«сучасна ситуація щодо торгівлі людьми»

«СУЧАСНА СИТУАЦІЯ ЩОДО ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ»

Торгівля людьми в Україні змінює тенденції та напрямки. Країни "далекого зарубіжжя" відходять на другий план, пальму першості як пункт призначення перебирає Росія, повідомляють у Міжнародній організації з міграції.

Традиційна пастка для молодої жінки - сумнівні запрошення на роботу за кордон Міжнародні та українські неурядові організації, які опікуються жертвами торгівлі людьми, заявляють про тенденційні зміни у цій проблематиці. Головне занепокоєння викликає збільшення кількості звернень. Причому суттєво побільшало постраждалих чоловічої статі.

За даними українського представництва Міжнародної організації міграції (MOM), цього року за допомогою вже звернулися чотири сотні осіб, і з них 43 відсотки - це чоловіки. Збільшення практично на 10 відсотків у порівнянні з минулим роком, зазначила спеціаліст Програми протидії торгівлі людьми (представництва MOM в Україні) Катерина Арданьян. Переважно чоловіки потерпають від трудової експлуатації, таких випадків в Україні найбільше, майже дві третини, додала експерт. Сексуальне рабство вже на другому місці. Росія у лідерах

І якщо донедавна основними країнами призначення, де потерпали українці, були Польща, Туреччина, Чехія, то нині це - Росія.

Як пояснила в коментарі Deutsche Welle Катерина Арданьян, проблема у тому, що українці помилково вважають Росію відносно безпечною країною з огляду на зрозумілу мову, недалеку відстань, безпроблемне оформлення документів і таке інше. А от вже до країн "далекого зарубіжжя" ставлення більш пильне і з насторогою, через чималий потік інформації щодо випадків сексуальної експлуатації. Приміром, до Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи" за допомогою звернувся чоловік, який задарма пропрацював у Росії півроку. "Він поїхав як будівельник, - розповідає представниця Центру Олена Кальбус, відповідно до попередньо підписаного контракту. Але роботодавець в Іркутській області (Росія) змусив українця спочатку безоплатно працювати два місяці на ремонті бараків, а вже згодом його примусово перевезли у тайгу на лісоповал.

Людина опинилася за дві сотні кілометрів від найближчого населеного пункту, без документів, грошей і зв'язку. В результаті, йому не заплатили, додає експерт. І веде далі: тепер у цього чоловіка ще й сімейні негаразди, зараз він пройшов повний курс лікування і реабілітації, отримав грошову допомогу на започаткування свого приватного бізнесу.

Є навіть випадок трудової експлуатації вагітної жінки, коли, опинившись далеко від дому і без документів, вона стала "хатньою рабинею" представниці ромської національності, розповідають у Центрі. Торгівля органами

Торгівля органами процвітає не лише у Пакистані

Фахівці наголошують, почастішали випадки вербування через родичів, які нерідко стають посередниками без злих умислів.

Утім, особливу увагу представники неурядових організацій звертають на новий як для України вид торгівлі людьми - це продаж людських органів. "Якщо ще кілька років тому у MOM фіксували лише один-два таких випадки, то впродовж минулого року до організації звернулися 25 постраждалих, які продали свої нирки з різних міркувань і залишилися ошуканими з ускладненням здоров'я",- розповіла Арданьян.

Зазвичай вербування відбувається через Інтернет, з'являються посередники, які шукають джерело збуту органу, є контракти з обіцянками забезпечити реабілітацію і медичну допомогу впродовж життя, але насправді все закінчується обманом, каже експерт.

Тепер неурядові організації спільно з медичними закладами готують масову інформаційну кампанію щодо небезпеки та шкоди таких операцій, бо насправді злочинці вводять людей в оману, не повідомляючи реальних загроз здоров'ю.

Покращення співпраці

Згідно з дослідженням MOM, західні області України є серед лідерів у проблемі незаконної експлуатації людей. Дві третини мешканців є уразливою групою, 66 відсотків не знають, як себе захистити, а 73 відсотки недооцінюють ризик опинитися у рабстві, наводить статистику Арданьян.

Неурядові організації констатують покращення співпраці з правоохоронними
органами у сфері протидії торгівлі людьми. Все частіше міліція скеровує виявлених
жертв на реабілітацію до відповідних центрів. За минулий рік в країні зареєстровано
337 злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, винесено 85 вироків саме за цією
статтею кримінального кодексу.

Приміром, лише цього року на Львівщині порушили три кримінальні справи за фактом торгівлі, у двох з них потерпілими є малолітні діти, повідомила працівник управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, УМВС у Львівській області Оксана Савич. За її словами, розслідуючи такого роду справи, в українських правоохоронців практично не виникає проблем у співпраці з російськими чи іншими службами.

Експерт також додали, що в Україні кожна десята жертва торгівлі - це дитина. І більша половина таких дітей була експлуатована саме на теренах України. Як зазначила Олена Кальбус, проблема ще й у тому, що саме дітей найважче реабілітувати та реінтегрувати, а наслідки експлуатації та знущань даються взнаки впродовж усього їхнього життя.

У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш брутальних та масових порушень прав і свобод людини.

Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов'язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.

За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом XIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх ЗО років XX ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.

Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці XX ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній "хаос" на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-донора та країну-транзит "живого товару". Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.

За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько 400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.

Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, — це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов'язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них — це так звані "діти вулиць".

Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.

Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів — практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух "живого товару" надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.

Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.

Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

Розділ 1. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми.

1.1. Історико-правовий аналіз норм міжнародного права по боротьбі з торгівлею людьми.

Торгівлю людьми не можна вважати лише надбанням сучасності. Проституція та рабство, як відомо, явища давні. Проте, якщо до проституції ставлення сучасних громадськості та законодавців неоднозначне, то рабство вважається злочином в усіх державах світу.

Боротьбу зі злочинністю держави, як правило, здійснюють шляхом застосування внутрішньодержавних санкцій. Але злочини, які порушують основні права та свободи людини, передбачені нормами міжнародного права. Однією з перших спроб запобігти торгівлі людьми була декларація, прийнята на Віденському конгресі 1815 р., яка містила спроби обмежити торгівлю невільниками. Увагу міжнародної громадськості торгівля людьми, особливо жінками, привернула в кінці XIX — початку XX ст. у зв'язку із загрозливим поширенням цього явища. Результатом стало скликання в Лондоні Міжнародного Конгресу з питань боротьби з торгівлею жінками, пов'язаної з проституцією. Учасники Конгресу звернулися із закликами до всіх держав про створення національних комітетів для боротьби з торгівлею жінками, про необхідність укладення міжнародних договорів з цього питання. Наступним кроком було скликання у Франції міжнародної конференції у 1902 р. її учасниками стали 16 держав. Саме нею вперше в історії було розроблено низку правових заходів щодо боротьби з торгівлею жінками, до яких належать:

1) створення на території кожної держави центрального органу по збору та
систематизації повідомлень про факти схиляння жінок і дівчат до розпусти;

2) прийняття необхідних мір для виявлення осіб, які займаються торгівлею жінками.

Ці положення були викладені у Міжнародному договорі про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 року. Уперше проблему транснаціонального характеру торгівлі жінками і дітьми було вирішено на правовому рівні Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею білими рабинями, схваленою 4 травня 1910 року. Так, держави-учасниці зобов'язувалися встановити кримінальну відповідальність за торгівлю жінками і дівчатами і в тому разі, коли окремі дії, що складали цю діяльність, були вчинені на території різних країн.

Міжнародна конвенція про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми від ЗО вересня 1921 року містила зобов'язання держав щодо розробки законопроектів, які б встановлювали кримінальну відповідальність осіб, які втягують жінок у проституцію та займаються торгівлею жінками та дітьми. У цьому документі вперше була виділена відповідальність не лише за звідництво для заняття проституцією, але і за власне торгівлю жінками та дітьми.

Першим самостійним міжнародно-правовим документом, що містить норми про торгівлю дітьми, стала Женевська декларація прав дитини, прийнята Лігою Націй у 1924 році. Ці норми стосувалися боротьби з торгівлею людьми та закабаленням їх в непосильні праці.

Згідно Женевської конвенції відносно рабства 1926 року при Лізі Націй створювався спеціальний Дорадчий комітет з боротьби з торгівлею жінками. Інформація про професійних торговців жінками, за Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками, потрапляла в сферу обміну між державами-учасницями. Подальша законотворча діяльність по боротьбі з торгівлею людьми втілилась у Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року. Україною вона була ратифікована 15 лютого 1955 року.

Вона стала підсумком попередньої нормотворчої діяльності по торгівлі людьми на міжнародному рівні. Конвенцією були визнані злочинними такі діяння:

1) звідництво, схиляння до проституції або розбещення з цією метою іншої особи, навіть за згодою цієї особи (п.1 ст.1);

2) експлуатацію проституції іншої особи навіть за згодою цієї особи (п.2 ст.1);

3) утримання будинку розпусти або управління ним, а також свідоме фінансування та участь у фінансуванні будинку розпусти (п.1 ст.2);

4) передачу в оренду або найом будівлі чи іншого місця, чи його частини за умови, що особа знала про цілі їхнього використання для проституції третіми особами (п.2 ст.2);

5) замах на вчинення вказаних дій, підготовку до них (ст 3);

6) умисну співучасть у діях, перелічених у пунктах 1-5.

За вчинення цих діянь винні особи повинні нести відповідальність відповідно до внутрішніх законів держави. Недоліком цього акту можна вважати те, що в ньому не була передбачена відповідальність за власне торгівлю людьми, а також те, що в ньому не було враховано іншої, крім сексуальної експлуатації, мети торгівлі "живим товаром". Позитивним моментом є те, що Конвенція встановила зобов'язання вжиття заходів для реабілітації жертв торгівлі людьми.

У серпні-вересні 1956р. була проведена Женевська конференція з боротьби з рабством. Результатом її роботи стало прийняття у вересні 1956р. Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів та звичаїв, подібних до рабства. Відповідно до цього документа дії, що прирівнюються до рабства, можна охарактеризувати як боргову кабалу, закріпачення, примусовий шлюб чи інша незаконна передача, фактично, права власності на жінку, продаж чи інша оплатна передача дитини законними представниками з метою подальшої її експлуатації. Конвенцією визнано злочинами також перевезення чи спроба перевезення рабів, співучасть в цій діяльності.

Цей документ був ратифікований Україною 31 жовтня 1958 року.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим у 1956 році, було проголошено, що нікого не можуть утримувати в рабстві, рабство і работоргівля забороняються в усіх видах; ніхто не повинен утримуватися в підневільному стані [З, стаття 8].

Черговим кроком стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 року Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (для України набула чинності 3 вересня 1981 року). Вона містила комплекс заходів для припинення торгівлі жінками та експлуатації проституції, зокрема надання жінкам державами всіх прав, передбачених Конвенцією у повному обсязі, усунення всіх форм дискримінації. Однак, у цьому документі відсутні будь-які механізми втілення цих норм на практиці та їх імплементації в національне законодавство.

Важливим документом, який містить норми про торгівлю дітьми, стала Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989р. (для України вона набула чинності з 27 вересня 1991 року).

Цим документом встановлено, що держави-учасниці вживають на національному, дво-та багатосторонньому рівнях усіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Документом, що стосується боротьби з торгівлею людьми, зокрема жінками, є Декларація про викоренення насильства проти жінок (1993р.)

15 листопада 2000 року було прийнято Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Цінність його полягає в тому, що він містить визначення терміну "торгівля людьми", заходи щодо захисту жертв торгівлі людьми, їх реабілітації, попередження, співробітництво (обмін інформацією і підготовка кадрів) та інші міри, що їх застосовують держави-учасниці для боротьби з цим злочином.

Аналіз норм міжнародного права дозволяє стверджувати, що міжнародна громадськість вживає заходів проти торгівлі людьми. Проте, хоча норми законодавства і змінюються, відповідно до сучасних умов і ситуацій на ринку "живого товару", транснаціональна злочинність постійно знаходить все нові й нові шляхи і способи вчинення цього злочину. І, незважаючи на розмаїття нормативно-правових актів, покликаних боротися з торгівлею людьми, ситуація у цій сфері продовжує погіршуватися.

1.2. Поняття та види торгівлі людьми

Торгівлю людьми можна визначити по-різному. Так, Рада Європи дала таке визначення: "торгівля людьми — незаконний акт, що здійснюється особою, яка спрямовано чи не спрямовано схиляє громадянина третьої країни виїхати в другу країну, шляхом використання обману чи іншої форми насильства або ж шляхом зловживання залежним становищем цього громадянина чи своїм адміністративним статусом".

Торгівля людьми — це одна із сучасних форм рабства, що включає в себе домашнє рабство, примусові шлюби, боргову кабалу, примусове зайняття проституцією чи участь у виготовленні порнографічної продукції, нестерпні форми праці тощо.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року дає визначення поняття торгівлі людьми шляхом перелічення діянь, що входять до її складу. Так, відповідно до статті 149 КК під торгівлею людьми розуміється:

1) продаж чи інша оплатна передача людини. Продаж — це договір (угода), відповідно
до якої одна особа (продавець) передає обумовлену річ (а в даному випадку —
людину) у фактичну незаконну власність іншої особи (покупця), а остання
зобов'язується сплатити за неї певну грошову суму, передбачену угодою сторін. Під
іншою оплатною передачею слід розуміти фактичне незаконне передання права
власності на людину іншій особі внаслідок договору міни, застави чи інших договорів,
за якими людина надається для експлуатації за матеріальну винагороду у вигляді
цінностей чи послуг матеріального характеру;

2) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із
законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний
кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі. До таких угод
можна віднести ті угоди, внаслідок яких людина передається іншій особі безплатно
(дарування, безоплатна експлуатація), а також дій, що виникають з боку особи, яка
отримує "живий товар", — купівля, одержання людини внаслідок міни, найму, застави
чи іншої угоди. Для цієї форми торгівлі людини обов'язковою є мета: подальший
продаж чи інша передача іншій особі. Причому винний повинен усвідомлювати, що
людина передається ним іншій особі саме з такою метою.

Окрім цього, кінцевою метою даної форми торгівлі людьми є сексуальна експлуатація людини, використання її в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.

Сексуальна експлуатація — це один з видів експлуатації праці людини, зокрема в галузі проституції (здійснення природних статевих актів, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру з метою отримання доходів, а не на основі приязні чи особистої симпатії) чи в суміжних з нею сферах.

Використання в порнобізнесі — це фактичне використання людини для створення предметів порнографічного характеру, незалежно від її ролі в даному процесі.

Втягнення у злочинну діяльність — це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному ч кількох злочинах. При цьому можуть використовуватись різноманітні способи впливу [3,с.350].

Залучення в боргову кабалу — фактичне поставлення особи в стан повної рабської залежності іншої особи. Експлуатація такої особи триває до тих пір, поки вона не відпрацює свій "борг" (у більшості випадків — ціну, яку за неї було сплачено та витрати пов'язані з її утриманням).

Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях — це оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов'язаних з фактичною передачею права власності). Використання у збройних конфліктах використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

На практиці торгівля людьми здійснюється шляхом вчинення ряду дій, які в своїй сукупності і складають її поняття. На думку автора, ці дії слід подати в такій послідовності:

1) вербування (як правило воно здійснюється шляхом підкупу, обману, викрадення, зловживання владою чи залежним становищем жертви, погрози чи іншого виду примусу);

2) транспортування (тобто перевіз "живого товару" до країни -реципієнта);

3) передача (купівля-продаж, обмін чи інші оплатні або безоплатні форми передачі "права власності" на людину);

4) експлуатація (примушування до заняття проституцією, використання у
порнобізнесі, залучення у злочинну діяльність тощо).

Торгівлею людьми в більшості випадків займаються добре організовані злочинні угрупування, транснаціональний характер яких робить ці злочини майже безкарними з практичної точки зору, а наявність обов'язкової мети наступного продажу чи іншої передачі іншій особі (при переміщення через державний кордон України) і необхідної вимоги усвідомлення винним подальшої мети такої діяльності (сексуальної експлуатації, залучення у злочинну діяльність, використання у порнобізнесі та інших, передбачених у ст. 149 КК України) ще більше ускладнює процес доказування. Це стає можливим, переважно, лише у двох випадках:

1) якщо винний сам виконав всі дії щодо передачі людини іншій особі (вербування, перевіз, продаж);

2) якщо винний постійно, систематично постачає "живий товар" покупцям дітей для використання їх у жебракуванні чи, скажімо, жінок для сексуальної експлуатації.

Мета у даному виді злочину має альтернативний характер: винний, заволодівши особою і перевізши її через державний кордон України з метою продажу чи іншої передачі, усвідомлює, що в подальшому ця особа буде використовуватися в одній із зазначених в статті 149 цілях.

Торгівлю людьми, залежно від мети, можна поділити на:

1) торгівлю жінками і дітьми з метою використання їх в сексуальних цілях (для виробництва порнографічних матеріалів чи зайняття проституцією);

2) торгівля людьми з метою експлуатації їх праці;

3) торгівля людьми з метою залучення в боргову кабалу;

4) торгівля людьми з метою використання у збройних конфліктах;

5) торгівля з метою втягнення у злочинну діяльність;

6) торгівля дітьми з метою усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях. Залежно від місця проживання "покупця" можна виділити два види торгівлі людьми:

1) внутрішньодержавна (продаж чи інша оплата передача людини);

2) міждержавна або транснаціональна (здійснення стосовно людини будь-якої
незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним

переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України з визначеною в ст.149 метою).

Розділ 2. Торгівля дітьми з метою використання їх в сексуальних цілях

Виникнувши практично одночасно, проституція і работоргівля і далі продовжують співіснувати, часто переплітаючись одне з одним. Ці явища існують віками і ані громадський осуд, ані різноманітні міри (в тому числі і репресивні), що їх застосовували держави, не змогли їх викорінити. Вони лише певною мірою впливали на їх кількісні показники. В результаті цієї протидії з боку суспільства і держави сформувався відмінно налагоджений ринок секс-індустрії, який дає величезні прибутки в тіньову економіку.

Велику тривогу викликає постійне омолодження дитячої проституції і порнографії. За оцінками ООН близько 1 млн. дітей у світі починають свій шлях на міжнародному ринку сексуальних послуг. Організована злочинність займається цим бізнесом через його прибутковість і практично безкарність.

Можна виділити наступні причини постійного збільшення кількості дітей і жінок, які продаються з метою використання в сексуальних цілях:

1) глобалізація економіки і підвищення трудової мобільності населення;

2) ріст попиту на послуги сексуального характеру в розвинутих країнах;

3) високий рівень безробіття серед жінок і поступове збільшення числа дітей-сиріт та соціальних сиріт;

4) збільшення числа користувачів мережі Internet (щодо дитячої порнографії). 2.1. Дитяча порнографія

В сучасний період збільшується кількість випадків торгівлі дітьми, вчиненої з метою використання їх в порнобізнесі (ч. 1 ст.149 КК). Під останнім розуміється повністю чи частково дозволений в даній країні, або ж заборонений, вид підприємництва, пов'язаний зі звідництовм для проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру.

Останнім часом прослідковується така тенденція: вік дітей, що стають жертвами торгівлі людьми і використовуються в порнобізнесі, постійно зменшується. Дитяча порнографія омолоджується, стає все більш жорстокою і витонченою. Часто зустрічаються випадки і сцени сексуального характеру і насильства з дітьми 3-5-річного віку, а іноді і над немовлятами. Найчастіше торгівля дітьми здійснюється з метою подальшого їх залучення і використання у виробництві порнографічних матеріалів. Порнографічними матеріалами визнають такі, що містять наступні ознаки:

1) становлять собою матеріальний носій інформації (фільми, кліпи, фотопродукція, картини тощо);

2) інформація, яку вони містять, у грубій натуралістичній формі зображає статеве життя людей у різних його формах, в тому числі і в нетрадиційних та неприродних (статеві органи, сексуальні відносини між особами однієї чи різних статей);

3) мають своїм призначенням збудження статевої пристрасті інших осіб, провокування їх статевої агресії.

Як правило, дитяча порнографія виготовляється для жителів індустріально розвинутих країн (Нідерланди, Бельгія, Австрія, Німеччина, Швейцарія, СІЛА, Італія, Ізраїль, Греція, Туреччина), а об'єктами сексуального домагання стають діти з країн, що характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку (Китай, Таїланд, Росія, Україна, країни Балтії та Східної Європи). У мережі Інтернет розповсюджується до 75% усієї дитячої порнопродукції [28, с.1].

Торгівля дітьми з метою подальшого їх використання у виробництві порнографічних матеріалів, як правило, здійснюється добре організованим злочинними групами. У більшості випадків ті, хто працює над створенням порносайту, не знають організаторів даного злочину.

Хоча за офіційними даними в Україні реєструється незначна кількість випадків дитячої порнографії, проте об'єктами її часто стають саме українські діти. Сьогоднішні "діти вулиць" являють собою прекрасну приманку, що притягає іноземних педофілів, злочинні організації, продюсерів і дистриб'юторів (розповсюджувачів) порнофільмів, які прагнуть використати дітей для отримання злочинних доходів.

2.2. Дитяча проституція

Основною метою торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми, є їх сексуальна експлуатація, яку слід розуміти як вид експлуатації праці в особи в галузі проституції. Проституція — це систематичне надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду. До сексуальної експлуатації відноситься також примушування до надання разових сексуальних послуг (разовий комерційний статевий акт), до співжиття з метою отримання сексуального задоволення та інше.

У даний час ринок слов'янських жінок і дітей в розвинутих країнах Північної Америки, Західної Європи та Північної Азії є одним з найбільш прибуткових. Жінки з України, Росії, Білорусі користуються величезним попитом, а в азіатських країнах навіть являються символом соціального престижу чоловіка.

Міжнародна організація з міграції називає ріст попиту на слов'янських жінок "четвертою хвилею" жертв торгівлі людьми. Вона включає в себе жінок і дітей з Центральної та Східної Європи, в тому числі і з України. Процедура здійснення торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, зокрема проституції, проходить кілька ланок, на кожній з яких дії здійснюються різними суб'єктами.

Першою ланкою в цьому процесі виступають вербувальники, тобто особи які "рекламують" прекрасні "місця роботи" (для молодих жінок) чи шляхом умовлянь, подарунків, обіцянок гарного одягу тощо, заманюють в свої тенета неповнолітніх. Як правило, вербувальниками виступають особи тієї ж національності, що і діти яких прагнуть продати. У деяких випадках ними можуть виступати навіть родичі дитини. Шляхи заманювання дітей різноманітні: від обіцянок подарунків, грошей, їжі, власного даху над головою до виїзду за кордон начебто для відпочинку чи на навчання. Вербувальниками дітей для заняття проституцією часто виступають туристичні агентства. Частіше всього вербувальники працюють у тісному зв'язку з особами, що утримують будинки розпусти, вони організують і оплачують проїзд майбутніх жертв за кордон. Полегшує їх діяльність і високий рівень корумпованості державних службовців, працівників правоохоронних органів, міграційних служб, митних органів, консульств і дипломатичних представництв.

Наступними виступають перевізники — це особи, відповідальні за процес перевозу дітей за кордон до країни-реципієнта. Вони відповідають за охорону "товару", шляхом чинення різних дій (підкупу, обману тощо) забезпечують проходження митного контролю чи знаходить шляхи його уникнення. Перевізники відповідають і за "доставку" дітей до місця призначення.

Третьою ланкою у цьому злочинному ланцюгу можна виділити сутенерів. Це особи, які вживають заходів до того, щоб продані для заняття проституцією діти "сумлінно працювали". Як правило, саме вони повинні роз'яснити жертвам їх обов'язки, контролювати процес їх експлуатації в сексуальній сфері, слідкувати за сплатою клієнтами винагороди та забезпечувати те, щоб їх "підопічні" не втекли з нічного клубу чи будинку розпусти.

Завершують цей ланцюг замовники. У більшості випадків це власники нічних клубів чи борделів. Саме вони і організовують весь процес торгівлі людьми хоча організація дій на кожному окремому етапі може бути довірена й іншим особам, відповідальним за нього.

Як бачимо, торгівля з метою сексуальної експлуатації — це добре організований злочинний бізнес, який дає колосальні прибутки. Як правило, вона здійснюється добре організованими злочинними угрупованнями.

Проте, як і у випадках з торгівлею дітьми з метою використання їх у порнобізнесі, складність полягає в доказуванні інтелектуальної ознаки умислу вербувальників, а саме усвідомлення ними того, з якою метою здійснюється процес вербування.

Торгівля неповнолітніми з метою їх сексуальної експлуатації набуває все більш загрозливого характеру. Серед українських дівчат, яких відправляють за кордон для занять проституцією, зустрічаються навіть 12-літні [15, с.6].

Розділ 3. Усиновлення іноземцями як форма торгівлі дітьми

26 липня 1994 року був накладений мораторій на всиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Це було пов'язано з виявленням у цей період випадків масового незаконного усиновлення в Україні.

Початок вивчення торгівлі людьми в нашій країні припадає на 1994-1998 рр. Тоді ВРУ створила тимчасову спеціальну слідчу комісію, висновок якої лише підтвердив жахливі факти: незаконні дії щодо усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями насправді мали характер завуальованої торгівлі ними.

Торгівля дітьми передбачає продаж, іншу оплатну передачу, а так само здійснення щодо них будь-яких інших незаконних угод, пов'язаних із законним чи незаконним переміщенням за їх згодою або без їх згоди через державний кордон з певною метою, однією з яких є усиновлення в комерційних цілях.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях — це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття у сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина (дочки) для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, пов'язаних з фактичної передачею права власності.

Конвенція ООН про права дитини передбачає, що держава повинна вжити всіх заходів щодо запобігання торгівлі дітьми, з якою б метою вона не здійснювалась, а також не допускати отримання невиправданих матеріальних доходів, пов'язаних з усиновленням дітей в іншій країні. Проте корупція та організована злочинність проникли і в цю сферу.

Для кваліфікації дій за ст. 149, ознака умислу винного повинна характеризуватися повним усвідомленням комерційних цілей такого усиновлення. Проте, ця вимога практично унеможливлює застосування даної статті. Для обґрунтування цього твердження необхідно розглянути сам механізм здійснення торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями.

Усиновлення дітей-сиріт іноземцями передбачене в Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ї їх усиновителів від 20.07.1996 р. Цей документ передбачає процедуру усиновлення, порядок і строки розгляду заяви Центром усиновлення дітей та іншими умовами. Проте, усиновленню підлягають діти, що перебувають на обліку не менше одного року, а це влаштовує далеко не всіх іноземців, особливо якщо усиновлення здійснюється в комерційних цілях.

Структуру організації дій по торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями, спираючись на факти, можна представити так:

1) вербувальники — переважно це посадові особи (директори дитячих будинків, представники відділів освіти), працівники перинатальних центрів, які мають безпосередній доступ до інформації про дітей сиріт. Саме вони і "виставляють товар на продаж". Як правило, продажу підлягають діти, позбавлені батьківського піклування. Проте події 90 років XX ст. в Україні свідчать про те, що сирітство є не обов'язковою умовою. Так, на Львівщині було виявлено осіб, причетних до незаконного усиновлення дітей іноземцями, яке мало форму завуальованої торгівлі ними. Було вивезено 130 дітей, виявлено факти обдурення батьків щодо смерті новонароджених, фальсифікації відмови матерів від своїх дітей [16, с.1]. Оформлення документів на ввіз дітей до США здійснювалось через посольство США в Російській Федерації. Головний лікар Львівського перинатального центру без проблем долав "прозорі" кордони, особисто супроводжував дітей в аеропорт;

2) посередники — це переважно колишні директори дитячих будинків, які, спираючись на досвід попередньої роботи і використовуючи різноманітні шляхи в обхід закону, знаходять доступ до цих дітей. В їх обов'язки входить: виявити дітей, які можуть бути замовлені, "узгодити" цей список з місцевою владою і адміністрацією дитячих закладів і доповісти про це організації, що займається торгівлею дітьми. Якщо ж мова йде про випадки усиновлення новонароджених (усиновлення яких є незаконним), то посередники повинні вийти на вербувальників, (переважно це лікарі пренатальних центрів) і узгодити з ними кількість, вік, строки передачі "живого товару";

3) торговці — це організації чи окремі особи, які займаються торгівлею дітьми. Ці особи організовують торгівлю дітьми, підбирають посередників і керують їх діяльністю, розпоряджаються отриманим "товаром". Справи дітей не можна назвати ні справою лікарів, ні справою чиновників. Слідству майже ніколи не вдається вийти на організаторів всеукраїнського бізнесу на немовлятах. Вони завжди захищені сіткою корумпованих зв'язків з представниками державної влади.

Іноді у цьому злочинному ланцюгу присутній так званий перевізник — стороння особа, яка за плату перевозить дітей за кордон — до держави-реципієнта.

З іншої сторони в цьому ланцюгу знаходяться замовники — особи, для потреб яких і привозиться дитина. Іноді потреби замовників відповідають інтересам дитини, але частіше вони носить явно злочинний характер. Факти підтверджують, що існує ціла дитяча порноіндустрія, в яку залучаються діти, всиновлені іноземцями. У цьому немає нічого дивного: при незаконності дій посередників відсутні гарантії законності наслідків угоди. І були вже випадки, коли іноземці одразу ж після усиновлення використовували дітей в корисливих цілях [17, с.36].

Розглянувши механізм здійснення торгівлі людьми, повернемося до інтелектуальної ознаки умислу винного — усвідомлення комерційного характеру усиновлення. Особа, яка знаходиться на самому початку злочинного ланцюга (вербувальник) у більшості випадків, продаючи дитину, не може знати про мету такої діяльності. У цьому ланцюгу все про дійсне злочинне значення вчинених дій знають лише організатори (торговці). Тому доцільно буде пояснити: про мету подальшого залучення дитини до жебрацтва, зайняття проституцією, участь у виробництві порнографічних матеріалів тощо, може і повинен знати лише той винний, який сам безпосередньо купує дитину, перевозить її за кордон до усиновителів та допомагає усиновленню (удочерінню).

За деякими даними продаж немовлят іноземцям — справа надзвичайно прибуткова, кожна дитина обходилась іноземцям від 20 до 50 тис. доларів США (враховуючи "заробітну плату" всіх учасників).

До липня 1994 року з України було вивезено, за офіційними даними, 447 дітей. Проте, спеціальною слідчою комісією ВРУ була виявлена інша кількість — 802 дитини. Більшість із цієї різниці була "усиновлена" навіть без заяви усиновителів. Цих дітей просто вивезли за кордон за підробленими документами; немовлята "всиновлювались" через 10,5 і навіть 2 дні після народження. [11,с.1]

Усиновлення іноземцями — це шанс на краще життя нікому не потрібних в нашій державі дітей. Проте, воно не повинно слугувати прикриттям для торгівлі неповнолітніми. В деякій мірі в ситуації, що склалася в Україні з усиновленням як формою торгівлі дітьми, винна сама держава яка неспроможна створити гідні людини соціально-економічні умови, а з іншої сторони — пропозиція дорівнює попиту.

Розділ 4. Україна: країна-донор і країна-транзит. Основні шляхи транспортування "живого товару" та країни-реципієнти

Аналіз діяльності сучасних работоргівців та існуючої ситуації на ринку "живого товару" свідчить про те, що основною і першочерговою причиною торгівлі людьми є нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу. Це призвело до того, що (в контексті даного злочину) всі країни світу можна поділити на дві частини. Першу з них складають так звані країни-донори - держави, громадяни яких стають жертвами торгівлі людьми. Як правило, це постіндустріальні країни зі слабко розвинутою економікою та низьким рівнем соціальної захищеності населення. Друга частина - це країни-реципієнти (держави, на територію яких ввозиться "живий товар"), до яких належать країни з високим соціально-економічним рівнем розвитку.

Розглядаючи механізм здійснення торгівлі людьми, необхідно виділити і поняття "країна-транзит". Це держава, через територію якої "живий товар" переправляють до країни-реципієнта. Переважно в якості країн-транзитів використовуються держави з високим рівнем корупції та відносною "прозорістю" кордонів.

Україна сьогодні є країною-донором і країною-транзитом.[14, с.4]

Зростання безробіття, особливо жіночого (понад 80%), неухильне і стрімке зниження життєвого рівня населення, вихід країни на світовий ринок обміну товарів і послуг створили сприятливі умови для поширення торгівлі людьми і в Україні. Окрім вищевказаних причин важливу роль у цьому відіграла специфіка географічного положення України і "прозорість" її кордонів. Усе це в сукупності призвело до того, що Україна опинилася на перетині світових шляхів транспортування жертв торгівлі людьми, а її громадяни постійно поповнюють "лави" останніх.

Доступність і дешевизна транспортування "живого товару" з Центральної та Східної Європи в країни Західної Європи, а також величезний розрив у розвитку економіки, у рівні державного захисту населення в соціальній та ін. сферах життя населення призвели до збільшення кількості потерпілих від торгівлі людьми з числа європейців. Можна відслідкувати транснаціональні канали, по яких здійснюються поставки дітей. Щодо Європи, рух "живого товару" здійснюється зі сходу на захід: з Російської Федерації, України, Білорусії дітей, в основному, вивозять до Польщі, Угорщини, країн Балтії і столиць західноєвропейських держав

Дослідження, проведені Міжнародною організацією з міграцій та іншими міжнародними організаціями, встановили декілька ключових маршрутів транспортування "живого товару". Автор вважає доцільним навести ті з них, в яких фігурує Україна:

1) Балтійський маршрут через Литву користується найбільшою популярністю серед работоргівців. З Білорусії, Російської Федерації та України через польсько-литовський кордон (який пересікається надзвичайно легко, в порівнянні з іншими) сучасні раби потрапляють до Німеччини, Скандинавії, США, деякі ж залишаються "працювати" в Польщі;

2) Грузинський транзитний маршрут. З України жінки та діти перевозяться до Тбілісі (Грузія), а звідти - в Туреччину, Грецію та середземноморські країни. Діти знаходяться в особливій небезпеці через махінації з паспортами. У паспортах містяться імена дітей, які подорожують разом з гаданими батьками; останні ж потім "гублять" документи, разом з якими втрачається й ідентифікація дітей. Таких дітей у подальшому можна безкарно продати;

Словенський маршрут, в якому Україна фігурує як країна-донор і країна-транзит. З Росії, Білорусії, Молдавії дітей привозять до Києва з підробленими документами. Як правило, формується "туристична група" під наглядом декількох дорослих. З Києва через Любляну діти потрапляють до Трієста, а звідти - до Мілану. На відрізку шляху Любляна - Трієст дітей розподіляють на маленькі групи без нагляду дорослих і без документів. У Трієсті таких дітей "підбирають" або ж благодійні організації (такі як "Карітас") та поліція, або ж работоргівці, які заздалегідь чекають на прибуття майбутнього "живого товару".

Транснаціональний характер торгівлі людьми значно ускладнює процедуру розслідування цього злочину для українських правоохоронних органів. Відсутність відповідних договорів між Україною та іншими країнами-транзитами - з одного боку, і країнами-реципієнтами - з іншого, унеможливлює проведення необхідних слідчих дій. Про це свідчать факти: із п'ятдесяти п'яти порушених по торгівлі людьми кримінальних справ до суду дійшло лише три [24, с.6]

Основними країнами-реципієнтами "живого товару" з України є країни Західної Європи (Німеччина, Італія, Іспанія, Бельгія), а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об'єднані Арабські Емірати та ін. Останнім часом неухильно зростає потік громадянок України, що різними шляхами виїжджають до Австралії.

Щодо усиновлення, як форми торгівлі дітьми, то найбільшим "попитом" українські немовлята користуються серед громадян США, Італії, Ізраїлю, Канади, Німеччини, Іспанії та країн СНД.

Для торговців дітьми Україна як донор являє собою невичерпне джерело. Для обґрунтування цього варто лише сказати, що до потенційних жертв торгівлі людьми в нашій державі можуть бути віднесені від 556 тисяч до 1 мільйона і тисячі жінок у віці від 15 до 19 років, а від 100 до 200 тисяч українських дітей постійним місцем свого проживання і праці сміливо можуть назвати вулицю.

Офіційна статистика не дає чіткого уявлення про масштаби цього явища і точну кількість жертв, оскільки торгівля людьми є злочином, який досить складно від слідкувати тому, що злочинці використовують безліч форм і методів; крім того, більшість постраждалих не звертається по допомогу через страх покарання, осуд або просто не мають можливості це зробити. Тому до офіційних зведень потрапляє лине один з сотень таких випадків.

Так, наприклад, за даними Держдепартаменту США, щороку в рабство потрапляють 600-800 тис. осіб. За оцінками Центру безпеки людини, цей показник значно більший і дорівнює 4 млн. Згідно з дослідженнями Міжнародної Організації Праці, близько 12,3 млн. людей у світі займаються примусовою працею, в т.ч. 2.4 мільйони - в результаті торгівлі людьми.

Торгують і жінками, і чоловіками. І дітьми, але в переважній більшості випадків в якості «товару» виступають жінки. Приблизно в одному випадку з п'яти жертвами работоргівців стають діти. За даними ЮНІСЕФ, жертвами торгівців людьми щороку стають 1,2 млн. дітей. їх вивозять в інші країни або регіони з метою всиновлення, випрошування милостині, використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, порнобізнесі тощо. Спектр роботи стає все більшим. Людей експлуатують у домашньому господарстві і виробництві, торгівці переходять до вербування у сільську місцевість, поширюється внутрішня торгівля та змінюються шляхи вивезення.

Торгівля людьми розвивається надзвичайно стрімкими темпами. Прибутки від неї сягають астрономічних розмірів і щорічно приносять кримінальним угрупуванням мільярди доларів. Це третій за розмахом кримінальний бізнес у світи після торгівлі зброєю і наркотиками.

Торгівля людьми не визнає держаних кордонів, не робить різниці між багатими і бідними державами. За даними ООН, людей продають у рабство в 127 країнах світу. В 11 держав відмічених «дуже високий» рівень активності викрадачів людей, серед них -Росія, Україна, Білорусь, Молдова і Литва.

Щороку в Україні, Білорусії, Болгарії, Молдові, Румунії до тенет работоргівців потрапляє близько 225 тис. людей. При цьому Україна є лідером Східної Європи за кількістю постраждалих.

Україна виступає одночасно і як країна призначення (в основному, з країн СНД і Азії), і як країна походження і транзиту (до Західної Європи, Японії, США, Австралії, Ізраїлю й ін.).

Міф перший: зі мною такого не станеться

Існує стереотип, що лише малоосвічені люди можуть стати жертвами торговців людьми. "Зі мною такого не станеться", - так зазвичай кажуть студенти, до яких приходять з лекціями фахівці громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Більшість з них не усвідомлює того, що саме молоді люди від 18 до 25 років становлять групу ризику, адже саме вони - майбутні випускники коледжів і університетів невдовзі зіткнуться з проблемою працевлаштування, чіпляючись за будь-яку можливість заробити гроші.

За статистикою MOM, 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту.

"П'ять років тому вербувальники працювали відкрито, по великим містам. Вони просто підходили до людей на вулиці і пропонували роботу за кордоном - розповідає координатор Національної гарячої лінії з питань запобігання торгівлі людьми Ірина Огороднійчук. - Зараз вони перебралися в регіони, де не вистачає інформації".

До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати нові способи вербування. Наприклад, нещодавно на телефон гарячої лінії зателефонував чоловік із Луганська і розповів, що деяка організація запрошує дівчат працювати на Ямайку, прикриваючись іменем Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда", який, власне, і координує Національну гарячу лінію...

Загалом у світі від торгівлі людьми потерпає близько 800 тисяч чоловіків, жінок та дітей щороку. Торгівля людьми - це кримінальна індустрія, яка нині займає третє місце за розмахом і швидкістю зростання.

Міф другий: друзі та родичі не можуть виявитися замішаними в торгівлі людьми

Друзі і родичі - це люди, яким найбільше довіряють. Якщо людина не завжди повірить сумнівному оголошенню у місцевій газеті, то вона схильна вірити словам своїх знайомих. Іноді вербувальники і самі не знають, що вони залучені у сферу торгівлі людьми.

Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що пропрацювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших "працівників". Залякані жертви повертаються додому і замість того, щоб сповістити правоохоронні органи, проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів.

За інформацією MOM, в Україні 17 % постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.

Міф третій: потенційні жертви експлуатації знають, що їх може очікувати і готові до цього

Ірина Огороднійчук пригадує випадок, що стався минулого року, коли за телефоном гарячої лінії звернулася молода дівчина.

її та ще трьох її подруг запрошували танцювати у російському VIP клубі. Уже під час розмови стало зрозуміло, що дівчат запрошують зовсім не танцювати, але як фахівці гарячої лінії не намагалися переконати молоду панянку, вона відмовлялася їм вірити.

Проте номери телефонів російських організацій, що займаються захистом постраждалих від торгівлі людьми, все ж взяла.

Через тиждень зателефонували з російської організації і попросили забрати дівчат. Потрапивши до так званого "VIP клубу", дівчата були змушені займатися проституцією. У них були вилучені всі документи і особисті речі, обмежена їхня свобода.

Дивом одній із них вдалося зателофонувати російській організації і за тиждень дівчат звільнили із сексуального рабства, в яке вони потрапили. По приїзді до Києва, танцівниці були настільки шоковані, що довго не могли наважитися розповісти, що з ними сталося за кордоном.

Така ситуація є поширеною, і рожеві окуляри, через які дивляться на роботу за кордоном, часто перетворюються чорну пов'язку на очах у жертви.

Міф четвертий: робота у сусідній Росії є менш ризиковою, ніжу Туреччині

Росія, в очах багатьох українців, досі є "братньою державою", яку навіть важко вважати "закордоном". Відсутність візового режиму, володіння мовою і нібито заможніше життя російських громадян, підштовхує наших співвітчизників погоджуватися на сумнівні пропозиції.

Тим не менш, Росія зараз - основна країна призначення для українських жертв. На її територію припадає 37% потерпілих (дані MOM 2007-2008 років).

Друге місце займає сусідня Польща (20%). Щоправда підписання договору про легальне працевлаштування між Україною і Польщею дає надію на зменшення ризику потрапляння до тенет работоргівців, але лише за умови, якщо майбутній працівник ретельно перевіряє діяльність фірми і всі необхідні документи (наприклад, ліцензію, копію дозволу на працевлаштування громадян України, трудовий договір зрозумілою мовою тощо).

На третьому місці - Туреччина.

Міф п'ятий: торгівля людьми обов'язково включає перетин державного кордону

Не обов'язково їхати за кордон, щоб впасти в залежність від експлуататора. За статистикою MOM, у 2008 році 4% постраждалих від торгівлі людьми потрапили у рабство у межах України.

Найбільше від цієї проблеми страждають діти - одна з найбільш уразливих верств населення. Для того, аби потрапити у неволю, їм не потрібно перетинати кордон -пройдіться лише вулицями вашого міста і зверніть увагу на дітей-жебраків...

А восени минулого року у Чернівецькій області було затримано групу сутенерів, які направляли дівчат до Києва займатися проституцією. Вербувальники ходили по барам і нічним клубам Чернівців, знайомилися з дівчатами і пропонували їм хорошу роботу по догляду за дітьми у Києві, обіцяючи непогані гроші. Найбільшу увагу вони звертали на неповнолітніх дівчат із інтернатів або неблагополучних сімей.

У столиці дівчат селили разом з охоронцем на орендованій квартирі і машиною відвозили до клієнтів, знущаючись за будь-яку провинність, піддаючи дівчат залякуванню і тортурам. Троє із п'яти дівчат, що стали жертвами сексуального рабства, були неповнолітніми.

Міф шостий: у рабство потрапляють лише жінки задля сексуальної експлуатації

За статистичними даними MOM, з 820 випадків торгівлі людьми у 2008 році, 625 постраждалих особи були жінками, і 195 чоловіками.

24% чоловіків - це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший "зі мною такого не станеться" стосується їх у першу чергу.

Багато тих, хто постраждав від сексуальної експлуатації не усвідомлюють себе як жертв злочину і вважають, що їм просто не пощастило із працедавцем!

Більшість чоловіків була залучена до трудової експлуатації, але траплялися випадки залучення до жебрацтва, сексуальної експлуатації, вербовки військовими в гарячі точки і торгівлі органами.

Олександр зі Львова нелегально виїхав до Іспанії разом з дружиною і працював там на будівництві. Одного разу він упав з драбини і сильно забився.

Звичайно, ніякої страховки у нього не було, а працедавець умив руки. Коли чоловік повернувся зі шпиталю, виявилося, що у Олександра вирізали нирку.

Це ніяк не в'язалося з висновком лікарів про струс мозку і незначну гематому. Винних шукають до цього часу.

Міф сьомий: довести вину і покарати торгівців людьми неможливо

Торгівля людьми - це кримінальний злочин, що в Україні, як і у багатьох країнах світу, карається ув'язненням від 5 до 15 років із конфіскацією майна. А у деяких державах, наприклад США та Канаді, - довічним ув'язненням.

За 2008 рік було порушено 322 кримінальні справи і винесено 83 вироки за статтею 149 "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини" Кримінального кодексу України.

Серед них є успішні історії покарання злочинів, як історія Дарини. Родичка 15-літньої Дарини (ім'я змінено), мати якої зловживала алкоголем, переконала дівчинку поїхати хатньою робітницею до Туреччини.

У Стамбулі злочинниця передала дівчинку до рук сутенерки, яка, забравши всі документи, тримала Дарину під наглядом. Вона відвозила її до клієнтів, а за спроби втекти чи украсти документи, сутенерка знущалася над нею, била і топила у воді.

Над Дариною зжалився коханець сутенерки і допоміг їй втекти. По приїзді додому, Дарина розповіла все своїй бабусі, і вони разом звернулися у міліцію. Слідство тривало близько чотирьох місяців.

В результаті родичка Дарини була засуджена до 5 років позбавлення волі та виплати грошової компенсації в розмірі 10 000 гривень, а Дарина була направлена для отримання соціальної допомоги до місцевої громадської організації, яка опікується постраждалими від торгівлі людьми.

Вона отримала реінтеграційну допомогу, включаючи супровід психолога, адвоката, соціального працівника. Нині дівчина працює, отримуючи компенсаційні витрати.

Проте не всі постраждалі від торгівлі людьми такі сміливі, як Дарина. Більшість намагається забути, що з ними сталося, вони бояться або ж морально не витримують затяжного судового процесу.

Так, Світлана (ім'я змінено), повернувшись в 2006 році із турецького полону, спершу хотіла викинути всі неприємні спогади із пам'яті, а потів вирішила, що злочинці мають бути покарані і звернулася в правоохоронні органи.

Справа триває до цього часу, але до суду іще далеко.

"Я втомилася кожного разу дивитися в обличчя цим людям. Я просто боюсь" -розповідає Світлана.

Міф восьмий: торгівля людьми обов'язково включає застосування сили

Трафікери використовують психологічний примус, який може виявитися значно ефективнішим за фізичні розправи.

"Постраждалим обіцяють, що їх випустять після того, як вони відпрацюють "борг", який лише росте. Людина вірить і працює, працює... Або, наприклад, якщо постраждала особа з невеликого села, де всі одне одного знають, експлуататори можуть застосовувати метод залякування: мовляв, якщо ти не зробиш того, що тобі кажуть, ми розвісимо твоє оголене фото по всьому селу", - розповідає Ганна Антонова, співробітник Програми протидії торгівлі людьми MOM в Україні.

Нині деякі торгівці людьми тримають своїх "працівників" лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім, внаслідок залякувань або боргової залежності, змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними.

Моральний тиск, залякування, погрози вчинити шкоду рідним, вилучення документів, використання психотропних речовин складають неповний перелік різноманітних засобів впливу на жертву. А сила застосовується в останню чергу - кажуть фахівці.

Міф дев'ятий: потерпілим від торгівлі людьми ніхто не допомагає

Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.

• 3 2002, за підтримки MOM, було засновано Медичний Реабілітаційний Центр, а також 5 притулків для постраждалих від торгівлі людьми у регіонах. 91% потерпілих після проходження курсу реінтеграції були працевлаштовані або повернулись до навчання, і лише 2% виїхали за кордон з різних причин.

• У рамках реінтеграції потерпілих було ініційовано програму навчання мікро-підприємництву, за якою потерпілі отримали можливість започаткувати більше ніж 79 власних підприємств.

• Національна гаряча лінія надає консультації з питань попередження торгівлі людьми, включаючи допомогу жертвам, інформацію з безпечного працевлаштування за кордоном, перевірку фірм-посередників тощо.

• Номери гарячої лінії: 8 800 500 22 50 або 8 800 505 50 10 (зі стаціонарного телефона), 527 з мобільного Білайн, Київстар, Лайф, або МТС. Всі дзвінки на ці номери у межах України безкоштовні.

Міф десятий: держава виділяє достатньо коштів на боротьбу з торгівлею людьми в Україні

На жаль, українська держава не виділяє окремого фінансування на реінтеграцію постраждалих від торгівлі людьми, незважаючи на те, що існує Державна програм проти торгівлі людьми до 2010 року з фінансуванням приблизна у півтора мільйони гривень. Ця сума розрахована на 24 області і Крим терміном на п'ять років і використовується в основному на превентивні заходи.

Допомога постраждалим у такій ситуації стає можливою лише завдяки міжнародним фондам.

Представництво MOM в Україні оцінює потребу у фінансуванні лише на реінтеграцію потерпілих від торгівлі людьми (не включаючи витрати на попередження торгівлі людьми та кримінальне переслідування злочинців) у сумі від 25 тисяч гривень в рік на кожну область.

Довідка:

"Торгівля людьми" означає найм, перевезення, переміщення, приховування або прийняття осіб, використовуючи погрози або силу чи інші форми примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, що має владу над іншою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум примушення інших до проституції або інші форми статевої експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство та діяльність подібну до рабства, поневолення або видалення внутрішніх органів.

Дата добавления: 2015-09-30