|
Нібандхази були різноманітними літературними творами і виступали як збірники висловів індуських релігійних авторитетів із різних питань, у тому числі і правового регулювання.
Індуїзм і індійське право впродовж усієї своєї історії демонструють можливість і здатність гнучкого пристосування до змін суспільного життя. Індуське право як і раніше вважається «живим правом», і секрет його довголіття полягає в тому, що воно пов'язане зі стійкими соціальними інститутами, на яких базується індійське суспільство.
Перші держанні утворення сформувалися в Стародавній Індії в І тисячолітті до н.е. па основі союзу племен, що називалися п ііміішими державами. Вони були невеликими державними утвореннями, п яких племінні органи переросли в органи державного управління. Це були монархії, в яких вирішальну роль відігравали брахмани.
У руках правителів (раджів) перших державних утворень були зосереджені функції управління, керівництва зовнішніми зносинами і безпекою, здійснення судової влади та ін. У деяких державних утвореннях спочатку влада правителів була виборною, пізніше вона трансформувалася в спадкову. У період з IV ст. до н.є. — до II ст. до н.е. склалася найбільша в Стародавній Індії державне утворення — імперія Маур'їв.
3. Індуське право в колоніальний період
З XIV ст., з часу завоювання більшої частини території Індії мусульманами, тобто колонізації Індії мусульманами, починається колоніальний період в історії індуського права, що супроводжувався витісненням і обмеженням дії індуського права. Але, незважаючи на ісламське завоювання Індії, «ісламізації» індуського права не відбулося.
На рубежі XVII—XVIII ст.ст. індуське право знову зазнає іноземного тиску, і це пов'язано з періодом колонізації Індії британцями. На відміну від колонізації Індії мусульманами, на цей раз мова йде про проникнення норм і принципів загального права, навіть про використання англійської правової термінології, що сильно вплинуло на характер і зміст індуського права. Так деякі
X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
інститути індуського права почали тлумачитися за допомогою судового прецеденту, що й дало можливість деяким дослідникам говорити про англо-індуське право.
В історії співвідношення індуського права з колоніальним правом можна виділити два етапи. Перший етап охоплює період із початку колонізації Індії британцями в XVII ст. і до XIX ст. Головна характеристика цього етапу полягає в здійсненні колоніальної політики неправовими методами і сильним обмеженням дії індуського права. Другий етап почався з XIX ст. і тривав до середини XX ст. У цей період починається процес запровадження англійського загального права, а також використання і пристосування індуського права, що було складовою частиною англійської колоніальної політики.
У правосвідомості населення Індії через вплив колоніального права і законодавства не відбулося помітних змін, оскільки воно вважалося привілеєм англійських громадян, тобто колонізаторів. Існуючі суперечності між англійським цивільним правом і класичним індуським, сімейним, спадковим правом ускладнювало судову практику. Разом із проникненням англійського колоніального права на території Індії з'явилися англійські суди. Оскільки англійські суди не були знайомі з індуським правом, на допомогу їм залучалися індуські богослови, яких називали пандитами. Від практики залучення пандитів при розгляді справ у судах англійські судді відійшли в 1864 p., що було пов'язане з нагромадженням прецедентів на території колоніальної Індії, а також із набуттям досвіду суддями при розгляді справ.
Англійські суди при розгляді цивільних і кримінальних справ керувалися загальним англійським правом і здійснювали правосуддя тільки щодо англійських підданих, що проживали на території колоніальної Індії. Судовий прецедент був зручним засобом, що використався колоніальною владою для формування нового англо-індуського права. Потім з'явилися суди, які були уповноважені розглядати справи всіх громадян, що проживали на території колоніальної Індії. Оскільки існували суперечності між нормами англійського цивільного права і сімейними кастовими відносинами, що регулювали індуське право, при розгляді спорів у судах використовувалися і норми індуського права.
Кастове ділення індуського суспільства в колоніальний період тримало офіційне закріплення. Так у ході проведення перепису п 1911 р. касти враховувалися разом із племенами і расами.
У другій половині XIX ст., після проведения в Англії реформ правової і судової систем, посилюється роль законодавства в англійському загальному праві, що призвело до посилення законодавчої діяльності колоніальної адміністрації в Індії.
Для проведення кодифікування індуського права в англійському парламенті було створено чотири правові комісії у справах Індії перша правова комісія була створена в 1834 р., результатом діяльності якої стиля підготовка проекту Кримінального кодексу Індії, складеного за зразком Французького Кримінального кодексу 1810 р. і прийнятого в 1860 р. Але його основою було англійське загальне право. Характерною рисою цього кодексу є значна кількість норм, присвячених злочинам проти колоніальних властей. Друга правова комісія була призначена в 1853 р. Вона підготувала проект цивільно-процесуального кодексу, що набув чинності її 1859p., а також проект кримінально-процесуального кодексу, прийнятого в 1861 р. Третя правова комісія, створена в 1861 p., підготувала такі важливі закони, як закон про спадкування І865p., закон про договори 1872 р. та ін. І, нарешті, четверта правова комісія була призначена в 1879 р. Вона підготувала закон про передачу власності 1882 p., закон про довірчу власність 1882 р. та ін.
У колоніальній Індії під впливом англійського загального права з'явилися нові галузі права — кримінальне, зобов'язальне, процесуальне, речове. Відомий англійський юрист Ф. Поллок писав про це так: «У Британській Індії загальні принципи нашого права поширювалися на всю галузь кримінального права, цивільних правовідносин, договорів, доказової процедури вищих судів, на право власності. Навряд чи було б перебільшенням сказати, що модифіковане англійське право, таким чином, стало загальним правом у Британській Індії»1.
Отже, у результаті проведення колоніальної правової політики, а також такого повномасштабного кодифікування законодавства, сферу дії індуського права було сильно обмежено. Традиційне
Pollok F. The Expansion of the Common Law. — London, 1904. — P. 16-17.
X. Бсхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
індуське право регулювало, в основному, питання шлюбно-сімейного і спадкового права, а також деякі інститути цивільного права.
Питання про створення єдиного кодексу, що регулював би все індуське право, виникло в XIX ст. Незважаючи на те, що ця пропозиція не отримала належної підтримки і реалізації, дискусія про це тривала. У 1820 р. було розроблено проект індуського кодексу, проте його розгляд було відкладено колоніальною владою. Робота з підготовки проекту кодексу індуського права поновилася в 1914 р. і завершилася в 1947 р. Цей кодекс включав норми про укладання і розірвання шлюбу, про спадкоємство, утримання неповнолітніх дітей і усиновлення індусів. Проте через бурхливі політичні події він не був прийнятий.
4. Сучасна правова система Індїі
Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії, також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних індуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом, чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і громадської належності.
Після проголошення незалежності в 1947 р. все політичне, економічне, соціальне і правове життя Індії зазнало кардинальних змін. Сучасна правова система Індії є продуктом політичного компромісу між різними силами індійського суспільства, перш за все між традиціоналістами і модерністами. Упродовж другої половини XX ст. правова система Індії розвивалася, спираючись одночасно на традиційні цінності, принципи і норми індуського та запозиченого англійського загального права. Так же широко використовувався досвід інших правових систем. При цьому вплив англійської правової культури залишається як і раніше помітним, оскільки правова система Індії пов'язана із загальним правом не тільки концепціями, поняттями, але і юридичною технікою. їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів правосуддя, і процедура відправлення правосуддя та ін.
Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи. Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії.
Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забезпеченням процесів модернізації загальнодемократичних перетворені, у різних сферах життя суспільства.
Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цюфункцію виконує Верховний суд Індії. Практика і еволюція концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії, свідчить про визнання цим найвищим органом конституційного контролю найважливіших елементів і понять верховенства права та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сік геми Індії.
Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою для модернізації і кодифікації традиційного індуського права.
Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм індуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів індуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для позначення сукупності цих законів.
Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p., що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього закону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікованого індуського права.
Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації, але й модернізації індуського сімейного права. На них позначилася низка основних принципів англійського сімейного права. Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу. Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той час
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
як дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами. Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рівність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі містилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не офіційною реєстрацією.
Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в Індії після проголошення незалежності.
Конституція Індії 1950 р. стала підґрунтям формування су часної правової системи. Вона є найбільшою у світі за обсягом (близько 500 статей) і представляє об'єднання конституційно-правових традицій США, Ірландії, Канади, Австралії, СРСР, В'єтнаму, Німеччини, Японії та деяких інших країн. З моменту ухвалення до неї внесено численні зміни і доповнення. Конституція Індії закріпила світський характер держави, проголошуючи відділення державних інститутів від релігійних, рівність усіх громадян незалежно від віросповідання, також було проголошено свободу релігії і свободу совісті1. У контексті існуючих соціальних відносин, обґрунтовувавши тезу про відновлення світської держави в Індії, видатний політичний діяч і мислитель Дж. Перу писав: «...Ми повинні завжди триматися за якір точного об'єктивного знання, перевіреного розумом та що ще важливіше, досвідом і практикою...»2. Проте насправді затвердження світської держави є спірним через релігійність і багатоконфесійність індуського суспільства.
Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулювали притягання до відповідальності за порушення положень, пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову
дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична система, в якій кастова система переживає процес корінних змін. Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із застосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується 70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвідувати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній Індії. Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті, внищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у сучасній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну традиційних концепцій права релігійного характеру сучасним світським правом.
Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприймаються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позначається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини, ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполучаються з визнанням природним станово-кастового розділення людей і сумнівом у необхідності рівності.
Таким чином, сучасна правова система Індії є сукупністю всіх правових норм, які мають загальне застосування щодо всіх громадян, які проживають на території Індії, незалежно від релігійної належності, тобто вона є територіальною правовою системою.
1 Див.: Конституции Индии // Конституции зарубежных государств: Великоб
ритания, Франция, Германия, Италия, Европейский Союз, США, Япония, Индия:
Учеб. пособие / Сост., пер., авт. ввод, и вступ, ст. В.В. Маклаков. — М.: Волтерс
Клувер, 2006. — С. 423-574.
2 Неру Дж. Открытие Индии. — М., 1955. — С. 26.
5. Джерела і структура класичного індуського права
Традиційно першим джерелом релігії і права індусів були веди, які були священними книгами, що містять божественні
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
розпорядження. Ці книги є збірками релігійних пісень, молитов, текстів, гімнів, що з'явилися в період, починаючи з XIV по VI ст. до н.е. Незважаючи на те, що в них навряд чи можна знайти правові конструкції, вони стали філософським і ідейним підґрунтям індуського права.
Веди як священні книги визначали духовне життя індусів і виступали джерелом індуїзму і ісламського права.
Знання вед було основним критерієм, що лежав в основі кастової системи. Брахмани вивчали веди з 8 років, повноліття наставало в 16 років. Кшатрії вивчали веди з 11 років, повноліття
— з 22 років. Вайшія вивчали веди з 12 років, повноліття — з
24 років.
Наступним джерелом індуського права є смріті, складені в IV—III ст. до н.е. У них містилися деякі правила, що регулювали поведінку членів індуської общини, які відбивалися, як вже наголошувалося, у найдавніших творах індуської літератури, що були коментарями до вед. По суті, смріті конкретизували положення вед і не могли їм суперечити.
Дхармашастри є наступним джерелом класичного індуського права і є збірниками розпоряджень релігійно-етичного і правового характеру. На думку деяких дослідників, формування індуського права починається саме з появи дхармашастр. Вони складалися із сукупності правил, що регулювали поведінку не тільки людей
— представників різних каст, але й влади і навіть богів. Вони
також містили норми поведінки членів різних каст щодо богів,
царя, жерців, родичів, сусідів і навіть тварин.
Пізніше з'явилося наступне джерело класичного індуського права — коментарі до дхармашастрам — нібандхази, що є збірками висловів індуських філософів і знавців індуської релігії, що роз'яснюють складні і деколи суперечливі положення, які містяться в дхармашастрах. Вони з'явилися в XI ст. і формувалися до кінця XVII ст.
Таким чином, традиційна поведінка індусів тисячоліттями регулювалося релігійно-філософськими, етичними установками і поглядами, що містилися у вищеназваних класичних джерелах індуського права.
Згідно з класичним індуським правом, законодавство не є джерелом права, оскільки «закони і накази — заходи, викликані
тимчасовою необхідністю»1. Навіть при застосуванні закону право-застосовувачу надана можливість розширювального його тлумачення з тим, щоб сприяти ухваленню рішення на засадах справедливості.
Судова практика в індуському праві не вважається джерелом індуського права. Дія судового прецеденту обмежується розглядом конкретної справи, оскільки судові рішення диктуються обставинами конкретної справи.
Доктрина по праву може вважатися важливим джерелом індуського права, наприклад смрити, коментарі до них і юридичні збірники, хоча в дхармі як доктринальному творі важко провести межу між нормами права і релігією, оскільки вони переплітаються один з одним.
Незважаючи на те, що сфера дії звичаєвого права поступово обмежується, старовинні місцеві звичаї як і раніше є джерелами класичного індуського права. Ця обставина пояснюється особливостями розвитку середньовічного суспільства Індії. Звичай є віддзеркаленням тих подій, які мали місце в розвитку Індії впродовж усієї її історії.
Статус звичаїв як джерело індуського права закріплено дхар-машастрами, в яких містяться відсилання до звичаїв при регулюванні певних відносин. Головна вимога до них — повна відповідність філософським і соціальним засадам індуського права.
Основними сферами, регульованими класичним індуським правом,є: сімейні, спадкові, земельні відносини, а також відносини, що виникають із приводу власності, та ін.
Індуське право приділяє велику увагу регулюванню сімейно-правових відносин. Згідно з традиційним індуським правом, шлюб — це нерозривний сімейний союз подружжя. Питання про розірвання шлюбу не розглядалося, хоча така можливість серед нижчих каст передбачалася. Також не були встановлені вікові обмеження для вступу у шлюб. Шлюб зазвичай укладався за домовленістю батьків.
Індуське право закріплює патріархальну велику родину, об'єднану колективною працею і розподілом продуктів праці між
1 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 333.
X. Бсхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бсхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
її членами. Традиційно вважалося, що хоч би протягом декількох років молоде подружя житиме в домі батька чоловіка. Відчуження сімейної власності обмежене, причому нерухома власність повинна залишатися в сім'ї. Право розпорядження сімейною власністю зосереджене в руках батька, або управителя, влада якого заснована на його авторитеті. До складу родини входять співспадкоємці, їхні матері, дружини, діти, вдови і незаміжні дочки померлих співспадкоємців, незаконнонароджені сини від тривалого співжиття, за умови згоди інших співспадкоємців, у тому випадку, якщо немає інших дітей.
Власність неподіленої родини — це власність, на долю якої має право кожен співспадкоємець, що має і свою особисту власність, придбану на свої кошти або за договором дарування.
Особливий статус мав управитель родини, який повинен був відповідати певним вимогам: бути дієздатним і отримати згоду не менше половини членів родини. Як правило, ним ставав після смерті батька старший співспадкоємець. Управитель вирішував коло важливих питань, що стосувалися доходів і витрат родини; укладення договорів, якщо вони не протизаконні, які були обов'язковими для всіх членів родини.
Сфера спадково-правових відносин регулюється комплексом складних, неоднозначних і деколи суперечливих норм. Характерною рисою цих норм є те, що дана сфера жорстко регулювалася залежно від кастової системи. При цьому, як правило, ущемлялися спадкові права жінок. Лише у першій половині XX ст. відбулися серйозні зміни в регулюванні спадково-правових відносин. Було зроблено зусилля з модернізації норм класичного індуського права, що регулюють дану сферу. Було прийнято закон про усунення обмежень до спадкоємства індусів 1928 p., закон про право спадкоємства індусів 1929 p., закон про право власності індуських жінок 1937 р.
В індуському праві існувало поняття «священного зобов'язання». До їх числа, перш за все, належав обов'язок управителя, співспадкоємців виплачувати свої борги і борги предків по чоловічій лінії. Але нащадки могли уникнути відповідальності за ті борги, які були «ганебними», «брудними», тобто за допомогою яких переслідувалися аморальні, незаконні цілі (наприклад борги, що виникли в результаті утримання коханки, купівлі алкогольних напоїв).
Індуське право всесторонньо регулює і земельно-правові відносини. Формування державної власності на землю пов'язане зі зміцненням державної влади і розширенням державної території. Земля безпосередньо переходила в царські володіння. Частина державних земель передавалася особам управлінського апарату у вигляді службової тимчасової платні. Управлінці набували права збору податків із общин, цілих областей, сіл, одного або декількох домогосподарств.
Іншою формою власності на землю була общинна власність, пов'язана з громадами і властивим їм поєднанням землеробства і ремесла. Громада мала майже необмежене право розпорядження громадською землею, вона могла її продавати, здавати в оренду, дарувати. У громадській власності були пасовища, іригаційні споруди, дороги й інші землі.
Громадське землеволодіння співіснувало з приватним селянським землеволодінням або землеволодінням родини, яке також було пов'язано з широкою правомочністю — продажем, здаванням в оренду, даруванням. Основне обмеження землеволодіння вільного общинника-селянина виражалося в обов'язку платити податок на користь держави і приватних осіб, якщо держава передавала їм свої права.
Своєрідним інститутом індуського права власності є «священна власність», тобто власність богів, а також релігійних, добродійних, приватних і публічних храмів, релігійних шкіл, на користь яких заохочувалися пожертвування. Власність, присвячена божеству, є вічною: вона, як і добродійно-релігійна, утворюється в результаті заповіту та дарування рухомого і нерухомого майна.
До традиційних інститутів індійського права належала і власність «бінамі», що має схожість із довірчою власністю, під якими розуміються операції, де одна особа купує або передає майно від імені іншої особи, тобто є довіреною особою власника. В основі бінамі лежать речові відносини, коли певна ос»ба, як правило, перебуває або в споріднених відносинах із власником майна, або залежна від нього, приймає на себе права власника на користь засновника бінамі.
Нарешті, необхідно відзначити особливості інституту договору позики, відсотки по якому не можуть перевищувати подвоєної суми боргу. Це пояснюється тим, що індуське договірне право
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехру.% ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
не знало обмежень строків стягнення боргу. Крім того, як указувалося, нащадки по чоловічій лінії були зобов'язані виплачувати борги своїх батьків; усе це могло призвести до непосильного зростання суми боргу по відсотках.
6. Основні джерела і структура «індійського» права
Закон і судовий прецедент є головними джерелами «індійського» права (правової системи Індії). Разом із тим, ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. Важливо відзначити, що на підставі судових прецедентів в Індії виникло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм. За роки незалежності посилилася роль конституційних звичаїв, які набувають не тільки фактичного, але й суто правового характеру. Вони юридично закріплюються у рішеннях Верховного суду, що містять тлумачення Конституції, а іноді інкорпоруються поправками в її текст (наприклад 42 і 44 поправки про взаємини Президента і уряду та конституціоналізації Кабінету міністрів).
Конституція Індії зобов'язує всі нижчі суди дотримуватись судового прецеденту, виробленого Верховним судом і високими судами штатів. Якщо високий суд штатів зв'язаний власними рішеннями, то Верховний суд має право не керуватися ними. На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави.
Роль і значення звичаю як джерела класичного індуського права більш значущі в порівнянні з його місцем серед джерел права в правовій системі сучасної Індії. Використання звичаю як джерела права залежить від того, чи є норма відсилання на нього в писаному праві. Причому не тільки законодавство в рамках територіального права санкціонує застосування звичаю, але й прийняті відповідно до індуського і ісламського права кодекси.
Таким чином, система джерел «індійського» права відрізняється від системи джерел індуського права. Дані відмінності виявляються при розгляді кожного джерела права.
Щодо структури «індійського» права (сучасної правової системи Індії) необхідно відзначити, що основні галузі права склалися
в період британської колонізації і, відповідно, на структуру і зміст цих галузей вплинуло англійське загальне право.
Структура правової системи Індії характеризується тим, що в ній містяться правові норми, які представляють різні правові культури, тобто структура права, разом із галузями територіального права, складається з певних норм індуського і ісламського права, що діють щодо осіб, які сповідають відповідно індуїзм і іслам.
Таким чином, дуалізм індуського права має винятковий характер, який полягає в співіснуванні правових елементів, що належать до різних правових сімей.
Для структури правової системи Індії не характерна системність і послідовність. Відсутнє послідовне ділення права на публічне і приватне. Необхідно відзначити, що вона не визнає дуалізму приватного права.
Щодо регулювання сфери особистого статусу переважно діють норми індуського права, зокрема з питань сімейного права: законність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, сім'я, розірвання шлюбу, сімейна власність, спадкування згідно із законом і заповітом, сумісна власність, деякі питання, що входять у цивільне право (договір позики і дарування).
Питання, пов'язані з особистим статусом мусульман, що проживають на території Індії, регулюються, як уже наголошувалося, нормами ісламського права, хоча є і загальнонаціональні закони, які містять елементи правового регулювання щодо мусульман. Це закон про застосування мусульманського особистого права 1937 р. і закон про розірвання мусульманського шлюбу 1939 р.
Разом з індуським і ісламським правом в Індії діє так зване територіальне право. Воно є сукупністю правових норм, які не мають релігійної належності і застосовуються щодо всіх громадян, які проживають на території сучасної Індії.
Територіальне право є способом правового регулювання суспільних відносин у масштабах усієї держави, щодо всіх громадян, незалежно від релігійної і громадської належності.
У Конституції Індії декларується намір прийняття єдиного кодексу, що регулює цивільно-правові відносини. Незважаючи на те, що до сьогодні дня такий кодекс не прийнятий, проте існують окремі закони, направлені на їх регулювання.
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Вехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
Необхідно відзначити, що більшість законів, що регулюють цивільно-правові і торгові відносини, було прийнято в період колоніальної залежності Індії. Як приклад можна назвати такі закони, як закон про договори 1872 p., закон про докази 1872 p., закон про довірчу власність 1882 p., закон про продаж товарів 1930 р. Проте після проголошення незалежності було прийнято нові закони, що доповнюють і модернізують старе законодавство. Серед них можна виділити закон про компанії 1956 p., договір про авторські права 1957 p., закон про позовну давність 1963 p., закон про патенти 1970 р. і ін.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |