Тема: Галицьке-Волинське князівство як одна із форм української державності.

Лекція 7-8

Тема: Галицьке-Волинське князівство як одна із форм української державності.

Політичний, соціальний та економічний розвиток у ХІІ – першій половині ХІV ст. Данило Галицький. Занепад Галицько-Волинського князівства.

Мета:

1) сформувати уявлення про Галицько-Волинську державу, як спадкоємицю традицій Київської Русі;

2) показати роль Данила Галицького в процесі державотворення;

3) висвітлити засади його внутрішньої та зовнішньої політики;

4) розглянути завоювання монголо-татарами Південно-Західної Русі;

5) розкрити суть і значення боротьби з монголо-татарськими завойовниками;

6) розвивати вміння аналізувати історичні факти, оцінювати їх значення, узагальнювати фактичний матеріал, робити висновки.

Студент повинен знати:

1) основні етапи становлення Галицько-Волинської держави;

2) основні засади внутрішньої та зовнішньої політики Данила Галицького;

3) причини та наслідки завоювання монголо-татарами Південно-Західної Русі;

Студент повинен вміти:

1) охарактеризувати основні етапи становлення Галицько-Волинської держави;

2) охарактеризувати основні засади внутрішньої та зовнішньої політики Данила Галицького;

3) проаналізувати причини та наслідки завоювання монголо-татарами Південно-Західної Русі;

4) Основні поняття і терміни: Золота Орда, монголо-татарське іго.

5) Основні дати: 1199 р. – утворення ГВК;

1199-1205 рр. – князювання Романа Мстиславича;

1238 р. – утвердження Данила Романовича на Галицькому престолі;

1239-1241 рр. – похід монголо-татар на Південну Русь;

грудень 1240 р. – зруйнування монголо-татарами Києва;

1264-1301 рр. – князювання Лева Даниловича у ГВД;

1340 р. – розпад ГВК;

План

1. Виникнення Галицько-волинського князівства.

2 Період найвищого піднесення Галицько-Волинського князівства.

с/о Данило Галицький. Занепад Галицько-Волинського князівства.

Література:

1. Король В.Ю. Історія України: Посібник. - К., 1999. - С.21-51.

2. Бойко О.Д. Історія України; Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К., 1999. - С.31-75.

3. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К. 1996. - С. 77-79.

4. Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник. - Київ-Львів, 2003. - Ст. 29 - 40.

1) Наприкінці XII - у перш. пол. XIІІ ст. князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин;

? князівські усобиці;

? певну зміну світових торг і вольних шляхів;

? напади кочівників;

? відтік населення з південних районів тощо

економічно та політично занепадають і втрачають свої колишні роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси у цьому регіоні.

Іншою була ситуація у південно-західній частині Русі, де в 1199 р. з'явилося нове державне утворення - Галицько-волинське князівство, яке надалі впродовж півтора століття відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-волинського князівства сприяло:

1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювало вплив Центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для кочівників, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгівельних шляхів).

2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольської навали.

3. Об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича (1238-1264 рр.).

4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та активізації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів:

І. Утворення та становлення (1199-1205 рр.).

В складі Київської Русі Галицьке та Володимиро-Волинське князівства увійшли в Х ст. В сер. XI ст. галицький князь Володимир Володаревич (1141-1153 рр.) домігся незалежності Галицького князівства від Києва, а його син Ярослав Осмомисл (1153—1187 рр.) зміцнив князівство, розширив його територію, домігся міжнародного визнання.

В сер. XII ст. відокремилося від Києва Володимиро-Волинське князівство. Князь Роман Мстиславович домігся зміцнення князівської влади, поставив за мету об'єднати Галицьке та Волинське князівства, що і було зроблено в 1199 р.

Передумови об'єднання Галицького та Волинського князівств:

Ø феодальні усобиці підірвали політичну і економічну могутність краю. Це вимагало сильної централізованої влади.

Ø Посилився наступ на західні українські землі іноземних феодалів (польських та литовських).

Ø Давні економічні зв'язки між українськими землями.

Князь Роман Мстиславич веде активну зовнішню політику і в 1202 р. захоплює владу в Києві і проголошує себе великим князем. Таким чином за розмірами своїх володінь Галицько-Волинське князівство в XII-XIII ст. не поступається Священній Римській імперії.

Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, то центр політичного та економічного життя поступово пересувається у західному напрямку.

Політичним центром нової держави Роман Мстиславич обрав не Київ (близький до Візантії), а Галич (розташований неподалік від західних кордонів).

З часом Роман стає помітною фігурою на європейській арені. Папа Римський в 1204 р. навіть запропонував коронувати його в обмін на прийняття католицизму.

У внутрішній політиці Роман був прихильником припинення усобиць, об'єднання сил для відсічі загрози з боку зовнішніх ворогів, впровадження принципу майорату (успадкування престолу старшим сином) та вибори великого князя шістьома князями у випадку його загибелі.

Проте Роману не вдалося об'єднати Русь і припинити усобиці. У 1205 р. він загинув поблизу польського міста Завихоста у сутичці з вояками краківського князя Лешка Білого.

ІІ. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.).

Зі смертю Романа починається 30-річній період боротьби за Галицький стіл. Характерними рисами державного життя в цей час були:

* прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до порушення норм феодального права - оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214 рр.);

* безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі, в результаті чого "королем Галичини та Володмирії" був проголошений 5-річний угорський королевич Калман, одружений з 2-річною польською княжною Соломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала з 1214 р. до 1219 р.);

* наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе в 1223 р. В битві на Калці брали участь галицькі та волинські дружини;

* боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно завершилася в 1238 р.

2) III. Об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом (1238-1264 рр.).

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції:

* навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів;

* в 1239 р. відновив свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра (який героїчно загинув 6 грудня 1240 р. під руїнами Десятинної церкви, захищаючи Київ від військ Батия);

* збудував низку замків для захисту західного кордону.

У період монгольської навали Данила Галицького не було в державі: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити ці держави до утворення анти монгольського військового союзу. Коли військо Батия вступило в Угорщину, Данило повернувся в Галич, проте тут його чекали не тільки руїни та згарища, а і зрадництво бояр, які запросили на престол чернігівського князя Ростислава. В 1245 р. Данило розбив військо Ростислава і відновлює єдність Галицько-Волинського князівства.

В 1245 р. Данило формально визнає зверхність монгольського іга і іде до Золотої Орди отримати ярлик на управління Галицько-Волинським князівством. Тим самим князь виграє час (ординські баскаки сюди майже не навідувалися, не обкладали непосильною даниною населення, князь лише приймав участь в золотоординських походах на Польщу та Литву.

Цей час Данило використав на зміцнення обороноздатності державна

C будівництво нових фортець;

C реорганізація та переозброєння війська;

C налагоджує стосунки з колишніми ворогами: Литвою, Польщею, Угорщиною;

C укладає династичний шлюб своєї дочки з володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем (братом Олександра Невського).

Проте антимонгольська коаліція так і не була створена, оскільки Польщу, Литву та Угорщину більше хвилювали проблеми не на сході, а на заході, а внаслідок спустошливого удару Орди по Володимиро-Суздальському князівству Андрій втратив престол і втік у Швецію.

Папа Римський Інокентій IV пообіцяв Данилу Галицькому допомогу в боротьбі проти Золотої Орди та королівську корону за умови укладання унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи Римського.

Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга Данило Галицький погоджується на ці умови, і 1253 р. у місті Дорогочині відбувається його коронація.

В цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар. Проте через низку причин (внутрішня нестабільність та боротьба за австрійські землі) не дозволили Польщі, Чехії та Сербії прийняти в ньому участь. Таким чином Хрестовий похід залишився нездійсненним.

Не отримавши реальної допомоги Данило розриває угоду з Папою і вступає у відкриту боротьбу із Золотою Ордою.

В 1254 р. Данило розбив монгольські війська, що вторглися в Галичину і готується визволити Київ, проте в цей час розриває військовий союз литовський князь Міндовг. Це змінює ситуацію і протягом 1255-1256 рр. Данило веде боротьбу проти Литви.

В 1258 р. золотоординські війська на чолі з досвідченим Бурундаєм починають новий наступ на Галицько-Волинське князівство. Данило не має сил йому протистояти і на вимогу Бурундай руйнує ряд укріплень (в містах Володимир, Луцьк, Львів, Кременець та ін.).

В 1264 р. в місті Холмі після тяжкої хвороби Данило Галицький помирає.

ІV. Стабільність та піднесення (1264-1323 рр.).

Після смерті Данила Романовича Галицько-Волинське князівство було поділено між трьома його синами - Левом, Мстиславом та Шварно. Прагнучи стабільності Шварно уклав союз з Литвою. Проте це об'єднання не було стійким.

Найпослідовніше продовжував політику батька Лев Данилович (1264-1301 рр.). Хоч він визнав свою залежність від Золотої Орди, Проте зміг приєднати до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинського князівства стала найбільшою за всю історію його існування.

На рубежі ХIII-XIV ст. Золота Орда, яка роздиралася міжусобицями і чварами, поступово втрачає владу над підкореними територіями. Цим скористався наступник Лева - князь Юрій І (1301-1315 рр.). Він:

v прийняв королівський титул;

v сприяв розвитку міст, торгівлі, зростанню добробуту держави;

v хоч і повернув Польщі люблінську землю, проте зміг укріпити власний між народний авторитет;

v у 1303 р. домігся створення окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підкорялася Вселенському патріархові у Константинополі.

Наступниками Юрія стали його сини - Андрій та Лев II. Вони поділили князівство на сфери впливу, але правили спільно. Романовичі проводили активну зовнішню політику. Вони уклали союзницькі договори з Польщею та Тевтонським орденом для боротьби проти Литви та Золотої Орди. Проте братам не вдалося ефективно протидіяти Литві і частина земель була втрачена. В1323 р. у битві з монголами (війська хана Узбека) молоді князі загинули.

4) V. Поступовий занепад (1323-1340 рр.).

Загибель Андрія та Лева, які не мали дітей, урвала пряму лінію династії Романовичів. В країні посилились міжусобиці, чвари, прагнення боярства до влади. Майже 2 роки галицько-волинський трон залишався без правителя.

Лише в 1325 р. внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя, сина Марії Болеслава (онука Юрія І Львовича).

Юний князь прийняв православ'я та ім'я Юрій II Болеслав, проте не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню та зовнішню політку. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Час правління Юрія II став періодом поступового занепаду Галицько-Волинського князівства: * посилився золотоординський вплив;

* боротьба з Польщею за Люблінську землю була невдалою;

* посилився вплив іноземних купців та ремісників в містах;

* місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення населення політикою Юрія II дало підставу боярству в 1340 р. отруїти його. Протягом короткого часу держава занепала і розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців; Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.

Таким чином у 1352 р. Галицько-волинська держава перестала існувати.

Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії:

# зберегло від завоювання та асимілювання південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

# стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

# модернізувало давньоруську державну організацію;

# розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;

# продовжило дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга з честю представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

Дата добавления: 2015-09-30