Курсова робота: 30 сторінок, 18 джерел.

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 30 сторінок, 18 джерел.

Курсова робота виконана на тему: «Конституційне право на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції».

Об'єкт дослідження: правові відносини в реалізації права на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Предмет дослідження: норми права про недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Мета роботи: аналіз конституційного права на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Завдання курсової роботи: виступають пункти плану роботи.

Методи дослідження: діалектичний матеріалізм як загальний метод пізнання. Дослідження базується на загальнонаукових (аналізу, синтезу, порівняння дедукції, індукції, аналогії) та спеціальних методах (соціологічному, системному, моделювання), а також приватно-наукових методах дослідження (порівняльно-правовому, формально-юридичному, історико-правовому).

Значення роботи: основні висновки й найбільш важливі теоретичні положення даної роботи можуть бути застосовані в процесі вивчення курсів «Конституційне право України», «Кримінальне право України», «Цивільне право України» та інші.

Ключові слова: недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, та інші.

План

Вступ С. 4

1.Теоретико-правові розробки щодо поняття «житло» та право на недоторканність житла

1. 1. аналіз права на недоторканність житла С. 6

12. випадки обмеження права на недоторканність житла С. 14

2. Аналіз права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

2.1. норми права про право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції С. 18

2.2. випадки обмеження даного права С. 22

Висновки С. 27

Список літератури С. 29

Вступ

Актуальність теми роботи обумовлена наступним. Всім громадянам України гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом. Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом. У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом". Конституція України (ст. 30) гарантує кожному недоторканність житла.

Проблема захисту прав людини в Україні набуває все більшої актуальності. Нові політичні та економічні умови життя суспільства зумовили не лише позитивні демократичні перетворення, а й низку складнощів, пов’язаних з необхідністю реального, повноцінного захисту прав та законних інтересів громадян.[1]

Конституційно закріплені, а отже, гарантовані такі основні права і свободи людини, як право на життя, свободу, особисту недоторканність, недоторканність особистого життя, повагу честі та гідності особистості. Однак практика правозастосування останніх років показала: декларувати, нехай навіть на самому високому рівні, право – ще не означає дотримуватись його чи гарантувати його дотримання.

Однією з найбільш гострих сьогодні є проблема захисту права особи на недоторканність особистого життя, у тому числі на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Об'єкт дослідження: правові відносини в реалізації права на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Предмет дослідження: норми права про недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Мета роботи: аналіз конституційного права на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Завдання курсової роботи:

- аналіз права на недоторканність житла;

- навести випадки обмеження права на недоторканність житла;

- аналіз норм права про на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- характеристика випадків обмеження права про на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Методи дослідження: діалектичний матеріалізм як загальний метод пізнання. Дослідження базується на загальнонаукових (аналізу, синтезу, порівняння дедукції, індукції, аналогії) та спеціальних методах (соціологічному, системному, моделювання), а також приватно-наукових методах дослідження (порівняльно-правовому, формально-юридичному, історико-правовому).

Над проблемою конституційного права на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції працювали і працюють такі науковці як Козир О.В., Козир В., Лучко О. та інші науковці.

1.Теоретико-правові розробки щодо поняття «житло» та право на недоторканність житла

1. 1. аналіз права на недоторканність житла

Важливим елементом системи громадянських (особистих) прав і свобод людини та громадянина є право на недоторканність жит­ла, визнане у ст. 8 Європейської конвенції про захист прав та ос­новних свобод[2] і гарантоване у ст. 30 Конституції України.[3]

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., відомої як Європейська конвенція з прав людини, комплексно декларує зазначене право. Зокрема, в ній зазначено: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції».[4]

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання. Інше, крім житла, володіння особи - це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого, призначення, будь-які інші об'єкти, щодо яких людина здійснює право володіння.[5]

Щодо змісту права особи на недоторканність житла також існують різні точки зору. Вчені-державознавці радянської доби розглядали назване конституційне право як з позиції охорони і захисту житла від незаконних обшуків та оглядів, так і з позиції недоторканності особистого життя чи особи в житлі. Одні вчені розглядають це право як недоторканність житла як правовий інститут забезпечення державою охорони житла від незаконних проникнень, обшуків та інших посягань з боку будь-кого. Інші - конституційне право як одну з можливостей забезпечення недоторканності особи. Козир О. як можливість забезпечення конституційно­го права на недоторканність особистого і сімейного життя.[6]

Науковець Олійник А.Ю. вважає, що у зміст названого конституційного права слід включити: а) охорону житла і підсобних приміщень громадян від незаконного в них проникнення; б) додержання законності з боку службових осіб і громадян, які входять в житло та підсобне приміщення при вибуху газу, пожежі, пошкодженні сантехнічного обладнання, інших ситуаціях, перевіряючи додержання протипожежних правил, правил користування газовим обладнанням, санітарних та інших правил; в) додержання законності працівниками органів з експлуатації житла та інших комунальних служб при входженні в житло і підсобні приміщення людини і громадянина; г) додержання законності з боку службових осіб під час вселення та виселення, обшуку та виїмки, огляду місця події в житлі та в іншому приміщенні, накладення арешту на майно в приміщенні житла; д) додержання законності з боку працівників міліції при переслідуванні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також у разі припинення злочину або інших порушень, які загрожують громадському порядку чи особистій безпеці людини і громадянина, при перевірці додержання правил паспортної системи, перевірці додержання правил адміністративного нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі; е) можливість захисту від незаконних діянь та відновення порушеного права.[7]

Науковець Колодій А. і Олійник А. майже одинаків у визначенні зі змістом права.[8] Так Колодій А. Також вважає вважає, що до змісту названої конституційної свободи слід включати й такі елементи, як: а) охорона житла і під­собних приміщень особи від незаконного в них проникнення; б) додержання законності з боку посадових осіб і громадян, які входять у житло та підсобне приміщення у випадках вибуху газу, пожежі, пошкодження сантехнічного обладнання, в інших ситуа­ціях, таких як перевірка додержання протипожежних правил, правил користування газовим обладнанням, санітарних та інших правил; в) додержання законності працівниками органів з екс­плуатації житла та інших комунальних служб під час входження в житло і підсобні приміщення людини і громадянина; г) додержан­ня законності з боку посадових осіб під час вселення та виселен­ня, обшуку та виїмки, огляду місця події в житлі та в іншому приміщенні, накладення арешту на майно в приміщенні житла; д) додержання законності з боку працівників міліції при переслі­дуванні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також у разі припинення злочину або інших порушень, які загрожують гро­мадському порядку чи особистій безпеці людини і громадянина, при перевірці додержання правил паспортної системи, при пере­вірці додержання правил адміністративного нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі; е) можливість захисту від незаконних діянь щодо недоторканності житла та відшкоду­вання збитків щодо порушеного права.[9]

Проаналізуємо структурні елементи змісту суб'єктивного права на недоторкан­ність житла. Першим складовим елементом змісту права на недоторкан­ність житла є можливість певної поведінки уповноваженої сторо­ни правовідносин (право на власні дії). Ця можливість забезпечу­ється власними активними діями уповноваженої сторони, а також обов'язками зобов'язаної сторони. Держава забезпечує це право відповідною нормативно-правовою базою. Суб'єктивне право ставить його носія в таке становище, при якому останній може юридично діяти у своїх особистих інтересах; при цьому за­кон буде на його боці, якщо, звичайно, ці інтереси не суперечать суспільним, не обмежують прав інших людей. Стосовно права на недоторканність житла до першого елемента необхідно віднести такі можливості, як: можливість на власний розсуд на­давати дозвіл стороннім особам на входження до житла; можли­вість охорони житла від незаконних проникнень до нього, а та­кож тісно пов'язана з попередніми можливість створювати засоби щодо усунення випадків проникнення до житла сторонніх осіб всупереч волі особи, яка користується даним житлом (викорис­тання замикаючих пристроїв, сигналізації тощо).

На окрему увагу заслуговує названа вище можливість на влас­ний розсуд надавати дозвіл стороннім особам на входження в житло, оскільки вона найбільш яскраво відображає сутність права на недоторканність житла. Безперечна важливість даного елемен­та полягає в тому, що найчастіше такий дозвіл надається особам, які тією чи іншою мірою були, є, або будуть частиною особистого життя мешканця житла. Таким чином, існування саме цієї мож­ливості зокрема і права на недоторканність житла взагалі знач­ною мірою впливає на всебічний і безпечний розвиток особистості носія даного права.

Тісно з цією можливістю пов'язані наступні дві, а саме можли­вість охорони житла від незаконних проникнень до нього і мож­ливість створювати засоби, призначені для усунення випадків проникнення до житла сторонніх осіб всупереч волі суб'єкта дано­го права. Необхідно звернути увагу на два моменти. Перш за все, нами свідомо від можливості охорони відокремлена можливість створення засобів призначених для усунення випадків проник­нення до житла сторонніх осіб. Таке вирішення проблеми випли­ває з того, що охорона житла розуміється нами в контексті безпо­середнього нагляду особою за недопущенням сторонніх осіб до житла. А оскільки суб'єкт права на недоторканність житла в сучасному суспільстві не має змоги особисто здійснювати постій­ний нагляд за житлом, виправданим є використання відповідних засобів. По-друге, нами свідомо використані різні ознаки проник­нень (незаконні та всупереч волі суб'єкта права). Такий підхід по­яснюється тим, що засоби та пристрої призначені для захисту жи­тла від проникнення як законного, так і не законного, всупереч волі особи (за винятком лише сигналізації), а охорона особою жит­ла від законного проникнення є свідомим порушення закону.[10]

Яскравим прикладом ставлення держави до охорони житла особою є той факт, що чинний Кримінальний кодекс України визнав відсутність можливості перевищити межі необхідної оборони у випадку насильницького проникнення до житла. Так, ч. 5 ст. 36 КК України[11] закріплює: «Не є переви­щенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для... відвернення протиправного насильницького вторгнення до житла чи іншого приміщення, незалежно від тяж­кості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає». Тобто, враховуючи цінність житла в житті будь-якої людини, законодавець надав надзвичайно широкі можливості щодо його захисту.

Застосування засобів, призначених для усунення випадків проникнення до житла сторонніх осіб всупереч волі особи, є од­ним із напрямків облаштування житла з моменту набуття права користування ним. Кожна особа, розуміючи, що від наявності вказаних засобів залежить не лише безпека житла, а й безпека життя всієї родини, витрачає значні кошти на встановлення поді­бних пристроїв. Сучасний ринок пропонує значний вибір подіб­них пристроїв і засобів: броньовані двері, кодові замки, камери спостереження, решітки на вікна, сигналізації тощо. Інколи навіть важко визначитися не лише з виробником конкретного засобу, а і з їх переліком.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що пер­ший елемент змісту права особи на недоторканність житла скла­дається з можливостей, які вимагають активних дій уповноваже­ного суб'єкта для забезпечення реального існування даного права.

Другим елементом змісту права особи на недоторканність житла є можливість уповноваженої сторони правовідносин вима­гати належної поведінки від зобов'язаної сторони (право на чужі дії). Особливістю даного елемента суб'єктивного права стосовно права особи на недоторканність житла є той факт, що зо­бов'язаними особами стосовно суб'єкта права виступають усі без винятку особи, крім тих, що проживають у житлі на законних підставах. Тобто всі без винятку особи мають отримати дозвіл особи на входження до житла, окрім випадків, передбачених у законодавстві.[12]

Третій елемент змісту права особи на недоторканність житла - це можливість носія у разі порушення його конституційного права на недоторканність житла звертатися за захистом до держави в особі судових і правоохоронних органів (право на захист). Зако­нодавство України передбачає відповідальність за порушення конституційного права особи на недоторканність житла. Аналізо­ване нами право є конституційно гарантованою можливістю, ця гарантованість забезпечує його належний захист і реалізацію. Уповноважена особа в разі порушення її права завжди може звернутися за захистом до державних органів, які зобов'язані від­новити порушене право.

У разі порушення права на недоторканність житла громадянин може вимагати: визнання недійсним рішення чи договору про надання в користування житлового приміщення, зайнятого на законних підставах проживаючими в ньому особами; виселення будь-якої особи, яка оселилася у житлі без згоди усіх повнолітніх осіб, які проживають у ньому (крім випадків, коли загальна згода за законом не вимагається); видалення особи, яка увійшла у житло проти волі проживаючих у ньому осіб; відшкодування матеріаль­ної шкоди, завданої противоправним вторгненням до житла.

За наявності такого порушення відповідні державні органи зобов'язані відновити конституційне право людини і громадянина на недоторканність житла та притягнути винних до юридичної відповідальності. Кримінальна відповідальність є най суворішим видом відпові­дальності за посягання на недоторканність житла і передбачена ст. 162 КК України. Названа стаття визнає злочином чотири види посягань на недоторканність житла: 1) незаконне проникнення до житла; 2) незаконне проведення в них огляду чи обшуку; 3) неза­конне виселення; 4) вчинення інших дій, що порушують недотор­канність житла осіб.[13]

Четвертий елемент змісту суб'єктивного права на недотор­канність житла - це можливість уповноваженої сторони користу­ватись відповідним соціальним благом. На нашу думку, цей еле­мент є своєрідним апогеєм усього змісту, результатом існування інших елементів, оскільки саме сукупність попередніх трьох дає можливість користуватися відповідним соціальним благом. Сто­совно права особи на недоторканність житла таким соціальним благом є можливість на власний розсуд користуватися житлом, самостійно обирати модель своєї поведінки у власному житлі, як­що вона не порушує інтересів інших осіб. Дане соціальне благо є надзвичайно важливим з точки зору гармонійного розвитку осо­бистості, необхідності в певному відокремленому просторі, який дає змогу не лише усамітнитись, а й створити коло осіб, спілку­вання з якими є необхідним і бажаним для даної особі.

Різним буває права на недоторканність житла в закордонних країнах. За Конституцією Португальської республіки від 02.04.1976 р. право недоторканності житла переплітається з таємницею листування. Частина 2 ст. 34 Основного Закону цієї країни передбачає, що проникнення до житла без згоди власника можливе у випадках отримання рішення від компетентних судових органів та відповідно до чинного законодавства. В Угорській Конституції від 18.08.1949 р. право на недоторканність житла пов´язане з правом на добре ім´я, а також на захист особистої таємниці та особистих свідчень. За Конституцією Фінляндії від 11.06.1999 р. підлягає захисту приватне життя кожного, його честь і недоторканність житла. Ці природні права закріплені в параграфі десятому під назвою захист приватного життя. Такі самі природні права у своїй сукупності закріплені і у Іспанській Конституції, а саме: гарантується право на честь, особисту і сімейну таємницю, на власне ім´я та на недоторканність житла.

З наведеного аналізу слід зробити висновок, що у зазначених конституціях право власності визначене поняттям «житло», що в порівнянні з поняттям «власність», «право власності» є більш стислим. Крім того, норми, які регулюють право на недоторканність житла, закріплені у надто вузькій формі та переплітаються з іншими правами громадян. Така сумісність понять зумовлена різноманітними чинниками. Так, важливу роль у становленні та захисті права власності у Португалії та Угорщині відіграла політична влада, яка вплинула на становлення Основного Закону держави.[14]

Характеристика конституцій зарубіжних країн дозволяє стверджувати, що в них закріплені такі поняття, як «житло», «власність», «право власності», включаючи також і Конституцію України (ст. 36).

Отже, право на недоторканність житла та іншого володіння гарантується ст. 30 Конституції України і означає право на захист володіння людини від незаконних проникнень до них та будь-яких інших посягань. Вхід у житло може відбутися тільки за згодою тих дієздатних осіб, які у ньому проживають. Це право має особливе значення для кожної людини, оскільки його дотримання є певною гарантією інших прав людини - права на життя, на особисту недоторканність, на захист від втручання в особисте і сімейне життя, на приватну власність тощо.

1.2. випадки обмеження права на недоторканність житла

Обмеження права на недоторканність житла є можливість уповноваженої сторони правовідносин вима­гати належної поведінки від зобов'язаної сторони (право на чужі дії). Особливістю даного елемента суб'єктивного права стосовно права особи на недоторканність житла є той факт, що зо­бов'язаними особами стосовно суб'єкта права виступають усі без винятку особи, крім тих, що проживають у житлі на законних підставах. Тобто всі без винятку особи мають отримати дозвіл особи на входження до житла, окрім випадків, передбачених у законодавстві. Такими випадками вважаються ситуації, в яких подібне проникнення виправдане необхідністю врятування життя чи здоров'я як суб'єкта права, так і інших осіб, а також забезпе­ченням законних інтересів інших членів суспільства. Дії будь-яких осіб у таких випадках є фактично обмеженням права особи на недоторканність житла. Проникнення всупереч волі особи - суб'єкта даного права, - до житла має відбуватися чітко в межах закону, тобто у встановлених випадках та за встановленими пра­вилами, а також лише уповноваженими особами.[15]

Прикладами таких ситуацій є: вибух газу, пожежі, пошко­дження сантехнічного обладнання, перевірка додержання проти­пожежних правил, правил користування газовим обладнанням, санітарних та інших правил, вселення та виселення, обшук та виїмка, огляд місця події в житлі та в іншому приміщенні, накла­дення арешту на майно у жилому приміщенні, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, припинення злочину або інших порушень, які загрожують громадському порядку чи особи­стій безпеці людини і громадянина, перевірка додержання правил паспортної системи, перевірка додержання правил адміністрати­вного нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі та деякі інші. Випадки обмеження права особи на недоторкан­ність житла є чітко визначеними в різних нормативно-правових актах і є предметом окремого наукового дослідження.

Як вважає науковець Олійник А., проникнення в житло без згоди проживаючого дозволяється тільки в порядку, встановленому законом. Випадки і порядок проникнення до житла і здійснення там певних дій закріплюються (крім Конституції України) Кримінально-процесуальним кодексом та іншими законами України (наприклад, Законом "Про міліцію"), що діють в Україні. До таких випадків відносять:

- обшук, виїмку, огляд місця події в житлі;

- входження на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення людини та громадянина у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

- входження в житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, для перевірки та інше.

Так, обшук чи виїмка являють собою слідчі дії. Суттєве обмеження конституційного права на недоторканність житла змусило законодавця встановити особливий порядок їх проведення, який гарантує додержання конституційних прав людини і громадянина. Законні підстави і порядок проведення обшуку (виїмки) визначені статями КПК України[16]. Обшук проводить слiдчий чи за його дорученням працівник органів дізнання в тих випадках, коли вiн має достатнi данi вважати, що знаряддя злочину, речi й цiнностi, здобутi злочинним шляхом, а також iншi предмети i документи, якi мають значення для встановлення iстини в справi, захованi в певному примiщеннi або мiсцi чи в якої-небудь особи.[17]

Виїмка проводиться у разі, коли слiдчому точно відомо, що предмети чи документи, якi мають значення для кримінальної справи, знаходяться в конкретної особи чи в певному мiсцi. Вона здійснюється за постановою слiдчого. Виїмка документiв, зміст яких становить державну таємницю, проводиться тiльки з санкцiї прокурора або його заступника i в порядку, погодженому з керiвником вiдповiдної установи.

Мета обшуку (виїмки), які проводяться органами дізнання і попереднього слідства, передбачає виявлення і вилучення знарядь злочину, цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів та документів, які мають значення для встановлення істини у справі, а також розшуку злочинців. Це правомірне обмеження права недоторканності житла, викликане неправильними діями людини в якої відбувається обшук у житлі чи іншому володінні. Але в практиці є випадки, коли обшук проводиться в осіб, які не мають безпосе-реднього відношення до злочинного діяння. Такими діями обмежується не лише конституційне право на недоторканність житла, але й право на гідність людини та громадянина.[18]

Відповідно до Закону України "Про міліцію", працівники міліції можуть входити безперешкодно у будь-який час доби:

а) на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

б) у жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом для перевірки.[19]

Додержання вищеназваних правил при обшуку (виїмці та огляду) поширюється і на деякі інші помешкання людини та громадянина. Право на недоторканність житла виникає тоді, коли особа проживає на законних підставах, причому поняття "житло" значно ширше пояття "квартира". Це право належить й особам, які є тимчасовими мешканцями гуртожитків, будинків відпочинку, санаторіїв, туристичних палаток, дач. Воно виступає однією з важливих умов безперешкодного користування особами наданим їм житлом чи житлом, збуддованим ними, чи яким вони користуються на законних підставах. Його здійснення гарантується конституційними нормами, які встановлюють обов'язок всіх державних органів, органів місцевого самоврядування та інших об'єднань громадян і їх службових осіб забезпечувати права і свободи людині і громадянину (ст. 55 Конституції України), а також можливістю для кожного оскаржити дії чи бездіяльність службових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування та інших об'єднань громадян, які порушують їх права, і відшкодувати матеріальні і моральні збитки (ст. 56 Конституції України).[20] Скарга повинна бути розглянута в порядку і в терміни, передбачені законом.[21]

Отже, чинне законодавство встановлює певні можливості людини і громадянина щодо недоторканності їх житла. Встановлюються також певні обмеження недоторканності житла стосовно осіб, які здійснили правопорушення, або у випадках екстремальних ситуацій. Усі особи, що тимчасово обмежують на законних підставах недоторканність житла повинні діяти у межах законодавства і не допускати протизаконних дій щодо обмеження конституційного права на недоторканність житла. Подальше удосконалення правових норм чинного законодавства, сприятимуть гарантуванню конституційного права людини і громадянина на недоторканність їх житла.

2. Аналіз права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

2.1. норми права про право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Стаття 31 Конституції України проголошує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом отримати інформацію неможливо. Крім цього, право на охорону таємниці телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікації, закріплено у ст. 9 Закону України “Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 року,[22] а на таємницю поштових відправлень – у ст. 6 Закону України «Про поштовий зв’язок»[23].

Поняттям “кореспонденція” охоплюється не лише письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також дрібні пакети, мішки “М”), але й усі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, SМS-та ММS-повідомлення тощо).

Тайна листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та її захист поширюється на усіх громадян. Конституційне право громадян на таємницю листування означає державну охорону від незаконного ознайомлення з усіма видами кореспонденції, телефонними переговорами, документами, що містять відомості, оголошення яких громадянин чомусь вважає небажаними.

Без таємниці листування немислиме існування сучасного суспільства. Таємниця листування як правовий принцип забезпечує підтримку соціальних контактів – сімейних, дружніх і ділових відносин. Таємниця листування – гарантія охорони інтимних і інших особистих сторін життя громадян, умова щирого спілкування між ними

Міжнародні документи з прав людини також не розглядають це право як абсолютне. Так у ст. 8(2) Європейської конвенції з захисту прав і основних свобод людини[24] зазначається, що не допускається втручання державних органів в здійснення цього права, за винятком випадків, коли це передбачено законом і необхідно в демократичному суспільстві на користь державної безпеки, громадського порядку або економічного добробуту країни, для підтримки порядку і запобігання злочинам, захисту здоров’я і моралі, або захисту прав і свобод інших осіб.[25]

Як зазначив Європейський Суд, існування законодавства, що дає повноваження здійснювати спостереження за листуванням, поштовими відправленнями і телефонними розмовами, є у виключних випадках необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або для попередження безладдя або злочинів. При цьому в правовій системі держави повинні існувати адекватні та ефективні гарантії проти зловживання з боку органів державної влади, уповноважених на здійснення такого спостереження. Загалом виходячи з аналізу практики Європейського суду з прав людини ст. 8 у частині перехоплення повідомлень, були сформульовані принципи, яким мусить відповідати закон, що регулює контроль комунікацій, щоб він не порушував ст. 8. Перехоплення повідомлень повинно здійснюватися на підставі закону, який має бути доступним (тобто щоб людина мала можливість переконатися, що перехоплення відповідає законодавчим нормам, які використані в даному конкретному випадку), передбачуваним (тобто людина повинна бути здатна передбачити наслідки своїх можливих дій) і задовольняти необхідний критерій якості. Зокрема, це означає, що закон має вказувати: список злочинів, здійснення яких може привести до перехоплення повідомлень; обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу в здійсненні тяжкого злочину уже виявлені іншими засобами; санкціонувати перехоплення тільки на підставі мотивованої письмової заяви визначеної високої посадової особи; дозволяти перехоплення повідомлень тільки після одержання санкції посадової особи або органу, що не належить до виконавчої влади, бажано, судді; встановлювати обмеження на тривалість перехоплення: повинний бути зазначений період, протягом якого санкція на перехоплення дійсна; визначати правила, що стосуються звітів, які містять матеріали перехоплених повідомлень; передбачати запобіжні заходи протии обміну цими матеріалами між різними державними органами; визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити; встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачена особа буде виправдана.[26]

Не може визнаватися також посяганням на таємницю телефонних розмов використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, які застосовуються як заходи забезпечення безпеки певних осіб за їх письмовою заявою або письмовою згодою в порядку, встановленому законами України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" і "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".[27]

Як вказує науковець Лучко О., однією з найбільш гострих сьогодні є проблема захисту права особи на недоторканність особистого життя, у тому числі на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це зумовлено, на нашу думку, такими причинами:

- відсутність в юридичній літературі таких легальних визначень, як “таємниця телефонних розмов”, “кореспонденції”, які могли б бути використані правозастосовниками;

- відсутність чіткого переліку умов, відповідно до яких у правоохоронних органів можуть виникнути підстави для порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- недосконалість механізму процедури вторгнення у сферу телефонних переговорів;

- відсутність дієвого прокурорського нагляду й судового контролю за здійсненням накладення арешту на кореспонденцію, зняттям інформації з каналів зв’язку;

- відсутність у законодавстві України норм правового регулювання національної складової мережі Інтернет.

Подібні прогалини і в теорії права, і в законодавстві, очевидно, не можуть не позначатися на умовах життя людини в сучасному суспільстві. Телефонні розмови будь-якого громадянина можуть прослуховуватися тривалий час працівниками правоохоронних органів без достатніх на те підстав.[28]

2.2. випадки обмеження даного права

Стаття 31 Конституції України проголошує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом отримати інформацію неможливо.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути обмеженим, зокрема, при проведенні таких слідчих дій, як накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, процесуальний порядок яких закріплено у статтях Кримінально-процесуального кодексу України.

Коли йдеться про обмеження прав людини, у тому числі на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, особам, які наділені такими повноваженнями, слід керуватися певними принципами. Так, при прийнятті рішення про проведення слідчих дій чи оперативно-розшукових заходів, посадові особи правоохоронних органів зобов’язані:

- бути впевненими в тому, що такі права особи обмежуються у зв’язку з учиненням нею злочину або ж ця особа володіє інформацією, що може мати значення для справи;

- переконатися в тому, що іншим способом отримати необхідні докази або інформацію неможливо;

- упевнитись, що під час провадження таких слідчих дій не будуть обмежені права та інтереси інших осіб.[29]

Обмеження прав і свобод особи, у тому числі на таємницю телефонних розмов, листування, телеграфної та іншої кореспонденції, безумовно, винятковий захід, що суперечить інтересам людини, однак здебільшого уникнути таких обмежень неможливо. “Вдаючись до розкриття чи захисту таємниці особистого життя в пошуках істини у кримінальній справі, законодавець використовує метод зважувань цінностей і побудови системи пріоритетів, діючи за принципом крайньої необхідності: приноситься в жертву менша соціальна цінність заради збереження більшої цінності”. Обмеження права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції зумовлено необхідністю захисту прав й інтересів громадян або держави від неправомірних посягань з боку осіб, які посягають на об’єкти, що охороняються законом.[30]

На думку науковця Римаренко Ю., згідно зі ст. 31 Конституції України, будь-які винятки із права, що розглядається, повинні відповідати таким умовам:

а) бути встановлені судом;

б) суд може встановлювати їх тільки у випадках, передбачених законом;

в) вказані випадки мають бути обумовлені лише метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи і є законними тільки тоді, коли іншими способами одержати інформацію неможливо. Крім того, це право може бути тимчасово обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.[31]

За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, встановлено кримінальну відповідальність (ст. 163 КК України). Крім того, ст. 359 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.[32]

У КПК України зазначено фактичні підстави обмеження конституційних прав людини при провадженні таких слідчих дій, як накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку. До них належить наявність достатніх підстав вважати, що листи, телеграфна та інша кореспонденція підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також інформація, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містять дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Перелік підстав до провадження вказаних слідчих дій повинен супроводжуватися певними умовами, що унеможливили б необґрунтоване обмеження прав людини. На думку вчених, до них можна віднести такі умови:

1) не повинні розголошуватися будь-які дані про особисте життя осіб, якщо в них не містяться дані про вчинений злочин або документи та предмети, що мають доказове значення;

2) допустимість розголошення таких відомостей про особисте життя осіб повинна визначатися лише судом у разі необхідності всебічного, повного й об’єктивного дослідження матеріалів справи;

3) отримані дані не повинні використовуватися правоохоронними органами з метою впливу на особу шляхом погрози розголошення таких відомостей про її особисте життя з метою отримання показань;

4) доступ до відомостей особистого характеру повинен, за можливості, здійснюватись однією і тією самою посадовою особою протягом усього провадження по справі.

Такі застереження є досить обґрунтованими, адже йдеться про інформацію, розголошення якої може вплинути на подальше життя особи: її сімейний добробут, ділову репутацію, взаємовідносини з родичами, колегами тощо.[33]

З метою забезпечення чіткості та ясності у правозастосуванні, тобто забезпечення законності дій усіх суб’єктів права, які причетні до вирішення питань, пов’язаних з накладенням арешту на кореспонденцію, зняттям інформації з каналів зв’язку, потрібно доповнити умови обмеження права осіб на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; визначити конкретний проміжок часу, протягом якого судом має бути розглянуто подання слідчого про проведення таких слідчих дій, як накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку; чітко визначити порядок зберігання і знищення матеріального носія з інформацією, отриманого під час здійснення таких слідчих дій, як накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку; закріпити обов’язок слідчого попереджувати про кримінальну відповідальність понятих та інших осіб, які беруть участь у проведенні вказаних слідчих дій; доповнити нормою про те, що розгляд судом подань слідчих і винесення судових рішень, пов’язаних з наданням відповідних дозволів під час досудового слідства, має відбуватися в режимі, який би забезпечував таємницю досудового слідства.

При проваджені огляду та виїмки кореспонденції слідчий зобов’язаний забезпечити збереження в таємниці змісту кореспонденції, враховуючи жорсткі правила, які містяться в ст. 31 Конституції України. Порушення зазначених конституційних приписів може потягнути заподіяння зацікавленими особами моральної шкоди, а згодом пред’явлення в цивільно-

правовому порядку вимог щодо її компенсацію. Таємниця листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень означає автономне володіння інформацією про: 1) їх зміст; 2) про осіб, які здійснюють контакти; 3) про наявність чи відсутність кореспонденції чи телефонної розмови певної особи. [34]

Отже, можна зазначити, що обмеження даного права сьогодні відповідає таким умовам: має встановлюватись судом; суд може встановлювати їх лише у випадках, передбачених законом; вказані випадки мають бути обумовлені лише метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи і є законними лише тоді, коли іншими способами одержати інформацію неможливо. У кримінальному провадженні відповідне право може бути обмежено на підставі закону під час проведення таких слідчих дій, як накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно обвинуваченого.

Висновки

Зміст конституційного права на недоторканність житла складають чотири елементи (правомочності): 1) можливість особи визначати для третіх осіб режим доступу до житла і перебування у ньому, у тому числі охороняти житло від незаконних проник­нень та створювати засоби, призначені для усунення випадків проникнення до житла без його згоди; 2) можливість особи вима­гати від третіх осіб додержуватися недоторканності свого житла; 3) можливість особи у разі порушення його конституційного права на недоторканність житла звертатися за захистом до держави в особі судових і правоохоронних органів; 4) можливість особи віль­но користуватися своїм житлом, самостійно обирати модель своєї поведінки у власному житлі.

Зміст права на недоторканність житла має внутрішню і зов­нішню сторону. Внутрішня сторона проявляється в тому, що гро­мадянин (уповноважена особа) самостійно визначає свій розпо­рядок дня, час прийому і склад гостей тощо, а зовнішня сторона виконує охоронну функцію, юридично оберігаючи громадянина від вторгнення до житла третіх осіб.

З'ясований нами зміст права на недоторканність житла дозво­ляє більш чітко і вичерпно доктринально визначити форми і методи реалізації та захисту даного права, а також оптимальних способів його нормативного закріплення і контролю за додержан­ням.

Обмеження права на недоторканність житла є можливість уповноваженої сторони правовідносин вима­гати належної поведінки від зобов'язаної сторони (право на чужі дії). Особливістю даного елемента суб'єктивного права стосовно права особи на недоторканність житла є той факт, що зо­бов'язаними особами стосовно суб'єкта права виступають усі без винятку особи, крім тих, що проживають у житлі на законних підставах. Тобто всі без винятку особи мають отримати дозвіл особи на входження до житла, окрім випадків, передбачених у законодавстві. Такими випадками вважаються ситуації, в яких подібне проникнення виправдане необхідністю врятування життя чи здоров'я як суб'єкта права, так і інших осіб, а також забезпе­ченням законних інтересів інших членів суспільства. Дії будь-яких осіб у таких випадках є фактично обмеженням права особи на недоторканність житла. Проникнення всупереч волі особи - суб'єкта даного права, - до житла має відбуватися чітко в межах закону, тобто у встановлених випадках та за встановленими пра­вилами, а також лише уповноваженими особами.

Як випливає із ст. 30 Конституції України, проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку допускається, за загальним правилом, лише за вмотивованим рішенням суду. Порушення недоторканності житла чи іншого володіння громадян тягне кримінальну відповідальність за ст. 162 КК України.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, встановлене у ст. 31 Конституції України, передбачає заборону для будь-кого без згоди людини, яка направляє або одержує листи, спілкується по телефону, телеграфу, факсу або за допомогою інших засобів поштового, електричного та електронного зв'язку, знайомитися з її листуванням чи іншою кореспонденцією, прослуховувати її телефонні розмови тощо, а також розголошувати їх зміст або сам факт листування, телефонної розмови, відправлення чи одержання грошового переказу, телеграми та іншої кореспонденції.

Список літератури

1. Європейська конвенція про захист прав та ос­новних свобод. // Сайт Верховної Ради України. - www. rada. kiev.ua.

2. Конституція України: Основний Закон. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

3. Кримінальний кодекс України від 03.04.2001 р. із змінами. //Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

5. Закон України «Про громадянство України» зміни від 16.11.2012 р.. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

6. Закон України «Про міліцію» зміни на 01.01.2013 р. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

7. Закон України «Про поштовий зв’язок» від 04.10.2001 р., зміни на 10.08.2012 р. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

8. Закон України “Про телекомунікації”від 18.11.2003., зміни на 01.01.2013 р.. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

9. Цивільний кодекс України редакція від 01.01.2013 р.. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

10. Козир О.В. Зміст конституційного права особи на недоторканність житла. // Інформаційний інтернет-сайт бібліотеки Вернадського. – www.nbuv.gov.ua.

11. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 336 с.

12. Лучко О.А. Удосконалення вітчизняного законодавства щодо гарантій прав громадян та таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. // Вісник ДДУВС. – 2009. - № 3. – с. 39-42

13. Назаров В. Право особи на недоторканність житла та його обмеження у кримінальному праві. // Юридична Україна. – 2009. - № 5. – с. 13-16

14. Назаров В. Право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та його обмеження у кримінальному провадженні. // Вісник академії адвокатури України. – 2009. - № 1. – с. 119-123

15. Олійник А.Ю. Конституційне право людини на недоторканність житла. // Вісник НАВСУ. – 2010. - № 6. – с. 31-34

16. Римаренко Ю.І. Приватне життя і поліція: підручник. – К., 2010. – 356 с.

17. Сергєєва Д. Б. Зняття інформації з каналів зв’язку: кримінально-процесуальні та криміналістичні засади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. – К., 2010. – 16 с

18. Христенко Н. Право на недоторканність житла у різних конституціях світу. // Юридична Україна. – 2009. - № 4. – с. 27-31

[1] Лучко О.А. Удосконалення вітчизняного законодавства щодо гарантій прав громадян та таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. // Вісник ДДУВС. – 2009. - № 3. – с. 39-42

[2] Європейська конвенція про захист прав та ос­новних свобод. // Сайт Верховної Ради України. - www. rada. kiev.ua.

[3] Конституція України: Основний Закон. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[4] Європейська конвенція про захист прав та ос­новних свобод. // Сайт Верховної Ради України. - www. rada. kiev.ua.

[5] Цивільний кодекс України. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[6] Козир О.В. Зміст конституційного права особи на недоторканність житла. // Інформаційний інтернет-сайт бібліотеки Вернадського. – www.nbuv.gov.ua.

[7] Олійник А.Ю. Конституційне право людини на недоторканність житла. // Вісник НАВСУ. – 2010. - № 6. – с. 31-34

[8] Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 336 с.

[9] Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 336 с.

[10] Козир О.В. Зміст конституційного права особи на недоторканність житла. // Інформаційний інтернет-сайт бібліотеки Вернадського. – www.nbuv.gov.ua.

[11] Кримінальний кодекс України. // www. rada. kiev.ua.

[12] Козир О.В. Зміст конституційного права особи на недоторканність житла. // Інформаційний інтернет-сайт бібліотеки Вернадського. – www.nbuv.gov.ua.

[13] Кримінальний кодекс України. // www. rada. kiev.ua.

[14] Христенко Н. Право на недоторканність житла у різних конституціях світу. // Юридична Україна. – 2009. - № 4. – с. 27-31

[15] Козир О.В. Зміст конституційного права особи на недоторканність житла. // Інформаційний інтернет-сайт бібліотеки Вернадського. – www.nbuv.gov.ua.

[16] Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[17] Олійник А.Ю. Конституційне право людини на недоторканність житла. // Вісник НАВСУ. – 2010. - № 6. – с. 31-34

[18] Назаров В. Право особи на недоторканність житла та його обмеження у кримінальному праві. // Юридична Україна. – 2009. - № 5. – с. 13-16

[19] Закон України «Про міліцію». // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[20] Конституція України: Основний Закон. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[21] Олійник А.Ю. Конституційне право людини на недоторканність житла. // Вісник НАВСУ. – 2010. - № 6. – с. 31-34

[22] Закон України “Про телекомунікації”. // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[23] Закон України «Про поштовий зв’язок». // Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[24] Європейська конвенція про захист прав та ос­новних свобод. // Сайт Верховної Ради України. - www. rada. kiev.ua.

[25] Назаров В. Право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та його обмеження у кримінальному провадженні. // Вісник академії адвокатури України. – 2009. - № 1. – с. 119-123

[26] Назаров В. Право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та його обмеження у кримінальному провадженні. // Вісник академії адвокатури України. – 2009. - № 1. – с. 119-123

[27] Римаренко Ю.І. Приватне життя і поліція: підручник. – К., 2010. – 356 с.

[28] Лучко О.А. Удосконалення вітчизняного законодавства щодо гарантій прав громадян та таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. // Вісник ДДУВС. – 2009. - № 3. – с. 39-42

[29] Лучко О.А. Удосконалення вітчизняного законодавства щодо гарантій прав громадян та таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. // Вісник ДДУВС. – 2009. - № 3. – с. 39-42

[30] Сергєєва Д. Б. Зняття інформації з каналів зв’язку: кримінально-процесуальні та криміналістичні засади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. – К., 2010. – 16 с.

[31] Римаренко Ю.І. Приватне життя і поліція: підручник. – К., 2010. – 356 с.

[32] Кримінальний кодекс України. //Сайт ВРУ. - www. rada. kiev.ua.

[33] Лучко О.А. Удосконалення вітчизняного законодавства щодо гарантій прав громадян та таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. // Вісник ДДУВС. – 2009. - № 3. – с. 39-42

[34] Лучко О.А. Удосконалення вітчизняного законодавства щодо гарантій прав громадян та таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. // Вісник ДДУВС. – 2009. - № 3. – с. 39-42

Дата добавления: 2015-10-21