Міністерство освіти і науки україни
Київський національний лінгвістичний університет
Самостійна робота з
«Загального мовознавства»
Виконала студентка II курсу
факультет сходознавства
групи ПКОР 13-13
Дорошенко Вероніка Андріївни
Київ - 2014
А.Виконати тестові завдання
Тест 1
Знаковість і одиниці мови.
Мова і несловесні засоби спілкування.
Б | А | А | А | Г | А | Б | Г | В | А |
· Найменшою мовною одиницею є фонема. Оскільки вона є односторонньою одиницею (має тільки план вираження і не має значення), її не можна вважати знаком.
· Морфема є двосторонньою одиницею, тобто має і план вираження, і план змісту.
· Слово — двостороння одиниця, йому притаманні всі знакові функції, через що є підстави саме слово вважати мовним знаком.
· Речення не є знаком, бо складається зі знаків і належить до рівня структур
· У мові виділяють субзнаковий, знаковий і суперзнаковий рівні. Фонеми належать до субзнакового рівня, слова — до знакового, речення — до суперзнакового.
· Несловесну інформацію вивчають паралінгвістика і паракінесика. До паралінгвістики належать усі ті способи передачі інформації, які пов’язані зі звучанням мови: акустичні характеристики голосу (тембр, висота, гучність), паузи, інтонація тощо. До паракінесики належать жести і міміка
Тест 2
Роль мови у процесі пізнання.
Гіпотеза лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа
В | Г | А | А | В | А | Б |
· Ще далі в питанні про вирішальну роль мови в процесах пізнання пішли американські вчені Едуард Сепір і Беджамін Уорф — автори так званої гіпотези лінгвальної відносності.
· Роль мови в процесах пізнання полягає в тому, що:
1) мова закріплює результати пізнавальної діяльності. О. О. Потебня справедливо зауважував, що «мова відноситься до всіх інших засобів прогресу, як перше й основне»
2) мова є основним інструментом пізнання. Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та законами мислення. Водночас мова дала змогу людині вийти за межі безпосередніх чуттєвих сприймань, які для тварин є основним джерелом інформації про зовнішню дійсність.
· Для Гумбольдта далеко не одне й те саме, коли мова використовує для поняття одне слово чи описовий зворот: «те, що в понятті представлене як єдність, не виявляється таким у виразі, і вся реальна дійсність окремого слова пропадає для поняття, якому не вистачає такого вираження». Це положення Гумбольдта донині викликає бурхливі суперечки. Згодом його розвинули американські вчені Е. Сепір і Б. Уорф, які висунули гіпотезу лінгвальної відносності (її часто називають гіпотезою Сепіра — Уорфа).
Тест 3
Основні й проміжні рівні мови.
Різні погляди мовознавців на будовумови
Б | В | Г | Б | А | В | Б | В | В | В |
· Рівні мови — деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної систем и, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.
· Основні рівні мови — фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний — не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні — морфонологічний, словотвірний і фразеологічний.
Тест 4
Суспільна зумовленість мовних явищ.
Мова як символ соціальної солідарності.
Мова, нація, держава. Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика.
Мова як історична категорія. Темпи мовних змін.
В | В | Б | В | А | В | Б | В | Б |
· Мовна норма в усіх своїх різновидах має суспільний характер. Варіювання мовної норми пояснюється не тільки і не стільки часовим чинником, скільки соціальними умовами. Кожне суспільство (держава)кодифікує літературну норму і захищає її через школу та інші освітні й адміністративні інститути.
· Соціальна солідарність — поняття, яке служить для позначення соціальної згуртованості. Уперше його застосував французький філософ і соціолог Огюст Конт (1798—1857).
· Чим вища етнічна організація, тим вагоміша роль мови в її життєдіяльності. Народність ще може розпастися на різні етноси, нація — ніколи. І тут найміцнішим цементуючим чинником є мова. 320
· Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться:
1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кожній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову.
2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотожним денотативним значенням.
· Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.326
· Інтерлінгвістика — особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.
·330
· Хоч у розвитку мови бувають більш інтенсивні і менш інтенсивні періоди, однак мова ніколи не змінюється різко.350
Тест 5
Вихідні прийоми аналізу мовного матеріалу.
Метод лінгвістичної географії.
Соціолінгвістичні і психолінгвістичні методи.
Застосування математичних методів у мовознавстві
Б | Б | А | Б | А | Г | Б | В |
· Індукція (від лат. іпбисНо «наведення, збудження») — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.
· Дедукція (лат. сіесіисіїо, від сіесіисо «відводжу, виводжу»)— форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.
· Аналіз — мислене або практичне розчленування цілого на частини.
· Синтез — мислене або практичне з ’єднання частин у ціле.
· Методлінгвістичної географії (ареальний) — сукупність прийомів, які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти.365
· Методи соціолінгвістики — синтез лінгвістичних і соціологічних процедур.389
· Розрізняють кількісні й статистичні методи. Кількісні методи зводяться до простого підрахунку частоти вживання мовних одиниць. Статистичні методи передбачають використання різних формул для виявлення правил розподілу мовних одиниць у мовленні, для виміру зв’язків між мовними елементами, для встановлення тенденцій у розвитку та функціонуванні мови та для встановлення залежності між якісними й кількісними характеристиками мови.395
Б.2. Таблиця. Сучасні напрями мовознавства
Напрям мовознавства | Час і місце виникнення | Основні школи, їх представники та праці | Проблематика | Ключові поняття |
Психолінгвістика | Зародження психолінгвістики як напряму лінгвістичних досліджень відбулося у 50-ті роки ХХ ст. Виникла вона на стику лінгвістики і психології
| Психолінгвістика Ч. Осгуда. Гейман Штейнт аль (праці «Граматика, логіка і психологія, їх принципи і взаємовідношення» (1855), «Вступ до психології та мовознавства» (1871), «Походження мови» (1851), «Класифікація мов як розвиток мовної ідеї» (1850), «Характеристика найважливіших типів будови мов» (1860), «Філософія мови» (1858), «Філософія, історія і психологія та їх взаємовідношення» (1863).
Вільгельм Вундт Олександр Потебня школа психолога Чарльза Осгуда школа лінгвіста Ноема Хомського та психолога Джорджа Міллера | Однією з розповсюджених сфер дослідження є зараз вивчення того, як люди розуміють, запам'ятовують та продукують дискурс. Другою популярною проблемою є лексикон, або ментальний словник. Ще одна проблема пов’язана з трактовкою того, як дитина оволодіває мовою. | Психолінгвістика - галузь мовознавства, яка вивчає процеси породж ення і сприйм ання мовлення в їх співвідношенні з системою мови Вільний асоціативний експеримент - реципієнти відповідають на слово- стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли в свідомості за певний час Словник асоціативних означень іменників Асоціація Цілеспрямований експеримент - полягає в тому, що перед реципієнтом ставиться конкретне завдання
|
Соціолінгвістика | Сформувалась на зламі XIX— XX ст.Спочатку у Франції, Швейцарії та США, а потім і в інших країнах. | Вільгельм фон Гумбольд Є. Д. Поливанов Ф.П.Філін Празька лінгвістична школа (В. Матезіус, Б. Гавранек (праця Genera verbi v slovanských jazycích), Й. Вахека | Інтерпретація мови як соціального історичного феномену, опис мови тв. Її діалектів із соціолінгвістичного погляду, вивчення причинових зв’язків між соціально-економічними і мовними явищами, обґрунтування мовної політики. | Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства. Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.
Корелятивний аналіз
|
Етнолінгвістика | Виникла в США, у кінці XIX — на початку XX ст., у зв'язку з інтенсивним вивченням мови індіанських племен Північної, а потім і Центральної Америки. | Концептуальні основи були закладені в працях І. Гердера, В. фон Гумбольдта, Ф. Боаса та його учнів, Е. Сепір у трактаті «Мова» розмежовує мову та культуру. Крьобер, Вьоглин та Харріс були засновниками "помірного" напрямку в етнолінгвістиці. У. Гуденаф та Ф. Лонсбері запропонували компонентний аналіз. | Головною була проблема генетичної спорідненості мов американських індіанців, дослідження взаємодії мов індіанців та індоєвропейських мов (англійської, французької, іспанської) та їх взаємовплив (праці Хойєра (мови тонкава і апачів), Б.Уорфа (мова хопі), Дж. Трейджера (мова таос)) та ін. | Етнолінгвістика— напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв’язках з культурою, взаємодію мовних,етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.
|
Когнітивна лінгвістика | Початок когнітивної лінгвістики пов’язують із симпозіумом у Німеччині в Луйсбурзькому університеті, організованим Р. Дірвеном у 1989 р. | Роботи Філлмора мають велике значення в області синтаксису і семантики. Основні положення когнітивної граматики Р. Лангакер викладені в роботі під назвою «Основи когнітивної граматики» Г. Грайс Дж. Остін (теорії мовленевих актів)
| Як мова, її структура та процеси оволодіння нею, так і процес вживання людських думок мають бути пояснені в загальних термінах. | Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства,який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення. Теорія мовленнєвих актів - тобто цілеспрямовані мовленнєві дії, здійснювані відповідно до прийнятих усуспільстві правил мовленнєвої поведінки.
|
Використана література
1. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: [підручник] / Михайло Петрович Кочерган. - [2-ге вид., випр. і доп.]. – К.: Академія, 2006.
2. Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики. – К., 1998.
3. Потебня А.А. Мысль и язык. – К., 1993
4. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: підручник / М. П. Кочерган. – К.: Академія, 2000
. Міністерство освіти і науки україни
Київський національний лінгвістичний університет
Реферат з «Загального мовознавства» на тему:
«Празька лінгвістична школа»
Виконала студентка II курсу
факультет сходознавства
групи ПКОР 13-13
Дорошенко Вероніка Андріївни
Київ – 2014
Зміст
1. Заснування школи і представники
2. Відомі праці Празької лінгвістичної школи
3. Вплив інших мовознавців
4. Внесок ПЛШ в розвиток лінгвістики
5. Послідовники
6. Використана література
ЗАСНУВАННЯ ШКОЛИ І ЇЇ ПРЕДСТАВНИКИ
Одним з основних напрямків структурної лінгвістики є Празька лінгвістична школа. Центром діяльності Празької лінгвістичної школи був Празький лінгвістичний кружок, що виник в 1926 р. і існував до 1952 р.
Ця школа була створена в 1926 за ініціативою В. Матезіуса і Р.О. Якобсона і проіснувала організаційно до початку 50 рр.. Празький лінгвістичний гурток з'явився центром діяльності Празької школи, воістину інтернаціональною за своїм складом. Організатором і головою гуртка був Вілем Матезиус (1882-1945). До гуртка входили чехословацькі вчені Франтішек Травнічек (1888-1961), Ян Мукаржовский (1891-1975), Богуміл Трнка (1895-1984), Богуслав Гавранек (1893-1978), Йозеф Вахек (1909), Франтішек Оберпфальцер, а пізніше Володимир Скалічка (1908), Йозеф Мирослав Коржінек (1899-1945), Павло Трост (1907), Людовит Горалек. Серед членів гуртка були російські лінгвісти-емігранти Микола Сергійович Трубецькой (1890-1938), Роман Осипович Якобсон (1896-1982), близький до женевської школі Сергій Йосипович Карцевський (1884-1955). Співпрацювали з пражцев радянські вчені Петро Георгійович Богатирьов (1893-1971), Григорій Осипович Винокур (1896-1947), Євген Дмитрович Поліванов (1891-1938), Борис Вікторович Томашевський (1890-1957), Юрій Миколайович Тинянов (1894-1943); австрійський психолог Карл Людвіг Бюлер (1879-1963); англієць Деніел Джоунз (1881-1967), данець Луї Ельмслев (1899-1965), голландець Алберт Віллем де Гроот (1892-1963), польські мовознавці Хенрік Улашин (1874-1956) і Вітольд Ян Дорошевский (1899-1976). Близькі по своїх позиціях до пражцев були творець французької школи структуралізму Андре Мартіні (1908) і французький структуралист Люсьєн Теньєр (1893-1954), американець Леонард Блумфілд (1887-1949).
ВІДОМІ ПРАЦІ ПРАЗЬКОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ШКОЛИ
«Праці» осередку друкувалися французькою мовою. У першому їх випуску опубліковано «Тези Празького лінгвістичного осередку» — програмовий документ цього структурального напряму. До осередку входили чеські мовознавці Вілем Матезіус (1882—1945), Богуміл Трнка (1895—1984), Богуміл Гавранек (1893—1978), Ян Мукаржовський (1891—1975), пізніше Володимир Скалічка (1909—1991), Йозеф Вахек (1909—1996), а також російські мовознавці Микола Трубецькой (1890—1938), Роман Якобсон (1896—
1982) і Сергій Карцевський (1884—1955).
Гурток видавав (1929-1939) "Travaux du Cercle lingustique de Prague" та журнал "Slovo a slovesnost". Його ідеї формувалися з опорою на власні традиції чехословацької науки, а також на ідеї Ф. де Соссюра, представників бодуеновско-Щербовський і фортунатовской напрямків.
ВПЛИВ ІНШИХ МОВОЗНАВЦІВ
На формування лінгвістичної теорії празьких мовознавців великий вплив зробили деякі погляди Ф. де Соссюра (наприклад, положення про те, що мова – окремий випадок семиотических систем), а також російська лінгвістика, представлена роботами И. А. Бодуэна де Куртенэ, Ф. Ф.Фортунатова, А. А. Шахматова.
Основні положення соссюровской концепції мови в роботах празьких мовознавців піддалися істотному переосмисленню й у ряді випадків одержали подальший розвиток. Основна ідея «Тез» – подання про мову як про функціональну систему, тобто як про «систему засобів вираження, що служить якої-небудь певної мети». Методологічні установки Празької лінгвістичної школи Відмінності від младограмматизма Вибір історичної стадії при вивченні мови Младограмматики вважали, що чим древнє історична стадія, тим цінніше, тому що розкриває глибоких історичних корінь і історію розвитку
Вони заперечили тезу Соссюра про неподолання меж між синхронією і діахронією: «Кращим способом для пізнання суті мови є синхронний аналіз сучасних фактів», однак «не можна зводити непрохідну стіну між методом синхронічним і діахронічним».
Празькі структуралісти сприйняли й творчо
розвинули і другу основну ідею Соссюра — концепцію мови
і мовлення.
Визнання тісного зв`язку синхронії та діахронії привело празьких
мовознавців до цілої низки важливих положень. Засновник празького
лінгвістичного гуртка В.Матезіус запропонував метод “аналітичного
порівняння” мов, згідно з яким у синхронічному плані порівнюють
лінгвістичні системи споріднених і неспоріднених мов з виявленням
тенденції їх розвитку. Ці ідеї пізніше стали основою типологічного
вивчення мов.
Празьки структуралісти прийняли і творчо опрацювали також соссюрівську
концепцію мови й мовлення. Матезіус вважав мовлення безпосередньо даним,
а мова, на його думку, має ідеальне буття й пізнається лише вдруге.
Скаличка вважав, що мова – це об`єкт структурної граматики, а описова
граматика фіксує факти мовлення. На фонологічному рівні сосююрівське
розмежування мови й мовлення дуже детально розробив М.Трубецькой у книзі
“Основи фонології”.
Одним з найважливіших положень у концепції Празького лінгвістичного
гуртка є поняття мовної функції. Поняття мовної функції у празбких
лінгвістів базується на вченні німецького мовознавця К.Бюлера про мовні
функції,яке міститься в книзі “Теорія мови. Структурна модель мови”
(1934). На думку Бюлера, психічні здібності людини – думати, відчувати й
а думку Бюлера, психічні здібності людини – думати, відчувати й
висловлювати волю – спричинили 3 функції мови – комунікативну (функцію
повідомлення), функцію вираження й функцію звертання. Цим функціям
відповідають 3 типи висловлень – розповідний, окличний, спонукальний.
Функціональний підхід результативно використовували для дослідження
проблем літературної мови й культури мовлення.
Уявлення про мову як функціональну систему знаходимо вже в перших рядках
“Тез”. З функціонального погляду “мова – це система засобів вираження,
яка служить певній меті”. Тут же підкреслюється і системний характер
мови: ”Жодне явище в мові не можна зрозуміти без урахування системи, до
якої ця мова належить” (39, 123, ч. ІІ). Якщо у Соссюра “мова, яка
розглядається в собі й для себе”, є “єдиним і справжнім об`єктом
лінгвістики”, то представники ПЛГ наголошують на зв`язку мови з
позамовною дійсністю, “без якої вона не має ані сенсу, ані права на
існування”. Празьки структуралісти визнають соціальну природу мови,
зазначаючи, що “структура мови тісно пов`язана зі структурами навколо
себе”. У зв`язку з цим празьки мовознавці більше уваги приділяють
вивченню структури літературної мови, яка, складаючись з кількох окремих
систем, має яскраво виражений соціальний і функціоеальний характер.
Багато уваги приділяють вони і відношенням мови до літератури,
мистецтва, культури. Таке співвідносне вивчення структури мови походить
з необхідності розглядати мовний знак у його реалізації, у відношенні до
навколишньої дійсності. Найважливішою ознакою мовних систем празьки
структуралісти вважали їх функціональне призначення, практичне
використання, при цьому важливі не тільки відношення всередині мовної
системи, але також і відношення мовної системи до позамовної дійсності.
Антиномія Соссюра про синхронію й діахронію в ПЛГ була трактована
інакше. Вчені пропонують тезу про рівноправність синхронічного й
діахронічного підходу до мови, вважаючи, що системний, структурний
аналіз потрібний і в галузі діахронії. У цьому випадку треба робити не
лише історичний або діахронічний опис змін мови, а й з`ясовувати
системні причини цих змін. На думку празьких учених, діахронічні закони
відрізняються в структурному мовознавстві від синхронічних лише тим, що
вони обмежені в часі відносною хронологією й наводяться в історичній
послідовності. Синхронія й діахронія в празькому структуралізмі не є
незалежними галузями й аспектами вивчення мови, але взаємопроникають
одна в одну.
Однією з головних заслуг Празького гуртка перед світовим мовознавством є
оловних заслуг Празького гуртка перед світовим мовознавством є
створення фонології як наукової дисципліни. Найбільщ повно погляди на
сутність фонологічних проблем висловлені в роботі М.Трубецького “Основи
фонології” (1939). У цій книзі Трубецькой вперше показує системність
мови, досліджуючи фонологічні системи понад 100 мов. Тут же він вперше
протиставив фонетику й фонологію та визначив їх завдання. В “Основах
фонології” автор аналізує всі основні поняття нової науки: фонеми та її
ознак, опозиції фонем, нейтралізації фонем, сполучення фонем та їх місце
в системі мови. З появою книги Трубецького фонологія стає провідною
дисципліною в Празькій функціональній школі, так само, як історична
фонетика була головним полем діяльності і гордістю дослідження
молодограматиків.
Принципи структурного й функціонального підходів празьки вчені
намагались поширити й на вивчення проблем морфології й синтаксису.
Морфологію вони розуміли як розділ теорії лінгвістичної номінації, тісно
пов`язаної з функціонуванням слова, із системою форм слів та їх груп.
Синтаксис розглядали як теорію синтагматичних способів, де вивчаються
сполуки слів, які виникають у результаті синтагматичної діяльності.
Протиставлення мови й мовлення в синтаксисі веде до розмежування речення
й висловлювання. Один з напрямків функціонального синтаксису був
представлений роботами Матезіуса, де він пропонує ідею актуального
членування речення, яке співвідносить речення з контекстом ситуації і
протиставлення його формальному граматичному членуванню. Інший напрямок
функціональної граматики був розроблений Якобсоном. Він побудував
систему граматичних опозицій мови, спираючись на поняття фонологічної
опозиції й розрізнювальні ознаки фонеми Трубецького, оскільки визнавав
принцип структурного ізоморфізму (подібності) між фонологічною й
граматичною системами. Свою систему Якобсон використав при аналізуванні
відмінкової системи російської мови, представляючи її як сукупність
трьох розрізнювальних ознак, які утворюють загальне значення відмінка:
1) спрямованість – неспрямованість дії (спрямованість дії на предмет –
знахідний, давальний і місцевий відмінки;відсутність спрямованості –
називний, родовий та орудний відмінки); 2) об`ємність - необ`ємність дії
(межа участі в дії та відсутність такої межі - родовий і місцевий
відмінки); 3) переферійність – непереферійність дії (вказівка на
другорядну роль у змісті висловлювання – давальний, орудний, місцевий
відмінки; вказівка на головну роль – називний і знахідний відмінки). У
центрі граматичної теорії Скалички – пошуки мінімальної одиниці, яка є
основою граматичної системи. Він пропонує виділяти в слові не
морфологічний (морфему), а граматичний елемент, вважаючи таким не
морфему, а сему, яка одночасно є і функціональним, і формальним
елементом.
З діяльністю Празького гуртка пов`язане підвищення інтересу до
типологічного вивчення мов. На думку цих учених, розробка фонологічних і
граматичних проблем, пов`язана з виділенням фонологічних і граматичних
типів у мові, дає можливість для виявлення загальних закономірностей
розвитку мов. Празьки лінгвісти у своїх дослідженнях показали, що іноді
групи сусідніх мов мають спільні риси навіть у тому випадку, коли вони
належать до генетично різних мовних сімей. На їх думку, такі географічно
суміжні неспоріднені мови, які мають істотні спільні риси в
синтаксичній, морфологічній або фонологічній структурах.ю утворюють
мовний союз. Типовим прикладом мовного союзу є балканський мовний союз,
до якого входять грецька, албанська, болгарська й румунська мови.
Празька школа структуралізму зробила значний внесок у розвиток
мовознавства. Вироблені нею основні поняття фонології та принципи
фонологічного опису мов, положення функціональної граматики, вчення про
літературну мову й функціональні стилі, культуру мовлення, мовних союзах
збагатили мовознавство новими підходами до вивчення мови.
Беззаперечною заслугою Празького гуртка перед світовим мовознавством є
створення фонології як наукової дисципліни. В.Матезіус писав, що
“плідність і гнучкість нового погляду перевіряється, передусім, на
звуковому боці мови, і фонологія стає провідною дисципліною в галузі
функціональної, а також структурної лінгвістики, так само, як історична
фонетика стала головним полем діяльності й гордістю дослідження
молодограматиків”.
Принцип структурного й функціонального підходу представники ПЛГ
намагались поширити й на вивчення проблем морфології та синтаксису.
Морфологію вони розуміли як розділ теорії лінгвістичної номінації, яка
протиставлялась синтаксису як теорії синтагматичних способів, що
вивчають сполуки слів, які виникають у результаті синтагматичної
діяльності. У синтаксисі протиставлення мови й мовлення веде до
розмежування речення й висловлювання.
У цілому празькі мовознавці дуже дбали про лінгвістичну спадщину
минулого. Матезіус писав, що функціональне мовознавство Празького
лінгвістичного гуртка є повноправним спадкоємцем школи молодограматиків,
порівняльний метод яких вони доповнили порівнянням неспоріднених мов.
Дослідження празьких мовознавців зробили вагомий внесок у сучасне
мовознавство. Вироблені ними основні поняття фонології та фонетичного
опису, розробка положень функціональної граматики, вивчення
функціональних мов і стилів збагатили мовознавство новими підходами до
вивчення мови.
Класичний період розвитку Празької лінгвістичної школи закінчився на
початку Другої світової аійни. Проте лінгвістична теорія Празької школи
ще й досі впливає на чеських лінгвістів, які розробляють методи
структурної лінгвістики на матеріалі чеської й словацької мови.
ПОСЛІДОВНИКИ
Празька лінгвістична школа стала помітним явищем в історії мовознавства. Її вплив на розвиток світової науки про мову завжди був відчутним. Основні ідеї пражців не втратили своєї актуальності й нині. За зразком Празької лінгвістичної школи було створено лінгвістичний осередок у Данії, який, щоправда, відійшов від дослідницького спрямування й методики дослідження празьких структуралістів.
Найбільший лінгвіст 20 ст. Р.О. Якобсон продовжує російські традиції в галузі мовознавства й поетики (російський формалізм) і традиції Празької лінгвістичної школи (школа "засіб - мета") після розгрому чеської культури нацистами, блукаючи по ряду країн (Данія, Норвегія, Швеція) і осівши, нарешті, в США (з 1941), де він тривалий час викладав у Вільній школі вищих досліджень, Гарвардському університеті і Массачусетському технологічному інституті (створена Р. О. Якобсоном Массачусетська школа стала однією з провідних в американському структуралізмі). Він брав участь у створенні (1943) Нью-Йоркського лінгвістичного гуртка. Він виявляв активний інтерес до проблем численних конкретних мов, теорії еволюції мов, теорії мовних союзів, типології мов, теорії знака (у тому числі і нульового), загальної теорії мови (насамперед фонології, в тому числі й історичної, морфологічних категорій, граматичного значення), місця мови серед комунікативних систем, співвідношення мовного коду та вербального повідомлення, взаємовідносини мови і мозку, лінгвістичних аспектівперекладу, відносини лінгвістики до природних і гуманітарних наук, історії мовознавства, до проблем фольклору, поетики, мовних афазій, дитячого мовлення, можливостям застосування в лінгвістичних дослідженнях досягнень семіотики, теорії інформації, генетики. Він розробив метод бінарних опозицій, створив дихотомічне фонологію, постулирующую наявність універсального для мов світу набору визначених в акустичних термінах розпізнавальних ознак.
Використана література
1. БерезінФ.М., Головін Б.М. Загальне мовознавство, М., 1979
2. Празький лінгвістичний гурток, М., 1967
3. Сосюр Ф. “Труды по языкознанию”. М.: Прогрес, 1977р.
4. Апресян, Ю.Д. Ідеї та методи сучасної структурної лінгвістики (короткий нарис). М., 1966.
5. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: [підручник] / Михайло Петрович Кочерган. - [2-ге вид., випр. і доп.]. – К.: Академія, 2006.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | |