Сунь Ятсен (1866—1925) — лідер революційного руху в Китаї, під час якого у 1911 р. в цій країні було повалено монархію. Народився в провінції Гуандун, недалеко від Кантону (Гуанчжоу). Завдяки своєму

СУНЬ ЯТСЕН

(1866-1925)

Сунь Ятсен (1866—1925) — лідер революційного руху в Китаї, під час якого у 1911 р. в цій країні було повалено монархію. Народився в провінції Гуандун, недалеко від Кантону (Гуанчжоу). Завдяки своєму старшому брату, що перебрався на Гавані, Сунь зміг вчитися в Гонолулу, а потім у Гонконгу, де в 1892 р. закінчив курс медицини. Вже з юності він був орієнтований на Захід і «модернізацію» й надалі отримував чималу підтримку від хуацяо (китайців, які проживали за кордоном) і торговців, що влаштувалися у відкритих портах Китаю. Прийняття християнства створило йому додаткові переваги у стосунках з іноземцями. У той же час ненависть до західного імперіалізму і захоплення успіхами японської модернізації спонукали його зорієнтуватися на Японію, де він знайшов друзів і послідовників. Після закінчення навчання Сунь деякий час займався медичною практикою в Макао, де познайомився з членами таємних політичних товариств.

У1895 p., після катастрофічної для Китаю китайсько-японської війни, Сунь Ятсен зробив спробу організації повстання в Кантоні. Це повстання, як і десяток подальших, було придушено. Сунь емігрував в Японію. Пізніше він перебрався в Лондон і ледве врятував своє життя після того, як потрапив у засідку і був переданий китайському посольству. Вірячи, що головним призначенням його життя є успішне здійснення революції в Китаї, він повернувся на Схід. У1905 р. в Токіо, де навчалися тисячі китайських студентів, Сунь Ятсен організував «Революційну лігу» («Тунменгуй»). Головна мета Ліги — повалення маньчжурської династії — настільки затьмарила всі інші цілі, що учасники руху не звертали уваги на відсутність єдності у своїх рядах.

У1911 p., коли Сунь Ятсен знаходився в США, група революціонерів у Ханькоу, побоюючись невдачі своєї організації, дала сигнал до початку практично не підготовленого повстання. На здивування революціонерів, військові частини перейшли на їхній бік, а чиновники монархічної адміністрації не наважилися виконати наказ про придушення заколоту. Маньчжурська династія була позбавлена влади, і Сунь Ятсен повернувся на батьківщину тріумфатором. Його негайно обрали президентом Китайської Республіки. Проте командуючий імператорською армією Юань Шікай як і раніше мав у своєму розпорядженні значні сили, щоб розгромити республіканців у разі військового протистояння. Саме тому Сунь Ятсен відмовився від свого поста на користь Юань Шікая. Вірячи, що захист завоювання революції буде належно забезпечений новим конституційним механізмом, Сунь погодився займатися лише питаннями економічного планування.

На його розчарування, лідери нової республіки виявилися далекими від єдності в питанні політичної стратегії, і Юань Шікай (що прагнув зайняти імператорський трон), вдавшись до насильства і міжнародної фінансової допомоги, розвіяв усі надії прихильників ліберального парламентаризму. Сунь намагався боротися з Юанем, проголосивши в 1913 р. початок другої революції, але потерпів невдачу і знову виїхав до Японії. У період панування місцевих мілітаристів, який настав після смерті Юань Шікая в 1916 p., Сунь Ятсен намагався вести переговори про створення коаліції з Чень Цзюнміном, що захопив владу в Гуандуні. Поступово він почав відновлювати свій високий статус народного трибуна. Його викриття західного імперіалізму сприяли зростанню його авторитету. У 1923 р. Сунь зміг отримати підтримку Радянської Росії у створенні «06'єднаного фронту», хоч і не дав схилити себе до визнання комуністичного шляху розвитку Китаю.

Відповідно до вказівок російського радника М. М. Бородіна, Гоміндан — політичне дітище Сунь Ятсена — був реорганізований за прийнятим в компартіях принципом «демократичного централізму», що передбачав зосередження всієї влади в руках невеликої групи лідерів. Були підготовлені збройні загони; китайські комуністи, які відповідно до угоди приєдналися до Гоміндана, стали проводити пропагандистську і організаційну підготовку військової акції Чан Кайші, завданням якого було покінчити з владою мілітаристів в провінціях.

У цей період Сунь виступив з серією лекцій, які в результаті оформилися в програму, що стала розвитком «Трьох народних принципів», уперше проголошених у 1905 р. З трьох його принципів перший — «народне правління» (який часто перекладають як «націоналізм») — вже давно був головним і в його думках, і в закликах. Цей принцип підкреслював значущість відновлення рівності Китаю із західними державами, що перетворили Китай у свою колективну колонію, і закликав до готовності жити єдиними помислами з нацією.

Другий принцип — «народні повноваження», іноді трактований як «демократія», — акумулював ідеї Суня про організацію влади. Сунь Ятсен вірив, що, народ, навіть здобувши самостійність, усе ще нездатний розпоряджатися нею, до чого його і повинна була підготувати національна еліта — Гоміндан. Запозичаючи у вільній формі західні теорії, Сунь був готовий дати народу 4 інструменти владних повноважень — вибори, агітацію, законодавчу ініціативу і референдум. Сформований з підготовлених фахівців уряд повинен був складатися з 5 гілок: законодавчої, виконавчої, правової, цивільно-адміністративної і цензурної. Нарешті, розвиваючи третій принцип — «народне життєве надбання», що іноді переводиться як «соціалізм», Сунь намагався довести, що диференційований земельний податок може стати основою для розв'язання фіскальних і аграрних проблем в Китаї. Наприкінці 1924 р. Сунь Ятсен вирушив в поїздку по Північному Китаю в останній надії провести переговори з військовими лідерами провінцій, однак незабаром серйозно захворів. Помер Сунь Ятсен в Пекіні 12 березня 1925 р.

Дата добавления: 2015-10-21