Антициклон - це зона високого атмосферного тиску. Рух повітря в ньому відбувається від центру та навколо нього, у північній півкулі - за годинниковою стрілкою, у південній півкулі - в протилежному

Антициклон - це зона високого атмосферного тиску. Рух повітря в ньому відбувається від центру та навколо нього, у північній півкулі - за годинниковою стрілкою, у південній півкулі - в протилежному напрямку, проти годинникової стрілки.

Азональніст ь — поширення будь-якого природного явища поза зв'язком із зона­льними особливостями даної території. Зазвичай зумовлена геологічною структурою, тектонічним режимом, морфоструктурою рельєфу, ендоген­ними чинниками. Наслідками азональності є відмінності в кліматі, вод­ному режимі, грунтах і органічному світі. Найбільш яскраво проявляєть­ся у горах.

Айсберг - велика плаваюча брила льоду, що відкололася від льодовика і сповзла в океан, море або озеро. Над поверхнею води може підніматись до 100 метрів, під водою знаходиться до 90% маси А.

Альбедо -фізична величина, що описує здатність поверхні чи космічного тіла відбивати та розсіювати випромінення (світло).

Апвелінг - підйом глибинних вод в морях і океанах, що викликає значне охолодження поверхні моря. Розрізняють два типи апвелінгу: прибережний і у відкритому океані. Прибережний апвелінг безпосередньо пов’язаний з метеорологічними умовами — він виникає при сильному і тривалому вітрі, направленому приблизно паралельно березі, що знаходиться зліва від повітряного потоку або під невеликим кутом до нього, тобто з суші на море. При цьому відбувається зганяння поверхневих вод і підйом на їх місце більш холодних глибинних вод. У відкритому океані це явище пов’язане з метеорологічними умовами лише побічно — воно обумовлене океанічними течіями, які самі по собі пов’язані з пануючими вітрами.

Астеносфе́ра — середня частина верхньої мантії Землі. 150-200 км від поверхні Землі Тобто там знаходиться речовина у пластичному, напіврідкому стані.

Атмосферний фронт — перехідна зона між двома повітряними масами з відмінними фізичними властивостями (головним чином температурою та вологістю)Також, умовно, поверхня поділу між двома повітряними масами в атмосфері. Практично, фронти відомі лише в тропосфері, тому, вони також називаються тропосферними фронтами. Фронтом також називають лінію перетину фронтальної поверхні з поверхнею землі або з поверхнею рівня

Атол - кораловий острів, який найчастіше має форму розірваного або суцільного кільця, що оточує неглибоку (до 100 м) лагуну.

Бентос - сукупність організмів, що мешкають на дні водойм^[1]. Поділяється на фітобентос (водорості, квіткові рослини) і зообентос (донні тварини). До його складу входять організми різних трофічних груп: продуценти (водорості, квіткові рослини, хвощі); детритофаги, що споживають рештки відмерлих тварин та рослин; хижаки, що споживають менших тварин; редуценти, що беруть участь в розкладенні детритудо мінеральних речовин.

Бофорта шкала - шкала для наближеної оцінки сили (швидкості) вітру, створена в 1805 британським адміралом і гідрографом Френсісом Бофортом. Сила вітру за шкалою Бофорта визначається за його дією на оточуючі предмети і вимірюється в балах (від 0 до 17 балів). У 1955 році, щоб розрізняти ураганні вітри різної сили, Бюро погоди США розширило шкалу до 17 балів. Нижче наводиться шкала Бофорта (для діапазону 0..12 балів), прийнята за Міжнародною угодою 1946 (швидкість вітру дається для висоти 10 м над поверхнею суші).

Бризи- вітри невеликої сили на берегах морів, великих озер і річок.

Бризи мають добову періодичність: вдень вони дмуть з водної поверхні на суходіл, вночі — навпаки.

Вивітрювання- процес руйнування та зміни складу гірських порід, який відбувається під впливом атмосферних агентів (дія сонячних променів, коливання температури повітря, замерзання в порожнинах гірських порід води, хімічна дія вуглекислоти, а також організмів, які населяють поверхню Землі). розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне

Ві́тер — великомасштабний потік газів. На Землі вітер є потоком повітря, що рухається переважно в горизонтальному напрямку, на інших планетах він є потоком властивих цим планетам атмосферних газів іншого складу

Вулка́н — геологічне утворення (геотектонічне явище), яке виникає над каналами та тріщинами у земній корі, якими на поверхню викидаються лава, попіл, гарячі гази, водяна пара й уламки гірських порід.

Глобус (лат. globus — куля) — куля з картографічним зображенням на поверхні, що передає наочно у зменшеному вигляді форму об'єкта, зберігає геометричну подібність контурів, співвідношення площ і єдність масштабів в усіх напрямах.

Гори — обширні ділянки земної поверхні з різкими коливаннями висот і контрастними формами рельєфу, піднесені вище 600 м над рівнем моря.

Де́льта — район впадіння річки в океан, море, озеро або іншу річку, розчленований рукавами і протоками. Включає верхню товщу гирлового конуса виносу річки та алювіальну надводну частину, яка утворює складнугідрографічну мережу і своєрідний ландшафт. Зазвичай, дельта є заболоченою.

Довгота́ — одна з координат у ряді систем сферичних координат, що визначають положення точок на земній поверхні (див. Географічні координати, Координати в геодезії), на небесній сфері (див. Небесні координати), на поверхнях Сонця, Місяця, планет (Геліографічні координати, Селенографічні координати, Планетографічні координати).

Еква́тор — уявне коло, проведене на поверхні планети (або іншого астрономічного тіла) на рівній відстані від обох географічних полюсів.Географічний екватор — лінія перетину земної кулі з площиною, що проходить через центр Землі, перпендикулярно доосі її обертання. Всі точки екватора мають географічну широту 0°. Екватор розділяє планету на північну та південнупівкулі. Довжина екватора Землі становить 40 075 696 м.

Екзосфера — зовнішня частина атмосфери планети, де частинки (атоми, молекули) рухаютьсябалістичними траєкторіями і їх зіткненнями можна знехтувати. Іноді екзосферу називають короною планети.

Еклі́птика — уявна лінія (велике коло) небесної сфери, вздовж якої центрсонячного диску протягом року пересувається серед зірок. Оскільки річний рух Сонця відбиває реальне обертанняЗемлі (а точніше системи Земля-Місяць) по орбіті, екліптика є слідом від перетину небесної сфери із площиноюземної орбіти.

Ель-Ніньйо — характерні для екваторіальної зони Тихого океану протилежні екстремальні значення температури води й атмосферного тиску, що тривають близько шести місяців. Феномен Ель-Ніньйо полягає в різкому підвищенні температури (на 5-9 °C) поверхневого шару води на сході Тихого океану (у тропічній і центральній частинах) на площі близько 10 мільйонів км².

Естуа́рій (лат. aestuarium — «затоплюване гирло річки») — однорукавне, лійкоподібне гирло річки, що розширюється в напрямку моря або океану.Утворюється, коли море затоплює гирло річки, а припливи та відпливи виносять осадові породи в море і не дають естуарію заповнитися ними та перетворитися на дельту.

Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми.

Землетру́с (англ. earthquake, earth shock, нім. Erdbeben n, unterirdische Stöß m) — короткотривалі, раптові струси земної кори, викликані перемінним переміщенням мас гірських порід у надрах Землі, чому сприяє порушення розтяжності осередка гірських порід і виникнення сейсмічних хвиль; під час сильних землетрусів, на поверхні Землі часто виникають щілини, скиди, зсуви, цунамі; часом землетруси спричинюють великі руйнування (наприклад, 1988року у Вірменії).

Зодіа́к (грец. ζῳδιακός κύκλος — звірине коло) — сукупність 12 рівних секторів уявної смуги, яка розташована обабіч і вздовж екліптики — великого коланебесної сфери, по якому відбувається видимий річний рух Сонця. Це смуга чи пояс завширшки 8° по широті обабіч екліптики, в межах якої відбувається також видимий рух Місяця і планет Сонячної системи (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн). Розташування будь-якої планети чи зірки всередині чи назовні Зодіаку визначається перпендикуляром від неї до екліптики, а точка перетину цього перпендикуляра з екліптикою визначає екліптичну довготу зірки чи планети.

Іонізація - розщеплення газових молекул і атомів на електрони та інші частинки, які дають початок утворенню позитивним і негативним легким атмосферним іонам. Іонізація відбувається під впливом радіоактивних речовин, що містяться у ґрунті, підземних водах і в повітрі, космічних променях.

Абсолю́тна температу́рна шкала́, шкала́ Ке́львіна (лат. scala — сходи) — температурна шкала, в якій початковою точкою є абсолютний нуль, а одиницею температури — Кельвін, що дорівнює градусові за шкалою Цельсія (дивіться Термометри).

Співвідношення між Т (температурою за абсолютною шкалою) і t (температурою за шкалою Цельсія) виражається формулою:

Т = t + 273,15 °C

Клі́мат або підсо́ння (від дав.-гр. Κλίμα — ухил) — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температуру і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температуру верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висоту і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо).

Компенсаці́йні течії́ — горизонтальні переміщення водних мас, які поповнюють збитки води на якій-небудь ділянці океану, моря, озера. Можуть розвиватись як в поверхневих, так і в глибинних шарах, наприклад, міжпасатні протитечії.

Кордон Мохо- це коли Кора відокремлюється від оболонки отчётливой кордоном, де стрибкоподібно зростають швидкості сейсмічних хвиль, що викликано різким підвищенням щільності речовини

Кордон Гутенберга - Гутенберга шар, сейсмічний хвилевід, шар знижених швидкостей сейсмічних хвиль у верхній мантії Землі. Названий по імені Б. Гутенберга, що виявив існування цього шару. Верхній кордон Р. с. знаходиться під материками на глибині 80—100 км., під океанами — близько 50 км. Нижній кордон мабуть, проходить на глибині близько 400 км. В деяких місцях Р. с. відсутній або знижені швидкості лише поперечних сейсмічних хвиль.

Літосфе́рні пли́ти — великі жорсткі блоки літосфери Землі, відокремлені одна від одної тектонічними розривами (швами) по осьових лініях сейсмічних поясів Землі. Згідно з уявленнями нової глобальної тектоніки літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються підконтинент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.

Ложе океану — найбільша планетарна мегаструктура, що представляє все океанічне дно, обмежене активними і пасивними континентальними околицями.

Магмати́зм (рос. магматизм, англ. magmatism, нім. Magmatismus m) — сукупність процесів виплавлення магми, її еволюції, переміщення, взаємодії з твердими породами і застигання.

Магнітний полюс, ділянка поверхні намагніченого зразка (магніта), на якому нормальна складова намагніченості J _n відмінна від нуля.

Материки, застар. цілеччини ^[1], або континенти (від лат. continens terra, родовий відмінок continentis, що означає неперервна земля) — найбільші масиви суші Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а периферійна частина лежить під водою. Материки разом з островами займають 29% суходолу, 149 млн км².

материкове підніжжя — зовнішня частина континентальної околиці, що розташована між континентальним схилом і абісальними улоговинами ложа океану.

Материковий схил- частина околиці континенту, яка лежить між континентальним шельфом таконтинентальним підніжжям. Зона різкого збільшення глибини в межах від 100 — 200 і до 3 000 — 3 500 мз боку океану за бровкою шельфу.

Мезопауза) — шар атмосфери, що є межею між мезосферою і термосферою^[1]. На Землі розташовується на висоті 80—90 км над рівнем моря. У мезопаузі знаходиться температурний мінімум, який становить близько 225 К (—50° C), вище неї (до висоти близько 400 км) температура знову починає зростати. Мезопауза збігається з нижньою межею області активного поглинання рентгенівського та найбільш короткохвильового ультрафіолетового випромінювання Сонця. На цій висоті спостерігаються сріблясті хмари.

Мезосфера (від грец. μέσος — середній і σφαίρα — куля) — шар атмосфери між стратосферою та термосферою на висотах 50÷80 км. Характеризується зниженням температури від 0° до –90°С.

Головним енергетичним процесом у мезосфері є поглинання сонячного випромінювання озоном, вуглекислим газом, водяною пароюта розсіювання ультрафіолетового випромінювання молекулами кисню^[1].

Меридіа́н, півде́нник або полуде́нник (лат. meridies — по́лудень) — уявна лінія перерізу поверхні земної кулі площиною, проведеною через будь-яку точку земної поверхні і вісь обертання Землі. Кожен меридіан перетинається з усіма іншими в двох точках: на північному і південному полюсі. Довжини всіх меридіанів на глобусі рівні. Всі точки одного меридіану мають однакову довготу, але різну широту. У міжнародній практиці початковим (нульовим) меридіаном вважаютьгринвіцький, який проходить через Гринвіцьку обсерваторію. Від нього ведеться відлік довготи.

Мо́ре — частина океану, яка відокремлена від нього суходолом, підвищеннями підводного рельєфу або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим, відрізняється своїми властивостями (солоністю, прозорістю,температурою та біологічним складом). Ділянки акваторії моря що вдаються в сушу утворюють затоки. Серед яких розрізняють: бухти, естуарії, фіорди, лагуни, лимани, а також губи

Мусони — стійкі вітри нижнього шару тропосфери, що протилежно змінюють свій напрямок два рази на рік. Зимовий мусон має напрямок з суходолу на море, літній — з моря на суходіл. Характерні райони мусонів — східні узбережжя материків, а також тропічні широти північної півкулі.

Нектон (від грец. nectos — плаваючий) — сукупність активно плаваючих організмів, що мешкають у водній товщі, можуть активно пручатись течії та переміщуватись на значні відстані.

До нектону відносяться кальмари, риби, морські змії та черепахи, пінгвіни, кити, ластоногі і т. ін.

Нульовий меридіан (Гринвіцький меридіан) — географічний меридіан, який проходить через Гринвіцьку обсерваторію вАнглії. Згідно з міжнародною нормою при відліку географічної довготи, Гринвіцький меридіан прийнято вважати початковим (нульовим): від нього відраховують довготи від 0° до 360° в напрямі зі заходу на схід або в обидва боки від 0° до 180° з припискою «східна довгота» (знак плюс) чи «західна довгота» (знак мінус).

Озеро — природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями та океанами.

Озо́новий екран або озоновий шар або озоносфера — шар атмосфери (стратосфери), в межах якого концентрація молекул озону (О₃) в 10 разів вища, ніж біля поверхні Землі. Озоновий шар лежить в стратосфері на висоті від 15 до 35 км.

Завдяки порівняно високій концентрації озону тут інтенсивно поглинається ультрафіолетова частина сонячної радіації. Тому озоновий шар має виняткове значення для розвитку життя на Землі, перешкоджаючи потраплянню на поверхню планети короткохвильовогоультрафіолетового проміння, згубного для живих організмів.

Океан — частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим

О́стрів (раніше також ото́ка, о́бтік, ви́спа та ви́сип) — частина суходолу, оточена з усіх сторін водою. Від материків відрізняються порівняно невеликими розмірами. Трапляються одинокі острови та групи їх — архіпелаги. Острови в океанах і морях поділяють на материкові й самостійні (вулканічні, коралові, намивні). Серед островів річок і озер розрізняють намивні та ерозійні. Материкові острови, Вулканічні острови, Річкові острови

Паралель – лінія перетину поверхні земної кулі площиною, паралельною (рівнобіжною) до площини екватора.

Паса́т — вітер, що дме між тропіками цілий рік, в північній півкулі з північно-східного, в південній — з південно-східного напряму, відділяючись один від одного безвітряною смугою. На океанах пасати дмуть з найбільшою правильністю; на материках і на прилеглих до останніх морях напрям їх частково видозмінюється під впливом місцевих умов. У Індійському океані, унаслідок конфігурації берегового материка, пасати абсолютно міняють свій характер і перетворюються на мусони.

Північне ся́йво (лат. Aurora borealis) — оптичне явище у верхніх шарах атмосфери, світіння окремих ділянок нічного неба, що швидко змінюється.

Сяйво спостерігається на відстані 20—25° північної і південної широт (північне полярне сяйво і південне полярне сяйво) від магнітного полюса Землі одночасно на всіх довготах, але з різною інтенсивністю. Відбувається в результаті світіння розріджених шарів атмосфери на висотах 60-1000 км під дією сонячного вітру (потоків протонів і електронів).

Півострів — частина материка різної величини і форми, висунута в море або озеро ще її називають кяшем.

Підняття - це найбільш піднята частина суходолу

Планктон (грец. πλανκτον — блукаючий), сукупність дрібних організмів, що живуть у товщі води у завислому стані та не можуть активно протистояти перенесенню течією. Залежно від розміру планктон поділяють на:

· мегапланктон (0,2—2 м) — медузи

· макропланктон (0,02—0,20 м) — креветки, мізиди та інші крупні тварини;

· мезопланктон (0,0002—0,02 м) — веслоногі та інші ракоподібні;

· мікропланктон (20-200 мкм) — більшість водоростей, найпростіші, коловертки;

· нанопланктон (2-20 мкм)— деякі бактерії та дрібні одноклітинні водорості;

· пікопланктон (0,2-2 мкм) — бактерії, дрібні одноклітинні водорості.

· фемтопланктон (<0,2 мкм) — віруси.

Геологі́чна платфо́рма — ділянка земної кори з відносно малою інтенсивністю тектонічних рухів і магматичних проявів.

По́вінь (водопі́лля) — це фаза водного режиму річки, яка щороку повторюється в даних кліматичних умовах в один і той самий сезон року, характеризується найбільшою водністю, високим і тривалим підйомом та спадом рівнів води в річці, озері, водосховищі. Термін настання повені залежить від типу живлення річки і кліматичних умов. На річках із переважанням дощового живлення, як правило, збігається з періодом випадання найбільшої кількості опадів (наприклад, літо для районів мусонного клімату, зима для районів середземноморського клімату). Для річок із сніговим типом живлення повінь формується переважно талими сніговими водами, а для річок з льдовиковим типом живлення — талими водами гірських льодовиків.

Пого́да — стан нижнього шару атмосфери в даній місцевості в наш час^{[ Коли? ]} або протягом тривалого часу (година,доба, декада, місяць). Характеризується рядом метеорологічних елементів (вітер, температура, тиск, вологість,видимість та ін.).

Багаторічний режим погоди в даній місцевості називають кліматом в даний мисцевости.

Полярна ніч — період, коли Сонце понад 24 години не з'являється з-за горизонту. Найкоротша полярна ніч спостерігається на широті 66°33' (1 добу), найдовша на полюсі — 6 місяців. Полярна ніч є наслідком нахилу Землі до площини екліптики, який становить приблизно 23,5°.

Поля́рні ко́ла — паралелі 66°33'38" в північній і південній півкулях, де спостерігаються полярні день і ніч по 24 години. Широта полярного кола визначається кутом нахилу осі обертання Землі до площини екліптики.

В день зимового сонцестояння (21-22 грудня) на північ від північного полярного кола Сонце не сходить, а в день літнього сонцестояння (21-22 червня) не заходить.

Полярний день — період, коли Сонце не заходить за горизонт більше 1 доби. Найкоротший полярний день спостерігається на широті 66°33' (1 доба), найдовший на полюсі — 6 місяців. Полярний день є наслідком нахилу Землі до площини екліптики, який становить приблизно 23,5°.

Протока — вузький водний простір, що поділяє ділянки суходолу і поєднує водні басейни (моря або озера); у міжнародному праві морські протоки стали доступними суднам усіх держав.

Пусте́лі — тип ландшафту, що характеризується рівнинною поверхнею, розрідженістю або абсолютною відсутністю флори, а з фауни присутні лише специфічні та притаманні лише їй види.

Шкала Ріхтера (точніша назва «локальна шкала M_L») використовується для оцінки порядкової величини землетрусу. Це логарифмічна шкала з основою 10, значення на котрій отримуються шляхом обчислення логарифму комбінованої горизонтальної амплітуди найбільшого зміщення від нуля показаногосейсмографом. Ослаблення амплітуди відстанню між епіцентром землетрусу та сейсмографом коректують шляхом віднімання логарифму прогнозованої амплітуди землетрусу порядку 0 на такій відстані.

Сава́на (ісп. sabana «простирадло» або від саван, або з карибських мов) — тип тропічної, субтропічної і субекваторіальної рослинності, що характеризується поєднанням трав'яного покриву з окремими деревами, групами дерев або чагарниками.

Сель (паводок) — стрімкий короткочасний гірський потік рідкого мулу та уламків гірських порід.

Спрединг (від англ. spread — розтягувати, розширювати) — геодинамічний процес розтягування, що виражається в імпульсивно і багаторазовому розсуванні блоків літосфери і в заповненні вивільненого простору магмою, що генерується в мантії, а також твердими протрузіями мантійних перидотитів.

Стратопауза (мезопік) — геофізичний термін, який використовують у моделі атмосфери Землі для визначення розмежування стратосфери та мезосфери.

Визначена існуванням температурного піку, зумовленого поглинанням ультрафіолетового випромінювання Сонця озоном. Розташована на висоті 50—60 км. Виразно виявляється влітку, взимку її може не бути.

Стратосфе́ра — шар земної атмосфери між тропосферою і мезосферою (від 10—18 км до 40—50 км).

Тайга (слово монгольського походження) — біом хвойних лісів помірного та частково субарктичного поясу Північної півкулі.

Тайфун- Тропі́чний цикло́н — тип циклону або погодної системи низького тиску, що виникає над теплою морською поверхнею та супроводжується потужними грозами, випадінням зливових опадів і вітрами штормової сили. Тропічні циклони отримують енергію через підняття вологого повітря угору, конденсацію водяних пар у вигляді дощів та опускання сухішого повітря, що отримується в цьому процесі, униз. Цей механізм принципово відрізняється від механізму позатропічних та полярних циклонів, на відміну від яких тропічні циклони класифікуються як «циклони з теплим ядром».

Термосфера (грец. υερμη — тепло та σφαίρα — куля) - шар атмосфери планети, вищий за мезосферу, у якому відбуваються основні процеси поглинання та перетворення короткохвильового сонячного випромінювання.

Морські течії — поступальні рухи водних мас в певному напрямку на великі відстані в океанах і морях, обумовленівітром, гравітаційними причинами, різною щільністю води

Тропіки або зворо́тники — паралелі, які відстоять на 23°27' на північ і південь від екватора (між тропіком Рака і тропіком Козорога). В день літнього сонцестояння (22 червня) Сонце опівдні в зеніті на північному тропіку, а в день зимового сонцестояння (22 грудня)— на південному.

Тропопа́уза (грец. τρόπος — поворот і παύσιζ — припинення) — порівняно тонкий шар у атмосфері планети, де припиняється зниження температури з висотою і вище якого атмосфера стає прозорою для теплового випромінювання. Термін застосовується для опису температурної стратифікації в моделях атмосфер.

Тропосфера (від грец. τρόπος — поворот і σφαίρα — куля) — нижній шар атмосфери планети, в якому температура знижується з висотою. Межею тропосфери вважають тропопаузу, у якій зниження температури з висотою припиняється.

Тропосфера Землі сягає у висоту 8—10 км від поверхні в полярних широтах, 10—12 км — у помірних, та у висоту 16—18 км — у тропіках та екваторіальних районах. Зменшення температури з висотою (висотний термічний градієнт) у середньому становить 6,5°С на кілометр.

Ту́ндра — природна зона, розташована широкою смугою (від декількох десятків до 1000 км) північніше від зони лісів на територіях з вічною мерзлотою, не затоплених морськими та річковими водами.

Улого́вина — зниження на земній поверхні, замкнуте майже з усіх сторін. Розрізняють улоговинитектонічного, просадочного та іншого походження. Форма улоговини округла (переважно круглихобрисів), рідше витягнута.

Ураган (від імені майянського бога Хуракана) може мати такі значення:

· тропічний циклон великої сили (використовується у атлантичному та пн.-сх. тихоокеанському басейнах, максимальний постійний вітер усереднений за 1 хвилину від 73,5 миль/год або 32,9 м/с за шкалою Саффіра-Сімпсона)

· вітер великої швидкості (швидкість вітру на висоті 10 м усереднена за 10 хвилин від 63,5 вузлів або 32,7 м/с, що відповідає 12 або більше балів за шкалою Бофорта)

Фіорд, фйорд (норв. fjord) — довга, вузька морська затока, яка часто тягнеться далеко усередину узбережжя. Фіорд походить від затоплення морем долини колишнього льодовика. Багато фіордів дуже глибокі — вони формувалися, коли величезні льодовики своєю вагою роз'їдали низи долин під рівнем моря. Після розтоплення льодовиків вода моря потрапляла в долини. Переважно, довжина фіорду в декілька разів більша за його ширину.

Шкала Цельсія- шкалу для вимірювання температури. За нуль за шкалою Цельсія прийнята точка плавлення льоду (та замерзання води), а за 100 градусів — точка кипіння води (та конденсації пари) при стандартномуатмосферному тиску. (Початково Цельсій за 100° взяв температуру танення льоду, а за 0° — температуру кипіння води. І лише згодом його співвітчизник М. Штремер «перевернув» цю шкалу).

Ця шкала є лінійною в інтервалі 0 — 100° і лінійно продовжується в області нижче 0° та вище 100°.

Цикло́н — атмосферний вихор з низьким тиском в центрі. Вітри в циклоні в північній півкулі дмуть проти годинникової стрілки, і в нижньому шарі відхиляються до центру, в південній півкулі — за годинниковою стрілкою.

Цуна́мі — хвилі, довжиною більше 500 м, які утворюються в морі чи в океані зазвичай внаслідок землетрусів (або падіння астероїду тощо) й охоплюють усю товщу води^[1]. На глибокій воді цунамі поширюється зі швидкістю кількасот кілометрів на годину й зазнає незначних втрат енергії.

Ше́льф — материкова мілина, вирівняна частина підводної околиці материка, що примикає до суходолу та характеризується спільною з ним геологічною будовою. Межі шельфу — берег моря або океану і т.з. «брівка» (різкий перегиб поверхні морського дна — перехід до материкового схилу). Глибина над бровкою звичайно 100–200 метрів (в деяких випадках більше: 500–1500 метрів в південній частині Охотського моря та навколо Нової Зеландії).

Широта́ () — одна з координат у ряді систем сферичних координат, що визначають розташування точок на земній поверхні (див. Географічні координати, Координати в геодезії), на небесній сфері (див. Небесні координати), на поверхні Сонця, Місяця, планет (геліоцентричні координати, селенографічні координати, планетографічні координати).

Щит - це частина платформи, у межах якої фундамент виходить на поверхню або перекритий малопотужним осадовим чохлом (до 500 м). Утворився внаслідок тривалого підняття ділянки платформи.

Дата добавления: 2015-09-30