3. Необхідність державного регулювання фінансового ринку на етапі становлення його функціональної системи

3. Необхідність державного регулювання фінансового ринку на етапі становлення його функціональної системи

Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання - фінансовий ринок буде істотно виливати на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

З проведенням ефективної макроекономічної політики є об'єктивна потреба у створенні ефективної системи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ, яка повинна забезпечити;

- проведення широкомасштабних, реформ для створення прозорого, справедливого і надійного ринку;

- створення механізмів надійного захисту прав інвесторів та споживачів фінансових послуг»

* розширення спектру можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо вибору фінансових послуг;

- створення рівних можливостей інвесторів І споживачів фінансових послуг щодо доступу до ринку та отримаїіню фінансових послуг;

- підвищення якості роботи фінансових установ та стимулювання конкуренції між ними;

- створення законодавчої бази для формування справедливого та Прозорого середовища укладення та виконання договорів на фінансовому ринку;

- адаптації національного фінансового ринку до міжнародних фінансових ринків;

» забезпечення стабільні сті фінансової системи держави,

Необхідність досягнення зазначених цілей визначає необхідність розробки Концепції регулювання фінансового ринку України. Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ повинен створювати ефективний та конкурентоздатний фінансовий ринок, який би реагував на потреби інвесторів та споживачів фінансових послуг в наданні якісних фінапсовіїх послуг за розумну ціну. Між рівнем захисту інвесторів та споживачів фінансових послуг^ який пропонує регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ і вартістю діяльності фінансових установ завжди існуй взаеморівповага. Чим нижчий ступінь сприйняття ризику фінансовими установами і фінансовою системою, тим більш дієвими повинні бути регулювання та нагляд.

Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ не можуть виступати гарантією проти банкрутства. В ринковій економіці банкрутство є протилежною стороною ризику, який бере на себе фінансова установа. Порядок здійснення процедури банкрутства, збитки, які при цьому будуть понесені, є політичним питанням, яке породжує дискусії щодо ступеня підтримки фінансової системи за рахунок інвесторів та споживачів фінансових послуг. Тому такі питання не можуть знаходитися тільки у полі зору органів державного регулювання та нагляду.

Органи державного регулювання та нагляду повинні динамічно реагувати на всі зміни на ринку, виявляти готовність періодично переглядати політику та практику регулювання та нагляду з урахуванням нових змін та тенденцій на ринку. Для цього необхідна достатньо гнучка законодавча система.

Метою регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні є:

- проведення єдиної державної політики на фінансовому ринку України;

- захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на фінансовому ринку, застосування до винних осіб санкцій за порушення законодавства;

- вирішення стратегічних системних питань розвитку фінансового ринку в Україні;

- забезпечення рівних можливостей для доступу до фінансового ринку та захисту прав його учасників;

координація діяльності органів державного регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ;

- контроль за прозорістю та відкритістю фінансового ринку;

- дотримання учасниками фінансового ринку вимог законодавства;

- розвитку економічної конкуренції та захист від недобросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

сприяння адаптації національного фінансового ринку до міжнародних стандартів.

Форми регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні:

- державна реєстрація фінансових установ;

- ліцензування окремих видів діяльності фінансових установ;

- нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ, а також вимог до фінансових установ, включаючи вимоги щодо розкриття інформації фінансовими установами про себе, свої послуги та звітність фінансових установ;

- онтроль за діяльністю фінансових установ;

- нагляд за діяльністю фінансових установ;

застосування заходів державного примусу до учасників фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ базуються на трьох цілях:

1) захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

2) забезпечення умов для справедливості, ефективності та прозорості фінансового ринку;

3) зниження системних ризиків як інвесторів та споживачів фінансових послуг, так і фінансових установ.

Розвиток основ регулювання фінансового ринку в 1991- 2000 роках відбувався в умовах формування правової бази в основному щодо надання банківських послуг, діяльності на фондовому ринку та страхової діяльності.

Умовно цей період створення законодавчої бази можна поділити на дві стадії:

- з 1991 року по 1996 рік - стадія створення перших законодавчих актів щодо регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ. Ця стадія характеризувалася прийняттям загального законодавства про підприємницьку діяльність. У сфері фінансового ринку були прийняті Закони України "Про банки і банківську діяльність" (20 березня 1991 року) та "Про цінні папери і фондову біржу" (18 червня 1991 року). Частина правових норм щодо регулювання окремих ринків фінансових послуг приймалася через структури виконавчої влади, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства"

(17 березня 1993 року) та Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (19 лютого 1994 року).

- з 1996 року по 2001 рік - стадія, яка була започаткована прийняттям нової Конституції України та відокремленням проблем розвитку фондового ринку в окрему сферу зі створенням нового органу державного регулювання та нагляду - Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Саме на цю стадію припадає основна кількість актів законодавства щодо питань регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ, зокрема прийняття Законів України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (жовтень 1996 року), "Про лізинг" (16 грудня 1997 року), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (10 грудня 1997 року), "Про Національний банк України" (20 травня 1999 року), "Про банки і банківську діяльність" (нова редакція від 7 грудня 2000 року), "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) (15 березня 2001 року), "Про обіг векселів в Україні" (5 квітня 2001 року),

ю

"Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали розвиток регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ у 1991 - 2000 роках, можна віднести:

1) Перехід до ринкових механізмів регулювання в економіці держави;

2) Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3) Запровадження масштабної приватизації і пов'язані а нею:

- розміщення приватизаційних цінних паперів;

- розміщення акцій приватизованих підприємств;

- поява фінансових установ з обслуговування приватизаційних процесів;

- розміщення цінних паперів новими суб'єктами господарської діяльності;

- запровадження практики фінансування дефіциту держав—ного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є формування в державі системи органів з регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю учасників цих ринків:

- Національний банк України (створений у 1991 році);

* Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (створена у 1995 році);

- структурний підрозділ Міністерства фінансів з нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у структурний підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).

Також залишається ряд невирішених проблем у регулюванні фінансового ринку, зокрема:

- недостатній розвиток нормативно-правової бази, на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на фінансовому ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;

- недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання та нагляду за застосуванням санкцій та притягненням до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;

* слабка координація дій органів державного регулювання та нагляду між собою, а також цих органів з правоохоронними органами та саморегулівними організаціями;

- наявність факторів великих "ризиків" для інвесторів позичальників та інших користувачів фінансових послуг;

- недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

п

- відсутність прозорого законодавства та якісної сис-теми обліку, звітйоШїг розкриття інформуй та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості потенційних інвесторів та споживачів фінансових послуг щодо якісного відбору фінансових установ, що у свою черіу зменшує можливості фінансового ринку з мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фінансового ринку в цілому;

- частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру а боку інвесторів і споживачів фінансових послуг та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою “трастовою епопеєю" 1993-1995 років.

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, спрямованої на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ.

Структура органів державного регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг має два рівні:

а) законодавчий рівень - Верховна Рада України;

б) виконавчий рівень:

«Кабінет Міністрів України;

- центральні органи виконавчої влади Загального регулювання та нагляду - Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державний комітет статистики.

* спеціалізовані центральні органи виконавчої влади - Національний банк України, Державна комісія а цінних паперів та фондового ринку, Міністерство фінансів України;

- органи місцевого самоврядування - органи державної реєстрації суб’єктів господарської діяльності;

Верховна Рада України. Координацію розробки системи нормативно-правових актів, що мають юридичну силу Закону, регламентують регулювання фінансового ринку України та нагляд за діяльністю фінансових установ, а також їх прийняття здійснює Верховна Рада України. Координація законодавчого процесу здійснюється шляхом попереднього прийняття відповідних концепцій, визначення політики та головних принципів, які складають основу для подальшої розробки окремих законів і програм. Згідно і Конституцією України:

- виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок

ш

випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи (стаття 92).

- організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України* інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України (частина 2 статті 120). Утворення конкретних Центральних органів виконавчої влади не є компетенцією Верховної Ради України.

- Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією України (стаття 85).

Президент України. Згідно з Конституцією Президент України хоч і не є главою виконавчої влади чи уряду, проте має значні комиетенційні преференції щодо виконавчої гілки державної влади. Ключовими серед них є повноваження з питань формування та зміни персонального складу Кабінету Міністрів України, утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад керівників цих органів, а також скасування актів Уряду.

Як глава держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх структурах І сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави. Президент України має право відмінити акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Президент є гарантом додержання Конституції України, забезпечення конституційних прав та свобод (стаття 102 Конституції України).

Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент України може створювати необхідні дорадчі, консультативні та інші допоміжні органи та служби (п.28 статті 106 Конституції України). Одним з таких органів є Адміністрація Президента України, яка в своїй структурі має контрольне управління і організовує контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень, а також доручень Президента України органами державної виконавчої влади та їх посадовими особами.

Питання утворення центральних органів виконавчої влади віднесено Конституцією України до компетенції Президента України та Кабінету Міністрів України. Згідно з пунк-том 15 ст. 106 Конституції України Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах грошей, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

З метою виконання законів і в межах своєї компетенції Президент України видає Укази і Розпорядження, які мають підзаконний характер і є обов'язковими для виконання на всій території України Кабінет Міністрів України. На підставі ст. 116 Конституції України забезпечу«виконання Конституції і законів України, актів Президента України щодо проведення фінансової політики.

Згідно з Конституцією України:

- забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики* "а також розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку України належить Кабінету Міністрів України (пункти 3 та 4 «Т, 116},

~ Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах грошей, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів (частина 5 ст. 114),

4. Методи регулювання банківської діяльності

Банківське регулювання - одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства,

Банківський нагляд * система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово- кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Згідно з Конституцією України:

- Верховна Рада України призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України, а також призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України (стаття 85).

- Президент України призначає другу половину складу Ради Національного банку України (стаття 106).

- Національний банк України має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (стаття 93) та забезпечує стабільність грошової одиниці України - гривні (стаття 99).

- Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням (стаття 100).

Крім норм Конституції України, система банківського законодавства базується на принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання.

В розвиток Конституції України та міжнародних норм Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема: Закони України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року; "Про банки і банківську діяльність'' від 7 грудня 2000 року; "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 року, "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року.

Норми Конституції України та вказані Закони України нині складають досить завершену систему банківського законодавства України.

На виконання норм Конституції України та актів Законодавства в Україні створено центральний державний банк - Національний банк України з управліннями, що відповідають адміністративно- територіальному устрою України.

Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України"_? Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом України "Про Національний банк України" випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк виконує також інші функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики

визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, грошей та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської бШтЦстичної інформації та статистики платіжного балансу;

6} визначає сийЖємУі порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

В

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту бан-ківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банків, їхніх, філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій; р ними та банківськими металами!

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15) організує інкасацію та псревезешш банкнот і монет та інших цінностей, вцдає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської си-стеми України;

18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Єдиним видом професійних учасників ринку банківських послуг є банки - юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцеп—зії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції; залучення у вклади грошей фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених грошей від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття ї ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківські послуги:

1) прийняття вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків- кореепондентів, у тому числі переказ Грошей з цих рахунків ш допомогою платіжних інструментів зарахування грошей на них;

3) рііміщення Залучених грошей від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

ж

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію грошей;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України та банки складають єдину банківську систему України. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп -ж дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. Самоврядною організацією є Асоціація Українських банків.

Ш

Існуюча практика регулюванню фінансового ринку потребує вирішення ряд\^г питань, серед яких ключове значення мають такі:

- пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень Та порядку діяльності органів регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ,

- незалежність здійснення функцій та повноважень органами державного регулювання Та нагляду від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

здійснення внутрішнього контролю за діяльністю органів державного регулювання та нагляду, їхніх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності управління}

- відповідальність органів державного регулювання та нагляду, їхніх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед особами, права яких були порушені;

запровадження механізму контролю за діяльністю органів державного регулювання та нагляду з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії;

•• принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі органів державного регулювання та нагляду.

Реформування, системи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ має здійснюватись у кількох напрямах:

перший - поліпшення існуючої та створення нової правової бази, що регламентуватиме регулювання фінансового ринку в Україні та нагляду за діяльністю фінансових установ;

другий - забезпечення підтримки та формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ:! третій - кадрове забезпечення;

четвертий - зміцнення та формування нових фінансово- економічних основ функціонування органів державного регулювання та нагляду;

п'ятий - наукове та інформаційне забезпечення системи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу ії функціону ваі шя.

шостий - забезпечення координації дій органів: державного регулювання та нагляду на фінансовому ринку в таких сферах, як: фінансова звітність} політика та координація пруденційного нагляду; захист споживачів фінансових послуг та інвесторів; правозастосувашга та запобігання шахрайству; координація дій по боротьбі з легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом; формування ефективної системи нагляду за фінансовими конгломератами; сприяння вільному руху фінансових продуктів та послуг, а також подальшій інтеграції між українським, європейським та світовим ринками;

сьомий - більш повне використання органами державного регулювання та нагляду можливостей саморегулівних організацій професійних учасників фінансового ринку, які можуть виконувати окремі обов'язки* пов'язані | прямим наглядом за діяльністю фінансових установ;

восьмий * запровадження регулятивного та наглядового контролю за фінансовими конгломератами через механізми координації та гармонізації реіулюючих та наглядових дій органів державного регулювання та нагляду.

Здійснення послідовних кроків з реформування системи державного регулювання та нагляду з часом поставить питання щодо створення єдиного органу державного регулювання фінансового ринку України та нагляду за діяльністю фінансових установ.

5. Державна політика на валютному ринку

Негативний вплив несталості валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити коливання валютного курсу через операції центральних банків.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут & зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної Спроможності на внутрішньому ринку.

Здійснення валютної інтервенції можливе при умові, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, а продаж повинен поєднуватися з купівлею.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенні дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло притоку в країну з 1980 до 1984 р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише при умові, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення падаючого валютного курсу. Причинами їх є інсоляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.

Мета девальвації - зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютного демпінгу. Після другої світової війни (1946 - 1973 рр.) було проведено понад 500 девальваций і тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальвації валют, що були, наприклад, у 1949 році, наприкінці 60-х - початку 70-х років

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного- курсу у тимчасову відповідність до дійсного.

Нині у світовій практиці існує система гнучких валютних курсів. Кожна країна має право вибирати режим валютного курсу. Вибір для української валюти курсу вільного коливання з перших років незалежної економічної політики був би справою дуже ризиковою. Спочатку необхідно «прив'язати» курс гривні до якої-небудь валюти, а ще надійніше - до «валютної корзини». Враховуючи, що зовнішня торгівля України буде орієнтуватися переважно на Європейське співтовариство, альтернативою є прив'язка гривні до євро, що у перспективі полегшило б вступ України до Європейської валютної системи. Якщо цей захід справді принесе Україні економічну вигоду, то гривня потім може бути переведена у ранг валют з великою гнучкістю.

6. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів

Практично в усіх країнах, де існує РЦП, найбільш важливі їх аспекти регулюються законами. В ієрархії нормативно-правових актів закони займають головне й найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, наприклад, з актами державної виконавчої влади чи актами, прийнятими органами, що підвладні законодавчій владі, але не я органами виконавчої (наприклад, Національний банк).

Законодавче регулювання найбільш важливих аспектів РЦП має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони приймаються на основі соціально-групової згоди Інтересів, у процесі їх обслуговування й прийнятая беруть участь представники різних соціальних груп.

Законодавче регулювання є більш стабільним, так як процедура зміни та відміни законодавчих положень, звичайно, є більш важкою та повільною порівняно із процедурами відміни чи доповнення актів виконавчої влади. З метою упорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку Держава здійснює регулювання РЦП.

Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та забезпечення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіку України.

Система регулювання повинна виконувати наступні функції: визначення ключових напрямів фондового ринку і ролі учасників цього ринку; створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення; створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недоброякісної конкуренції й з обману інвесторів, маніпуляцією цінами та шахрайству з фінансовими ресурсами, в тому числі з довірчих операцій.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за діяльністю фондового ринку. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створюється спеціальний державний орган - Комісія з цінних паперів та фондової біржі чи ринку.

В Україні існує вичерпний список ЦП, до якого входять: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позики, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.

Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників РЦП. Вона, відомо, з однієї, сторони сприяє тому, що на РЦП у вільному обігу не з'являються сумнівні грошові інструменти, а з другого - сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на РЦП зважені рішення.

.Держава за допомогою фондових бірж може здійснювати, розміщення державних цінних паперів.

Українська фондова біржа має 29 регіональних центрів та філіалів, 155 зареєстрованих брокерських контор, Центральний депозитарій, систему електронного обігу ЦП.

Реалії сьогодення потребують збільшення об'ємів випуску та обігу державних ЦП, відновлення довіри до них зі сторони юридичних осіб і населення. Це стосується як всеукраїнських державних паперів - облігацій внутрішнього і зовнішнього займу, державних казначейських зобов'язань, так і муніципальних облігацій, як загальних, так і цільових місцевих позик.

УФБ багато робить для прискорення процесу інтеграції національного ринку ЦП в європейський та світовий ринки. Співробітництво з Товариством французьких бірж І Національним депозитарієм Франції дало можливість у короткий термін створити при УФБ Центральний депозитарій і ввести в дію систему електронного обігу ЦП. Продуктивним є і співробітництво з товариством сприяння розвитку бірж і фінансових ринків Східної та Центральної Європи (Німеччини), Об'єднанням німецьких ФБ «Німецька біржа АГ» і Франкфуртською фондовою біржею.

Ділові стосунки створилися між УФБ та керівництвом Федерації Європейських фондових бірж, Нью-Иоркської, Чиказької, Торонтської, Афінської, Будапештської, Празької, Варшавської, Братиславської, Литовської, російськими фондовими біржами, налагоджені контракти з Токійською та корейськими біржами. Теперішньому етану співробітництва притаманний характер інформаційного обміну, обміну досвідом.

На початковому етапі становлення ринок цінних паперів регулювався багатьма державними органами - Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України (ФДМУ), Антимонопольним комітетом України, Національним банком України. Сьогодні головним регулятором є Державна комісія цінних паперів: та фондового ринку. Пройшов розподіл повноважень із ФДМУ, підписано угоду про спільну діяльність із регулювання ринку цінних паперів та обмін інформацією з НБУ.

Як показує світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише у випадках, коли це абсолютно необхідно, в інших же випадках вона делегує; частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об^!єднаються у саморегулюючі організації (СРО).

В Україні, наприклад, саморегулюючі організації ринку цінних паперів здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Положення про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 11.11.97 № 45, інших законодавчих та нормативних актів.

Відповідно до ст. 1 названого Закону саморегулююча організація

- це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів об'єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з функціями, які він виконує відповідно до дозволів, або бути учасником однієї саморегулюючої організації.

На сьогодні в Україні зареєстровано Комісією і здійснюють свою діяльність 9 саморегулюючих організацій:

• Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (свідоцтво № 1 від 31.10.97) включає 265 членів.

• Асоціація «Позабіржова Фондова Торговельна Система» (свідоцтво № 2 від 31.10.97) включає 263 члени.

• Українська Асоціація інвестиційного Бізнесу (свідоцтво № З від 31.10.97) включає 91 члена.

• Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» (свідоцтво № 4 від 31.12.97) включає 155 членів.

• АТ «Київська міжнародна фондова біржа» (свідоцтво № 5 від 28.05.98) включає 159 членів.

• ЗАТ «Українська фондова біржа» (свідоцтво Nq б від 11.06.98) включає 140 членів.

• Придніпровська фондова біржа (свідоцтво № 7 від 28.05.99) включає ЗО членів.

• Донецька фондова біржа (свідоцтво № 8 від 28.05.99) включає 25 членів.

• Асоціація учасників фондового ринку України (свідоцтво № 9 від 28.05.99) включає 110 членів.

Дата добавления: 2015-09-30