ТЕМА 1. Сутність культури та її генеза

ТЕМА 1. Сутність культури та її генеза

План лекційного заняття

1. Культура – необхідна умова становлення людини і спеціаліста.

2. Сутність культури. Ґенеза терміна «культура».

3. Структура та функції культури.

4. Українська культура як соціально-історичний феномен.

Основні поняття і категорії: культура, історія культури, етнос, нація, ґенеза культури, сутність культури

Культура починає посідати все більше місце в житті людства. Не тільки культура в широкому розумінні, як результат творіння розуму й душі людини, але й культура як її розуміють на рівні буденної свідомості – культурність, порядність, освіченість, тактовність, інтелегентність. Відсутність цих якостей чи їх недостатність гостро відчувається в суспільстві, вносячи в наше життя постійну напругу, дискомфорт. Набуття їх можливе тільки на основі долучення до культури, засвоєння того найкращого, що вироблено людством протягом століть і збережено багатьма поколіннями людей.

Культура – це певний рівень будь-якої людської діяльності. Без культури праці не може бути створено високорозвинуте виробництво. Без політичної культури неможливе вирішення життєво важливих проблем держави та суспільства. Без культури людських взаємин, в основі яких лежить розуміння самоцінності кожної людини, не будуть вирішені соціальні проблеми. І взагалі нормальне функціонування як суспільства в цілому, так і його підрозділу неможливе, якщо не буде досягнуто певний рівень культури, не сформується розуміння того, що високорозвинута культура є фундаментом цивілізованого суспільства. Розуміння цього – один з показників культури суспільства і культури особистості.

Існує думка, що в умовах жорсткого формування ринкових відносин набуття знань, які не пов'язані з майбутньою професією, є надмірною розкішшю. Стверджується, що ВНЗ повинен готувати спеціалістів достатньо вузького, орієнтованого на практику, профілю, що наш час – це час професіоналів.

Подібна думка – глибоко помилкова. Мета вищої освіти полягає в реалізації потреби людини в інтелектуальному, моральному та культурному розвитку. Для цього недостатньо вузькопрофесійних знань. Підготовка фахівців вищої кваліфікації вимагає розвинутого інтелекту, сформованих моральних переконань, справжньої інтелігентності. Без усвідомлення культури це неможливо. Загальна культура – основа культури професійної.

Де б не працював спеціаліст, його професійні знання, уміння, навички, досвід визначаються загальнокультурною підготовкою. Вона сприяє творчому підходу до професійної діяльності. Це особливо важливо в зв'язку з необхідністю підвищення не тільки професійної, а й моральної відповідальності кожного за процес, результат і наслідки його діяльності.

Діяльність кожної людини, і спеціаліста в тому числі, відбувається в певному соціокультурному середовищі, входить в систему економічних, політичних, національних та інших відносин. Рівень і характер цих відносин залежать від культури людини, що бере у ній участь. Тому прилучення до культури, вивчення її – важлива складова громадянських якостей людини як члена суспільства. Без долучення до культури, найважливішою частиною якої є гуманітарна освіта, неможливо сформувати відповідальну особистість, яка вміє самостійно мислити. Особистість формується всією системою гуманітарної освіти. Не буде особистості, не буде й професіонала.

Світовий досвід показує, що суспільство розвивається найбільш успішно, якщо правителі беруть до уваги інтереси людей. Якщо люди вільні від диктату зверху, мають можливість самостійно вирішувати, здійснювати вчинки і бути відповідальними за них. А це вимагає широкої освіченості і дотримання моральних принципів. Брак знань, некомпетентність є серйозною загрозою для суспільства. Демократія немає нічого спільного з невіглаством.

2. «Культура» – поняття багатогранне. В перекладі з латинської означає: обробка, виховання, освіта, розвиток. В працях римського суспільного діяча Цицерона (1 ст. до н.е.) подається більш широке розуміння – «cultura animi». Що в перекладі означає «виховання», «освіта», «розвиток», «вдосконалення». Сьогодні налічується близько п'ятисот тлумачень культури.

Загальним є те, що культура – це, насамперед, творча діяльність людства та її наслідок – соціокультурне середовище, на противагу від «натури».

Певну ясність у розуміння поняття «культура» внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 року. Вона прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань.

Для того, щоб засвоїти і навчитися створювати певний комплекс явищ культури, треба мати не тільки систему умінь і навичок, а й систему цінностей.

Протягом історії відбувався процес розвитку й зміни змісту категорій і тлумачення культури представниками різних культур і народів.

Елліни у вихованні та сукупності норм поведінки вбачали свою відмінність від варварів. В епоху середньовіччя термін «культура» наближається до цивілізації (від латинського civilis – громадянський, державний) тобто до рівня соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі розвитку.

В епоху Відродження культуру розглядають як відповідність ідеалам гуманізму. В свою чергу просвітники та німецькі класики трактують людину як носія розуму, свідомості.

Поняття «культура» трьохаспектне. Культура – це:

1. система матеріальних і духовних цінностей людства;

2. діяльність людини по створенню цих цінностей;

3. споживання цих цінностей, яке означає зміну, розвиток людини, засвоєння нею того соціокультурного досвіду, який був накопичений попередніми поколіннями.

Слід зазначити, що культура має основою ціннісну (аксіологічну) систему життєвих значень, що визначає зміст як індивідуального, так і суспільного життя.

Таким чином культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і споживання матеріальних і духовних цінностей.

Існують різні типи культур, які між собою різняться за національними, соціальними ознаками: культури різних народів, націй, класів, соціальних прошарків, вікові субкультури, елітні, народні тощо.

Робились спроби класифікувати культуру згідно з типами пануючих в них релігій (Тойнбі), або згідно з особливостями ставлення до реальності створеної картини світу (Сорокін П.), різними формами задоволення потреб (Б.Малиновський), технологічним рівнем (Леві-Строс), класовою орієнтацією (К. Маркс) тощо.

Культура має різні ступені узагальнення – від загальнолюдської до індивідуальної. Культура окремої людини визначається мірою її прилучення до національної та загальнолюдської культури, ступенем перетворення її на особисті внутрішні фактори духовного життя. Але процес становлення та розвитку світової культури не суперечить поліфонії культур національних. Кожна національна культура є унікальною і самоцінною.

Світова і вітчизняна культура перебувають у відношенні рівноправного взаємо збалансованого діалогу.

3. Структура культури.

Культуру розглядають в двох основних формах – матеріальній і духовній.

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріально-виробничої діяльності людини та її результати: знаряддя праці, предмети побуту, засоби транспорту, одяг, будівництво житла, оздоблення, предмети мистецтва та ін.

Духовна культура – наслідки безпосередньої діяльності свідомості, духовне виробництво (пізнання, наука, мистецтво, мораль, етика, виховання, релігія, право, фольклор тощо).

Духовна культура існує в двох формах:

1) формі духовного світу кожної окремої людини і її діяльності по створенню духовних «продуктів» – творчість вчителя, письменника, законодавця та ін.

2) формі самих духовних продуктів – наукових робіт, книг, законів, звичаїв та ін.

На думку Д. Антоновича, існує ще й суспільна культура: організація суспільства, відносини в суспільстві: політичні, економічні тощо, що сприяє появі цілого ряду правничих та суспільних наук(історія держави, державне право, цивільне право, церковне право тощо).

Матеріальна, духовна, суспільна культура, розвиваючись, переплітаються між собою і не можна відділити культури духовної від матеріальної, матеріальної від суспільної.

Функції культури

Складність, багатогранність проявів культури, її багатовимірність визначають і багатогранність її функцій. Культура поліфункціональна.

Функції культури – це сукупність ролей, які виконує культура по відношенню до спільноти людей. Наука не має на сьогодні єдиної думки про те, які функції культури варто вважати головними, але всі дослідники культури єдині в думці, що функції культури соціальні, тобто забезпечують спільну життєдіяльність людей.

Пізнавальна функція культури дає можливість пізнати минуле та теперішнє, отримати знання про природу, про інших людей, народи, які живуть в інших країнах.

З пізнавальною функцією тісно пов'язана комунікативна, яка сприяє передачі культурного досвіду іншим народам і поколінням.

Завдяки світоглядній функції людина синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи, сприяє розумінню себе й світу в духовно-ціннісному вимірі.

Інтегративна виражається в здатності об’єднувати людей, незалежно від їх світоглядної орієнтації у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію.

Оцінно-нормативна функція регулює стосунки і відносини на різних рівнях організації соціуму за допомогою загальних норм і орієнтирів.

4. Український народ має свою, віками, навіть тисячоліттями, вироблену єдину українську культуру, культуру єдиної соборної України. В різні епохи українська культура мала певні відмінності. Наприклад, такий величезний скарб української культури як народна пісня протягом століть дуже мінявсь (обрядові пісні, колядки, щедрівки, купальські пісні, веснянки – дуже старі, ще дохристиянського походження. Деякі з них змінилися з прийняттям християнства, пристосувалися, деяких стало менше, а деякі зникли. Пісні ж необрядові – епічні, ліричні, побутові – новішого походження – 16, 17, 18 ст. – золота доба української пісні – також зазнали змін).

Живий народ живе – значить міняється, і разом з тим міняється і його культура. Історія української культури досліджує процес постійної зміни культурних форм життя і культурної творчості народу, постійну еволюцію культурного життя. Щоб зрозуміти сучасний стан української культури, потрібно знати закони розвитку культури, щоб розуміти нове в культурі, пережитки в культурі, старе й відмираюче, але повне життєвої сили, тобто вивчати не просто культуру, а історію культури українського народу.

Наукові дослідження історії української культури сягають кінця 18 ст. Історичні розвідки: Яків Маркович «Записки о Малоросії (огляд географії і етнографії)», Василь Полетика «Історія Русов» та ін.

У 19. ст. з відкриттям першого на Україні Харківського університету (1804р.) з'являються нові наукові і літературні сили: П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, А. Метлинський, І. Срезневський, М. Костомаров та інші, які друкують українські альманахи з матеріалами української історії та літератури.

У 1822 -1846 рр. з'являються праці Олекси Мартоса «Історія України», Дм. Бантиш-Каменського «Історія Малоросії», Мик. Маркевича «Історія Малоросії».

У 60-і рр.. 19ст.– П. Куліш «Записки о Южной Руси», М. Костомаров монографії з козацького періоду нашої історії, М. Грушевський «Історія України-Руси»(1898-1936) в 10-и томах, І. Огієнко (історичні та етнографічні праці).

Український фольклор, пісня, етнографія.

Гр. Калиновський -18ст. досліджував народну мову, пісні, звичаї та обряди. Адам Чарноцький або Зорян Ходаковський – піонер української етнографії(поч. 19 ст.), Олекса Павловський «Граматика малороссійскаго наречія»(1818), Мик. Цертелєв(19 ст.) «Опит собрания старинних песней», Мих. Максимович (1827) «Ліричні народні пісні», П. Чубинський – праці з етнографії у 7-и т.

У 19 ст. проф. В. Антонович створив науку української археології, О. Потебня поглибив досліди з української мови і народної словесності, М. Драгоманов досліджував народну словесність, легенди, апокрифи, Ол. Кістяківський досліджував історію українського права, Ол. Єфименкова історію соціально-економічних відносин старої України., Дм. Яворницький вивчав історію українського козацтва.

Дата добавления: 2015-10-21