масової інформації в мережі Інтернет, а ні спеціального нормативно-правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення, засади діяльності тощо.

масової інформації в мережі Інтернет, а ні спеціального нормативно-правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення, засади діяльності тощо.

Подібний стан нормативно-правового забезпечення діяльності Інтернет-ЗМІ призводить до низки проблем розвитку в сфері забезпечення громадян інформацією та, передусім, – забезпечення необхідних умов роботи для самих Інтернет-ЗМІ. Серед таких проблемних моментів:

− не поширення на журналістів Інтернет-видань положень законодавства щодо традиційних ЗМІ;

− відсутність можливості забезпечення для Інтернет-журналістів прав і гарантій пов’язаних з професійною журналістською діяльністю (зокрема при отриманні інформації, збереженні таємниці авторства та джерел інформації, зверненні до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів тощо);

− можливість появи в середовищі Інтернет-ЗМІ видань, що своєю діяльністю (наприклад – робота з інформацією, що порушує основні права і свободи людини) дестабілізують роботи всього середовища Інтернет-ЗМІ.

Нині у вітчизняному професійному журналістському середовищі наявні тенденції до усвідомлення необхідності визнання приналежності Інтернет-ЗМІ до засобів масової інформації. Формально приводом для цього в Україні могло б слугувати створення офіційного національного реєстру Інтернет-ЗМІ. Однак, враховуючи специфіку питання, зокрема той факт, що більшість Інтернет-ЗМІ та їх професійних об’єднань, виступають категорично проти обов’язкової реєстрації Інтернет-ЗМІ (через застереження щодо потенційних загроз свободі слова) або ж, як Незалежна медіа-профспілка України, виступають за добровільну недержавну реєстрацію Інтернет-ЗМІ, зазначена робота з регулювання правовідносин триває і досі. Водночас варто зауважити, що створення національного реєстру Інтернет-ЗМІ, не зважаючи на його доцільність та актуальність, не спроможне урегулювати весь пласт нормативно-правових суперечностей пов’язаних з їх діяльністю, як зокрема й Закон України «Про інформацію» у новій редакці], на який почасти посилається медійне середовище при вирішені спірних питань з діяльності Інтернет-ЗМІ. Окрім того, в Україні порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби – для регулювання діяльності аудіовізуальних медіа прийнятий Закон України «Про телебачення та радіомовлення», для друкованих – Закон України «Про пресу» тощо. Таким чином, логічним задля урегулювання діяльності Інтернет-ЗМІ в Україні постає розробка та прийняття окремого закону, що відповідав би світовим нормам та стандартам.

Інтернет-журналістика розвивається дуже динамічно з моменту своєї появи (1997 рік в Україні) і до сьогодні. За цей час веб-видання пройшли декілька стадій розвитку, і на даний момент посідають місце, яке розривається між традиційним індивідуальним журналізмом та новомодним соціально-мережевим.

Соціально-мережева журналістика найяскравіше представлена найбільшою світовою соціальною мережею Facebook, проте для мешканців України головним подібним ресурсом залишається рунетівський сайт «Вконтакте», який вбирає в себе усе найкраще від своїх американських попередників і розвивається уже саме як ЗМІ, а не як звичайний інтернет-портал.Крім того, популярною і прибутковою справою стає реклама в інтернеті, оскільки рекламодавці починають розуміти технічні і технологічні переваги інтернет-ресурсів перед іншими видами ЗМІ, а споживачі давно уже відвертаються від традиційних ЗМІ на користь інтернету.веб-журналістика є засобом передачі інформації, що розвивається найбільш динамічно, а отже є найбільш пристосованим до життя у сучасному інформаційному. Існують усі передумови до стрімкого розвитку онлайнової журналістики у збиток традиційним ЗМІ – як змістовому, так і в рекламному сенсі.Таким чином, інтернет і інтернет-журналістика, перетворюючись на головне джерело інформації для мільярдів людей в усьому світі та на найвигідніший рекламний майданчик для мільйонів підприємців, стає тим, без чого неможливо уявити сучасне життя, а отже – має шалений потенціал для розвитку та захоплення нових, іще більших ринків та площ.

16.Книга в інформаційному просторі України. Розбудова української держави неможлива без розвитку національного книговидання. Українське книговидання відіграє важливу роль у самоусвідомленні нації, формуванні культури, духовності та водночас є свідченням національно-культурного відродження українського народу. Книга була і залишається найефективнішим засобом передачі знань та ідей у їх єдності та цілісності, а читання книги — найактивніше сприяє виробленню універсальної та фундаментальної картини світу, формування різнобічного світогляду, глибинних переконань людини, стимулюванню її участі в житті суспільства. Численні засоби масової інформації не можуть у цих аспектах конкурувати з книгою, так як дають короткострокову і фрагментарну інформацію про навколишній світ. Розвиток сучасних ЗМІ та інформаційних технологій повинен надавати нові можливості для розвитку книговидання. В умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні повинна формуватися державна політика, спрямована на розвиток вітчизняного книговидання з метою задоволення культурно-освітніх потреб суспільства; забезпечення захисту національного інформаційного простору;забезпечення конкурентоспроможності української книги на внутрішньому а в майбутньому і зовнішньому ринках шляхом використання суб’єктами видавничої справи нових технологій книговидання та поліпшення якості української книжкової продукції.Аналізуючи стан розвитку даної галузі слід відзначити ряд значних проблем, які стримують розвиток книговидання, зокрема недостатній рівень державної підтримки даної галузі, низька конкурентоздатність, низький рівень попиту українців на книжкову продукцію, зумовлений зростанням цін на книжкову продукцію, зменшенням реальних доходів населення(за даними Держкомстату питома вага витрат домогосподарств на задоволення культурних потреб (в т.ч. на придбання книг) та відпочинок за останні роки становить 2,4%). і відсутністю інтересу до книжкової продукції. Збереження існуючої мережі закладів культури, зокрема, видавництв і книгарень передбачено Указом Президента України «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури та духовності в Україні» від 12.01.09 № 6/2009, Постановою Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження» від 16.01.09 № 901-IV.Законодавча підтримка зумовила покращення ситуації в даній галузі. Так за результатами 2007 року видано значно більшу кількість книжок порівняно з іншими роками — у середньому по 1,2 на українця(було випущено17987 назв книг і брошур тиражем 56,1 млн примірників). Але відчутних зрушень не відбулося, що зумовлено недостатнім рівнем виконання нормативно-правових актів та неналежним рівнем фінансового забезпечення галузі. У 2008 році кількість видань суттєво не збільшилась (було випущено 24040 назв книг і брошур, загальним тиражем 57316 тис. пр., що, порівняно з аналогічним періодом 2007 року, становить: за назвами 133,7 %, за тиражами 102,1 %.), а в 2009 році зменшилась. За даними Української книжкової палати ім. Івана Федорова, в 2009 році в Україні видано 22 491 назв книжок і брошур загальним тиражем 48 514,4 тис. пр., що становить у порівнянні з аналогічним періодом минулого року за назвами 93,6 %, за тиражами - 83,4 %, у тому числі українською мовою видано 14 797 назв або 65,8 % від загальної кількості назв книг, тиражем 27 527 тис. пр., або 56,7 % від загального тиражу. Це близько 1 примірника на українця. Серед суттєвих проблем, які стримують розвиток книговидавничої галузі, слід також виділити такі:- відсутність цілісного управління книговидавничою галуззю та чіткої стратегії розвитку книговидавництва з визначенням цілей і мети цієї розбудови, що унеможливлює проведення єдиної відсутність постійного якісного моніторінгу тематичного, економічного і фінансового стану книжкового ринку України з метою визначення існуючих тенденцій його розвитку, забезпечення контролю за динамікою змін, що відбуваються, і впливу на цей процес з боку держави;
- недостатній рівень розвитку системи книгорозповсюдження в Україні. Нині спостерігається повільне зростання кількості книгарень, що мають забезпечити широкий доступ населення до книжкових видань. недостатнє фінансове забезпечення галузі. Підприємства галузі не спроможні власним коштом комплексно вирішити питання переоснащення (вартість друкарської машини для районних друкарень в межах 120,0-150,0 тис. дол., а для газетно-журнальних видавництв вартість ролевої машини складає 1,8-2,0 млн. дол.). Лише для заміни зношеного поліграфічного устаткування державних видавничо-поліграфічних підприємств необхідно близько 100,0 млн. Доларів;відсутність кваліфікованих фахівців книгорозповсюдження та відповідного програмного забезпечення для ведення обліку друкованої продукції, слабке інформаційно-рекламне забезпечення функціонуваннякнижковогоринку;недостатнє забезпечення підприємств книговидавничої галузі відповідними приміщеннями, спостерігаються непоодинокі випадки виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження із займаних ними на законних підставах приміщень державної та комунальноївласності.

17. Інформаційна безпека та інформаційний простір української мови.
наш час нагальне постала проблема українознавчого підходу до вирішення

освітянських завдань, визначення ролі української мови в осмисленні

націєтворчих та загальнодержавних процесів.

Мовне питання в нашій країні є досить дражливим. Це пояснюється

особливостями історичного розвитку держави. Протягом тривалого часу

здійснювалося штучне звуження сфер застосування української мови, що

призвело до зменшення кількості тих, хто вважав українську мову рідною.Мас-медійний простір УкраїниПроблема формування україномовного інформаційного простору нашої державиактуальна і досить гостра. Тетяна Лебедєва – президент Незалежноїасоціації мовників України в прямому ефірі радіо "Ера" 16 березня 2005року цілком слушно зауважила, що українізація українськогонформаційного простору відбувається повільно, неширокосистемно. Головназ причин – незалежність мережевих мовників. Не секрет, що переважна

частина ЗМІ є власністю окремих олігархічних угруповань, зацікавлених,

першочергово, економічними уподобаннями. Як наслідок – надзвичайно

потужний мовно-інформаційний вплив північного сусіда. Наслідки

широкомасштабні, не завжди передбачувані й призводять не лише до втрати

мовно-національної ідентичності корінної нації в Україні, а й до

керованих методів психологічного впливу на аудиторію нашої держави, про

що неодноразово наголошували як науковці

Створюються сприятливі умови для чужомовної ідентифікації, що є значно

сильнішим чинником, ніж конкретна ідеологічна диверсія.Другим, не менш важливим чинником, на нашу думку, є факт відсутностірегульованого мовного законодавства, який не висуває певних критеріїта правил дотримання мовного режиму ЗМІ,. Ось одинз прикладів: вже стало традицією для українського телебачення середночі подавати до ефіру мовно-культурологічні передачі, завданням яких євиховання у населення мовного чуття й смаку, формування мовноїобізнаності, вироблення стійкої мовної поведінки. ТелепередачаДокумент" за участю відомих філологів, професорів С.Я.Єрмоленко та.П.Ющука, де обговорювалися сьогочасні правописні норми, 22 квітня 2005року вийшла в ефір за 45 хвилин на першу ночі.ому вирішення головної проблеми сьогодення формування україномовного інформаційного простору нашої держави, маєути першочергово на часі у державного політикуму. З цією метою НДІУпроводить Міжнародний конгрес "Українська мова вчора, сьогодні, завтра вУкраїні і в світі", покликаний з'ясувати цілий комплекс питань,пов'язаних із практичним удержавленням української мови: широту йглибину проникнення її в адміністративні, освітні, інформаційні та іншіструктури, з'ясувати не лише поступ у переході різних установ, закладів,організацій на державну мову, а й виявити перешкоди на її шляху, знайтизасоби для їх подолання.

18. Роздержавлення друкованих ЗМІ України.

Перспективи створення суспільного телерадіомовлення. Особливої уваги потребує процес створення в Україні передумов для впровадження системи Суспільного (громадського) телебачення і радіомовлення, як це передбачено у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України. З цією метою вивчаються механізми формування та накопичення інформаційних ресурсів (телерадіопрограм) для майбутнього суспільного мовлення, готуються пропозиції щодо проекту розбудови мережі суспільного мовлення паралельно з державним.Відомо, що розвиток телерадіомовлення в кожній країні має свою історію і нормативну специфіку. Україна — чи не перша з пострадянських республік держава, у. законодавстві якої є окремий Закон про Суспільне телебачення. Ще 18 липня 1997 р. Верховна Рада України ухвалила закон "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України". Однак до кінця 2004 р. жодних конкретних кроків зі створення "телерадіомовлення для людини" органами державної влади зроблено не було.Лише сьогодні, завдяки радикальним змінам у політичному житті нашої країни, дискусія щодо створення суспільного телебачення перейшла в практичне русло. Зусиллями медіа-громадськості та державних інституцій зроблено перші кроки на шляху до поставленої мети.Фінансування громадських ЗМІ може здійснюватися за рахунок одного або одразу кількох основних джерел:

* передплата, роздрібна реалізація, абонентська плата глядачів (слухачів);

* державний бюджет (наприклад, бюджетні дотації);

* комерційна реклама.

В окремих випадках допускаються додаткові джерела прибутку (продаж програм) або, навпаки, є законодавчо закріплені заборони (на спонсорство окремих фізичних та юридичних осіб).

Економічна незалежність ЗМІ є необхідною запорукою їхнього відмежування від відомчих або вузько-приватних інтересів і максимального служіння суспільним інтересам.ншою передумовою створення громадських ЗМІ є правові гарантії й переваги, що формуватимуть умови їхньої діяльності в суспільстві й забезпечуватимуть необхідний для розвитку демократії громадський контроль за владою, на противагу "ангажованим" ЗМІ (державних органів, партійним, приватним). Разом із тим, поєднання грамотного правового регулювання діяльності громадських ЗМІ та їхнього успішного функціонування передбачає наявність розвинутого громадянського суспільства й високого рівня політичної культури.Сучасна глобалізація інформаційного простору відкриває широкі можливості для громадської дискусії та плюралізму думок. Однак відкриття країни для глобального інформаційного простору містить у собі також низку ризиків для традиційного громадського мовлення. Британський політолог Джон Кін зводить їх до трьох ключових проблем функціонування громадських ЗМІ у світі: скорочення податкових надходжень (наслідком є вимушена комерціалізація громадських ЗМІ, що негативно впливає на якість програм і загрожує втручанням приватних інтересів); проблема легітимності (громадські ЗМІ втрачають довіру членів суспільства через упередження щодо неможливості однаковою мірою задовольнити смаки різних категорій громадян); психологічні зміни (найсуттєвіші, оскільки технологічні інновації, супутникове телебачення, комп'ютерні мережі витісняють громадські ЗМІК і змушують їх конкурувати з приватними медіа в багатоканальному середовищі).Особливий інтерес для дослідження української перспективи має польський досвід. Упорядкування ринку польських ЗМІ розпочалося в 1992 р. з прийняття Закону про телебачення і радіомовлення, який регулював діяльність комерційного й передбачав створення громадського мовлення. Наступним етапом стало законодавче регулювання ліцензування цієї діяльності.Підсумовуючи сказане вище, можна констатувати, що в Україні нині відсутні основні передумови для стабільного й ефективного функціонування суспільного мовлення: плюралізм ЗМІ; правове регулювання діяльності громадських ЗМІ; економічна незалежність органів суспільного мовлення

Роздержавлення ЗМІ— виведення зі складу їх засновників і співзасновників державних органів влади, а отже позбавлення їх державного фінансування. Основними аргументами за роздержавлення ЗМІ єзабезпечення рівних конкурентних умов для ЗМІ;економія бюджетних коштів;зменшення впливу та тиску державної влади на ЗМІ, „оздоровлення“ інформаційного простору.Історія

1. 1999р.— початок обговорення питання про роздержавлення. Верховна Рада прийняла постанову, в якій було визнано „за необхідне прискорити розробку концепції роздержавлення ЗМІ“. Зрушень не відбулося.

2. 2003р.— Верховної Радою проведені слухання, результатом яких стала постанова про внесення до порядку денного розгляд законопроекту „Про Концепцію роздержавлення ЗМІ“. Процес знову зупинився.

3. 2006р.— Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розглянула і затвердила проект закону „Про роздержавлення ЗМІ“, але його так і не було ухвалено.

4. 2010р.— у Верховній Раді знову зараєстрували два законопроекти про роздержавлення (влітку — проект 6468 „Про реформу державної та комунальної преси“, автором якого є народний депутат Степан Курпіль (БЮТ), а восени— №7313 „Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації“, внесеного Кабміном).

2010 році у Верховній Раді зареєстрували два законопроекти про роздержавлення - від влади і від опозиції. Їх автори говорили про принципові розбіжності у документах, жоден з яких у підсумку не ухвалили.Подібна ситуація може повторитися знову: свій проект опозиція вже зареєструвала, а уряд невдовзі має запропонувати ще один на базі доопрацьованого законопроекту, написаного Держкомтелерадіо.Досі цей документ не могли погодити у міністерстві економічного розвитку, а також у спілці журналістів України.Державна преса - це приблизно 700 видань по всій Україні, які, за оцінками експертів, щороку коштують державному бюджету щонайменше 100 мільйонів гривень. І одне з головних питань - що буде з ними після того, як цієї підтримки редакції позбавлять.Ще одне питання, яке декого турбує, - як за умов відсутності державних газет влада поширюватиме необхідну людям офіційну інформацію на місцях. Тетяна Котюжинська зі спілки журналістів каже, що це легко зробити, якщо кожен орган самоврядування передбачатиме у своєму бюджеті гроші на інформаційне висвітлення своєї роботи на правах реклами.Реформування державних засобів масової інформації є одним із найбільш тривалих питань в Україні.

Журналістські посади

1.Напрямки діяльності програмного директора електронних медіа. програмний директор - Обов'язки на посаді: управління персоналом, постановка задач, контроль; стратегічне планування діяльності радіо; робота з ведучими; створення і координація нових програм та проектів; розвиток формату ефіру; робота з документами (ліцензія), створення сітки мовлення; знання музичної бази.

2.Внутрішній і зовнішній маркетинг радіо-, телепрограми.

Можливості радіо для інтегрованої реклами наступні:

o згадка продукту провідними;

o розповідь про продукт і його можливості гостем в студії;

o участь продукту в ігрових програмах.

Іноді радіостанції створюють спеціальну програму, яка присвячена того чи іншого продукту, але в сітці радіостанції вона оформляється під формат радіостанції. Наприклад, гість в студії може виявитися представником фірми з продажу нерухомості. Він дасть досить багато чудових порад про те, як краще оформити операцію з продажу та оренди нерухомості. Але його приналежність до певної фірмі чітко виділена. Або "нейтрального" гостя можуть запитати, на якому автомобілі їздить і подобається йому це авто. І він почне детально висловлювати своє ставлення до даного продукту, знову ж ділячись зі слухачами своїми порадами, враженнями, оцінкою.

Пряма реклама

Рекламне оголошення Рекламний ролик (інформаційний, ігровий, музичний)

Спонсорство

Рекламне оголошення Рекламні ролики Призи спонсора Інтерв'ю зі спонсором Анонс Спеціальні програми Спільні акції

Інтегрування реклами в радіопрограми

Експертна оцінка Презентація продукту

До жанрів прямої реклами відносяться:

o рекламне оголошення, яке ми визначаємо як короткий аудіозвернення, де використано лише слово і його ціннісні характеристики - інтонація, мелодика мови, її інтенсивність, ритм, темп і тембр мовлення. Мета рекламного оголошення - привернути увагу потенційного споживача на місця і умови продажу товарів або послуг, а також повідомити слухачам про якусь подію, що має важливість для рекламодавця;

o рекламний ролик -закінчений твір, в якому використана вся палітра або частина можливостей радіокомунікації - слово, організація мовлення, музика, шуми, спецефекти, монтаж.

Рекламний ролик - ключовий жанр радіореклами. В якійсь мірі сто можна порівняти з рекламним колажем, виділених нами як основний жанр реклами в газетах і журналах. У свою чергу, рекламні ролики можна розділити на три групи, в кожній з яких є схожі прийоми організації матеріалу:

o інформаційні ролики -представляють, на відміну від звичайних рекламних оголошень, текст з музичної підкладкою або в супроводі спецефектів;

o ігрові ролики, як правило, представляють ігровий монолог або діалог, сценку з життя. В ігрових роликах присутні і музика, і спецефекти, і більш складний звукомонтаж. Всі компоненти побудовані у композиційному плані. Зазвичай для ігрового ролика прописується досить докладний сценарій;

o музичні ролики. Головний компонент реклами такого роду - спеціально написана музика, супроводжувана текстами двох типів: йдеться про оригінальний, зазвичай віршованому тексті, або про слогані. Для музичних роликів, як і для ігрових, характерні спецефекти і складний звукомонтаж.

Специфіка роботи трафік-менеджера радіо-, телеканалу

трафик ведет переговори с клиентами (Рекламными агентствами), получает макеты от клиентов, гарантийные письма на рекламу, а также отвечает за сдачу номера в печатьэто дедлайны подачи макетов в издания. Делается для эккаунтов, чтобы те в свою очередь запросили макеты у клиентов.пишут и звонят всем клиентам отдельно, предупреждают о дедлайнах, спрашивают успевают ли они. Если нет, нужно уточнять более поздние сроки, если они возможны. Смотрят заявки, чтоб они соответствовали всем требованиям издания, потом макеты. Когда приходят макеты, пересылают их дизайнеру и дальше координация их. Обязательная проверка макетов, чтобы соответствовали всем законам — был на украинском языке, с лицензиями и прочим.должен хорошо разбираться в макетах, знать форматы, сразу на глаз прикинуть все ли в порядке с макетом или нужно отправить на доработку. Вести четкий контроль отправки-получения макетов, получать письменное подтверждение – как говорится страховать себя, на случай если каким-то образом не выйдет реклама.специалист отдела управления работой над проектамиВ его обязанности входит всегда быть в курсе дел по всем проектам. Он отслеживает приоритеты срочности, т.е. лучше всех знает, что нужно сделать «вчера», а что подождёт до вечера. Иными словами, отслеживает крайние сроки исполнения (так наз. дедлайны) по каждому проекту. Вообще трафик-менеджер отвечает за согласованность работы отделов. Если у них возникают какие-то вопросы друг к другу (по качеству работ, по срокам, по формулировке заданий), трафик-менеджер выясняет суть проблемы и помогает отделам согласовать действия.

4.Відповідальний редактор газетно-журнального видання: специфіка діяльності.

Організовує та контролює редакційну роботу щодо своєчасної та якісної підготовки інформаційних матеріалів до загальної верстці газети: Розробляє план номера в газету згідно з вимогами, здійснює його макетування, стверджує у головного редактора.Ставить завдання журналістам з написання матеріалів згідно з затвердженим планом і графіком, контролює виконання плану, графіка надходження рукописів від журналістів.Редагує прийняті рукописи, надаючи при цьому журналістам та коректора необхідну допомогу (по поліпшенню структури рукописів, вибору термінів), погоджує з ними рекомендовані зміни.Перевіряє за першоджерелами правильність написання приводяться цитат і цифрових даних, вживання і написання імен, науково-технічних термінів, одиниць виміру, оформлення довідкового апарату видання, відповідність приводяться символів позначень, встановленим стандартами або прийнятим у науковій та нормативній літературі.Здійснює необхідне літературне редагування рукописів і їх коректуру. Ставить завдання дизайнеру з розробки дизайнерських макетів, контролює його роботу.Складає редакторський паспорт рукописів (план номера), дає вказівки і пояснення коректора, дизайнерові, верстальщику. Готує зміст.Керує підготовкою оригінал-макету інформаційних матеріалів та ілюстрацій газети з метою забезпечення високого інформаційного та стильового рівня видань.Забезпечує дотримання стандартів (державних і прийнятих в Компанії), та інших нормативних документів при роботі над оригінал-макетом.Перевіряє відповідність якості оригінал-макетів, повертає в установленому порядку матеріал на додаткову правку.Підписує готові оригінал-макети, перевіряє сигнальні екземпляри перед затвердженням у головного редактора.Стверджує готовий оригінал-макет у головного редактора.Організовує своєчасну і якісну здачу затвердженого оригінал-макету в регіональні підрозділи згідно плану і графіку.Вживає заходів щодо попередження або усунення порушень графіків підготовки матеріалів.Аналізує вийшли видання та вживає заходів щодо усунення помилок. Контролює виправлення помилок.Розробляє перспективні плани газети, подає їх на розгляд головному редактору (редколегії).Готує договори та угоди з позаштатними авторами. Контролює їх роботу.Бере участь у вирішенні питань, пов'язаних з інформаційним наповненням і художнім оформленням видань.Розробляє контент (зміст) реклами, рекламні тексти, пише рекламні та PR-статті.Забезпечує інформаційне наповнення реклами.Готує новинні та прес-релізиЗдійснює інформаційно-аналітичну та редакторську роботу.Складає звіти про виконану роботу.Підтримує позитивний моральний клімат в офісі. Проявляє взаємовиручку, відповідальність, довіру, підтримку, оптимізм.Виконує окремі службові доручення безпосереднього керівника.Виконує правила трудового розпорядку, прийняті в компанії.

Роль, значення, функціональні обов’язки літературного редактора

Літерату́рний реда́ктор – це творчий працівник видавництва чи редакції періодичного, неперіодичного або продовжуваного видання, який повністю відповідає за структурний, інформативний, науковий і мовно стилістичний рівні редагованого авторського оригіналу. Тобто об’єктом діяльності літературного редактора є авторський оригінал (твір). Його розглядають у 4 аспектах: як продукт авторської творчості; як відображення певної інформаційної системи, в якій цей твір буде існувати; як предмет читацького сприймання та розуміння або як ефективний засіб впливу на читацьку аудиторію.

Згідно з наказом Державного комітету телебачення та радіомовлення літературний редактор як професіонал виконує такі обов’язки:

· відповідає за граматику й стилістику редагованого рукопису;

· здійснює літературне опрацювання авторського оригіналу, вдосконалює композицію видання, усуває смислові невиразності, уточнює формулювання, виправляє пунктуаційні та орфографічні помилки;

· стежить за додержанням уніфікації в написанні скорочень та одиниць виміру, точності посилань на першоджерела, правильності використання термінів і фактів;

· редагує прийнятий до опрацювання рукопис, сприяє підвищенню його мовного й літературного рівня;

· співпрацює з авторами, перекладачами щодо редагування авторського оригіналу, погоджує доповнення, скорочення;

· забезпечує відповідність видавничого оригіналу чинним нормативним документам;

· підтверджує висновки видавництва щодо оригіналу, який повертається авторові на переробку, перевіряє виконання вимог рецензентів після доопрацювання рукопису;

· у разі подання неякісного за структурою та літературно-художнім змістом авторського оригіналу у визначений термін мотивує висновок про відхилення рукопису;

· перевіряє правильність бібліотечних індексів;

· візує відредагований рукопис до поліграфічного відтворення;

· бере участь у формуванні паспорта видання;

· підвищує свій фаховий та кваліфікаційний рівень.

Проте залежно від особливостей конкретної організації ці функції можуть дещо змінюватись. Повний перелік прав та обов’язків затверджується в посадовій інструкції літературного редактора вже безпосередньо під час прийому на роботу.

Стрингер, репортер, інтерв’юер: специфіка діяльності, професійні обов’язки

Стрінгер (журналістика): позаштатний журналіст (журналіст-фрілансер). Стрінгерами називають журналістів які або працюють в редакції видання неповний робочий день, щоб повідомити про події в певному місці, або яких наймають засоби масової інформації для збирання фото і відеоданних в яких-небудь зонах виникнення масових безпорядків, катастроф чи бойових дій – при цьому, як правило, їх імена не вказують під опублікованими репортажами;

Обов’язки: зйомки репортажів, підготовка і організація інтерв'ю, робота з публічними людьми

РЕПОРТЕ́Р - Співробітник газети, радіо, телебачення і т. ін., який пише репортажі про факти повсякденного життя.

ІНТЕРВ'ЮЕ́Р - Журналіст, який інтерв'ює кого-небудь.

Інтерв'юер - від англ. interviewer – той, хто опитує - особа, яка проводить інтерв'ювання, опитування.

Обов’язки:

· готувати тексти оголошень про відкриття вакансій і розміщувати їх у ЗМІ;

· здійснювати обробку резюме, що надійшли, встановлювати контакти з кандидатами;

· складати графіки співбесіди;

· визначати питання, на які за результатами інтерв'ю повинні бути отримані відповіді, й розробляти методики оцінки відповідей;

· проводити співбесіди шляхом формулювання питань та отримання відповідей на питання, які пов'язані з вимогами до конкретної посади чи професії;

· складати звіти про інтерв'юванні;

· визначати знання і професійні навички кандидата, зіставляти їх з поточними потребами підприємства до даної позиції у штатному розкладі;

· складати аналітичні матеріали, які містять оцінку персональних якостей претендента, його психологічну сумісність із колективом організації;

· давати висновки про ступінь відповідності претендента необхідним вимогам;

· повідомляти претендентам результати співбесіди;

· організовувати зустрічі з претендентами, які пройшли співбесіду, для їх введення в суть роботи, ознайомлення з корпоративною політикою організації й тестування;

· представляти претендентів, які пройшли заключні етапи відбору, менеджеру з персоналу.

1. Специфік а роботи коментатора й оглядача на радіо та ТБ

Коментар являє собою точку зору на факти, але не самі факти. У ролі коментатора зазвичай виступає досвідчений журналіст, що володіє історією питання, що спеціалізується на даній темі, що має моральне право виступати з прогнозами та оцінками.

коментатор з'являється тоді, коли необхідно роз'яснити будь-яку складну політичну проблему, поставити тільки що повідомлений в новинах факт у певний історико-політичний контекст.

Коментатор зазвичай повністю пише для себе текст майбутнього виступу, дотримуючись стилю усного мовлення. Про це тексті глядач не повинен здогадуватися: виступ виглядає як імпровізація. Завдання коментатора полегшується, якщо він має можливість користуватися телесуфлером, тобто читати свій текст у невимушеній манері, дивлячись мовби в очі глядачеві і не ковзаючи поглядом по пробігають буквах.

Робота коментатора та оглядача має багато спільного. Перш за все, це право і необхідність донести до аудиторії погляди, думки, судження, оцінки. Вважається, що коментар має полегшити слухачеві формування власної думки. І оскільки в аналітичних передачах повинні знайти відображення всі основні політичні напрямки країни, завдання редакції полягає в тому, щоб «надати слово коментаторам, які дотримуються різних точок зору».

Оглядач - це фахівець у якій-небудь області, який веде персональну телепередачу, висловлюючи особисті судження, розкриваючи зміст показуються відеофрагментів, розмовляючи з гостями студії.

Оглядач відрізняється від коментатора умінням створювати сценарії складної передачі «журнального» типу і вести спілкування в студії. Крім того, оглядач намагається бути вище політичних пристрастей на відміну від політично заангажованого коментатора. Він, швидше енциклопедист, ніж пропагандист і агітатор. Але робота оглядача і коментатора має і багато спільного: той і інший існують на екрані заради їхніх поглядів, суджень, ерудиції. Їх особистість знайома і цікава глядачеві.
Оглядач підтримує постійний зв'язок з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, громадянами, іншими засобами масової інформації. Він забезпечує відповідні підрозділи редакції узагальнюючої інформацією за відповідними напрямами діяльності (економічної, політичної, соціальної, культурної та ін.) Закріплених за ним об'єктів або регіонів. Так само, готує до публікації аналітичні, узагальнюючі, оглядові матеріали по закріпленій за ним проблематики з широким залученням документів і матеріалів, за матеріалами зарубіжної, федеральної та регіональної преси, а також інших джерел (у тому числі і конфіденційних) з обов'язковим вираженням власної думки з даного питання. Здійснює підготовку оглядів подій з їх аналізом за конкретні проміжки часу. Крім того, проводить перевірку достовірності отриманої інформації, виконує інші вимоги законодавства про засоби масової інформації.

Ведучий програм (модератор, ді-джей): посадові обов’язки, функції, критерії відповідності професії

 Модератор — професійний ведучий в змі (особливо в ток-шоу), як правило професійний журналіст.

У дискусійних групах, наприклад, в радіо - і телевізійних програм, працює модератором виклику. Також їх можуть називати ведучими. Модератори працюють в радіо- і телевізійних інтерв'ю; вони розповідають про музику або подій (Модерація повідомлень), вони створюють настрій, підвищують обізнаність.

Основним завданням посередників, тому виробництво релевантності; причини конкретній темі в цей час має місце для цієї цільової групи в цьому середовищі. Модератори емпіричними дослідженнями в області мовлення телебачення в якості основного сполучного елемента для цільових груп. У цьому відношенні, уповільнення мовлення також, що і блогів для порівняння.

На радіо також несуть відповідальність за оголошення погодних та дорожніх звітів та інші виступи часто обмежуються оголошеня пісень.

Ді-джей (англ. DJ, скорочення від Disc Jockey) — людина, що здійснює публічне відтворення записаних на звукові носії музичних творів зі зміною або без зміни матеріалу технічними засобами.

Радіодіджей - це провідний радіопередачі, який спілкується зі слухачами радіостанції в ефірі і сам ставить музику для трансляції.
Радіодіджеї діляться на лінійних діджеїв і ведучих програм.
Лінійний діджей відповідає за ефірний наповнення радіостанції протягом декількох годин по певних днях або тижнях. Ця людина формує свій власний стиль спілкування зі слухачами. Його завдання - створити такий настрій, щоб тому, хто налаштувався на хвилю радіостанції, не хотілося перемикатися, щоб ефір був не нудним, не дратівливим, а цікавим і викликає тільки позитивні емоції. Прийнявши дзвінок від слухача, лінійний діджей повинен показати себе одночасно і веселим, і ввічливою людиною.

Інша частина роботи лінійного радіо діджея - представляти музику і запускати її запис в ефір. Причому, як і у клубного діджея, тут важливим вважається вміння зробити перехід від однієї композиції до іншої непомітним. Для цього потрібно професійно працювати з мікшерський пультом.

Лінійний діджей повинен грамотно організувати ефір. У певні моменти йому потрібно повідомити інформацію про погоду, пробках, вчасно запустити рекламний блок, включити мікрофон ведучого новин, тематичних передач і т.п.

Що стосується ведучого окремих програм, то він відповідає тільки за свою передачу, яка може проходити як в прямому ефірі, так і в записі. Якщо мова про яку-небудь інформаційній програмі, ведучому потрібно бути експертом у відповідній проблематиці.

Правила роботи в прямому ефірі

Прямий ефір - це дохідливо і живо подана картина того, що відбувається (звукова і зорова), донесення ситуації до аудиторії. Робота в прямому ефірі, що дозволяє, використовувати всі можливості телебачення, дуже важка і багатогранна. Вона передбачає специфічні особливості роботи журналіста в різних жанрах телевізійної журналістики.

Прямий ефір можна розглядати у трьох аспектах:
1. Засіб підвищення оперативності в доставці аудиторії актуальною телевізійної інформації;
2. Технологічна складова телевізійних проектів, розрахованих на інтерактивність;
3. Специфічні особливості роботи журналіста в різних жанрах телевізійної журналістики.
Прямий ефір на телебаченні, показ (трансляція) здійснюється виключно спеціальними знімальними й мовними телевізійними комплексами, що перебувають у власності засобів масової інформації (або орендованими), які володіють діючими державними ліцензіями встановленого зразка, а також необхідним творчим і технічним персоналом. У рамках телевізійних проектів різних жанрів під час прямого ефіру можуть бути протранслювати зображення і звуковий супровід не одного, а кількох подій, що відбуваються одночасно на різних майданчиках, які є елементами єдиної сценарної структури (в тому числі і за участю провідних або гостей), а також заздалегідь зняті і змонтовані матеріали (хроніка, відеосюжети тощо), так чи інакше пов'язані з транслюються подією (предметом, темою ефіру). У зв'язку з цим характер змісту прямого ефіру можна визначати не тільки як репортажний (ретранслюються), а й документально, публіцистично або художньо постановочний (багатокомпонентні і тематично організований). Можна виділити чотири основних складових прямого ефіру:
1. Спосіб передачі інформації;
2. Ємність та оперативність інформації;
3. Використання прямого ефіру робить глядачів прямими учасниками програм;
4. Зовнішня привабливість та професіоналізм телеведучого;
Робота в прямому ефірі, що дозволяє, дійсно, використовувати всі можливості телебачення, повинна передбачати якесь рівність між ведучим і аудиторією. Успіх передачі визначається не лише розміром і оперативністю інформації, її оцінкою глядачами, визнанням правоти журналіста або, принаймні, спробою зрозуміти його точку зору, прислухатися до неї, а й умінням ведучого знайти форму щирої розмови і бажанням вислухати опонента. Цей настрій на спілкування - вирішальне якість, яка виробляє в собі ведучий прямого ефіру, Прямий ефір - це дохідливо і живо подана картина того, що відбувається (звукова і зорова), донесення ситуації до аудиторії. Глядач разом з ведучим ще не знає, що станеться в наступну хвилину. Тому й особливе загострену увагу аудиторії, яка як би «входить» у атмосферу, що відбувається в реальному часі і стає його безпосереднім свідком, більше того, учасником, думаючим і вирішальним самостійно.

Аудиторія та питання комерційної й інформаційної рентабельності медіа

Рентабельність — це відносний показник ефективності виробництва. У загальному вигляді він розраховується як відношення прибутку до витрат, тобто є нормою прибутку.

Не можу знайти це питання. Кароч, тут треба говорити про те, що журналістика неприбуткова справа. Виїжджає тільки на рекламі та замовних (провладних) матеріалах. А наскільки вона інформаційно ефективна, думаю, у кожного своя думку.

Характеристика сучасних електронних вимірювальних технологій аудиторії мас-медіа

На сьогодні в Україні існує різна класифікація рейтингових методик маркетингових досліджень телевізійної аудиторії. За класифікацією Лі Ханта, вони діляться на первинні (тобто отримані безпосередньо через вивчення аудиторії, а не з іншого проекту чи джерела) і вторинні (синдиційовані).

Телебачення на сьогодні є найпоширенішим та найпопулярнішим медіа серед населення Ук- раїни та переважної більшості західних країн. Телебачення вважається найвпливовішим кана- лом комунікації – воно поєднує аудіальний та візуальний канали впливу, рух зображення. У більшості розвинутих країн індустріаль- ний вимір аудиторій керується рекомендаціями, розробленими Групою з досліджень методів виміру аудиторій 1 – «Global Guidelines for Television Audience Measurement», або ж скорочено «GGTam». Рекомендації передбачають використання піпл-метра (який застосовують у понад 80 краї- нах. Технологія передбачає застосування двох складових – фіксатор відеосигналу (при- стрій фіксує перегляд телеканалів, часто – відео- магнітофонів), та пристрій (пульт) для індивіду- альної реєстрації респондента (із його допомо- гою реєструються глядачі – усі члени домогосподарства найчастіше з 4 років, а також кількість «гостей»), одиниця виміру часу – се- кунда; раз на добу інформація пересилається для оброблення на сервер дослідницької компанії.

Піпл-метр установлюють у домогосподарс- твах, де наявний принаймні один телевізійний приймач. До досліджуваної сукупності не вхо- дять готелі, гуртожитки, тюрми та інші суспільні заклади, а також люди, що професійно пов’язані з телебаченням. Підхід до вибірки передбачаєть- ся ймовірнісний; для країн ізнегомогенним на- селенням, зокрема двомовним, чи територіально розкиданим із різними рівнями прийому сигна- лу (що відповідає ситуації в Україні) рекомен- дується побудова багаторівневої вибірки, яка формується на ґрунті установчого дослідження. Для вирівнювання вибірки за умови викрив- лення застосовується зважування даних від- повідно до статистики структури генеральної сукупності (наприклад, частіша відмова від участі в дослідженні населення з високими стат- ками порівняно з населенням із середніми стат- ками, чи залучення до вибірки домогосподарств лише в зоні доброї якості прийому).

Для обробки й аналізу отриманих даних електронного вимірювання телеаудиторії існує спеціально розроблене програмне забезпечення (TeleMonitor – аналіз поведінки телеглядачів, що включає стандартний аналіз рейтингів, частки й охоплення для всіх програм і рекламних блоків; TeleSpot – постоцінка рекламних кампаній; Kubik – планування кампаній), що дозволяє точно визначити велику кількість різноманітних показників.

Для виміру аудиторій радіо в західних країнах використовують аудіометр (англ. audiometer), здатний відміряти час, коли вмикався радіоприймач, станцію, тривалість прослуховування стан- ції, усі перемикання з каналу на канал. Окрім технологічних засобів виміру аудиторії радіо, типовими методами є ведення щоденників та телефонні опитування.

Від початку для отримання кількісної інфор- мації про обсяг аудиторії Інтернету використову- валися дані служб реєстрації IP-номерів та до- менних імен, ідентифікатор «cookie». Техноло- гічні методи вичерпалися за експоненціального росту світової Інтернет-аудиторії та розвитку технологій – тепер через один ІР можуть підклю- чатися багато комп’ютерів, а «cookie» варіюють- ся – від відсутності їх на машині – до генеруван- ня нових під час кожного відкриття браузера. Серед підходів до фіксації кількості Інтернет- користувачів найпоширенішими є такі [5]: • підрахунок домогосподарств із домашнім до- ступом до Інтернету; • онлайн-анкетування; • скрінінг у рамках кількісного опитування на основі ймовірнісної вибірки.

Рейтингові методики в медіадослідженнях

Рейтинг – відсоток осіб чи домогосподарств у регіоні, які дивляться (слухають) певний телеканал (радіостанцію) або програму. Наприклад, якщо з 1000 домогосподарств, які входять до вибірки якогось агентства, 250 налаштували свої телевізори на канал 1+1, то його рейтинг у цей час складатиме 25%.

Можна виділити кілька основних функцій рейтингових досліджень аудиторії: 1) оцінка ефектів рекламної кампанії, викликана необхідністю оцінки ефективності рекламних вкладень і 2) оцінка ефектів або програмного наповнення редакційного ЗМІ, викликана необхідністю оцінки ефективності залучення та утримання аудиторії. Отримані оцінки ефектів можуть означати доцільність подальших змін на краще, які необхідно спланувати і оцінити можливі ефекти від планованих дій. Відповідно слідом за парною функцією оцінки, яку забезпечують вимірювання аудиторії, можна виділити парну функцію підтримки планування. Для рекламодавців - це планування ефективного розміщення рекламних повідомлень, для представників ЗМІ - планування та оптимізація ефективних сіток мовлення, редакційного змісту і т. д. В якості третьої, загальної, функції можна виділити забезпечення результатами рейтингових досліджень єдиної системи координат у фінансових взаєминах між рекламодавцями і представниками ЗМІ, так як попит і пропозиція ефірного часу чи площ, розцінки на них визначаються але результатами рейтингових досліджень аудиторії.

Промоція як метод підвищення рейтингу радіо-, телеканалу, видання

До маркетингової комунікативної політики телеканалу як підприємства належить просування (англ. «promotion» — промоція) — основна маркетингова функція, що сприяє продажу,збуту. Промоція на телебаченні має кілька значень. З одного боку, промоція — це засіб просування телевізійної продукції та послуг від виробника до споживача за допомогою маркетингових комунікацій, які мають бути інтегровані.

З другого — це ще один із видів чи засобів маркетингових комунікацій, що викликає переважно позитивні емоції. Вони орієнтовані націльову аудиторію й націлені продати товар чи послугу й отримати прибуток.

Промоція у ЗМІ це: продумані, сплановані та довготривалі дії, метою яких є створення та підтримк авзаємного порозуміння – діалогу між організацією та її оточенням.

Спирається на передачі позитивної інформації.

Постійні елементи Промоції:

- Двостороннє, комплекснеспілкування інституції з оточенням

- Формування та підтримка взаємного розуміння між інституцією та різними групами громадян

. Аналіз та інтерпретація змін в оточенні

. Формулювання та осягнення цілей інституції які б сприймалися суспільством (врівноваження економічних цілей інституції та її суспільної відповідальності).

Теорія та історія журналістики

11. Журналістика в соціально-політичній структурі суспільства. Система преси.

Журналістика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських, навчальних закладів та установ.

Під журналістикою розуміють також практику збору, інтерпретації інформації про події, теми і тенденції сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.

Журналістика інституційно є частиною полісистеми засобів масової інформації, тобто входить у багатофункціональні інститути суспільства, такі, як: преса, телебачення, радіо, інтернет та ін.

Система засобів масової інформації — це єдність відповідних компонентів, які

виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і,

нарешті, телебачення).

Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіо­візуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телеба­чення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Ядро системи ЗМІ складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейшнз, професійні журналістські клуби і асоціації).

Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і осіб як засновників видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів.

12. Проблема розуміння й реалізації свободи журналістської діяльності.

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

- як свобода преси,

- як свобода творчості.

Свобода преси - це право громадян та їх організацій вільно викладати свої погляди через газет, журнали та інші ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова.

Загалом проблема свободи преси має, принаймні, вісім аспектів: 1) правовий (юридичний); 2) економічний; 3) історичний; 4) філософський; 5) політичний; 6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний. Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко.

Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

У такому розумінні свобода преси є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття "займатися політикою" Іван Франко, наприклад, розумів саме як "свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя". Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної й об"єктивної інформації.

Свобода преси та шляхи її досягнення — це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ."

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин — держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) "свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання". Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації.

Теорія публіцистики

7. Рід, вид, жанр публіцистичних творів.

Родовими ознаками публіцистичних жанрів є

1) вихід на перший план вражень автора від розглянутих фактів, його оцінки їх;

2) домінантне значення суб'єктивних міркувань, авторської думки;

3) організаційна роль образного ряду, у якому пріоритетне значення набуває образ автора-публіциста, поданий з ліричною прямолінійністю як "я";

4) проведення певної філософської (ідеологічної, моральної) концепції, яка має самодостатнє значення і використовує різні типи аргументів, включно з фактичними.

Замальовка - найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення.

Нарис - центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на суспільно важливу подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї й людей певного регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". Внутрішньожан-рова типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші його зразки.

Предметом нарису може бути будь-який факт чи явище реальної дійсності, узятий як проблема, у площині своєї суспільної, моральної, загальнолюдської значимості. Арматурою нарису є авторська думка, доведення певної концепції взятої до вивчення проблеми, пропонування шляхів її розв'язання.

Есей - жанр, у якому вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб'єктивність сягає апогею.

Фейлетон - сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних фактів і явищ дійсності. Головним засобом фейлетоніста є художній образ. Автор обов'язково повинен створити образ негативного явища, події, героя, в осмисленні яких виявити дві найважливіші особливості: показати їх соціальну шкідливість, з одного боку, і розкрити їх комічну сутність, з другого боку. Цілком самобутній вид цього жанру створив Остап Вишня, назвавши його "усмішка".

Памфлет - сатиричний жанр публіцистики різко викривального характеру, у якому сатира переростає в сарказм, цілковите заперечення предмета відображення. Для памфлету характерні такі риси, як злободенність, документалізм, обрання для викриття значного суспільного явища (важливої соціальної події, видатного державного або громадського діяча).

За тематикою вирізняють декілька типів публіцистичних матеріалів.

• Історіософтська публіцистика

Історіософія, як інтелектуальна практика на межі традиційним чином зрозумілої філософії історії та ідеології, що шукає в минулому, сьогоденні й майбутньому якийсь сенс і намагається осмислити шлях України в історії стає дієвим засобом вирішення суспільно-політичних та культурних завдань нації.

• Розслідувальна публіцистика

Розслідувальна публіцистика покликана обслуговувати справедливість. Якщо для публіциста світоглядного покрою принциповою є вимога внутрішньої свободи, яка проростає у чесність із собою (тобто у спроможність визнати, що «можливо, ми не мали рації»), то для публіциста-слідчого таким видотворчим фактором є ще й обов’язкова наявність свободи зовнішньої. Вона дозволяє йому бути чесним із суспільством.

• Політична публіцистика

Політична публіцистика – це масив публіцистичних виступів у ЗМК, які яскраво репрезентують авторське «я» та об’єктом відображення яких є гострополемічні політичні феномени.

• Економічна публіцистика

Сприяє формуванню економічної свідомості населення. Значення преси як джерела і каналу економічної інформації визначає вплив журналістики на економічне життя суспільства.

• Соціально-громадська публіцистика

Трактує з авторських позицій актуальні суспільно-політичні питання та інші проблеми суспільства, з метою впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу.

• Національна публіцистика

Формує цілісну національну концептосферу, допомагає самовизначитися особі та нації загалом, визначає ціннісну систему суспільства, стає вагомим мотиваційним підґрунтям журналістського виступу.

• Культурологічна публіцистика

Вирішує такі основні завдання:

-аналіз культури як системи культурних феноменів;

-виявлення ментального змісту культури;

-дослідження типології культури;

-розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

-вивчення культурних кодів та комунікацій.

• Морально-етична публіцистика

Важко знайти журналіста, який би сказав, що професійна етика не має особливого значення. Ще важче знайти такого журналіста, який би визнавав етику як наріжний камінь своєї професійної діяльності. Особливо якщо йдеться не про інформаційні жанри чи аналітику, а про публіцистику.

• Літературно-критична публіцистика

Літературна критика має своїм завданням давати ідейноестетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості».

• Юридична публіцистика

У публіцистично-правових творах висвітлюються актуальні правові проблеми сучасного суспільства, надається правова оцінка тим чи іншим подіям, явищам, фактам, що впливає на правову свідомість громадян, плекає їх правові почуття та правову культуру. Правова публіцистика слугує потужним засобом суспільно-правового виховання, формування громадсько-правової думки, правових поглядів та уявлень людей, їх активної життєвої позиції у розбудові правової держави.

• Сюжетна публіцистика

Сюжетність притаманна будь-якому твору, навіть без елементів художності, оскільки сюжетність має безліч різних форм вираження.

• Екологічна публіцистика

Екологічна публіцистика посідає все більше місця на екранах телебачення, в радіоефірі, на сторінках українських мас-медіа. На тлі глобальних проблем, з якими стикнулося людство на рубежі XX— XXI століть, дослідження екологічних мотивів у письменницькій публіцистиці постає досить актуальним і перспективним напрямком вітчизняного журналістикознавства.

• Духовна публіцистика

Особливу увагу приділяє розкриттю взаємодії духовного й тілесного, соціального та біологічного начал у людині. Це матеріал, написаний для формування духовності в суспільстві та на подальшу гуманізацію особистості.

• Медична публіцистика

Публіцистика такого типу особливий вид журналістики, який висвітлює інформацію з медичної галузі. Медична публіцистика зустрічається скрізь - від популярних додатків до спеціалізованих наукових, науково-популярних періодичних видань, що відображають важливі питання розвитку охорони здоров'я.

Інформаційна політика та безпека

11. Інформаційна безпека в комплексі взаємопов’язаних складників безпеки. Джерела загрози інформаційній безпеці.

Інформаційна безпека — це стан захищеності систем обробки і зберігання даних, при якому забезпечено конфіденційність, доступність і цілісність інформації, або комплекс заходів, спрямованих на забезпечення захищеності інформації від несанкціонованого доступу, використання, оприлюднення, руйнування, внесення змін, ознайомлення, перевірки, запису чи знищення (у цьому значенні частіше використовують термін «захист інформації»).

Інформаційна безпека держави характеризується ступенем захищеності і, отже, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи, суспільної свідомості і т. д.) по відношенню до небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, суперечних інтересам країни тощо), інформаційним впливам, причому як до впровадження, так і до вилучення інформації[Князев А. А. Информационная война].

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами інформаційній безпеці України є:

1) у зовнішньополітичній сфері:

поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;

прояви комп'ютерної злочинності, комп'ютерного тероризму, що загрожують сталому та безпечному функціонуванню національних інформаційно-телекомунікаційних систем;

зовнішні негативні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;

2) у сфері державної безпеки:

негативні інформаційні впливи, спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів України;

використання засобів масової інформації, а також мережі Інтернет для пропаганди сепаратизму за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками;

несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів органів державної влади;

розголошення інформації, яка становить державну та іншу передбачену законодавством таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

3) у воєнній сфері:

порушення встановленого регламенту збирання, обробки, зберігання і передачі інформації з обмеженим доступом в органах військового управління та на підприємствах оборонно-промислового комплексу України;

несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів, незаконне збирання та використання інформації з питань оборони;

реалізація програмно-математичних заходів з метою порушення функціонування інформаційних систем у сфері оборони України;

перехоплення інформації в телекомунікаційних мережах, радіоелектронне глушіння засобів зв'язку та управління;

інформаційно-психологічний вплив на населення України, у тому числі на особовий склад військових формувань, з метою послаблення їх готовності до оборони держави та погіршення іміджу військової служби;

4) у внутрішньополітичній сфері:

недостатня розвиненість інститутів громадянського суспільства, недосконалість партійно-політичної системи, непрозорість політичної та громадської діяльності, що створює передумови для обмеження свободи слова, маніпулювання суспільною свідомістю;

негативні інформаційні впливи, в тому числі із застосуванням спеціальних засобів, на індивідуальну та суспільну свідомість;

поширення суб'єктами інформаційної діяльності викривленої, недостовірної та упередженої інформації;

5) в економічній сфері:

відставання вітчизняних наукоємних і високотехнологічних виробництв, особливо у сфері телекомунікаційних засобів і технологій;

недостатній рівень інформатизації економічної сфери, зокрема кредитно-фінансової системи, промисловості, сільського господарства, сфери державних закупівель;

несанкціонований доступ, порушення встановленого порядку роботи з інформаційними ресурсами в галузях національної економіки, викривлення інформації в таких ресурсах;

використання неліцензованого і несертифікованого програмного забезпечення, засобів і комплексів обробки інформації;

недостатній рівень розвитку національної інформаційної інфраструктури;

6) у соціальній та гуманітарній сферах:

відставання України від розвинутих держав за рівнем інформатизації соціальної та гуманітарної сфер, насамперед освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури;

недодержання прав людини і громадянина на одержання інформації, необхідної для захисту їх соціально-економічних прав;

поширення в засобах масової інформації невластивих українській культурній традиції цінностей і способу життя, культу насильства, жорстокості, порнографії, зневажливого ставлення до людської і національної гідності;

тенденція до витіснення з інформаційного простору та молодіжної культури українських мистецьких творів, народних традицій і форм дозвілля;

послаблення суспільно-політичної, міжетнічної та міжконфесійної єдності суспільства;

відставання рівня розвитку українського кінематографу, книговидання, книгорозповсюдження та бібліотечної справи від рівня розвинутих держав;

7) у науково-технологічній сфері:

зниження наукового потенціалу в галузі інформатизації та зв'язку;

низька конкурентоспроможність вітчизняної інформаційної продукції на світовому ринку;

відтік за кордон наукових кадрів та суб'єктів права інтелектуальної власності;

недостатній захист від несанкціонованого доступу до інформації внаслідок використання іноземних інформаційних технологій та техніки;

неконтрольована експансія сучасних інформаційних технологій, що створює передумови технологічної залежності України;

8) в екологічній сфері:

приховування, несвоєчасне надання інформації або надання недостовірної інформації населенню про надзвичайні екологічні ситуації чи надзвичайні ситуації техногенного та природного хара

Дата добавления: 2015-10-21