1) Історія України належить до тих загальноосвітніх дисциплін, які вивчаються у всіх навчальних закладах. Предметом курсу є історія й розвиток людського суспільства на всіх етнічних українських

1) Історія України належить до тих загальноосвітніх дисциплін, які вивчаються у всіх навчальних закладах. Предметом курсу є історія й розвиток людського суспільства на всіх етнічних українських землях з найдавніших часів до сьогодення.Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в науці. Є такі принципи історизму, об'єктивності, соціального підходу, інтерпретації, альтернативності та ін.Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретними обставинами,тобто як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим у кінцевому рахунку стало.Принцип об’єктивності передбачає опору на факти в їх справжньому змісті, розгляд кожного явища в його різноманітності й суперечності.Принцип соціального підходу передбачає розгляд історикоекономічних процесів із врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення.Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тої чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей.

2) Щодо періодизації історії України,то необхідно відзначити,що серед істориків немає єдиної точки зору. Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії:I - хронологічний (первісна епоха), II - за соціально-економічними і політичними ознаками,III - за періодами становлення і розвитку української державності.1. Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери. 2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.) 3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.) 4. Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.)5. Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.) 6. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр.)7. Радянська державність (УСРР, згодом УРСР), яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно-демократичної революції і перебувала у складі СРСР (191-1991 рр.).8. Незалежна Українська держава, яка проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР

3) Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і відбивають її історію.Їх можна поділити на такі типи:* писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади тощо;*археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури; *усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість українського народу;*лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;*етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;*фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

5) Первісні люди жили за дуже суворих умов. При надзвичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил кожна окрема людина не могла одна протистояти стихійним силам природи і здобувати собі засоби до існування. Через це люди діяли групами, колективно.У первісному суспільстві не було приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною, класів і держави, а спільний зв'язок, саме суспільство, дисципліна, розпорядок праці трималися за звичаями, традиціями.Тоді жили найбільш ранні фізичні типи людини — «людина уміла», пітекантроп та ін. Ці люди відрізнялися від тварин тим, що вже вміли виробляти і застосовувати палиці і камені як примітивні знаряддя (ручні рубила, відщепи), а також спілкувалися між собою за допомогою звукової мови. На сучасній території України стародавні люди з'явилися в епоху раннього палеоліту — близько 1 млн років тому.Залишки тимчасових поселень — найдавніших стоянок первісних людей — знайдені археологами в різних місцевостях, у тому числі в Україні — на Дністрі, біля с Лука-Врубловецька, в Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на березі р. Кринки, недалеко від Житомира та ін.

6) Початок раннього залізного віку на території України був пов'язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав.Першим народом Східної Європи були кіммерійці, найімовірніше, представники ірано-мовних племен. На межі П—І тис. до Н. X. вони населяли все степове Причорномор'я.Провідною галуззю в господарстві кіммерійського суспільства, яке складалося з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями, було кочове скотарство. Вагомим здобутком кіммерійців було те, що вони одними з перших опанували технологію залізоробного виробництва.Військово-політичне об'єднання кіммерійців розпалося під натиском скіфських племен, які мали чисельну перевагу, були країно військово вишколені та зорганізовані.Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до Н. е. — III ст. після Н. е.Добре розвиненою була торгівля, насамперед із грецькими містами-колоніями. Вивозили хліб, рибу, полотно, мед, віск, рабів; ввозили вина, зброю, дорогоцінні речі.Невичерпним джерелом збагачення були воєнні походи.Після тривалого розквіту Скіфської держави на межі IV—Щ ст. до Н. X. почався раптовий спад. Серед його причин: погіршення кліматичних умов і усихання степів, занепад економічних ресурсів Лісостепу, агресія на землі Північного Причорномор'я сарматських племен.Починаючи з VII ст. до Н. X., водночас зі скіфською експансією в Північному Причорномор'ї відбувається грецька колонізація, спричинена перенаселенням метрополії. Елліни-колоністи відтворювали на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання, центром якої був поліс у вигляді міста-держави. Зокрема, вони заснували міста Ольвію, Пантикапей, Феодосію, Тиру, Керкінітід, Херсонес та ін.Отже, на українських землях протягом тривалого часу формувалися державотворчі традиції, носіями яких були кіммерійці, скіфи, греки, сармати та деякі інші народи. Перебуваючи в тісному контакті з праслов'янами лісостепової смуги, вони впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів.

7) Північному Причорномор'ї відбувається грецька колонізація, спричинена перенаселенням метрополії. Елліни-колоністи відтворювали на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання, центром якої був поліс у вигляді міста-держави. Зокрема, вони заснували міста Ольвію, Пантикапей, Феодосію, Тиру, Керкінітід, Херсонес та ін.Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча — колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням.У VI—III ст. до Н. X. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла й торгівля.Починаючи з III ст. до Н. X. відбувається поступовий занепад грецьких колоній, пов'язаний із загальною кризою рабовласницького господарства

8) Норманська теорія(німецький історик Г.Баєр,)як державність так і саму назву русь принесли варяги(нормани вихідці із скандинпвії)2антинорманська(ломоносов)заперечували норманську теорію і підкреслювали що слово русь є словянського походженя і нестосуються варягів.3Хозарська (О.Пріцак)виводила коріня київської держави з хазарського каганату.4Візантійська стверджує що розвинутою дер.київська русь стала завдяки візантійського впливу.

9) Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів.Анти і склавини (слов’яни). Готський історик Йордан та візантійські автори другої половини VІ ст. н.е. знали дві групи слов’ян, що мешкали у Південній і Центрально-Східній Європі: склавинів (слов’ян) та антів. На думку візантійського історика VІ ст. Прокопія, анти посідали простір від Дунаю до гирла Дону й Азовського моря. Археологи припускають, що у IV-V ст. н.е. анти заселяли землі поміж Дніпром і Дністром, а у VІ-VІІ ст. н.е. розселилися на великих просторах між Дунаєм та Сіверським Дінцем. М.Грушевський вважав антів предками українського народу. Сучасні дослідники висловлюють думку, що анти були іранізованими слов’янами, які увібрали в себе залишки скіфського й сарматського етносів Північного Причорномор’я та заклали підвалини не лише східних слов’ян, а й південних, можливо, навіть частини західних слов’ян.

10) Формування етнічної культури українського народу, як і інших, нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, дослідники приділяють значну увагу питанню етногенезу українців. Існують такі теорії:теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30—40 тисяч до 2—3 млн. років;[Джерело?]теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 1950—80-ті.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

11) Серед науковців існує декілька теорій походження Давньоруської держави.Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”. Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами. Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно з якою поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів.

12) Назва Україна, — єдина тепер назва території, заселеної українським народом, — слов’янського походження й означала первісно»пограниччя«,»окраїну«,»пограничну країну«.Слово україна зустрічається в різних літопсях 1187 Київський літопис за Іпатіївським списком, оповідаючи про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під час походу на половців, говорить, що»плакашеся по немь вси переяславци«, бо він був князем» — о нем же Украина много постона«(журилася). Це перший запис у нашому літописі, де вжито назву Україна.В кінці XV ст. й на початку XVI ст. широко вживали слова Україна на означення пограниччя, а мешканців тих»україн«.З XVI ст. назва Україна вживається тільки в значенні»країни або держави, заселеної українцями«розвитком Козаччини назва Україна поволі втрачає значення пограниччя й стає географічною назвою, спершу для Центральних Українських Земель,а в часи воєн Б. Хмельницького і для Західньоукраїнських Земель і всієї української території.Проголошенням Української Народної Республіки (20. XI. 1917 р. і 22. І. 1918 р.), Західньо-Української Народної Республіки (1. XI. 1918 р.) назва Україна і український остаточно стверджуються як у внутрішньому, так і чужинецькому вжитку.

13) Наприкінці VІІІ- у Х ст. відбулося об’єднання східнослов’янських союзів племен навколо Києва, йшов подальший процес зміцнення ранньофеодальної держави – Київської Русі.Передумовами утворення державності були: а) економічні (розвиток продуктивних сил, землеробства, торгівлі, зростання міст); б) соціально-політичні (відокремлення правлячої верхівки – князів, дружинників, старшин). Проіснувала ця держава, як відносно єдина структура, приблизно 250 років (з 882 по 1132 р.). Київська Русь була історично першою організованою формою об’єднання українців.За політичною формою правління Русь – це ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв великий київський князь, він також був володарем усієї землі Руської.Основною категорією населення Київської Русі були феодально-залежні селяни – смерди, які вели власне господарство, працювали на феодала, сплачували князеві данину. Соціально-економічні відносини у державі регулювалися “Руською правдою” – збірником судових законів, укладеним за князя Я.Мудрого.Велич та сила Київської Русі, зростання її авторитету на міжнародній арені примножувалося зусиллями багатьох великих князів.

14) Олег (бл. 882-912 рр.) – перший великий князь об'єднаної Київської Русі. Походив із варягів (норманів). У 882 р. приєднав Північну Русь до Південної, що поклало межу утворення нової східнослов'янської державності. Київ стає центром руської держави,Він проводив активну зовнішню політику, здійснював успішні походи у Візантію, інші держави.Ігор (912-945 рр.). Згідно “Повісті минулих літ” – це син Рюрика, якого ще дитиною у Київ привіз Олег. Після його смерті зайняв княжий престол. Приєднав до Київської Русі непокірних древлян, уличів.Воював із печенігами, здійснював походи на Візантію.Ольга (945-964 рр.) – удова київського князя Ігоря. У 945-964 рр. княжила від імені свого молодшого сина Святослава. Жорстоко розправилася з древлянами, здійснила державну реформу, за якою визначався порядок організації й збирання данини.У 946 і 957 рр. Ольга здійснила два візити до Константинополя, під час яких було укладено вигідні союзницькі договори. У 957 р. приймає хрещення.Святослав (964-972 рр.). Син Ігоря та Ольги. Видатний воїн і полководець. Усе своє життя провів у походах і боях. Він підкорив в’ятичів і фінські племена. Розгромив Хазарський каганат. Розширив кордони Русі до Кавказьких гір.Ярополк (972-978 рр.). Старший син Святослава. З 972р. київський князь. Прагнув до одноосібного правління. Убив брата Олега – князя Древлянської землі. Загинув у 978 році під час війни зі зведеним братом Володимиром, до якого перейшов Київський престол.Володимир (978-1015 рр.). Київський великий князь, позашлюбний син князя Святослава Ігоровича і Малуші, ключниці княгині Ольги. Остаточно підкорив племена в’ятичів, радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста.Володимир здійснив серію реформ, за якою місцеві племінні вожді були замінені князівськими посадниками – його синами і надійними боярами. Запровадив новий кодекс правових норм – “Закон земляний” (усний). У 988 р. запровадив державну релігію – християнство.Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.)За князювання Ярослава остаточно утвердилося християнство, сформувалася руська православна церква, було засновано православну митрополію. Розвивалася культура, будувалися фортеці, міста, собори, монастирі. Значно розбудовано КиївВолодимир Мономах (1113-1125 рр.). Найпопулярніший і наймогутніший великий князь у XII ст. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель. Вдало вів боротьбу з половцями, відкинув їх за Волгу і під Кавказ.

Володимир Мономах був мудрим державним діячем, видатним письменником. Він поновив “Руську правду” новими законами, автор “Повчання дітям”.Мстислав (1125-1132 рр.). Останній великий київський князь періоду єдності Русі. Намагався утримати єдність і могутність Київської Русі, її високий культурний рівень. Підкорив полоцьких князів, здійснив вдалі походи проти литовців, успішно вів боротьбу з половцями, прогнавши їх з українських земель.

15) Релігійна реформа, яка тривала кілька років та проводилася в кілька етапів. Спочатку на зміну численним культам, що відправлялися населенням різних земель, Володимир Святославович запровадив в країні пантеон з шести богів на чолі з громовержцем Перуном. Згодом увів його одноосібний культ, чим виявив потяг до монотеїзму.В середині 980-х років князь почав схилятися до однієї з світових релігій – християнства.провівши глибокі й ефективні адміністративно-територіальну і військову реформи, Володимир Великий провів реформу законодавства, доповнивши та пристосувавши «Закон Руський» до вимог його часу; започаткував карбування власної монети з зображенням Христа та князівської монограми у вигляді тризуба; розбудував та укріпив свою столицю – Київ.

16) Запровадження християнства — це епохальний поворот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку.Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога – громовержця Перуна.Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:1.Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян.2. Православ’я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.4. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

17) За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі.За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей,Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов`янську мову.Київська Русь за Ярослава I Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілість своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування.

18) Питання про роль монгольського нашестя та золотоординського іга в слов'янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас дуже складних, дискусійних.Широковживаний термін «монголо-татарське нашестя» є умовним і не зовсім точнимАдже хоча монголи і не становили більшості у війську але саме вони були його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей народ — лише одне з підкорених племен, представники якого обіймали високі посади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монгольській державі не була домінуючою.Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна. В 1206 р. Темучіна було проголошено верчовним правителем Монголії — Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів.У 1223 р. на річці Калці відбулася перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки. Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 p коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия вони захватили Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші міста і підійшли до Києва.Падіння 1240 р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід.Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду.

19) Галицько -Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильніпозиції боярської аристократії у політиці

20)Дани́лоРома́нович(1201—1264) — руський князь з династії Рюриковичів, правитель Галицько-Волинського князівства.Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

21) Василько Романович (1264-1269)Обійняв після смерті брата галицько-волинський стіл. Однак лишався в Володимирі на Волині, нащадки ж Данила правили в Галичині. літній уже Василько, навряд чи міг примножити здобутки й вийти за межі другорядної ролі меншого мирного брата.Лев І Данилович (1269-1301) Найбільших досягнень король здобув у завнішній політиці, найактивніше проводивши її у польському напрямку. Основним здобутком під, що Лев І повернув собі Люблін. Володимир Василькович (1269-1289)На відміну від Лева "людина мирна, книжник і філософ" - згадує про нього літопис. Воював дуже мало і то з примусу татар переважно, а більше будував: нові міста, замки, церкви. Забезпечував церкви книгами і сам часто їх переписував. Останні роки життя дуже хворів і перед смертю Мстиславу Володимир також заповів роздати всі коштовні речі незаможним людям. Мстислав Данилович (1289-1292)Об`єднав Східну і Центральну Волинь, пізніше дістав від Литви і Волковийські землі. Своїм боярам щедро роздавав сула і міста у володіння. по смерті Мстислава вся земля Галицько-Волинського князівства знову підпала під єдину владу, спочатку Лева 1301 року, а далі і його сина Юрія І. Юрій І (1301-1315) Уникав воєн і внаслідок такої мирної політики у 1302 році втратив Люблін. Свою столицю переніс до Володимира і взагалі вивів на перше місце у своїй політиці Волинь. 1303 року він утворив Галицько-волинську митрополію. Цей факт свідчить про велику пошану і визнання Галицько-волинської держави Візантією. Андрій і Лев ІІ Юрієвичі (1308-1323)виступали в союзі з Тевтонським Орденом. сприяли розвитку торгівлі. Вели запеклу боротьбу з татарами і,, й загинули в тій боротьбі. політичному світі становище було дуже поважне. Вони спочатку надійно утримували Закарпаття під своїм контролем і навіть частина угорських бояр висунула їх кандидатами на престол. Юрій ІІ Болеслав (1325-1340) В зовнішній політиці даний князь спирався на союз з Прусією, Юрій ІІ Болеслав продовжував традиції політики Данила Галицького – розвивав міста, заохочував німецьких колоністів, роздава грамоти привілеї містам, Грамоти 1334 та 1335 років крім підпису Юрія ІІ мають підписи єпископів та бояр, а серед них і Дмитра Дедька. Поруч з княжою печаткою і печатки бояр. Це вказує на слабнучу роль центральної князівської влади.

22) Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;— модернізувало давньоруську державну організацію;— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу;— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

23) Основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці. виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного вічаКиївське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладунайжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи. У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь. Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання. Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була актично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.

24) Після смерті 1340 p. галицько-волинського князя Юрія II Польща й Угорщина напали на Галичину, яка внаслідок довгої та виснажливої боротьби остаточно перейшла 1387 р. до Польщі. Молдавське князівство захопило Буковину. найбільшу частину українських земель було приєднано до Литовського князівства, що утворилося у XIII ст. За князя Гедиміна в першій половині XIV ст. литовці приєднали Берестейщину, а згодом і Пінщину. 1340 р. волинським князем став Любарт Гедимінович. Він оволодів Холмською і Белзькою землями. У 1350-х роках за князювання Ольгерда Литва приєднала до своїх володінь чернігово-сіверські землі, 1362 р, — Наддніпрянщину разом з Києвом, а 1363-го — Поділля, Населення цих територія майже не чинило опору литовським князям, які прихильно ставилися до українських звичаїв та системи управління. Місцева знать зберегла свої володіння та привілеї, руська мова була визнана державною, нею писали угоди, літературні твори. Не втратила значення й навіть поширила свій вплив православна церква. Населення українських земель сподівалося, що Литовська держава захистить їх від монголо-татар. І справді, 1362 р. литовське військо за підтримки українського населення розгромило на Синіх Водах татарське військо. Ця перемога поклала початок звільненню українських земель від монголо-татарського ярма. 1399 р. у битві на р. Ворскла війська литовського князя зазнали поразки. Однак в Золотій Орді точилися міжусобиці й вона не змогла скористатися з цього повною мірою.

25) Причини та наслідки Кревської унії-угода про державно-політичний союз між Великим князівством Литовським та Польським королівством.1385р.

Причини:1.наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі 2.претензії Московського князівства на руські землі 3. Необхідність протистояти нападам татар 4. Прагнення польських феодалів отримати укр.землі,литовських – здобути економ.та політ.привілеї,що їх мали польські магнати

Зміст:1)Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля. 2)Польща та Литва об*єднувалися в одну державу,хоча Литва зберігала формальну незалежність 3)у Литві поширювалось католицтво

Значення Унії:-допомогла об*єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюндвальській битві(1410р);-спричинила роздавання укр..земель польським феодалам;-сприяла поширенню католицизму в Литві та в Укр

Кревська унія зустріла опір частини литовських,укр.та білорус.шляхти.

26) Причини:-ослаблення Литви внаслідок московсько-литовських воєн кін.15-поч.16ст.;-прагненя Польщі отримати укр.землі і залежних селян;-прагнення укр..,білорус,литовськ,шляхтичів мати рівні права з польськими землевласниками;-необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів;28 червня1569р.підписано Люблінську угоду.ЗМІСТ:-Польща і Литва об*єдналися в єдину державу-Річ Посполиту;-державу очолив один правитель-король польський і великий князь литовський;-король обирався польсько-литовським сеймом;-створено єдині органи державного управління;-запроваджувалась єдина монета;укр..землі переходили під владу Польщі і ділилися на 6 воєводств;-польська шляхта отримала право на землеволодінняв Литві,а литовці-у Польщі;-Польща та Литва проводили спільну зовнішню політику; НАСЛІДКИ:майже всі укр..землі об*єднались в одній державі;-об*єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки,з іншого –посиленню експлуатації селянства;-укр.міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції,центри розвитку ремесел і торгівлі;-укр.землі активно залучаються до міжнародної торгівлі.передусім через Балтійське море;-поширюється католицизм,почався наступ на православ*я.

27) 1.приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма 2. Система управління залишилася незмінною:руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;3.руська мова стала державною; 4.православна церква зберігала панівне становище; 5. Збереглося руське законодавство(Руська правда);6.литвовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями; 7. Панувала укр..культура.

Сучасна оцінка:укр..землі мали обмежене самоврядування (господарс.відносини,суд,релігія),яке не поширювалося на державне управління;князь був єдиним розпорядником земель та війська.тому Велике князівство Литовське не було Українською державою.

28) Укр.козацтво як суспільний стан формується з кінця 15-поч.16.Перша згадка про укр..козаків 1492р.Козацтво-суспільний стан вільних від кріпосного права людей,які займалися господарською діяльністю й обороняли Укр.від іноземних загарбників.Причини виникнення:економ:захоплення укр..земель польськими та литовськими феодалами,нестача власної землі у селян,-соціальне:посиленяя феодального гніту,оформлення кріпосної незалежності,-політичні:намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров*ї,-національно-релігійні:політика колонізації.гоніння на православну церкву.-військову:необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.Значення козацтва в історії Укр:-засвоїли-засвоїли степові запустілі землі;- були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів;-брали участь у народних повстаннях;-сформували основи козацької державності.

29) Мета війни:звільнити Укр.з під влади Речі Посполитої,сформувати власну Українську державу,причини склались у 30-40хр. 17ст.:Соціально-Економічні:- посилення кріпосного гніту,5-6днів панщини на тиждень,зростання податків через товарне виробництво хліба у Польщі;-погіршення становища міщан через свавілля польської адміністрації;-скорочення реєстрового козацтва до 6 тис.чоловік відповіднодо Ординації війська Запорозького1638р.,реєстрові козаки перетворювались на кріпаків,скасовано козацький суд,козакам заборонено обирати гетьмана,а територія їх проживання обмежена Політичні:1.відсутність власної державності;2.нерівність у правовому й політичному становищі укр..православної шляхти;3.прагнення козацької верхівки здобути владу Національно-релігійні:1.утиски православ*я,братств та братських шкіл,заборона православним обіймати адміністративні посади навіть у місцевих владних органах;2.поширення унії;3.політика полонізації свавілля Зовнішньополітичні:-сваволя шляхти підривала міцність держави,влада короля була послаблена;-європейські країни,послаблені Тринадціторічною війною,були зайняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси;-сусіди Польщі-Московська держава,Швеція та Туреччина –були зацікавлені в послаблені Речі Посполитої.Характером цей всенародний рух був національно-визвольним та антифеодальним.Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство,частина українського духовенства, дрібна і середня православна шляхта.Керівна роль належала неколонізованій козацькій старшині.Спільною метою, яка їх всіх об'єднювала в боротьбі - ліквідація польсько-шляхетського панування та здобуття незалежності.

30) I період (лютий 1648 р. — червень 1652 p.). Характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної і соціальної боротьби. Витворена Українська держава дефакто виборює незалежність, а селянська війна завершується ліквідацією дореволюційної системи феодальних відносин на селі.
II період (червень 1652 р. — серпень 1657 p.). Відзначається погіршенням геополітичного становища козацької України та активними пошуками союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої й возз'єднання в межах держави усіх етноукраїнських земель. У політичному розвитку намітилася яскрава тенденція щодо утвердження монархічної форми правління в особі спадкового гетьманату.
III період (вересень 1657 р. — червень 1663 p.). Охоплює час різкого зростання соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й розколола Україну на два
гетьманства.
IV період (липень 1663 р. — червень 1668 p.). Ознаменований намаганнями польського і російського урядів поділити Українську державу та відчайдушною боротьбою націо
нально-патріотичних сил за збереження її єдності.
V період (липень 1668 р. — вересень 1676 p.). Припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи козацької України, ліквідацію державних інституцій на Правобережжі та поразку революції.

31) 16 травня 1648р. біля р.жовті води бій між польсько-щляхетськими військами і повстанями(повстанці перемрогли).26 травня1648р. поблизу корсуня Б.хмельницький зі своїм військом оточив армію М.Потоцького і М.Калиновського(остані потрапили в полон)21-23вересня1648р битва під пилявцями.липень 1649 облога поляків у фортеці збараж.8-26 жовтня1648 облога львова.наприкінці грудня1648р. козацьке військо вступили до києва.липень1649р армія Б.хмельницького спільно з татарами оточили польські війська під збаражем.15-16серпня1649 битва казаків проти польської армії на олі з королем яном казимиром під зборовом(кримський хан зрадив і уклав угоду з поляками)

32) Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною.У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

33) визначаючи місце Б.Хмельницького в укр. історії,дослідники підкреслюють,що основним здобутком його діяяльності стало народженя Укр. держави.Розбудова держави.формуваня всіх її ланок відбувалися під особистим його керівництвом.У руках гетьмана зосереджувалися виконавча й судова влада.Зусилями Б.Хмельницького протягом першого року війни з селянських і козацьких загонів було створено одну з найсильніших в європі армію.основу козацьких полків становила піхота.Хмельницький зумів набагато підвищити їхню боєздатність.Він залучив до козацької армії талановитих полководців,збагатив військове мистецтво актикою.В перший місяць війни Б.Хмельницький виявив себе як талановитий дипломат.Безперечноо заслугою Б.Хмельницького було й те що весь укр.народ незважаючи на різзні станові інтереси.виступив єдиною силою в боротьбі за національне визволеня.

34) Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина. Швидка організація державного життя на визволених територіях засвідчила, що Національно-визвольна війна відкрила широку перспективу для майбуття українського народу. Як відомо, остаточну мету визвольних змагань козацтва Богдан Хмельницький вбачав у відродженні Української держави. При тому гетьман брав до уваги не тільки державотворчий досвід Запорозької Січі й Великого князівства Литовського, а й державницькі традиції Київської Русі та Галицько-Волинського королівства, пам'ять про які жила в колах української православної шляхти й духівництва, а від часів Сагайдачного — і серед козаків. Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значну частину українських земель було визволено з-під польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави — Гетьманщини.

35) 26серпня1657-Ю.Хмельницький передає гетьманство І.Вигоавському,жовтень1657 року Виговським було укладено союз зі Швецією,вересень1657-укладено укладеня українсько-польського перемря в Гадячі,закінченя національно-визвольної боротьби,

1658-1659 -українсько-московська війна,28червня1659-конотопська битва,жовтень1659-підписаня Ю.Хмельницьким і моск.урядом переяслевських статей,червень1663-козацька рада в Ніжині,проголошеня гетьманом І.Брюховецького,1663-1668-Гетьманство І.Брюховецького на лівобережні укр.,1663-1665-Гетьманство П.Тетері на првобережні укр.,жовтень1665-підписаня І.Брюховецьким Московських статей,січень1666-Обраня П.Дорошенка гетьманом правобережних полків,30січнят1667-андрусівське перемиря мвж москвою та Річчю Посполитою.

36) Іван Мазепа — український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України[3] (1687—1704), гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра.ісля обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини.Тривалий час підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією.Проте на початку XVIII ст. у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Північна війна.Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки метро І не почав ламати основи української автономії, Тоді Мазепа вирішив йти на союз зі Швецією. З 1700 р. Росія веде війну зі Швецією, що дістала назву Північної, за вихід до балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з Інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на територіях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи Інтереси царя. ЦІ походи були важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків 1 образ московських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом й самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І.Мазепа розпочинає таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.У квітні 1709 р. було підписано угоду з Карлом XII. У першому пункті договору Карл XII обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.Та цим планам не судилося здійснитися. Після Полтавської катастрофи Мазепа опинився на чужині, де й помер 2 вересня 1709 р.

37) Кирило Розумовський - граф, політичний і державний діяч Гетьманської України,останній гетьман України (1750—1764). За гетьманування Кирила Розумовського українські справи були передані до колегії закордонних справ з відання Сенату. Останній гетьман України домігся права вести самостійну зовнішню політику, обороняв її фінансову самостійність. Він виношував плани відкриття університету, скасував внутрішні митні кордони, домігся ліквідації митного кордону між Росією та Україною, реформував судочинство. Розумовський впровадив ряд заходів щодо обмеження прав переходу селянина від одного поміщика до іншого, обмежив сваволю російських чиновників, які перебували на Україні. Він спробував реформувати українські військові частини, перетворивши козацькі полки на регулярні.Запорозька Січ являла собою суверенну, самостійну національно-військову політичну силу України. Запорожці були активними учасниками народного визвольного руху. Одночасно вони відіграли значну роль у протидії уніатству і католицизму, надавали матеріальну допомогу українським культурно-освітнім центрам (Києво-Могилянська академія). У свідомості українського народу вона розглядалась як мало залежна від центральних властей Козацька держава.

38) У Наддніпрянщині характерною ознакою першої половини XIX ст. було пожвавлення суспільно-політичних настроїв, які знайшли свій вияв у декабристському русі. Центром таємної організації декабристів в Україні став Тульчин, де знаходився штаб армії. Тут у березні 1821 р. виникло “Південне товариство”, яке нараховувало 100 членів. П.І.Пестель, один із керівників товариства, написав програму – “Руську правду”, яка передбачала: повалення самодержавства й установлення республіки; скасування кріпацтва й наділення селян землею без викупу; ліквідацію станів, введення політичних свобод і рівності усіх громадян; повну свободу торгівлі. На початку XIX ст. в Україні виникають таємні масонські ложі. У 1818р. у Полтаві було засновано ложу “Любов до істини”, а в 1821р. у Києві – “Малоросійське товариство”. Член полтавської ложі В.Лукашевич пропагував ідею відокремлення України від Росії, однак більшість членів масонської ложі не підтримала його. ирило-Мефодіївське братство. У 1846р. у Києві виникла таємна організація української інтелігенції. Засновниками братства були історик М.Костомаров, канцелярист М.Гулак і студент В.Білозерський. Братство нараховувало 12 членів, до ноього входив геній українського народу – Тарас Шевченко. Програма братства передбачала визволення слов’ян від самодержавного гніту та об'єднання їх в одну рівноправну федеративну державу – Річ Посполиту.

39) Кири́ло-Мефо́діївськебра́тствоукраїнськатаємнаполітичнаорганізація, щовиниклавгрудні 1845 — січні 1846у Києві.Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш.Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.Велика заслуга в розповсюдженні ідей братства належить творам Т. Г. Шевченка Тарас Григорович написав свої революційні поеми «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт». Звинувачуючи у поневоленні України російських царів та імператорів, Шевченко відкидає ідею нероздільності Малої і Великої Росії та лояльності до імператорів, Всіма своїми творами Шевченко відстоював національне і соціальне визволення українського народу, його державність і незалежність. Увесь наступний український національний рух тією чи іншою мірою повґязаний з творчістю поета, а його мученицька доля надихала на боротьбу, багато поколінь українців.

40) в другій половині XIX ст. діяли й фактори, які сприяли прискоренню загального культурного розвитку. Завдяки зрушенням в економіці зміцніла матеріальна база культури. Епоха промислового капіталізму викликала потребу в спеціалістах для різних галузей господарства, науки і культури. На перший план виступає різночинна інтелігенція, близька до визвольних прагнень, чутлива до інтересів народних мас. Величезний вплив на розвиток демократичного напряму української культури зробив революційно-демократичний рух. його живила також національно-визвольна боротьба передових громадських сил. Ідеали соціальної справедливості, демократії, політичної й національної свободи надихали творчість кращих діячів духовної культури України. У зміцненні її демократичного напряму важливе значення мали зв'язки його представників із передовими майстрами російської культури. Розвиток культури України відбувався також завдяки використанню духовних надбань інших народів, насамперед європейських.Розвиток освіти й науки. Освітня політика урядів царської Росії та Австро-Угорської імперії здійснювалася в інтересах панівних класів. Однак, зважаючи на потреби господарства в освічених працівниках, на вимоги прогресивних кіл суспільства щодо розширення освіти народних мас, ці уряди були змушені проводити відповідні реформи.

41) Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України.Розклад феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталістичних відносин поступово руйнували становість, відокремленість окремих соціальних верств суспільства. Але відсутність української держави, наявність російсько-австрійського кордону, що роз’єднував дві частини української території, гнобительська політика урядів царської Росії й цісарської Австро-Угорщини, денаціоналізація української еліти певною мірою ускладнювали і гальмували процес формування й консолідації української нації.Будівництво капіталістичних підприємств, розвиток залізничного та водного транспорту, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, міст-зумовлювали розширення економічних зв’язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Одночасно з розвитком капіталізму в Україні збільшувалася кількість населення.

42) перші політичні партії:РУП(брошура»Самостійна україна»Михайловський,Антоновичо-1900р),УНП(Андрієвський-1902р),УСДР(укр-соціал. демократична партія1904р),УДП(здійсненя змін шляхом реформ-1904)УРП(автономна укр.,яку мала надати її конституція малої росії-1904р),УСДП(Антонович,Винеченко-1905-автономія укр.,обєднаняРСДРП на федоративних засадах),УДРП(1905 києв,в 1907 перейши в передову партію,Автономія укр,ліквідаціясамодержанства,проголошеня демократії)

43) Соціальна і національна напруженість у суспільстві вилилася в Росії в революцію 1905—1907 рр., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації. Революційні виступи в Україні набули масового характеру. Вже на початку революції, в січні-березні 1905 р., страйкувало 170 тис. робітників усіх губерній України. Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів, очолене лейтенантом Петром Шмідтом, що служив на крейсері «Очаків». Але воно було придушене урядовими силами.7 жовтня 1905 р. у розпал жовтневого загальноросійського політичного страйку, що паралізував економічне життя країни, вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов’язання уряду скликати виборний представницький орган — Державну думу.

44) серпня 1914 року розпочал. Перша св.війн.Трагедія укр. народу - всупереч втягнутий у війну, а його землі стали об’єктом експансії воюючих сторін. Значна територія опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. У. – центр територіаль. зазіхань з Рос., Австро-Угор. імп,Німеччини. серпні 1914 року у Львові було утворено міжпарт. блок — Головну Українську Раду – виступила ініціатором формування укр.військ.частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військ.діях.В Наддніпрянській Укр. члени Тов-ва укр. поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії- створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст- А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов.Війна негат. вплинула на госп-во Укр; скоротилось пром. виробн-во, Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.

45) Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 (16) березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.УЦР.Програма ЦР:1) Прагнення досягнення автономії У2) Створ. воєн. формувань з укр.-ів(1 та 2 полки ім.Б. Хмель. та П.Полуботка)3)Українізація шкіл4)Видання укр. підруч-ів..голова — М. Грушевський, заступники — С. Єфремов і В. Винниченко.Зміст національно-територіальної автономії М.Грушевський розкрив на прикладі «українських земель Російської держави, які прагнуть до того, щоб з них була утворена одна національна територія». Вона «має вершити у себе вдома будь-які свої справи — економічні, культурні, політичні, утримувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати своє законодавство, адміністрацію і суд».

46) ІтаІІУніверсалиЦентральноїРади. ГенеральнийСекретаріат.

В. Винниченко.

I Універсал10 (23) червня 1917 прголосилаУкраїнськаЦентральнаРадана II ВсеукраїнськомуВійськовомуЗ'їздіЦебулавідповідьУЦРТимчасовомуУрядунайогонегативнеставленнядоавтономноїУкраїни.Згідноз I Універсалом, «невідділяючисьвідусієїРоссии… народукраїнськийповиненсамгосподарюватисвоїмжиттям», закониповиннібутиприйнятіВсенароднимиУкраїнськимиЗборами.Автором I УніверсалубувВ. Винниченко.ІІУніверсал16 липня(3) липня 1917 — УЦРприйняласвій II Універсал.Зміст:1. ЦентральнаРадаповиннапоповнитисяпредставникамиіншихнародів, щопроживаютьнаУкраїні;2. ПоповненаЦентральнаРадаутворюєГенеральнийСекретаріат, складякогозатверджуєТимчасовийУряд;3. ЦентральнаРадапочинаєрозробкузаконупроавтономнеобладнанняУкраїни, якийповиненбутизатвердженийВсеросійськимиУстановчимиЗборами.Дотвердженняданогозакону, УЦРзобов'язуєтьсянездійснюватиавтономіюУкраїни;4. ФормуванняукраїнськоговійськаздійснюєтьсяпідконтролемТимчасовогоУряду.Генера́льнийсекретаріа́т — виконавчийорган, уряд, сформованийУкраїнськоюЦентральноюРадою.28 (15 червня) 1917 рокуКомітетУЦРнасвоємузасіданніухваливстворенняГенеральногосекретаріатуіпередавйомувиконавчіфункції.Генера́льнийсекретаріа́т — виконавчийорган, уряд, сформованийУкраїнськоюЦентральноюРадою.28 (15 червня) 1917 рокуКомітетУЦРнасвоємузасіданніухваливстворенняГенеральногосекретаріату.

ОднимзнайвпливовішихлідерівУНР, українськоїсоціал-демократіїнапередоднітавпершірокиреволюціїбувВолодимирВинниченкоВінактивновключивсявгромадськежиттятогочасногоКиєва, належавдоколаорганізаторівРУП.Одночасноактивнопублікувавхудожнітвори, вякихрозкриваврізністорониіснуванняосновнихсоціальнихгрупукраїнськогосуспільства.НепересічнийлітературнийталантнадававВ. Винниченкущебільшогоавторитетусередукраїнськоїгромадськості.

47) Текст Третього Універсалу7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку,яка зберігала федеративний зв'язок із Російською республікою. Універсал ліквідував право приватної власності на землю.Встановив на території УНР 8-годинний робочий день. В Універсалі проголошувалося скасування смертної кари, амністія політв'язням, реформа судівництва та національно-персональна автономія для національних меншин.Вказувалося, що в УНР будуть забезпечені всі демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків; недоторканність особи й житла; право вживання місцевої мови в зносинах з установами.Окремим секретарствам Генерального Секретаріату було приписано: здійснювати контроль над виробництвом і розподілом продукції; проробити заходи з упорядкування судівництва та закріплення прав місцевого самоврядування; підготувати законопроект про національно-персональну автономію.

48) Прийняття IV Універсалу. 11 (24) січня 1918р., коли більшовицькі війська, які рвалися до столиці України, знаходилися уже на підступах до Києва, Мала Рада прийняла ІV Універсал. Остаточний текст було розроблено на основі проектів Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, М. Шаповала.Умови IV Універсалу:УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян.Незалежність і суверенітет УНР були проголошені Українською Центральною Радою в IV Універсалі. Лейтмотивом цього документа була теза: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Українська Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати «добробут і свободу» у боротьбі з «більшовиками та іншими нападниками».

49) Брест-Литовський мирний договір— мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Берест.. Росія зобов’язувалася визнати угоду між Центральною Радою і Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР. Одним з пунктів договору між Росією і Німеччиною передбачав: “Росія укладає негайно мир з УНР. Україна і Фінляндія негайно очищаються від російських військ і Червоної Гвардії.наслідки:Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

50) Держава П. Скоропадського - українська держава, що існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року на території Центральної, Східної та Південної України. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Постала на місці Української Народної Республіки в результаті державного перевороту. Підтримувалася консервативними колами українського суспільства, військовими, землевласниками, а також командуванням Центральних держав. Проводила внутрішню політику, спираючись на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці дотримувалася антибільшовицького курсу, орієнтувалася на союз із Кубанню і Доном, користувалася підтримкою Німеччини. Ліквідована в ході антигетьманського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки. В історіографії інколи називається Гетьманатом.

51) 11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. 22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України.

52) Згідно з домовленостями Паризької мирної конференції 1919 р. та Ризького договору 1921 р. Східна Галичина,Західна Волинь,Полісся увійшли до складу Польщі.Населені українцями землі у складі Польщі, що становили чверть території держави, залишилися в таких самих соціально-економічних умовах, що й у складі Австро-Угорщини. Тобто вони були слаборозвинутими аграрними окраїнами, які поставляли центральним регіонам Польщі дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари. Основними проблемами в сільському господарстві залишались перенаселеність сіл та мізерні земельні наділи. Для вирішення цієї проблеми уряд здійснив розділ великих поміщицьких маєтків, однак українських селян ця реформа майже не торкнулась, оскільки цю землю в першу чергу отримали польські селяни та польські переселенці в Східну Галичину та інші українські землі.

53) (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року.Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури.Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном.За даними сучасних українських істориків «ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також більше 60 вбивств»Терор ОУН був спрямований не тільки проти зовнішнього, але й проти внутрішнього ворога, у першу чергу — проти тих, хто виступив за нормалізацію стосунків з польським урядом.

54) Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".причини:Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.наслідки:Розширення сфери вживання української мови в державному житті.Зростає кількість українців у партійному і державному апараті.Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. Різко збільшувалась кількість української преси.Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні.Отже, проголошений партією курс на "українізацію" та його наслідки мали величезне значення. Однак було б великою помилкою вважати його тільки результатом цілеспрямованих зусиль більшовицької партії. Вона була насамперед далеким відгомоном української національної революції 1917–1920 рр.

55)Тоталітаризм-одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над всіма сферами життя суспільства.Окремо в ряду тоталітарних держав стояв СРСР. Проголосивши гуманні цілі й осяйні перспективи, сталінське керівництво створило політичну систему, яка мала свої особливості. Сталінська модель суспільства - це так званий революційний тоталітаризм. Причинами встановлення тоталітарного режиму в СРСР були відсутність традицій демократії, низький рівень політичної культури населення, поступове зростання партійного та державного апаратівОсновним методом встановлення та підтримки існування режиму був постійний терор проти всіх груп та верств суспільства. Тоталітарний режим в СРСР фактично був режимом особистої влади Й. Сталіна.Тоталітаризм характеризується ознаками, властивими і для радянської України:Тоталітарний контроль над усім суспільним життям, його уніфікація відповідно до пануючої ідеології правлячої партії, яка володіє монопольним правом на політичну діяльність. Заборона політичної й будь-якої іншої опозиції та вільнодумства.Тотальний контроль над духовним життям і творчістю.Культ особи вождя і перетворення більшості населення в натовп, слухняний його волі.

Дата добавления: 2015-09-29