ВЕЛЕСОВА КНИГА

"ВЕЛЕСОВА КНИГА"

– найдавніша пам’ятка українського народу, виконана різами на дубових дощечках, що слугували сторінками книги. Тобто кожна давньоукраїнська літера прорізана чи випалена на дощечці розміром 38х22 см, завтовшки до 1см. Ці історичні письмена було знайдено і вивезено за кордон полковником білої армії А.Ізенбеком з розгромленої поміщицької садиби Великий Бурлук на Харківщині (помістя належало старовинному родові Донців-Захаржеських, не прямим нащадкам козацьких полковників, що розуміли цінність історичної пам’ятки).

Дощечки з малюнками так званих гліфів були нанизані на ремінець, коли Ю.Миролюбов (емігрант з України) ознайомився з ними у 1925 році в Брюсселі і скопіював лиши три малюнки. Опрацювання написів зайняло близько 15 років; останню дощечку Миролюбов переписав у 1939 році, а у 1957-59 роках друкує фрагменти «ВК» в Сан-Франциско у російськомовному журналі "Жар-птица". У 1968-70 роках стараннями М.Скрипника (Голандія) з’являється й українська публікація «ВК» з дощечок Ізенбека у видавництві "Млин" (Гаага) і на сторінках "Календаря канадського фермера", – цей текст був надрукований згодом київським журналом "Дніпро" (1990р. – №4).

Ритмічний переклад зроблено за текстом «ВК» (публікація в "ТОДРЛ", т.43). За визначенням науковців, «ВК» – це збірка історико-релігійних текстів, написаних різними діалектами, близькими до давньоукраїнської (руської) мови. За визначенням С.Наливайка (фахівця санскриту): "Алфавіт «ВК», називають велесовицею, проте вважається, що це ні кирилиця, ні глаголиця, а якась інша абетка. Якщо поглянути на текст 16-ї дощечки, то бачимо, що на її поверхню нанесено паралельні лінії, під якими розміщуються літери. Це нагадує санскрит, хінді та інші мови Північної Індії, які користуються абеткою деванагарі, "божественним письмом", де слова пишуться під горизонтальними лініями... (С. Наливайко, «ВК»: індійські паралелі, 1995р.)".

"ВЕЛЕСОВА КНИГА" – легенди, міти, думи – скрижалі буття українського народу, видана коштом науково-виробничого підприємства "Велесич", г.ред. В.Довгич. Це унікальна книжка, в якій викладена мітоісторія укрів, чий родовід повів Кий – син Ора, внук Дажбога. Після виходу в світ на шпальтах газети "Русь Київська" (1994р. № 1-3) книга включена до програм університетів, гуманітарних інститутів, коледжів, ліцеїв, гімназій і шкіл. Але, на жаль, в існуючому перекладі «ВК» наявні вагомі помилки через недогляд та незнання подій тодішньої доби. Зокрема наявна помилкова згадка про так званого «Рюрика», хоча в автохтонному тексті йдеться про варяга Ерика, що разом з Аскольдом-ІІІ ходив по Дніпру.

До уваги співвітчизників пропонується новий переклад Дана Береста з виправленням усіх неточностей, що існували і продовжують існувати в академічному викладі, спричиняючи непорозуміння в історіографії та ускладнюючи сприйняття нашої минувшини через необізнаність чи відверту антиукраїнську ідеологію попередніх перекладачів. Запропонований переклад узгоджений із суто українським світоглядом і відповідає реальним подіям нашої найстародавнішою у світі історичної спадщини, та й загалом спадщини усіх слав'янських народів, що вийшли з теренів України-Руси – колиски всесвітньої цивілізації.

І. Хто ми і куди йдемо
1
Даремно згадали старі часи наші доблесні,
бо йдемо куди – невідомо.
А так оглядаємось і говоримо,
що соромимося Наву, Праву і Яву знати ^1*
5 й обаполи тирла відати і думати.
Се бо Дажбо створив нам яйце,
що є світ-зоря, яка нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аби тая удержана була.
10 Тамо се душі пращурів суть,
і ті світять зорями нам од Іру... ^2*
...Однак греки напали на Русь,
чинячи зле в ім'я (своїх) богів;
ми ж не знали вже, куди тікати і що діяти...
15 Права бо є таємно зложена Дажбогом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
А тоді, коли одійде, смерть наступає.
Ява тече і твориться в Праві.
20 Нава бо є після них.
Доти є Нава і по тому є Нава,
а в Праві ж є Ява.
Повчившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше,
яко се бо вже найшло на коло нам.
25 Творящу богом силу узріли в собі, бо то дано дар богів,
і не потрібно бо се напраснити.
Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас
і там з жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву і Яву, –
30 не берегли того, а ще й глузували.
Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.
Отож, молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші,
матимемо життя з праотцями нашими, які з богами злились воєдино.
Правда така, що ми Дажбожі внуки по уму,
35 а ум великий божий є єдиний з нами,
і тому творимо і говоримо з богами воєдино.
Бренне бо є наше життя і ми самі також,
разом з князем нашим, працюючи і живучи на землі під знаком Овна;
і худоба наша од ворогів утікає на Свередзь. ^3*

2а
Муж, ідучи додому, не правий,
якщо лише заявляє про права;
і правий, якщо слова його з ділами збігаються.
Тому сказано здавна, аби ми творили були добро.
5 Як і діди наші казали: тут є і буду так же.
За часів злославних Русь була потята рукою ворожою.
І злочини творилися.
А князь тоді немічний був,
і услав синів своїх до брані.
10 А ті варягам піддалися, знехтувавши віче,
і на рішення віча не зважили.
Тому були розторгнуті і в неволю узяті.
І коди речемо нині, що маємо своїх князів,
то не є так.
15 До південних країв ходили, повернути землю нам і дітям нашим.
А там греки напали на нас, бо всілися на тій землі.
І була січа велика багато місяців;
стократ починала Русь
і стократ розбита була од півночі до півдня...
20 Отож худобу повели праотці наші,
і були отцем Орієм до північного краю землі руської ведені,
понеже там завжди лиху годину перебували. ^4*
Багато злигоднів приніс ранній холод,
тож відійшли сюди (на північ) і оселилися огнищанами на землі руській.
25 І все те сталося за дві теми до суть. ^5*
А по тих двох темах варяги прийшли,
і землю забрали од хозарів до рук своїх, –
тим бо відробляли в неволі.
Був народ наш родичем з ільмерцями; ^6*
30 з єдиного кореня постали роди наші.
Хто прийшов пізніше на Руську землю,
то і селився серед ільмерців,
бо вони суть братчики наші і подібні до нас,
і в небезпеці обороняли нас од зла.
35 Віче мали: що віче вирішить, то так і є;
а що не вирішено – не повинно бути.
Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили.
Ми ж їм допомогу давали, і так було.
Добре знали робити посуд, печений у вогнищах, –
40 суть бо гончарі умілі;
землю орати чи худобу доглядати також розуміли, –
такі наші отці суть.
А прийшов рід злий, на нас напав,
і тому змушені були відійти на північ в ліси.

2б
Там і жили, навчившись звіра ловити і рибалити,
45 од страху уклонившись.
Так пробули одну тему і почали городи ставити,
вогнища повсюди розкладати.
На другу тему був холод великий,
і потяглися ми до півдня, –
50 там бо суть місця злачні.
А там іронці зайняли худоби нашої десятину.
І прийшли б до згоди, якби ті могли слово тримати.
І потяглися ми до полуденного зеленотрав'я,
і було в нас худоби багато...

3а
Молили Велеса, отця нашого,
хай потягне в небі комонь Суражіїв, ^7*
хай зійде на нас Сур'ю вішати, золоті кола вертячи.
То бо сонце наше, яке освітлює домове наше,
5 і перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх.
Цьому богу вогнища, Симарглу, речемо показатися
і освітити небеса вночі, і так бути до блакитного світа зорі.
Наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися,
як і всяк день, молитвою зміцнивши тіло, поївши,
10 йдемо до полів наших трудитися,
як боги веліли кожному чоловікові,
що повинен трудитися на хліб свій.
Дажбожі внуки ми, улюбленці божеські,
і боги тримають десниці на ралах наших.
15 Заспіваймо славу Суражію,
і так мислимо до вечора,
і п'ятикратне на день богів славимо.
Пиймо сурицю на знак благості і спільності з богами, ^8*
які у Сварзі суть, і там бо п'ють за щастя наше.
20 Заспіваймо славу Суражію,
і ось комонь злат Суражіщів скаче в небесах.
Додому йшли, потрудившись;
там вогонь розкладали і їли покорм наш.
Речемо, яка то є ласка божеська до нас,
25 і одійдемо до сну.
Так день пройде і тьма настане.
Також давали десятину отцям нашим, а соту – на Велесове.
І так перебуваємо славними,
адже славимо богів наших і молимося,
і тіла наші омиті водою чистою...

3б
Інша бо кров наша – свята кров.
Про те мовилося, як обирали князів старотці наші.
І так правили п'ятнадцять віків через віче.
А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі...
5 І так правили наші отці.
Всяк міг слово сказати – і те було благом.
Захищалися од хозарів... по віку Трояні, ^9*
які перш насіли з синами своїми і внуками наперекіррішенню віча,
бо у русів не було іншої ради, крім віча.
10 Хозари пішли на нас війною, а в нас не було воїв...
І тривала та розторгавиця п'ятсот літ.
І не закінчилася скоро,
й обернулася нам тяглом хозарським.
Бо поки руси билися, на нас наповзли вороги численні.
15 І внуки Трояні лишилися на самотні при багатьох друзях,
і опинилися в ярмі.

4а
Почалося життя важке...
А був тут у степах боярин Скотень,
що не піддався хозарам.
Будучи іронцем, од Іроні допомоги просив,
5 а ті прислали кінноту,
і хозари були відігнані.
Інше боярство лишилося під хозарами,
які дійшли до града Київського і там осіли.
Ті ж русичі, які не захотіли бути під хозарами,
10 пішли до Скотеня, і там й отаборилася Русь.
Іронці не чіпали звичаїв наших, ні рабів не брали,
отож лишили русам життя русів.
А хозари брали до своєї роботи людей
і велике зло чинили дітям і жонам.
15 Отут-бо готи-грабіжники напали на Русь, що осіла коло Скотеня,
а ті взялися за мечі, – себто пращури наші виступили проти них.
Тоді й кіннота іронців вступила у бій, – і готи були розбиті.
Розтрощені готи втекли з поля.
Тут-бо кров бо руська лилася, і чермна земля була.
20 З Перуном розтрощила Русь землю готську і мечами знищила всякого,
а землю їхню, як відомо, до своєї приєднала.
А тут і хозари в наш час ратний пішли на нас.
І тут бо руси кинулися до битви, як леви, і сказали:
«Пропадемо, якщо Перун про нас не подбає».
25 І той їм допоміг – готи були розбиті
і хозари вперше спробували праху,
вперше були розтрощені.
А Русь звернулася до них і сказала: «А се ще буде?»
Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, сором маючи.
30 Розбіглися вої їхні,
покидали на землю мечі свої, тікаючи від нас світ за очі.
Готи змістились і відійшли на північ, і там зникли, йдучи далі.
Русь же утвердилася на цій землі, взятої до Русі,
утерла руки свої і сказала: «Прийшла ж милість божа!
35 Хвалімо Дажбога нашого і Перуна-златоуса, які були з нами».
І так переможно заспівали славу богам на землі руській.
І сказала руськолунь: «Це та земля, де покладено чимало старання, ^2*
щоб утворилася земля наша».
А хозари після побоїща, шукаючи інших земель,
остерігаючись руськолуні біля Києва і в Лузі,
утвердилися на Дону після готів.

4б
Багатьох інших (не русів) узяли з собою,
отож і натерпілися од них,
бо були вони вільні і ворожі до пращурів,
котрих Велес навчив землю орати і зерно сіяти.
5 Тож захотіли ті пращури огнищанами стати і бути землетрудичами.
Говоримо бо, як се мовиться в нашій землі, а не так, як греки,
жадаючи за рахунок руського народу зростати,
болгар підкоривши
і примусивши свою худобу водити в полях злачних.
10 І вибирали тих (князів) із своїх старійшин,
од роду до роду так се правили.
За десяток віків забули своє родство,
і так роди жили окремими племенами.
Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни:
15 тут бо всі руські, од руськолунян походячи. ^10*
Окремими є сумь, весь і чудь – і звідти прийшла на Русь усобиця.
За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності,
і почали на чужих у неволі працювати –
спочатку на готів, які міцно наших тримали,
20 а потім – на хозаринів, як ті з'явилися з каганом...
А ті спершу були приятелями нашими і гостями на Русі.
Спочатку були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали...
Сказали тоді: «Куди підемо від них? Де життя вільне знайдемо?
25 Ми великі сироти, божеська рука од нас одвернулась».
І так за дві досьогодні тисячі літ не могли сутворитися до Русі,
а там прийшли варяги і взяли ту...
Були ті синове вовче; Русь же повернутись од півночі
знову не мала можливості...
30 В лісах ільмерських зібралась і там є.
Києву ж дана частина мала, там бо всілися варяги,
які захопили владу після венеда Святояра...
Так узріємо навіч того боярина, героя нашого,
який розбив готів із Скотенем.
35 І була славна подія од приходу слав'янського люду на Русь тисяча третього року, ^11*
як нагле грабіжники напали на нас.
Тоді Святояр був єдиним князем, якого боруси вибрали на руськолуні.
А той взяв руськолунь і борусів, озброїв їх
і пішов на готів од Воронженця.
40 Було там десять тем відібраних боянів кінних, не піших.
І так напав на них.
Січа була зла і коротка, і та буйствувала була до вечора.
І було – по готах.

4в
Приглянулася та земля Русі аж досі.
А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили хозарів.
А каган хозарський звернувся до Скотеня, просячи допомоги.
Відкинув ту просьбу Скотень і сказав: «Допоможете самі собі».
5 Віче руськолуні веліло готувати оборону,
бо ворожа сила насувалася до землі Воронженця.
Воронженець був давній, за багато віків оснований далеко од нападників.
А та ворожина дійшла до Воронженця і взяла його, і там осіла.
Се Русь була відрізана від заходу сонця,
10 а інші пішли до сонця на південь,
де заснований Сурож-град біля моря, що захопили греки; ^12*
там Білояр заснував град Сурож.
А тепер Криворіг, будучи князем русів, пускав білого голуба: –
куди той полетить, туди і йти.
15 А той полетів на греків.
Криворіг пішов на них війною і розбив їх.
Тут бо греки, як лиси хвостом вертячи,
дали Криворогові золоте руно і збрую срібну.
І Криворіг утримався на Сурожі;
20 а вони, греки, були навколо.
Криворіг догодився, аби руси одкрилися там.
А потім греки напустили на них боянів у залізах і побили їх.
Багато крові руської пролилося на тій землі.
І ні стягу не лишилося русичам.
25 Іллірійці сказали, що ми нерозумні, і прийдуть нам помагати...
Пом'янемо тих, що собою землю руську удобрили,
а це наші старотці, які бо стратили сили за Русь на тих бойовищах
з ворогами нашими; а кров їхня здобрила землю нашу.
Сущі бо боги, які з Перуном воєдино, накували мечі свої до будь-яких ворогів.
30 Ми ж їм помолимося нам у поміч...

4г
Сонцю-Суражію святому бути над нами,
а куди йти – знаємо: по землі, по горам і в луку моря.
І то всякий день звертаємо погляд свій на богів, які є світ;
його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами.
5 Так співаємо славу богам і живемо милістю божою, допоки й життя.
Се лишилися Сурожа – там вороги наші,
які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами,
Маром-Марою і кінцем життя всім.
Треба з'явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою, доки та здохне;
і хай сонце світить на нас і до нас, і на все довкола;
10 тож найперше славимо бога сонця – Сурія стлу-діда, – той проганяє зло.
А із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво,^13*
і те зле племено на пращурів наших набігло, напало,
і багато людей було забраних і померлих...
А тоді Ор-старотець каже:
15 «Ідемо од землі цієї лісової, де єгунши братів наших убивають;
ті бо кровожерні звірі нашу худобу крадуть і дітей цуплять».
Тож бо той старотець сказав: «А підемо до іної землі нашої,
в якій молоко й меди течуть, і та земля південніше є».
І рушили всі на південь і троє синів Орієвих,
20 ті є – Кий, Пащек і Горовато, –
звідки і три славні племена виникли.
Сини були хоробрі, вожді дружинам.
Отак сіли на коней і рушили.
За ними їхали молодші дружини;
йшла худоба – корови, пов'язані бики, вівці;
25 їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди.
І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів;
йшли до Гори великої, до долини травної,
де зростають злаки многія.
Там і оселився Кий, що був засновником Києва.
30 То був престол руський.
Багато крові коштував той похід слав'янам,
але анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував.
Бо кров є свята,
і кров наша про те каже, що ми русичі всі.
35 Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.
Од отця Орія походимо,
і той час од часу народжується серед нас;
і цей зв'язок є до самої смерті...
Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли;
40 були вони не окремі, а з нами спільно, і кров свою проливали за нас.
Давно були на Русі хозари, зараз варяги;
ми ж русичі, аж ніяк не варяги...
Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч,
додамо до нього шавлію й інших трав, як говорили прастаротці,
45 і лишимо суритися; і пиймо тричі во славу богам п'ятикратне на день.
То бо наше старе почитання богам повинні потребити,
і треба та буде пов'язом поміж нами.
Ані Марі, ні Мороці не сміємо славу співати, –
ті бо діви є нашим нещастям...
50 Діди наші у небі суть...

ІІ. В Карпатах і на Прип'яті
5а
Освоювати почали ми ті околи.
Мовимо, так літ за тисячу п'ятсот до Діра
пішли прадіди наші до гори Карпатської, ^14*
і там оселилися і жили ладно.
5 То бо родами правили отці-родичі,
а старійшиною роду був Щек, од оріян той був.
Перун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно.
І таким було життя п'ятсот літ,
а потім подалися на схід сонця і дійшли до Дніпра.
10 Та бо ріка є, що до моря тече.
І там на півночі оселилися на ній.
А називали Дніпро Прип'яттю, як і отці називали Дніпро Прип'яттю.
І там жили п'ятсот літ,
і віче правили;
15 і боги оберігали од багатьох ворогів, які звалися язиги.
Іллірійців там багато осіло і стало огнищанами.
І там худоба випасалася в степах,
і там тільки богами оберігатись могла.
І так, як говорили, відпочили, і наскладали немало
20 золота, і жили заможно.

5б
Згадаємо, як язиги одійшли на південь, залишивши нас,
а ми пішли далі, ведучи худобу – корів своїх і биків.
І потім побачили багато птахів, які летіли до нас.
А ті галки і ворони від покорму летіли –
5 була пожива велика у степах.
То ж бо ті племена костобоків напали,
і багато було втрат і крові пролито,
коли сікли голови ворогам своїм,
а тії вороння поїдало.
10 І там Стрибог свистів у степах,
а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас. ^15*
Тут була січа велика
для язигів, – билися костобоки із злими втікачами і крадіями худоби нашої...
І була та убориця за двісті літ (до часу написання).^16*
15 І наші родичі відійшли до лісів
і там оселилися.
А за сто літ з'явилися там готи Германаріха, злоблячись на нас.
І тут була убориця велика:
готи були потіснені і відтручені до Дінця і Дону.
20 А Германаріх пив вино, що буде любим братом поза воєводами нашими.
І так все владналося;
почалося нове життя.

ІІІ. Війни з готами і єгуншами
6а
Од Ора були наші отці з борусами до приходу на Ра-ріку, на Дніпро і до Карпатської держави. ^17*
По родах ті правили від імені родичів і віча.
І всяк рід звався іменем своїх родичів, які правили, і звідки прийшли до Гори також.
А князі і воєводи вели людей
5 битися з ворогами во славу Перунову.
І се Дажбожа допомога наверталася на нас;
і була держава та Руська од русів.
А боруси ту (державу) боронили, і безперервна війна йшла всяк час,
10 бо многі січі були, що вороги починали,
та жодна не була доведена до кінця, як з римлянами, так і з готами.
Тут Германаріх прийшов з Дону і напав на нас.
Отож послаблені ми були римлянами і настигнуті готами,
опинившись між двома вогнями тліти і згорати.
15 А тут настала велика біда: жнива наші спалені,
і нічого не лишилося, крім диму і попелищ.
Тут бо прилетіла до нас Птиця Божеська і сказала:
«Відійдіть на північ і нападете на ворогів,
коли вони підуть на села наші».
20 Опісля так і було, – зробили вигляд, що йдемо на північ,
а потім напали на них і розбили їх (готів).
Подолавши перших, пішли до других і стали станами по Дунаю.
І римляни напали на нас, і побили багатьох.
25 Хоч спішили вони нас обезглавити, а тако ми обезглавили їх;
і тьма воїнів була обезглавлена...
Великі сніги, холоди і голод мучили наших людей;
ставши втікачами, лишаючись без усього.
30 Вони (наші праотці) немало натерпілися, бо незалеглести мали і ту творили...

6б
По ста двадцяти роках брані готи, тиснені єгуншами і берендеями, ^18*
відійшли на північ, поміж Ра-рікою і Двіною, і там осіли.
Германаріх і Гуларіх привели їх на нові землі.
Се бо єгунши з берендеями і своїми отарами стояли в тому краї.
5 Там було багато коней і худоби, трава злачна і вода жива.
Тут бо Гуларіх привів нові сили і відігнав єгуншів з великими втратами,
і пішов на нас.
Тут бо родичі наші зібралися на конях і кинулися на них.
Зла січа тривала там тридцять днів,
10 і руси пустили готів до землі своєї,
бо ті обіцяли жити мирно з нами.
Важкі часи настали.
Нападали на нас римляни од Дунаю, греки з півдня, а готи з півночі і півдня.
То була велика біда неділима.
15 А римляни сиділи в городах дунайських, на нас позирали і чекали.
Та боротьба була тривала і ніц не вгодна ні богам, ні людям,
але не мали іншого виходу, крім неї.
Й обирали князів із отців, і ті правили од осені до осені,
20 і їм платили данину з полюддя,
й остерігалися, коли водили отари свої,
й обробляли землю для життя.
Так жили і сто п'ятдесят літ вели боротьбу велику, щоденну,
проти єгуншів і готів, але не проти берендеїв.
25 Коли став у них князем Саха,
той, мудрий, почав миру шукати з русами і був наш друг.
Беренда ходили тихо; се єгунши були крадіями,
і боротьба з ними була тяжка;
і тривала сто років.
30 І єгунши лишились на Готській землі.

6в
Та се узялися межі свої визначати і почали гради ставити – Корсунь та інші звели. ^19*
Руськолані, яких роздирали смути, порядкували на півдні,
а боруси – на півночі.
І багато прийшлось пережити.
Ті бо родаки не хотіли, щоб руські роди об'єдналися в Руськолань.
5 Дві гілки роду звалися: велика і мала борусь,
а сурожці звалися Сурозькою Руссю.
І вели війну боруси;
тако була там не війна,
а тривала ворожнеча між родами, що роздирала борусів на частини.
10 Тому боруси не могли стати проти греків і наступу скіфів. ^20*
Ті були жовтими, а руси були русими й блакитноокими.
Сильна й неугавна війна продовжувалась,
аж поки у сурожців не стало князів сильних;
а греки дали ворогам відсіч, як і нам.
15 Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ.
Се першими наші назнали мідні мечі,
тоді майстри їм сказали зробити залізні
і брати коней, які нам сходять од богів.
І була русколунь сильна і міцна,
20 бо те від Перуна одержали ми.
Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів
і відкидали їх од теренів своїх
за отців од роду Орового, славного і сильного,
який і Сірію воював, і Єгипет, і Астарію.
25 А в ті давні часи у нас не було єдності, і були ми без Велеса, як віск.
Той бо говорив нам, що повинні ходити прямо, а не криво;
а того не слухалися.
То перси забрали велику частину русів і загнали до Набсура. ^21*
Не встереглися бо ті від ворогів,
30 які напали на них – Адомор звався той.
І пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі, –
то бо сильні загони напали з трьох сторін.
А інші пішли з отарами до заходу Сонця і там пропали.
Наші ж люди пішли на долини Набсурсара,
35 потім на Сірію і Єгипет.

6г
Довго тривали літа рабства.
І прийшов день, коли руси пішли від Набусарсара.
Перси не гналися за ними, а прийшли до країв наших
і там почули пісні наші до Інтри і заявили,
5 що якби стали вірувати, то були б з нашими богами,
а до своїх богів не неволили.
Наші отці одні хомути носили
і ніяк не звалися інакше, як язичники.
Коли вавілонське рабство терпіли,
10 то князем їхнім був Набсурсар, який повелівав ними.
А ті свою юнь давали до війська і тягло до чурси і чресел на лани, ^22*
і зазнавали утисків.
Їх били киями, і не могли терпіти того;
і не витерпіли і сказали їм, що це нам не до серця.
15 І в той день стався великий струс і землеворот аж до небес.
Там коні і воли металися і крутилися.
А ми забрали своє стадо і кинулися на північ і спасли свої душі.
І так богами були збережені,
20 не рахуючи втрати синів своїх, і дочок своїх, і жінок;
і були простішими, ніж були собою,
бо тут не були ми тими, що йшли на чолі раті і потрапляли на небеса,
адже ходили гірше, як пси.
Ми нащадки Славуни і можемо бути горді, і не шкодуймо життя.
25 То бо Магура співає пісню свою і кличе до січі; ^23*
а та птиця од Інтри;
бо Інтра був і пребуде до віку.
Інтра віддав Перуну всю зброю,
аби той верг її,
30 ідучи яро на луки.
І краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві
і поклонятись богам їхнім.

6д
Наші жерці знання зберігати закликали, а ті украдені від нас,
і ми нині так, як без бороди, і боїмося,
що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи, звідки ми.
А був же у нас боярин Гординя, який розбив готів у літо тисяча трьохсоте від Карпатського ісходу. ^24*
5 І той, як Дарій Третій, ішов без страху на них.
І боярин Сегеня, який убив сина Германаріха і відігнав Гуларіха од Вороненця.
Там лишилися Русь, боруси і руськолані.
Так невже маємо соромитися слів ворогів наших!
Про все те маємо розповідати і не вірити до січі жодному хвалькуватому слову, сказаному нам.
10 А ось зоря світить нам, і ранок іде до нас –
то вже вісник скаче в небі;
і проголошуємо хвалу і славу богам.
Та бо Сурож погречена і не буде вже Руська;
і там боги грецькі суть.
15 А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше:
хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,
бо маємо Вишнього – захисника нашого, і старі часи – то наше благо.
Дістанемо від них твердості і кріпості,
аби ворогам відповідати, як належить.

6е
Ті часи були вельми важкими, бо дні були спекотними,
і настала жорстока засуха.
Тож зерно не вродило, і ми пішли на землю іншу і там утримались.
Але потіснена була Русь греками і римлянами,
5 і пішли ми по морських берегах до Сурожа,
бо там утворили були Сурож.
Край той був сонячний і підлягав Києв;
та з того нічого не добилися, зло усе зіпсувало,
бо тут вперше варяги прийшли на Русь:
Аскольд (перший) силою погримів князеві нашому і розбив того. ^25*
10 Той Аскольд і пізніше Дір (та Аскольд-3) усілися на наших землях, як непрошені князі, і почали князювати.
А над ними спершу були отці і зберігали вогнище, Огнебогом дане.
Та відвернув (бог) своє лице од них (варягів),
бо були у греків хрещені.
Аскольд – темний воїн, а днесь од греків освічений,
15 що ніяких русів нема, а суть ворове.
А з того можемо сміятися, бо були кіморії,
також отці наші;
а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашенних.

6є
Тоді отці наділяли кожного по потребі,
але там була інша суть і інші обставини.
А той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим.
Такими були отці наші, і нам не бути іншими.
5 А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших
і обернулися в їхню віру, і стали їм служити.
Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо,
і не дають вовкам хижачити на ягнят, які бо є дітьми Сонця.
То нам трава зелена – це знак божий,
10 і її треба брати до глеків і сурити нам на сому, ^8*
щоб пити на честь богів, які в небі синьому.
А отці наші приносили жертву Дажбогові,
і та на небі також святилася многократно.

IV. Маємо дбати про вічне
7а
Слава богам нашим!
Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.
А тая се діє у варягів, які завжди приносили її,
іменуючи Перуна Паркуною, і тому приносили жертву.
5 Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук.
То бо покропимо ягням на Коляди і на Русалії,
в день Ярила і на честь Красної Гори, –
ту бо даємо на спомин про гори Карпатські.
В той час називався рід наш карпини,
10 а стали жити в лісах, то мали назву древичі,
а в полі були, то й звалися полянами.
Ото греки всяке наговорюють на нас, начебто приносимо в жертву людей.
А то брехлива річ, бо не відповідає істині; у нас інший звичай.
І той, хто хоче виразити інше, рече зле,
15 а нерозумний не бореться проти цього
і є такий, як той, що говорить.
Довго се правили родами.
А старотці венедського роду йшли судити родичів біля Перунового дерева. ^26*
В той день мали також ігрища, перед лицем старотців силу юну показували.
20 Юнаки бігали, співали й танцювали тоді,
а огнищани в той день ходили на полювання
і приносили дичину старотцям, котрі ділили тую між людом.
І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.
Говорили про часи готів і новоявлених варягів,
25 коли вибирали князів отці наші, і ті вели юнаків до січі лютої.
А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.
І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули на нас.
І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.

7б
І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, полишили нас.
30 Так і греки хотіли підкорити нас біля Корсуня,
і билися ми проти рабства нашого.
І була та боротьба і битва велика тридцять літ;
і ті лишили нас у спокої.
І тоді греки пішли на торги наші
35 і казали нам обміняти корови наші на мастила й срібло,
бо ті потрібні жонам і дітям.
Отож і торгуємо так до цього часу,
хоча й пізніше греки шукали в нас слабину,
шукали можливості в неволю взяти.
40 А тому не послабляймося і не дамо землі нашої,
як і землі Трояні не дали римлянам. ^27*
І хай не встане обідоносиця Дажбожим внукам,
які люто про всіх ворогів дбали,
та й ми зараз не по хулі, як і отці наші.
45 Це ж у синє море скинули з берега готів тих
і проспівали над ними переможну пісню.
Хвалу Матері-славі співали, – то є красна птиця, ^28*
що несла пращурам нашим вогонь до домівок.
Тож вогні ці доглядаємо ми для того, щоб одержати силу
50 і ворогів порубати, і залишити їм ганьбу псину.
То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,
і того не втрачай через рани свої, і не спустися до долу,
аби ми ворогів проганяли, щоби біди позбутися і життя інше мати.
Се бо ми стали гордими і не уникаємо ворогів,
55 і ще тяжчою буде їхня поразка тепер.
І так усі тисячу п'ятсот літ ведемо численні війни і битви,
і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.

7в
Тоді нам не було краще, і зараз пробудемо достойні.
Ми могли одбитися од ворогів, і зробімо так – одбиймося!
І збирали усіх своїх і звали до стягів отців наших,
які ще не обабились і горді.
5 Приходили се на площі свої і казали, що інак те не буде,
а маємо йти на греків, про яких уже говорили.
А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями нашими на римлян до Трояні землі.
І з нами були, коли на варягів вели воїв наших,
бо саме це могли вдіяти.
10 Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта їхня була з нами.
Не забудьмо також, як готи об'єдналися з єгуншами проти нас.
І Гуларіх ішов з півночі, а єгунши – з півдня.
І тут плакала русколунь і боруси, як єгунши роїлися навколо готів.
Тут Русь зібрала свої сили і розбила єгуншів,
15 утвердивши край антів і сківську землю – Києву.
А сьогодні запеклося серце наше кров'ю.
Од ранку до вечора ходимо і роняємо сльози осуду свого.
Жили німими в той час, але знали, що час прийде,
коли ратне підемо на ворогів – чи то греків, чи єгуншів, –
20 тих бо маємо захомутати і стриножити.
І не стане нам ворога, як мерзоти перед очима нашими.
Гуларіх бо заплатив за те, і маємо примусити Корсунь заплатити
за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство узятих.
Плата бо та не срібна і не золота,
25 бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.

7г
Так будемо родами, як були,
бо бреше псина грецька, що лисячими хитрощами одвертає нас од трави нашої.
А ту маємо приймати, як сура врядиться,
бо то була наша мета ще з давнього часу і не зруйнуймо того.
5 Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського
Аскольд (2) злий прийшов на нас.
То стрепенися, народе мій, од сплячки
і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не інші боги.
10 А крім Сварога не маємо нічого, лише смерть.
Але й та не страшна, коли будемо закликані,
бо се Сварог кличе нас, і йдемо до нього.
Ідемо, бо Мати-слава співає пісню ратну,
і мусимо дослухатися до неї,
15 аби самим не їсти траву, віддавши грекам худобу нашу.
Бо ті нам каміння заміть їжі гризти дадуть,
а до того зуби потрібні тверді і гострі.
Ті нам казали, що ми звірі
і рикаємо вночі, наводячи страх на людей, тобто греків...
20 Питають нас народи, – хто ми?
А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,
і правлять нами греки і варяги.
Та й що скажемо дітям нашим?
Як-то нам буде казати про полон, коли й самі узнають про нього?
25 Отож збираймо дружину до стягів наших.
І скажемо так: «Не маючи ні їжі, ні житва,
будемо все на полі брати.
Що відберемо у греків, те й будемо їсти;
а не відберемо – не будемо їсти».
30 Бо Мати-слава співає над нами,
і мусимо стяги наші дати вітрам потріпати.
І кіннота степами поскаче, порох війни підіймаючи за нас,
і ворогам дамо дихати ним.
У той день була наша переможна битва з ними,
35 і двісті (воїнів) загинуло за Русь.
Вічна їм слава!
І йшов до нас народ, не маючи бояр;
тож хай і далі йдуть до нас.

7д
То й справимо тризну славну по ворогах
і налетімо соколами на Корсунь.
40 І братимемо їжу, і добро, і худобу, ще й полонених греків.
Ті знають нас, як злих, а самі добрі на Русь.
Але тьма буде не з нами, а з тими,
хто чуже бере і каже, що добро діє.
Отож не будемо такими, як вони.
45 Єдиний воєвода наш – Ясун, ^29*
а тому надихаймося на труд наш,
щоб перемогти ворогів до єдиного.
Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної.
То бо Мати-слава співає в небі про подвиги ратні.
50 Тож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів,
аби відчули вони, як січуть руські мечі.
Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед, а назад нізащо.
Каже, що не маємо співати перемогу до битви, а швидко йти.
Бо хто швидко йде, швидко й славу знайде.
55 А хто тихо йде, то на нього ворони крячуть і кури кленчуть.
Не худоба ми, а русичі;
і то є іншим наука, аби знали,
що Права з нами, а Нави не боїмося,
бо Нава не має сили проти нас.
60 Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних і старатися.
То Мати-слава б'є крилами – про труди ратні славних воїнів,
що іспили води живої од Перуниці в січі скрутній.
А та Перуниця летить до нас
і ріг дає, наповнений води живої, для життя вічного героям нашим,
65 що вражені мечем ворожим і голови склали.
Тако смерті не маємо від того, а маємо життя вічне,
і завжди брат за брата стоїть.

7е
А як помирає, то йде до лук Сварожих,
а там Перуниця каже: «То є ні хто інший, як рус-герой, ані грек, ані варяг;
це слав'янин роду славного». І той іде по співах Материних.
А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий.
5 І говорить йому Сварог: «Іди, сине мій, до тієї краси вічної,
і дивись, – там діди і баби твої,
і вони в радощах і веселощах, хоч гірко плакали досі.
А зараз возрадувалися з життя свого вічного до кінця кінців,
що продовжилося там».
10 Знаємо, що ми, як воїни Ясуна, маємо іншу ознаку, ніж греки,
і маємо славу іншу.
І тако дозріємо до Раю нашого
і узріємо квіти красиві, і дерева, і луки.
І станемо в'яну в'янити од полів тих,
15 і житву трудити, і ячмінь полоти, і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих.
А ті багатства інші, аніж земні – в прахові, болячках і стражданнях.
І хай будуть мирні дні його вічні;
і станемо на місце загиблого і будемо битися люто,
а якщо впадемо зі славою,
20 то підемо туди, де той.
Мати-слава б'є крилами о боки свої,
і з обох сторін її огінь сяє світлом до нас.
І всяке перо її іншої краси – червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле.
І та сяє, як сонце саруми, і колами йде посонь.
25 Та світилася сімома красотами, як заповідано од богів наших.
А Перун, дивлячись на неї, гримить у небі яснім.
То все наша гордість, і маємо сили свої докладати,
то й узріємо також.
І одсічемо старе життя наше од нового,
30 як січуть, рубаючи дрова, в домах огнищан простих.
Мати-слава б'є крилами о поли свої.
І йдемо до стягів наших;
а ті стяги Ясуна.

7є
То Перун іде і главою золотою трясе, блискавками посіваючи до неба синього,
і те твердіє од них.
А Мати-слава співає про труди наші ратні,
і маємо послухати і прагнути до битви лютої за Русь нашу і святих праотців наших.
5 Мати-слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам перемогти чи загинути.
А й того не боїмося, бо то є життя земне, а вище є життя вічне.
І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо,
бо на землі як згинемо, то зникнемо в пітьмі,
як ніби ніколи не існували на ній.
10 Тож бо слава наша відтече до Матері-слави і пробуде в ній до кінця кінців земних в іних життях.
То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!
Дажбо нас народив од корови Замунь,
і були ми не скіфи, а коровенці – анти, руси, боруси і сурожці;
і тако стали дідо русове,
15 і звідтіля йдемо досі до небесної Сварги синьої. ^30*
У старі часи риб'яни не захотіли лишитись (у своїх краях),
прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.
Але згинули всі, бо не народжувались і вимерли, як безплідні.
І нічого від них не лишилось.
20 Також нічого не знаємо і про тих, що костобоками звуться.
Вони чекали допомоги від неба,
а самі не брались трудитися, і так все чекали.
Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені.
Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, –
25 іллірійці були поглинені од нас.
І не мали тоді нікого, крім дубілів,
які стали повертатися на борусь.
Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців,
а ті саме сіли біля озера, ^6*
30 а далі оселилися венеди;
тож ільмерці залишилися там, і було їх мало,
і мову свою лишили, і так були.
Б'є крилами Мати-птиця і співає пісню до січі.
А та Птиця – зарево сонячне,
35 вона од зорі, і була нею.

7ж
І тут маємо знати, що збирається рід руський до десятків,
а десятки – до сотень.
Та нападуть вони на ворогів
і ті матимуть голови одрубані;
5 і там злих полишать –
хай звірі хижі, те з'ївши, поздихають.
Течуть ріки великі на Русі.
І журчать вони, повноводні, співами стародавніми про тих бояр,
що не боялись проти готів виходити
10 і вподовж багатьох літ битися за вольність руську.
Ті, славетні, нічого на берегли, навіть життя свого,
як казала їм Берегиня.
І б'є крилами Мати-слава наша
і говорить нащадкам про тих,
15 що ні грекам, ні варягам не піддалися.
Говорить тая Птиця про героїв боруських,
які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троян-валу.
І ті без тризни полягли,
і вітри Стрибогові лишень танцювали над ними, оплакуючи їх восени,
20 а в зими студені гурлихав над ними рев степовий.
А й голубки-дівоньки також воркували
про тих загиблих, що полягли у славі і не лишили землі своєї ворогам.
То хіба ми не синове їхні, не нащадки?
Не залишимо також землю нашу ні варягам, ні грекам.
25 Тут зоря красна іде до нас, як жона блага,
і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.
Та бо зоря сонце провіщає.
А вже чуємо, як вісник на коні скаче до заходу сонця,
аби управити його човен золотий до ночі,
30 аби Віз із Волами сумирними потягся по степу синьому. ^31*
Там бо ляже сонце спати вночі.
Отож коли день прийде до вечора,
вдруге скаче (вісник) у Яві перед вечором
і тоді говорить сонцю, що Віз і Воли вже там
35 і ждуть його на Молочній стезі.
А як тільки зоря проллється в степи, покличе нас Мати, аби ми поспішили.

7з
Тако речемо, що маємо красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися.
Тут князь наш говорив, що повинні ми йти до Ясуна – божественного боярина,
аби могли захиститися від ворогів якомога раніше,
5 бо пізніше справді вже буде пізно.
А маємо силу нашу в степах, що Матір'ю – сонцем нашим вишикувана:
крила обаполи розпростерті, а тіло в середині,
і голова Ясуна на раменах його.
Там воєводи славні, які не лишають у січі голови свої і Ясуна.
10 Вони оберігають її до того дня,
коли і Щек піде до заходу сонця зі своїми воями,
і Хорват (Хорив) візьме воїв своїх.
Тоді інша частина Щекова лишилася з русами,
і так на тій землі утворила з ними руськолань.
15 Кий бо усівся в Києві, і йому маємо коритися,
і з ним до цього часу будуємо Русь.
І навіть якщо буде нам інша сила, не йдемо з нею, а з Руссю,
оскільки та є мати наша, а ми діти її,
і будемо до кінця з нею.

V. Наші незгоди
8
Але почалися межи русами незгоди і відособлення, і жаль став між ними;
і почали плакати і вирікати:
«Не йдемо за неї (за Русь), бо там буде погибель наша;
і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого».
5 А згадаймо про отця Ора і єдиний рід слав'янський;
а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало;
і руськолань та венеди розділилися надвоє;
і боруси, які були розторгнуті навпіл,
а невдовзі розторглися й на десять.
10 А нащо гради зводити і гряди насипати, коли маємо боярина Оглендю?
А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо
ділитися до нескінченності?
Та борусь єдина може бути, а не десять».
Але родці і родичі ділилися і розходилися.
15 І багато разів ворог нападав на нас.
Тож маємо обороняти отче, а не сперечатися, які у нас отці.
Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога, то мала од того учта.
А пробудеш у роді до кінця, тоді з десятка може утворитися тисяча,
як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.
20 А ті, що говорять слова многі про родичів своїх
і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця, то шкоду коять.
Не будемо їх наслідувати,
бо по шляху своєму не підемо…
По Гуларіху пішли готи на північ і там зникли;
25 се Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.
А берендеї прийшли до нас і сказали нам,
що вельми великі утиски терпіли од ягів, що стали наслідувати єгуншів.
А відтак Болояр сказав їм почекати.
І ходив до них, і прийшов до них з п'ятьма тьмами несподівано,
30 і побив ягів, розтрощив по всій країні.
Як волів, погнав їх, і узяв корів їхніх, і худобу, і дочок,
і юнаків, а старших побив наскрізь.
Ми – русичі і маємо гордитися походом нашим,
і триматися один одного, битися до смерті правої.
На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов
35 і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці.
А ось і варяги Ерек і Аскольд- ІІ усілися на межі нашій, ^32*
і паскудять нам на кордоні.
А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки
і оселився там перед готами
і пробув там тисячу літ.
40 Пішло на нас кельтове із залізом своїм
і, зустрівши нас, повернуло до заходу сонця. ^33*
І всі, чия тверда рука тримала нас, змушені були
відірватись од ріллі і взятися за мечі.
Тож страхи їм найшли на чресла (крижі) їхні й одвернули од землі нашої.
А ільмерці, дивлячись на те, не билися зовсім і загинули;
45 і нічого ми не могли зробити,
бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають, аніж будуть їх інші наслідувати.
Грім гримить у небі синьому,
і маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.
50 А та швидкість – це ознака нова, руська.
І мету зараз маємо іншу, аби степ сківський був за нами,
і всі бродяги в ньому щезли;
і тільки наші корови там ходитимуть
і наші родичі житимуть.
55 Бо кельтове вчорашнє – це сьогоднішні варяги і греки, так звані елани; ^34*
а ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані.
Борися, земле Руська, і борони себе,
щоб не була на тому налигачі,
ворогами захомутана і до воза прив'язана,
60 аби тягли тебе туди, куди захоче володар чужий,
а не туди, куди ти хочеш сама іти.
Жаль великий із докором тому,
хто не домислює цих слів,
і грім йому небесний,
65 аби вергся додолу і більш не піднявся.
Володарі наші єдино є – Хорс і Перун, Яр, Купало, Ладо і Дажбо. ^35*
А коли Купало прийде у вінку, що покладений на голові його,
сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,
той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.
70 Про смерть нашу не думаймо,
і життя наше на полі (бою) прекрасне.
Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі, і маємо йти.
І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса смаженого;
і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,
75 доки не буде Русь вільна і сильна...
У той час, коли готи йшли на нас із півночі,
Германаріх домовився з єгуншами і підтримав їх.
Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.
А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався.
80 І тут Мати прилетіла і сказала йому,
щоб перш за все йшов на єгуншів і розтрощив їх,
а тоді б повернув на готів.
І той так і зробив: розбив єгуншів, а се повернув на готів.
Там і вразив сина Германаріха і вбив його.

VІ. Відносини з греками
8(2)
Се прилетіла до нас Птиця, і сіла на дереві, і заспівала.
І всяке перо її іне, і сяє кольорами різними,
аж стає і вночі, як удень.
А заспіває пісню до борні та битви, то маємо битися з ворогами.
5 Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому
і дивляться на нас,
і се гарно усміхаються до всіх.
І так ми з отцями нашими, не самотні ми.
І мислили про поміч Перунову,
10 і бачили, як скакав у небі вісник на коні білому.
І той меча здвинув до небес
і розрубав хмари і громи.
І тече вода жива до нас, і пиймо тую,
бо все од Сварога до нас життям тече.
15 І ту пиймо, як життєдайний потік божий на землі.
Тут бо корова Замунь іде до поля синього (небесного)
і починає їсти траву ту і молоко давати.
І тече те молоко до хлябів,
і світить уночі звіздами над нами.
20 І те молоко бачимо – нам воно сяє.
Той бо путень правий, і іних не повинні мати.
Отож почуй, нащадку, славу тую
і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля.
І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї,
25 як день помирає без сонця завчасне.
Потім настає темінь на ім'я вечір,
а вмирає вечір – і настає ніч.
Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному,
і йде до палат своїх, а на зорі сідає (заходить) до воріт.
30 Тож маємо співи свої зачинати і Велеса славити од віку до віку,
і храмину його, що блищить огнями многими, як ягниця чиста.
То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити снопа до огнища хатнього,
35 і честити його, як Діда божого.
Отцям нашим і матерям слава, бо нас учили до богів наших
і водили за руку до стезі правої.
Тако йдучи, не будемо ми лише хлібожерцями,
бо ми слав'яни, руси, які богам славу співають;
40 і тако суть слав'яни од того.
Від берегів моря Готського йшли до Дніпра ^36*
й інде не шукали іних бродичів, яко Русь.
А ті то єгунши і яги вже одбиті,
бо мали боярина Оглендю, який нами гордився і нас боронив почасти.
45 Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі,
і чекаємо, що поверне до добра.
І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо
і не візьмемо мету одну до мислі нашої.
То бо глаголить вам глас праотців,
50 а до того дослухаймося, бо інакше не можна діяти.
Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої,
не як худоба безсловесна, яка нічого не відає.
Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на прикраси свої;
і ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки,
55 які не відають про богів наших і наговорюють вимисли злії.
Але ми звемося слави і тую славу показали їм,
коли йшли на заліза їхні і на мечі.
Тую славу лиш вельми древні чули
і, єланью кочуючи, зберегли і повідали іншим про русів тих. ^37*
60 Отож не уб'ють її (славу) в злиднях чи в нужді.
Греки бо ворожі на втіху собі,
а руси горді суть і по хлібові дякують навіть грекам,
які беруть і озлоблюються на того, хто дав.
Ту нашу славу орли клекочуть тут і там, –
65 що русичі вільні і сильні по степах.

8(3)
Коли наші пращури Сурож творити починали,
греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки шукали,
і, землю нашу розглядаючи, посилали до нас багато своїх юнаків,
і будували будинки і гради для обміну та торгівлі.
5 Аж одного разу побачили воїнів їхніх, мечами озброєних.
І скоро нашу землю прибрали до рук своїх
і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо.
Греки суть празні, а слав'яни працювали рабами на них.
Отак земля наша, яка чотири віки була нашою, стала грецька.
10 А нас там, наче псів, поженуть скоро каміннями геть звідти,
бо тая земля огречена є.
Тож нині маємо повернути її і кров'ю нашою полляти,
аби була родючою і жирною.
Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам,
15 тож іспиймо його до кута
і кмито (угіддя) наше заберемо од ворогів наших.
І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись,
орю свою боронити повинні в той день.
І бути Сурожу нашому, якщо русовичі йтимуть і діятимуть так.
20 А коли йтимемо з краю свого, то наткнемося на мури,
і пробиймо прохід для нас і для усіх наших,
і будемо у себе відтоді.
А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну
і в небі воскреснуть, бо загинуть днесь.
25 І нема вороття, аби лишилися живими.
Краще мертвими бути, бо живі раби працюють на чужих, а те ніяким чином.
Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий.
Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу,
як ті говорять нам.
30 Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до борні
і стали твердо за угіддя наші.
Оточить бо сила божеська нас, і будемо непереможні в полі стояти.
Пожертви богам своїм воздамо на руки їхні і зрушимо.
І ті, хто не стане в коло, мають бути додолу вергнуті, до праху в крові їх,
35 коли поза колом бути посміли.
Тепер греки стали такими, що не мають сили і збабилися,
швидко звикли до мечів тонких і щитів легких,
і землю кидали ту через слабкість свою.
Бо не було їм допомоги від імператорів,
40 і мусили самі стати на захист свій.
І тут Сурож буде іним і буде нашим,
і ніскільки не дослухаймося до їхніх розмов.
Вони дали бо нам письмено своє,
аби взяли його і розгубили пам'ять свою.
45 І тут Ілар, який хотів учити дітей наших,
повинен був ховатися по домівках усіх,
аби неуків повернути на наше письмо
і нашим богам правити требища.
А ще повідав, що повоюємо греків,
50 бо знав те ясно, як і те,
що відали отці наші; і тому говорив мені,
що знищимо їх, зруйнуємо Корсунь і Амастриду мерзенну, ^38*
і будемо великою державою з князями своїми, городами великими і безліччю зброї залізної.
І буде незліченно нащадків наших.
55 А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися і похитувати головами.
Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть,
і лиш одна перестане, інша почнеться.
Отож переможемо до кінця
і продовжимося до віків множеських завдяки богам,
60 і ніщо нас не знищить.
Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх.
І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам.
Слава богам нашим до кінець кінця віку землі цеї
і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої.
І так буде, бо ті слова маємо од богів.

VII. Дума про Богумира
9a
У давні часи жив Богумир, муж славний, і мав трьох дочок і двох синів.
Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах;
батькові корились і боялись богів, слухняні були і так
розуму набирались.
Аж тут мати їхня, яку звали Славуна, дбаючи про їхні потреби,
5 сказала Богумирові: «Сім днів маємо, щоби дочок своїх віддати,
і внучат згодом доглядати».
А (той) повози упріг і поїхав, куди очі дивляться.
І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився на ніч біля вогнища свого.
І побачив увечері мужів трьох на конях, що наближалися до нього.
10 І сказали ті: «Здоров будь! А що шукаєш?»
Оповів їм Богумир про тугу свою,
а вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.
Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів дочкам.
Од них три роди пішли, що були слав'янами.
15 Од них походять деревляни, кривичі і поляни,
бо перша дочка Богумирова мала ім'я Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева.
Сини ж Богумирові мали свої імена – Сева і молодший Рус;
звідси походять сіверяни і руси.
Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір... ^39*
20 Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали в примор'ї, у краю зеленому,
і там худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір.
То було за тисячу триста років до Германаріха...
О тім часі була битва велика на берегах моря Готського;
отам праотці накидали кургани із каміння білого,
25 під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.

ІХ. Наші боги
11а
Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо ^42*
і йому велику славу співаємо.
Хвалимо і Сварога – Діда Божого,
який тому роду божеському є началом.
5 І всенькому роду від нього криниця віща,
яка витікає влітку од джерела свого
і взимку ніколи не замерзає.
А тієї води живущої п'ючи, живемо,
допоки не прийдемо до нього, як свої,
10 прибудемо до лук його райських.
І богу Перуну, громовержцю і богу прі й борні, скажемо –
не переставати крутити кола явищ живих.
Це він веде нас стезею правою до брані,
і до Тризни великої по всіх полеглих,
15 які йдуть у життя вічне до полку Перунового.
І богові Світовиду славу проголошуємо – ^43*
се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.
І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути,
і той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.
20 Співаємо і танцюємо йому, і звертаємося до бога нашого,
який і землю і сонце, і місяць наш і зірки тримає.
І світ міцний творить славу велику Світовидієву.
Слава богові нашому!
То бо в скорботі серце наше;
25 і се відречемось од злих діянь наших
і прилучимося до добра.
Се бо рабів відпустимо, обнімемося і скажемо, це зробивши:
«Се бо відаємо, що розумом усвідомили, тож і подбали, як уміємо».
А се таємниця велика, як і Сварог.
30 Перун і Світовид – ті обоє удержані в небі.
А з обох їх боків Білобог і Чорнобог б'ються – ^44*
і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому.
А за тими обома – Хорс, Велес і Стрибог тримаються,
а поза ними – Вишень, Лело, Літиць,

11б
Радогощ, Календо, Кришень.
35 І се тих удержують – Сивий Яр і Дажбо.
І се інші є – Білояр, Ладо, Купало,
Сіниць, Житниць, Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич,
а по тих – пташич, звірич, милич, дощич, плодич, ягодець,
бджолич, тростич, кленчич, озерич, вітрич, соломич,
40 грибич, лович, бесідич, сніжич, странич, святич,
радич, світич, крович, красич, травич, стеблич.
А також суть – родич, маснич, живич, відич, листвич,
квітич, бодич, звіздич, громич, сімич, липич,
рибич, березич, зільнич, горич, страдич, спасич,
45 листевержич, мислич, гостич, ратич, странич, щурич, ріднич.
А усіх єднає огнебог Семаргл, що об'єднує іскрометні розрізнені частки, ^45*
а ті суть Триглавова громада, і єднаються в ньому.
А той жде (дітей своїх), одверзнувши ворота, для входу крізь них.
Там бо є красен рай слав'янський,
50 і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви.
І Числобог рахує дні наші і говорить Богові числа свої:
чи бути дню небесному, чи бути ночі, щоб засипати.
Бо се ясен всякий живий во дні божім,
а вночі порожньо, пережидає бог – Дід-Дуб, Сніп наш.
55 Слава богові Перунові огнекудру,
який стріли на ворогів пускає і вірно веде по стезі,
адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий і справедливий.

12
Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна,
котрий, як сказано, йде на ворогів.
І проголошуємо велику славу отцям нашим і дідам, які суть у небі.
Скажемо так тричі і йдемо отари наші вести на трави.
5 А коли їх вести в інші степи, – ідемо також
і по дорозі знову хвалу богам возносимо, славу співаємо, – і так до полудня.
А в полудне проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить златорунні кола,
і суряну п'ємо, – і так так до вечора.
А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені,
10 запалімо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,
який, як сказано, є прадідом нашим, і чиї очі нашими очима мають бути.
І, сотворивши молитву, йдемо до сну.
А за тим – велика таємниця.
Х. Кордони землі нашої
13
Се бо розумних проявить і хоробрих укріпить.
15 І ті, йдучи до сходу сонця,
береги ріки побачили,
і там наша Мати-Слава заспівала.
А та обома крилами освятила її,
аби тримали землю тую
20 і боронили її од ясів і єгуншів,
а також від готів, та повертали на них стріли свої і мечі одточені.

Дата добавления: 2015-09-30