1.Протягом короткого часу, з 1982 по 1985 р., в Радянському Союзі тричі змінилося вище партійно-державне керівництво:

1.Протягом короткого часу, з 1982 по 1985 р., в Радянському Союзі тричі змінилося вище партійно-державне керівництво:

ü в листопаді 1982 р. після тривалої хвороби пішов з життя 76 річний Генеральний секретар ЦК КПРС і Голова президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв;

ü на чолі держави став Юрій Андропов, який тривалий час до цього керував Комітетом держбезпеки (КДБ) СРСР;

ü в лютому 1984 р. Ю. Андропов помер після тривалої хвороби. На чолі держави став К. Черненко, якому було 78 р., теж тяжко хворий, трохи більше року був на посаді Генерального секретаря і в 1985 р. помер. (Люди з роздратуванням спостерігали за цією боротьбою за владу на вищому рівні;

ü на чолі держави став М.С.Горбачов. Вперше було обрано, відносно, молодого, 54 річного, енергійного Генерального секретаря ЦК КПРС, який до цього працював І секретарем Ставропольського райкому КПРС.

2. на чолі держави став М.С.Горбачов. Вперше було обрано, відносно, молодого, 54 річного, енергійного Генерального секретаря ЦК КПРС, який до цього працював І секретарем Ставропольського райкому КПРС.

Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури М.С. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи і, насамперед, її застійної економіки. Назву «Перебудова» набула політика реформ, яку проводив М. Горбачов у пошуку шляхів виходу з кризи.

3. Поняття "перебудова" дуже спірно: кожний має на увазі під ним щось, що відповідає його політичним поглядам. Я розумію під словом "перебудова" як сукупність суспільно-політичних процесів у період 1985-1991 років, горбачовим

4. М. Горбачов в квітні 1985 р. виступив на Пленумі ЦК КПРС з ініціативою розпочати в СРСР реформи.

Він вважав за необхідне шляхом реформ прискорити науково-технічний прогрес, поліпшити управління народним господарством, зміцнити виконавчу дисципліну.

Пленум ЦК КПРС схвалив пропозиції М. Горбачова. В 1986 р. на ХХVІІ з’їзді КПРС (а потім на ХХVІІ з’їзді КП України) на основі пропозицій М.Горбачова і висновків квітневого 1985 року пленуму були прийняті документи про основні напрямки економічного і соціального розвитку на 1986-1990 і на період до 2000 р.

Після цих з’їздів було видано ряд постанов, спрямованих на подолання кризових явищ: про вирішення житлової проблеми до 2000 р., про виконання продовольчої програми, про розвиток виробництва товарів народного споживання, про боротьбу з пияцтвом

Вище партійне керівництво здійснювало деяке оздоровлення громадсько – політичної обстановки в країні: звільнювались політв’язні Характерно, що репресовані за антирадянську діяльність в Україні були випущені на волю пізніше.

Було демократизовано виборчу систему на засадах багатомандатності. Це дало можливість провести вибори до місцевих рад на більш демократичних засадах.

Усуваються з посад корумповані партійні керівники

У 1987 р. започатковане утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами. М. Горбачов здійснював політику гласності (писати, говорити те, що думаєш). Радянські люди вперше почули правду про масові репресії, голодомор, страту царської родини. Була скасована цензура, припинилось глушіння закордонних радіостанцій «Свободи», «Голосу Америки», «Бі-бі - сі».

Почала формуватись багатопартійність політичної системи.

М. Горбачов підписав з США договори про обмеження стратегічних озброєнь. Почалося скорочення зброї; ракети розпилювали на металолом, бомби таємно підривали. При демократизації Горбачова, коли порушилися державні плани, директори фабрик, заводів почали випускати тільки ту продукцію, яка приносила більші прибутки. Почалися перебої з товарами першої необхідності (не стало мила, шампуні, порошків).

Почався ажіотаж серед громадян на товари.

5. Гласність — політичний термін, що позначає політику максимальної відвертості (відкритості) у діяльності державних установ і свободи інформації. У вузькому сенсі, в

сучасному слововживанні, основний компонент політики перебудови, яку проводив М. С. Горбачов у другій половині 1980-х років у СРСР і полягала в істотному ослабленні цензури і знятті існуючих у радянському суспільстві численних інформаційних бар'єрів.

6. в 1972 р. на травневому пленумі ЦК КПУ обрали Володимира Васильовича Щербицького (друг Л. Брежнєва, родом обидва з Дніпропетровщини). У всьому він слухняно виконував волю Москви, з подачі якої почався новий виток русифікації в Україні, партійне керівництво, робило максимум, щоб все залишалось по-старому. У вересні 1989р. в Києві відбувся очікуваний пленум ЦК КПУ, який проходив за участю М.Горбачова. «У зв’язку з виходом на пенсію» було звільнено від обов’язків І серетаря В. Щербицького. Таємним голосуванням І секретарем ЦК республіки обрали Володимира Антоновича Івашка, якого ще в 1990р. обрали Головою Верховної Ради УРСР (займав дві посади). Невдовзі його взяли в Москву заступником Генерального секретаря ЦК КПРС і Комуністичну партію України очолив С. Горенко, а Головою Верховної Ради було обрано 56-річного ІІ секретаря ЦК КПУ Леоніда Макаровича Кравчука.

7. На середину 80-х рр. партійно-державне керівництво в економічній сфері обирає стратегію «прискорення». Її суть полягала в тому, щоб на існуючій матеріально-технічній базі, при незмінних соціально-економічних відносинах прискорити темпи економічного розвитку і таким шляхом вийти з кризи. Але чіткого плану не було вироблено. Новаторські починання, не доводилися до кінця, а окремі правильні і сміливі рішення потопали в трясовині старих підходів до розв’язання проблем не приносячи очікуваних результатів.

В лютому 1986 р. ХХVІІ з’їзд КПРС підтвердив курс на прискорення, який за три п’ятирічки мав створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже існуючому; подвоїти національний дохід за рахунок підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень НТР; вирішити цілу низку соціальних проблем: забезпечення житлом, продовольством і речами широкого вжитку тощо.

Уряд СРСР, очолюваний М.Рижковим, підготував п’ятирічний план на 1991-1995рр., виконання якого не повинно було викликати зростання цін. Але вже в 1989-1990рр. регульовані державою ціни «поповзли» нагору і почалася інфляція. Народу пропонували потерпіти, нагадуючи, усе велике вимагає жертв. Сама ж номенклатура на жертви не йшла і першого жовтня 1989р. ЦК КПРС ухвалив рішення підвищити платню працівникам партійного апарату на 50-100%. Це призвело до подальшого падіння авторитету партії.

Економіка потрапила в дивне, штучне положення: з одног боку в ній «пішов процес» (тобто ринкові реформи), з іншого боку – у цих реформ не було безперешкодного шляху.

8. Перебудовчі процеси в СРСР супроводжувались лібералізацією. Послабленням старої політичної системи скористалися народи Радянського Союзу для боротьби за досягнення суверенітету.

У всіх республіках різко активізувалися національно-демократичні сили. Загострилися міжнаціональні відносини.

Влітку 1989 року стались міжнародні сутички в Узбекистані, на кордоні Таджикістану і Киргизії, в Абхазії. Розгорався Карабаський конфлікт.У республіках Прибалтики посилилося прагнення до відновлення незалежності. У такій ситуації відбувся пленум ЦК КПРС у вересні 1989 року, який прийняв рішення «Національна політика в сучасних умовах».

Республікам пропонувався формальний суверенітет. Реакція національно-демократичних сил на це була негативною.

після аварії на Чорнобильській АЕС населення України відчуло своє безправ’я. В цих умовах почався масовий рух за досягненням незалежності.

Український національний рух розвивався у двох напрямах: перший – уособлювали українські дисиденти, другий – частина партійна радянської номенклатури.Позиції цих груп поступово зближувались для досягнення спільної мети – здобуття незалежності.

Люди дізнаються про Сталіна, репресії, голодомор, звертають увагу на необхідність реабілітації жертв політичних репресій, вшанування пам’яті невинно репресованих, зростає соціальна активність

ü починається релігійне розкріпачення, в українському суспільстві все більше поширюються релігійні настрої, люди виступають за відродження української греко-католицької та української автокефальної православної церков;

ü виступають із страйками шахтарі, головною причиною яких була невирішеність багатьох економічних і соціальних питань, за покращення умов праці – реконструкцію, технічну оснащеність;

ü після звільнення Щербицького, прискорилося формування в республіці багатопартійної системи. За короткий час з’явилися різні, протилежні за своїми ідеологічними цілями партії, організації, рухи. Був створений народний рух – лідерами якого були І.Драч, В.Чорновіл, В.Яворівський.

9. 11 березня 1990 року Верховна Рада Литовської РСР прийняла акт «Про відновлення незалежності Литовстької держави». У подібному напрямі розвивались події у Латвії, Естонії і інших радянських республіках.

Тоді вирішено було скликати з’їзд (ІІІ Всесоюзний з’їзд народних депутатів- березень 1990 року), де було прийнято Закон про запровадження посади Президента СРСР, ним обрали Генерального секретаря ЦК КПРС – Горбачова М.С. Тут же, на з’їзді, було вирішено прийняти постанову, яка визнавала недійсним рішення Верховної Ради Литовської РСР. Ця постанова була застереженням іншим республікам.

10. Український національний рух розвивався у двох напрямах: перший – уособлювали українські дисиденти, другий – частина партійна радянської номенклатури.Позиції цих груп поступово зближувались для досягнення спільної мети – здобуття незалежності.

Серед дисидентських об’єднань активно діяли:

ü утворений 1987 року в Києві «Український культурологічний клуб» (УКК), роботу якого висвітлювала самвидавська преса, радіостанції «Свобода», «Голос Америки»;

ü на початок 1988 року відновила роботу Українська гельсінська спілка (УГС), яка проголосила необхідність створення суверенної України. Лідером був Левко Лук’яненко;

ü у 1987 році у Львові було засноване «Товариство Лева»;

ü у 1988 році в Київському університеті – неформальне товариство «Громада»;

ü починають відбуватися страйки, мітинги, під тиском громадської думки Верховна Рада УРСР у жовтні 1989 року прийняла Закон «Про мови в Українській РСР».

11. Після виключення з Конституції СРСР ст.6, яка юридично закріплювала керівну роль КПРС (це рішення було прийняте на лютневому 1990 року Пленумі ЦК КПРС) стало можливим офіційне створення інших політичних партій. Першими почали формуватися праві партії:

üУкраїнська національна партія (УНП) утворилася в 1989 році у Львові – за відновлення УНР, проголошеної ЦР в січні 1918 року;

üУкраїнська християнсько – демократична партія (УХДП);

üУкраїнська народно – демократична партія (УНДП);

національно – центристські партії:

Українська республіканстка партія (УРП), утворена на базі Української гельсінської спілки у квітні 1990 р., очолював її юрист, почесний голова Л.Лук’яненко;

демократична партія України (ДПУ), головою було обрано Ю.Бадзьо;

в 1990р. були утворені соціал – демократичні партії: СДПУ і ОСДПУ (об’єднана);

вкінці вересня 1990 р.була створена екологічна партія «Партія зелених України» (ПЗУ), яку очолив Ю.Щербак

Ці партії виступали проти КПРС, за створення національних збройних сил, незалежність України.

Всього за період 1989 -1990 рр. було створено в Україні понад 20 партій, які об’єднували майже 30-тис. осіб.

12. Економічна і політична криза суспільства негативно позначилася на становищі Компартії України. Протягом 1990 – 1991 рр. її залишили сотні тисяч членів. У січні 1990 р. в КПРС з’явилася група реформаторів що оформилася в Демократичну платформу. Згодом

координаційна рада Демплатформи вирішила вийти з КПУ і утворити нову партію, яка одержала назву Партія демократичного відродження України (ПДВУ).

До 1991 р. КПРС, КПУ лишалися правлячими партіями, під контролем яких знаходилося суспільство і держава.

13. 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України:

üукраїнський народ має право на владу в межах республіки, на використання її національних багатств;

üукраїнці самостійно мають вирішувати проблеми в галузі науки, освіти, охорони здоров’я, культурного і духовного розвитку;

üмати власні Збройні сили;

ü власні внутрішні війська (міліція);

ü Україна має проводити самостійні зв’язки з іноземними державами;

üУРСР створює свою банківську, цінову, фінансову систему, формує держбюджет, запроваджує свою грошову одиницю;

Документ для України прогресивний, але не говорить про головне, що Україна виходить із складу СРСР.

14. 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан.

Свої дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну до періоду «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.

.переворот, який не вдався). Мета путчистів – не допустити розвалу СРСР.

На захист першого президента СРСР і демократії став Борис Миколайович Єльцин – голова Верховної Ради Росії. Горбачова повернули в Москву, але керувати він уже не міг, його ніхто не слухався.

15. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт проголошення незалежності України. «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною, в зв’зку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,

ü продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави- України.

ü Територія України є неподільною і недоторканою.

ü Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

ü Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

16. Історичне значення цієї події:

За незалежну Україну віддали своє життя кращі українці: Б.Хмельницький, І.Мазепа, Т.Шевченко, М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, П.Скоропадський, Є.Коновалець, С.Бандера, В.Чорновіл.

Тільки в ХХ ст. незалежність України проголошувалась п’ять разів:

ü 9 січня 1918 р. – УНР - Київ – М. Грушевський – ІV Універсал;

ü 13 листопада 1918 р. – ЗУНР – Львів – Є..Петрушевич;

ü 15 березня 1939 р. – Карпатська Україна - Хуст – Августин Волошин;

ü 30 червня 1941 р. – Львів – С. Бандера;

ü 24 серпня 1991 р.

4 вересня 1991 р. було прийняте історичне рішення про підняття над будинком Верховної Ради України національного синьо-жовтого прапора. А 28 січня 1992 р. синьо-жовтий прапор

було визнано Державним Прапором України. 19 лютого 1992 р. після гострих дискусій Верховна Рада України затвердила малий Герб України – тризуб. Ще раніше, 16 січня 1992 р., Державним Гімном України було затверджено написану в 1863 р. українським композитором М.Вербицьким пісню «Ще не вмерла України і слава і воля...»

17. 1. Акт проголошення незалежності України було підтверджено. Майже 91% проголосували за вихід з СРСР;

2. відбулись вибори першого Президента України. Ним став Л.М. Кравчук, за якого проголосувало 61,6 % виборців.

7-8 грудня 1991 року в Білорусії, у Біловезькій Пущі, поблизу Мінська зібрались лідери трьох слов’янських народів:

Б.Єльцин – Президент Росії;

Л.Кравчук – Президент України;

С.Шушкевич – Голова Верховної Ради Республіки Білорусь, які підписали два документи:

ü про розпуск СРСР;

ü та угоду про створення СНД (Співдружності Незалежних Держав).

18. Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі,Росії та України.

21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД

25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. 30 грудня на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР.

19. 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Нову Конституцію України. Конституція – це Основний Закон держави, складається з 161 статті, які об’єднуються у 15 розділів. Починається Конституція вступом, де викладена мета прийняття Конституції.

Конституція визначає:

ü права, свободи, обов’язки громадянина;

ü порядок проведення виборів і органів влади;

ü функції всіх гілок влади – законодавчої, виконавчої, судової;

ü правовий статус Президента, порядок його обрання;

ü територіальний устрій як унітарної держави (село, селище, район, область, місто, Крим);

ü правовий статус Автономної республіки Крим;

ü порядок внесення змін до Конституції України;

ü права і обов’язки органів місцевого самоврядування (сільради, міської ради, районної ради, обласної ради).

Конституція законодавчо закріпила демократичні завоювання народу України.

20. 31 жовтня 1999 р. – перший тур виборів; 14 листопада 1999 р. – другий тур виборів. Взяли участь 77 політичних партій, та 70% виборців; в другому турі - 68%. Кандидатами були: Л.Кучма, Є.Марчук, О.Мороз, В.Олійник, В.Ткаченко, П.Симоненко, Н.Вітренко, Ю.Костенко, Г.Удовенко. Жоден із кандидатів у першому турі не набрав потрібної кількості голосів для перемоги. У другому турі перемогу здобув Л.Кучма (56, 2 %, П.Симоненко – 37,8 %)

Вибори до Верховної Ради України

2002 рік – за змішаною виборчою системою до Верховної Ради, за підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4%-й бар’єр подолали «Наша Україна» на чолі з В.Ющенком – 23, 55 %, КПУ – 20, 01 %, Президентський блок «За єдину Україну» (В.Литвин) – 11,79%, БЮТ (блок Юлії Тимошенко) – 7,25%, Соціалістична партія України (О.Мороз) – 6,87 %, СДПУ(о) – 6,27%.

Між собою об’ єднались і створили більшість «Єдина Україна», КПУ, СДПУ(о); В опозицію до більшості стали «Наша Україна», БЮТ, СПУ.

21. 6 грудня 1991 р. Україна уклала перший міжнародний договір з Угорщиною. 2 червня 1997 р. підписала міжнародний договір про дружбу, співробітництво та добросусідство з Румунією, а на початку 2009 р. було врегульовано питання про о. Зміїний та морські українсько-румунські кордони. Зараз успішно розвиваються відносини з Великою Британією, Італією, Францією, Голландією, Швецією, Дружні стосунки склались із Словаччиною та іншими країнами

Сучасна Україна обрала курс на інтеграцію в Європу. У 1992 р. підписала Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що сприяло інтеграції у європейські структури. У 1994 р. першою із країн СНД підписала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом. Було затверджено стратегію і програму інтеграції України в ЄС. У 1994 р. Україна приєдналась до програми співробітництва з НАТО «Партнерство заради миру». Зараз Україна активно працює в ОБСЄ, Раді Європи, Раді Євроатлантичного партнерства тощо. Активною є участь України у миротворчих силах ООН, які виконують завдання в регіонах, де тривають міжетнічні та громадські конфлікти. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики України належить співробітництво з США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Серед важливих напрямків зовнішньої політики України є розвиток відносин з країнами Балтії, активізація співпраці з Канадою, особливо з українською діаспорою, країнами Африки, Південної Азії, Китаю, Латинської Америки та Куби

Україна приєдналась до Економічного союзу країн СНД як асоційований член. Бере активну участь у роботі багатьох її органів та інституцій, прагне розширювати співпрацю із членами цієї співдружності

22. 31 жовтня 2004 р. – перший тур виборів; 21 листопада 2004 року - другий тур; 26 грудня 2004 р. – переголосування. У першому турі взяли участь 76 % виборців; у другому 78%; у переголосуванні -76,83 %. Кандидатами були В.Ющенко, В.Янукович, О.Мороз, А.Кінах, П.Симоненко, Н.Вітренко, Д.Корчинський, О.Омельченко, О.Ржавський, Р.Козак та ін., усього 24 кандидати. За результатами першого туру жоден із кандидатів не набрав потрібної кількості голосів для перемоги. (В.Ющенко -39,9 %, В.Янукович – 39,6 %). У другому турі В.Ющенко отримав 46,6%, В.Янукович -49,46%. Голосування другого туру відбулося з фальсифікацією, обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва- майдані Незалежності. Мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 року і отримала назву Помаранчева революція.

Кравчук Леонід Макарович

5 грудня 1991–

19 липня 1994

Кучма Леонід Данилович

19 липня 1994–

23 січня 2005

Ющенко Віктор Андрійович

23 січня 2005–

25 лютого 2010

Янукович Віктор Федорович

25 лютого 2010–

22 лютого 2014

Турчинов Олександр Валентинович

23 лютого 2014–

7 червня 2014

Порошенко Петро Олексійович

7 червня 2014–

Дата добавления: 2015-09-30