Законодавство про комерційну рекламу

Законодавство про комерційну рекламу

1. Загальні положення законодавства про рекламу.

2. Законодавчі вимоги щодо реклами.

3.Особливості рекламування деяких видів товарів.

4. Недобросовісна реклама.

5. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу.

реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару/

1. Реклама має бути виконана і розміщена українською мовою, при цьому допускається розміщення її перекладу іншою мовою.

2. Знаки для товарів і послуг, зареєстро­вані у встановленому порядку, можна наво­дити мовою оригіналу.

В українському тексті реклами допус­кається вживання загальнозрозумілих ін­шомовних термінів та абревіатур

1. У рекламі заборонено використовува­ти вітчизняну та іноземну державну сим­воліку.

2. В оздобленні торговельного обладнан­ня і вивісок з назвами магазинів та установ при дотриманні умов ч. 6 ст. 9 Закону про рекламу можна використовувати державну символіку.

Реклама та обов'язкова інформація про продук­цію, як говорять в Одесі, дві великі різниці.

За ч. 7 ст. 8 Закону України "Про рекламу" від 03.07.96 р. № 270/96-ВР (далі — Закон про рекла­му) не вважається рекламою інформація про ви­робника товару й товар, розміщена у місцях його реалізації. Вона може бути розміщена:

— на елементах обладнання;

— на елементах оформлення місць торгівлі;

— безпосередньо на самому товарі або упа­ковці.

Розглядаючи це питання, Комітет ВРУ з питань свободи слова та інформації у листі від 01.10 03 р. зауважив, що інформація у місті реалізації това­ру є об'єктивно необхідною споживачу. Завдяки їй покупець може здійснити свідомий вибір то­вару, належно його використовувати та захища­ти свої споживчі права. Це відомості про дійсні споживчі якості товару, про порядок його вико­ристання, утилізації тощо. Така інформація не може містити закликів до придбання або не при­дбання того чи іншого товару, закликів скориста­тися послугами того чи іншого виробника.

Завдяки такому тлумаченню точно не буде рекламою, наприклад, розміщення логотипу ви­робника на торговому обладнанні, у якому роз­міщується продукція цього виробника.

Також Закон про рекламу не поширюється на інформацію, яку обов'язково треба розмістити та оприлюднити на вимогу інших законів.

Отже, не має рекламного статусу й інформа­ція про продукцію, яку виробники та продавці обов'язково зобов'язані повідомити споживачу на виконання ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023-ХИ.

Така інформація має дійти до споживача пе­ред придбанням товару. її надають виробники та продавці в супровідних документах до товару, на етикетці, маркуванням тощо.

Отже, при маркуванні продукції необхідно, зок­рема, зазначати:

— назву товару (найменування товарного знаку);

— найменування нормативних документів, вимо­гам яких має відповідати вітчизняна продукція;

— дані про основні властивості продукції;

— відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин;

— дані про ціну;

— дату виготовлення;

— відомості про умови зберігання;

— гарантійні зобов'язання виробника (вико­навця);

— правила безпечного використання продукції;

— строк придатності товару;

— найменування та місцезнаходження вироб­ника і підприємства, що здійснює гарантійний ремонт та технічне обслуговування.

Продукція, яка підлягає обов'язковій сертифі­кації, повинна містити інформацію про таку сер­тифікацію.

Рекламою не є:

— обов'язкова інформація, яку ми з вами читаємо на етикетках товарів або у супровідних документах до них;

— інформація про виробників товару чи товар (роботи, послуги), використа­на при оформленні обладнання та місць торгівлі, через які реалізують товар або надають послуги.

. Інформація про виробника товару у місці реалізації, у тому числі на елементах облад­нання й оформлення місць торгівлі, не є рекламою (ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу). Це означає, що тор­говельне обладнання у магазині можна прикраша­ти державною символікою. Наприклад, стенди з косметикою можна оформити у кольорах фран­цузького триколора.

Також не є рекламою вивіски магазинів, установ з розкладом їх роботи, якщо вони розміщені (ч. 6 ст. 9 Закону про рекламу):

— на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування приміщення;

— на зовнішній стороні будинку не вище пер­шого поверху;

— на іншому поверсі, де знаходиться приміщення;

— біля входу.

Отже, такі вивіски також можна оформлювати з ви­користанням державних символів. Наприклад, вивіску піцерії можна оздобити італійським прапором.

Може бути, а може й не бути рекла­мою. Усе залежить від того, де її розташовано і що на ній зображено. Так, за ч. 6 ст. 9 Закону про рекламу не вважають рекламою вивіски і таблички, на яких зазначено інформацію про:

— найменування підприємства (особи);

— знаки для товарів і послуг, що належать цьому підприємству (особі);

— вид діяльності;

— час роботи.

Далі розглянемо, які реквізити повинні міс­тити рекламні продукти.

Загальні умови до реклами наведені у ст. 8 Закону про рекламу.

Так, заборонено поширювати інформацію про товари, обіг і виробництво яких не дозволені в Україні. Заборона на рекламу поширюється і на товари, які не дозволено ввозити на нашу митну територію.

Виробники та продавці не можуть рекламу­вати товари без наявності відповідних сертифі­катів, спеціальних дозволів та ліцензій. У свою чергу, рекламодавець має надати розповсюджу­вачу реклами відповідні копії таких сертифі­катів, дозволів та ліцензій.

Також у рекламі заборонено вміщувати зоб­раження фізичної особи або використовувати її ім'я без письмової згоди цієї особи.

У рекламі концертів та інших гастрольних заходів має бути інформація про використання чи невикористання фонограм. Причому надпис

на афіші — "живий звук" або "у виступі вико­ристовується фонограма" має займати не мен­ше 5 °/о загальної площі такої афіші або обсягу всієї реклами.

Реклама про знижки цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про міс­це, дату початку і закінчення зниження цін на товари, розпродаж, співвідношення розміру зниження до попередньої ціни реалізації това­ру. Тут треба звернути увагу, що інформацію про знижки в рекламі можна зазначати лише у випадках тимчасового зменшення ціни товару, яке надається покупцям (споживачам).

У рекламі про проведення конкурсів, лоте­рей, розіграшів призів тощо вказують інфор­мацію про строки та місце проведення цих за­ходів. У такій рекламі також зазначають умо­ви та місце проведення цих заходів. Про зміни у такій рекламі повідомляють у тому самому порядку, в якому вона була поширена.

Закон про рекламу не обійшов своєю увагою й соціальну рекламу. Така реклама має обминати по­силання на:

— конкретний товар та його виробника;

— рекламодавця;

—- об' єкти права інтелектуальної власності вироб­ника товару або рекламодавця.

Як виняток у соціальній рекламі дозволено вказувати рекламодавця — громадську органі­зацію/

Із цього визначення можна зробити висновок, що реклама є одним із видів інформації, тобто відомос­тей про осіб, предмети, факти, події, явища.

Згідно із Законом України "Про інформацію" під інформацією розуміють документовані або публічно проголошені відомості про події і явища, що відбу­ваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищу.

Однак рекламою є не будь-яка інформація, а лише та, що має певні ознаки:

• інформація про осіб і продукцію. Слід врахову­вати, що поняття "особа" вживається в цьому Законі для позначення фізичної особи, в тому числі суб'єкта підприємницької діяльності, юри­дичної особи будь-якої форми власності, пред­ставництва нерезидента в Україні, а "товар" — для позначення будь-якого предмета госпо­дарського обігу, в тому числі продукції, робо­ти, послуги, цінних паперів, об'єктів права інтелектуальної власності; • інформація, що розповсюджується у будь-якій формі та будь-яким способом. Реклама може розповсюджуватися в будь-якій формі — пись­мовій, усній, у вигляді будь-яких зображень тощо, незалежно від засобу розповсюдження (засобу, що використовується для доведення реклами до її споживача); • розповсюдження інформації здійснюється з метою сформувати або підтримати. обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Реклама спрямована на формування або підтри­мання інтересу до тієї особи та/або товару, що в ній згадуються, сприяє реалізації продукції, виявляє вплив на потенційних споживачів реклами, формує у них певне уявлення про конкретних фізичних і юридичних осіб, спрямована на невизначене коло споживачів.

Згідно зі ст. 2 Закону його дія не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю. Тому не можна віднести до реклами, яку регулює Закон "Про рек­ламу", оголошення фізичних осіб, що містяться у засобах масової інформації, якщо вони не пов'язані із здійсненням підприємництва. Якщо суб'єктом підприємницької діяльності є фізична особа, за­реєстрована як підприємець, то її інформацію про запропоновані до продажу товари, надані послуги тощо слід вважати рекламою, що регламентується Законом "Про рекламу".

Крім визначення поняття "реклама", в Законі проведене розмежування трьох професійних учас­ників рекламної діяльності — рекламодавця, вироб­ника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежу­вання учасників ринку реклами має важливе зна­чення, коли йдеться про застосування відповідаль­ності за порушення законодавства про рекламу.

Відповідно до Закону рекламодавець — це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.

Отже, рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інфор­мації для виробництва, розміщення і розповсюджен­ня реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу в рекламному агентстві й оплачує її. Зазвичай у ро­звинутій рекламній практиці як рекламодавець ви­ступає рекламна служба виробника або продавця то­вару чи послуги.

За визначенням, поданим у Законі "Про рекла­му", виробник реклами — це особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами.

Виробником реклами є фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму.

Відповідно до Закону розповсюджувач рекла­ми — це особа, яка здійснює розповсюдження рек­лами.

Розповсюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шля­хом надання та (або) використання майна, включа­ючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв'язку, ефірного часу та іншими засобами.

Важливу роль у рекламній діяльності відіграють споживачі реклами — невизначене коло осіб, на яких спрямована реклама. Отже, споживачами рек-

лами є юридичні або фізичні особи, до яких дово­диться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них. Тобто ті особи, на яких спрямовано рекламне пос­лання для спонукання здійснення ними певних дій, як правило, придбання створюваного рекламодавцем товару, що реалізується, або послуги, що надається. У ст. 2 Закону "Про рекламу" вказується, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробни­цтвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

За змістом цієї норми, норми Закону про рекла­му спрямовані на регулювання всіх відносин, що виникають у процесі виробництва, розміщення і по­ширення реклами на ринках товарів, робіт і послуг України, включаючи ринки цінних паперів, а також банківських, страхових та інших послуг, пов'язаних із залученням коштів споживачів. Вихо­дячи із Закону, він застосовується як до україн­ських фізичних і юридичних осіб, так і до інозем­них юридичних осіб та іноземних громадян, що ви­робляють, розміщують та поширюють рекламу на території України.

Закон "Про рекламу" також поширюється на ви­користання реклами, яка повністю або частково є предметом авторського права і суміжних прав. Такий висновок може бути зроблений на підставі ст. 4 Закону, з уточненням, що використання рек­лами, яка повністю або частково містить об'єкти ав­торського права та/або суміжних прав, здійснюється відповідно до вимог законодавства України про ав­торське право та суміжні права.

Дія Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'яз­ковість розміщення та оприлюднення якої визначе­но іншими законами України (ч. 2 ст. 2 Закону).

Інформація про політичних діячів — керівників держави, суспільних об'єднань, кандидатів в органи законодавчої, виконавчої і судової влади й інша політична інформація не може бути віднесена до ко­мерційної реклами (інформації з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку), тобто до реклами в тому змісті, у якому вона визначена в Законі "Про рекламу". Тому вона не може включа­тися у сферу регулювання цього Закону, а потребує спеціального регулювання.

14.2. Законодавчі вимоги щодо реклами

Згідно зі ст. 7 Закону, основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, до­стовірність, використання форм і засобів, які не за­вдають споживачеві реклами шкоди.

У рекламі забороняється:

• поширювати інформацію щодо товарів, вироб­ництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;

• вміщувати твердження, які є дискримі­наційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, полі­тичних поглядів, ставлення до релігії, за мов­ними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискре­дитують товари інших осіб;

• подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спо­нукають до нехтування засобами безпеки;

• використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами;

• наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

• використовувати або імітувати зображення Дер­жавного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом;

рекламувати товари, які підлягають обов'яз­ковій сертифікації або виробництво чи реалі­зація яких потребує наявності спеціального до зволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;

• вміщувати зображення фізичної особи або ви­користовувати її ім'я без згоди цієї особи;

• імітувати або копіювати текст, зображення, му­зичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передба­чено законами України у сфері інтелектуальної власності;

• рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурс­ною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги не менше 5% загальної площі, обсягу всієї реклами;

• розповсюджувати рекламу (включаючи анонси кіно- і телефільмів), яка містить елементи жор­стокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності. Анонси фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведе­ний для показу таких фільмів.

Одним із видів забороненої реклами, виходячи із ст. 7 Закону, є підсвідома реклама, потенційні спо­живачі якої навіть не усвідомлюють, що вони зазна­ють її впливу. Характерним прикладом є вставлен­ня у фільм реклами, яка є настільки короткою, що глядачі не уявляють її зорово, але вона не менше впливає на їх підсвідомість.

За змістом ст. 7 Закону "Про рекламу", рекла­мою, що порушує вимоги законодавства, може бути визнана реклама, що порушує вимоги як стосовно її змісту, так і часу, місця і засобу її розповсю­дження.

Однією із важливих заборон є рекламування про­дукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, або виробництво чи реалізація якої потребує наявності спеціального дозволу (ліцензії), у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії.

Закон містить обов'язок рекламодавця на вимогу виробника або розповсюджувача реклами надати до­кументальні підтвердження достовірності інфор­мації, необхідної для виробництва і поширення рек­лами. Хоча це не вказано безпосередньо у Законі, однак зрозуміло, що цьому обов'язку рекламодавця відповідає право виробника реклами або її розпов­сюджувача вимагати надання відповідних доку­ментів.

Реклама про проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо повинна містити інфор­мацію про умови, місце та строки їх проведення. Інформація про будь-які зміни умов, місця та строків проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо має подаватися у тому самому порядку, в якому вона була розповсюджена.

Реклама про зниження цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про місце, дату початку і закінчення зниження цін на про­дукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру зниження до попередньої ціни реалізації товару.

Гучність звуку реклами, що транслюється по те­лебаченню і радіо, не повинна перевищувати гучність звуку поточної програми, передачі.

Розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується або надається споживачеві, не вважається рекламою.

Труднощі у практиці викликає відокремлення реклами від іншої інформації. Тому важливе зна­чення мають спеціальні вимоги щодо ідентифікації реклами, які містяться в ст. 9 Закону.

Перша з них стосується будь-якої реклами — реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розпов­сюдження таким чином, щоб її можна було іден­тифікувати як рекламу. Інформація має бути до­ступною для розпізнавання її споживачами як рек­лама безпосередньо в момент її поширення незалеж­но від форми або засобу розповсюдження, без спеціальних знань або без застосування технічних засобів.

Спеціальні вимоги стосуються реклами на телеба­ченні і радіо. Реклама у теле- і радіопередачах, про­грамах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за до­помогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з ви­користанням слова "реклама".

Інформаційний, авторський або редакційний ма­теріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" або "На правах реклами".

Така вимога зумовлена тим, що нерідко при порівняльному аналізі тієї або іншої продукції і товарів, що часто зустрічаються на сторінках газет і в радіо- і телевізійних передачах, важко провести межу між інформацією, що є рекламою, та інфор­мацією, що не є такою. Для визнання інфор­маційного, авторського або редакційного матеріалу рекламою обрані два критерії: 1) звертання уваги споживачів на конкретну особу чи товар; 2) форму вання або підтримання обізнаності та інтересу спо­живачів реклами щодо цих особи або товару.

Отже, цілеспрямоване звертання уваги спожи­вачів реклами в радіо-, теле-, відео-, аудіо- і кіно-продукції, а також у друкованій продукції на кон­кретну особу або товар для формування і підтри­мання інтересу до них можливе за законом тільки за належного повідомлення про це шляхом вказівки "На правах реклами" або під рубрикою "Реклама".

У Законі "Про рекламу" введене спеціальне по­няття "соціальна реклама". Воно визначене як інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення сус­пільно корисних цілей, популяризацію загально­людських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

Це може бути, наприклад, інформація держав­них органів з питань здорового способу життя, охо­рони здоров'я, охорони природи, зберігання енерго­ресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту і безпеки населення, яка не має ко­мерційного характеру. Спеціальна вимога до такого виду рекламної інформації — вона не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, рекламодавця, об'єкти права інтелекту­альної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

На осіб, які безоплатно виробляють і розповсю­джують соціальну рекламу, та на осіб, які переда­ють свої майно і кошти іншим особам для вироб­ництва і розповсюдження соціальної реклами, по­ширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.

Засоби масової інформації — розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5% ефірного часу, друкованої площі, від­ведених для реклами.

Детально умови виробництва і поширення такої рекламної інформації регламентує Порядок вироб ництва і поширення соціальної рекламної інфор­мації органів виконавчої влади, затверджений пос­тановою Кабінету Міністрів України від 30.06.98 р. № 990.

Джерелами фінансування виробництва і поши­рення соціальної рекламної інформації повинні бути кошти зацікавлених органів виконавчої влади.

Поширення соціальної рекламної інформації мо­же здійснюватися як безкоштовно, так і на платній основі.

Безкоштовне поширення соціальної рекламної інформації органів виконавчої влади здійснюється розповсюджувачами реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок дер­жавного бюджету, за приписом керівника відпо­відного органу виконавчої влади.

У цьому нормативно-правовому акті не тільки повторюється вимога виділення не менше 5% ефірного часу (друкованої площі), а й міститься істотне доповнення — у пріоритетний ефірний час, на пріоритетних сторінках (смугах) друкованих ви­дань. Черговість безкоштовної публікації соціальної рекламної інформації, одночасно поданої кількома органами виконавчої влади, визначається керівни­ком відповідного засобу масової інформації.

Виробництво і поширення соціальної рекламної інформації на платній основі здійснюється за раху­нок коштів зацікавлених органів виконавчої влади на загальних підставах за угодами, які складаються із виробниками і розповсюджувачами реклами.

Порівняльна реклама визначена у ст. 1 Закону як реклама, яка містить порівняння з іншими осо­бами та/або товарами іншої особи.

Згідно із ст. 11 Закону відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобро­совісної конкуренції. Відповідальність за непра­вомірне порівняння в рекламі несе рекламодавець. Рішення щодо визнання порівняння в рекламі не­правомірним приймають органи державної влади, визначені у ст. 26 Закону.

Поряд із загальними обмеженнями стосовно рек­лами в розділі II Закону містяться спеціальні вимо ги щодо найпоширеніших різновидів реклами реклами на телебаченні і радіо, у друкованих за­собах масової інформації, з використанням електро­зв'язку, зовнішньої і внутрішньої реклами, реклами на транспорті та реклами під час демонстрування кіно- та відеофільмів.

Ці вимоги, на відміну від загальних, стосуються не стільки змісту реклами, скільки її розповсю­дження, але встановлення їх також досягається пра­вовими нормами зобов'язального та заборонного ха­рактеру.

Звичайно, враховуючи численність місць та засобів рекламування, в Законі неможливо вказати вимоги до всіх місць і засобів розповсюдження рек­лами, тому виправданим є те, що вимоги сформу­льовано стосовно найтиповіших засобів розповсю­дження реклами.

Якщо порівнювати ці спеціальні вимоги, то найбільш м'якими є вимоги щодо реклами у друко­ваних засобах масової інформації. Йдеться про рекламу у пресі, тобто в газетах і журналах міжна­родного, національного та місцевого розповсюджен­ня (популярних, ділових, спеціалізованих). Тут норма має уповноважуючий характер — обсяг рек­лами у друкованих засобах масової інформації виз­начається ними самостійно. Сформульовано єдину вимогу: друковані засоби, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати вка­зувати кількість реклами у загальному обсязі ви­дання.

Найжорсткіші вимоги сформульовано щодо рек­лами на телебаченні і радіо, тобто реклами засоба­ми мовлення (ст. 13 Закону). Це й зрозуміло, адже це найпоширеніше і доступне джерело реклами і розміщення реклами на ньому часто викликає сер­йозні нарікання і незадоволення численних глядачів.

Законодавством визначено, що час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15% фактичного обсягу мовлення протягом астроно­мічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Ця вимога не поширюється на теле-радіоорганізації, які здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розпов­сюдження реклами.

Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищу­вати 20%.

Реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами.

При виконанні умов, викладених у частині п'ятій цієї статті, реклама може бути розміщена під час трансляції програми, передачі таким чином, щоб не завдати шкоди цілісності та змісту програ­ми, передачі та правам їх власників.

Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офі­ційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Консти­туційного Суду України, Голови Верховного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України, а також трансляції релігійних служб, про­грам, передач для дітей та програм, передач новин.

Трансляція концертно-видовищних програм, пе­редач може перериватися рекламою за умови, що між рекламними вставками програма, передача триває не менше 30 хвилин.

Реклама під час трансляції Спортивних програм, передач розміщується в перервах між їх частинами.

Під час трансляції кіно- і телефільмів реклама розміщується перед початком фільму та/або після його закінчення.

Трансляція кіно- і телефільмів, за умови їх три­валості до 42 хвилин, не може перериватися рекла­мою або будь-яким редакційним, авторським або інформаційним матеріалом (включаючи анонси про­грам, передач).

Трансляція кіно- і телефільмів, за умови їх три­валості від 42 до 70 хвилин, може перериватися рекламою або будь-яким редакційним, авторським або інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач) один раз, за умови їх тривалості від 70 до 90 хвилин — двічі. Трансляція кіно- і телефільмів тривалістю понад 90 хвилин може пере риватися рекламою або будь-яким редакційним, ав­торським або інформаційним матеріалом (включаю­чи анонси програм, передач) кожні ЗО хвилин за умови, що після останньої перерви фільм продов­жується не менше 20 хвилин. Не вважаються рекламою:

• оприлюднення, виголошення у програмі, пере­дачі імені, найменування спонсора, об'єктів права інтелектуальної власності, що йому нале­жать;

• трансляція соціальної реклами, якщо вона роз­повсюджується телерадіоорганізацією безкош­товно;

• анонси власних програм, передач телерадіоор-ганізації.

Відповідальність за виконання вимог щодо по­рядку розміщення та розповсюдження реклами у програмах, передачах несе телерадіоорганізація.

Ведучим, дикторам та іншим учасникам інфор­маційних та інформаційно-аналітичних програм, пе­редач забороняється наводити споживчі властивості товару та/або вказувати банківські рахунки, кон­тактні телефони, місцезнаходження виробника това­ру, ціну товару.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про рекламу" до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" були внесені зміни і доповнення. Зокрема, згідно зі ст. 1 цього Закону розклад мов­лення телерадіоорганізацій — відкрита інформація телерадіоорганізацій про послідовність виходу в ефір і хронометраж телерадіопередач протягом за­значеного відрізка часу. Серед обов'язків теле­радіоорганізацій у ст. 37 Закону "Про телебачення і радіомовлення" зазначений обов'язок забезпечувати для осіб і організацій, що мають у цьому виробничу необхідність, вільний доступ до розкладу мовлення телерадіоорганізацій і безкоштовне його використання.

Щодо рекламних послуг, що надаються з вико­ристанням електрозв'язку, ст. 15 Закону "Про рек­ламу" забороняє розповсюдження реклами з вико­ристанням телексного або факсимільного зв'язку. Також забороняється використовувати для розпов­сюдження реклами безплатні номери телефонів міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охо­рони та інших аварійних служб.

Ст. 15 Закону також містить вимогу — реклама послуг, що надаються з використанням електро­зв'язку, в тому числі телефонного, при розповсю­дженні її в рекламних засобах має містити обме­ження, встановлені законодавством і виробником послуги щодо кола споживачів рекламованої послу­ги; платне чи безоплатне використання каналу те­лефонного зв'язку при наданні рекламованої послу­ги і вартість однієї хвилини телефонного зв'язку при отриманні послуги у відповідному регіоні; повне ім'я, найменування, адресу надавача рекламо­ваної послуги. Ця інформація подається шрифтом не менше половини розміру шрифту, яким подано номер телефону, що використовується для надання рекламованої послуги.

До зовнішньої реклами належить будь-яка рекла­ма, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкри­тій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях бу­динків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

До неї можна віднести рекламу на вулицях і пло­щах міст та інших населених пунктів у вигляді пла­катів, афіш, стендів, написів і щитів на транспортних засобах, світлових табло, інших технічних засобів стабільного територіального розміщення. Це можуть бути великогабаритні плакати, газоосвітлювальні уста­новки, ролери, малогабаритні плакати.

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що на­даються виконавчими органами сільських, селищ­них, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що за­тверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами за­бороняється.

Зовнішня реклама на територіях, будинках і спо­рудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах за межами населених пунктів провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Стягнення плати за видачу дозволів заборо­няється.

Зовнішня реклама повинна відповідати таким ви­могам:

• розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості до­рожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішо­хідних переходів, зупинок транспорту загаль­ного користування та не відтворювати зобра­ження дорожніх знаків;

• освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири жит­лових будинків;

• фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені;

• опори наземної зовнішньої реклами, що розта­шована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими мате­ріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі;

• нижній край зовнішньої реклами, що розмі­щується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен роз­ташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття;

• у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасада­ми будівель або огорожами лінію.

Забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами:

• на пішохідних доріжках й алеях;

• у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини;

• за межами населених пунктів на відстані менш

ніж 5 метрів від краю проїжджої частини. Розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням із центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений цим Законом, є вичерпним (ст. 16 Закону).

До внутрішньої реклами належить реклама, розміщена всередині будинків та споруд.

Розміщення внутрішньої реклами погоджується з власником місця її розташування або уповноваже­ною ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти. Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу. Реклама на транспорті — це реклама, що роз­міщується на території підприємств транспорту за­гального користування, метрополітену, зовнішній і внутрішній поверхнях транспортних засобів та спо­руд підприємств транспорту загального користуван­ня і метрополітену.

Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповно­важеними ними органами (особами). При пого­дженні розміщення реклами на транспорті втручан­ня у форму та зміст реклами забороняється.

Розміщення реклами на транспорті повинно від­повідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транс­портних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Забороняється розміщення на транспортних 'чяробз.х •

. реклами, яка повторює чи імітує кольоро-графічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів;

• реклами із нанесенням світлоповертаючих

матеріалів;

• реклами, яка супроводжується звуковими чи

світловими сигналами.

Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за ви­нятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу.

Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі спо­віщання пасажирів у транспортних засобах гро­мадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах і аеропортах, за винятком роз­повсюдження соціальної реклами.

Щодо реклами під час демонстрування кіно- та відеофільмів існує єдине обмеження — заборона пе­реривати для реклами демонстрацію художніх і до­кументальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайдфільмів (ст. 19 Закону).

Слід зазначити, що в Законі України "Про рек­ламу" не отримала правове регулювання і не піддана якимось обмеженням або забороні реклама, що розповсюджується за допомогою таких засобів: друкована реклама (проспекти, каталоги, довідники, листівки, інформаційні листи, прес-релізи тощо); поштова реклама (пряма поштова розсилка друкова­них рекламних матеріалів, відеокасет і відеодисків); реклама на місці продажу (вітрини, вивіски, надпи­си, знаки, що привертають увагу, предмети, упаков­ки, етикетки).

Значні заборони введені у ст. 20 Закону щодо реклами для дітей та з участю дітей, з метою їх захисту від неналежної реклами, беручи до уваги те, що їх легше ввести в оману через відсутність життєвого досвіду.

Так, забороняється реклама:

• із використанням зображень дітей, які спожи­вають або використовують продукцію, призна­чену тільки для дорослих чи заборонену зако­ном для придбання або споживання непов­нолітніми;

• із інформацією, яка може підірвати авторитет батьків, опікунів, піклувальників, педагогів та довіру до них дітей;

• із вміщенням закликів до дітей придбати про­дукцію або звернутися до третіх осіб із прохан­ням зробити покупку;

• із використанням зображень справжньої або іграшкової зброї, вибухових пристроїв.

Реклама не повинна містити зображення дітей у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди дітям або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зне­важливе ставлення дітей до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій.

Реклама не повинна завдавати дітям моральної чи фізичної шкоди, викликати у них відчуття не­повноцінності.

Реклама не повинна вказувати на можливість придбання рекламованого товару, розрахованого пе­реважно на дітей, кожною сім'єю без урахування можливостей її бюджету.

Реклама не повинна створювати у дітей вражен­ня, що володіння рекламованою продукцією дає їм перевагу над іншими дітьми.

Виходячи зі змісту цієї норми, не допускається:

• текстове, візуальне або звукове використання образів неповнолітніх у рекламі, що не сто­сується безпосередньо товару для неповноліт­ніх;

° дискредитація авторитету батьків і вихова­телів, підрив довіри до них неповнолітніх;

• спонукання неповнолітніх переконати батьків або інших осіб придбати товар, що рекла­мується;

• привертання уваги неповнолітніх до того, що набуття тих або інших товарів надасть їм які-небудь переваги перед іншими непов­нолітніми, або навпаки, що відсутність цих товарів дасть зворотний ефект;

• розміщення у рекламі інформації, що показує неповнолітніх у небезпечних місцях і ситу­аціях;

• зниження необхідного рівня навиків викорис­тання товарів у неповнолітніх;

• створення у неповнолітнього нереального (пере­крученого) уявлення про вартість (ціну) товару для неповнолітнього, зокрема шляхом застосу­вання слів "тільки", "усього" та подібних, а також шляхом прямої або побічної вказівки на те, що товар, який рекламується, доступний для будь-якого сімейного бюджету.

Особливості рекламування деяких видів товарів

Види продукції (послуг), до рекламування яких ставляться спеціальні вимоги

1. Лікарські засоби, медична техніка, методи профілактики, діагностики, лікування і реабі­літації.

2. Алкогольні напої та тютюнові вироби, знаки для товарів і послуг, інші об'єкти права інтелекту­альної власності, під якими випускаються алко­гольні напої та тютюнові вироби.

3. Зброя.

4. Послуги, пов'язані із залученням коштів насе­лення.

5. Цінні папери.

Закон регулює особливості рекламування за кри­терієм виду продукції і послуг, що рекламуються. Зокрема, вказано вимоги до реклами п'яти видів товарів:

1) лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації;

2) алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби;

3) зброї;

4) послуг, пов'язаних із залученням коштів на­селення;

5) цінних паперів.

Заборони стосовно реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагнос­тики, лікування і реабілітації стосуються як самих цих засобів, так і змісту їх реклами.

Дозволяється реклама:

• лише таких лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, що в установленому порядку дозволені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я до застосування в Україні;

• лише таких лікарських засобів, які відпуска­ються без припису (рецепту) лікаря, та лише
таких медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, застосу­вання яких не потребує спеціальних знань та підготовки.

Забороняється реклама лікарських засобів, які вживаються та розповсюджуються тільки за приписом (рецептом) лікаря.

Забороняється реклама допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті.

Реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації повинна містити:

• об'єктивну інформацію про лікарський засіб і здійснюватися так, щоб було зрозуміло, що на­ведене повідомлення є рекламою і що рекламо­ваний товар є лікарським засобом;

• повну фармакологічну назву лікарського засобу та назву виробника;

• загальні застереження щодо застосування лікар­ських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабі­літації;

• рекомендацію щодо обов'язкового ознайомлен­ня з інструкцією до застосування, що додає­ться до лікарських засобів.

Реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації не може містити посилань на терапев­тичні ефекти стосовно захворювань, які не підда­ються або важко піддаються лікуванню.

у рекламі лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації забороняється розміщення:

• відомостей, які можуть справляти враження, що за умови вживання лікарського засобу чи
застосування медичної техніки консультація з фахівцем не є необхідною;

Рекламі лікарських засобів присвячена ст. 21 Закону про рекламу. Основні її вимоги ми і роз­глянемо.

Рекламний продукт може бути виготовлений тільки на лікарські засоби, які:

— дозволені Міністерством охорони здоров'я України до застосування в Україні та мають від­повідне реєстраційне посвідчення;

— відпускаються без припису (рецепту) лі­каря;

— для застосування не потребують спеціаль­них знань та підготовки.

Заборонена реклама: О лікарських засобів, для вживання та роз­повсюдження яких потрібен рецепт;

0 допінгових речовин та методів їх вико­ристання у спорті.

Реклама лікарського засобу має містити:

— об'єктивну інформацію про лікарський за­сіб;

— вимогу про необхідність консультації з лі­карем перед застосуванням;

— рекомендацію обов'язково ознайомитися з інструкцією до застосування.

У рекламі лікарських засобів заборонено вка­зувати терапевтичні ефекти стосовно захворю­вань, які не підлягають або важко піддаються лікуванню.

Важливим є і той факт, що лікарські засоби не мають права рекламувати лікарі та інші медичні працівники. Також у рекламних продуктах забо­ронено зображати осіб, зовнішній вигляд яких імітує лікарів.

Окремо наголосимо, що у рекламі косметич­них засобів, харчових продуктів (добавок), віта­мінів заборонено вказувати відомості, що вони мають лікувальні властивості.

Також законом заборонена реклама:

— цілительства на масову аудиторію;

— нових методів профілактики, діагностики, реабілітації та лікарських засобів, які знахо­дяться на розгляді, але ще не допущені до за­стосування.

Інші обмеження наведено у ст. 21 Закону про рекламу.

Обмеження, встановлені названою статтею, не поширюються на рекламу лікарських за­собів у спеціальних медичних виданнях, при­значених для медичних установ та лікарів, а та­кож на рекламу, яку розповсюджують на семі­нарах, конференціях, симпозіумах з медичної

Правила реклами алкоголю та тютюну ви­світлені у ст. 22 Закону про рекламу.

Реклама тютюнових виробів, зігаків для то­варів і послуг (інших об'єктів права інтелекту­альної власності), під якими випускаються тю­тюнові вироби, заборонена:

— на радіо та телебаченні;

— на перших і останніх сторінках газет, на об­кладинках журналів та інших видань;

— у всіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва всіх друкова­них видань.

Реклама алкогольних напоїв, знаків для то­варів і послуг (інших об'єктів права інтелекту­альної власності), під якими випускаються ал­когольні напої заборонена:

— на радіо та телебаченні з 6 до 23 години;

— на перших і останніх сторінках газет, на об­кладинках журналів та інших видань;

— у всіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкова­них видань;

— засобами внутрішньої реклами;

— за допомогою заходів рекламного характе­ру (крім спеціальних виставкових заходів алко­гольних напоїв);

— на зовнішніх та внутрішніх поверхнях транс­портних засобів загального користування та метрополітену.

Також реклама алкогольних напоїв та тю­тюнових виробів, знаків для товарів і послуг (об'єктів права інтелектуальної власності), під якими випускаються ці товари, заборонена на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18 років, в інших виданнях у частинах, призначених для молоді до 18 років.

У продукції, що рекламує алкогольні та тютю­нові вироби, не можна використовувати дітей до 18 років як моделей.

Така реклама не повинна містити зображення процесу паління та споживання алкоголю.

З 01.01.09 р. буде заборонено рекламу алко­гольних напоїв та тютюнових виробів засоба­ми зовнішньої реклами (абз. 8 ч. 1 ст. 22 Закону (про рекламу).

Не повинна ммістити зображень популярних осіб або пряме чи опосередковане схвалення ними вживання цих виробів. Обов’язковою умовою є наявність попередження, яке займає не менше 15% обсягу всієї реклами.

Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв, а також знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються ці вироби та напої, повинна супрово­джуватися текстами попередження такого змісту: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для ва* шого здоров'я". Кожному попередженню має бути, відведено не менше 15% площі (обсягу) всієї рекла--: ми. Колір тексту попередження має бути контраст^; ним щодо кольору фону попередження.

Рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому зако­нами України, спрямовувати на виробництво та роз­повсюдження соціальної реклами щодо шкоди тю-тюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5% коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України. Розпорядники цих коштів що­квартально оприлюднюють звіт щодо їх викорис­тання.

Стосовно реклами зброї в Законі України "Про рекламу" встановлено таке обмеження: реклама зброї може здійснюватися тільки у відповідних спеціалізованих виданнях щодо зброї або безпосе­редньо у приміщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на від­повідних виставках (заходах).

Порядок рекламування бойової зброї, озброєнь і військової техніки, а також зброї, яка відповідно до законодавства може перебувати у власності осіб, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні, досить жорсткі вимоги пред'яв­ляються до реклами послуг, пов'язаних із залучен­ням коштів населення. Це зумовлюється тим, що утвердження престижу і довіри до цього ринку не­можливе без впорядкування відповідної реклами. Адже саме недобросовісна реклама залучення коштів населення і цінних паперів була одним із основних факторів дискредитації їх в останні кілька років. Досить згадати скандальні історії з "Укрбуд-трастом", "Фінтрастом" та іншими компаніями (цей список можна продовжити), керівники яких, зібра вши У населення "багатий урожай", зникли у невідомому напрямку. їм вдалося це зробити, зокема, внаслідок широкої недобросовісної рекламної компанії з обіцянками вкладникам надзвичайних
відсотків. -

Згідно зі ст. 24 Закону реклама послуг (банків­ських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціаль­ного дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Це положення не застосовується у випадках, коли дається тільки реклама знака для товарів і послуг, назви особи (без реклами послуг).

У рекламі таких послуг або осіб, які їх здійсню­ють, забороняється повідомляти розміри очікуваних дивідендів, а також інформацію про майбутні при­бутки, крім фактично виплачених за підсумками не менш як одного року.

Наявність такої вимоги означає, що рекламода­вець, який є професійним учасником відповідного ринку, зобов'язаний включати в рекламу відомості про право здійснення ним на ринку тих видів діяль­ності, які рекламуються, що підтверджуються відповідними документами.

Згідно зі ст. 25 Закону рекламою цінних паперів визнається реклама про:

• цінні папери, які емітуються та/або перебува­ють в обігу;

• учасника ринку цінних паперів та його діяль­ність;

• угоди з цінними паперами та/або умови цих угод.

Інформація, яка відповідно до чинного законо­давства про цінні папери та нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку підлягає обов'язковому оприлюдненню, не вважається рекламою цінних паперів.

Рекламодавцями реклами цінних паперів можуть бути лише учасники ринку цінних паперів, передба чені Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Реклама рекламодавців — учасників ринку цін­них паперів має містити відомості про наявність спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення відповідного виду діяльності на ринку цінних паперів, із зазначенням номера дозво­лу, ліцензії, дати їх видачі та найменування орга­ну, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Це положення не застосовується у випадках, коли здійснюється реклама знаків для товарів і пос­луг учасника ринку цінних паперів без реклами послуг щодо цінних паперів.

Рекламодавцям реклами цінних паперів при за­мовленні її виробництва та розповсюдження заборо­няється:

• вказувати розмір доходу, який передбачається одержати за цінними паперами, крім випадків, коли це необхідно вказувати відповідно до вимог законодавства про цінні папери, та на­давати прогнози щодо зростання курсової вар­тості цінних паперів;

• рекламувати цінні папери до публікації інфор­мації про випуск цінних паперів та їх реєстрацію відповідно до законодавства про цінні папери та нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку;

• використовувати відомості, які відсутні в інформації про емісію цінних паперів, що зареєстрована у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

У разі, коли випуск цінних паперів визнано таким, що не відбувся, емітент таких цінних паперів зобов'язаний припинити розповсюдження реклами цих паперів у триденний термін з моменту реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про наслідки підписки на цінні папери.

Отже, порушенням заборони слід вважати публічне гарантування або доведення іншим чином до відома потенційних власників даних про прибут­ковість цінних паперів, у тому числі передбачува ний розмір доходів за ними та прогнози зростання їх курсової вартості.

Недобросовісна реклама

Недобросовісна реклама визначається Законом України "Про рекламу" як реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, за­вдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

Згідно із ст. 10 Закону недобросовісна реклама забороняється. Відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна сторона.

Недобросовісна реклама не включена у Законі "Про захист від недобросовісної конкуренції" до складів правопорушень, що визнаються недобро­совісною конкуренцією. Однак, враховуючи її ви­значення і невичерпний перелік видів правопору­шень, що визнаються недобросовісною конкурен­цією, вважаємо, що недобросовісна реклама під-

падає під загальне поняття недобросовісної конку­ренції. Різниця в законодавчому формулюванні по­лягає в тому, що ст. 1 Закону "Про захист від недо­бросовісної конкуренції" не пов'язує недобросовісну конкуренцію з можливістю завдати або завданням збитків конкурентам, у той час як ст. 10 Закону "Про рекламу" передбачає можливість заподіяння шкоди особам або державі як необхідний елемент складу правопорушення, що визнається недобро­совісною рекламою.

Недобросовісною є реклама, що порушує загальні вимоги до неї, зокрема загальні обмеження щодо реклами, які передбачені у ч. 1 ст. 8 Закону "Про рекламу".

Недобросовісною може бути також визнана рекла­ма, що порушує спеціальні вимоги, які викладені у Законі "Про рекламу", зокрема, ті, що стосуються реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, зброї, послуг, пов'язаних із залученням коштів насе­лення, цінних паперів (ст. 21-25 Закону).

Недобросовісною і забороненою слід вважати рек­ламу, що в будь-якій формі містить твердження, інформацію або уявлення, що є неправдивими або здатними ввести в оману, якщо вони стосуються: існування, природи, композиції, істотних властивос­тей, змісту або виду дій; виду, походження, якості, засобу і часу виробництва продукції, переваг, ціни й умов продажу товарів і послуг, на що посилається реклама; умов використання і переваг, на які сподіваються при використанні; підстав і засобів продажу або послуг, змісту зобов'язань продавця, що приймаються рекламодавцем, ідентичності, ха­рактеристик, вмінь виробника, рекламодавця або виконавця послуги.

Закон не вимагає, щоб недобросовісна реклама дійсно вводила в оману споживачів. Досить того, щоб реклама була здатна ввести споживачів рекла­ми в оману. Рекламу слід вважати такою, що вво дить в оману, якщо вона викликає у споживачів сподівання, які рекламований товар не здатний за­довольнити. Від рекламодавців вимагаються докази правдивості інформації, а позивач повинен довести, що його сподівання не можуть бути досягнуті.

Реклама є такою, що вводить в оману, тільки тоді, коли вона стосується конкретних деталей. Заяви загального характеру, наприклад, про вплив парфумерії на представників протилежної статі, не мають такого спеціального змісту, і тому вони не є забороненими. Можливість введення в оману існує тільки в тому випадку, якщо споживачі, яким рек­лама адресована, можуть піддатися на оману.

Недобросовісна реклама — одне з найпоши­реніших порушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією.

Відповідальність за порушення законодавства про рекламу

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про рекла­му" особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Хто несе відповідальність за порушення законо­давства про рекламу?

У практиці нерідко споживачі подають свої ви­моги щодо недобросовісної реклами до розповсю­джувача реклами, вважаючи його відповідальним за недостовірність реклами або інші порушення зако­нодавства щодо її змісту. Однак розповсюджувач реклами може нести відповідальність в цих ситу­аціях тільки у тому разі, якщо він перекрутив інформацію, отриману від рекламодавця, тобто за наявності його вини. В інших же випадках, якщо пред'явлені претензії з приводу змісту реклами, вони мають бути адресовані рекламодавцеві, відповідальному за зміст реклами.

Відсутність чітких вказівок стосовно розподілу відповідальності безпосередньо у Законі спричиняло

значні складнощі у практиці рекламної діяльності, коли виникало питання про те, наприклад, чи несе розповсюджувач реклами відповідальність за рекла­му товарів, що підлягають сертифікації, за відсут­ності сертифіката.

У ч. 2 ст. 27 Закону вказано, що відповідаль­ність за порушення законодавства про рекламу не­суть:

1) рекламодавці, винні:

• у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом;

• у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами;

• у замовленні розповсюдження реклами, заборо­неної законом;

• у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами;

• у порушенні порядку розповсюдження рекла­ми, якщо реклама розповсюджується ними са­мостійно;

2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами;

3) розповсюджувачі реклами, винні у порушенні встановленого законодавством порядку розповсю­дження та розміщення реклами.

Виходячи із законодавчих визначень понять цих учасників, можна зробити такий висновок про роз­поділ відповідальності між ними.

Рекламодавець несе відповідальність за порушен­ня законодавства про рекламу щодо змісту інфор­мації, яка подається для створення реклами (якщо не доведе, що порушення відбулося з вини виробни­ка реклами або її розповсюджувача). Виробник рек­лами відповідає за порушення законодавства про рекламу стосовно її оформлення, виробництва та підготовки. Розповсюджувач реклами несе відпо­відальність за порушення часу, місця і засобів розміщення реклами.

Зокрема, розміщення зовнішньої реклами без відповідного дозволу тягне за собою встановлену за­конодавством відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про рекламу має різну галузеву приналежність.

Цивільно-правова відповідальність — це відшко­дування винною особою збитків, заподіяних по­терпілим особам недобросовісною рекламою. Згідно з ч. 12 ст. 27 Закону положення цієї статті не обме­жують прав осіб, яким було завдано шкоди недобро­совісною рекламою, на відшкодування цієї шкоди відповідно до законодавства України.

Отже, при порушенні законодавства України про рекламу, особа, право якої порушено, може вимага­ти повного відшкодування заподіяних їй збитків. Під збитками розуміються витрати, що особа, право якої порушено, зробила або має зробити, щоб відно­вити порушене право, втрата або пошкодження її майна (позитивна шкода), а також неодержані дохо­ди, що ця особа мала б отримати, якщо б її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" збитки, заподіяні спожива­чеві товарами (роботами, послугами), що придбані у результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою в повному обсязі. Розглядаючи вимогу споживачів про відшкодування збитків, заподіяних недостовірною чи неповною інформацією про товари (роботи, послуги) або недо­бросовісною рекламою, необхідно виходити з припу­щення про відсутність у споживача спеціальних знань про властивості і характеристики товарів (робіт, послуг), що набуваються ним (ч. 6 ст. 18 За­кону "Про захист прав споживачів").

Відповідальність також встановлено у вигляді штрафів на осіб, винних у порушенні законодавства про рекламу.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за поданням органів державної влади, зазначених у ст. 26 цього Закону, або самостійно у випадках, пе­редбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комі­тету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накла­дають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на:

• рекламодавців за вчинення дій, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 27, — у розмірі п'ятикратної вар­тості розповсюдженої реклами;

• виробників реклами за вчинення дій, передба­чених п. 2 ч. 2 цієї статті, — у розмірі п'яти­кратної вартості виготовлення реклами;

• розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених п. З ч. 2 цієї статті, — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження рек­лами.

Повторне вчинення перелічених порушень протя­гом року тягне за собою накладення штрафу у подвійному від передбаченого за ці порушення розмірі.

Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), які встановлені За­коном України "Про систему оподаткування".

За неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості роз­повсюдження реклами спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері за­хисту прав споживачів та його територіальним ор­ганам, необхідної для здійснення ними передбаче­них цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами накла­дається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі неможливості встановлення вартості рек­лами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів рек­лами рішенням спеціально уповноваженого цент­рального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 300 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян при­ймається виключно спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

Антимонопольний комітет України накладає стягнення на рекламодавців за порушення законо­давства про захист від недобросовісної конкуренції. Оскільки розміри штрафів надто значні, й інші санкції істотні, то важливе значення має такий пе­редбачений законом засіб захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від неправомірних актів державних органів як можливість оскаржити у суді або арбітражному суді рішення у справах про пору­шення законодавства про рекламу. Зацікавлена особа, до якої було застосовано відповідну санкцію, має право звернутися до суду із заявою про визнан­ня недійсним повністю або частково припису щодо припинення порушення законодавства про рекламу, а також про відміну або зміну постанови про накла­дення штрафу.

Дата добавления: 2015-10-21