Значення творчостi Iвана Котляревського

Значення творчостi Iвана Котляревського

Котляревський — фундатор нової української літератури, бо є першим її класиком, зачинателем. Його твори — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу.

Він перший звернувся, до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори.Котляревський увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль.

Його твори сповнені непідробного гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу.Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-просвітитель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих.

Т. Шевченко назвав І. Котляревського «батьком», бо він був талановитим його попередником, родоначальником революційно-демократичного напрямку в українській літературі.

Твори Котляревського є чудовими зразками мистецтва у нашому красному письменстві, мають велике пізнавальне, художньо-естетичне та виховне значення.

Тому, на мою думку, творчість цього письменника — дорогоцінний скарб у золотому фонді світової літератури.

І, як сказав Т. Шевченко:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

П’єси Котляревського привабливі та безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст.Євген Кашлюк писав: «І в «Наталці-Полтавці», і в «Енеїді» слід вбачати ще не критичний реалізм, а своєрідний — просвітительський. Котляревський протестує проти феодально-кріпосницької моралі; співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні суперечності».

Жива розмовна мова «Наталки-Полтавки», симпатія автора до позитивних героїв свого народу — представників простого люду, ненависть до всього негативного — все це свідчить про народолюбство Котляревського, його тісний зв’язок з народом.

Розділ 2

Фольклорно-краєзнавча практика

«Откуда есть пошла Магдалиновка»

Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені лани, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну.

Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили кроки. А потім вийшли на поріг, де перед нами відкрився чарівний світ. Біля вікна ростуть вогнисті мальви, соняшник вишня. А над хатою синіє високе безкрає небо…

Рідне моє село! Розквітле, уквітчане… Оксамитово-темними стрічками стеляться городи, подвір’я й будинки потопають у сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого квітування…

Магдалинівка... Багата, щаслива уквітчана. Але чи завжди вона такою була? Чи завжди на обличчях її жителів грала весела усмішка і променились радісно очі?

Я подумки лину в минуле рідного селища, то з гіркотою, згадую героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. На долю моїх односельчан випало більше трагічних. Наша прадідівська земля відома всьому світові своїми багатими врожаями, хлібом-сіллю, добрими людьми. Так склалося, що споконвіку наші природні багатства були ласим шматочком для сусідів. Хто тільки не топтав нашу землю: і татарські орди і турецькі яничари, і польські феодали, і німецькі фашисти. Вижити, вистояти у боротьбі проти їхніх зазіхань було найголовнішим для моїх земляків.

Дмитро Тарасович Кулаков, перший дослідник ґрунтованої історії Магдалинівщини, який фактично поклав початок краєзнавчому руху та музейній справі у регіоні, сприяв збереженню історико-культурної спадщини.

Дмитро Тарасович Кулаков народився 30 травня 1919р. у с. Вільне Новомосковського району, у селянській сім’ї.

У 1939 р. призваний до лав Червоної Армії, служив червоноармійцем Управління коменданта Московського Кремля. З 1942-1945р. Д.Т.Кулаков – у діючій на Сталінградському Південному,4-му Українському фронтах в якості авіа механіка авіаескадрильї. Був тяжко поранений. Після війни Дмитро Тарасович працює в органах внутрішніх справ.

З 1946-1961 рр. – на журналістській роботі – інструктор, відповідальний секретар, заступник редактора магдалинівської районної газети «Шляхом Леніна» (від 20 травня 1993р. «Наше Життя»). У 1961р. обирається завідуючим районним відділом культури. У 1965р. закінчує навчання у Полтавському педагогічному інституті ім. В. Г. Короленка, працював вчителем історії у Магдалинівській середній школі. Глибоко цікавиться історією рідного краю. Дмитро Тарасович Кулаков –одним із авторів академічного видання історії міст і сіл Дніпропетровської області.

Після виходу на пенсію повністю віддає себе пошуковій роботі, багато часу проводить в архівах, веде широке листування з науковцями, бібліотеками, відомими людьми. По крупинках відновлює історію району – від перших поселень до сучасних йому днів.

18 вересня 1987р. почесний громадянин Магдалинівки, директор районного історико-краєзнавчого музею Дмитро Тарасович Кулаков помер на 69 році життя.

Згадок про населені пункти Магдалинівщини дуже мало, тим більше систематизованих архівних справ. Інформація Магдалинівський край була розпорошена по різних джерелах.

Дмитру Тарасовичу не давало спокою розходження в різних джерелах щодо дати заснування Магдалинівки.

17 років кропіткої праці… Але нарешті 19 жовтня 1981року. Дмитро Тарасович наткнувся в архівах обласного музею на документ: «Межевая книга Азовской губернии, Царичанского уезда деревни Магдалиновка, которая состоит во владении секунд-майора Андрея Васильовича сына Магденка межевание ученено в 1778году июня.. дня межевщиком поручиком Яковом Гнедичем».

Отже історія селища бере початок від 5 червня 1778року Андрій Магденко і чотири сім'ї переселенців з його родових маєтків Глобино і Нові Санжари, що на Полтавщині, поселилися на землях ковильного степу на березі р. Чаплинка. Поставили хати мазанки і почали освоювати незайманий край. В історичних документах і згадках значиться, що А. Магденко заклав село на ім’я святої Марії Магдалини. Спочатку писалося «Магдовка», а люди називали його «Магдине».

У 1700 році село почали називати Магдалинівка.

Завдяки багаторічній праці літописця Д.Т. Кулакова збереглися документальні свідчення старожилів. Ось як стверджує Іларіон Семенович Кочут, 1884 року народження, пращури якого були одними з перших полтавських переселенців: «Про походження Магденків була вигравірувана дошка у склепі біля церкви. Магденки одержали землю під Магдалинівку в 1778році. Нам переказували, що заклав село Магденко не на своє ім’я, а ніби за релігійним обрядом –Марію Магдалину». Цю легенду знає кожен житель нашого селища.

Вчитель-пенсіонер магдалинівської СЗШ

Зімен Ольга Галактіонівна.

4 липня 1926року народження

Iсторiя Магдалинiвщини

Першими поселенцями на місці сучасної Магдалинівки були 4 родини з Полтавщини, які оселились на березі Чаплинки наприкінці 18 століття. 1783 року у межових книгах Азовської губернії у складі Царичанського повіту згадується село Магдалинівка, яке належало майору Андрію Магденку.

1790 року землі понад Чаплинкою разом з поселенцями Катерина ІІ подарувала дочці полтавського поміщика Магденка. За переписом 1857–1859 років у Магдалинівці налічувалось 85 дворів з 655 жителями. Міцевому поміщику також належалигуральня і 2 цегельних заводи.

Ярмарок у Магдалинівці, 1892 рік

1886 року слобода Магдалинівка була центром Магдалинівської волості Новомосковського повіту. Тут було 120 дворів, у яких мешкало 604 особи. Розміщувалось волостне правління, церква, поштова станція, 2 магазини, цегляний завод, проводились 2 ярмарки і 1 базар на свята. 1898 року чисельність населення становила — 728 жителів.

Під час Першої світової війни і громадянської війни 1917–1919 років Магдалинівку неодноразово захоплювали війська різних армій: німецько-австрійські, УНР, більшовицькі, білогвардійські. У січні 1920 року остаточно встановлено радянську владу.

1924 року у селі створено перший колгосп, а 1925 року Магдалинівка стала районним центром.

Протягом 1920—1930-х років у селі було відкрито дві школи та районну лікарню з амбулаторією.

В часи Другої світової війни з 26 вересня 1941 року по 23 вересня 1943 року село було окуповане німецько-фашистськими військами.

10 травня 1958 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Магдалинівці надано статус селища міського типу. Колгосп «За мир», який розміщувався у Магдалинівці був одним з передових у області.

1980 року за переписом тут проживало приблизно 7000 осіб.

Селище міського типу Магдалинівка

З історії виходимо, як з пущі.

Чи виведе нас стежка до зорі?

Які-то нам, які часи грядущі

Відлічать невловимі дзиґарі?

Н. Нікуліна

МАГДАЛИНІВКА – селище міського типу, розташоване на р. Чаплинка, за 50 км. на Пн.Зх. від м. Дніпропетровська.

Площа населеного пункту – 1046 га.;

Дворів –2131

Населення станом на 01.01.08 – 7575 осіб

Магдалинівський район заснований у 1925 році, до нього входять одна селищна рада та 21 сільська ради, які об’єднують 59 населених пунктів з населенням понад 36 тис. чоловік.

Магдалинівський район розташований на півночі Дніпропе6тровської області. На сході він межує з Новомосковським, на півдні –з Дніпропетровським, на заході – з Царичанським та Петриківським районами Дніпропетровської області. На півночі по річці Оріль – з Полтавською областю, а на північному сході – з Харківщиною. До кордону з Російською Федерацією в напрямку м. Бєлгорода – 300 км.

У північній частині району протікає притока Дніпра – Оріль – одна з найчистіших річок Європи. Менш повноводні артерії – Кільчень, Чаплина, Заплавка. Із заходу на схід район пересікає канал «Дніпро-Донбас».

Тяжкі роки переживала Магдалинівка до 1943р., коли частини 46-ї та 57-ї вигнали окупантів з Магдалинівки, і з того часу почалося, а з нею відбудова та відродження нинішнього селища.

За свою історію Магдалинівка має цілий ряд видатних земляків.

Серед них генерал-майор Кузнєцов, генерал-полковник О.М. Пшінько (нині ректор Дніпропетровського університету залізничного транспорту).

Уродженка селища Ольга Мовчан стала заслуженою артисткою України (нині солістка Національного оперного театру в м. Києві), Валентина Іванівна Коваленко народна артистка України, солістка дніпропетровського оперного театру.

Горду славу Магдалинівщини примножують журналісти, письменники, поети. Серед них –– Юрій Іванович Кібець –член національної спілки письменників України.

Нинішнє селище Магдалинівка –– це сучасне європейське поселення, яке має більше 50 2– і 3– поверхових багатоквартирних будинків та близько 2200 індивідуальних будинків.

У селищі – 55 вулиць та провулків. По головній вулиці Радянській розміщені два церковних приходи православної церкви –церква святого Миколая та храм Марії Магдалини.

Магдалинівську ЗОШ відвідують 783 дітей. У Магдалинівській спеціальній школі-інтернат для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку виховується 156дітей.

З1991р. функціонує професійно-технічне училище №88.

Мешканців селища обслуговують 44 магазини, 11 аптек, 2пекарні, 5 перукарень, одним з кращих підприємств в області є КП «Магдалинівський маслозавод». Для зручностей населення функціонують 4 приватні автозаправні станції, тир відділення комерційних банків, Будинок культури, Будинок дитячої творчості, районна бібліотека музей.

З 2007р. має свій герб та малий прапор малинового кольору.

Територiя Магдалинiвщини

Герб Магдалинiвки

Музей Дмитра Тарасовича Кулакова.

Музей названо в честь Д.Т. Кулакова. Саме Дмитро Тарасович організував, та створив музей, він збирав інформацію, документи, експонати, що мають відношення до магдалинівського краю починаючи з 1960 року.
Спочатку музей знаходився в непристосованому і непридатному для нього приміщенні, а вже з 1985 року і по цей час розташований в тій будівлі в якій ми з вами звикли його бачити. Відкриття музею в новій будівлі було присвячене сорокаріччю перемоги.

В музеї розміщено близько 2500 експонатів, всі вони поділені на декілька куточків, які відповідають тому чи іншому проміжку часу в історії Магдалинівщини.

Етнографічний куточок. Кінець 18 – початок 19 століття

Предмети побуту 18-19 століття

На Магдалинівщині за часи великої вітчизняної війни було чотири герої Радянського Союзу.

Герої партизани Другої світової З права на ліво Нестеренко (с. Минівка), Завірюха (с. Заплавка), Кропива (с. Ковпаківка), Шкулипа (с. Бузівка).

Діорама партизанського руху, який працював по приоріллю. Керували партизанським загоном Гейко Омел’ян та Демченко Іван. На діорамі зображена

частина с. Криминівка.

Предмети побуту повоєнного періоду

Етнографічний куточок повоєнного періоду

Також наша Магдалинівщина багата на талановитих, та обдарованих людей, серед них співаки і музиканти, поети і письменники, які отримали багато почесних титулів та нагород:

В музеї створено стенд з фотографіями почесних громадян Магдалинівщини

Куточок живої природи Магдалинівського краю

Тут навіть є точна копія прапора який на момент перемоги в другій вітчизняній війні було встановлено над Рейхстагом. Цей прапор музею подарували ветерани в честь шестидесятиріччя перемоги.

Дата добавления: 2015-09-30