1)Сучасна бандура в Україні та проблеми кобзарського мистецтва.

План

1)Сучасна бандура в Україні та проблеми кобзарського мистецтва.

2)Перший Міжнародний конкурс бандуристів ім.Г.Хоткевича.

3)Бандура діаспори:

а)українська капела бандуристів ім.Т.Шевченка;

б)школа юних бандуристів при капелі ім.Т.Шевченка;

в)Клівлендська школа бандуристів ім.Г.Китастого;

г)дівочий ансамбль бандуристів з Детройту.

4)Майстер бандур,педагог-бандурист,заслужений діяч мистецтв України,професор

Львівської Національної Музичної Академії ім.М.Лисенка Василь Герасименко.

Кобзарське мистецтво України пов`язане з історією рідного краю. Кобза-

рі, бандуристи – завжди були наставниками народу,виразниками його воле –

любних прагнень та сподівань. Вони ніколи не були просто музикантами, що розважали народ. Вони були будителями совісті народної і тому кобзарське мистецтво необхідно розглядати не тільки, як мистецтво, але і як суспільно-історичне явище, явище суто національне, самобутнє, притаманне тільки українському народу. Духовний пріоритет кобзарської справи завжди був домінуючим і ставився вище виконавського ремесла. Це добре розуміли не тільки народні співці, але й суспільство, яке завжди високо цінувало і шанувало кобзарство.

Першими викладачами і фундаторами професійного кобзарського мистецтва стали відомі бандуристи Г.Хоткевич, В.Кабачок. Вони започаткували поєднання фольклорного і академічного напрямку у вихованні нової генерації професійних виконавців-кобзарів.

З часом завдяки технічному вдосконаленню бандури вона набула ознак не лише сольного, а й оркестрового інструменту. Це значно розширило репертуар виконавців, збагатило його не лише історичними піснями та думами, а й дало змогу виконувати музичні твори різних жанрів світової класики. Сучасний виконавець-бандурист – це не лише майстер гри на бандурі, а й ґрунтовно підготовлений вокаліст.

В наш час кобзарське мистецтво розвивається в основному у двох напрямках: традиційному народно-фольклорному та сучасному сценічно-академічному.

Традиційне народно-фольклорне кобзарство відроджує зразки давніх народніх інструментів (кобзи, бандури, ліри) освоює і пропагує давній традиційний кобзарський репертуар.

Сценічно-академічний напрям представляють в основному виконавці, які мають музичну освіту. Значна увага тут приділяється концертній діяльності, вдосконаленні бандури. У їх репертуарі багато творів класиків та сучасних композиторів.

В окремих випадках ці напрями зливаються і є музиканти та співці, які не дотримуються чітко котрогось із цих напрямків.

Розвиток кобзарського мистецтва вимагає невідкладних вирішень цілої низки проблем. Найважливіші із них можна згрупувати і визначити, як проблеми:

а) науково-теоретичні;

б) організаційно-адміністративні;

в) виконавсько-мистецькі;

г) навчально-методичні;

д) матеріально-технічні;

е) видавничо-публіцистичні.

1. Науково-теоретичні проблеми обіймають питання, які необхідно вирішувати в наукових і теоретичних розробках науковцями та дослідниками кобзарства. Необхідно написати фундаментальну історію кобзарства, відтворити творчі біографії народних співців-музикантів. Потрібні науково обґрунтовані рекомендації по вдосконаленню інструментів (кобзи, бандури), не порушуючи їх кобзарських функцій.

2. Організаційно - адміністративні проблеми - повинні бути вирішені, перш за все, завершенням створення Всеукраїнської спілки кобзарів, бандуристів та забезпеченням чіткого її функціонування. Українське кобзарство повинно бути гідно представлене на всіх визначніших державних та громадських форумах та торжествах,приймати участь у міжнародних заходах. Враховуючи різні проблеми окремих напрямків розвитку кобзарського мистецтва,варто продумати варіант організації окремих об`єднань традиційних народних кобзарів і окремо бандуристів сценічно - академічного напрямку, а вже тільки визначніших із них приймати у Спілку, яка була б об`єднуючою ланкою всіх напрямків розвитку кобзарства.

3.Виконавсько-мистецькі проблеми пов`язані з необхідністю вдосконалення виконавської майстерності, забезпечення високого рівня музичної культури. Необхідно також вирішити проблему створення високоякісних музичних творів та регулярно проводити огляди і конкурси всіх напрямків.

4. Навчально – методичні проблеми необхідно вирішити проведенням науково обґрунтованих заходів, покликаних вдосконалювати навчання і підготовку висококваліфікованих кобзарів, бандуристів, лірників в музичних закладах, кобзарських та лірницьких школах. При цьому необхідно звернути увагу не тільки на освоєння техніки гри та співу, але й на вивчення історії кобзарства.

Вирішення вимагає і проблема навчання виготовлення інструментів та їх вдосконалення з залученням майстрів для практичної передачі свого досвіду та виданням необхідних посібників.

5. Матеріально-технічні проблеми торкаються необхідності випуску збільшеної кількості і високої якості музичних інструментів та інших атрибутів (струни, ключі для настроювання, штучні нігті, тощо…). Інструменти повинні випускатися широкого асортименту- від дешевих і упрощених до інструментів окремого призначення. Вирішення вимагає і проблема ремонту інструментів.

6. Видавничо-публіцистичні проблеми охоплюють відсутність в Україні періодичних часописів, журналів, газет, які постійно висвітлювали проблеми кобзарства,брак підручників гри на кобзі, бандурі. Потрібно видати підручники для шкіл, репертуар для ансамблів і капел бандуристів, спогади про видатних представників кобзарства.

Тільки комплексне своєчасне вирішення всіх проблем може привести до повноцінного розвитку кобзарського мистецтва, без якого неможливе духовне відродження нації, укріплення культури незалежної України.

В останні десятиріччя бандура з труднощами стала пробивати собі дорогу в народ, а бандуристи на сцену. Треба низько вклонитися дівчатам –бандуристкам, а головне їх вихователям – В.Кабачку, В.Герасименку, С.Баштану, які доклали максимум зусиль і таланту, щоб не дати занепасти виконавському мистецтву на цьому інструменті, завоювати йому любов і популярність не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Після проголошення незалежності України, ситуація стала дещо мінятися. Стало можливим проведення першого міжнародного конкурсу бандуристів ім.Г.Хоткевича, який було проведено у Києві з 21 по 29 квітня 1993 року. До участі в конкурсі зголосилося 30 бандуристів – співаків, 15 бандуристів - інструменталістів, 18 ансамблів бандуристів. Конкурс проходив у напруженій творчій боротьбі і показав значні успіхи як львівської, так і київської бандурних шкіл. Жюрі конкурсу складалось з відомих бандуристів викладачів та виконавців: професор В.Герасименко, К.Новицький, Л.Посікіра, викладачі вокалу Радченко та Поліщук, В.Родак (Канада). Очолив журі Заслужений артист, професор С.Баштан. Почесним членом була донька Г.Хоткевича – Галина Хоткевич.

Перше місце і Гран-прі в групі бандуристів-інструменталістів виборов студент 5 курсу Київської консерваторії Роман Гриньків. Другу премію не присуджували, а третю поділили Л.Валєрко-Мандзюк (Харків) та Н.Миронюк (Київ). Диплом отримала О.Ніколишин (Львів). Серед бандуристів-співаків: 1 премія Т.Лазуркевич (Львів), який показав майстерне та артистичне виконання на обох типах бандур - харківського і київського та О.Леонова (Київ) -2-га премія. 3-тю премію поділили Т.Івченко (Рівне) та Н.Ткачук (Луцьк). Диплом отримала А.Ваврушко-Панова (Львів). З поміж ансамблів бандуристів журі відзначило Черкаське тріо бандуристок “Вербена” та ансамблі з Київської консерваторії та Дніпропетровського музичного училища. Після першого в історії України конкурсу бандуристів організатори звернули увагу на низку недопрацювань, які побажали виправити у наступних конкурсах.

Велично-героїчна або жартівливо-грайлива,сумно-тривожна або іскристо-радісна, пройнята палкою любов`ю до рідної землі - така наша пісня, краса й гордість народу, один з найдорогоцінніших його духовних скарбів. Чарівність української пісні, спів народних кобзарів шанують не тільки українці, а й представники багатьох інших національностей. Нашими мелодіями захоплювалися і використовували у власних творах Л.Бетховен і К.М.Вебер, Ф.Ліст і П.Чайковський. Про них,як і про думи, з захопленням говорили найвидатніші представники літератури й мистецтва багатьох країн світу.

Після революцій, війн, репресій бандуристи вирішили об`єднатися у хоч би невеликий колектив. Їм це зрештою вдалося зробити і таким чином виникла Капела бандуристів ім.Т.Шевченка. В наданні їй певних організаційних форм діяльну участь узяв здібний бандурист Г.Китастий. У 1949р. Капела направилася у США й на постійно поселилася в одному з найбільших індустріальних центрів країни –у м.Детройті. Її учасники відчули підтримку земляків та можливість відновити колектив в усій його красі і величі.

Одним з нагальних завдань стало готування нових кадрів бандуристів. Цим особисто займався Г.Китастий його побратими П.Потапенко, Є.Цюра, Г.Назаренко та інші. Важливою їх заслугою було навчання молодих бандуристів. Це дозволило розширити склад капели, постійно поповнювати її новими виконавцями. Завдяки старанням цих людей колектив виріс у високомистецький ансамбль.

У доборі репертуару керівництво дотримувалося традиційних кобзарських принципів. В основу концертних програм лягли народні пісні і зразки професійної музики. Обробки мелодій для специфічного виконавського складу здійснював Г.Китастий, а також інші заслужені працівники капели. З метою збагатити репертуар вони використовували не лише фольклорні записи,а й професійні твори, написані для хору або солістів з інструментальним супроводом (М.Лисенко, В.Матюк, Л.Стеценко і ін.).

Звісно, в процесі довголітньої діяльності капела ім.Т.Шевченка не обмежувалася виступами в Детройті. Вона відвідала ряд поселень у США і Канаді, де проживає багато українців, побувала у кількох містах Західної Європи,продемонструвавши там свою високу майстерність.

У 1984 році керівником капели став В.Колесник. У 1991 році відомий колектив відвідав Київ і дав кілька концертів.

У 1986 році з ініціативи В.Качурака, який теж був керівником капели була заснована школа юних бандуристів при капелі ім.Т.Шевченка у м.Буенос-Айрес в Аргентині. Перших кілька років вчителькою була М.Собенко. Зараз продовжує керувати цією школою Рікардо Олесь Береговий.

За час існування юні бандуристи виступали у різних місцях.До найбільш помітних треба зарахувати виступ у театрі «Колісео», виступали також у театрі «Рома» у Авенжанеді. Найбільшим успіхом був виступ юних бандуристів на спільному концерті усіх ансамблів Аргентини і Бразилії у м.Прудентополі –

Бразилія,на посвяченні пам`ятника Т.Шевченка. Молоді бандуристи беруться серйозно до бандури і вже тепер видно,хто піде до дорослого ансамблю.

У Едмонтоні, що в Пенсільванії відбуваються кобзарські табори. Учасники таборів називають містечко Кобзарською Січчю, що за останні двадцять років випустила в світ багато талановитих молодих бандуристів. Деякі з них стали інструкторами,деякі сидять у першому ряду капели бандуристів ім. Т.Шевченка,деякі продовжують свою мистецьку працю по громадах діаспори – не тільки в США,але в Канаді, Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Німеччині, Бельгії. Табір знаходиться під патронатом капели бандуристів ім.Т.Шевченка та Товариства Українських бандуристів.

У 1983 р. засновано школу бандурного мистецтва ім.Г.Китастого при Українській православній церкві св.Володимира в Пармі Огайо. Починаючи з 83 року більше як 140 учнів перейшли через неї. Багато з них відвідували такі бандурні табори, як “Кобзарська Січ” та “Україна” в Лондоні (Канада).Деякі з них самі стали інструкторами в школі, а також на тих таборах.Двоє колишніх учнів Мішель Житовка і Наталя Баслядинська вже самі навчають бандуристів.У штат школи входить також Ігор Махлай, координатор школи з 83 року, та Олег Махлай, мистецький керівник Української Капели бандуристів у США.Усі чотири інструктори уже роками займаються бандурною справою і активно заохочують інших для розвитку бандурного мистецтва серед клівлендської громади.Останні декілька років школа ім.Г.Китастого змушена відмовляти деяким бажаючим,оскільки немає змоги задовільнити усіх у приватних лекціях через брак часу в інструкторів.Але це позитивний знак,бо він показує,що бандура стала надзвичайно популярною серед українсько-американської молоді.

У 1956 році П. Потапенко засновує дівочий ансамбль бандуристок при Детройтському осередку Спілки Української молоді Америки.Потапенко взявся за тяжку справу:треба було утворити не просто гурт співачок,а навчити кожну з них грати на інструменті, бо бандура у ті часи не була дуже поширеною у побуті діаспори.Кожного новенького, хто приходив в ансамбль

Потапенко вчив грати на кобзі,вимагаючи, щоб кожна дівчина стала достойним членом колективу.Спершу бандуристки обмежувались простенькими за фактурою супроводу творами. І це закономірно,бо Потапенко,який особисто аранжував їх,не міг завантажувати своїх вихованок складнішими композиціями.Він збагачував звучання поступово,через це виконання ансамблю ставало все професійнішим та набувало мистецької досконалості.Щоб зробити концерти виразнішими й доступнішими,диригент вдався до декламації віршів видатних національних поетів.Внаслідок цього кожний виступ ансамблю сприймався не лише як звичайна концертна акція, а як помітне явище в національному житті,пройняте палкою любов`ю до рідної землі.Як і капела ім.Т.Шевченка дівочий ансамбль виступав не лише у Детройті.Його завданням також стало відвідування найбільших центрів діаспори.Здібними солістами ансамблю проявили себе В.Биковець,Г.Кравчен-

ко,М.Брездель,Л.Савченко,О.Денисенко.У 1993р. П. Потапенко видає збірку «Під срібний дзвін бандури» до якої увійшло багато творів,виконуваних Капелою бандуристів ім.Т.Шевченка та Дівочим ансамблем бандуристок з Детройту.

В Україні перші паростки національного відродження з`явились після страшних сталінських погромів української культури.Саме тоді львівський музикант,науковець і творець бандур В.Герасименко зробив практичну заявку,яка започаткувала початок революції у появі бандур принципово нових зразків. За десятиліття подвижницьких зусиль В.Герасименку вдалося те, на що майстрам-винахідникам інструментів потрібні були століття.

Народився Василь Герасименко 1 травня 1927 року в с.Пищики на Київщині.В їхній хаті завжди лунала пісня.Співала мати Василя,співали брати,співав постійно сам Василь.У нього з дитячих літ була любов до пісні.Одного разу,коли до їхньої місцевості завітав сивий козак,який був артистом Київської філармонії,виступ його залишився в пам`яті на все його життя.Він полюбив «Пісню про Морозенка».Батьки послали його вчитися до Дрогобицького училища.Коли довідався,що там існує клас бандури,став її учнем.Закінчивши училище став викладачем.У той час відчувався брак бандур і Герасименко почав виробляти їх.Робив бандури традиційним способом – довбанням явора.Зрозумівши дуже швидко,що потрібна нова модель,винайшов валик-перемикач,який дав можливість перестроєння діатонічних звукорядів у потрібну тональність.Ознайомившись з бандурою з перемикачами,дістав віру в майбутнє інструмента.Почав завзято працювати над новими бандурами у вечірні та нічні години.

В. Герасименко фактично самотужки створив повноцінний концертний інструмент – повнозвучний, вишуканої мелодійності,технічно досконалий. Творець був на піднесенні,та командно-адміністративна система,ворожа усьому національному,і цього разу успішно «заморозила» бандуру.Переважну більшість часу В. Герасименко витрачав на «пробивання» своїх проектів та налагодження серйозного виробництва бандур,а на рівні Львівської музичної фабрики,міських та обласних владних структур робилося все, аби не тільки зірвати випуск бандур, не підтримати В.Герасименка матеріально,не розгорнути науково-дослідницьку діяльність,а й морально принижувалося та фізично виснажувалося творчий потенціал винахідника.

Факти справді зловісні.Тільки у Львові не одна сотня фахівців працює у системі музичної промисловості,а В.Герасименко – як творець нових бандур – єдиний в Україні.Всі музичні фабрики не зробили стільки,скільки спромігся він один,хоч і був фактично зупиненим на півшляху.Держава виділяє кошти на дослідницьку роботу в музичній промисловості,але до бандури вони як не доходили раніше,так і не доходять тепер.Мало того,у Львові взагалі припинено плановий випуск бандур,хоча стан забезпечення(як навчальними, так і концертними інструментами різного класу) катастрофічний.

У держави,Міністерства культури,владних структур різних рівнів знаходяться кошти на влаштування гучних фестивалів та спорудження пам`ятників,але чомусь бракує навіть найменшої уваги до глибинних проблем істинно національної творчості.

Професор В.Герасименко працює в державній консерваторії ім.М.Лисенка вже понад сорок років.Своєю подвижницькою діяльністю він зробив величезний розвиток кобзарського мистецтва(професійного), підняв бандуру до високих зразків класичних музичних інструментів.

Найновіша бандура Герасименка

Він виховав ряд висококваліфікованих музикантів. У складні часи тоталітаризму, коли не приділялося уваги розвитку національного музичного інструментарію, організував у Львівській консерваторії професійне навчання гри на бандурі.

Ім’я Герасименка відоме цілій діаспорі. Його запрошують на усі фестивалі, які проходять у США. Любов до бандури В.Герасименко передав своїм дітям. Старша донька Ольга закінчила Львівську консерваторію,а потім консерваторію ім.П.Чайковського у Києві. В Америці вона відома із сольних виступів. Нині живе в Америці, вийшовши заміж за композитора Юрія Олійника і разом концертують по західній Америці.

Слідом Олі пішла її молодша сестра Оксана, яка також закінчила Львівську консерваторію. В 1986 р. виїхала до Гавани, там познайомилась з гітаристом світової слави Ічіро Сузукі і разом концертували по Європі та Японії. Оксана Герасименко відома композиторка,яка пише не тільки для бандури соло,але й для ансамблю бандуристів.

Пісня – душа народу, невичерпне джерело традиції та натхнення, тло, на якому розвинувся один з найпрекрасніших голосистих символів України – бандура. І справді, котре вже століття минає від того дня, коли цей інструмент опинився у славних руках першого запорожця - кобзаря – Перебенді, чи козака Мамая, яких вже давно немає. І залишилася бандура чистою і неповторною. І навіть у XXIст., в епоху телебачення, радіо та електронної музики, звучить ніжно і проникливо її голос – в руках як відомих бандуристів, так і бандуристів - початківців.

Список використаної літератури:

1. Музично- літературний журнал «Бандура»

а) № 61-62 (1997р.)

б) № 45-46 (1993р.)

в) № 73-74 (2000р.)

г) № 71-72 (2000р.)

д) № 49-50 (1994р.)

2. П.Потапенко «Під срібний дзвін бандур»

3. В.Кабачок «Школа гри на бандурі»

Дата добавления: 2015-09-30