Міністерство охорони здоров'я України

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

Медичний колледж

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Основи філософських знань”

Виконала:

________________________________

спеціальність ____________________

курc ____________________________

група ___________________________

№ залікової книжки _______________

варіант к/р. № ___________________

Полтава 2013
1. Філософський аспект проблеми походження людини.

Питання щодо походження людей турбувало наш розум протягом усієї історії людства. Та чимало часу ця тема підіймалася лише в релігії та різноманітних міфах. Однак з часом, приблизно в ХХ ст., почали накопичуватись різноманітні знання про походження життя на землі й, звісно, про проходження людини. Але не дивлячись на значну кількість досліджень, проблемне питання щодо походження людини залишалось не вирішеним. Гіпотези з`являлись одна за одною, деякі здавалися зовсім неймовірними, деякі смішними та ніхто не міг жодну остаточно підтвердити або спростувати.

Однією з гіпотез є космічна, яка має кілька розгалужень. Згідно з першим варіантом Земля була заселена з космосу примітивними організмами, які завдяки сприятливим фізико-біологічним умовам, поступово розвивались. Другий – інопланетні формі життя відвідавши Землю, залишили на ній своїх представників, які пережили низку катастроф і переродилися в вигляді людини. Також відома ще одна версія космічної теорії. Намагаючись зберегти життя в космосі, розумні цивілізації посилали в космічний простір щось на кшталт мікрокапсул із своєю ДНК. Досягаючи планет із сприятливими умовами, на них починало розвиватися життя.

Однак, є цікавий факт. В ході генетичних досліджень стало відомо, що пращурами людей були 10 чоловіків та 18 жінок.

Деяка частина науковців стверджує, що виникнення земного життя є закономірним результатом попередньої еволюції нашої планети без втручання зовнішніх сих. За науковими уявленнями перші ознаки життя на Землі з`явились приблизно 3,8 млрд. років тому. Згодом виникли перші клітини, здатні до фотосинтезу, тобто до використання сонячної енергії. В процесі фотосинтезу вділяється кисень, через що докорінно змінюється земна атмосфера. Виникає біосфера. В результаті чого живі організми еволюціонували в тваринний світ, в тому числі і в людину.

Цікавий погляд на це питання у слов'ян-старовірів – інглінгів. Ні хто не в змозі похитнути Їх віру у те, що люди на Землі походять від прибулих сотні тисяч років тому в результаті вимушеної посадки прибульців з космосу. Наші пращури володіли неймовірними знаннями та здібностями, і жили дуже багато років. За їх версією, для життя був обраний материк у районі Північного полюса, а рельєф на Землі мав зовсім інші обриси, і відповідно - інший клімат. У їх літописах фігурує і всесвітній потоп, і військові міжпланетні зіткнення, і ядерні вибухи. У результаті всього цього, наші пращури поступово заселили всю планету. І ми, в нашому сучасному вигляді, предки цих божественних істот, які в результаті усіляких катаклізмів (або «за гріхи»?), розгубили більшу частину їх неймовірних здібностей.

Повертаючись до релігії та міфів, можна помітити що багато історій доповнюють одна одну. Наприклад, якщо проглянути легенди турків, арабів, мексиканців та монгол, не складно помітити, що в кожного з них одна спільна думка – людина створена з землі. Вивчення міфології древніх підводить до одного важливого висновку - у абсолютно різних народів, хоч і описані по-різному, але, тим не менш, обов'язково згадуються якісь загальні події чи схожі персонажі, або і те і інше. Виходить, що міфи і легенди - це не тільки казки для розваги, а й історична пам'ять багатьох поколінь, звичайно, зазнавша змін від своєрідного «зіпсованого телефону» різної ментальності предків спільних прабатьків, заселивших увесь світ.

Після створення Чарльзом Дарвіном своєї теорії, виникає трудова гіпотеза походження людини. Головною думкою цієї гіпотези є положення, що саме праця, яка започатковується з виготовлення знарядь праці, використання вогню, створила людину. В процесі трудової діяльності рука стає все більш гнучкою і вільною. Одночасно розвивається мозок, спостерігається більш тісний зв'язок між людьми і виникає потреба щось сказати один одному. Тобто, праця за допомогою певних знарядь, згуртування в суспільство, мова та мислення є вирішальними факторами перетворення мавпи на людину. В межах еволюційної гіпотези розробляється комплексний підхід до вирішення проблеми про походження людини. Але незважаючи на те, що цей підхід і концепції, які розробляються на його основі, претендують на науковість, проблема походження людини багато в чому залишається загадковою. Ці концепції нерідко поєднуються з релігійними та інопланетними підходами, що передбачають вторгнення розуму із Космосу.

Можна безкінечно розбиратись із цією проблемою, але так і не прийти до висновку. Дивлячись на сучасних людей, не важко зрозуміти, що майже у кожного, хто задавався цим питанням, є деякі теорії, яким вони більше довіряють, в які найбільше вірять. Та мені здається, що навіть, якщо розкриється таємниця походження людини, то все рівно залишаться люди які будуть притримуватись своєї віри в ту чи іншу гіпотезу. Можливо це буде пов'язано із їх релігією, можливо з якимись особистими переконаннями. Не виключено, що саме це буде перешкодою, коли вже майже все буде відомо.

2. Що означає поняття «споріднена праця» у вченні Г. Сковороди? Яким є ваше ставлення до цієї концепції?

Згадуючи Григорія Сковороду на думку відразу спадає відомий поет-байкар, та його ім'я займає досить вагоме місце серед знаменитих філософів.

Народився Григорій Савич Сковорода (1722-1794) на Полтавщині, село Чорнухи, в небагатій козацькій родини. Здобував початкову освіту в сільській школі, а з 1734 року навчався у Києво-Могилянській академії, та навчався з перервану, тому тривало до 1753 року. В академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов`янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. Три роки перебував у Петербурзі, де співав у придворній капелі. Згодом, у 1745-1750 роках, Сковорода їде до Європи. Повернувшись до України працював у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав, писав свої твори.

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав новий для себе стиль життя – мандрівку, яка тривала до самої смерті. І ній філософ ніколи не розлучався із Біблією, сопілкою та своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, кожен хотів його побачити й почути.

Помер Григорів Савич Сковорода 9 листопада1794 року в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. На хресті над його могилою, на прохання самого письменника, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…»

Головними роздумами Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість, бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.

Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лиш все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо. Основою щастя, як вважав філософ, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил здібності.

Вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві. Найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.
Проте в ідеалі така постановка питання Григорієм Сковородою дуже цікава й плідна, бо він порушує питання про соціальні умови реалізації природних задатків людини в суспільстві, які оптимально могли б здійснюватися на користь людині й суспільству одночасно, сприяти гармонії особистих і суспільних інтересів.
Звичайно, що за браком даних наукового характеру мислитель не міг усебічно розкрити поставлену і ще й досі не вирішену проблему. Цим можна пояснити, що він констатує суспільний поділ праці як статичну даність і не розглядає її історичний генезис, що зумовлює появу нових професій, спеціалізацій, посад і т. д. Проблематичним є розуміння Сковородою "сродності" як одного можливого варіанта здібностей. Насправді ж людина має багато чи, принаймні, кілька "сродностей" — здібностей, нахилів, задатків, і за певних умов вона може реалізувати один із них у відповідній формі діяльності, навіть змінюючи професію, але працюючи за покликанням. Крім того, передвизначенність "сродностей" прирікала б суспільство на стагнацію. Сьогодні ми знаємо сотні нових професій, не відомих Сковороді. Вони викликані соціальними потребами суспільства, породжені об'єктивною логікою розвитку матеріального й духовного виробництва. Тому посадово-професійне заповнення місць праці відбувається не на основі природженої "сродності", а завдяки її широким потенційним можливостям пристосовуватися до відповідних соціальних потреб і запитів на дану професію чи вид діяльності, а це вже залежить не стільки від людини, скільки від суспільства, членом якого вона є.
Величезним досягненням Г.Сковороди була ідея необхідності вивчення природних здібностей людини та їх адекватного використання в системі суспільного поділу праці. Він цілком правий, коли розглядає "неспорідненість", працю за нуждою чи зовнішнім примусом як причину індивідуального й суспільного ярма. Та соціальні коріння цього явища він не побачив. Адже суспільні потреби зумовлюють попит на ті чи інші соціальне необхідні види діяльності. Такий соціальний контекст у Сковороди відсутній.

Вихідним началом в аналізі "сродної праці" у нього є не суспільство, а людина, особистість, котра з народження "запрограмована" на певний вид діяльності. Але ж професій космонавтів, водіїв, трактористів, хіміків чи програмістів не було в минулому, оскільки не існували такі види діяльності і люди не народилися з цими професіями, їх "сродна праця", з одного боку — детермінована соціальними потребами, а з іншого — широкою варіативністю та мобільністю тих природних задатків ("сродностей"), розвиток яких суспільство може використовувати й спрямовувати у відповідності зі своїми потребами.
Соціально-професійну структуру суспільства Сковорода розглядає статично: є набір "сродностей" і відповідних їм суспільних видів діяльності — професій, посад тощо: "сто сродностей, сто званий".
Григорій Сковорода був мудрою людиною, філософом, він бачив існуюче соціальне зло, нерівність і несправедливість, і його ставлення до цього — негативне, осудливе, але це осудження зовнішнього спостерігача, котрий переконаний у нездоланності існуючого зла, хоча шляхи й рецепти подолання цього йому відомі. Цю особливість соціального протесту Сковороди проти "мира лукавого" його кумирів та ідолів тонко підмітив Іван Франко, підкресливши, що мислитель цінив над усе свободу і бачив дуже добре, що для його поглядів і ідеалів, його вдачі і моральної чистоти не було місця в суспільній ієрархії.
Спосіб життя Григорія Сковороди був відповідний його особистим переконанням, ідеалам і вченню в цілому. Народний мудрець мріяв про ідеальне суспільство, засноване на принципах свободи, людської взаємоприязні та щастя.

Дата добавления: 2015-10-21