впливу на суспільні відносини. Структура складається з юридичних вимог, митних правозастосовних актів і митних правовідносин, спрямованих на практичну орг.-ію мит.справи, здійснення відповідних форм м/к з метою прийняття рішень інд. х-ру, оформлення прийнятих рішень у вигляді актів застосування норм митного права, забезпечення виконання цих актів учасниками митних правовідносин. Правозастосовна діяльність включає: встановлення фактичних обставин митної справи; вибір, пошук відповідної митно-правової норми для вирішення справи; усвідомлення її мети і змісту; прийняття по справі рішення або інд.митного акта; виконання цього акта.

13. Митний правопорядок як результат забезпечення режиму законності у сфері митних правовідносин.

У найбільш широкому вигляді поняття «законність» та її співвідношення з поняттям «правопорядок» надане С.С. Алексєєвим, який зазначає, що законність – це вимога строгого, неухильного дотримання і виконання всіх юридичних норм, всіх правових розпоряджень всіма суб’єктами, тобто громадянами, їх об’єднаннями, посадовими особами, державними органами. Перш за все – тих юридичних норм, які містяться в законах (звідси її назва – «законність»).

На відміну від законності правопорядок трактується як реальне забезпечення та реалізація суб’єктивних прав, дотримання юридичних обов’язків усіма громадянами, посадовими особами, органами та організаціями. В юридичній літературі правопорядок визначається як певна система суспільних відносин, які ґрунтується на основі права і законності, як заснована на праві і законності організація суспільного життя, що відображає якісний стан суспільних відносин, або як стан практичної підпорядкованості суспільних відносин, що виражають реальне практичне здійснення вимог законності.

Поняття «правопорядок» і поняття «законність» взаємопов’язані тим, що правопорядок є наслідком дотримання, застосування законності. Митний правопорядок – це стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, пов’язаних із переміщенням через м.к.У товарів, ТЗ та інших предметів, реалізацією управлінських повноважень МО та прав учасників таких правовідносин; він виражає реальне, практичне здійснення вимог законності. Правопорядок - це результат дії законності, що виражає ступінь здійснення її вимог, строгого, неухильного дотримання і виконання юридичних норм, суспільно-політичних вимог (рівність всіх перед законом, верховенство закону тощо). При визначенні правопорядку необхідно «виходити із розуміння правопорядку як об’єктивно обумовленого стану, властивості соціального життя, яке характеризується внутрішньою узгодженістю й урегульованістю системи правових відносин і зв’язків, заснованих на реалізації демократичних, гуманістичних принципів і нормативних основ права і законності; прав, свобод і обов’язків всіх суб’єктів.

Отже, митний правопорядок можна визначити як систему суспільних відносин у сфері транскордонного переміщення, у яких поведінка суб’єктів є правомірною, відповідною до їх повноважень і компетенції, встановлених законом, як стан упорядкування соціальних зв’язків, результат впровадження митно-правових норм в реальні суспільні відносини. Основними ознаками правопорядку є: а) він передбачений у нормах права; б) виникає при застосуванні норм права; в) забезпечується всіма можливостями державної влади; г) створює умови для урегулювання суспільних відносин; д) є результатом законності.

Правопорядок і законність співвідносяться в такий спосіб: а) правопорядок являє собою ціль правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші НПА, здійснюється удосконалювання законодавства, вживаються заходи для зміцнення законності; б) не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалення правового регулювання і забезпечення законності; в) зміцнення законності неминуче призводить до зміцнення правопорядку; г) конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності.

14. Юридична сила та момент набрання чинності акту як чинника впливу на механізм реалізації й застосування митно-правової норми.

На відміну від норм багатьох інших галузей права, митно-правові норми містяться не лише в законах, указах, постановах уряду, а й у численних нормативних актах органів Державної митної служби України та інших органів держави.

Плюралізм форм вираження норм митного права зумовлює одну з особливостей їх застосування. Суб’єкт застосування цих норм у разі сумніву повинен перевірити обов’язкову їхню силу, переконатися в тому, що обрана норма підзаконного акта відповідає закону, норма акта нижчого не суперечить нормам акта відповідного вищого органу, норма акта галузевого органу митного управління не розходиться з нормами акта відповідного органу загальної компетенції.

Для застосування митно-правової норми потрібно знати початок і кінець дії норми у часі. Аналіз актів, котрі регламентують порядок вступу в силу законів, указів, постанов і розпоряджень уряду, актів, які приймаються Держмитслужбою, свідчить, що час набрання чинності митно-правових норм визначається по-різному, а саме:

а) з моменту, вказаного в самому НПА;

б)з настанням відповідних подій, з якими пов’язано видання акта;

в) по закінченні відповідного строку з дня опублікування акта;

г)з моменту прийняття НПА;

д)з моменту одержання нормативного акта адресатом застосування(виконавцем).

Відповідно до ч.1 ст.9 Митного кодексу України закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності. Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законодавством України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях. Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку. Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей закон або акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня. Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на конкретну дату, цей закон або акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.

Нормативний акт діє у митній сфері до того часу, доки він не буде скасований, визнаний таким, що втратив силу, а також до терміну, визначеного в самому акті, або протягом періоду. Необхідного для досягнення відповідної мети, або, нарешті, до терміну, встановленого законом.

Якщо нормотворчий орган вказує, які акти (або окремі норми, статті цих актів) і з якого часу визначаються такими, що втратили силу, то питання про дію цих актів і норм зрозуміле. Інша справа, коли в певному акті не вказано терміну втарти сили діючих раніше норм митного права. Таке становище в законодавчій техніці досить ускладнює застосування норм митного права, оскільки в певний період тільки за допомогою порівняння нових актів зі старими можило встановити, якою мірою (повністю або частково) старі акти втратили силу.

Важливою вимогою застосування митно-правових норм є перевірка їх дії у просторі. При цьому потрібно виходити зі співвідношення складових частин митного законодавства України, яке діє на всій території країни, Автономної Республіки Крим, в окремих економічних зонах, а також за межами України (поширюється на українських громадян, які проживають за кордоном).

15. Принцип законності, обгрунтованості, доцільності – правові принципи митного законодавства України.

Вимога законності: компетентні органи та їх службові особи в процесі вирішення митної справи можуть застосовувати норму тільки в межах наданих їм повноважень та відповідно до її змісту. Обов’язкове дотримання митно-процедурного порядку застосування норм, що забезпечує чітке втілення митної норми в життя. Вимога додержання законодавства включає також і обов’язок органів та ПО застосовувати митно-правові норми. Незастосування певної норми у випадках, коли це прямо приписується органу законом, буде означати порушення законності. Правозастосовна діяльність має здійснюватися у визначеній законом формі. Органи повинні правильно обирати правові норми, належним чином їх тлумачити, суворо додержуватися їх змісту, не виходити за їх межі, здійснювати правильну кваліфікацію справи і приймати рішення відповідно до приписів цих норм. Вимоги законності щодо застосування митно-правових норм передбачають, що їх вплив повинен здійснюватися у межах компетенції ОДВ і в рамках вимог чинного законодавства.

Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування митно-правової норми. Суб’єкта застосування цікавлять факти, події, для регулювання яких митно-правові норми прийняті. Прийняття правозастосовного рішення повинно базуватися на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, що так чи інакше впливають на її зміст, мають юридичне значення. Правильно застосувати норму – застосувати її на підставі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно протікає. Питання вирішується після всебічної перевірки фактів. Сумнівні і неперевірені факти не можуть слугувати підґрунтям для вирішення і не повинні братися до уваги. Вимога обґрунтованості тісно пов’язана із законністю: повне і всебічне дослідження фактів, на підставі яких виноситься правозастосовних акт у справі, є обов’язковою вимогою законності. Акт застосування митно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований.

Вимога доцільності – це оптимальне досягнення цілі, сформульованої у нормі, у конкретній ситуації. Йдеться про доцільність у межах, встановлених законом. Від практичної доцільності багато у чому залежить ефективність застосування митно-правової норми. Доцільність означає, що суб’єкт застосування норми зобов’язаний максимально враховувати об’єктивні обставини справи меті прийняття того чи іншого рішення. Співвідношення між законністю і доцільністю є співвідношенням між вимогою точного виконання припису нормативно-правових норм та оперативною самостійністю правомочного суб’єкта в застосуванні норм, які дозволяють йому враховувати всі обставини конкретної ситуації у процесі здійснення митної справи. Доцільність – означає прийняття оптимального рішення за обставин, що склалися, що дозволяє досягти мети митно-правової норми.

16. Принципи справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, обєктивності та істинності – правові принципи митного законодавства України.

Принцип справедливості ґрунтується на формально-визначених у нормах права міркуваннях про справедливість за тих чи інших життєвих обставин. Основним гарантом утвердження справедливості та усунення несправедливого ставлення є здійснення повноцінного юрисдикційного провадження, яке відповідає букві закону. Хоча адміністративний процес - це процес формування власної думки держави як зацікавленої сторони правовідносин, функції здійснення процесу тотожні тим, що властиві суду. Справедливість є необхідною умовою юрисдикційного провадження ще й тому, що без з'ясування волі об'єкта управління правозастосовчий акт не буде справедливим. Правовому регулюванню піддається саме вольова поведінка суб'єкта права. Тому без з'ясування такої волі, що є найбільш значимою для правозастосування обставиною, неможливо стверджувати з упевненістю про повну відповідність ситуації вимогам процесуального права.

Як слушно зауважує О.Михайленко, при прийнятті правозастосовчого акту, незалежно від виду органу, посадові особи мають керуватись справедливістю, гарантії якої неможливі без права на слушність своєї думки і доведення її перед державою [147, с.44]. Для правозастосування як форми правової діяльності справедливість має три значення.

По-перше, вона проявляється у справедливості відносин, закріплених у матеріально-правових приписах і реалізуються через процес.

По-друге, цей принцип проникає в усі процесуальні дії в ході правозастосування.

А по-третє, справедливість проявляється в приписах індивідуально-правового акту.

Принцип об’єктивності спрямований на якнайповніше виключення з адміністративної діяльності проявів суб’єктивізму, однобічності й упередженості з боку посадових осіб митних органів. Своє соціальне призначення адміністративна діяльність митних органів повною мірою може реалізуватися лише в тому разі, якщо застосування норм митного законодавства ґрунтується на повному та всеохоплюючому дослідженні матеріалів, що належать до справи. Сутність принципу об’єктивності в забезпеченні встановлення, аналізу й оцінки реальних фактів, що мають значення для прийняття обґрунтованих рішень щодо розв’язання конкретних ситуацій та вчинення подальших дій. Принцип об’єктивності варто розглядати як обов’язковість усіх уповноважених посадових осіб митних органів глибоко та всебічно досліджувати всі обставини, що обумовлюють ті чи інші варіанти їхньої поведінки та рішень у процесі здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Суть принципу гуманізму полягає у повазі до гідності і прав особи. Така вимога звернута до всіх оточуючих дану особу суб'єктів права. Тому гуманізм належить до принципів, що є визначальними при побудові та діяльності апарату держави. Він полягає у пріоритетності загальнолюдських цінностей над будь-якими. Саме через це будова системи державних органів повинна бути адекватною ефективному механізму задоволення інтересів особи і суспільства в цілому, а не узгоджуватися з егоїстичними інтересами можновладців. Виходячи із принципу гуманізму, чиновникам забороняється, прикриваючись формальними процесуальними приписами, принижувати гідність особи, ущемляти її необхідні потреби та інтереси. Правозастосування існує лише для того, щоб реалізувати права та обов'язки громадян. А засоби, як відомо, повинні відповідати меті - безпечному існуванню та розвитку особи у суспільстві. Вибір процедурних форм, які не відповідають цій меті, гальмує або взагалі заважає реалізації ідей гуманізму. Гуманізм, крім того, присутній у всіх принципах правозастосування.

Принцип об'єктивної істини в адміністративному процесі поширюється, на думку О.К.Застрожної, як на процесуальну, так і поза процесуальну (не врегульовану процесуальними нормами) діяльність учасників адміністративного провадження. Вона зауважує, що уповноважені органи зобов'язані вживати всіх заходів для з'ясування дійсних обставин справи, які передбачено правом, а також йому не суперечать.

Принцип об’єктивної істини проявляється у вимозі, згідно з якою всі факти об’єктивної дійсності, які є предметом дослідження в юрисдикційному провадженні, повинні бути правильно і повно відображені у відповідних актах, які регулюють діяльність митників. Під час прийняття рішення по адміністративній справі посадова особа митного органу свої висновки повинна ґрунтувати на фактах реально існуючої дійсності. митна служба в особі компетентних посадових осіб зобов’язана зібрати і оцінити всі докази, тобто всі фактичні дані щодо наявності або відсутності порушення митних правил, винності певної особи в його вчиненні та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тобто докази як на користь цієї особи, так і все, що свідчить проти неї.

Принцип истинности предполагает установлениев каждом юридическом деле полнейшей достоверности. В поисках истины юристдолжен быть честным, прежде всего, перед самим собой, продуманно и взвешеноосуществлять служебно-профессиональные действия, подбирать юридические факты.

Змістом цього принципу є відповідність висновків, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. МО покликані встановити всі ті факти, що дозволяють йому дати правильну оцінку всьому фактичному складу справи. зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зобов'язаний створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Всебічне з'ясування обставин справи означає, з'ясувати всі питання по справі – як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи відповідно до правил належності та допустимість доказів, – не тільки тих, що подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом.

Об'єктивне з'ясування обставин справи – це обґрунтованість висновків, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного ставлення МО та учасників справи

17. Основні стадії (етапи) правозастосовної діяльності митних органів України.

Застосування норм митного права (як і застосування норм інших галузей права) необхідно розглядати як процес, що являє собою відповідну чергу стадій, котрі в сукупності і складають поняття процесу застосування норм митного права. Аналіз стадій правозастосовного процесу щодо митної справи дозволяє розкрити його специфіку, конкретні функції та склад елементів, що його утворюють. Стадії можна визначити як сукупність процесуальних дій або процесуальних відносин, об’єднаних спільною функціонально наближеною процесуальною метою. А загальному вигляді стадія є самостійний елемент юридичного процесу, що становить частину визначеної в часі структури, котра складається з об’єктивної логічної послідовності здійснення відповідного числа дій щодо прийняття процесуального акта.

Процесуальні стадії можна також визначити і як елемент процесуальної форми, що характеризує динамічну, часову сторону юридичного процесу, тобто елемент, який конкретизує початковий, проміжний кінцевий етапи розгляду юридичної справи.

Слід відрізняти стадії процесу застосування норм митного права та митно-процесуальні дії, які наповнюють зміст стадій. Стадії правозастосування процесу щодо митної справи може бути визнана автономною за умови додержання умов: 1) кожна окрема стадія повинно характеризуватися своїми специфічними завданнями, які відрізняються від завдань інших стадій; 2) стадія повинна бути неминучою, об’єктивно необхідною в цьому процесі; 3) повноваження та правовий статус суб’єктів на кожній стадії мають відрізнятися від статусу й повноважень суб’єктивного складу інших стадій; 4) кожна наступна стадія є контрольною для попередньої; 5) кожна стадія повинна являти собою сукупність процесуальних дій та відносин, встановлених законом, завершуватися прийняттям рішення і закріплюватися у відповідному акті застосування норм митного права; 6) на окремих стадіях правозастосування діють різні режимно-правові характеристики: принципи правозастосовної діяльності, юридичні гарантії, способи та методи контролю тощо.

Існують різні думки щодо кількості стадій процесу застосування норм. Виділяють від 2 до 5 стадій.

Чинне законодавство, яке регулює діяльність митних органів, встановлює чітку нормативно-правову регламентацію стадій функціонального характеру. Кожна така стадія має свої межі в часі та просторі, складається зі специфічної діяльності, яка здійснюється митними органами, та тих правозастосовних відносин, котрі при цьому виникають, розвиваються, завершуються або переходять у наступні стадії процесу.

П.О. Недбайло виділяє 5 стадій правозастосовного процесу. Початковою стадією даного процесу є встановлення фактичних обставин справи. Насамперед необхідно знати, яка дія відбулась і чи має вона юридичне значення для митної справи. Правильна класифікація подій митного характеру залежить від повноти їх дослідження.

Друга стадія полягає в пошуку митно-правової норми, яка б відповідала фактичним обставинам справи і яку слід застосувати в даній ситуації, в установленні її чинності, юридичної сили, з’ясування її дії в часі, просторі, конкретних суб’єктів митного права.

Третьою стадією є усвідомлення ідеї і змісту правової норми, її тлумачення.

Четверта стадія полягає у прийнятті рішення по справі – індивідуального акта застосування норми митного права.

П’яту стадію складають дії по забезпеченню практичного виконання рішення, спрямовані на втілення акта застосування митно-правової норми в життя. (виділення цієї стадії підтримують не всі науковці). Дана стадія є достатньо важливою, оскільки, я свідчить практика, основними причинами невиконання адміністративних штрафів за порушення митних правил є поверхове вивчення фактичних обставин справи і неналежне забезпечення винесених постанов. До того ж у ч. 2 ст. 399 МКУ міститься пряма вказівка на обов’язок митного органу, що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, забезпечити її самостійно.

Крім того, існує поділ процесу застосування норм права на стадії юридичного характеру, які закріплені в митно-процесуальних нормах. Можна виділити наступні стадії: 1) порушення митної справи; 2) попереднє виявлення фактичних обставин справи; 3) розгляд та вирішення рішення по справі; 4) виконання акту застосування норми митного права.

Окрім поділу на стадії, діяльність по застосуванню норм митного права поділяється на окремі види проваджень: про порушення митних правил, по звернення громадян у справах про заохочення, про дисциплінарні проступки.

Правозастосування - це операція не над нормою, а над фактом із використанням норми. Результатом правозастосовної діяльності є впорядкування конкретної ситуації відповідно до загальної волі право творцяПравозастосовна діяльність митних органів є не тільки формою реалізації права, а й правовою формою їх управлінської діяльності, оскільки вона відображається ззовні як використання ними владною впливу на учасників суспільних відносин у митній сфері та внутрішньої організації управлінської діяльності в системі митної служби. Правозастосування посідає в адміністративній діяльності важливе місце, оскільки безпосередньо пов'язане із здійсненням митними органами своїх завдань та функцій у процесі. Правозастосування розробляються правові акти зміст яких відображає особливості реалізації окремих функцій митних органів (як основних, так і допоміжних) і які по суті, індивідуалізуються цими актами. Такий єдиний і разом із тим складний процес. Правозастосування складається із стадій. В юридичній літературі існують різні точки зору щодо стадій правозастосовної діяльності, проте, як правило, виокремлюють три основні стадії правотворчої діяльності: - встановлення і аналіз фактичних обставин справи (фактична основа),- вибір норми права і аналіз - перевірка автентичності тексту норми, аналіз її з точки зору законності, дії в часі в просторі, за колом осіб, тлумачення норм (юридична основа), - прийняття рішення по справіРазом із тим, зважаючи на складність реалізації окремих функцій, окремі науковці розширюють цю схему і включають до неї одиничні моменти, що мають, по суті, підпорядкований характер щодо трьох зазначених стадій. Так на їх думку, окремі види правозастосовних проваджень складаються з чотирьох і більше самостійних стадій. Наприклад, В. Настюк вважає, що правозастосовна діяльність передбачає: - встановлення фактичних обставин митної справи, вибір, пошук відповідної митної норми для вирішення справи,- усвідомлення її мети і змісту,- прийняття по справі рішення або індивідуального митного акта,- виконання цього акта.Крім того, слід зазначити, що окремі стадії правозастосовної діяльності не завжди виокремлюються й окреслюються чітко вираженою межею. Виокремлення в діяльності стадій має теоретичне значення, адже дозволяє глибше та змістовніше дослідити це явище. У практичній діяльності відповідні стадії переплітаються і взаємно зумовлюють одна одну.Від стадій правозастосовної діяльності в сенсі послідовних дій при розв'язанні юридичної справи слід відрізняти стадії, з яких складається порядок розгляду юридичної справи різними компетентними органами. Так, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення більшість науковців адмістративістів виокремлюють чотири стадії: - адміністративне розслідування,- розгляд адміністративної справи,- оскарження чи опротестування постанови,- виконання постанови.На кожній із цих стадій повторюється логічна послідовність стадій правозастосування, тобто відбувається самостійний процес застосування норм права, який проходить логічно.Як вже зазначалося, результатом правозастосовної діяльності завжди є створення правового акта. Призначенням цих правових актів є продовження загального нормативного регулювання, що було започатковано в процесі правотворчості за допомогою норми права, та доповнення його індивідуальною, піднормативною регламентацією. Така регламентація полягає в уточненні правового статусу суб'єктів у реальній життєвій ситуації, що склалася. Правові акти фіксують результати вирішення юридичної справи, саме в них знаходять своє закріплення основні висновки, отримані в результаті всього процесу правозастосування (письмового чи в іншій формі). Правозастосовні акти відіграють роль додаткових юридичних фактів, які породжують, змінюють чи припиняють митно-правові відносини.Отже, правозастосовна діяльність митних органів є досить різноманітною її можна розглядати як самостійну форму реалізації норм митного законодавства, державний спосіб впливу на суспільні відносини, за допомогою якого в їх систему вводяться індивідуальні, персоніфіковані правові приписи, спосіб реалізації юридичних норм, втілення в життя їх приписів, основну чи факультативну стадію правового регулювання функцію митних органів, оперативний засіб самоорганізації системи митної служби, юридичну гарантію, умову нормального існування митно-правових відносин, важливий елемент юридичної практики, соціально-правову цінність, що спрямована на задоволення прав та законних інтересів громадян, суб'єктів господарювання, митних органів, держави в цілому, форму реалізації права, результатом якої є прийняття управлінського рішення тощо. Всі ці функціональні можливості правозастосовної діяльності взаємозв'язані та взаємозалежні. Теоретична та практична потреба в їх виокремленні зумовлена тим, що в тій чи іншій ситуації акцент робиться на одному чи кількох найбільш важливих, з огляду на потреби, аспектах.Аналіз основних ознак та властивостей правозастосовної діяльності дає можливість сформувати лише загальне уявлення про її зміст. Усвідомлення змісту цього різновиду правової форми адміністративної діяльності митних органів можливе у процесі дослідженій й різновидів. Бандурка О.М. За змістом і властивостями правових норм, що застосовуються митними органами, та безпосередньою метою діяльності ми пропонуємо в межах правозастосовної діяльності розрізняти такі її підвиди: регулятивну (оперативно-виконавчу), правоохоронну, контрольну, установчу та реєстраційно-дозвільну.

Дата добавления: 2015-10-21