1)Культу́ра (лат. Culture ― «обробіток», «обробляти») ― сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Це поняття може вживатися в таких

1

1) Культу́ра (лат. Culture ― «обробіток», «обробляти») ― сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Це поняття може вживатися в таких значеннях:

Рівень розвитку суспільства у певну епоху.

Те, що створюється для задоволення духовних потреб людини.

Освіченість, вихованість.

Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності.

Алгоритми людської поведінки і символічних структур, які надають цій поведінці сенсу і значимості[Джерело?].

Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд.

2) Менталіте́т ― (від лат. mental - розум, розумовий), те саме що Ментальність - система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ключовими словами в визначенні менталітету є картина світу, набір духовних цінностей, не завжди усвідомлена система життєвих координат та підсвідомих стереотипів. Найчастіше слово вживається в контексті саме соціальної спільності (нація, народ, етнос).

3)Мента́льність (від лат. mens ― пов'язаний з духом, духовністю) ― спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнії, професійного або соціального прошарку) до навколишнього світу.

4)Культуроло́гія ― це інтегративна сфера знання, народжена в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

6)

7)

8,9,10)

2

1) Апокри́фи (грец. αποκρυφος ― таємний, прихований) ― релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися, виникли на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнськомуСході. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів.

Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. Згодом апокрифи одержали назву «зречених» і вносилися до спеціальних переліків-індексів «зречених книг», що не дозволялися церковною владою до читання і поширення в середовищі правовірних іудеїв і християн. Пізніше в число цих творів проникли критичні вчення опозиційних антицерковних груп. За часів Середньовіччя апокрифи були досить поширені в європейських країнах, зокрема в Росії і в Україні

2) Били́ни (стари́ни) ― народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

3) Голосіння - вид фольклоруслов'янських народів. Голосіння виконують у зв'язку з майбутньою розлукою - під час весілля, проводів до війська, хвороби, але переважно під час похоронного та поминального обрядів

4) Хрестовокупольна система (зустрічається варіант назви хрестово-купольна) ― система перекриття храмів, у центрі якого знаходиться купол, що спирається на чотири стовпи, при цьому до центрального простору примикають хрестоподібно розташовані циліндричні зводи [1].

5) Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов'язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем … Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії. До нього належать: колядки, щедрівки, посівання (новорічні віншування), ринд зівки (рогульки), веснянки (гаївки), русальні (троїцькі, петрівчані, царинні), купальські (собіткові), обжинкові пісні.

В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під новий рік. Колядка, як припускають, – видозміна латинського calendae (так у стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар коленде, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні – колядки і щедрівки …набагато давніші за ці.

Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення.

В Україні весняні ігри і пісні побутують зараз у двох різновидах: веснянок і гагілок. Гагілки (інакше – гаївки, ягілки, маївки) виконуються лише протягом кількох днів на великодні свята в Галичині, на Волині, Поділлі. На Волині існує також назва рогульки, які, можливо, належали колись до окремого різновиду веснянок-гаївок. Веснянки співаються з ранньої весни і до завершення сівби – аж до русального тижня (до зелених свят).Між веснянками і гагілками з функціонального і тематичного поглядів особливих відмінностей немає. Однак якщо гагілки – це танково-ігрові пісні, то веснянки обіймають різнотипні групи молодіжних ігор та пісень, в тому числі й такі, що співаються без руху» (Анатолій Іваницький).

6) Темпера (італ. tempera, від temperare змішувати фарби) ― фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб служать емульсії ― натуральні (розведений водою жовток цільного курячогояйця, сік і рослин тощо) або штучні (полімери тощо).

Темперні фарби ― одні із найдавніших. До винайдення та поширення олійних фарб темперні фарби були основним матеріалом станкового живопису. Історія використання темперних фарб налічує більше 3 тисяч років. Так, знамениті розписи саркофагівдавньоєгипетськихфараонів виконані темперними фарбами. Темперні фарби були основними у станковому живописівізантійських майстрів. У Росії техніка темперного живопису була переважаючою в мистецтві аж до кінця XVII століття.

Зараз промисловим способом виготовляються два види темпери: казеїн-масляна і полівінілацетатна (ПВА). Темпера на основі ПВА простіша у використанні, але її істотний недолік полягає в тому, що з часом вона має тенденцію до розтріскування. У зв'язку з цим довговічність реставраційних робіт, виконаних темперою ПВА, завжди викликає великі сумніви. Також у торгівлі широкий асортимент сухих пігментів для самостійного приготування з них темперних фарб; темпера, приготована самим художником по нескладних технологіях безпосередньо перед використанням її в роботі, є найбільш якісним і довговічним матеріалом, що підтверджено багатовіковою практикою.

Темпера по левкасу у на дерев'яній основі з використанням натуральних пігментів ― традиційна техніка іконопису, де фарба приготована на жовтку або суміші жовтку з вареним маслом або масляним лаком. По вологій штукатурці (вапну) темперою з найдавніших часів пишеться фреска.

7) Сма́льта (нім. Smalte, від італ. smalto «емаль») ― кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в т.ч. ювелірному мистецтві.

Смальта є стійкою до дії атмосферних явищ, і століттями не втрачає свого вигляду і свіжості кольорів.

Розрізняють так звану прозору смальту (з скляної маси, в яку додано вогнетривкі барвники) і глуху або опалову (зі скляної маси, заглушеної окислами сурми, олова, миш'яку, сполуками фтору або фосфору).

Є також срібна і золота смальта, одержувана спресовуванням у гарячому стані двох шарів скла з кольоровою фольгою між ними.

Смальту виготовляли ще в Стародавньому Єгипті, Римі, Греції (нею доповнювали кам'яні мозаїки), Візантії, Київській Русі (напр., смальтові мозаїки Софійського собору в Києві), Італії тощо.

«Сучасне винайдення» смальти приписується богемському скляру Кристоферу Шуреру (Christoph Schurer) приблизно у 1540―1560 роки.

Смальта була також популярною в українських майстрів пізнього Середньовіччя.

8) Літо́пис ― історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки». Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи ― важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV-XVIII ст. частина пишеться латинською.

9) Фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.

10) Апофео́з (грец. αποθεωσις ― обожування)―

1) Прославляння якоїсь особи або події.

2) Святкове завершення події.

3) Заключна урочиста масова сценавистави або святкової концертної програми, в якій прославляється народ, герой або суспільна подія. В апофеозі бере участь велика кількість дійових осіб. Він має монументальний характер, сповнений особливого піднесення, величі. Класичний зразок апофеозу в російській опері ― заключна сцена опери Глінки «Іван Сусанін».

11) Скоморoхи, професійнi мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.

Скоморохи вперше згадані в літописахКиївської Русі1068 та зображені на фрескахСофійського собору в Києві датованих 1037 роком.

Є дві думки про походження назви слова «Скоморох»

 За першою - слово йде від грецької. skōmmarchos, тобто «майстер жарту», а слово складене з двох частин skōmma «жарт, глузування» и archos «начальник, майстер».

 За другою - це запозичення з арабської - де mascara це і «жарт», і «блазень».

Скоморохи («веселі люди») розважали народні маси співом, дотепами, музикою, танцями, драматичними сценками, акробатикою, дресированими тваринами, користуючись у виступах масками (машкари) та втягуючи у гру глядачів.

12) Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus ― «селянин; язичник») ― будь-яка політеїстичнарелігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичнихрелігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово "поганство" є лайливим по відношенню до не монотеїстичнихрелігій. [1]

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичнихрелігіях наявна і в наш час.

3

1)

2)

3)

4)

5)

6)...

7)

8)

9)

10)

11)

12)

13)

14)

4

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

9)...

10)

5

1)

3)

4)

5)

6)

7)

8)...

9)

10)

Дата добавления: 2015-10-21