Філософія Давнього Сходу (Індія та Китай)

Філософія Давнього Сходу (Індія та Китай)

1. Перша сакрально-релігійна міфологія та протофілософія виникла на території цивілізацій:

а) арійської;

б) слов’янської

в) єгипетської;

г) китайської;

д) вавівлонської

2. Центрами виникнення сакрально-релігійної міфології та філософії є географічні регіони:

а) Центральна Азія і півострів Індостан;

б) Євразія;

в) Північна Африка;

г) Західна Азія;

д) Центральна і Південно-Східна Азія

3. Цивілізація, на території якої вперше виникла релігійно-міфологічна протофілософія:

а) індійська

б) арійська;

в) харіпська (харапська);

г) китайська

4. Філософські вчення вперше оформилися на території цивілізації:

а) індійської (п-ів Індостан);

б) слов’янська (Євразія);

в) китайська (Центральна і Південно-Сзідна Азія);

г) давньоримська (Євразія);

д) давньогрецька (Середземномор’є)

5. Перші оформлені філософські вчення виникають на території давніх цивілізацій в:

а) до I тис. до н.е.;

б) в I тис. до н.е.;

в) в VI cт. до н.е.

г) в VII ст. до н.е.;

д) не виникали взагалі

6. Центри локалізації філософської думки виникають в історичний період розвитку людства:

а) первіснообщинний;

б) рабовласницький;

в) феодальний;

г) капіталістичний;

д) сучасний

7. Харктерними рисами давньоіндійської філософії є:

а) автохтонність;

б) традиціоналізм (традиційність);

в) релігійність;

г) спірітуалістичність (спірітцалізм);

д) поєднання раціоналізму і містицизму;

є) єдність цілі для всіх існуючих філософських шкіл;

ж) поєднання світоутвердження і світозаперечення;

з) прийняття ідеї про трансміграцію;

і) відношення до філософії як до способу життя;

к) високий суспільний статус філософії і вплив філософських ідей на розвиток культури; л) консервативність;

м) етичний характер;

8. Поняття, яке близьке по змісту до давньогрецького поняття «філософія», використовується в давньоіндійській філософії для позначення філософських шкіл (або направлень)

а) сутра;

б) даршан;

в) школа;

г) пурва-міманса.

9. Періоди в розвитку індійської філософії:

а) ведичний (до VI –V ст. до н.е.);

б) класичний (VI ст. до н.е. – перша половина I тис.);

в) посткласичний (перша половина I тис. - XVIII ст);

г) палеолітичний (від появи людини до 10 тис. до н.е.);

д) неоіндуїзм (XIX – сьогоднішній час)

10. Джерела індійської філософії:

а) Веды;

б) Біблія;

в) Пурани;

г) Брахмани;

д) Ітихаси;

є) Аран’яки;

ж) етичні поемы;

і) Упанішади.

11. Традиційно усі філософські школи (даршани) Давньої Індії діляться на:

а) ортодоксальні;

б) астіка;

в) настіка;

г) неортодоксальні;

д) санкх’я;

е) веданта.

12. Для всієї давньоіндійської філософії характерно світосприйняття:

а) анімістичне;

б) антропоморфне;

в) сакральне;

г) магічне;

д) наукове

13. Найбільш цінний спосіб передачі філософської мудрості серед даршан є

а) письмовий;

б) мовчання;

в) медитація;

г) усний на мові Священного знання – санскриті;

д) усний на будь-якій мові

14. В процесі навчання на Сході учнем сприймається від вчителя

а) теорія;

б) практичні знання;

в) техніка самовдосконалення;

г) методика філософського діалогу і дискусії;

д) весь образ життя вчителя, що є продовження його вчення

15. Серцевина вчення або кананізований короткий початковий текст називається в давньоіндійській філософії:

а) сутра;

б) есенція;

в) канон;

г) догма.

) ядро

16. До астіки належать даршани:

а) санкх’ья;

б) йога;

в) веданта;

г) н’яя;

д) вайшешика;

е) міманса;

ж) джайнізм;

з) буддизм;

и) чарвака;

к) адживіка.

17. Ортодоксальний напрямок давньоіндійської філософії представлений кількістю шкіл:

а) 2;

б) 3;

в) 6;

г) 8;

д) 10

18. Привести у відповідність ключові (основні) поняття давньої індійської філософії з їхнім змістом

1.	Незнання, неуцтво, помилка відносно найважливіших духовних істин	А. Авід’я
2.	Вищий суб’єктивний духовний початок буття, вищий духовний початок людини	Б. Атман
3.	Вища об’єктивна реальність, безособовий абсолютний початок буття	В. Брахман
4.	Властивість матеріальної природи (саттва, раджас, тамас)	Г. Гуни
5.	Душа, іскра життя, уселенський життєвий початок, монада	Д. Джива
6.	Моральний закон, обов’язок, духовне вчення	Є. Дхарма
7.	Закон причин і наслідків, діяння, доля	Ж. Карма
8.	Область, місце, сфера, світ	З. Лока
9.	Ілюзія, міраж, космічна сила, що створює об'єктивний світ	І. Майя
10.	Звільнення від сансари та земної карми	К. Мукті
11.	Вищий духовний стан свідомості, який пов’язаний з досягненням сфери духовного	Л. Нірвана (мокша)
12.	Матеріальна природа, матеріальна субстанція	М. Пракріті
13.	Духовна природа, духовна субстанція, Абсолютний дух	Н. Пуруша
14.	Колообіг постійних перевтілень душі, обертання душі в колі матеріальних і духовних світів	О. Сансара

19. Неортодоксальна група давньоіндійських шкіл представлена даршанами:

а) санкх’я;

б)буддизм;

в) джайнізм;

г) чарвака-локаята;

д) міманса

20. Пригадайте назву філософських шкіл давньоіндійської філософії, ураховуючи їхній основний зміст, представників, ідеї та сутри:

1.	Школа, назва якої буквально означає «перерахування», «розгляд»; засновником якої був – Капіла в VII ст. до н.е., школа існувала до середини I тис. н.е.; Сутра школи - Бхагавадгита;основні ідеї: все різноманіття Всесвіту – результат взаємодії двох першооснов – Пракріті і Пуруши; Пракріті – пратворець, джерело безконечних якостей, продуктивних сил світу; Пуруша – людина; чоловік; бездіяльний, безякісний дух; зближується з Атманом; завдання пізнання: зрозуміти те, як влаштований, збудований світ; досягти незалежності Пуруши від Практірі; самодостатність духу; ототожнювати себе з Пурушей; роз'єднати Пурушу з Пракріті в собі і тим самим досягти звільнення, тобто мокши.	А.
2.	Школа, назва якої буквально означає «зв’язок, зусилля»; засновник школи – Патанджалі; період існування школи (даршан): ст.II в до н.е. – II ст. н.е.; Сутра – Йога-сутра; переводить в практичне русло намічені санкх’єю шляхи і методи звільнення; Пурушу від Пракріті йогин розділяє за допомогою активних зусиль і зосередженості, йде до Вищого Пуруші, що володіє сакральною надцінністю; Вищий Пуруша називається Ішварой, Господом, Владикою; в школі розроблений 8-річний метод, який вимагає суворого дотримання релігійних розпоряджень і етичних вимог; особливо ахімси, тобто не спричиняти шкоди живим істотам; контролю над організмом за допомогою фізичних і дихальних вправ; концентрації відчуттів, уваги, споглядання.	Б.
3.	Школа, назва якої буквально означає «правило, логіка»; засновник – Готама; період існування школи: II ст. до н.е.- II ст.н.е.; Сутра вчення – Н’яя-сутра; основні ідеї: до звільнення слід йти, долаючи прихильності людського Я до об’єктів, звертаючись до Атману в собі; Атман – це орган чистої думки; найважливіша дорога до звільнення – це пізнання; класифікували види достовірного і недостовірного знання; розробили різні форми логічного виводу.	В.
4.	Школа, назва якої буквально означає «відмінність»; засновник – Канада; період існування школи: I ст до н.е. – I ст.н.е.; Сутра – Вайшешика-сутра; основні ідеї: у основі метафізики лежать ідеї теїзму, атомізму, реалізму; вважали, що категорії (найбільш загальні поняття) подібно до речей, володіють реальним існуванням; Абсолютне божественне Я – Ішвара творить з атомів світи, підтримує їх і руйнує за допомогою особливої ціннісно-каузальної сили – Адрішти (невидиме); Адрішти діє за законом карми; знання – виявлення системи світу; у системі світу розрізняють 7 видів реальності, кожна з яких має безліч форм; так субстанція – носій якостей і дій, має 9 форм: п’ять елементов- стихій (ефір, земля, вода, вогонь, повітря) і 4 елементи: простір, час, душа-атман, ум-манас; ум-манас – орган координації даних свідомості.	Г.
5.	Школа була заснована в VI ст. до н.е. в Індії;засновник – Сиддхартха Гаутама (623 -544) – Будда; Сутра – Тіпітака (3 корзини) 80-і рр. I ст. до н.е. знайдена на о. Цейлон, мова, на якій викладені основні ідеї і положення світоглядної системи – палі; основні гілки: Хінаяна (мала колісниця) – вузька дорога порятунку – ядро свіотглядної системи; звільнення – справа особистого вдосконалення людини, що присвятила цьому життя; спочатку ця світоглядна система розглядалася як етичне учення, альтернатива брахманізму; представники цієї школи вважали, що дотримуватися ритуалів Вед марно; ухилялися від обговорення метафізичних проблем; відкрилися 4-и благородних істини: життя повне страждань; прихильність до життя – корінь страждань; можна присікти корінь страждань; є дорога припинення кореня страждань; пропонується 8-річний шлях порятунку – серединний, відкидаючий аскетизм і плотські насолоди; кінцева мета – нірвана (загасання, охолодження, розплутування павутини); Нірвана – зречення від жадання життя, незворушність, самодостатність; філософсько-релігійне учення пов’язане з Махаяной (велика колісниця) широка дорога порятунку; обожнювання Будди; розвиток його культу і шанування досконалих людей (боддхісатті); утворення чернечих общин (сангх); можливості порятунку широко відкриті мирянам; Бодхісаттва – людина, що співчуває іншим людям і показує дорогу звільнення іншим; все існує за законом причинності – закону залежного виникнення; ненависть не можна припинити ненавистю, добром треба відповідати на все; безумовний благий стан – Нірвана, вона вища за добро і зло; буття Бога, душі, особи не абсолюно; не має субстанціональної основи; дійсне Буття – надбуття, яке невимовно в конкретних характеристиках і ототожнюється з нірваною і Великою Порожнчою – Шун’’єю; немає принципової відмінності між об’єктом і суб’єктом, духом і матерією; стан страждання – позбавлення від страждання – об’єктивні стани різних рівнів; страждання – це хвилювання, пульсація, спалах-загасання енергетичних психофізичних елементів буття (дхарм); особа, душа, Я – це не якась нерозкладна цілісність, це результат дії декілька наборів дхарм, що розпадаються при звільненні, тоді руйнується причинний зв’язок, що приводить до народження нової істоти і відновлення страждань; досягнення нірвани – не наслідок благодаті, а перемоги над собою.	Д.
6.	Назва школи буквально означає «перше дослідження»; засновник школи Джайміні; період виникнення школи – IV –III ст. до н.е.; Сутра – Мімансамутра; школа виникла в цілях збереження Вед і ведійського ритуалу; Веди розуміються як фундаментальна священна, досконала, така, що несе дхарму (закон, духовне вчення) реальність; ця реальність має початкову словесну природу, що лише частково виявляється в звуках мови людини; наслідком виконання ритуалу є звільнення; звільнення – позбавлення від страждань і насолода плодами ритуалів; підтримувала общинно-кастовий устрій і культуру брахманізму та індуїзму.	Є.
7.	Назва школи означає «завершення Вед»; засновником школи і автором «Ведентасутри» вважається Бадараяна; період виникнення школи – IV-III ст. до н.е.; вчення школи є філософською розробкою ідей «Упанішад» і «Бхагавадгіти» про Брахмана як Божественну першооснову, про Атман – дух і про звільнення як наслідок відданості (бхакті) Божеству і пізнання тотожності своєї суті Атману і Брахманові; у класичній Веданті існує три головні напрями: шанкара (788-820), рамануджа (XI-XII cт.); мадхва (XIV ст); згідно Шанкарі, різноманіття світу ілюзорно і в той же час об’єктивно; абсолютно реальний лише Брахман, все інше створене його творчою силою – Майєю; Атман людини по суті тотожний Брахманові; звільнення і блаженство досягаються шляхом такого пізнання, в якому зливаються Абсолют, той, що пізнає, той,кого пізнають, і саме пізнання; Шанкара вважає можливим звільнення від карми за життя – джіванмукті; Рамануджа розробляє не строго моністичний варіант адвайта-веданти, вважаючи, що Всесвіт і душі володіють відносною реальністю, а Атман людини – частина божественного Духу; Мадхва будує систему дуалістичної веданти, стверджуючи, що світ, індивідуальні душі – не створення Майї, не ілюзія, а особлива, відмінна від Брахмана, реальність.	Ж.
8.	Індійська релігія і філософське вчення, подібне з буддійським; засновник – Вардхама (VI ст. до н.е.), якого називають Махавір (Великий герой) і Джіна (Переможець); основні направлення (2): дігамбари (тобто «одягнені сторонами світу», тобто голі) і шветмбари (тобто «одягнені в біле»). В онтології цієї школи дуалізм пов’язаний з плюралізмом. З 9-ти категорій 2-і є найважливіші – джіва (живе) і аджіва (неживе). Джіва – вічна, жива, духовна сутність – субстанція безлічі окремих душ-джів, які знаходяться на різних рівнях розвитку і здібних до пізнання (потенційно), діяльності. Аджіва – сутність решти (матеріальних) субстанцій. До них відносять речовину, яка складається з атомів, простір, час та ін. Зміни в світі відбувається за законом карми. В недосконалому стані джіва пов’язана з аджівою, страджає від цієї залежності, знаходиться під владою сансари. Досконалий стан – нірвана, мокша. Ті джіви, які звільнилися піднімаються на вершину Всесвіту і перебувають там в стані духовної чистоти і блаженства, зберігаючи свою індивідуальність. Правильне пізнання і суворе виконання моральних вимог ведуть до звільнення. Найважливішим є дотримання ахімси.
9.	Назва школи походить від «світська», рос «мирская», від «лока» світ; засновник школи – легендарний мудрець Бріхаспаті (біля V ст. до н.е.); твори цієї школи не зберіглися, її ідеї дійшли в критичному викладі представників інших даршан. Представники цієї школи визнають істинно існуючим тільки те, що доступно чуттєвому сприйняттю, воно є визнається єдиним надійним джерелом пізнання. Стверджується, що кожне явище є здійснення закладеної в ньому першопочатково власної, індивідуальної природи (свабхави). Все існуюче (в т.ч. і свідомість) – це результат взаємодії матеріальних першоелементів. Відкидається вчення про Атман, карму-сансару, звільнення; стверджується, що індивідуальне існування повністю закінчується із смертю; сенс життя – в задоволення, особливо – чуттєвому. Вульгарний матеріалізм і сенсуалізм цієї школи в певній мірі доповнюється гедонізмом.

21. Брахмани – це

а) релігійно-філософські тексти, часу Ригведи, біля 1500 р. до н.е.;

б) сеекта;

в) каста жреців в Даній Індії;

г) літературний пам’ятник ведійської культури;

д) давньослов’янській пам’ятник

22. «Будда» в релігійно-філософському вченні буддизма означає:

а) просвітленний;

б) вождь;

в) гуру;

г) ім’я людини;

д) прізвище індійського принца

23. Школа класичної індійської філософії яка має більше практичний, ніж теоретичний характер:

а) йога;

б) вайшешика;

в) санкх’я;

г) веданта;

д) чарвака-локаята

24. Поняття, яке в якості вихідного в свою філософію водить буддизм, в зв’язку з чим філософія буддизму вважається песимістичною:

а) страждання;

б) біль;

в) доля;

г) смерть;

д) хвороба

25. Дуалістична філософська школа Давньої Індії, яка визнає одночасно два початки сущого – Пурушу і Пракріті:

а) йога;

б) н’яя;

в) міманса;

г) санкх’я;

д) вайшешика.

26. «Трипітака» в буквальному перекладі з санскриту означає:

а) три корзини (кошика);

б) три ящика;

в) три збірника;

г) саліхіти;

д) три частини

27. Періоди розвитку китайської філософії:

а) новітній період (з 1919 по сьогодення);

б) середньовічний (посткласичний) (III ст. до н.е. – XIX ст. н.е.);

в) період давньої китайської філософії (VI – III ст. до н.е.);

г) новий період китайської філософії (середина XIX ст. н.е. – 1919 р.);

д) неолітичний період (III-IV тис. до н.е.)

28. Джерела китайської філософії:

а) «Книга пісень»;

б) «Книга історії»;

в) «Книга змін» (І цзін);

г) «Книга обрядів»;

д) літописи;

е) коментарі до «Книге змін»;

ж) історичні літописи

29. Привести у відповідність авторів з хніми творами:

1. Конффуцій	А. «Мен-Цзи» (IV – III ст. до н.е.)
2. Мен Цзи	Б. «Лунь Юй» (Бесіди та вислови)
3. Лао Цзи	В. «Чжуан-Цзи» (IV – III ст. до н.е.))
4. Чжуан Цзи	Г. «Дао Де Цзин» (Книга шляху та доброчинності)

30. Основні філософські школи Давнього Китаю:

а) натурфілософська;

б) школа еклектиків;

в) школа дипломатів;

г) конфуціанство;

д) даосизм;

е) школа аграрників;

ж) школа логиків;

з) легізм, або школа закону;

и) школа літераторів;

к) школа номіналістів.

31. Привести у відповідність назви ключових понять давньої китайської філософії з їхнім змістом:

1.	Все загальний космічний закон, природній хід речей, Абсолют, початок і кінець всіх речей, символ вищої космічної гармонії	Дао
2.	Трансформоване Дао, яке проявилося і доступне для сприйняття; матеріальна субстанція; доброчинність і здібність знаходити міру (стосується насамперед людини)	Де
3.	Гуманність, милосердя, людяність	Жень
4.	Почуття обов’язку, справедливість, моральні принципи досконалої людини	І
5.	Темний жіночій початок, рух, смерть	Інь
6.	Чоловічий вольовий початок, розум, життя	Ян
7.	Книга змін	І Цзин
8.	Ритуал, церимонія, етикет, норми поведінки	Лі
9.	Мудрість, знання, розум, інтелект	Чжі
10.	Етичний принцип конфуціанства (рос. «сыновья почтительность») і повага старшого брата	Сяо
11.	Небо, Вища божествена сила	Тянь
12.	П’ять першоелементів світобудови (земля, вода, дерево, вогонь, метал)	У сін
13.	Недіяння, відповідність природним законам і непорушення їх своєю волею	У вей
14.	Життєва енергія, духовна сила, ефір	Ці
15.	Досконала, благородна людина, конфуцііанський ідеал людини	Цзюнь-Цзи

32. Філософське вчення, засновником якого був Лао-Цзи:

а) раціоналізм;

б) даосизм;

в) дуалізм;

г) аскетизм;

д) емпіризм

33. Принцип «у вей» означає:

а) внутрішне звільнення від будь-якої егоїстичної діяльності;

б) людина дозволяє Дао керувати собою;

в) відмова від порушення власної природи і природи всього сущого;

г) непримушення, невтручання;

д) бездіяльність

34. Дао має образ

а) води;

б) порожнечі;

в) флейти;

г) тиші;

д) водограю

35. Енергії, які лежать в основі живої і неживої природи, складають їхню єдність, зумовлюють їхню боротьбу, взаємопроникливість, взаємодоповнення:

а) сексуальная енергія (Інь);

б) чоловіча енергія (Ян);

в) енргія води;

г) енергія землі;

д) енергія вогню

36. Духовним центром людини в китайській філософії є

а) разум;

б) серце;

в) кишковик;

г) голова;

д) статеві органи

37. Серед головних умов досягнення довголіття в Китаї відсутнє

а) вегетеріанство;

б) заняття спортом;

в) заняття медитацією;

г) голодування;

д) аскетизм

38. Філософсько-етичне вчення, яке було проголошене державною релігією Китаю

а) моїзм;

б) легізм;

в) конфуціанство;

г) номіналізм;

д) даосизм

39. Принципи, які різко протирічать принципам конфуціанства:

а) формування незалежного стилю життя;

б) формування незалежного стилю мислення;

в) гуманність;

г) справедливість;

д) благорозумність;

є) раціональність

40. Прикладом для керівництва суспільством виступають відносини поміж

а) батьком і сином;

б) матір’ю і дочкою;

в) чоловіком і дружиною;

г) літньою людиною і молодою людиною;

д) дітьми

41. Філософська щкола Давнього Китаю, яка стверджувала, що людина за своєю природою зла

а) моїзм;

б) легізм (Сюнь-Цзи);

в) конфуціанство;

г) даосизм;

д) натурфілософи

42. Ознаки досконалої, блалгородної людини за конфуціанством:

а) жень;

б) і;

в) сінь;

г) чжі;

д) лі;

е) де;

ж) у вей.

43. Поняття «істинне знання» в китайській філософії означає:

а) знання китайської історії;

б) знання китайської літератури;

в) знання цивільного права;

г) знання методик медитації;

д) знання китайської філософії давнього періоду її розвитку

44. Найстарший представник китайської філософії

а) Кун-Цзи (латинизоване Конфуцій) (551-479 рр. до н.е.);

б) Лао- Цзи (літня дитина) (579-499 рр. до н.е.);

в) Мен-Цзи (468-376 рр. до н.е.);

г) Чжуан-Цзи (3369-286 рр. до н. е.).

Дата добавления: 2015-10-21