Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України



Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

Факультет довузівської та після вузівської підготовки

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

Фінансовий менеджмент № 3

студентки ІІ курсу, спеціальності Управління персоналом і економіка праці

Попович Анжели Іванівни

Шифр 11035 група УПе дв-11-1

Домашня адреса: м.Хмельницький, вул. М.Залізняка, 20, кВ. 176

Викладач: Григор’єва Л.В.

 

 

Варіант №3

1. Фінансовий менеджмент як система управління

2. Розподіл витрат як основа проведення операційного аналізу.

3. Задачі 33, 67.

 

 

1. Фінансовий менеджмент, з одного боку, являє собою одну з провідних підсистем загального менеджменту, а, з іншого — виступає як система раціонального та ефективного використання капіталу, як механізм управління рухом фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент спрямований на зростання фінансових ресурсів, інвестицій та нарощування обсягу капіталу. В загальному вигляді фінансовий менеджмент можна визначити такою схемою (рис. 1).

Рис. 1. Загальна схема фінансового менеджменту

Ця схема дає загальне уявлення про фінансовий менеджмент як про механізм управління фінансовими ресурсами. Кінцева мета такого управління відповідає цільовій функції суб'єкта господарювання — отриманню прибутку. Відомо, що збільшення прибутку можна досягти за рахунок зростання обсягу реалізації або за рахунок зменшення витрат. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може спрямувати його на зростання виробничих потужностей, тобто — виручки; керуючи рухом фінансових ресурсів можна використати їх для зниження собівартості продукції і збільшення капіталу.

Як система управління фінансовий менеджмент складається з об'єкта й суб'єкта управління.

Об'єкт управління у фінансовому менеджменті — це сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між суб'єктами господарювання та їхніми підрозділами у процесі господарювання.

Суб'єкт управління — це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як керівник), яка за допомогою різних форм управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини:

- з іншими організаціями (з оплати постачання сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, з реалізації продукції, під час отримання фінансових і комерційних кредитів і вкладення капіталу тощо);



- із засновниками (в розподілі прибутку);

- з трудовим колективом (з оплати праці, в розподілі доходів і прибутку, у сплаті дивідендів за акціями, відсотків за облігаціями тощо);

- з державними органами управління (у сплаті податків, в обов'язковому продажі частини експортного виторгу тощо).

У цьому зв'язку слід виокремити такі основні функції фінансового менеджменту:

• формування грошових фондів (доходи);

• використання цих фондів (видатки);

• контроль за їх формуванням і використанням. До функцій об'єкта управління належать:

• організація грошового обігу;

• забезпечення фінансовими коштами та інвестиційними інструментами;

• забезпечення основними і оборотними фондами;

• організація фінансової роботи.

Функції суб'єкта управління являють собою конкретний вид управлінської діяльності, який послідовно складається зі збору, систематизації, передавання, зберігання інформації, прийняття рішення й перетворення його в наказ. Функції суб'єкта управління охоплюють: планування, прогнозування, організацію, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

Планування у фінансовому менеджменті відіграє суттєву роль і охоплює весь комплекс заходів як з розробки рішень, так і з упровадження їх у життя. Для того, щоб ця діяльність була успішною, створюється методологія й методика розробки фінансових планів.

Прогнозування являє собою розробку на довготермінову перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частин. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, варіантність розвитку фінансового стану об'єкта управління. Прогнозування може здійснюватись як на основі екстраполяції минулого в майбутнє з урахуванням експертної оцінки тенденцій зміни, так і на основі прямого передбачення змін. Управління на основі передбачення цих змін потребує вироблення у фінансового менеджера певного відчуття ринкового механізму та інтуїції, а також використання гнучких загальних рішень.

Організація у фінансовому менеджменті — це об'єднання людей, які спільно реалізують фінансову програму на основі певних правил і процедур. До цих правил і процедур належать створення органів управління, встановлення взаємозв'язків між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик.

Регулювання являє собою вплив на об'єкт управління, аби досягти стійкого стану фінансової системи у разі виникнення відхилень від заданих параметрів. Регулювання охоплює, головним чином, поточні заходи усування відхилень від планових завдань, встановлених норм і нормативів.

Координація у фінансовому менеджменті — узгодженість роботи всіх ланок системи управління, апарату управління і спеціалістів. Координація забезпечує єдність взаємовідносин об'єкта управління, суб'єкта управління та окремого працівника.

Стимулювання — це спонукання працівників фінансової служби до заінтересованості в результатах своєї праці.

Контроль у фінансовому менеджменті являє собою перевірку організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і т. ін. За допомогою контролю збирається інформація про використання фінансових засобів та про фінансовий стан об'єкта, виявляються додаткові фінансові резерви, вносяться зміни до фінансових програм. Контроль передбачає аналіз фінансових результатів. Аналіз, своєю чергою, є частиною процесу планування фінансів. Таким чином, контроль є зворотною стороною фінансового планування і його слід розглядати як власну складову.

Завдання фінансового менеджменту можна згрупувати за трьома напрямами.

- Загальний фінансовий аналіз і планування. В рамках цього напряму здійснюється загальна оцінка:

• активів підприємства і джерел їх фінансування;

• величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства й розширення його діяльності;

• джерел додаткового фінансування;

• системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.

- Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами коштів). В межах цього напряму реалізується детальна оцінка:

• обсягу необхідних фінансових ресурсів;

• форми їх надання;

• рівня доступності й часу надання;

• вартості володіння даним ресурсом;

• ризику, пов'язаного з цим видом ресурсів.

- Розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика та управління активами). В рамках цього напряму втілюється аналіз і оцінка:

• оптимальності трансформації фінансових ресурсів в інші види ресурсів (матеріальні, трудові і т. д.);

• доцільності й ефективності вкладень у основні фонди, їхнього складу та структури;

• оптимальності оборотних коштів;

• ефективності капітальних вкладень.

Підходи до вирішення управлінських завдань можуть бути найрізноманітнішими, тому фінансовий менеджмент має бути багатоваріантним. Головне у фінансовому менеджменті — це правильне визначення мети, яка відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент вельми динамічний, ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент має базуватися на знаннях стандартних засобів управління, на вмінні швидко і безпомилково оцінювати конкретну фінансову ситуацію, здатності відразу знайти оптимальний вихід з неї.

У фінансовому менеджменті готових рецептів бути не може. Він учить тому, як завдяки методам, засобам вирішення тих чи інших господарських завдань досягти помітного успіху для конкретного суб'єкта господарювання.

 

2.

Сутність і призначення операційного (фінансового) аналізу.

Одне з найважливіших умов успішного управління фінансами організації - аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан організації характеризується сукупністю показників, що відображають процес формування і використання його фінансових коштів. У ринковій економіці фінансовий стан організації по суті справи відображає кінцеві результати її діяльності. Саме кінцеві результати діяльності організації цікавлять власників (акціонерів) організації, її ділових партнерів податкові органи. Все це визначає важливість проведення аналізу фінансового стану економічного суб'єкта і підвищує роль такого аналізу в економічному процесі.

Аналіз фінансового стану - неодмінний елемент фінансового менеджменту в організації, так і її економічних відносин з партнерами, фінансово-кредитною системою.

Цілі фінансового аналізу:

· виявлення - змін показників фінансового стану;

· визначення чинників, що впливають на фінансовий стан підприємства;

· оцінка кількісних та якісних змін фінансового стану;

· оцінка фінансового стану на певну дату;

• визначення тенденцій зміни фінансового стану. Групи споживачів, яким необхідні результати аналізу фінансового стану:

• менеджери організацій і в першу чергу фінансові менеджери. Неможливо керувати організацією, приймати господарські рішення, не знаючи її фінансового стану. Для менеджерів важлива оцінка ефективності прийнятих ними рішень, використовуваних у господарській діяльності ресурсів і отриманих фінансових результатів;

• власники (в тому числі акціонери). Їм важливо знати віддачу від вкладених у підприємство коштів, прибутковість підприємства, а також рівень економічного ризику й імовірність втрати капіталів;

• кредитори і інвестори. Їх цікавить оцінка можливості повернення виданих кредитів і можливості підприємства реалізувати інвестиційну програму;

• постачальники. Для них важлива оцінка оплати поставленої продукції, виконаних послуг і робіт.

Інформаційною базою для проведення аналізу фінансового стану служить головним чином бухгалтерська звітність. У першу чергу це баланс (ф. № 1), «Звіт про фінансові результати» (ф. № 2), «Звіт про рух грошових коштів» (ф. № 4), Додаток до балансу (ф. № 5).

Одна з важливих функцій фінансового менеджера - консультування керівництва підприємства з фінансових питань. Однак таке консультування немислимо без ретельного аналізу фінансових показників. Тільки на основі фінансового аналізу, виявлення сильних і слабких сторін фінансового стану підприємства можна намітити заходи щодо його зміцнення або виходу зі складної фінансової ситуації.Саме тому кожен фінансовий менеджер повинен знати технологію проведення фінансового аналізу підприємства, вміти робити на його основі необхідні висновки, розробляти і пропонувати керівництву підприємства заходи щодо поліпшення його фінансового стану.

У силу того, що більшість аналітичних процедур формалізовані, фінансовий менеджер при їх проведенні може застосувати спеціальне програмне забезпечення для більшого ефекту. В даний час розробкою спеціальних аналітичних програм займається ряд фірм.

Аналіз фінансового стану підприємства включає етапи:

● попередньої (загальної) оцінки фінансового стану підприємства і зміни його фінансових показників за звітний період; аналізу платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

● аналізу кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

● аналізу оборотності оборотних активів;

● аналізу фінансових результатів підприємства;

● аналізу потенційного банкрутства підприємства.

Методи та інструментарій фінансового аналізу.

Для проведення аналізу фінансового стану підприємства використовуються певні методи та інструменти.

1. Найбільш простий метод - порівняння, коли фінансові показники звітного періоду порівнюються або з плановими, або з показниками за попередній період (базисними). При порівнянні показників за різні періоди необхідно домогтися їхньої сумісності, тобтопоказники слід перерахувати з обліків однорідності складових елементів, інфляційних процесів в економіці, методів оцінки та ін

2. Наступний метод - групування. Показники групуються і зводяться в таблиці, що дає можливість проведення аналітичнихрозрахунків, виявлення тенденцій розвитку окремих явищ та їх взаємозв'язку, виявлення чинників, що впливають ні зміна показників.

3. Метод ланцюгових підстановок, або елімінування, полягає в заміні окремого звітного показника базисним, всі інші показники залишаються незмінними. Цей метод дає можливість визначити вплив окремих факторів на сукупний фінансовий показник.

В якості інструментарію фінансового аналізу широко використовуються фінансові коефіцієнти - відносні показники фінансового стану підприємства, які виражають ставлення одних абсолютних фінансових показників до інших. Фінансові коефіцієнти використовуються для кількісної характеристики фінансового стану; порівняння показників фінансового стану конкретного підприємства з аналогічними показниками інших підприємств чи середньогалузевими показниками; виявлення динаміки розвитку показників і тенденцій зміни фінансового стану підприємства; визначення нормальних обмежень і критеріїв різних сторін фінансового стану.

Наприклад, відповідно до Постанови Уряду Російської Федерації № 498 від 20.05.94 «Про деякі заходи щодо реалізації законодавства про неспроможність (банкрутство) підприємств» введена система критеріїв. Для визначення незадовільної структури балансу неплатоспроможних підприємств. До таких критеріїв належать коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. Визначено їх нормальні обмеження - граничні значення.

Для фінансового аналізу підприємства застосовуються певні алгоритми і формули. Основне інформаційне джерело для такого аналізу - бухгалтерський баланс. З метою зручності роботи, скорочення місця і часу для написання формул, що застосовуються при аналізі, доцільно показники бухгалтерського балансу та інші фінансові показники записувати з використанням наступних умовних позначень.

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Інвестиції - грошові кошти, майнові та інтелектуальні цінності держави, юридичних і фізичних осіб, спрямовані на створення нових підприємств, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих, придбання нерухомості, акцій, облігацій та інших цінних паперів і активів з метою отримання прибутку або іншого позитивного ефекту

Процес інвестування - перерозподіл грошових та інших ресурсів від тих, хто ними володіє, до хто їх потребує. Поняття інвестицій ширше поняття капітальних вкладень.

Типи інвестицій: 1) інвестиції у фізичні активи; 2) інвестиції в грошові активи; 3) інвестиції в нематеріальні активи.

Фізичні активи - виробничі будівлі та споруди, будь-які види машин і устаткування. Грошові активи - права на отримання грошових сум від інших фізичних і юридичних осіб, наприклад депозити в банку, акції, облігації. НМЛ - цінності, придбані організацією в результаті проведення програм перенавчання або підвищення кваліфікацій персоналу, розробки торгових знаків, придбання ліцензій тощо

Інвестиції - портфельні (фінансові - в акції, облігації, інші цінні папери, активи інших підприємств), реальні (у фізичні активи - у створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств). Збільшують свій виробничий капітал основних і виробничих фондів і: необхідні для їх функціонування оборотні кошти. Реальні інвестиції здійснюються як державним (у малоприбуткові або збиткові галузі), так і приватними компаніями. Даний вид інвестицій включає в себе наступні елементи: 1) інвестиції в основний капітал; 2) витрати на капітальний ремонт; 3) інвестиції па придбання Земельних ділянок і об'єктів природокористування; 4) інвестиції в нематеріальні активи; 5) інвестицій в поповнення запасів матеріальних оборотних коштів.

Інвестиції виконують функцій на макро-і мікрорівні.

На макрорівні: 1) для здійснення політики розширеного відтворення; 2) прискорення НТП; 3) структурної перебудови виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства; 4) створення необхідної сировинної бази промисловості; 5) будівництва, розвитку охорони здоров'я і т.д.; 6) рішення соціальних проблем.

Чим більше ми будемо інвестувати сьогодні, тим більше зробимо і споживемо завтра.

На мікрорівні: 1) для розширення виробництва, 2) недопущення надмірного морального і фізичного зносу основних фондів; 3) підвищення технічного рівня виробництва; 4) підвищення якості продукції; 5) природоохоронних заходів; 6) придбання цінних паперів.Таким чином, інвестиції необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємства в майбутньому, стабільного фінансового стану і максимізації прибутку.

Класифікація інвестицій в реальні активи: 1) інвестиції в підвищення ефективності - створення умов для зниження витрат організацій за рахунок заміни обладнання, навчання персоналу чи переміщення виробничих потужностей в регіони з більш вигідними умовами виробництва, 2) інвестиції в розширення виробництва; 5) інвестиції у створення нових виробництв; 4) інвестиції заради задоволення вимог державних органів управління (задоволення економічних стандартів).

Класифікація портфельних інвестицій: за ознакою впливу та контролю на фірму, акції яких придбано інвестором: 1) роблять істотний вплив (> 20, але <50% акцій, що мають право голосу), 2) забезпечують контроль (> 50% з правом голос); 3) не дозволяють встановитиконтроль і не роблять істотного впливу (<20% з правом голосу); 4) не дозволяють здійснювати контроль, але роблять істотний вплив (> 20. але <50%), 5) забезпечують контроль (> 20, але <50% акцій материнської компанії і 100% дочірніх компаній).

Класифікуються також по об'єктах вкладення (реальні, фінансові), характером участі в інвестуванні (прямі, непрямі); періодом інвестування (довгострокове, короткострокове); формами власності (спільні, іноземні державні, приватні); регіональною ознакою (інвестиції за кордоном, інвестиції всередині країни).

Інвестиційна діяльність - вкладення інвестицій і здійснення практичних дій з метою отримання прибутку і досягнення корисного ефекту. Об'єкти інвестиційної діяльності: 1) новостворювані і модернізовані фонди і оборотні кошти в усіх галузях і сферах народного господарства; 2) цінні папери, 3) цільові грошові вклади, 4) майнові права; 5) права на інтелектуальну власність.

Суб'єкти інвестиційної діяльності: 1) інвестори; 2) замовники, 3) виконавці робіт; 4) користувачі об'єктів інвестиційної діяльності; 5) постачальники; 6) юридичні особи (банки, страхові "" компаній, біржі та інші). Основний суб'єкт інвестиційної діяльності - інвестор - здійснює вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі інвестицій і забезпечує їх цільове використання,

Як інвесторів можуть виступати органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном, а також вітчизняні й іноземні юридичні і фізичні особи. Суб'єкти інвестиційної діяльності мають право поєднувати функції двох або кількох ділянок. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, замовників, кредиторів, покупців.

Інвестиційна діяльність в цілому залежить від державної політики. Ринкова економіка нездатна автоматично регулювати інвестиційну діяльність. Вона не забезпечує соціально справедливий розподіл доходу, не гарантує права на працю, не націлює на охорону навколишнього середовища і не підтримує незахищені верстви суспільства. Приватний капітал не зацікавлений вкладати гроші туди, звідки неможливо одержати достатньої вигоди, але для держави дані галузі життєво необхідні (вугільна, с.-г., залізничного). Таким чином, економіка будь-якої країни не може нормально розвиватися, а інвестиції не будуть вкладатися, якщо держава не забезпечить умови.

Методи впливу бувають економічні (непрямі), адміністративні (прямі). Важелі впливу: податки, участь в інвестиційній діяльності, створення вільних економічних зон, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, кредитно-фінансовий механізм.

Адміністрування - використовується державою тоді, коли економічні методи неприйнятні або неефективні: Надає вплив через фіскальну політику,- інвестиційну, науково-технічну, цінову, амортизаційну, кредитно-фінансову, при реалізації яких держава використовує у комплексі як адміністрування;, так і економічні методи. Інвестиційна діяльність також залежить від нормативної бази. (ФЗ № 39-Ф3 від 25,02.99 «Про інвестиційну діяльність в Російській Федерації, здійснюваної у вигляді капітальних вкладень»).

Форми і методи державного регулювання, інвестиційної діяльності:

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності ведеться органами державної влади РФ і органами державної влади РФ.

2. Державне регулювання передбачає створення сприятливих умов для розвитку інвестиційної діяльності шляхом:

● вдосконалення системи податків, механізму нарахування амортизації;

● встановлення суб'єктами спеціальних податкових режимів;

● надання на конкурсній основі державних гарантій по інвестиційних проектах за рахунок коштів державного бюджету;

● розміщення на конкурсній основі коштів державного бюджету і коштів бюджетів суб'єктів РФ для фінансування інвестиційних проектор;

● проведення експертизи інвестиційних проектів відповідно до законодавства;

● захисту російських організацій; від поставок морально застарілих і матеріаломістких технологій, обладнання та матеріалів;

● захисту інтересів інвесторів;

● розробки та затвердження стандартів, норм і правил та здійснення контролю за їх дотриманням;

● випуску облігаційних позик, гарантованих цільових позик;

● залучення у ВД тимчасово припинених і за консервованих будівництв і об'єктів, що перебувають у державній власності;

● надання концесій російським і іноземним інвесторам за підсумками торгів у відповідностей з договором.

3. Державне регулювання інвестиційної діяльності у формі капітальних вкладень може здійснюватись з використанням інших форм і методів відповідно до законодавства.

На інвестиційну діяльність впливають внутрішні (розмір підприємства, інвестиційна політика підприємства, фінансовий стан) і зовнішні (вплив держави) чинники.

3. Задачі

№ 33

Розв’язок

МП = ЧВ-ЗВ, де

МП – марж.дохід

ЧВ – чиста виручка

ЗВ – змінні витрати

ЧВ = 120 * 10 = 1200 тис. грн.

Витрати 80 * 10 = 800 тис. грн.

ЗВ = 800 – 280 = 520 тис. грн.

МП = 1200 – 520 = 680 тис. грн..

Знаходимо коефіцієнт покриття Кмп = 680/1200 = 0,567

Знаходимо запас фінансової міцності

ЗФМ = 1200 – 800 = 400 тис. грн.

№ 67

Розв’язок

1) 7000 – 1500 = 5500 тис. грн.

2) Знаходимо балансову вартість акцій 5500000/2400=2291,67 грн.

 

Список використаної літератури

1. Бланк О.М. Основи фінансового менеджменту. М.: «Іспит» 2005

2. Колчина Н.В., Поляк Г.Б. Фінанси організацій (підприємств): Підручник для вузів - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2004

3. Кураков Л.П., Рябініна І.М. Економічний аналіз та основи управління фінансами. Навчальний посібник. М.: 2007

4. Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту. – К.: Скарби, 2003. – 238с.

5. Шеремет А.Д., Неташев Є.В. Методика фінансового аналізу підприємства. М.: ИНФРА – М.: 2003

 


Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Короткий термінологічний словник | Контрольная работа «Определенный интеграл»

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.038 сек.)