Тема: Лінгвістичні докази місцезнаходження індоєвропейської батьківщини. „Кентум-сатем” поділ індоєвропейських мов

Лекція № 2

Тема: Лінгвістичні докази місцезнаходження індоєвропейської батьківщини. „Кентум-сатем” поділ індоєвропейських мов

Мета вивчення: ознайомити студентів з часовими рамками розвитку індоєвропейської цивілізації; з першими згадками про хетів у єгипетських та семітських джерелах; з аналізом словникового складу, як методом визначення місцезнаходження; з розподіл за велярними та лябеовелярними звуками; з особливості східної та західної груп мов.

Література

1. Арсеньева М.Г., Балашова С.П., Берков В.П., Соловьева Л.Н. Введение в германскую филологию: Учебник для филологических факультетов. – М.: ГИС, 2000. – 314 с.

2. Берков В. П. Введение в германистику [Текст]: учеб. для ун-тов / В. П. Берков. - М.: Высш. шк., 2006. - 199, [1] с.

3. Берков В. П. Современные германские языки [Текст]: учебник / В. П. Берков. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Астрель; АСТ, 2001. - 336 с.

4. Введение в германскую филологию [Текст]: учеб. для филол. фак. / М. Г. Арсеньева [и др.]. - 4-е изд., испр. и доп. - М.: ГИС, 2003. - 318, [2] с.

5. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. - Б., 1998.

6. Левицький В.В., Кійко С.В. Практикум до курсу «Вступ до германського мовознавства». – Вінниця, НОВА КНИГА, 2003. – С. 16.

7. Левицький В.В. Основи германістики. – Вінниця, Нова книга, 2006. – С. 10-28

8. Мейе А. Основные особенности германской группы языков: Пер. с фр. / Под ред., с предисл. и примеч. В.М. Жирмунского. Изд. 2-е, стереотипное. М.: Едиториал УРСС, 2003. – 168 с.

9. Хлебникова И.Б. Введение в германскую филологию и история английского языка (фонология, морфология): Учеб. Пособие. – 3-е изд., исправ. – М.: 2001. – 184 с.

10. Baugh, Albert C. and Thomas Cable. A History of the English Language. 5th Ed. London and New York: Routledge, Taylor and Francis Group. 2003. – 448 p.

11. Reznik, R.V. and Sorokina T.S. A History of the English Language. Moscow: Flint Publishing House. 2001. – 496 p.

12. Verba, L. History of the English Language. Vinnytsya: Nova Knyha, 2004. – 304 p.

План

1. Часові рамки розвитку індоєвропейської цивілізації

2. Перші згадки про хетів

Питання для самостійної роботи

1. „Кентум-сатем” поділ індоєвропейських мов

2. Розподіл за велярними та лабеовелярними звуками

3. Особливості східної та західної груп.

1. Часові рамки розвитку індоєвропейської цивілізації. Ряд закономірностей і процес розгалуження безлічі етнічних і культурних стовбурів і окремих гілочок є метою і засобом розкриття індоєвропейської історії Євразії, цілісна картина якої малює шлях розвитку не тільки слов'янської спільності, але і всього західного крила індоєвропейського світу (германці, кельти, латини, етруски, іллірійці, елліни, фракійці, балти) і східного арійського крила індоєвропейців (хети, індоарії, іранці, тохари).

Початковою крапкою відліку в рішенні поставленої задачі варто вважати епоху завершення четвертого великого заледеніння планети. Тривало четверте заледеніння північної частини Євразії біля ста тисяч років. Три попередні заледеніння планети також тривали, кожне, біля ста тисяч років, і проміжки між чотирма заледеніннями зайняли, в середньому, по сто тисяч років кожне. Закінчення четвертого заледеніння відносять на XI-IX до н.е. Після завершення заледеніння на континенті Євразія склалися унікальні природно-кліматичні умови, що дозволили розвитися цивілізації, учасниками життєдіяльності якої ми є.

Шлях розвитку індоєвропейського світу Євразії складався непросто. Безліч катаклізмів природного характеру, зіткнення з іншими, не індоєвропейськими, народами, взаємні конфлікти, протягом останніх десяти тисячоліть кроїли ту карту розселення індоєвропейських народів Євразії, що ми можемо споглядати нині.

Ми звернемося до безкрайніх степів Євразії, що розкинулись від схилів Карпат на заході до відрогів Алтаю на сході. Початок осмисленої життєдіяльності на їхніх просторах варто віднести до V тис. до н.е. Саме в V тис. до н.е. на вододілі між Доном і нижнім Дніпром почався розвиток дніпро-донецької археологічної культури. Її творці виготовляли кераміку, випасали домашню худобу й обробляли культурні рослини. Антропологія й археологія свідчать, по-перше, про те, що творці дніпро-донецької культури були індоєвропейцями, а по-друге, відрізнялися великими розмірами тіла.

Біля середини IV тис. до н.е. великі, добре організовані спільності індоєвропейських кочівників почали широке проникнення в центральну і західну Європу.

Таким чином, світ індоєвропейських народів починаючи із середини IV тис. до н.е. почав поділятися, як мінімум, на дві великі групи – західну і східну. У Європі початок становлення західного крила індоєвропейців ознаменувалося появою великого числа курганних некрополів. Після середини IV тис. до н.е. у Євразії стали обертатися дві великі воронки – західна індоєвропейська в Європі і східна в степах Євразії й у Передній Азії.

Головними супротивниками індоєвропейських кочівників, які йшли зі степів Євразії в Європу в IV-II тис. до н.е., у долині Дунаю, на Балканах і в правобережній Україні були представники середземноморської раси. У XVIII-XVII ст. до н.е., з падінням трипільської археологічної культури правобережної України, суперечка між двома расами і культурами розв'язалася на користь більш рухливих, а отже і більш сильних індоєвропейців.

Індоєвропейці заселяли Європу багаторазово в IV-I тис. до н.е. Кожне нове заселення було наслідком одного з безлічі грандіозних навал, які йшли зі степів Євразії в Європу подібно океанській хвилі, від обрію до обрію. Кожна нова навала змітала археологічні культури в Європі, що встигли устоятися. І всякий раз прибульці на фундаменті зруйнованої культури будували власну культуру.

Переживала в IV-I тис. до н.е. вторгнення індоєвропейських кочівників, які йшли зі степів Євразії, і Азія, а вірніше міська цивілізація Малої Азії, Месопотамії, Ірану, півдня Середньої Азії, Афганістану, Пакистану і долини ріки Інд. Близькість, а часом, і повна подібність, з однієї сторони хетської, давньоіндійської, авестійської, тохарської мов, з іншого боку - латинської, грецької, слов'янської, кельтської, німецької, балтської мов навряд чи можна пояснити пізнішими запозиченнями. Це тим більше складно пояснити, звернувшись до карти Євразії і побачивши, що західних індоєвропейців від індоєвропейців східних відокремлюють тисячі кілометрів пустель, гір і морів.

Зіставляючи за часом вторгнення індоєвропейців, які йшли зі степів Євразії в Європу й Азію, можна помітити, що вони відбувалися одночасно, хоча і виникали з одного досить великого району. Із заходу даний вихідний район обмежений Карпатами, зі сходу Алтаєм, з півночі південним Уралом, з півдня узбережжям Чорного моря, Кавказом, Каспієм і гірським ланцюгом, що охоплює Середню Азію.

У XXIII-XIX ст. до н.е. зі сходу, з берегів Каспію, на нижній Дон просунулися індоєвропейські кочівники. Одночасно через Месопотамію, Малу Азію, Палестину і дельту Нілу в XX ст. до н.е. на бойових колісницях прокотилася хвиля індоєвропейців, відомих в історії як хети. Мова хетів, на щастя, розшифрована і доступна для зіставлення з західними і східними індоєвропейськими мовами. Близькість даних мов не просто велика. Вона свідчить про існування єдиної прамови і єдиної культурної прабатьківщини індоаріїв.

Одночасно, у XV-XI ст. до н.е. значні за площею райони центру Європи (басейн Дунаю) виявилися у владі індоєвропейців, які прибули на бойових колісницях.

У XIII-VIII ст. до н.е. південь Середньої Азії, Афганістан і Іран були затоплені новим потоком індоєвропейських кочівників. Основоположником духовної реформації в їхньому середовищі був Зороастр.

Висновок зі сказаного випливає той, що саме степи Євразії в IV-I тис. до н.е. стали районом результату європейського населення, яке йшло в середньому з частотою в 500 років, одночасно в Європу й Азію. Повторимо, що в кожного великого вторгнення індоєвропейців в Азію є близнюк - одночасне вторгнення індоєвропейського народу в Європу.

Варто помітити, що проникали індоєвропейці в Європу і через малоазіатський міст. Зокрема, можливо саме цей шлях таїть розгадку появи на півночі Італії етрусків. В даний час дослідники вгадують досить близьку культурну спільність між етрусками і хетами. Навряд чи даний напрямок досліджень йде по помилковому сліду. Посуха душила міста Малої Азії, Ірану і півдня Середньої Азії в III-I тис. до н.е. У той же час дивно швидко росли міста в Європі і, головним чином, на її середземноморських берегах. Між цими двома протилежними явищами існує прямий і досить тісний зв'язок.

Після потрясінь XV-XIII ст. до н.е. у Євразії відбулося остаточне (що намітилося ще в середині IV тис. до н.е.) розмежування між західною і східною групами індоєвропейських народів. У Європі після XV ст. до н.е. почалася епоха активної кристалізації протогерманців у Скандинавії, кельтів на захід від Альп і Рейну, латинів на Апеннінах, протогреків на півдні Балкан і в Пелопоннесі, ілірійців на північному заході Балкан, фракійців на північному сході Балкан, балтів на східному узбережжі Балтійського моря і слов'ян, що оселилися від Ельби і Заали на заході до середнього Дніпра і Дону на сході, під прикриттям Карпат і боліт Прип'яті. Таким чином, відокремленню окремих груп індоєвропейців у Європі, певною мірою, сприяла природа, а вірніше ландшафт континенту.

Відмітимо, що спільність індоєвропейських мов дозволяє відновити шляхом порівняння слів, узятих з окремих мов, той ряд явищ, що мав місце в середовищі індоєвропейців V-II тис. до н.е.

2. Перші згадки про хетів. Зіставимо колосальне за обсягом і глибиною літературну спадщину хетів, індоарійців і авестійських іранців. Для стислості обмежимося порівнянням імен божества трьох індоєвропейських цивілізацій стародавності.

ТАБЛИЧКИ ХЕТІВ	РИГВЕДА	АВЕСТА
Assura	Asura - боги адитьї (Митра, Варуна) борються з девами	Ahura
	deva - боги	daeva - другорядні демони
Indra	Indra - бог грози і війни	Indra - дрібний демон
	Вритра - дракон	Veretragna
Mitrasil	Mitrasil Mitra - парне божество, що підтримує космічний закон rta, світло на противагу пітьмі	Mitra - утвір Ахура Мазды
Vruwanassil	Варуна - asura medhira (бог мудрий)	Ahura Mazdah
Iami	Yama -син Vivasvanta, перший смертний, що вказав людям шлях на вище небо	Yima - син Vivahvanta
Nasatianna	Nasatya - епітет богів ашвинів	Nashditya
Akhi	Agni - бог вогню, жертовного багаття, що передає жертву богам
Suriiaas	Surya - бог сонця (рудий кінь і колесничий на бойовій колісниці, шлях йому прокладають адитьї)
suta	soma - божественна рослина, принесена орлом з високої гори	Haoma
a(rta)ssumara (rta - закон, smar - згадувати)	rta - вищий космічний закон, що містить моральні цінності	asa
	kavi - поет, творець ведичних гімнів	kauna - поет, провидець
	Sapta-Sindhou - сім рік Арії	Hapta-Hendu
	Sindhu - ріка Sarasvati - ріка Sarayu - ріки Ригведи й Авести	Syndhy Sarasvati Saray
	Vata - бог штормового вітру	Vata
	Vayu - бог вітру, повв'язаний з Індрою	Vayu
	Trita Aptya - третій водяник, божество витиснуте Індрою	Trita, Traetaona
	Trita - міфічний поет риши, ув'язнений у колодязь	Trita
	Hotar - жрець	Zaotar
	strirna - стерня, солома	sterna
	barhis - те ж саме, розстелялося на місці жертвоприносини	baresman

З зіставлення видно, що основи мови, міфології і розвинених з неї релігійних учень хетів, індоаріїв і авестійських іранців, по суті, у своїй першооснові єдині. Це означає, що територія степів Євразії в V-II тис. до н.е. була землею, що сформувала найдавніші з відомих нині релігій планети.

У завершення помітимо, що всі три релігійні галузі східних індоєвропейців (хети, індоарії, іранці) не просто мають схожі імена богів і міфологічних персонажів. Найдавніші фамільні мандали Ригведи і найдавніший шар Авести – Гати разюче близькі за мовою і за поетичною традицією. При цьому мова найдавніших шарів Ригведи ближче мові авестійських Гат, ніж мові класичного санскритського епосу Індії I тис. до н.е. А вік мови хетів на 500 років старіше, ніж прамова і прарелігія ведичних і авестійських індоєвропейців. Таким чином, як мінімум у III тис. до н.е. на території степів Євразії, у країні іменованій східними індоєвропейцями Айріано-Ваеджо склалися індоєвропейська мова і релігійно-міфологічний світогляд, згодом (у II-I тис. до н.е.), які дали життя мовам і релігіям хетів, індоаріїв і авестійських іранців.

У реальності протокультури, протомови і проторелігії індоєвропейців Євразії як цілісні, повні яскравого своєрідності явища, активно формувалися в V-IV тис. до н.е.

3. „Кентум-сатем” поділ індоєвропейських мов. Розподілом Кентум-Сатем називається ізоглоса (лінія на лінгвістичній карті, яка вказує на територіальне розповсюдження того чи іншого мовленнєвого явища) у родині індоєвропейських мов, яка стосується еволюції трьох рядів дорсальних приголосних реконструйованих для праіндоєвропейської мови, *kʷ (лабіовелярний – який сполучує задньопіднебінну артикуляцію з лабіалізацією), *k (велярний – задньопіднебінний), і *ḱ; (палато велярний – піднебінний).

Терміни походять від слів, що означають числівник «сто» у репрезентативних мовах кожної групи (латинській centum і авестійській satəm).

Мови групи Сатем містять у собі індоіранські, балто-слов’янскі (балтійські і слов’янські), албанську, вірменську і, можливо, якусь кількість не задокументованих мертвих мов, таких як фракійську і дакську. У цій групі велярні і лабіовелярні звуки мови розвинулися у велярні, а палато велярні стали шиплячими і свистячими. Хоча албанська мова визнана мовою сатем, можна припустити, що прості велярні і лабіовелярні звуки не були цілком об'єднані в праалбанську мову.

Група Кентум часто вважається співпадаючою з «не-Сатем», тобто ту, яка містить всі інші діалекти. Конкретніше, відповідно до визначення Бругманна «мов з лабіалізацією», група Кентум містить у собі італійські, кельтські, германські, грецьку і, можливо, невеликі і невідомі групи мертвих мов (таких, як венетська мова і давня македонська мова і, можливо, іллірійські мови). У цій групі велярні і палато велярні звуки мови були об'єднані у велярні. У тохарських мовах усі ряди звуків були також з'єднані в один велярний ряд: відносна хронологія цієї зміни невідома, що характерно для мов групи кентум.

Анатолійські мови, очевидно, не піддалися змінам, характерним для сатем або кентум. Велярні ряди залишилися незмінними в лівійські мові, у той час як хетська, можливо, піддалася вторинній кентумізації, однак точні дані відсутні.

4. Розподіл за велярними та лябеовелярними звуками. Ізоглоса кентум-сатем пояснює еволюцію трьох рядів дорсальних (що артикулюються передньою частиною спинки язика, яка піднімається горбом до піднебіння) приголосних, реконструйованих для праіндоєвропейської мови, * kʷ, * gʷ, * gʷʰ (лабіовелярні), * k, * g, * gʰ (велярні), і * ḱ, * ǵ, * ǵʰ; (палатовелярні) у дочірніх мовах. Розподіл на групи кентум і сатем тільки дає загальне уявлення про батьківську мову, що мала повний набір дорсальних звуків. Більш пізні зміни в окремих групах індоєвропейських мов, такі як схожі з описаними вище палаталізація латинського k у s у деяких романських мовах або злиття * kʷ с *k у галльських, не мали ефекту відокремлення.

Август Шлейхер у 1871 році думав, що був єдиний велярний ряд, k, g, gh. Карл Бругманн у 1886 році визнавав тільки два ряди, позначаючи їхній q, g, gh «велярні вибухові» проти k̑, g̑ і g̑h «палаталізовані вибухові». Терміни Бругманна для мов Кентум «мови з лабіалізацією» або «u̯-мови» і для Сатем «мови без лабіалізації», і його думка, що

Для слів і груп слів, що не з'являються в жодній мові з лабіалізованим велярним звуком, [«чисті велярні»] на даний момент не можна визначити наявність коли-небудь, у минулому u̯-схлопання.

Наступного року Бругманн змінив свою думку, прийнявши термінологію кентум / сатем, уведену Бадке в 1890 році. Відповідно, він позначив лабіовелярні як q^u̯, q^u̯h, g^u̯, g^u̯h (увівши також безмовні аспірати (звуки, які вимовляються з придиханням).

В даний час наявність трьох дорсальних рядів у прамові не прийнята усіма вченими. Реконструйований «середній» ряд може бути не властивим їй запозиченням між ранніми дочірніми мовами в процесі сатемізації. Наприклад, Освальд Семерений, визнаючи використання поділу *kʷ, *k, *ḱ як символізації звукових відповідностей, стверджував, що підтримка трьох фонологічно розділених рядів у праіндоєвропейській мові незадовільна і віддав перевагу подвійній класифікації *kʷ, *k. Серед інших учених, що вважають, що праіндоєвропейська мова мала два дорсальних ряди, Курилович, Мейе, Уинфред П. Леманн, і Вудхаус.

Мови групи Сатем виявляють характерну зміну співзвучних праіндоєвропейських палатовелярних звуків (*ḱ, *ǵ, *ǵʰ) в африкати (приголосні, які складаються з вибухового (смичного) та фрикативного (щілинного) елементів; напр., російські "ц" и "ч") і фрикативні приголосні (наприклад, ф, ш, х), які вимовляються в передній частині рота. Наприклад, *ḱ став у санскриті ś [ʃ], в авестійській, російській і вірменській мовах - s, у литовській š [ʃ], і в албанській th [θ]. У той же час характерні для прамови велярні (*k, *g, *gʰ) і лабіовелярні (*kʷ, *gʷ, *gʷʰ) злилися в цих мовах і пізніше втратили округлення губ, що супроводжувало їх.

«Зрушення» сатем легко проілюструвати числівником '100', що звучав у праіндоєвропейській мові як *ḱm̥tóm, що стало, наприклад, satəm в авестійській (що і дало назву всій групі), (śata m) у санскриті, sad у персидській, šimtas у литовській, сто в російській і т.д., на противагу латинському centum (вимовляється [кентум]), англійському hund(red)- (с /h/ з раннього *k), грецькому (he)katon, валлійському cant, і т.д. (албанське слово qind – це запозичення з латинського centum.)

У мовах групи Кентум палатовелярні приголосні злилися зі звичайними велярними (* k, * g, * gʰ). Більшість мов кентум зберегли праіндоевропейські лабіовелярні (* kʷ, * gʷ, * gʷʰ) або їх історичні похідні, відмінні від простих велярних; приміром, праіндоєвропейські * k: * kʷ > латинський c /k/: qu /kʷ/, грецький κ /k/: π /p/ (або τ /t/ перед першим голосним), готський /h/: /hʷ/, і т.д.

Назва Кентум походить від латинського слова centum '100', < праіндоєвропейське * ḱm̥tóm, ілюструючи об'єднання * k і * ḱ. Можна порівняти із санскритським śata- або російським сто, у яких * ḱ змінилося у фрикативний звук.

Підтвердження існування лабіовелярних звуків /kʷ/, на відміну від простих подвійних /kW/ знайдено в грецькій (q- серії лінійного письма B), італійських (латинське qu), німецьких (готичне hwairƕ і qairþra q) і кельтських (огамічне письмо ceirtQ).Таким чином, за прийнятою реконструкцією праіндоєвропейської мови, лабіовелярність цього ряду може бути також новою для групи Кентум, причинно пов'язаною з переносом палатовелярних звуків уперед. Головний довід на користь такого підходу надають анатолійскі мови, хоча їхня фонетика і невідома в деталях. Хети (і лувійці) використовували не символи серії q- існуючого клинопису (які передавали безмовний увулярний (язичковий, наприклад, французький r) звук в аркадській мові), а передавали відповідні лабіовелярні звуки праіндоєвропейської мови як ku. Думки про те, чи передавало це один звук анатолійських мов або групу /k+w/ поділяються. Подібність трьох дорсальних рядів є спірною також з типологічних причин, але цей аргумент не має великого значення, тому що існують мови з подібною трьохрядною системою, наприклад язгулемська мова (одна з іранських мов, але її система дорсальних не співвідноситься з фонологією праіндоєвропейської мови). Вірно, що такі мови рідкі, і один із трьох рядів звичайно не уживаний. Можна вважати, жодна з існуючих індоєвропейських мов не зберегла цілком трьохрядну систему, навіть якщо вона була в прамові.

Останнім часом з'явилися повідомлення про те, що мова бангані в Індії має ознаки мови типу кентум, але вони були визнані помилковими.

5.Особливості східної та західної груп. У XIX сторіччі іноді вважалося, що ізоглоса кентум-сатем розділяла в минулому різні діалекти індоєвропейської мови. Однак уже Карл Бругманн і частково Йоханнес Шмідт довели, що розподіл Кентум/Сатем був територіальною особливістю.

Неповна сатемізація в балтійських і, у меншому ступені, слов'янських мовах, була прийнята як доказ проникнення сатемічної зміни або як наслідок запозичень при ранніх контактах протобалтів і протогерманців. Приклади слідів лабіальних елементів лабіовелярних звуків у балто-слов’янских мовах включають литовський ungurys «вугор» < *angʷi-, литовський dygus «гострий» < *dʰeigʷ-. Відомі також приклади неповної сатемізації в індо-іранських мовах, такі як санскритське гуру «важкий» < *gʷer-, кулам «череда» < *kʷel-; також куру «робити» < *kʷer-, але це слово з'являється тільки в текстах після написання Ригведи.

Підтверджено, що розбіжність кентум/сатем поділяла праіндоєвропейців на західних і східних. Приклад тохарської мови, однак, привів до альтернативного погляду на проблему сатемічної зміни як на мовне нововведення, що поширилося в усі сторони з центрального індоєвропейського співтовариства, але яке не змогло досягти периферійних областей, західних (європейці) і східних (тохарці).

Дата добавления: 2015-10-21