РОЗДІЛ І. Економічні ресурси підприємства та їх структура

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Економічні ресурси підприємства та їх структура

1.1. Фінансові ресурси

1.2. Трудові ресурси

1.3. Інформаційні ресурси

РОЗДІЛ ІІ. Характеристика економічних ресурсів ВАТ "Харківський верстатобудівний завод"

2.1 Оцінка фінансових ресурсів ВАТ "Харківський верстатобудівний завод"

2.2 Аналіз показників використання трудових ресурсів і їхнього впливу на основні техніко-економічні показники роботи підприємства.

2.3 Оцінка інформаційних ресурсів підприємства.

Підвищення ефективності використання економічних ресурсів

РОЗДІЛ ІІІ. Пропозиції використання економічних ресурсів на підприємстві

3.1 Рекомендації щодо використання економічних ресурсів на ВАТ "Харківський верстатобудівний завод"

3.2 Загальні пропозиції

3.3 Порівняння використання економічних ресурсів вітчизняними підприємствами із закордонними

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Для здійснення своєї діяльності підприємство повинно мати достатній набір економічних ресурсів (або факторів виробництва).

Щоб успішно вирішувати поставлену задачу, своєчасно і правильно підключати в дію важелі управління, які впливають на ресурсовикористання (нові технології, економічні матеріали, раціональні конструкторсько-технологічні рішення, нормування та лімітування витрат ресурсів, матеріальне заохочення робітників за економію ресурсів, створення центрів відповідальності за використання визначених ресурсів і т. д.) необхідно налагодити систематичний моніторинг і аналіз процесів ресурсовикористання та ресурсовіддачі.

На сучасному етапі в умовах ринкової економіки при посиленні конкуренції вкрай необхідна мобілізація усіх резервів хазяйнування, так як безпечне використання ресурсного потенціалу та його розширення власне являє собою одну з найважливіших рис процесу виробництва будь-якого підприємства.

На сучасному підприємстві без людей немає організації. Без потрібних людей жодна організація не зможе досягти своїх цілей i вижити. Безсумнівно, трудові ресурси, що відносяться до соціально-економічної категорії, є також одним з найважливіших аспектів теорії i практики політики управління підприємством. Процес виробництва неможливий без застосування людської праці. Проте залучення цього ресурсу не потребує (за деяким винятком) авансового вкладення коштів. Персонал авансує підприємця своєю працею, тобто безоплатно працює деякий період до моменту сплати заробітної плати. Оплата витрачених зусиль працівників, як правило, здійснюється за рахунок отриманого від діяльності підприємства доходу.

Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт, послуг), а також підбору кадрових структур.

Усі вище вказані фактори обумовлюють важливість і актуальність теми даної роботи.

Метою написання роботи є з'ясування сучасної природи управління ресурсною політикою підприємства в умовах ринкової економіки, обґрунтування теоретичних і методичних положень щодо удосконалення системи управління, аналізу та контролю.

Для розкриття мети в роботі передбачається вирішити такі завдання:

вивчити літературу з питань формування та ефективного використання ресурсної бази підприємства;

дослідити діючу практику організації обліку та контролю за використанням виробничих ресурсів підприємства;

обґрунтувати шляхи підвищення ефективності використання виробничого потенціалу підприємства;

Об'єктом дослідження є діяльність ВАТ "Харківський верстатобудівний завод". Предметом дослідження є вивчення рівня використання економічних ресурсів підприємства та обґрунтування шляхів удосконалення управління його ресурсною політикою.

Методи дослідження:

Теоретичною та методологічною основою були закони України, укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України із проблем удосконалення управління ресурсною політикою підприємства. В роботі використані спеціальні методи дослідження (порівняння, групування, структура ресурсів, кількісна та якісна характеристика). Джерелом інформації були матеріали державного комітету статистики, первинна інформація ВАТ "Харківський верстатобудівний завод", літературні публікації та власні розрахунки.

Будь-яка господарська діяльність потребує наявності та комбінації ресурсів. При створенні підприємства власні або позичені кошти його засновників інвестуються в придбання засобів виробництва, необхідних для здійснення діяльності. Проте процес виробництва передбачає взаємодію як засобів виробництва, так і безпосередньо праці людей, тобто залучення і використання всіх видів економічних ресурсів.

На рівні підприємства матеріальні ресурси, які використовуються як засоби виробництва, зважаючи на їх неоднорідність класифікують із виокремленням засобів праці та предметів праці. Кошти, вкладені в засоби праці, становлять основні засоби підприємства. Кошти, авансовані в предмети праці, разом із залишками грошей на рахунку підприємства, називаються оборотними засобами.

У момент заснування підприємства можливе спрямування капіталу ще в одному напрямку - на придбання ліцензій для здійснення господарської діяльності, прав користування земельними ділянками, товарними знаками, винаходами тощо. Капітал, інвестований у зазначені нематеріальні об'єкти, становитиме нематеріальні активи підприємства.

В основних засобах та нематеріальних ресурсах втілений основний капітал підприємства, а в оборотних - оборотний капітал. За величиною основного і оборотного капіталу можна скласти уявлення про інвестиційний потенціал підприємства.

Серед суттєвих відмінностей основних і оборотних засобів - різне матеріальне наповнення, роль у процесі виробництва, характер та швидкість обороту, методи відшкодування вартості та способи відтворення. Основний капітал - це активи, розраховані на використання їх підприємством протягом тривалого періоду. Основний капітал авансується в процес виробництва на тривалий час, його не доводиться відновлювати раніше, ніж після закінчення такого, можливо, багаторічного періоду. Оборотний капітал - найбільш рухома частина активів підприємства, яка становить активи, які за умов нормальної господарської діяльності змінюють свою форму протягом відносно короткого строку (меншого за рік або операційний цикл).

Основні засоби переносять на продукцію протягом одного операційного циклу лише частину своєї вартості. Незважаючи на зношування, вони продовжують функціонувати в процесі виробництва і тільки через більш-менш тривалі проміжки часу, не так часто, як оборотні засоби, мають заміщуватися в натуральній формі. Оборотні засоби, які вступають у процес виробництва, переносять на продукцію всю свою вартість міру споживання, і для того, щоб процес виробництва тривав безперервно, вони мають постійно заміщуватися в натуральній формі. Тобто з економічного погляду основна відмінність основного капіталу від оборотного у способі перенесення втіленої в активах вартості на вартість кінцевого продукту.

На певних етапах розвитку підприємства можлива поява вільних на певний момент часу фінансових коштів, які можуть бути інвестовані в реальні проекти чи спрямовані на здійснення фінансових інвестицій. Тоді на підприємстві з'являється ще один вид ресурсів - інвестиційні ресурси, очікуваний строк використання яких більший за рік. Вони належать до складу необоротного (основного) капіталу, решта з них - до оборотного.

Сукупність усіх видів економічних ресурсів формує потенціал підприємства, тобто можливість забезпечити досягнення встановлених цілей, продукувати реакцію, що відповідає вимогам зовнішнього середовища.

Для позначення ресурсів, які мають вартісну оцінку, при складанні фінансової звітності підприємства застосовують категорію активів. Активи - економічні ресурси у формі сукупних матеріальних або нематеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності підприємства з метою отримання прибутку. Активи - господарські засоби підприємства, в які вкладено його капітал.

РОЗДІЛ І. Економічні ресурси підприємства та їх структура

1.1. Фінансово-кредитні ресурси

Посилення інтернаціоналізації господарського життя, зростання міжнародної торгівлі породили потребу у постійно зростаючій масі фінансово-кредитних ресурсів. У широкому розумінні слова вони є специфічною формою виробничих відносин, підсистемою економічного базису з певною регулюючою основою, видом економічних відносин. У більш вузькому значенні термін "фінанси" (лат. finantia - платіж) спочатку означав завершення розрахунків (платежів) у грошових відносинах між населенням і державою, а потім розповсюдився як на всі платежі на користь держави й різноманітних державних інститутів, так і на грошові операції по відкупах та чеканці монет. Із встановленням контролю й регламентації з боку держави термін "фінанси" використовується для характеристики сукупності грошових відносин, пов'язаних із системою державних доходів і витрат. З цієї точки зору фінансові ресурси поділяються на фінансові ресурси держави та фінансові ресурси підприємств, фірм, організацій.

Успішна діяльність будь-якого підприємства не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Під фінансовими ресурсами підприємства розуміють грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.

Успішна діяльність будь-якого підприємства не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.

Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу.

Під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Вони формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвитку виробництва.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових організації виробничого процесу.

На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які по відношенню до суб’єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) – пов’язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) – не пов’язані.

До внутрішніх чинників можна віднести:

– рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);

– якість організації управління фінансовими ресурсами;

– оптимізація потоків сировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;

– вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;

– налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії із виробничою;

– позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;

– визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах “ціна – якість”;

– аналіз існуючого ринку продукції;

– якість фінансового, управлінського та податкового обліку;

– планування дистриб’юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;

– планування рекламної кампанії;

– здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;

– аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;

– загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;

– визначення критеріїв відповідності кваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;

– характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового плану підприємства.

До зовнішніх чинників слід відносити:

– інфляцію;

– зміну ціни на ресурси;

– зміну політичного курсу влади;

– зміну правового поля;

– стан розвитку фінансового ринку;

– стан економіки в цілому.

Усі вище перераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел.

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.

Утворення власного фінансового капіталу може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів. До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистих внесків і за рахунок можливостей фінансового ринку. Це кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску акцій і пайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави - це страхові відшкодування, фінансові ресурси державного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній основі та інша безплатна фінансова допомога.

До внутрішніх джерел відносяться фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства - це прибуток та амортизаційні відрахування.

Позичковий капітал також формується із зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належать кредити банків, облігаційні позики, позики небанківських кредитних установ. До внутрішніх джерел створення позикового капіталу відносяться заборгованість за майно в оренді, реструктуризований борг за кредити, відстрочена податкова заборгованість, кредити не сплачені у строк, кредиторська заборгованість строк сплати якої ще не настав, прострочена кредиторська заборгованість.

Отже, фінансові ресурси підприємств - є грошові доходи і нагромадження, які формуються у юридичних осіб в процесі їх господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, стимулювання працівників, а також для здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.

На відміну від проміжних підприємств, окремі господарюючі суб'єкти в рамках ведення своєї діяльності відтворюють особливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів і перетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати терміни розрахунків з наявними боргами та інше. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства. Майно набуває непродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємства використовуються нераціонально. Крім того, недостатня забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективності їх використання.

Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої конкуренції.

Особливостями фінансових ресурсів за сучасних умов є те, що вони активно використовуються для нагромадження капіталу, який багато в чому задає темпи економічного зростання в світовому господарстві, впливають на реалізацію суспільного продукту та відтворення робочої сили. У країнах з розвинутою ринковою економікою у 80-ті роки спостерігались зростання й інтенсифікація частки інвестицій у ВНП, що зумовило темпи їхнього економічного зростання. Так, у Японії в 1989 р. частка інвестицій у ВВП становила 23,5%, а на початку 90-х років - уже 25, у ФРН - 24,5, США - 15%. Крім цього, фінансові ресурси світове співтовариство через бюджети держав використовує для розвитку економічної і соціальної інфраструктури, охорони навколишнього середовища як на національному, так і глобальному рівнях. Особливу роль фінансові ресурси відіграють у розвитку НДДКР. На початку 90-х років частка держави у фінансуванні фундаментальних досліджень, які визначають стратегічні напрями науково-технічного прогресу країни, становила від 15 до 65% витрат.

Наукові дослідження, що проводяться у фінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінських рішень, що дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів.

У цілому в країнах із розвинутою ринковою економікою фінансові ресурси, що акумулюються й перерозподіляються державою і які пов'язані з її економічними функціями, складають 10- 15%. Частка державних видатків у ВВП в усіх країнах світу за останні три десятиріччя мала тенденцію до збільшення, про що свідчить таблиця 2.2.

Отже, однією з характерних особливостей фінансових ресурсів сучасного світового господарства є те, що в їх формуванні та розподілі дедалі помітнішу роль відіграє держава. Вона активніше й активніше втручається у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Завдяки їй фінансові ресурси втягуються у процес розширеного відтворення, сприяють розвиткові внутрішнього й розширенню зовнішнього ринку, впливають на розвиток світової економіки в цілому.

З поняттям "фінансові ресурси" тісно пов'язані поняття "кредит" та "кредитні ресурси". В економічній літературі вони дуже часто використовуються як єдине ціле, хоча й мають кожне власний зміст. Кредит визначається як рух позичкового капіталу, як економічна категорія, що віддзеркалює певну систему економічних відносин між суб'єктами господарської діяльності на локальному, регіональному та глобальному рівнях, тобто охоплює всю світову економіку. Кредитні ресурси - це сукупність позичкових капіталів у грошовій чи товарній формі. При допомозі кредитних ресурсів відбувається перерозподіл капіталів у світовому господарстві. Функція перерозподілу здійснюється через світову банківську систему, яка акумулює грошові засоби держав, приватних осіб та різноманітних фірм. Тому кредитну систему в літературі визначають ще й як сукупність фінансово-кредитних установ та органів контролю і нагляду за їхньою діяльністю.

За належністю до тієї чи іншої країни кредити поділяються на національні та іноземні, або ж міжнародні. Останнім часом кількість іноземних банків у західних країнах зростала високими темпами. Лише у Великобританії наприкінці 80-х років нараховувалось 450 іноземних банків - рекордна кількість. Характерною особливістю розвитку фінансово-кредитної системи сучасної цивілізації є продовження процесу концентрації й транс націоналізації банківського капіталу, поява й розвиток транснаціональних банків.

У зв’язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів і зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством.

Фінансові взаємовідносини України з близьким та далеким зарубіжжям перебувають у гостро критичному стані. Всього Україна вже винна близько 9 млрд. доларів США. За попередніми підрахунками нагальна потреба України в кредитних ресурсах - близько 5 млрд. доларів, їх могли б надати МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкцій та розвитку, інші міжнародні організації. Але надання такої допомоги цими організаціями вимагає рішучого проведення економічних реформ в Україні. Реалізація реформ може досить швидко привести до отримання кредитів на пільгових умовах і під низький відсоток на початку програми 350 млн. дол. (МВФ), потім щорічно (відповідно): 1 млрд. дол., 1 млрд. дол., понад 1 млрд. дол.
Крім згаданих, до міжнародних фінансово-кредитних інститутів, що акумулюють значні кредитні ресурси, належать Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Банк Міжнародних розрахунків (БМР), а також деякі банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Отже, ресурсний потенціал сучасного світу є певною сукупністю елементів, співвідношення між якими і значення яких для розвитку світової економіки непостійні. Під впливом об'єктивних факторів роль деяких видів ресурсів зростає, інших, навпаки, знижується, з'являються і будуть з'являтися в майбутньому нові, досі невідомі ресурси, які, можливо, відіграватимуть вирішальну роль у подальшому прогресивному розвиткові нашої цивілізації.

1.2. Трудові ресурси

Розгляд ресурсного потенціалу сучасної індустріальної цивілізації буде неповним без аналізу трудових ресурсів. У матеріалах та документах статистичних служб різних країн при аналізі й плануванні трудових ресурсів використовуються такі поняття, як "населення", "трудові ресурси", "економічно активне населення" (зайняте і незайняте у виробництві), "непрацездатне населення". Категорія "трудові ресурси" не має досить чіткого визначення порівняно з категорією "населення". Під трудовими ресурсами розуміють частину населення, яка досягла необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для праці у народному господарстві. Останнім часом у літературі часто трапляється поняття "людський капітал" (Human capital), яке зі складу трудових ресурсів виділяє найбільш підготовлену частину для участі в сучасному виробництві. Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці, або ж "запас" робочої сили, яким володіє суспільство для задоволення своїх потреб.

Трудові ресурси - це всі працюючі на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей.

Термін "трудові ресурси" зазвичай використовується для характеристики робітників підприємства як один з елементів ресурсного потенціалу підприємства.

Використовуючи термін "кадри", найчастіше мають на увазі працюючих спеціалістів і кваліфікованих працівників, які постійно працюють на даному підприємстві.

Найбільш універсальним і узагальнюючим є термін "персонал". До персоналу ми відносимо всіх робітників, які виконують виробничі або клерувальні операції, та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці.

В теорії управління існують різні підходи до класифікації персоналу залежно від професії та посади робітника, рівня управління, категорії робітників. Базовою є класифікація по категоріях робітників, запропонована в 80-х роках. Ця класифікація передбачає виділення двох основних частин персоналу за участю в процесі виробництва: робочі та службовці.

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори),

Економічно активне населення - це частина працездатного населення, зайнята суспільно корисною працею, яка дає їй доход, необхідний для відтворення самої себе. До структури економічно активного населення включаються особи найманої праці, власники підприємств, члени сімей, що допомагають підприємцям. Частка економічно активного населення залежить від частки працездатних в усьому населенні, а також від ступеня зайнятості окремих вікових груп. Термін "економічно активне населення" використовується у міжнародній системі понять, але в багатьох країнах він статистичне чітко не визначений. Часом в економічних виданнях "економічно активне населення" (economicaly active population) і "робоча сила" (labour force) вживаються як синоніми і часто ототожнюються з трудовими ресурсами, що дещо ускладнює аналіз статистичних даних цих понять.

Статистика промислово розвинутих країн включає до економічно активного населення громадян віком від 15 років, тоді як у країнах, що розвиваються, - із 12- 14 років, а в окремих африканських країнах - навіть із шестирічного віку. Ця частина населення у промислово розвинутих країнах складає трохи більше 45%, у країнах, що розвиваються, даний показник у середньому трохи менший від 40%. Прогнози показують, що до 2000 р. усе населення землі досягне приблизно 6,2 млрд. чоловік, у тому числі економічно активне населення буде сконцентроване переважно в країнах "третього світу" (приблизно 1,9 млрд. чоловік), а в індустріально розвинутих країнах у результаті старіння населення ця частка скорочуватиметься. На кінець 80-х - початок 90-х років у галузях матеріального виробництва всього світу було зайнято 1360 млн. чоловік, з яких 140 млн. - у промислово розвинутих країнах Заходу, 650 млн. - у країнах, що розвиваються. У США в цій сфері працювали 37 млн., Західній Європі - 66 млн. та в Японії - 26 млн. чоловік.

В останні десятиріччя демографічна ситуація на Заході, а також у деяких державах СНД, у тому числі в Україні, характеризується тривожними тенденціями. Йдеться про те, Що в окремих країнах населення збільшується або повільно, або ж не зростає зовсім. Чисельність населення України від 01.01.1994 p. по 01.0.1.1996 p. зменшилась із 52,1 млн. чоловік до 51,3 млн., або на 1,5%. Таке зниження є наслідком як природного, так і міграційного руху населення. Крім того, помітна й така небезпечна тенденція - збільшення кількості "міні-сімей", тобто сімей, що складаються з однієї особи (Франція - одна з лідерів). З індустріальне розвинутих країн США - єдина держава, де населення стабільно збільшується, причому не лише за рахунок природного приросту, а й в результаті притоку іммігрантів, який на кінець 80-х років становив у середньому 600 тис. чоловік у рік. Найбільш високі темпи приросту населення (природного) спостерігаються в країнах "третього світу", про що свідчить.

Однак такі оцінки не дають підстав для оптимізму, оскільки зробити це практично неможливо з багатьох причин, однією з яких є НТР. Відомо, що науково-технічна революція, крім позитивних результатів, має й негативні, один з яких - зростання безробіття внаслідок витіснення живої праці. Так, у Японії кожний робот позбавляє роботи трьох-чотирьох чоловік. У Франції, за прогнозами уряду, до 2000 р. запровадження мікроелектроніки призведе до скорочення чисельності промислових робітників на 40%, а службовців - на 1/3 (1994 р. у цій країні безробіття складало 9- 10%). Згідно з даними МОП, найбільш гостро від безробіття страждають Іспанія, Болівія та Пуерто-Ріко, де більше 20% активного населення - безробітні. Так, в Іспанії за 1974- 1985 pp. було ліквідовано майже 2 млн. робочих місць, і безробіття охопило 21% економічно активного населення.

Науково-технічна революція "сприяла" розвиткові й таких явищ, як плинність кадрів, міжнародна (міждержавна) міграція робочої сили і, зокрема, науково-технічної інтелігенції. Сьогодні "зарубіжний внесок" інтелектуальної еліти в розвиток знань світового співтовариства настільки високий, що про нього можна говорити як про новий феномен. Сучасна система транспорту і зв'язку, розгалужена інформаційна інфраструктура, трансграничний характер багатьох економічних процесів, численні міжнародні, міжурядові та суспільні організації створили матеріальну й правову основу для інтенсифікації міграційних потоків. Але у 50- 60-ті роки міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів (brain drain) відбувалась головним чином серед промислово розвинутих країн Заходу, у 60- 70-ті цей процес іде по лінії "Південь - Північ", тобто відплив науково-технічних кадрів та спеціалістів проходить головним чином з країн, що розвиваються, в розвинуті країни, а від середини 80-х років виникає новий емігрантський потік кваліфікованих кадрів - з СРСР і країн Східної Європи. Його поява знаменує третій етап "відтоку умів". Лише з 1986 по 1990 р. із країн Східної Європи та республік колишнього Союзу до США й країн Західної Європи виїхало приблизно 1,3 млн. чоловік, спеціалістів серед яких 25- 30%.

Міграційні зв'язки України з далеким зарубіжжям останнім часом пожвавилися. Так, у 1987 р. в Україну з-за кордону прибуло 40 тис. і вибуло 34 тис., а в 1991 p.- відповідно 47 тис. і 74 тис. чоловік. Іммігрантів у республіці представляють робітники й службовці, що прибувають на роботу за контрактами (на початок 1995 р. їх налічувалось більше 20 тис., з них 1/3 - в'єтнамці), представники ділових кіл та ін. Щодо еміграції робітників із України на Захід, то їхня загальна кількість, незважаючи на жорсткі заходи індустріально розвинутих країн до мігрантів з країн СНД, зростає і може найближчим часом досягти 100 тис. чоловік у середньому за рік. В останні роки в Україні (і не лише в ній, а й в інших республіках колишнього Союзу) має місце таке явище, як нелегальна міграція. Найближчим часом, за багатьма прогнозами, поряд із безробіттям та зростаючою злочинністю на нашу країну вихлюпнеться "дев'ятий вал" нелегальних мігрантів із так званого "третього світу", котрі у пошуках ліпшого життя використовують територію України як своєрідний трамплін для подальшого проникнення у західноєвропейський "рай". У 1993 р. кількість нелегальних мігрантів в Україні, затриманих на кордоні, становила 17 тис., а за шість місяців 1994 р. ця цифра сягнула 9 тис.

Масові притоки і витоки мігрантів дестабілізуюче впливають на соціально-економічні й політичні процеси як у країнах, що приймають мігрантів, так і в країнах, що їх втрачають. Цей третій етап міграції внаслідок його масштабності загрожує перетворитися на "еміграційний бум", який стосуватиметься всього світового співтовариства й усієї системи міжнародних економічних відносин.

Таким чином під впливом НТР відбуваються не лише кількісні, а й якісні зміни в "людських ресурсах", або "людському капіталі" сучасної індустріальної цивілізації. В умовах загального підвищення наукомісткості виробництва наукові знання, "ноу-хау", кваліфікація, організаційні принципи набувають вирішального значення для економічного прогресу.

1.3. Інформаційні ресурси

Науково-технічна революція сприяла різкому зростанню ролі й такого ресурсу сучасного світового господарства, як інформаційний. Інформація як один з видів ресурсів, економічних по суті, зафіксована на матеріальних носіях наукових знань. На сучасному етапі суспільного розвитку інформатизація економіки та інших сфер життя стала центральним соціально-економічним процесом в усіх розвинутих країнах. Бази даних, супер комп'ютери, волоконно-оптичні лінії зв'язку, персональні ЕОМ - усе це складові частини або елементи експлуатації інформаційних систем.

Інформація - це сукупність знань, даних про матеріальний і духовний світ, про закономірності й тенденції його розвитку.

Інформаці́йні ресу́рси (Informationresources) — документи і масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитаріях, музейних сховищах і т.і.).

Підприємству недостатньо мати для виробництва тільки необхідні матеріальні, фінансові і людські ресурси, необхідно знати, що з цим усім робити, мати інформацію про технології.

Документування інформації є обов'язковою умовою включення інформації в інформаційні ресурси і воно здійснюється в порядку, що встановлюється органами державної влади, які відповідають за організацію діловодства, стандартизацію документів та їх масивів, безпеку України. Документ, отриманий з автоматизованої інформатизаційної системи, отримує юридичну силу після його підписання посадовою особою в порядку, встановленому законодавством України.

Управління інформацією є, по суті, управлінням соціальними й економічними процесами. Через це проблеми розповсюдження інформації, широкого її використання набувають не лише суто економічного, а й політичного характеру як у межах окремої країни, так і на міжнародній арені. Інформаційні ресурси суспільства характеризують загальний рівень розвитку продуктивних сил і передусім самої людини. Тому не випадково, що найбільш жорстка конкуренція у світі в сучасних умовах відбувається саме у сфері науки, виробництва знань, бо лідерство у цій сфері в кінцевому результаті забезпечує лідерство і в усіх інших сферах діяльності, включаючи економічну та військову.

Багато питань, пов'язаних з інформаційними ресурсами, по суті, лише починають входити в науковий обіг, на що звертають увагу вчені - дослідники цієї сфери. Конкретна постановка питання про кількісну оцінку цих ресурсів і їхній зв'язок з іншими економічними категоріями ще чекають розробки й вимагатимуть спільних зусиль спеціалістів і вчених різноманітних галузей знань.

З економічної точки зору інформація - це:

1) вид економічної діяльності, її певна галузь;

2) фактор виробництва, ресурс;

3) певний товар;

4) суспільний здобуток;

5) елемент ринкового механізму;

6) фактор конкурентної боротьби.

Під інформаційними ресурсами на мікро рівні розуміють інформацію, яка є цінністю для підприємства і може дістати таку саму оцінку, як і інший матеріальний ресурс. Якщо ж розглядати інформаційні ресурси на мікро рівні, то вони виступають безпосереднім продуктом інтелектуальної діяльності найбільш кваліфікованої й творчо активної частини працездатного населення країни. Інакше кажучи, інформаційні ресурси ототожнюються, по суті, зі всією корисною інформацією, що її виробляє суспільство або світове співтовариство. Основу інформаційних ресурсів складають результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), які дають змогу створювати наукомісткі вироби, використовувати технічні та наукові ідеї, зафіксовані в різних документах та виданнях. Як особливу частину виділяють активні інформаційні ресурси, тобто інформацію, доступну для автоматизованого пошуку, зберігання та обробки (програми, бази даних, бази знань, документи тощо) й для широкого користування. Ефективність використання інформаційних ресурсів визначається відношенням активної їх частини до загального обсягу інформаційних ресурсів.

У сучасному світі інформація ставиться в одну шеренгу з матеріальними та енергетичними ресурсами і розглядається як важливий фактор якісних змін у житті суспільства. При цьому в повній відповідності до реалій сучасної цивілізації виділяють два варіанти експлуатації інформаційних ресурсів: з одного боку, використання інформатизації у промисловості та соціальній сфері, а з іншого - перехід до високоорганізованих індустріальних методів здійснення самих інформаційних процесів. Отже, перетворення інформації в економічний ресурс привело до взаємопроникнення двох значних соціально-економічних процесів - індустріалізації інформатики та інформатизації суспільства, що створило важливі передумови для формування й реалізації нової моделі розвитку економіки і суспільства, становлення постіндустріальної цивілізації.

Про це свідчить як зростання обсягу інформаційних послуг в індустріально розвинутих країнах, так і кількість зайнятих у цій сфері. Так, у США частка зайнятих обробкою інформації в 80-ті роки складала 45% усіх найманих робітників. Згідно з деякими прогнозами, вона може досягти до 2000 р. 60% чи навіть 75%. У Японії розвиток інформаційного сектора йде більш швидкими темпами.

Середньорічне зростання обсягів інформаційного обслуговування там становить 17%. Якщо у 80-ті роки частка інформаційної індустрії в ВНП дорівнювала 6-7%, то до 2000 р. вона повинна збільшитися до 20,7%.

Незважаючи на відмінності окремих видів інформації (технічної, економічної, соціальної, політичної, культурної та ін.), усім їм притаманні загальні властивості, які визначають інформацію як особливий продукт людської діяльності поряд з матеріальними благами та послугами. У процесі використання інформаційних ресурсів вони не скорочуються, а навпаки, збільшуються. Невикористання веде до їх швидкого знецінення й старіння, а це, в свою чергу, призводить до втрати дієвої вартості і збуту даного виду ресурсів. Тому найважливішою вимогою до інформації є її своєчасність. В умовах інформаційної революції першою і необхідною умовою існування інформаційних ресурсів є їх постійне оновлення, розширене відтворення. Найменша затримка країни в нагромадженні та оновленні інформації призводить до її відставання, втрати лідируючих позицій на світовому ринку.
Становлення й розвиток інформації як ресурсу - процес історичний. Він почався з виникнення людини і суспільства. Обмежені фізичні можливості людини щодо нагромадження, запам'ятовування та передачі знань викликали появу й розвиток технічних засобів масової інформації і зв'язку. Найбільш знаменні етапи на шляху розвитку інформатизації суспільства - це поява писемності, книгодрукування, пошти, періодичної преси, телефону, телеграфу, фотографії, звукозапису, радіо, телебачення, відеозапису. Революційне значення для розвитку інформаційної індустрії мало створення кібернетичних машин. Прогрес у розвитку комп'ютерної техніки сприяв запровадженню ЕОМ в усі сфери людської діяльності - від військового бізнесу до охорони здоров'я, від мікробіології до освоєння космічного простору. Про розвиток ринку електронно-обчислювальної і комп'ютерної техніки досить красномовно свідчать статистичні дані США, де за три останні десятиріччя кількість ЕОМ збільшилась з 700 штук до більш як 4 млн. Проте попри, здавалось би, неосяжність інформаційних ресурсів індустріальної чи постіндустріальної цивілізації в розрахунку на одного жителя планети припадає всього декілька сот мільйонів знаків інформації, або ж, простіше кажучи, декілька книг середньої величини.

В останні роки у промислово розвинутих країнах сформувався електронно-інформаційний комплекс (ЕІК), структурними елементами якого виступають:

1) різні корпорації (концерни), які виробляють електронно-обчислювальну, кіно-, радіо-, відеотехніку, поліграфічне обладнання, засоби зв'язку;

2) приватні, державні та змішані інформаційні й рекламні агентства, газетно-видавничі концерни, інформаційні центри, наукові заклади, консалтингові та інжинірингові фірми;

3) державні органи, установи та відомства, які займаються збиранням, обробкою та розповсюдженням інформації (статистичні органи, патентні відомства та ін.).

Швидке зростання обсягів інформаційних ресурсів людства викликає докорінні зміни в житті людини, її психології. Нові можливості, що їх відкриває інформатизація суспільства, сприяли розробці різних теорій, підходів, проектів щодо перспектив розвитку людської цивілізації в наступному тисячолітті, найбільш-поширеними серед яких є теорія "інформаційного суспільства" А. Тоффлера та "постіндустріального суспільства" Д. Белла.

РОЗДІЛ ІІ. Характеристика економічних ресурсів ВАТ "Харківський верстатобудівний завод"

2.1 Оцінка фінансових ресурсів ВАТ "Харківський верстатобудівний завод"

Капітал підприємства формується за рахунок власного і позикового капіталу. Аналіз структури і динаміки власного капіталу представлений у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Аналіз структури і динаміки власного капіталу, тис. грн.

		На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
Статутний капітал		4513,3	4513,3
Пайовий капітал		-	-
Додатково вкладений капітал		-	-
Інший додатковий капітал		40301,0	40301,0
Резервний капітал		15,0	15,0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)		-181,2	-559,7
Неоплачений капітал		-	-
Вилучений капітал		-	-
Усього по розділу 1		44648,1	44269,6

Як видно з табл. 2.1. власний капітал підприємства на кінець звітного періоду зменшився на 378,5 тис. грн. або 0,85%. Ця тенденція негативно впливає на загальний фінансовий стан підприємства тому що із зменшенням власного капіталу зростає залежність від зовнішніх кредиторів.

Власний капітал складається зі статутного капіталу (на даному підприємстві він складає 4513,3 тис. грн. і не змінювався), пайового капіталу і додаткового капіталу (на даному підприємстві відсутні). Інший додатковий капітал і резервний капітал залишилися незмінні. Сума по статті непокритий збиток збільшилася на 378,5 тис. грн. це зв'язано з одержанням збитку від звичайної діяльності.

Крім власного капіталу підприємство користається позиками. Структура і зміни в позиковому капіталі приведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Структура і зміна в позиковому капіталі, тис. грн.

	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Відхилення, +,-
Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків		-	-
Інші довгострокові фінансові зобов'язання		1050,0	800,0	-250,0
Відстрочені податкові платежі		96,4	96,4	0,0
Інші довгострокові зобов'язання		-	-
Усього		1146,4	896,4	-250,0
Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків		295,0	1699,2	1404,2
Поточна заборгованість по довгострокових зобов'язаннях		-	-
Вексели видані		47,7	131,3	83,6
Кредиторська заборгованість за товари роботи, послуги		560,6	521,4	-39,2
Поточні зобов'язання по розрахунках:
по отриманих авансах		3529,3	4711,3
по бюджеті		487,7	201,7	-286
по позабюджетних платежах		77,2	7,2	-70
по страхуванню		481,3	123,7	-357,6
по оплаті праці		607,7	248,5	-359,2
с учасниками		-	-
по внутрішніх розрахунках		-	-
Інші поточні зобов'язання		24,2	17,1	-7,1
Усього		6110,7	7661,4	1550,7
РАЗОМ		7257,3	8557,8	1300,5

Позиковий капітал складається з довгострокових і короткострокових (поточних) зобов'язань. Як видно з табл. 2.2. позиковий капітал збільшився на 1300,5 тис. грн. або 17,9%.

Довгостроковий капітал, як правило, використовується для капітальних вкладень, для відновлення основних засобів, на розробку нових видів продукції й ін. короткостроковий капітал необхідний для забезпечення поточної діяльності підприємства. Структура і динаміка позикового капіталу представлена на мал. 1

Мал. 1. Структура і динаміка позикового капіталу, тис. грн.

На ВАТ «Харківський верстатобудівний завод» при зменшенні довгострокових зобов'язань спостерігається збільшення поточних зобов'язань. Зменшення довгострокових зобов'язань відбулося за рахунок скорочення довгострокових фінансових зобов'язань на 250 тис. грн., а збільшення поточних зобов'язань за рахунок збільшення зобов'язань по отриманих авансах на 1182 тис. грн.

Загальна структура капіталу і його розміщення на ВАТ «Харківський верстатобудівний завод» представлена на схемі 2.1. Для аналізу використовується «Баланс» підприємства за 2003 рік.

Схема 2.1 Розміщення капіталу ВАТ «Харківський верстатобудівний завод»

Як видно зі схеми основна частина капіталу розміщена у власному капіталі – 44,3%, основних засобах – 32,7%. Позиковий капітал складає 8,5% від загальної суми капіталу підприємства.

Фінансові результати поділяються насамперед за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають: на прибутки (збитки) від звичайної та надзвичайної діяльності.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності (виробництво та реалізація продукції, розрахунки з постачальниками та замовниками, працівниками, податковими органами, банківськими установами та інше). Звичайна діяльність поділяється на:

фінансові результати від операційної діяльності;

фінансові результати від іншої звичайної діяльності;

До надзвичайної діяльності підприємства відносять операції, які не відбуваються часто або регулярно і відрізняються від звичайних операцій.

Фінансові результати від операційної діяльності складаються з таких складених:

валового прибутку (збитку);

інших операційних доходів;

адміністративних витрат;

витрат на збут;

інші операційні витрати.

Дані для аналізу фінансових результатів від операційної діяльності представлені в табл. 2.13.

Таблиця2.13

Фінансові результати від операційної діяльності

Стаття	2002 рік	2003 рік	Відхилення
Доход (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	11340,9	13018,4	1677,5
Податок на додаткову вартість	1557,7	647,2	-910,5
Акцизний збір	-	-	-
Інші відрахування з доходу	1778,9	308,7	-1470,3
Чистий доход (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	8004,3	12062,5	4058,2
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	5777,8	7065,6	1287,8
Валова:
прибуток	2226,5	4996,9	2770,4
збиток	-	-	-
Інші операційні доходи	2612,5	10880,8	8268,3
Адміністративні витрати	2583,9	3283,4	699,5
Витрати на збут	223,4	718,9	495,5
Інші операційні витрати	3685,9	11867,3	8181,4
Фінансові результати від операційної діяльності
Прибуток	-	8,1	-1662,3
Збиток	1654,2	-

З табл. 2.13 видно, що валовий прибуток збільшився на 2770,4 тис.грн. або 124,4%, при цьому чистий доход від реалізації збільшився на 4058,2 тис. грн. або 50,7%, а собівартість реалізованої продукції на 1287,8 тис.грн. чи 22,3%. У теж час збільшилися витрати на збут та інші операційні витрати.

У цілому підприємство в 2003 році дістало прибуток у розмірі 8,1 тис. грн., а значить перебороло чорту збитковості.

Фінансовий результат від іншої звичайної діяльності представлений у табл. 2.14.

Таблиця 2.14

Фінансовий результату від іншої звичайної діяльності

Стаття	2002 рік	2003 рік	Відхилення
Доход від участі в капіталі	-	-	-
Інші фінансові доходи	-	0,1	-
Інші доходи	1995,9	200,5	-1795,4
Фінансові витрати	1,7	401,3	399,6
Утрати від участі в капіталі	-	-	-
Інші витрати	18,8	159,9	141,1
Разом	2016,4	761,8	-1254,6

Фінансовий результат від іншої операційної діяльності представлений у табл. 2.14 показав що даний доход скоротився на 1254,6 тис.грн., причому, основне скорочення відбулося по статті «інші доходи» на 1795,4 тис.грн.

У загальнім фінансові результати до оподатковування складають: збиток у розмірі 378,5 тис.грн. у 2003 році, а в 2002 році – доход 321,2 ти.грн.

2.2 Аналіз показників використання трудових ресурсів і їхнього впливу на основні техніко-економічні показники роботи підприємства.

У складі виробничих факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства, важливе місце займає трудова діяльність працюючих, спрямована на виробництво продукції.

Успішна діяльність підприємства залежить насамперед від кількісного і якісного складу працівників.

Забезпеченість трудовими ресурсами розпочнемо з аналізу динаміки і структури кількісного складу працівників, яка показана в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка і структура кількісного складу трудових ресурсів

Показники			Зміна
чол.	%	чол.	%	чол.	%
Робітники:		56%		53%	-53	-10%
в т.ч. виробничі		34%		30%	-48	-15%
допоміжні		23%		23%	-5	-2%
Службовці: в т.ч.		30%		32%		5%
Керівники		13%		14%	-2	-2%
Спеціалісти		16%		18%		11%
Службовці		1%		1%	-2	-29%
Разом ПВП		86%		85%	-40	-5%
Учні		1%		1%		160%
Медпункт		1%		1%	-1	-13%
Столова		2%		0%	-15	-100%
Охорона		2%		3%		53%
Інший непромисловий персонал		9%		10%		1%
Разом НВП		14%		15%		1%
Разом чисельність		100%		100%	-39	-4%

З табл. 3.1 видно, що середньооблікова чисельність працюючих зменшилась на 39 чол. або на 4%. А структура ПВП і НВП (невиробничий персонал) не змінилася. Незначних змін зазнала і сама структура ПВП і НВП. Тобто зменшення за аналізований період відбувалося рівномірно по всім категоріям персоналу.

Дане підприємство кількісно повністю забезпечено трудовими ресурсами. Зменшення відбувається за рахунок вивільнення надлишкової кількості працівників.

Для більш повного аналізу забезпечення трудовими ресурсами необхідно проаналізувати і їх якісний склад по кваліфікації. Дані для оцінки якості кваліфікаційного складу працівників ВАТ “Харківський верстатобудівний завод” подані в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Якісний склад трудових ресурсів по кваліфікації

Показник	Од.вим.			Зміни
Групи основних виробничих робітників по стажу роботи
до 1 року	чол.			-9
от 1 до 2 років	чол.			-6
от 2 до 5 років	чол.			-25
5 років і більше	чол.			-11
Віковий склад основних виробничих робітників	чол.
до 18 років	чол.
19 – 25 років	чол.			-2
26 – 36 років	чол.			-10
37 років и старше	чол.			-36
Групи працівників по рівню освіти	чол. чол. чол.
робітники
неповна середня загальна середня середня технічна			-29
		-10
		-11
службовці
вища освіта незакінчена вища середня технічна	чол. чол. чол.
		-6
практики	чол.			-3
Кваліфікаційний склад
I розряд	чол.	-	-
II розряд	чол.			-2
III розряд	чол.			-4
IV розряд	чол.
V розряд	чол.
VI розряд	чол.
Середній розряд робіт		4,48	4,53	0,05

Таблиця показує, що якісний склад досить не поганий. Найбільше робітників з стажем роботи 5 років. По рівню освіти серед робітників найбільше з середньою освітою, серед службовців – з вищою.

З проведених розрахунків видно, що на підприємстві досить високий середній розряд, що у порівнянні з попереднім періодом збільшився на 0,05 і склав 4,53. Це пояснюється тим, що на даному підприємстві працюють высококваліфіковані фахівці, отже виконувані ними роботи якісні (знижується частка браку), що приводить до випуску підприємством продукції високої якості.

Слід звернути увагу на те, що зменшення відбулося за рахунок основних робітників з стражем до 5 років і старше 37 років, а також було значне зменшення службовців з незакінчено вищою освітою.

При аналізі руху кадрів знаходять коефіцієнти обороту по прийому, звільненню, загальному обороту і коефіцієнт плинності.

Коефіцієнт обороту по прийому (Кпр):

Дата добавления: 2015-09-30