1. Встановлення литовського панування на українських землях

1. Встановлення литовського панування на українських землях

У першій половині 14 ст. Внаслідок гострих суперечностей, пов'язаних із постійними боярськими інтригами і напруженою боротьбою за владу, Галицько-Волинська держава починає занепадати. Цією ситуацією скористалися іноземні загарбники, сусідні держави, що зміцнилися (Литва, Польща, Московська держава).

Велике князівство Литовське – феодальна держава, що існувала на території частини сучасної Литви та Білорусії в 13-16 ст.. У 14 ст. до її складу увійшли українські землі: Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства, Східна Волинь та Поділля. Українські землі, зберігши певну самостійність, були об'єднані в Руське князівство в складі Великого Литовського князівства. На таких же правах у 13-14 ст. були приєднані землі Жематії (західна частина Литви). У наслідок цих територіальних змін князівство Литовське стало найбільшою державою Європи. Історики назвали його Литовсько-Руською державою.

Литовські завойовники в Україні та Білорусії не зустрічали значного опору, оскільки Литва ставала захисником від значно більш жорстоких монголо-татарських загарбників.

У XIII ст. внаслідок розкладу первіснообщинного ладу і зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава для захисту своїх земель від зовнішніх ворогів (Лівонського і Тевтонського орденів). Її засновником і першим князем був Міндовг. Послаблені монголо-татарами і політично роз'єднані українські і білоруські землі стали об'єктом захоплення їх Литвою і Польщею. Вже в період правління великого литовського князя Гедиміна (1316—1341), який титулував себе «королем литовським і руським», було завершено приєднання білоруських і почалося захоплення південно-західних (українських) земель. Просуваючись на південь, литовці зіткнулися з Золотою Ордою, що володіла українськими землями. 1362 р. у битві при Синіх Водах вони завдали поразки ординцям, внаслідок якої до Литовського князівства, яким тоді правив син Гедиміна Ольгерд (1345—1377), відійшли Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля і більша частина Волині. Українське населення фактично не чинило опору литовцям, оскільки бажало покласти кінець владі над ним Золотої Орди та міжусобицям князів. У литовській владі бачили запоруку стабільності і спокою. На землях Галицько-Волинської держави події розгортались дещо інакше. Коли стало відомо, що Юрій-Болеслав помер, на Галичину рушив король Польщі Казимир III. Його перший похід завершився короткочасним загарбанням Львова. Зібравши сили, галицькі бояри на чолі з Дмитром Детьком змусили загарбників полишити місто.
Тим часом виступила Литва: син великого князя литовського Дмитро-Любарт здобув Волинь і домігся визнання себе галицьким князем. Протягом дев'яти років бояри на чолі з Дмитром Детьком робили спроби відстояти незалежність Галицько-Волинської держави, але ця боротьба завершилась поразкою. 1349 р. Галичину загарбав польський король. Але після смерті Казимира III 1370 р. польським королем став Людовік Угорський і Галичина опинилася під владою Угорщини. Лише після його смерті 1387 р. вона була в Угорщини відвойована поляками. Волинь же у середині XIV ст. опинилася під зверхністю Литви.
Таким чином, в останній чверті XIV ст. більшість українських земель відійшла до Великого князівства Литовського. Литовські князі намагалися не порушувати місцевого устрою. Тому місцева влада була фактично в руках української верхівки.
Оволодівши більшою частиною українських і білоруських земель, Литовське князівство стало сильною феодальною державою. Ці землі були на становищі удільних князівств, на чолі яких стояли литовські князі. Захоплені Литвою землі з їх високою культурою мали великий вплив на політичне і суспільне життя Литовського князівства. Багато князів із династії Гедиміновичів прийняли православ'я, майже всі вони були одружені на руських православних княгинях. Слов'янська українська мова була офіційною державною мовою князівства. Литовці приймали місцеві українські звичаї, назви посад і станів.

2. Політика литовських князів на українських землях

Перші литовські князі на українських землях керувалися принципом “Старого не змінюємо, нового не запроваджуємо”. Ця політика характеризувалася:

· Зберігалися старі звичаї, традиції, мова приєднаних народів (білоруська та українська)

· місцева знать зберегла свої права на землю

· До 15 ст. приєднані князівства зберігали свої органи влади, автономію, територіальний устрій.

· Литовці запозичили попередню структуру управління, вйськову організацію, судову систему, систему господарювання Київської Русі.

· Давньоруська мова визнавалася державною

· “Руська правда” стала джерелом литовського права

· Чимало литовців прийняли православ'я.

· Відбувалася слов'янізація литовських князів.

Посилення литовської держави й захоплення білоруських і українських земель розпочинають литовські князі Міндовг, Вітен, Гедимін.

Основні напрями політики князя Гедиміна (1316-1341):

· Боротьба з німецькими лицарями

· Загарбання українських і білоруських земель

· Боротьба з московською державою, намагання від'єднати від неї Новгород і Псков

· Встановлення мирних відносин з Польщею і Тверським князівством – союзниками в боротьбі з Москвою.

Князь Гедимін загинув у розквіті своєї слави при облозі німецької фортеці в 1341 р.. Його син Ольгерд продовжив політику батька, став Великим князем.

Основні напрями політики князя Ольгерда:

· розширення території князвіства Литовського (приєднав частину Лівобережжя, Подолії, Білорусії)

· Успішно воював з монголо-татарами. Військо Ольгерда в 1363 розбило поблизу Синіх Вод загони монголо-татар.

· Намагався підірвати могутність Московської держави в союзі з Твер'ю, відвоювати Псков і Новгород, але безуспішно.

· Брав участь у боротьбі з Тевтонським орденом.

3. Кревська та Городельська унії

Галичина і частина Волині в 24 ст. підпали під владу Польщі. Через дев'ять днів після смерті князя Болеслава король Польщі Казимир вступив з військами до Галичини. Однак його наступ зустрів спротив.

	У 1340 р. Польща захопила Галичину		У 1340-1344 рр. унас- лідок повстання проти Польщі галицькі бояри обрали князем Дмитра Дідка		1352 р. Литва передає Польщі Галичину.У 1364 Польща й Угорщина перемогли у 20-річній війні за Галичину

Ууууууууууууууууу

	Галичина проголошується королівством Руським у складі Польщі		Королівству Руському надають автономні права		1370 р. помер король Польщі Казимир

ЗАВДАННЯ: ознайомтеся із схемою. Розкажіть про процес експансії Польщі на українські землі. Чи зустріли загарбники спротив? Що стало передумовою підписання Кревської унії?

Князь Ягайло

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену,яка вилилася у війну 1409-1411 року.Тевтонський орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.

Городе́льська унія 1413 — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річці Західний Буг.

Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

4. Боротьба проти литовсько-польського зближення

Литовська та українська знать, спираючись на невдоволення значної частини населення Кревською унією, винила опір політиці Ягайла. Почалася міжусобна війна. У ній переміг двоюрідний брат Ягайла - Вітовт.

У 1392 р. Він став Великим князем Великого князівства литовського. Вітовт зберіг старі традиції: українці мали рівні права із литовцями, вільно існували православна церква і українська та білоруська мови. Проте поступово звужуються права удільних князівств у зв'язку з початком централізації держави. Щоб уникнути роздробленості й міжусобних воєн, Вітовт почав призначати в удільні князівства дрібних бояр на посади князів. Ці бояри, володіючи своїми землями з волі великого князя, були для нього більш вірними союзниками, ніж знать. Ця змін обурила знатних феодалів.

Вітовту і Ягайлу, суперникам за литовський престол, довелося стати союзниками у боротьбі зі спільним ворогом – Тевтонським орденом.

Тевтонський орден – це організація лицарів-католиків, мета яких - поширення католицької віри і захоплення нових земель. На допомогу їм прийшла Московська держава, хоча Вітовт проводив ворожу московським князям політику.

Вирішальна битва з Тевтонським орденом об'єднаного війська слов'ян і литовців відбулася в місті Грюнвальд (на території сучасної Польщі) у 1410 р.

Після перемоги над Тевтонським орденом князь Вітовт проводив політику, спрямовану проти посилення Московської держави. У 1422р. Вітовт повернув Литві Жемайтію, потім відвоював у татар Південну Подолію, розширивши свої володіння до Чорного моря. У 1430 р. Вітовт помер.

Його наступником став молодший брат Свидригайло, який виступив за скасування Кревської унії. У цей час Польща окупує Подолію та Волинь. Частина литовської знаті виступила проти Свидригайла, підтримавши молодшого брата Вітовта Сигізмунда. Сигізмунд підтримував курс на зближення із Польщею і проголосив об'єднання з нею. Між прибічниками Свидригайла та Сигізмунда розпочалися війни, наслідком яких став перехід Подолії до складу Польщі.

Наприкінці 15 ст. українські землі, що входили до складу Великого князівства Литовського, позбавляються автономії. Замість князів вводять посаду урядників – слуг короля. Частина української знаті шукає підтримки у Москви. У 1508 р. Знатні українські феодали – Михайло Глинський та його брати – підняли повстання проти Сигізмунда, за права українського народу. Повстання придушили литовські війська, а Глинські втекли до Москви.

Українські землі	Держава-загарбник
Закарпаття	В 11 ст. захопила Угорщина
Буковина, Покуття	В 14 ст. захоплені Молдавією, у 16 ст. - Туреччиною
Тмутаракань	В 11 ст.: підпала під владу половців, у 13 ст. - монголотатар
Крим (з 16 ст. - Таврія), Нижня Наддніпрянщина	В 13 ст. захоплені монголотатарами, у 15 ст. тут створено Кримське Ханство, залежне від Туреччини (під турецьким протекторатом)

Протягом 11-16 ст. частина українських земель були захоплені Угорщиною, Османською імперією, Московською державою.

У 15 на початку 16 ст. Московська держава вела війни з Великим князівством Литовським. (1500-1503, 1507-1508, 1512-1522, 1534-1537). У наслідок цих воєн Велике князівство Литовське було змушене передати Московській державі українські землі – Чернігів, Новгород-Сіверський.

Дата добавления: 2015-09-30