Должность - это определенная структурой и штатным расписанием первичная структурная единица государственного органа и его аппарата, на которую возложен установленный нормативными актами круг

Должность - это определенная структурой и штатным расписанием первичная структурная единица государственного органа и его аппарата, на которую возложен установленный нормативными актами круг служебных полномочий.

Должностными лицами в соответствии с настоящим Законом считаются руководители и заместители руководителей государственных органов и их аппарата, другие государственные служащие, на которых законами или иными нормативными актами возложено осуществление организационно-распорядительных и консультативно-совещательных функций.

Статья 25. Классификация должностей

Устанавливаются следующие категории должностей служащих:

- первая категория - должности председателей государственных комитетов, не являющихся членами Правительства Украины, глав других центральных органов государственной исполнительной власти при Кабинете Министров Украины,

- вторая категория - должности заместителей руководителя Администрации Президента Украины, заместителей руководителя Секретариата Верховного Совета Украины, заместителей руководителя аппарата Кабинета Министров Украины, секретариатов постоянных комиссий Верховного Совета Украины, Администрации Президента Украины, аппарата Кабинета Министров Украины, советников и помощников Президента Украины, Председателя Верховного Совета Украины,

- третья категория - должности заместителей руководителей структурных подразделений, заведующих секторами, главных специалистов, экспертов, консультантов Администрации Президента Украины, Секретариата Верховного Совета Украины и аппарата Кабинета Министров Украины, заместителей Постоянного Представителя Президента Украины в Республике Крым, заместителей глав областных, Киевской и Севастопольской городских государственных администраций

- четвертая категория - должности специалистов Администрации Президента Украины, Секретариата Верховного Совета Украины и аппарата Кабинета Министров Украины, заместителей начальников управлений, самостоятельных отделов /подотделов/ министерств и других центральных органов государственной исполнительной власти, руководителей управлений, отделов, служб областных, Киевской и Севастопольской городских государственных администраций и другие приравненные к ним должности;

- пятая категория - должности специалистов министерств, других центральных органов государственной исполнительной власти, заместителей представителей Президента Украины в районах, районах городов Киева и Севастополя, заместителей руководителей управлений, отделов, служб областных, Киевской и Севастопольской городских государственных администраций, специалистов аппарата этих администраций и другие приравненные к ним должности;

- шестая категория - должности руководителей управлений, отделов, служб районных, районных в городах Киеве и Севастополе государственных администраций, специалисты управлений, от делов, служб областных, Киевской и Севастопольской городских государственных администраций и другие приравненные к ним должности;

- седьмая категория - должности специалистов районных, районных в городах Киеве и Севастополе государственных администраций, их управлений и отделов и другие приравненные к ним должности.

Отнесение существующих должностей государственных служащих, не перечисленных в настоящей статье, а также отнесение к соответствующей категории новых должностей государственных служащих проводится Кабинетом Министров Украины по согласованию с соответствующим государственным органом.

9.5.Ответственность государственных служащих

Юридическая ответственность государственных служащих выступает важным элементом их правового статуса и может быть определена как предусмотренная санкцией правовой нормы мера государственного принуждения, в которой проявляется государственное осуждение служащего, виновного в совершении правонарушения, который должен понести наказание личного или имущественного характера.

За совершение разного рода правонарушений государственные служащие подлежат определенным видам юридической ответственности: уголовной, административной, дисциплинарной, гражданско-правовой.

В случае совершения преступления государственные служащие привлекаются к уголовной ответственности на общих основаниях, в порядке, предусмотренном УК Украины. Государственные служащие, являющиеся должностными лицами, выступают специальными субъектами должностных преступлений, которым в УК посвящена целая глава. Однако необходимо указать, что определение должностного лица, закрепленное в ст. 164 УК Украины, не совпадает с понятием должностного лица, установленным ст. 2 Закона Украины «О государственной службе».

Основными особенностями дисциплинарной ответственности является то, что она применяется в пределах служебной подчиненности, а ее основанием может выступать административный проступок, дисциплинарный проступок или нарушение морального характера. Относительно последнего следует указать, что дисциплинарная ответственность может наступить за совершение лицом проступка, позорящего его как государственного служащего или дискредитирующего государственный орган, в котором он работает. Дисциплинарная ответственность регламентируется Законом Украины «О государственной службе» и КЗоТ Украины. По отдельным видам государственных служащих указанный вид ответственности регламентируется исключительно административно-правовыми нормами, предусмотренными в законах, уставах и положениях о дисциплине. Это касается служащих органов внутренних дел Украины, Вооруженных сил Украины, органов прокуратуры, СБУ и др.

Гражданско-правовая ответственность государственных служащих наступает в порядке, предусмотренном ГК Украины.

Кроме ГК Украины, который определяет общий порядок возмещения нанесенного ущерба, гражданско-правовая ответственность отдельных категорий государственных служащих регулируется Законом от 1 декабря 1994 г. (с изменениями и дополнениями) «О порядке возмещения ущерба, нанесенного гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда».

В соответствии с положениями этого Закона возмещению подлежит ущерб, нанесенный гражданину вследствие:

— незаконного осуждения, незаконного привлечения как обвиняемого, незаконного взятия и содержания под стражей, незаконного проведения, в ходе расследования или судебного рассмотрения уголовного дела, обыска, изъятия, незаконного наложения штрафа, незаконного отстранения от работы (должности) и других процессуальных действий, которые ограничивают права граждан. В данном случае нанесенный ущерб возмещается в полном объеме, независимо от вины должностных лиц органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда;

— незаконного применения административного ареста или исправительных работ, незаконной конфискации имущества;

— незаконного проведения оперативно-розыскных действий, предусмотренных Законами Украины от 18 февраля 1992 г. (с изменениями и дополнениями от 18 января 2001 г.) «Об оперативно-розыскной деятельности», «Об организационно-правовых основах борьбы с организованной преступностью» и другими актами законодательства.

Право на возмещение вреда возникает в случаях:

— постановления оправдательного приговора суда;

— закрытия уголовного дела из-за отсутствия совершения преступления или недоказанности участия обвиняемого в совершении преступления;

— отказа в возбуждении уголовного дела или закрытия уголовного дела;

— закрытие дела об административном проступке. Государство возмещает гражданину:

— заработок и другие денежные средства, которые он истратил вследствие незаконных действий;

— имущество конфискованное или обращенное в доход государства судом, изъятое органами дознания или предварительного следствия, органами, осуществляющими оперативно-розыскную деятельность, а также имущество, на которое наложено арест;

— штрафы, взысканные во исполнение приговора суда, судебные расходы и иные расходы, уплаченные гражданином;

— суммы, уплаченные гражданином в связи с предоставлением ему юридической помощи;

— моральный ущерб.

Рассматривая материальную ответственность государственных служащих, следует отметить, что она носит правовосстановитель-ный характер. Материальная ответственность наступает за проступок, который причинил материальный ущерб органу, и выражается в возмещении виновным служащим причиненного ущерба. Как и для всех иных граждан, материальная ответственность может быть полной или ограниченной. Особенности материальной ответственности для военнослужащих установлены Постановлением Верховной Рады Украины «Об утверждении Положения о материальной ответственности военнослужащих за ущерб, причиненный государству» от 23 июня 1995 г.

Административная ответственность государственных служащих наступает за совершение государственным служащим административного проступка. В целом административная ответственность государственных служащих наступает на общих основаниях за некоторыми исключениями. Так, государственные служащие выступают специальными субъектами при совершении административных нарушений, предусмотренных Законом Украины «О борьбе с коррупцией».

Прийняття окремого закону про державну службу дало можливість констатувати сам факт утворення інституту державної служби в Україні. Законом було сформовано систему проходження державної служби та кар'єри державного службовця, визначено особливості статусу державного службовця, деталізовано поняття патронатної служби, службової кар'єри, утворено систему управління державною службою - спеціальний орган управління державною службою - Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (пізніше - України) та міжвідомчий дорадчий орган - Координаційну раду з питань державної служби.

Це дає підстави вважати, що чинний Закон "Про державну службу" в значній мірі виконав своє завдання зі створення й законодавчого забезпечення основних напрямів функціонування інституту державн

Тому одним із пріоритетних напрямів адміністративної реформи в Україні, поряд зі структурними та функціональними перетвореннями у сфері виконавчої влади, є також реформування державно-службових відносин. Основними цілями і завданнями державної служби має бути охорона конституційного устрою, захист прав та свобод людини і громадянина, забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень, надання якісних адміністративних (управлінських) послуг громадянам.

Мають бути утверджені нові підходи до організації діяльності державних службовців. Необхідно встановити стандарти якості роботи державних службовців та їх поведінки у стосунках з громадянами. На сьогодні головним завданням діяльності державних службовців повинне стати забезпечення прав та законних інтересів людини. Потрібно виробити нову управлінську ідеологію, спрямовану на оновлення адміністративної кулыури, формування готовності управлінського персоналу до прийняття рішень та підвищення особистої відповідальності з орієнтацією на служіння інтересам суспільства.

Можна виділяти різні причини незадовільного становища інституту державної служби в Україні загалом та статусу державного службовця, зокрема. Істотними, на нашу думку, є економічні та політичні

фактори, але суттєве значення мають також недоліки самого Закону "Про державну службу" (далі - Закон).

Основною проблемою чинного Закону, яка так і залишилась не вирішеною, є невизначеність сфери його регулювання. Цей закон формально обмежив коло державної служби лише до служби в державних органах та їх апараті, що не відповідає сучасному розумінню інституту державної служби. В ньому фаістично ототожнюються поняття "державного службовця" та "посадової особи", що призвело до розмитості визначальних понять Закону.

Іншим недоліком Закону є відсутність розподілу видів державної служби залежно від класифікації органів державної влади, інших державних інституцій та посад у них. У Законі немає жодного застереження щодо безпосередньої активної політичної діяльності державних службовців, хоча загальновідомо, що одним із головних принципів державної служби є політична нейтральність державних службовців, служіння їх суспільству в цілому, державі, а не окремим політичним силам.

Стаття 9 чинного Закону взагалі не піддається, на наш погляд, однозначному логічному розумінню, оскільки її назва та зміст частини першої тлумачаться деякими фахівцями таким чином, що до числа державних службовців належать і державні політичні діячі (Президент України, народні депутати), і судді.

Надто мало уваги в Законі прицілено підвищенню кваліфікації державних службовців, що не сприяє поступальному вдосконаленню і самого інституту державної служби. Майже не врегу.тьовані питання дисциплінарної відповідальності державних службовщв.

Фактично нівельовано принципове положення Закону про прийняття на державну службу та просування по службі "на конкурсній основі" - через законодавче формулювання "крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України". Наприклад, відповідно до абзацу другого п. 12 Положення про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. "просування по службі державного службовця, зарахованого до кадрового резерву, або такого, що пройшов стажування: чи навчався в Українській академії державного управління при Президентові України, може здійснюватися за рішенням керівника відповідного державного органу, поза конкурсом".

Отже, інститут державної служби підлягає реформуванню в контексті загальних завдань адміністративної реформи в Україні, і це є одним із її стратегічних напрямів. Необхідно оновити законодавство про державну службу відповідно до вимог Конституції України щодо забезпечення конституційного права громадян України на рівний доступ до державної служби. Метою такого реформування є становлення високоефективного, стабільного, політично нейтрального, авторитетного інституту державної служби, який забезпечить підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління.

Концепція адміністративної реформи в Україні передбачає, що державна служба має розвиватися на таких принципах: класифікації державних органів і посад державних службовців; визначення сфери державної служби і статусу державних службовців; конкурсності, об'єктивності, прозорості і гласності при прийнятті на державну службу та здійсненні службової кар'єри; вдосконалення адміністративної культури державних службовців та посилення суспільної довіри до них; правової захищеності та політичної нейтральності на державній службі; мотивації, стимулювання та заохочення державних службовців; професійної підготовки кадрів для державної служби; оп-тимізації структури управління державною службою 4.

Необхідно передбачити максимально повне регулювання різних видів державної служби, серед яких багато дослідників виділяють: мілітаризовану (збройні сили) та цивільну5, яка має два підвиди: а) цивільна служба в органах державної влади (тобто те, що називається державною службою за чинним Законом); б) цивільну службу в державних установах та організаціях (в закладах освіти, охорони здоров'я та інших бюджетних організаціях).

Найкраще було б прийняти узагальнюючий закон про державну службу, який би виконував роль методологічного фундаменту правового врегулювання державної служби 6, а не про її окремий вид, але через сьогоднішню "слабкість" бюджету це видається передчасним.

Тому сфера регулювання нової редакції Закону "Про державну службу" має бути конкретизованою до державно-службових відносин, пов'язаних з функціонуванням органів державної влади. Оптимальною назвою закону, який регулюватиме питання державної служби у її вузькому розумінні, може бути: "Про службу в органах державної влади".

Щодо дискусій про доцільність прийняття такого закону в новій редакції, або ж про впровадження необхідних новацій в законодавчому регулюванні інституту державної служби шляхом внесення відповідних змін та доповнень до чинного Закону, то, на нашу думку, внесення фрагментарних змін не приведе до дійсного реформування цього інституту, спрямованого на задоволення сучасних потреб держави у забезпеченні органів державної влади кваліфікованими, політично нейтральними кадрами.

Потрібно передбачити можливість поширення, у відповідних випадках, дії даного закону на службовців так званої "спеціальної служби" - в органах прокуратури, суду, митних, податкових органів, якщо статус їх працівників, чи принаймні окремі питання їх статусу, не врегульовано відповідними законами. Наявність такої можливості уніфікує основні параметри статусу державних службовців, і таким чином, унеможливить дискримінацію працівників різних органів державної влади.

У побудові державної служби, насамперед, слід виходити з функцій державних органів, розподілу цих функцій між даними органами, визначення повноважень усіх органів у цілому і кожного окремо, а також повноважень їх працівників. Тобто потрібна функціональна класифікація державних органів різних рівнів і напрямів діяльності всіх гілок влади на основі узагальнення предметно-цільових характеристик, функцій та повноважень. Це дасть змогу розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний розподіл функцій між структурними підрозділами та штатними посадами.

П Визначення статусу і категорій посад державних службовців. Найпершим радикальним заходом реформування державної служби має стати чітке законодавче визначення статусу державних службовців, встановлення та утвердження норм і гарантій цього статусу. Необхідно дати чітку класифікацію посад в органах державної влади (політична, судова, службова), що зробить можливим визначити поняття "політична посада" і "державний політичний діяч", "службова посада" та "служба в органах державної влади", уникнути існуючої нині термінологічної плутанини у визначеннях "службовець" і "посадова особа".

У науці головними ознаками державної служби називають професійність, визначений порядок призначення на посаду (за результатами конкурсного відбору), постійність (особи приймаються на службу на невизначений строк), оплату праці за рахунок коштів державного бюджету і головне - виконання функцій держави. На нашу думку, можна додати ще таку ознаку державної служби, як "кар'єрність". Адже перебування на державній службі майже автоматично приводить або до підвищення по посаді, або до присвоєння чергового рангу.

Серед важливих змін, які обов'язково слід провести, є запровадження нової для України, але поширеної в країнах Європейського Союзу, чотирирівневої категорійності службових посад.

У нашій країні законодавством передбачено сім категорій посад, І проблема полягає в тому, що не існує різниці між категоріями і рангами. Але ж ранги - це рівень кваліфікації, стажу і досвіду роботи службовця, а категорія - це лише якісна оцінка посади. Крім того, безпідставним є віднесення посад з принципово різними повноваженнями та ступенем відповідальності до однієї категорії: наприклад, посади заступника міністра і помічника Президента або посади головного спеціаліста апарату Кабінету Мністрів і заступника голови обласної державної адміністрації.

Отже, поділ посад на категорії має бути обґрунтований якісними відмінностями посад, а не їх рівнем. Наприклад:

категорія А - посади керівників органів та їх заступників;

категорія Б - посади керівників структурних підрозділів;

категорія В - посади фахівців (спеціалістів);

категорія Г - посади допоміжного персоналу.

Дата добавления: 2015-09-30