Заняття №___
Тема: Добу «Застою» та «перебудови» в історії СРСР.
Мета: 1.сформувати уявлення про період в історії СРСР періоду стабільного існування держави, суспільно-політичних відносин, економічного становища, повсякденного життя громадян держави;
2.Розвивати аналітичні вміння, будувати причинно-наслідкові зв’язки;
3.Виховувати терпиме ставлення до тоталітарного періоду в історії власного народу.
Тип уроку: комбінований
Обладання: роздатковийц матеріал.
Основні терміни: застой, перебудова, дисидентський рух
Основні дати: • 14 жовтня 1964 р. — відставка М.С.Хрущова з усіх посад; обрання першим секретарем ЦК КПРС Л. І. Брежнєва.
• 7 жовтня 1977 р. — прийняття нової конституції СРСР.
Хід уроку:
Організаційний момент:
Перевірка домашнього завдання:
Актуалізація опорних знань учнів:
Пригадайте, хто є М.С.Хрущов та його роль в історії СРСР.
Вивчення нового матеріалу:
· Перебудова – соціально-економічний і політичний курс радянського керівництва у 1985-1991р.р., спрямований на реформування всіх сфер суспільного життя при збереженні соціалізму;
План
Усунення від влади М. Хрущова
1962—1964 рр. лишились у пам'яті трудящих СРСР як роки внутрішнього безвладдя і наростання напруженості. Погіршилося продовольче постачання. У 1962 р. сталося значне підвищення цін на продовольчі товари — на 25—40%. Це викликало невдоволення широких верств населення.
Восени 1963 р., в десяті роковини обрання Хрущова першим секретарем ЦК. у країні виник дефіцит хліба, що призвело до паніки серед населення. Вихід із ситуації було знайдено: термінова закупівля зерна за кордоном і використання стратегічних запасів, впровадження талонів на хліб (уперше після скасування продовольчих карток 1947 р.). Авторитет Хрущова у суспільстві різко падав.
Відставка першого секретаря ЦК КПРС, голови Ради Міністрів СРСР стала неминучою. Найбільшу активність в усуненні Хрущова від влади відіграли його поплічники — Л. Брежнєв, М. Суслов, М. Ігнатов, Г. Шелепін. їх підтримали О. Косигін, В. Семичастний. Скориставшись відсутністю Хрущова у Москві (він разом із Мікояном відпочивав у Піцунді), опозиція підготувала засідання президії та пленуму ЦК. Потім М. Хрущова викликали у Москву нібито для розв'язання невідкладних питань розвитку сільського господарства. 14 жовтня 1964 р. на пленумі ЦК КПРС зі звинувачувальною доповіддю проти нього виступив М. Суслов. Звинуваченого у волюнтаризмі, суб'єктивізмі, порушенні норм колегіальності керівництва партією та країною, піє-лясталінського реформатора було усунено з усіх посад і відправлено на пенсію, а його ім'я на двадцять років викреслено з історії СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів — О. Косигін. Головою президії Верховної Ради СРСР (із липня 1964 р.) став А. Мікоян.
Причини падіння М. Хрущова. Відставка М. Хрущова була зумовлена невдоволенням партійного апарату, представників військово-промислового комплексу, байдужістю суспільства та його інтелектуальної еліти.
Оцінка значення ярущовської "відлиги" лишається неоднозначною і дискусійною. Головною заслугою М. Хрущова стало започаткування процесу десталінізації, повернення чесного імені мільйонам радянських людей.
Л. І. Брежнєв
Новий лідер партії був представником післясталінської генерації радянського1 керівництва, яке почало висуватися на передові ролі після XX з'їзду КПРС.
У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв намагався здійснювати колективне керівництво президії ЦК КПРС (з 1966 р. — політбюро). Проте особливість партійно-державної системи СРСР полягала ще й у неможливості діяти без чітко визначеного лідера, яким після 1967 р. став Брежнєв. Він значно зміцнив свої позиції, поставииши на чолі КДБ Ю. Андропова (1967 р.). Того ж року міністром оборони призначили А. Гречка. Це були люди Брежнєва.
Важливою ознакою політичного життя 70-х рр. було формування культу особи Л. Брежнєва, що мав на останньому етапі його життя досить гротескний характер завдяки безмірному звеличуванню особи генерального секретаря. Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, нагородженням орденом "Перемоги". Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів "Мала земля", "Відродження", "Цілина", хутко налампіжена літературними ошуканцями від імені генерального секретаря. Члени родини Брежнєва були замішані у кримінальних справах. Авторитет лідера партії й країни катастрофічно впав.
Але не варто шукати корені застою тільки в постаті Брежнєва. Деградувала сама суспільно-політична і соціально-економічна система, яка багато в чому й породила "брежнєвщину", що стала символом аморальності,.безконтрольності та зогнилого тоталітарного режиму, який наближався до розпаду.
Висновок:
"Косигінська" реформа та її результати
У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет у розробленні та проведенні їх належав голові Ради Міністрів СРСР О. Косигіну. Рішеннями березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС передбачалося, що реформа має забезпечити подолання традиційних для тогочасної моделі економіки вад: диспропорцій у. розвитку галузей економіки, її затратності, невідповідності між рівнем виробництва та рівнем оплати праці та ін.
Сутність економічної реформи полягала: у скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства; у створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання; у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора; у заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села та ін.
Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилося сільськогосподарське виробництво, покращилося постачання населення міст продовольством, зросла продуктивність праці; основні показники 8-ї п'ятирічки було виконано. Успіх реформи в перші роки скоріше був зумовлений фактором "початкового ефекту", тому що вже на початку 70-х рр. темпи розвитку почали падати. Основна причина полягала в тому, що реформа не була спрямована на докорінну зміну старого господарського механізму управління економікою. Вона лише дещо видозмінювала розподіл функцій між центральними та низовими ланками за незмінності тієї самої командно-адміністративної системи. Проведення "косигінсько'і" реформи засвідчило, що економічне реформування радянської системи неможливе без політичного, без демократизації органів влади та управління, без реального державного суверенітету республік.
Суспільно-політичне життя
На початку 70-х рр. у політичному курсі партійного керівництва утвердилися консервативні тенденції. Так, в ідеологічній сфері відбулася реабілітація сталінщини: не згадувалися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації, причини страшних поразок у роки війни 1941—1945 рр. перекручувались. Головну роль у реабілітації сталінщини, насадженні догматизму в царині суспільних наук відіграв головний партійний ідеолог М. Суслов.
Водночас від середини 70-х рр. зростав вплив військово-промислового комплексу на політичні рішення вищого партійного керівництва. 7 травня 1976 р. Брежнєв став маршалом Радянського Союзу і оголосив про тотожність інтересів партії та армії. Таким чином, партія ставала основним виразником армійських інтересів, а її номенклатура — їхнім захисником.
Однією з рис політичного життя партійного керівництва 70-х рр. було утвердження принципу формування вищих партійних і державних органів від різних бюрократичних інститутів: республіканських і союзних, комсомольських і профспілкових. Таке явище західні політологи схарактеризували як "інституцінний плюралізм", коли вищі партійні органи представляли владні інститути і громадські організації, навіть інтереси окремих республік.
У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію — конституцію розвиненого соціалізму, що, як і більшість законодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовим механізмом їх реалізації. Фактично однією з рис суспільно-політичного життя радянського суспільства став правовий нігілізм у найвищих ешелонах влади і серед значної частини населення,
Дисидентський рух
У 60—70-х рр. виникла нова форма протесту — дисидентст-во, яке за своєю природою було духовним, інтелектуальним і моральним опором закостенілості радянської системи суспільства. Найактивнішими учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники різних національностей. Дисидентство як соціальний рух мав помірковане та радикальне крила. Вчені вирізняють такі етапи дисидентського руху в СРСР:
перший — 1961—1968 рр. Формою руху було написання листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів науки, культури ("підписанти"). За різними даними, до їх гурту належало 700 осіб. Формою поширення дисидентських ідей на той час став "самвидав" — машинописні журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки. У молодіжному середовищі виникали перші неформальні об'єднання на противагу офіційному комсомолу. Від середини 60-х рр. дисидентський рух перейшов до активних форм діяльності. Так, у грудні 1965 р. на Пушкінській площі у Москві відбулася перша правозахисна демонстрація, організаторами якої були А. Сахаров, О. Гінзбург, А. Амальрик, Л. Богораз;
другий — 1968 — середина 70-х рр. Характеризувався активними формами протесту: виступ 8 осіб на Красній площі 25 серпня 1968 р. на знак протесту проти вторгнення радянських військ до Чехо-Словаччини; видання за кордоном літературно-публіцистичних творів (А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Гінзбургом, О. Марченком, О. Солженіциним та ін.), звернення учасників руху з критикою радянської дійсності до міжнародних організацій, в яких висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР; формування правозахисного та національного рухів у республіках СРСР і наростання репресій проти вільнодумства (судові процеси над А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Марченком, О. Гінзбургом, П. Литвиновим, Ю. Галансковим, Ю. Орловим та їх арешти й ув'язнення, висилка О. Солженіцина, висилка академіка А. Са-харова до Горького (Нижній Новгород), поміщення членів дисидентського руху в психіатричні клініки, "справа Григоренка", "справа Пліуч", "справа Щаранського", позбавлення радянського громадянства М. Ростроповича, Ю. Любимова;
третій — середина 70—середина 80-х рр. Характеризувався організаційним оформленням руху (створення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, правозахиснйх організацій у союзних республіках, Вільного профспілкового об'єднання трудящих) і наростанням репресій з боку КДБ на чолі з ІО. Андроповим.
Формами протесту проти радянської системи стали страйки. робітників (протягом 1975—1983 рр., за різними джерелами, відбулося 60 масштабних виступів робітників), масова еміграція єврейського населення до США та Ізраїлю, виступи католицького духовенства Литви, створення молодіжних неформальних рухів та організацій, екологічні кампанії, що проводилися з ініціативи письменника Залигіна (із захисту Байкалу, проти повороту сибірських рік та ін.).
Посилення опозиційних рухів у СРСР було реакцією передової частини радянського суспільства на посилення консерватизму брежнєвського керівництва, збереження в суспільстві атмосфери "поміркованого страху".
Зовнішня політика
Брежнєвське керівництво прагнуло поліпшити зовнішньополітичне становище СРСР, покращити відносини з такими провідними державами світу, як США, Франція, ФрН. Значною мірою воно цього досягло. Перша половина 70-х рр. характеризувалася розрядкою міжнародної напруженості.
Одначе торгово-економічні відносини із західними партнерами розвивалися не на користь СРСР 80% радянського експорту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної сировини, а частка готових виробів, машин, устаткування становила тільки 5%. Це свідчило про відставання багатьох галузей економіки СРСР, про відсутність у країні конкурентоздатних товарів.
У відносинах із союзниками СРСР продовжував політику диктату і втручання в їхні внутрішні справи, що особливо яскраво виявилось у серпні 1968 р. коли збройні сили соціалістичних держав на чолі з СРСР вторглися до Чехо-Словаччини для "захисту завоювань соціалізму". З "Празькою весною" — спробою демократизації в ЧССР — було покінчено.
У другій половині 60-х рр. різко загострилися відносини з Китаєм. Справа дійшла до збройної сутички на кордоні в 1969 р.
В Азії, Африці, Латинській Америці СРСР продовжував кур'с на розширення сфер впливу. Так, Радянський Союз підтримав кубинську інтервенцію в Анголі, допомагав у боротьбі Народно-: му фронту визволення Мозамбіку, втрутився в конфлікт у районі ' Африканського Рогу спершу на боці Сомалі, а потім на боці Ефіопії. СРСР демонстрував силу свого флоту в акваторії Світового океану, підтримав вторгнення військ В'єтнаму до Кампучії (Камбоджі). Під час арабо-ізраїльських війн (1967 р., 1973 р.) СРСР односто-ронньо підтримував арабські країни, що призвело до розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем (1967 р.) і відсувало мирне вирішення близькосхідного конфлікту. Одначе смертельного удару "міжнародній розрядці" було завдано вторгненням радянських військ до Афганістану у 1979 р. Війна СРСР проти афганської опозиції для підтримки про-радянського режиму закінчилася поразкою, вона обійшлася (за офіційними, значно заниженими даними) у 13 тис. вбитих та більш як 37 тис. поранених радянських військовослужбовців, а також підірвала міжнародне довір'я до СРСР. Знову в термінології західних політиків стало лунати визначення СРСР як "імперії зла".
Висновок:
Прихід до влади М. Горбачова
На середину 80-х рр. СРСР охопила економічна, соціальна і політична криза, що безпосередньо відбивалася на морально-психологічному стані суспільства. Спроби реанімувати систему силовими методами під час короткого перебування при владі Ю. Андропова (листопад 1982 р. —лютий 1984 р.) не виправдали себе. Обрання на вищі партійні й державні посади престарілого і тяжко хворого К. Черненка перетворилося на загальний фарс, проте за ним стояли консервативні, неосталіністські сили.
У березні 1985 р., після смерті К. Черненка, постало питання про нового генерального секретаря ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (11 березня) лідером партії, за вирішальної підтримка А. Громика, було обрано 54-річяого секретаря ЦК КПРС І члена політбюро Михайла Горбачова, який уособлював реформаторське крило вищого керівництва КПРС.
З приходом до влади М. Горбачова сталися кардинальні зміни в керівництві партії та країни, без яких було неможливо починати здійснення нового політичного курсу.
"Прискорення" і "гласність", "нове мислення"
Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати "перебудовою". За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, О. Яковлєв, Е. Шеварднадзе, вона повинна була торкатися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної, духовної.
Перший етап. На квітневому {1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, від-,, ставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.
Одначе "прискорювати" й "перебудовувати" суспільство одночасно було неможливо. Вже до січня 1987 р. стало очевидним, що в економіці країни мають місце не окремі недоліки, а склався потужний механізм гальмування, коріння якого сягає самої економічної системи. Перший етап реформ не відбувся.
Другий етап — реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987— 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала також пов'язуватись із результатами господарчої діяльності. Проте нова реформа здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці.
Незважаючи на прийняття закону "Про індивідуальну трудову діяльність", на шляху товаровиробників було безліч перепон. Кооперативи та "індивідуали"' наприкінці 80-х рр.. становили тільки 1,1% підприємств країни. Спроби перетворень не були підкріплені продуманою грошовою, кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції 1988 р. Проведення авантюрної та безграмотної антиалкогольної кампанії знищило 265 тис. га виноградників і вивело з товарообігу 89 млрд крб. Із магазинів хутко зникали товари першої необхідності, почала вводитися вже забута карткова система. Реформа була приречена на провал.
Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990—1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. ШаталІна — Г. Яв-лінського "500 днів" передбачала динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, за яким усю сутність програми ШаталІна — Делійського було вихолощено. Отож, нова програма також виявилась нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.
Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних І партійних органів, можливість казати правду не боячись наслідків, можливість дізнатися про нещодавнє минуле свого народу. Особливого поширення "гласність" набула після XIX конференції КПРС (червень 1988 р.), яка прийняла спеціальну резолюцію "Про гласність".
"Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання з 1987—1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалу. Передусім це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії 30— 50-х рр., голод» антинародну політику держави. Одним із заспівувачів у цьому процесі був журнал "Огонек", головним редактором якого в часи "перебудови" став український письменник Віталій Коротич. У журналах "Новьій мир", "Совремелнмк", "Москва" почали друкуватися раніше заборонені твори письмек-ників-дисидентів, у тому числі й українських, мемуари жертв репресій та інші документальні матеріали.
Штучні бар'єри, для засобів масової інформації було знято, ідеологічну опіку над ними послаблено. У законі "Про пресу", прийнятому 1 серпня 1990 р., декларувалися свобода преси і недопущення цензури.
Нове керівництво країни після 1985 р. прагнуло максимально знизити рівень конфронтації на міжнародній арені як необхідну умову проведення внутрішніх реформ.
Радянське політичне керівництво почало по-новому розглядати міжнародні проблеми, визнавши пріоритет загальнолюдських цінностей, міжнародних угод, у тому числі Загальної декларації прав людини, зобов'язавшись привести внутрішньосоюзне законодавство у відповідність із міжнародним правом.
Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початку 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Заходом і Сходом, періоду розколу та конфронтації. Радянський Союз ставав більш відкритою країною для світового співтовариства.
Лібералізація суспільного та культурного життя
Без глибоких політичних реформ подальший розвиток "перебудови" був неможливим.
Основними цілями політичної реформи були:
а) відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям соціальної активності;
б) здійснення перерозподілу влади за збереження керівної ролі КПРС.
Перший етап реформи припав на червень 1988 — червень 1989 р. Його змістом було: прийняття нового виборчого закону, за яким вибори мали проводитися на альтернативній основі; проведення виборчої кампанії делегатів на 1-й з'їзд народних депутатів СРСР; проведення самого з'їзду; створення постійно діючого законодавчого органу — Верховної Ради СРСР і контрольного органу законності в країні — Комітету конституційного нагляду.
25 травня — 9 червня 1989 р. у Москві зібрався 1-й з'їзд народних депутатів СРСР. У його роботі взяли участь 2250 депутатів. Більшість із них уже обиралася на альтернативній основі, проте були народні депутати і від громадських організацій, у тому числі 100 осіб обрано від КПРС. Непримиренна боротьба думок, гострі дискусії на з'їзді були віддзеркаленням боротьби між реформаторами і консерваторами, між новими політичними силами і КПРС. З'їзд прийняв постанову "Про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики СРСР". Другкй етап політичної реформи — 1989-1991 рр. Гостра політична боротьба точилася на 2-му з'їзді народних депутатів СРСР (12—24 грудня 1989 р.). З'їзд прийняв постанови про посилення боротьби проти організованої злочинності, про правову й політичну оцінку радянсько-німецького договору про ненапад 1939 р., про політичну оцінку рішення про введення військ до Афганістану.
Свідченням розвитку демократичних процесів був указ президії Верховної Ради СРСР про відновлення у громадянстві "деяких осіб, що мешкають у цей час за кордоном". З-поміж інших радянське громадянство знов отримали Г. Вишневська, М. Рос-тропович, В. Войновнч. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію про визнання незаконними і злочинними всіх репресивних актів проти народів, що піддавалися насильному переселенню, та безумовне відновлення їхніх прав.
Партійне керівництво в центрі й на місцях дедалі більше дискредитувало себе. 4 лютого 1990 р. на Манежній площі в Москві відбулися демонстрація і мітинг із вимогою скасування 6-ї статті конституції СРСР, де йшлося про привілейоване становище КПРС. Цю статтю було скасовано на 3-му позачерговому з'їзді народних депутатів (11—15 березня 1990 р.). На з'їзді було введено інститут президентства в країні. Першим (і останнім) президентом СРСР обрано М. Горбачова, а головою президії Верховної Ради СРСР — А. Лук'янова.
Вибори 1990 р. ознаменували значну перемогу, демократичних, перебудовчих сил. Ради двох найбільших міст країни - - Москви і Ленінграда очолили Г. Попов і А. Собчак — доктори наук, усенародно відомі політики, прихильники кардинальних реформ.
На 1-му зізді народних депутатів РРФСР (16 травня — 12 червня 1990 р.) головою Верховної Ради РСФСР обрано Б. Єльцина.
Посилення національних рухів і загострення політичної боротьби в СРСР
На другому етапі реформи значно активізується національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних Радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали рухи, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни — літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес "парадом суверенітетів".
На жаль, іще одним аспектом перебудовних процесів стало наростання національної нетерпимості, яке вилилось у криваві сутички в Нагірному Карабаху, Сумгаїті, Фергані, що супроводжувалися сотнями людських жертв. Поступово зав'язувався "гордіїв вузол" міжнаціональних конфліктів на території СРСР.
Дуже гостра ситуація склалася під час обговорення кризової соціально-економічної та політичної ситуації на 4-му з'їзді народних депутатів (17—27 грудня 1990 р.). Депутатів приголомшили виступ Е. Шеварднадзе про змову правих сил, що насувається, і його заява про відставку з посади міністра закордонних справ. Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Риги на початку 199) р. найжорстокішнм чином було придушено десантними військами, були людські жертви.
Для зміцнення своєї позиції центральне керівництво призначило на 17 березня 1991 р. всесоюзний референдум із питань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70% опитуваних, референдум не вніс ясності у протиріччя з приводу нового союзного договору і подальшої долі СРСР.
Після референдуму почався "новоогарьовський процес" — переговори керівників дев'яти республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СРСР. "Заява 9+1". підписана 23 квітня 1991 р., декларувала принципи нового союзного договору і знаменувала початок третього етапу політичної реформи. 24 липня 1991 р. М. Горбачов заявив, що роботу над союзним договором закінчено. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження, більшість центральних структур втрачали владу з укладенням нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.
Висновок:
Закріплення нових знань.
1. За яких обставин Хрущов пішов у відставку?
2. Поясніть термін "брежнєвщина".
3. Назвіть прояви неосталінізму в суспільно-політичному житті 70-х рр.
4. Які основні причини дисидентського руху?
5. Схарактеризуйте конституцію 1977 р.
1. За яких обставин доступився до влади М. Горбачов?
2. Чим було викликане прийняття 1985 р. нового політичного курсу?
3. Що таке "гласність"?
4. У чому виявилася лібералізація суспільного життя в СРСР напри. 80 — на початку 90-хрр.?
5. Яку мету переслідував "новоогарьовський процес"?
Підсумки уроку:
· ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
· ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
· _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ _Домашнє завдання:
1. Схарактеризуйте реформи в роки перебудови за схемою.
Економічні
Реформа Аганбегяна | Реформа Рижкова - Абалкіна | Перехід до ринку |
Заняття №36
Додаток № 1
1. Із листа Г. Вишневкьої і М. Ростроповича голові Верховної Ради СРСР Л. І. Брежнєву
"Громадянине голове Верховної Ради СРСР! Верховна Рада, яку Ви очолюєте, позбавила нас радянського громадянства... Ми — музиканти. Ми живемо й мислимо музикою. Ви не гірше від інших знаєте, що єдиною нашою "провиною" було те, що ми даємо притулок у своєму будинку О. Солженіцину. За це з Вашої санкції на нас було спрямовано всілякі переслідування, пережити які було для нас неможливо, — анулювання концертів, заборона гастролей за кордоном, бойкот із боку радіо, телебачення, преси, спроба паралізувати наше музичне життя.
Тричі, ще перебуваючи в Росії, Ростропович звертався до Вас, але ні Ви, ні хтось із Ваших підлеглих навіть не відгукнувся на цей лемент душі.
Отже, Ви змусили нас просити лро від'їзд за кордон на тривалий термін, і це було оформлено як відрядження Міністерства культури. Але, певне. Вам не вистачило наших сліз на Батьківщині. Ви нас і тут переслідуєте...
Ми вимагаємо над нами суду а будь-якому місці СРСР з однією умовою — щоби цей процес був відкритим. Ми сподіваємося, що на це четверте до Вас звернення Ви відгукнетесь, а якщо ні, то, може, хоча б почервоніє від сорому Ваше обличчя.
Париж, 17 березня 1978 року"
Чому відомі музиканти вимагали суду над ними?
Додаток № 2
Усунення М.С.Хрущова від влади.
Причини:
- Незадоволення партійної верхівки лібералізацією, військові – зменшення кількості осіб в армії та відсутність соціальних гарантій офіцерам;
- Опір працівників держбезпеки, позбавлених самостійності та підконтрольних партійним органам;
- Продовольчі труднощі поч. 60-х внаслідок непродуктивних с\г програм;
Результати:
- Таємна заборона критики Й.Сталіна, згортання реабілітації жертв сталінських репресій;
- Посилення наказних, адміністративних методів керівництва;
- Згортання більшості Хрущовських реформ.
Додаток № 3
Косигінська реформа 1965р. (ОКосигін – Голова Ради Міністрів СРСР):
Ø Повернення до галузевого принципу управління економікою, відновлення міністерств;
Ø Збільшення самостійності підприємств в плануванні;
Ø Формування фондів розвитку культури та відпочинку, сфери побуту для працівників;
Ø Покращення матеріально-технічної бази колгоспів, підвищення оплати понадпланових поставок колгоспів.
АЛЕ
- Реформа не була комплексною, але дала тимчасові позитивні результати, були відсутні стимули підвищення продуктивності праці та якості продукції.
Додаток № 4
СРСР доби «застою»
Соціально-економічна сфера:
Зростання енергоємності та матеріаломісткості виробництва;
Мілітаризація економіки;
Штучний дефіцит робочих рук через будівництво нових підприємств;
Зростання реальних доходів, не забезпечене товарною масою (дефіцит частково покривався імпортними товарами за рахунок експорту газу та нафти);
с\г криза: закупівля за кордоном зерна, м’яса, рибюи, цукру…
масова міграція сільської молоді до міста на непрестижні робочі спеціальності;
гальмування будівництва об’єктів к-ри, освіти, спорту;
гостра житлова проблема;
різке падіння трудової дисципліни.
Супільно-політична сфера:
ü Конституція 1977р. закріпила ідею побудови «розвиненого соціалістичного суспільства»;
ü Возвеличення керівництва держави (Л.Брежнєва);
ü Фіктивність більшості прав і свобод;
ü Корупція управлінського апарату, →формування «тіньової економіки»;
ü Русифікація: різке зменшення к-ті вузів із рідною мовою навчання, заохочення відмови від вивчення рідної мови, переведення на російську мову більшість багатотиражних періодичних видань;
ü Формування подвійної моралі.
Додаток № 5
Дисидентський рух (друга половина 50-х – 80-ті роки ХХст.)
Причини:
Течії:
Методи боротьби:
Результати діяльності:
Додаток № 6
Перебудова в СРСР
Економічна галузь | 1985р. – курс на прискорення соціально-економічного розвитку, антиалкогольна компанія; 1987р. – реформа Рижкова-Абалкіна за принципом «самостійність, самоокупаємість, самофінансування». Виникнення та розвиток кооперативів із іноземних капіталом і індивідуальної трудової діяльності. 1988р. – дозвіл оренди землі; 1990р. – програма переходу до регульованої ринкової економіки: запровадження елементів ринкових механізмів за збереження великого державного сектору. |
Політична галузь | 1987р. – розвиток гласності та демократизації суспільства: створення комісії з вивчення сталінських репресій, повна реабілітація жертв масових репресій, публікація досі заборонених творів; 1988р. – відновлення Рад народних депутатів як реальних органів влади, перерозподіл влади за збереження керівної ролі КПРС; 1989р. – І з’їзд народних депутатів СРСР, вибори до якого вперше проходили на альтернативній основі.ю формування Міжрегаіональної депутатської групи, що виступала ща демократичні реформи; 1990р. – запровадження посади президента СРСР, обрання першого президента СРСР – М.С,Горбачова; Початок формування багатопартійної системи. |
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 83 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | |