Некеровані, Розпливчаті метаморфози (епізод 3)

Некеровані, Розпливчаті метаморфози (епізод 3)

Минуло кілька днів після «напружених» подій, які відбувалися з підлітками-порушниками у соціально-культурному центрі. За ці кілька днів дещо прояснилося, а дещо ні, а що саме дізнаймося далі.

- Знаєте, що ми будемо робити сьогодні? – говорив Майк, - перепрошую, не «ми», а ви!

- Ні, не знаємо, - відповів Ітан.

- Спочатку ви розбираєте вон ту кучу одягу…

- Нашо нам? – перебив Єн.

- Не тобі додому, не дождешся циган! Це вам треба посортувати: штани до штанів, майки до майок і так далі… Ясно?

- Ага, - відповів Тоні.

- Все за роботу!

Вони взялися розбирати одяг, розбирали його нудно п'ятнадцять хвилин і раптом Тоні нарив шубу.

- Опа!.., - викрикнув він, - тепер я шоумен!

Він одів шубу, свої темні окуляри Ray ban і включив у себе на телефоні пісню . Він почав виконувати блатні рухи і підспівувати приспів: I'm gonna pop some tags, only got twenty dollars in my pocket,

I'm, I'm, I'm hunting, looking for a come up, this is fucking awesome. Потім він почав витанцьовувати і кидати на Кейт, Маю, Ітана, Єна і так далі. В кінці кінців всі «підхопили тему» і почали кидатись одягом і дуріти, потім вони почали штовхати один одного в одяг, пригати у нього.

Ітан демонстрував прийоми з дзюдо на Крісу та Ендрю, а Єн дивився; Тоні і Кейт дуріли шось двоє: штовхались, разом упали, почали лоскотати один одного, а Мая та Ешлі просто дивилися на це все.

- Лол, як діти! – сказала Мая.

- А ще хер знає, де ці речі були, може там клопи, - з відразою сказала Ешлі.

- Ахахаха…

Ітан кинув Ендрю і він плюснув собою викрикнувши:

- Йооой!!!

Після цього Ітан, Єні і Кріс почали дико сміятися.

- Ану давай тебе.., - запропонував Ітан Єну.

- Нє, я ліпше посміюся, - спокійно з посмішкою відповів Єн.

- Давай, давай, - Ітан схопив Єна за руку, але той вирвався:

- Я сказав – не хочу!

- Ну як хочеш…

Тоні вперся руками над Кейт, яка сміючись лежала в купі одягу, вони поглянули один одному в очі і щось ніби спалахнуло, вони приблизились один до одного і поцілувалися. Поцілунок був короткий, але щирий:

- Ану, ідьом! – з доброю посмішкою сказала Кейт і потягнула Тоні за руку до виходу.

- Ну ідьом.., - сміючись відповів Тоні.

Мая та Ешлі переглянулись:

- Шо це було? – спитала Ешлі.

- Шось було…, - відповіла Мая, знаючи в чому справа.

- Ну понятно…, - промовила Ешлі.

Ті дуріли там до поки не прийшов Майк:

- Ага! Єбемся да?

- Ой…, - промовив Ітан.

- Да уж – ой! – добавив Кріс.

- Анука, бистра позбирали все! Ублюдки! Щас я вас покидаю по потолкам!

- Я один не поняв його останню фразу? - тихо промовив Єн.

- Не ти один, - відповів Ітан.

Майк заставив їх прибирати і сортувати одяг по новому і на цей раз він за ними наглядав.

- А де ці двоє? – спитав він.

- Хто? – перепитав Ендрю.

- Ей, іди проди! – відповів Майк, - скажіть мені хтось, де вони?

- Вони вийшли поговорити по телефону, зараз прийдуть, - відповіла Ешлі.

- Іди за ними, нехуй по телефону базарити!

Ешлі вийшла з культурного центру, погода була дуже хмарна, навколо був туман. Тоні і Кейт стояли біля колони і весело говорили про щось:

- … і давно? – спитав Тоні.

- Та з першого дня ти мені показався якимось прикольним, - відповіла Кейт мило засміявшись.

- Іди сюда, - Тоні притулив її до себе і вони почали цілуватися… Ешлі дивилася на це і через 15 секунд сказала:

- Не хочу вас відривати, але тут Майк вас кличе.

- Ой… - засміялася Кейт.

- Ну Майк – це серйозно, - весело сказав Тоні.

- Ідем? – облизуючи губи, дивлячись на Тоні спитала Кейт.

- Ідем, - відповів він і знов вони почали цілуватися.

- Ну доганяйте короче, - сказала Ешлі і пішла всередину.

Через хвилину прийшли Тоні і Кейт.

- Приєднуйтесь до них, голубки! – сказав Майк.

І вони всі дружно сортували речі.

- І шо це було? – спитала Мая в Ешлі.

- Та мутки якісь походу, - з байдужістю відповіла вона.

- Шо за мутки?

- Не знаєш, шо таке мутки? Ну тіпа обжиматись, туди-сюди…

- Всмислі?

- Бля, но не тупи! Лизатися і так дальше…

- Ааа, я просто не поняла спочатку.

- Та я замітила.

На цей раз одяг був чемно поскладаний: джинси до джинсів, носки до носків.

Після чого Майк прийшов і сказав:

- Так! Мені треба трьох, - він показав на Ітана, Тоні і Єна, - ви підете зі мною і візьмете ящики, щоб складати туди одяг, а потім приїде тачіла, яка забере його і повезе циганам, все ясно?

- Так, - сказав Тоні.

- Тоді прошу за мною.

Вони пройшли по тому самому коридору (на першому поверсі), де було багато підсобок. Майк відчинив двері в одну з підсобок, але як виявилось то був скоріше склад для коробок і картонних ящиків.

- Беріть по одному великому ящику, - наказав Майк.

Ящики були досить величезні, такі, що коли парні взяли їх в руки, то стало видно тільки ходячий ящик з ногами.

- Єба вони огромні! – сказав Ітан.

- Но, піздец нє? - добавив Тоні.

- Сука, та заєбали мене ці роботи! – промовив Єн.

- Так, без шума! – сказав Майк йдучи ззаду.

- А ти до речі за шо сюди попав? – запитав Ітан.

- Там кароче довга історія…, - промовив Єн.

- Та розказуй.

- Короче, у нас у школі,тіпа, устроїли контрольні роботи, кожен день зі всіх предметів і ми,тіпа, я і мої однокласники, десь дві контрольні підряд – хуйово написали.

- Печаль, - з байдужістю сказав Тоні.

- Слухай, - продовжував Єн, - ми тіпа рішили байкод устроїти – ібо нехуй! Я подав ідею і наступного дня ми не прийшли у школу вопше, а потім коли вже об’явилися, то зразу доповідні і до директора. Ну, а там, тіпа, я вийшов винуватий – як обачно і тіпа так я сюди попав.

- Да уж жостко ви рішили піти проти системи! Встановлювати свої правила і так далі і ти ще думав, шо то тобі боком не вилізе, - промовив Тоні.

- Ну тобі хоча би, як і нам усім, ще повезло, а то могли просто відчислити як хлам, - сказав Ітан, який завжди шукав позитив у чомусь.

- Можливо…

- Вот так вот, - сказав Тоні.

- Я просто думав, шо там, у директора ми будемо всі разом держатися, а вони вот як зі мною.

- Люди такі криси, шо ти собі даже не представляєш! Уж повір я знаю, - сказав Тоні.

- Ти??? - з великою здивованістю спитав Ітан.

- Да, я багато, шо відав.

- Ага, - з явним сарказмом відповів Ітан.

- Не вір людям, - промовив Тоні Єну.

І в той момент було видно, що Єн реально задумався.

- Да і ще одне… У тебе якась любов до слова «тіпа», - підмітив Тоні.

- Во це да…

Вони принесли ящики на місце і Майк сказав:

- Так.. Тепер акуратно складаємо у контейнери.

- Контейнери? – перепитав Кріс.

- Називай як хочеш, мені поєбати, але щоб речі були красно поскладані, а я пішов ділами заніматися.

- Ага, ділами… Надрачувати пішов до себе в офіс, - промовила Кейт.

- Ха-ха, - засміялася Ешлі.

Через 15 хвилин все було готово, увесь цей час Тоні і Кейт складали одяг разом до ящиків, Мая і Кріс перемовлялися на цю тему, чому саме вони двоє – невідомо, але тим не менш:

- Бачиш, вони шось мутять там, між собою, - промовила Мая і почала терти вказівний палець об вказівний.

- А чого вона імено з ним? Він же такий мудак, - відповів Кріс.

- А хер його знає, шо у ньому такого, но шось є то точно…

- Ага, куча долбоєбізма, лицемірства, куражу і дебільності – заєбісь букет!

- А чого ти так негативно до нього?

- Так у нас із першого дня тьорки…

Тоні направився до виходу і сказав:

- Я курити, - і покликав з собою Кейт – поглядом. Вони вийшли.

І Мая спитала у Кріса:

- А шо Кейт тоже курить???

- Блять, - Кріс приклав руку до обличчя, - це вона не курити пішла…

- А шо ж тоді? – спитав Ендрю.

У відповідь Кріс висунув язик і почав водити ним навколо своїх губ.

- Ааа, - зрозуміла Мая.

- Ну нарешті ти догнала.

Тоні і Кейт стояли біля колони і лизалися.

- А ти хорош, - сказала Кейт.

Тоні у відповідь посміхнувся і продовжував курити сигарету.

Тим часом інші умирали від нудьги: Ешлі слухала музику і печатала СМСки, Мая і Кріс почали тему за світогляди, Єн сидів біля автомата з кока-колою, а Ітан розповідав йому про дзюдо, але судячи з того, як Єн постійно відводив очі і пусто махав голою – йому не було дуже цікаво, ну і Ендрю, як завжди залипав в одну точку перехрестивши ноги… Раптом Ендрю побачився силует мужчини у строгому костюмі, в кінці коридору, звідки принесли ящики Тоні, Єн та Ітан.

Ендрю подивився в кінець коридору кілька секунд і зрозумів, що йому просто привиділось і не більше того.

Але він звернув увагу, що за поворотом хтось є, бо було видно частину тулуба за кутом.

- Він дивиться за нами…, - перелякано промовив Ендрю.

- Що??? – перепитала Ешлі, яка стояла біля нього.

- Він дивиться, - ще раз промови Ендрю, широко розплющивши очі і попрямувавши в кінець коридору.

- Енді! Ти куда? – спитала Ешлі, у її голосі була занепокоєність.

Ендрю швидко побіг за поворот, але там нікого не було… Він був здивований, адже явно бачив когось на цьому місці, пройшовши декілька метрів, він дійшов до коридору, де було багато підсобок і де завжди було темно. Ендрю машинально і повільно повернув голову до того коридору і побачив у метрі перед собою високого чоловіка у сірому, строгому костюмі, тонких темних окулярах і з навушником у вусі; той дивився на хлопця холодним, черствим поглядом і налякав його, так що той упав.

- Ти… Ви… Існуєте...., - з дуже тремтячим голосом і переляканим виразом обличчя промовив Ендрю.

Чоловік повільно опустив голову і подивився на Ендрю.

- Що сталося, Енді?? – підбігла до нього Ешлі. А він на неї дивився своїми голубими, переляканими очима і важко дихав.

- Вони прийшли щоб стежити за нами…

- Хто «вони»???

- Аноніми…

- Аноніми??? Ти про шо?

- Ось він стоїть, - Ендрю повернув голову назад, але перед ним був пустий, темний коридор.

- Хто? Тут нікого немає.

- Він був тут…

- Хто «він»?

- Один з анонімів…

- Все Енді – зав’язуй! Вставай, ходімо – поп’єш гарячого, зеленого чаю – він зміцнює нерви.

Ешлі допомогла Ендрю підвестися і вони пішли назад до своїх.

- Що сталося??? – спитав Ітан.

- Та так, нічого…, - відповіла Ешлі тримаючи за руку Ендрю, у якого був вигляд наче у людини у ступорі.

В той момент сміючись зайшли Тоні та Кейт. Ешлі відразу ж підійшла до Тоні:

- Ти давав йому свою дурь?

- Неа, а шо?

- Та так…

Тоні не зрозумів нафіга. Але підійшовши до Ендрю він почав доганяти…

- Він як обично. А нє, не як обично тепер жоще! – сказав він.

- Шо з ним? – спитала Мая, бо очі в Ендрю були дійсно квадратні.

- Це амфетамін? Мет? Крек??? – спитав Тоні.

- Харош! - сказав Ітан, уже всі зібралися біля Ендрю.

- Скажи, що ти бачив? – промовила Ешлі.

- Це був анонім…

- Це наркотик якийсь? – дурачився Тоні.

- Та бля! – дала йому під затильник Кейт.

- Ей! Ти шо? – зреагував Тоні.

- Харош чипуху нести, слухай, шо він каже.

- Хто такий анонім? – повільно і чітко спитав Єн.

- Аноніми – це ніби як організація. Коли хтось із громадянства дивно себе поводить, говорить про НЛО, або якось зв’язаний з ним…, - говорив Ендрю.

- Зв’язаний з НЛО??? – перебив Кріс.

- Заткнись! – різко та імпульсивно відповів Тоні.

- Вони висилають людей в чорному, агентів, або просто анонімів, для нагляду за такими людьми. А якщо хтось виходить з-під контролю, - вони увозять його на чорній машині і після того, ніхто більше ту людину не бачить.

- Ну да… - неоднозначно промовив Ітан.

- І шо тепер? – спитав Тоні.

- Чого ти так боїшся? – спитала Мая.

- Так, блять бо він бачив одного з них, лол, - відповів Кріс.

- Тобі це привиділось, - промовила до Ендрю Ешлі.

- Можете мені не вірити, - сумно відвів очі Ендрю, - але мені страшно…

- Ага, ти їх в «Матриці» бачив? – не вірячи спитав Єн.

- Вони похожі на тих агентів з Матриці, але вони інші…, - відповів Ендрю.

І після цих слів Ешлі стало трохи не пособі…

І раптом всі перелякано скочили від того, що почав сигналити мікроавтобус біля входу до соціально центру.

- Так рібяткі, - хлопнув руками Майк, - ящики грузимо у цю машинку.

Вони взяли ящики по троє і один по двоє і віднесли у багажник чорного мікроавтобуса фірми «Форд».

- Слухай, Енді, а тобі цей мікроавтобус не здається дивним? – глузуючи питав Тоні.

- У якому смислі? – перепитав Ендрю.

- Ну так весь такий чорний, ніхто з нього не виходить, прям з самої Зони 51 приїхав.

- Дуже смішно, - невесело відповів Ендрю.

- Шось ти без настрою…

Ендрю проігнорував Тонія: просто відвернувся від нього.

- Ей, Тоні, - занепокоєним виглядом покликала Кейт, - у тебе щось з правим оком…

- Що??? – здивовано спитав Тоні і підійшов ближче до Кейт, біля якої стояв Кріс і Мая, які теж дивилися на праве око Тоні.

- Воно у тебе – звіряче! – сказала Мая.

- Що??? Як?? Я ж не застосовую способності, - трохи збентежено відповів Тоні і підійшов до скляного вікна соціального центру, щоб роздивитися своє око.

І дійсно: колір очей змінився із темно-карого на мутно-зелений з жовтим, навколо гострої, тонкої зіниці, зображенням райдужної оболонки змінилося – око було звірине.

- А хуй його знає чого так…, - промовив Тоні

- Може погода? – припустила Мая.

- Яка погода? То може таке стається час від часу, а я не помічаю.

Мікроавтобус поїхав і підлітки зайшли назад у соціальний центр.

- Так.. Тепер ми будемо займатися малюванням, - сказав Майк.

- Всмислі? – перепитала Мая.

- Ти якесь друге слово знаєш, бо за весь цей час уже достала мене цим словом «всмислі» - покривив ротом Майк, - зараз ми підіймаємося на другий поверх, на велику площадку – там вас будуть малювати діти з гуртку…

- Ох ніхуя собі, сказав я собі, - промовив Тоні.

- І не дай Бог, я вчую від когось із вас слово: підар, хуйло, сперма, нігер, єврей, або другий інший мат – зціпивши зуби говорив Майк, - я вас покараю, орально покараю! Ясно?

- Ну да, шо тут непонятного, - промовив Єн.

- Тоді пішли за мною, - він повів їх на другий поверх, по сходам, що відразу виходили на площадку.

На площадці уже сиділи діти з установленими мольбертами, готовими палітрами і кісточками в зубах.

- Да… Така робота для нас буде новенька, - сказав Ітан.

- Так! – хлопнув руками Майк, - я за вами дивлюся, в особиності за тобою – скакун, - показав на Тоні, - вибирайте собі дітей і приступайте!

Там було дев’ятеро дітей: п’ятеро хлопців і четверо дівчаток, і вийшло так, що хтось буде малювати одного і того самого, або ту саму…

Ендрю сів на стілець біля одного хлопчика, що був одягнутий у джинси і майку поло, в принципі вони всі одягались схоже: хлопці в джинси і футболки, а дівчата у якісь платтячка – дякувати Ісусу вони не знали, що таке мода, адже їм було лише по вісім років, добре декому, – подумав Ендрю.

- Сядь попереду і трошки вліво, щоб я міг тебе бачити через мольберт, - сказав той хлопчик у якого зуба одного не вистачало у роті.

- Даже так…, - відповів Ендрю і пересів так, як сказав той малий.

Інші теж собі вибрали по дитині і сиділи перед ними, як об’єкт змальовування.

Невже ми такі красавци, - подумав Кріс, - щоб нас змальовували.

Вони мали сидіти тихо і не рипатися, а то Майк задасть жару орально! А сам він вперся у перило біля площадки і переписувався з кимось через свій iphone 4s.

Ну і скука!.., - думала собі Ешлі, яка перебувала у стані практичної нерухомості уже майже 15 хвилин і за весь цей час вона чула тільки як крейда розсікає по полотні, стук свого серця і далекі відгуки кроків, десь у культурному центрі.

І раптом з кишені Ешлі випав мобільний телефон, вона нагнулася, щоб підібрати його і випадково побачила малюнок 9-того хлопчика: то був якийсь темний, незрозумілий силует – ніби чоловічий… І раптом вона згадала аноніма про якого говорив Енді – її охватила дрож і незрозумілість.

- Хлопчику, а що ти малюєш??? – з ноткою мінору спитала Ешлі.

- Це мій друг…, - дивним і тихим голосом промовив той.

- А хто він?

- Тобі краще не знати…

- Чому? – уже зі страхом питала Ешлі.

- Тому що…, - малий зробив паузу, перестав малювати, - ми не хочемо!!! – різко сказавши цю фразу хрипким і шиплячим голосом, повернувся хлопчик, а замість очей у нього були пусті, темні очні ямки, бліда шкіра і темні губи – наче напіврозкладене дитинча.

Ешлі вмить злякалася цього до смерті, закричала і впала на підлогу разом зі стільцем.

Після цього вмить всі підірвалися і почали виясняти в чому діло:

- Шо за хлам? – без радості спитав Майк.

- Ви це бачили??? – важко дихаючи говорила Ешлі і дивлячись таким поглядом наче женця смерті побачила.

- Що бачили? – перепитав Ітан.

- Ось цей малий, - Ешлі показала на хлопчика, який дивився на неї як на дурепу.

- Що це малий? – перепитав Ітан.

- У нього очей не було…

- Вот дивлюся на нього і очі у нього вроді є, - говорив Тоні, - і тут я у тупік зайшов, бо ти кажеш, шо їх нема.

- Ти шо балван? - злісно сказав Майк і швидко підійшов до Ешлі, - ану вставай! Ти шо тут устроїла?!

- Але я ж бачила…

- Ця дитина абсолютно нормальна і очі у неї на місці, - у виховному тоні говорив Майк, - це у тебе ку-ку.

- Мая, а ти хоть бачила?

- Нет, - відповіла вона.

- Я бачила… Він малював того аноніма.. Хоч ти мені повір Енді…, - сказала Ешлі перелякано дивлячись на нього і побачила в очах Енді співчуття і довіру, тобто у глибині душі Ендрю може і вірив, але це було занадто, що без фактів з таким погодитись, тому Ендрю промовчав.

- Якого аноніма? – сказала Мая, - він намалював космічний шатл…

- Все кончай тут! – гаркнув Майк, - діти збирайтесь – в наступний раз докінчимо.

Через півгодини все ніби втихомирилось, але у повітрі відчувалася деяка напруга.

Підлітки сиділи як завжди – на першу персі біля рецепції і автомата з напоями.

- Все-таки, я не розумію, шо то вам з Ендрю мерещиться…, - промовив Ітан.

- Я сама не знаю, - відповіла Ешлі.

- Як думаєте – це зв’язано? – спитав Єн.

- Які зв’язано? – говорив Кріс, - це брєд!

- Реально хуйня якась, - промовила Кейт. Декілька секунд після чого, Тоні поліз до неї цілуватися і відводив її подалі від зайвих очей. Проте всі це помітили, після чого Єн спитав:

- Вони тіпа мутять?

- Виходить, шо так…, - відповіла Ешлі дивлячись вслід за ними.

Тим часом Тоні шепотів шось на вухо Кейт, пристрасно цілуючи її:

- Коли говориш непристойності, мене це возбуждає…

- Да? Ахаха…, - в у неї у голосі була чутна забава.

Тоні обійняв її ззаду і почав гаряче цілувати її у шию, а потім добравшись до її губ – вони почали голодно і агресивно лизатися, особливо Тоні:

- Ух, який ти страсний, - пристрасно промовила Кейт.

- Хахаха, іщо-би…, - гордо відповів він, після чого вони підійшли до стіни, він легенько притиснув її і не розплющуючи очі продовжував цілувати її в шию, потім почав легко облизувати і цілувати взасос:

- Ой, Тоні, палєгче, - з задоволеною посмішкою промовила Кейт, теж не розплющуючи очі, - ти мені засоси поставиш, мама вб’є… Тоні, не кусайся, Тоні! – на цьому моменті вона розплющила очі і відсунула голову Тоні. Він підняв голову і на її лиці радість пропала – так як ніби її і не було, - Тоні!.., - перелякано промовила вона.

- Що? – перепитав він, але то був не зовсім Тоні… У нього раптом обоє очей стали котячими, гострі ікла кидалися в очі, на обличчі з’явилися негусті бакенбарди, а погляд його був гострий і хижий.

- Подивись на себе…, - все ще перелякано говорила Кейт.

Тоні відразу доторкнувся до щік, нащупав бакенбарди і різко побіг у туалет. Там він подивився у дзеркало і побачив своє відображення – звіра.

Через декілька секунд у туалет зайшла Кейт.

- Що зі мною? – перелякано спитав Тоні, дивлячись на свої кігті.

- Мені трохи не пособі.., - промовила Кейт, Тоні повернувся до неї обличчям.

- Може у мене таке має ставатися час від часу, може сьогодні якась фаза місяця, хуй його знає…, - промовив він, повернувся до дзеркала і умив лице холодною водою – в раковині, потім знов подивився у дзеркало і побачив звичайного Тоні з переляканим обличчям.

- Тепер все нормально…, - промовила Кейт підійшовши до нього і дивлячись своїми великими очима на нього.

Вони вийшли з туалету, а на зустріч їм ішов Ітан:

- Шось сталося?

- Нет, - різко відповів Тоні і пройшов далі.

- Шо таке? – спитав Ітан у Кейт.

- Єби!.., - роздратовано відрізала вона і пройшла далі.

- Шо з вами? Нервні якісь..

Коли Тоні і Кейт підійшли до решти, відразу почали сипатись питання:

- Шо таке? – спитав Єн.

- Все нормально? – спитала Мая.

- Да! – з грубістю відповіла Кейт.

- По вигляду не скажеш…, - промовила Ешлі.

- А шо не так? – спитала Кейт.

- Ви перелякані якісь, - відповів Кріс.

- З чого б вдруг? - з частинкою сарказму спитав Тоні.

- Во це я не знаю…

- А я знаю, - твердим тоном говорив Тоні, його таким серйозним ще не бачили.

- Ну і чого?

- Того шо твориться тут, шось странне… З першого дня як ми тут, кожен день має творитися шось странне…, - залізним і трохи обуреним голосом говорив Тоні, - ей, Вікінедія!, - дивлячись на Ендрю сказав Тоні, - наведи справки, може тут кладбище було, морг або ізолятор!

- Ну це ти вже зачорнив! – сказала Ешлі.

- Ти подививсь, шо навкруг твориться: місяць тому я був обичним подростком, який балувався травкою, а тепер у мене сверхсили і я хоть кого у фарш перетворити можу…

- А я до того як получив цю способность – постійно запізнювався, не встигав нічого…, - промовив Ітан.

- А тепер, шо? Ти ж не можеш час зупиняти, – спитав Єн.

- Да, але я роблю так… Коледж напрімер… Я запізнився на 10 мінут, я останавлюю події в аудиторії, захожу, сідаю, вертаю події у рух і вуаля!

- В принципі ефективно, - сказала Мая.

- Можу шось зробити поки ніхто не бачить – це так ахуєнно!

- А мене могли толкнути, а я у відповідь – нічого. Тепер не так, - сказав Тоні.

- Може не случайно у нас такі способності…, - промовив Ендрю.

- Всмислі? – перепитала Мая.

- Вот я постійно тормозив, до мене важко доходило, я хотів все сприймати на лєту, тепер я можу вирахувати на 25 кроків вперед і сприйняти будь-яку інформацію.

- А реально, я тоже все хотіла, щоб інші слухали то шо я кажу і робили то шо я кажу, коли треба, - сказала Ешлі.

- Може так треба було…, може то судьба…, - сказав Єн.

- Наверно, - добавив Кріс.

- Може давайте піднімемося наверх, там де лавочки, бо тут лишні вуха, - запропонував Ітан, дивлячись на бабусю, яка сиділа і читала газету на рецепції.

- Ідьом, хулі, - сказала Кейт.

Вони піднялися наверх, пройшли через площадку, де діти малювали, потім піднялися по сходам на третій поверх і там на початку коридору була невелика площадка, де був телевізор, дивани, лавиці і пуфики – це місце було призначено для відпочинку та очікування (коли хтось прийшов записатися на гурток).

- Ну да тут не тільки лавочки, - сказав Ітан.

- Норм так місце, можна тут деколи зависати, - добавила Кейт.

- Ага, можем пивка йобнути…, - запропонував Тоні, - я так був пару днів назад припас…

- Ого і де ж? – поцікавилась Мая.

- Ага…, - посміхнувся Тоні, - так тобі і скажу.

- Так давай неси, шо ждеш? – сказав Єн.

- Я короче несу той блок, хто буде, хто нє – розберемося.

Тоні махом спустився вниз.

- Думаю, Майк нас тут найде, якшо шо…, - сказав Ітан.

- Тоже так думаю, - промовила Ешлі.

- А ти чого мовчиш, Ендрю? – спитала Кейт.

- Та так, - задумався…, - відповів він.

- А про шо?

- Про агентів? – спитав Єн.

- Дуже смішно…

- Бля, а шо це з вами було, реально?..., - промовив Кріс.

- Думаю скоро узнаєм, - сказав Єн.

- Звідки?

- Полюбому буде у мене видіння якесь по цьому поводу…

- А, ну да.

- А вот і я! – сказав Тоні, тримаючи в руках два блока пива у жерстяних банках по 0.33, - хто буде?

Всі підняли руки крім Ендрю і Маї. Тоні роздав усім без виключення навіть Ендрю, сказавши:

- Роздуплить тебе мало не будеш такий загружений.

- Ну ок, - погодився Ендрю.

Вони відкрили пиво і почали говорити про загальні підліткові речі. Це тривало близько 10-ти хвилин, а потім набридло і Тоні запропонував гру:

- Є така пиздата ігрушка… Правда називається.

- Правда і бажання? – перепитала Мая.

- Ні, то просто правда. Іграється як: вибирають людину, гра іде по кругу, як шлюпа, задають їй питання всі по черзі, а потім так само з тим хто іде далі. Ясно?

- Да, - відповіла Кейт.

- Ну тоді – граємо, - сказав Тоні, - спершу всі питаємо Маю, далі мене, далі Єна, Ешлі, Ітана, Ендрю, Кейт, а потім у Кріса. Перший задає питання – Ітан.

- Мая… Чи вважаєш ти, що ти тупиш іноді?

- Нажаль да, я туплю.

- А чого ти тупиш? – зустрічне питання задав Ендрю.

- Я не знаю, до мене туго доходить і я це признаю.

- Це хоть добре, - підмітила Ешлі.

- У тебе є найкращі друзі? – спитала Кейт.

- Да, маю двох класних подружок, я їм дуже довіряю, вони мені як сестри від різних батьків.

- Ти трахалась? – спитав Кріс.

- Бля, на таке я не буду відповідати.

- Мусиш, - з хитрістю в очах сказав Тоні.

- Ну блін, такі питання… Може давай без таких пошлих питань грати?..

- Нє, в пошлості весь прикол, - відповів Тоні.

- Ооо, пошлості – тємка! – обрадувалась Кейт.

- Ну добре, - зібралась з духом Мая, - нет, я не трахалась.

- Кеп! - відповів Кріс.

- І це так довго рожати треба було? – спитав Єн.

- Ей, - махнула рукою Мая.

- А ти маєш хлопця? – спитав Тоні.

- Неа, не маю, а нашо тобі знати?

- Ну думав, якшо буде то можна буде приблизно вирахувати, коли ти будеш мати «касабланку».

- Касабланку? – перепитала Ешлі.

- Ну да, тіпа – єбання, - відповів Тоні.

- Блять…, - промовила Ешлі і всі почали сміятися.

- Вираховуй шось друге…, - сказала Мая.

- Да-да, ок, - відповів Тоні.

- А ти чисала маську хоть раз? – спитав Єн, у відповідь всі знов почали сміятися.

- Шо??? – перепитала Мая, проте всі напевно зрозуміли, що то означає.

- Дрочила? – спитав Єн.

- Фууу, ти шо, нет!

- А чого фуу? – спитав Ітан.

- Та бо фуу!! Це якось дико піздец!

- Ну для кого як…, - сказав Тоні.

- Ти пацан, пацанам – не дико.

- Хахаха, - засміявся Кріс і Тоні.

- А шо ти будеш робити далі? Коли закінчаться ці роботи? – спитала Ешлі.

- Не знаю… Піду вчитися походу кудась. Не думала особо – і це мій ще один недостаток…

- Походу – це недостаток усіх нас, бо якби ми були розсудливі стосовно майбутнього, то нас би тут не було.

- Да, ти правий, - підтвердив Тоні, - ну тепер походу мене питають.

- Тебе хтось харить з нас усіх? – спитав Єн.

- Да, є такий… Це ти Кріс, ти мене хариш.

- Вітаю у нас взаємність відносин, ти мене тоже хариш, - Кріс підійшов до Тоні з посмішкою і вони обійнялись – забавне видовище.

- Як думаєш, ти когось хариш? – спитав Ітан.

- Якшо я не харю, хоча б одну людину з вас – то це буде чудо!

У відповідь всі посміялися.

- Ти девственік? – спитала Ешлі.

- Ти як думаєш?

- Думаю, шо нет… Або да.. Я не знаю, того і питаю.

- Я вже дядя і давно…

- А коли ти мав перший секс? І скільки у тебе було партнерів? – спитав Ендрю.

- У 15 років, на мій день народження – 29-го листопада 2010-го.

- Стрелец…, - промовила Мая.

- Да, но причом тут?.. – промовив Тоні.

- О, я тоже стрелец! – сказала Кейт.

- А коли у тебе день народження? – спитав Тоні.

- 8-го грудня.

- Так, скільки у тебе було? – спитав Ендрю

- Ну… Де-то 7-9, десь так…

- Ого, норм, - сказав Ітан.

- Харош, - сказав Єн.

- Ти прив’язуєшся до людей? – спитала Кейт.

- Нет, - сказав як відрізав.

- А чого?

- Маю на то причини.

- Які?

- Давай, я тобі потім розкажу, а?

- Та ок…

- Ти чутливий, синтементальний, правда? –Кріс знав яке питання задавати, він хотів докопатися до натури Тоні.

- Уже нет, ранше був, тепер – нет.

- А який ти ранше був? – спитала Мая.

- Ніякий. Хлюпік, дно, лох, лалка, романтік… Короче хуйовий, - сказав Тоні.

Після цього кола раптом настала тиша.

- Мені кажеться, чи Майка немає більше як годину? – сказав Єн.

- Тобі не кажеться – так і є, - сказала Ешлі.

- А де він може бути? – спитав Єн.

- Да, він обично все приходить дати нам якусь місію, а тепер пропав кудась…, - сказав Кріс.

- Ідемо спустимося вниз, уже скоро 16:00, кінець робочого дня, - сказала Кейт.

- Пішли, - сказав Ітан.

Вони спустилися вниз, де нікого не було, навіть бабусі за рецепцією, яка недавно тут працює, після того, як загинула попередня…

- Страно, куда всі ділися?? – спитав Ітан.

- Таке ніби як вимерли, - промовив Ендрю.

- Реально!.., - погодилась Кейт.

- Та хуй з ними, - сказав Тоні і попрямував у роздягальню.

Довго не думаючи всі пішли туди ж…

Через декілька хвилин, коли всі переодягнулися, по всьому соціальному центру пролунав гучний скляний тріск.

- Що це було? – зреагувала Ешлі.

- Хтось стікло уранив, походу, - сказав Єн.

Вони постояли декілька секунд біля рецепції і вирішили піти у напрямку шуму:

- Ідемо поглянемо, шо там…, - запропонував Ітан.

- Нахуя? - спитав Тоні, - щоб опять припахали?

- Та ідьом, вдруг пріключенія опять? – завзято сказав Ітан.

- О да, нам лиш їх не хватає! – промовила Ешлі.

- Но єбать, пішли, - погодився Тоні.

Вони пройшли в той самий коридор, де було багато підсобок: світло у тому коридорі як завжди – скупе, а по дорозі туди – нікого, а зазвичай тут ходить багато людей.

Ітан ішов попереду і побачив в кінці коридору – скляні двері на вулицю, які були зажди зачинені, але одна частина тих дверей була розбита, наче жбурнули туди чимось важким і скло розторощилось. Підійшовши ближче, вони переконались у тому, що у двері було розбито навмисне, - величезним n- ним об’єктом, завернутим у білий папір – ніби як сюрприз хтось готував саме для них.

- І шо це значить? – спитав Кріс.

- Щас узнаєм, - відповів Ітан, взявши той об’єкт у руки, а він був такий нічого - важкий; почав його розмотувати і побачив посилання написане на ньому: «victima».

- Опять якісь посилання..., - сказала Мая.

- І шо воно значить? – спитав Єн.

- Victima – з латинської означає: жертва, - напруженим голосом промовив Ендрю.

- Жертва??? – перелякано перепитала Кейт. У всіх у той момент, коли то промовив Ендрю пішов мороз по шкірі, вони були вже трохи налякані і розуміли, що тут пахне пригодою .

- І хто жертва? – спитала Мая.

- А думаю вони знають відповідь, - відповів Кріс показуючи на п’ятьох темношкірих, невідомих чоловіків, які намагалися вдертися крізь двері у соціальний центр. На вигляд вони були моторошні: всі високого зросту; один був з дредами, обличчя його було все у білому гримі, на брові пірсинг, а очі були шалені – червоні по краям, райдужна оболонка була темно-жовтого кольору; другий мав побриту голову і величезне червоно-чорне татуювання на обличчі, великі ковтки в обох вухах, а також до цього огидного вигляду добавлявся страшний, роздвоєний язик, яким він постійно водив по лезу свого мачете; третій був страшенно худий, а обличчя його було наче сухар, його великі, яскраво голубі очі робили його дуже потворним наче смерть; четвертий був одягнутий у широкі брюки, які вочевидь були зі шкіри білого тигра, тіло у нього було оголене і досить спортивне, а на голові він мав червону панамку, яка прикривала йому темно-карі очі; п’ятий, що стояв по середині був вочевидь головним, стрижка у нього була стандартна - коротка, а також у нього було маса страшенних шрамів на обличчі: два величезні розтягувалися від чола, через брови, до щік, його ліве око було – пурпурне – невідома аномалія, а також у нього був шрам від краю губи і вверх до вуха. Один словом один їх вигляд змушував труситися від страху.

- Чорт, хто вони? – перелякано спитала Мая, в той час, як вони повністю виламали двері.

- Думаю, явно не з хорошими намірами сюди прийшли вони…, - зі стриманим страхом говорив Кріс.

- Бля, мені страшно, - закричала Кейт і схопилася з Тоні, який суворо дивився на них, а в колінах – дрижав.

Темношкірі зупинилися на початку коридору, на вигляд вони були наче з Гаїті або інших якихось островів, схожі на дикунів.

Тепер вони почали дивитися на них, наче Раптори, той, що мав роздвоєний язик повертав вліво-вправо головою як кобра, а потім почав водити жахливим язиком по своїм губам.
- Думаю, зараз буде щось хуйове…, - промовив Єн, повільно відходячи назад, так само як усі збиралися у купку.

Папуаси підійшли на декілька кроків, той, що з шрамами зупинився, зупинилися усі і він щось промовив на своїй мові, після чого всі вони закрили очі і синхронно промовили декілька слів і головний роздер свою сорочку, на грудях у нього було якесь незрозуміле татуювання, він закричав щось диким голосом, після чого всі синхронно загорланили, стали ніби у бойові позиції і витягнули всі свою зброю:

У головного був великий меч – такий як у ніндзя; у того, що мав роздоєний язик – мачете; у того, що мав дреди і грим на обличчі, у своїх шкіряних брюках мав повно відкритих кишень, з яких стирчали метальні ножі, а також два було у нього у руках; той, що страшенно худий мав рукавиці з довгими і гострими ножами – ніби лапи з кігтями; той, що носив тигрячі брюки, мав два кинджала «сай». Все було ясно, судячи з їх вигляду вони були канібалами, людоїдами, проте звідки вони тут взялись???

- Думаю у нас великі проблеми і ми жертви, такшо пора валити!!! – закричала Мая.

- Стійте! Стійте! Стійте! – закричала на них Ешлі, гадаючи застосувати свою силу, але вони жахливо засміялися у відповідь і продовжували повільно підходити.

Тоні уже був в обличчі звіра, але Кейт не хотіла його відпускати, бо відчувала, що добром це не кінчиться, але хто знає? Може Тоні їх розірве?

Він перетворився повністю і зі всієї швидкості помчав на них… Він хотів накинутися на того, що з гримом, проте тонкий встиг його погладити по морді кігтями, але Тоні зміг подерти тому, що з гримом на обличчі, і повалити його на землю, раптом той, що у панамці підбігає і всаджує сай у живіт Тонія, він закричав і вдерся кігтями йому в плече, аж через мить рука Тонія спустилася з плеча того негра, а зап’ястя залишилося… Його відрубав – головний, своїм мечем. Тоні запищав наче помираючий тигр, якого вбив колись той канібал. Через декілька мілісекнуд Тоні отримав кігтями по морді ще раз, але на цей раз смачніше, так, що хлинула кров; мало того, що з передпліччя уже фонтан лився… Тоні навіть не встиг загорланити, як голова його повільно спустилася з шиї – наче на пів розрізаний кавун і приземлилася на підлогу, – це зробив той з огидним язиком, після чого облизав лезо і почав дико сміятися як люте шимпанзе.

- Чорт, ні!!!! – панічно закричав Єн і раптом все навколо помутніло, стало примарним, світ став примарний… Через секунду, коли він моргнув, він опинився на тому самому місці.

- Думаю у нас великі проблеми і ми жертви, такшо пора валити!!! – закричала Мая.

Єн все зрозумів – він знов побачив майбутнє… І в мить зметикував, що робити щоб не допустити смерті Тоні:

- Навіть не думай з ними вступати у драку!!! – закричав Єн на Тонія, який уже майже перетворився на звіра, - я бачив майбутнє, вони тебе вбили!!!

- Чорт! Бля, тоді біжимо!!! – відповів Тоні, але продовжував ставати звіром.

Вони швидко розвернулися і побігли назад по коридору. Той, що з гримом почав метати ножі, вони попадали у стіни, але одного разу він влучив Ітану між ребрами, на спині:

- Ай сука!! Блять! - він спробував зупинити час, але коли він моргнув то побачив, що його друзі нерухомі залишились, а канібали продовжували бігти за ними, - шо?? Шо за нах?? - перелякано закричав він і миттєво повернув все назад і вони продовжували бігти і добігли до рецепції, і вирішили заховатися за рецепцією…

- Це все не справді, це сон, це кошмар!!, - повторяла Мая.

- Ти так заспокоюєшся? – спитав Кріс, який ховався біля неї.

- Да, - тремтячим голосом відповіла вона.

І раптом людоїди перескочили за рецепцію, піднявся крик, паніка… Тонкий вдарив кігтями Кейт під ребра, вона сильно закричала від болю, але рана не заживала, а навпаки, кров страшно швидко розтікалася.

- Де моя регенерація?? – закричала вона.

Тоні схопив того за шию уже у перетвореному стані.

І раптом Мая голосно закричала з закритими очима:

- Це не насправді! Ви не реальні!!

І в ту мить канібали розтворилися у повітрі… Просто зникли…

Всі були все ще у паніці, в шоці, перелякані – вони ще не до кінця зрозуміли, що сталося.

Людоїди зникли.

- Як??? – перелякано і здивовано спитав Кріс.

- Де рани?? – спитав Ітан, який не міг знайти ту рану під ребром…

- У мене тоже нема…, - промовила Кейт, у неї навіть одяг цілий був.

- Що це було? – спитав Ендрю.

- Я не можу назад перетворитися…, - промовив Тоні, - обично я сразу назад перетворююся назад, а тепер шось тормозить.

- А де ці дикарі? – спитала Ешлі.

- Добре, що їх уже немає…, - промовила Мая.

Проте підвищене серцебиття, нелюдський страх та адреналін все ще текли по крові підлітків, які тікищо пережили щось мега-нереальне.

- Шо це нахуй було??? – закричав Тоні.

- Якого хуя?? – добавив Ітан.

- Хто вони? Звідки вони? Куди вони ділися? – задав питання Кріс.

- Вони щойно були тут і мало нас не вбили! А тепер навіть сліду від них немає! Ран немає, але я відчувала біль від удару! – промовила Кейт.

- Тут шось дуже странне твориться! Сука, невєбенно странне і непонятне, - сказала Ешлі.

- Хто вони? – знов хтось задав питання. І почався срач… Спори, сперечання, крики, а тим часом Ендрю хотів вставити свої п’ять копійок:

- Народ! – крикнув він. Проте ніхто не почув і вони сперечалися далі. Тоді Ендрю крикнув сильніше:

- Народ, блять!

- Ааа? – відгукнувся Тоні у якого перетворення назад не пройшло до кінця.

- Слухайте. Може насправді нікого не було…

- Ага, ну да! – сказав Ітан.

- А може це привиди?! – зі сарказмом сказала Кейт.

- Або інопланетяни, - покивав головою Тоні.

- Ілюзія! – крикнув Ендрю.

- Ілюзія? Яка ілюзія? – перепитав Кріс.

- Галюцинація…

- Так на мене не дивіться, - говорив Тоні, - я сьогодні грибів не хавав і тим більше нікому не давав, такшо я тут не замішаний.

- А звідки галюцинації? – спитала Мая.

- Во це вопрос… Може хтось їх создає? – спитав Єн.

- Нашо? – спитав Ітан.

- Щоб гратися з нами…, - сказав Ендрю.

- І шо це дасть тому, хто це робить? – спитав Ітан.

- А якшо би Мая не зупинила цю галюцинацію? То ми би могли бути мертві…

- А чого я змогла це зупинити? – спитала вона.

- Бо у тебе способность похожа.

- І шо тепер нам робити? – задав питання Єн.

- А шо ми можем??? – спитав Ендрю.

- Ужратися – вот лічно мені ця ідея дуже до душі! – сказав Тоні.

- Я канешно не така, але у цьому випадку я би тоже ужралася! – сказала Ешлі.

- Я тоже не протів, - сказав Єн.

- Думаю це всім буде на користь, - додав Тоні.

- Ти шось довго у людину перетворюєшся…, - помітила Мая. Бо дійсно у Тонія ще обидва ока були котячі, бакенбарди ще виділялися і кігті на одній руці ще були довгі.

- Фігня якась з моєю фігньою твориться…, - промовив Тоні.

- Інтересно, а двері там розбиті? – поцікавився Кріс.

- Пішли подивимось, - сказала Мая.

Всі попрямували до того коридору, дійшли до того самого місця, де вони зупинилися того разу… Вони помітили, що двері не були зламані повністю, а лише верхня скляна частина дверей була розбита, а на підлозі біля них лежав той камінь і повідомлення у яке був замотаний камінь.

- Хмм…, - задумався Ендрю, - отже це реально, а то ні…

- Ну це якось і я поняв, умнік! – промовив Тоні.

- І хто же нас хоче напугати? – спитала Ешлі.

- Думаю ми це узнаємо…, - відповів Ендрю.

Вони приходили потроху до тями, вийшли на вулицю, збентежено покрутилися там декілька хвилин. Щойно вони зіткнулися з невідомою силою і на цей раз – це було щось нове, всі це відчували.

Пройшов деякий час і вони пішли зі соціального центру, щоб, як казав Тоні: «Ужратися».

Вони сиділи за столом у барі і попивали пиво

Тоні сидів біля Кейт, на дивані, біля них Ешлі, Кріс, Ітан, Мая, а за двома стільцями сиділи Ендрю та Єн:

- Предлагаю закрити тєму і говорити про шось друге, - з веселим настроєм сказав Тоні.

- Да, я повністю согласна з Тоні, - погодилась Ешлі.

- А на яку тему ми будемо спілкуватися? – спитала Мая.

- Скоро побачите…, - хитро промовив Тоні (у нього в голові зараз прокручувався один момент, який відбувся хвилину том: він непомітно підсипав у бокал Ендрю деякий порошок).

- А що буде? – спитав Ітан.

- Щас…

Декілька хвилин вони нудно сиділи і залипали у телефони, аж раптом Ендрю (він сидів на стільці, так, що його бачили усі, хто сидів за столом), видав наступне:

- Ну, шо ви думаєте? Пливемо ми чи нє?

- Ем.. Шо?? – незрозуміла Кейт, в той час, як у Тоні була усмішка до вух.

- Ну пливемо, - він зробив головою хвилястий рух вперед, що було дуже дивно.

- Коли? – спитала Мая.

- Блять! Геніальний вопрос! – почав сміятися Кріс, а за ним і всі, але Ендрю сміявся дивно, він шкірився, так, що було видно всі його зуби, через які він різко дихав, як ненормальний. Але коли всі перестали сміятися, він теж перестав це робити, але твердо схопився за свої руки і почав їх натирати, але так, ніби хоче відірвати якусь з них.

- Шо ти робиш? Ти йобнути? – здивовано спитав Єн, в той час як Тоні пробирало від сміху, який підхопили Кейт, Кріс, Ешлі та Ітан.

- Бойнутий, тий – ий, - повільно відповів Ендрю широко розкривши очі.

- Єбать ти трощиш! – засміявся Ітан.

Почали сміятися всі. Ендрю підхопив сміх. Спочатку він сміявся просто дуже сильно, гучно і без такту, але з деяким час його сміх почав нагадувати звуки зозулі, але людським голосом.

- Шо ти куриш? – зо сміхом спитала Ешлі.

- Я не курю, - зробивши серйозне обличчя відповів він, - я просто вода.., - з цими словами він взяв напівпустий бокал пива і вилив собі на штани, спокійно дивлячись на це.

- Бля, шо з ним, - сміючись сказала Мая.

Всіх рвало від сміху вони там просто випадали. Енді тоже почав сміятися із закритими очима, але на цей раз нечутним сміхом, абсолютно нечутним, він просто відкрив рот і беззвучно сміявся.

- Бля, я щас тут кип’ятком все обосу, ахаха, - реготав Тоні.

- Твоїх рук діло, нє? – спитала сміючись Кейт.

- А то!

- Не смішно! – серйозно промовила Ешлі.

- Та шо ти кажеш! – зробивши дивний вираз обличчя сказав Кріс.

- Хочете історію? – з глупою посмішкою, запинаючись спитав Енді.

- Ну..

- Короче, знаєте, де церква, шо на перехресті Абрахам мейн-стріт, так вот, у 2001 році вона ще строїлася, хахаха – говорив він.

- Ну, ну і шо далі? – спитав Ітан.

- Я повню ті часи… Знаєте хто її строїв?

- Блять, нет канешно, - відповів Кріс.

- Її строїли два брати з Канади їх звали Кран і Кран…

- Емм, чо? – незрозуміла Кейт, після чого всі почали дико реготати.

- Кран і Кран? – перепитав Єн.

- Да Кран і Кран, два здорові мужики з Канади, огромні вони були, а носили вони так червоні рубашки в кліточку, волосся у них було риже, вони були похожі на лісорубів.

- Бляя!! Хахаха, - сміявся Тоні, - тобі на сьогодні хватить кароче.

Всі сміялися з тієї нісенітниці, яку молов Ендрю.

- Ти хоть сам поняв смисл того, шо ти сказав? – запитав Єн.

- Та шо?? – агресивно відповів Ендрю, - моя мама ще тоді екзамени здавала.

Після цих слів Єн стримував сміх, його надуло наче жабу і порвало. Всі підтримали той сміх.

Загалом таким був той вечір після важкого дня на обов’язкових роботах.

Наступні дев’ять днів нічого не відбувалося. Тоні і Кейт почали зустрічатися. А взагалі були скучні, сірі будні. За дивне можна були б прийняти тільки те, що у Тоні діялось щось незрозуміле з його здібністю: нігті у нього почали швидко відростати, вони стали дуже міцні, його почали дратувати всі звуки, він їх чув дуже сильно, він відчував будь-який запах, кольори йому здавалися надто яскравими, сам він цілими днями він ходив дуже агресивний.

І одного дня все стало гірше…

Коли була перерва між роботами, Тоні складав доміно, інші або десь зникли, або травили шлунки чіпсами і газировкою. Все то відбувалося на першому поверсі, біля рецепції, на які останнім часом ніхто не стояв, що було трохи дивно.

Раптом на Тоні найшов порив люті і гніву – він розтрощив доміно, подер стіл, бо вже був у нелюдському образі.

- Що сталося Тоні? – перелякано спитала Кейт.

У відповідь Тоні тільки підняв обличчя вверх і загорланив, який лютий тигр.

Ітан, Єн, Мая та Ендрю також сильно перелякалися і підскочили зі стільців. Наступним Тоні розгромив стійку рецепції і почав оглядатися по сторонам.

- Блять! Це мені не нравиться! – сказав Єн.

- Мені тоже, - добавив Ітан.

Тоні почав гарчати і хижо дивитися на своїх товаришів, він наче повністю втратив контроль над звіром! Раптом він набіг на Ітана і збив його з ніг і став біля нього, Єн відскочив.

- Сука! Тоні, шо з тобою за хуйня??? – кричала Мая.

Тоні хотів роздерти Ітана, але той перекочувався по землі, так, що Тоні не встигав за ним, проте на підлозі залишалися глибокі подряпини.

- Бляя!! Він мене вб’є щас!!! – кричав Ітан підвівшись.

- Тоні прийди в себе блять! Тоні! – кричала Кейт.

Ендрю стояв у ступорі, а в Єна очі стали абсолютно синіми – він бачив видіння. Тим часом як звір відкрив пащу, де всі зуби були великими і гострими як ножі.

- Ітан використай свою способность! – панікувала Мая.

- Я пробую, але не виходить.

Єн побачив, що Тоні сильно поранить Ендрю і той помер за дві хвилини.

- Блять, піздец! – промовив Єн широко відкривши очі.

- Успокойся! Перестань! – кричала Кейт.

- Я знаю шо робити! – рішуче сказав Ендрю і сміло підійшов до звіра, який дивився на нього як на кусок стейку.

- Шо ти робиш дурачок? – перелякано спитала Кейт.

- Я вивчав кунг-фу весь тиждень і я тепер шось знаю, - після цих слів він врізав вертушкою звіру в обличчя і той ошаленів і погнався за Ендрю, який став перед скляними дверима виходу, звір розмахуючи кігтями, зі всієї сили помочав на нього, аж той відскочив у потрібний момент і звір влетів у скло потрощивши його, а сам застряв у ньому.

Ітан підбіг до звіра, який ревещав від того, що в боки йому було встромлено скляні обламки від колишніх дверей.

- Вибач Тоні, - Ітан вирубив його уламком від рецепції.

Вони почули кашель Ендрю, який лежав неподалік від дверей і стікав кров’ю.

- Ендрю.., - перелякано підбігла Мая.

- Сука, я у видінні! – сказав Єн, - Кейт поможи йому, замути яркий свет!

- Так бля! Не торопи мене! – знервовано відповіла вона і підійшла до Ендрю.

- Вот бля, - важко сказав він тримаючись за величезні подряпини на боку, звідки стекла калюжа крові.

- Шо сталося??? – дуже схвильовано спитала Ешлі, коли підбігла з Крісом.

- Щас… - вона обхватила його за те місце, де була рана. Через мить з’явилося яскраве, зелене сяєво. На цей раз сяєво довго не гаснуло, а коли воно погасло, Кейт здохнула так, ніби пробігла стометрівку.

- Дякую тобі, - напевно най щире, що було коли не будь сказано на цих роботах, тон був дійсно дуже лагідним і вдячним – вона врятувала йому життя.

- Ви, бля, таке пропустили! – сказала Мая.

- А де Тоні? – спитала Ешлі.

- Вот іменно! - здивовано сказав Єн, коли побачив, що в розбитих дверях його більше немає.

- Думаю самий час сєбатись нам звідси! – сказав Кріс.

- Хороша ідея! – підтримав Ендрю, який уже підвівся.

Через десять хвилин нікого з них вже не було у соціальному центрі.

Коли вони пройшли соціальний центр, за ними спостерігав молодий чоловік, який ховався за стіною культурного центру, він був одягнутий у синю,тонку, пухову жилетку; підпираючи своє підборіддя було чітко видно великий, срібний перстень з якимось цікавим візерунком.

Коли всі розійшлись у напрямках своїх будинків, стали відбуватися дивні речі.

Єн ішов додому у напрямку рівної дороги, на шляху був тільки один поворот направо. Дивним було те, що по дорозі Єн нікого не зустрів з прохожих. Але він не звертав на то уваги… Коли він дійшов до того повороту і вже звернув туди, раптово для себе він помітив шайку з чотирьох собак породи Доберман, які дивно дивилися на нього, ніби ждали чогось.

Коли він побачив його схопив спазм у шиї і скрутило живіт від страху, по шкірі не то щоб мурашки пішли, його ніби блискавкою вразило. Собаки голодно подивилися на нього, закрили свої пащі, поглянули з коса і рушили на нього, а Єн взявся тікати через дорогу.

Тим часом Ешлі ішла собі спокійно додому, проходила вона повз старий будинок, де ніхто не жив, він був облуплений, вікна у ньому були мутні. Раптом вона побачила у вікні маленького хлопчика без очей, її це страшенно злякало і в той момент вона згадала про те, що привижалося їй тиждень тому в культурному центрі.

Через мить хлопчика у вікні вже не було, але вона все ще перелякано задивлялася у то вікно і наткнулася на когось і той впав.

- Ой дівчинко вибач, - перепросила вона, намагаючись допомогти дівчинці встати, але дівчинка навіть не поглянула на неї, її голова була повністю опущена вниз, Ешлі здивувалась, - що з тобою дівчинко?

- Не переживай Ешлі, зі мною все добре, - тихим і холодним голосом відповіла дівчинка і підняла голову… Ешлі відразу злякано відскочила, бо то була не дівчинка, а щось друге… У неї також не було очей, була бліда, сіра шкіра, темні губи – ніби чудовисько якесь.

- Що ти таке?? – спитала Ешлі відходячи назад.

- Ми твій страх! – донісся позаду дитячий голос хлопчика.

Ешлі обернулася назад, а там стояв той хлопчик, який був у вікні. На тому моменті у неї запаморочилось у голові, серце колотило як барабан, аж у вухах чути було. Діти, чи що то там було – підходили все ближче і ближче. Ешлі розгубилась і почала тікати від них, куди ноги несли.

В цей самий час Ендрю проходив через довгий провулок, де було зазвичай не людно, але сьогодні там нікого не було взагалі. Коли він дійшов до переходу вулиці, там стояла чорна машина без номерів, знаків, йому це здалося і дивним і підозрілим, але він ще більше здивувався, коли з машини вийшло троє високих чоловіків у чорних костюмах, темних очках і з одним навушником. Його тоді окинуло холодним потом.

- Чорт, ви дійсно існуєте! – сказав Ендрю з явним переляком.

- Вам прийдеться піти з нами, - твердо сказав один з них.

- Куди? – тремтячим голосом спитав Ендрю.

- До Сіністера, - сказав другий з них.

- Що?

- Ви задаєте дуже багато питань, - сказав перший і підійшов ближче.

Ендрю розвернувся і побіг назад, але за поворотом йому перегородив дорогу перший з агентів:

- Не вийде! – показав жест пальцем, який означав ні.

Кріс, Кейт, Ітан і Мая ішли в одну сторону, бо жили в одній частині міста. Ідучи вони обговорювали сьогоднішній день:

- Це сука, піздец, шо було сьогодні! – різко сказала Кейт, бо вона була сильно роздратована і засмучена.

- Бля, шо тепер буде? З нами? З Тоні? Де він? Шо з ним? – злякано говорив Ітан.

- Сукаа! Ми всі умрем! – з іронією викрикнув Кріс.

- Успокойся Кріс – це не смішно! – сказала Кейт.

- Реально, - добавила Мая.

Вони проходили через парк і обговорювали подібні теми, як тут сталося таке:

- Привіт рєбата, - з усмішкою привітався чоловік у синьому жилеті, який стояв перед ними.

- Ну здаров, хто ти? – з байдужістю спитав Кріс.

- Я Девід Дрімер або просто Локі, - у чоловіка явно був хороший настрій.

- Локі? Десь я це чув, - сказав Ітан.

- Напевно, - склавши губи, зробив відповідну гримасу Девід, і взагалі кожна його дія супроводжувалася гримасою, він був ніби актор.

- Ну, шо ти хочеш? – спитала Кейт.

- Та я все, що хочу отримую, - відповів він.

- Та ну нах, а ми ні, - відповіла Мая, він почав їх дратувати своїм позитивом, коли в них не дуже позитив.

- А я можу практично все!

- Ага і дощ з конфеток тоже падати може? – саркастично сказав Ітан.

Девід простягнув руки в боки і випав дощ з чупа-чупсів, льодяників і різних солодощів.

- Це ще шо за явленіє-хуєніє? – у шоці був Кріс, так само як і всі інші, до них хвилину доходило, що відбулося. Вони сприйняли це дуже дивним і непояснювальним, в принципі як і кожна інша людина на їхньому місці, але у кожному з них з’явилося відчуття, що з цим штемпом не все чисто…

- Як ти це зробив? – спитала Мая.

- Магія, - вдоволено відповів Девід.

- Та хто ти такий? – з агресією у голосі спитав Ітан.

- Ха-ха-ха, ви ще не поняли? – цинічно, але весело сказав той.

- Поняли, шо? – не менш агресивно спитала Кейт.

- Я вам був устроїв цих дикарів-негрів, фокус з Тоні і бла-бла..,

- Ти?? Ах ти ж виблядок! – відповів Ітан, підійшовши ближче.

- Не стоїть, - показав жест «стоп», - не у ваших інтересах проявляти конфлікт до мене.

- А шо предлагаєш? – спитала Мая.

- По розвлікаємся?

- Ага, - промовив Кріс, і в мить помінявся з ним тілами, бо він вже говорив через Девіда.

- Прикольний трюк, - радісно сказав він у тілі Кріса.

Тим часом Єн тікав від собак, які вже декілька раз обкусали його… І раптом звідкись вискочив величезний монстр на якому був подертий одяг і жовта футболка, він перегородив дорогу собакам і почав гарчати. Той звір був дуже схожий на лева і Єн злякався, коли догадувався хто то був… Собаки почила накидатись на нього, але він відкинув одну у паркан, другу розірвав зубами, третю роздер, після чого обернувся до Єна, весь у крові і нутрощах собак.

- Тоні… То ти?.. – промовив Єн.

Звір подивився на нього жалісними очима і скочив за паркан.

- Ой фак, мої звірюшки, хтось їх знищив, - сказав Девід через Кріса.

- Шо? – спитала Мая, яка була збентежена як і всі інші.

- Хуй в чоло!

- А ти грубий, - сказала Кейт.

- А ти любиш грубих правда? – підколов він.

- Хватить чушь нести! – сказала Мая.

- А ти права! – сказав він і раптово з повітря з’явилася копія Кріса, але та копія була якась більш похмура в обличчі проте все одно цинічно усміхалася.

- Шо за нахуй? – злісно спитав Кріс у тілі Девіда.

- А це прикол! - сказав Девід у тілі Кріс, після чого його копія клацнула пальцями і з кишені тіла Девіда вилетіла пікова шестірка (карта) і влетіла копії Кріса прямо в руки. Другий Кріс моргнув оком Крісу у тілі Девіда і миттєво перерізав картою горло справжньому тілу Кріса, у якому на той час був Девід, який зловтішно посміхався в той час. Тіло Кріса упало на землю, копія – розтворилася у повітрі, а Кріс у тілі Девіда ніби заглянув очі смерті – такий був його вираз обличчя, який різко перекривився, після того відра усміхнувся:

- Локі знов у своєму тілі.

- Ти уєбан ти його вбив!!! – закричала Кейт, після чого всі підбігли до стікаючого кров’ю Кріса, який вже не дихав.

- Я тебе задушу! – люто промовив Ітан.

- Попробуй, - грайливо настроєний сказав Девід і побіг до вулиці через дорогу. Через дорогу вже починався район, де знаходилися квартири, але дивним було те, що ніхто по вулицям не ходив.

- Я його вб’ю! – побіг за ним Ітан.

У той час Ешлі переховалася під підвісним мостом від безоких дітей. Сила Ешлі не працювала, вони ніяк не реагували, тільки моторошно реготали, після чого їх сміх чомусь відлунювався. Раптово з’явився хлопчик – зліва і дівчинка – справа.

- Розслабся Ешлі, ми приведемо тебе до Сіністера, - промовили вони і хлопчик накинувся їй на шию і почав душити її.

В цей час Ендрю намагався відбитися від агентів, але він не був Нео, тому у нього не вийшло і його побили до крові, після чого посадили в машину і повезли з собою.

Кейт намагалась помогти Крісу, але це було безнадійно, бо він уже був мертвий.

Ітан погнався за Локі у провулок… Провулок закінчувався двохметровою стіною, через яку можна було перебратися по контейнерам. Ітан побачив, як Локі перескочив через стіну, вирішив сам забратися через неї. Забравшись на контейнери, перескочивши стіну він очутився у незручному становищі: він був оточений стінами, ніде не було дверей, були вікна на висоті чотирьох метрів, стіна зникла, замість неї з’явилася стіна квартири, він був наче миша замкнений у квадраті. Це його налякало. На тій частині землі, де він стояв був тільки грунт покритий акуратним газоном, одне дерево і більше нічого і ніякого Локі там не було, він зник. А Ітан сказав собі:

- Чорт у мене клаустрофобія!

Мая налякано спитала у Кейт:

- А де Ітан?

- Я не знаю…, - не менш налякано відповіла вона.

- За те тут я! – радісно промовив Девід, який з’явився поряд біля них.

- Шо ти зробив з Ітаном? – спитала Мая.

- Він у своєму страху, - відповів Девід, проникливо поглянувши в очі Кейт, почав водити вказівним пальцем по кругу півхвилини, після чого Кейт втратила свідомість.

- Блять!!! Хто ти такий? Диявол би тебе спалив!

- Я вже казав. Але тепер я хочу поговорити з тобою на самоті… У тебе унікальна здібність – бачити емоції і страхи людей і втілювати їх в реальність, та це ж мощно!

- Даже так, я не знала…

- Тепер або ти мене або я тебе…

- Шо??

- Зараз пограємося ілюзіями.

Раптом з дерева зіскочив вампір, справжній, який мав темно червону райдужну оболонку ока, гострі, тонкі ікла та кігті, він миттєво притиснув Маю до дерева, намагаючись вкусити її.

- Я то думав це складніше буде!

- Ні, це все не справжнє, це ілюзія, мій страх!! – зажмуривши очі кричала Мая, і після десятої спроби вампір випарувався кудись.

- Чорт! Це ти затрощила!

- А я бачу твій страх! – рішуче сказала Мая, оговтавшись від вампіра.

- Що? – перший раз вираз його обличчя змінився на менш позитивний.

- Тепер ти здохнеш!

І раптово вдарила потужна блискавка у Девіда, і той закричав

- Неможливо!! - впавши на землю.

Мая важко здохнула і приперлась до дерева.

В цю саму мить Ешлі зрозуміла, що більше ніяких безоких дітей немає, Ітан побачив двері і вийшов через них на вулицю, де було повно людей які поспішали по своїм справам. Єн уже відчував полегшення на душі і раптово побачив, як Тоні (весь у крові, у подертому одязі) намагається перелізти паркан. Ендрю побачив, що він їде у машині не з анонімами, а зі звичайними людьми, які не зрозуміли як опинилася у цій машині, після чого висадили Енді по його проханню. Кейт прийшла у себе:

- Що сталося?

- Тепер все нормально…, - з помітним полегшенням відповіла Мая.

- А Кріс?

- Бляя!!

Вони швидко передзвонили всім зі словами: «Все пройшло, але треба допомогу!».

Через 15 хвилин всі прийшли у парк, у тому числі і Тоні у роздертому одязі.

- Де цей фокуснік? – спитав Ітан.

- Він мертвий, - відповіла Мая.

- Який фокусник? – запитала Ешлі.

- А де тіло? – спитала Кейт.

- А шо з Крісом, - зо страхом спитав Єн побачивши перерізану шию Крісі і його тіло.

- Бляя, - приклав лице рукою Тоні.

- Алло, швидка? – сказав по телефону Єн.

Нажаль Кріс був уже мертвий… Швидка забрала його тіло.

- Ми канешно не ладили, але такого я йому далеко не бажав, - стримуючи скорботу, сказав Тоні.

- Це да, - промовив Ендрю.

Ешлі почала плакати стримуючи себе. Кейт уже плакала декілька хвилин плакала.

- Хеппі ендом не назовеш, - промовив Тоні, обнявши Кейт.

Тим часом десь у темному приміщені ішла розмова між двома:

- Ти мене підвів! – сказав чоловік у шкіряному плащі з червоними візерунками на ньому.

- Я не знаю як?? Вона не могла бути такою сильною! – ніяково виправдовувався той самий Девід Дрімер.

- Мене не цікавить, - твердо, але спокійно говорив другий.

- Але ж…

Він підійшов до Дрімера ближче і промовив:

- Ти мені не потрібен більше, Локі.

- Ну босс.., - благав він, але той схопив його за обличчя і раптом з поміж рук почали виходити ніби яскраво-червоні електричні імпульси, які поширювалися також по обличчю Дрімера і входили у того чоловіка. Дрімер впав на підлогу, з нього наче життя висмоктали щойно.

- Якщо хочеш щось зробити, то зроби це сам! – сказав він, в той час, як на його обличчі червоним, ніби іскрилися якісь символи, з них зібрався червоний імпульс, який увійшов у його очі, які він підняв вгору, вони почали світитися кровино-червоним, а в центрі була тільки одна - чорна райдужна оболонка, зіниця зливалася з кровино-червоним кольором.

Він походив навколо трупа Локі, поглянув вгору своїми жахливими очима і промовив зі зловтішною усмішкою:

- Гра стає цікавішою, правда пухнастий?
Невідомо, покишо, було то риторичне питання, чи пряме звернення до когось. А також не було відомо хто був той чоловік і що у нього була за здібність.

Дата добавления: 2015-10-21