Перечислить:
Види юридичної відповідальності: 1. Конституційно-правова - настає за вчинення конституційних правопорушень (порушення конституційної заборони; вчинення дій, що суперечать загальним принципам і змісту Конституції), спрямована на припинення зловживання владою, проведення профілактики її діяльності. Цей вид відповідальності - зі складними політико-правовими і морально-правовими властивостями, зумовленими боротьбою політичних сил у парламенті і державі. 2. Адміністративна відповідальність - настає за вчинення адміністративних правопорушень. Засоби адміністративної відповідальності: попередження, штраф, платне вилучення чи конфіскація предметів, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) тощо. 3. Цивільно-правова відповідальність (юридична підстава -Цивільно-процесуальний кодекс та ін.) - настає за вчинення цивільного правопорушення: невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правового проступку) здоров'ю або майну особи. Особливість цивільно-правової відповідальності полягає у її добровільному виконанні правопорушником, без застосування примусових засобів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин.
4. Трудова відповідальність (її різновиди: дисциплінарна і матеріальна) (юридична підстава - Кодекс законів про працю71 та ін.) - настає за вчинення трудового (дисциплінарного чи матеріального) правопорушення: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків відповідно до дисциплінарних статутів і положень; порушення внутрішнього трудового розпорядку, заборон чи обмежень, а також за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації через недотримання технології виробництва та ін. Має на меті забезпечення трудової дисципліни (дисциплінарна) чи відшкодування завданої шкоди (матеріальна). 5. Кримінальна відповідальність (юридична підстава - Кримінально-процесуальний кодекс) - настає за кримінальні злочини, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі, отже встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення і реалізується винятково в судовому порядку.
Види методів правового регулювання: 1) імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обоє 'язки, покарання. 2) диспозитивний — автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспів-підлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) -- цивільному праву, метод справедливої винагороди І заохочення — трудовому праву, метод заборони (заборона недозволених дій) — кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.
Види соціальних норм Види соціальних норм за сферами дії: — економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін. Види соціальних норм за регулятивними особливостями: • норми моралі; • норми-звичаї; • норми права; • корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.
Види дії нпа: - пряма дія (перспективна дія) - новий акт поширюється тільки на факти чи правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності, тобто діє лише "уперед" і зворотної сили не має;- зворотна дія (зворотна сила) (ретроактивна форма) - акт поширює свою дію на нові і старі факти, правовідносини, що виникли до і після набрання чинності, тобто закон поширюється на всі факти не лише "уперед", але й "назад". За Конституцією України (ст. 58), зворотну силу мають акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність фізичних осіб;- переживаюча дія (ультраактивна форма) - акт, що втратив юридичну чинність і за спеціальною вказівкою нового акта (закону) продовжує поширювати свою дію на старі триваючі факти з окремих питань (часткова дія).
Види правомірної (законослухняної) поведінки: Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах. Пасивна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші») — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам. Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).
Види нормативно-правових актів Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю: • закони;• підзаконні нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. Види нормативно-правових актів за сферою дії: • загальні; • спеціальні; • локальні. Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення: • акти встановлення норм права; • акти заміни норм права; • акти скасування норм права. Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: • цивільні; • кримінальні; • адміністративні; • кримінально-процесуальні; • адміністративно-процесуальні та ін. Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.). Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні( ВРУ,КМУ,президент)
Види колізій в законодавстві: 1. Темпоральна (часова) колізія - виникає внаслідок введення в дію в різний час двох і більше нормативних актів одного рівня з того ж самого питання, які мають розбіжності (колізія між законом і законом, указом і указом та ін.).
2. Ієрархічна (субординаційна) колізія - виникає унаслідок введення в дію суперечних один одному нормативно-правових актів з того ж самого питання різними ієрархічно супідрядними державними органами. 3. Змістовна (сутнісна) колізія - виникає внаслідок введення в дію загальних і спеціальних (виняткових) актів, коли норма одного акта суперечить нормі іншого акта через частковий збіг обсягів їх регулювання, викликаний специфікою суспільних відносин. 4. Норми, що розв'язують колізії між загальною та спеціальною нормою. 5. Норми, що розв'язують колізії між кодексом та некодифікованим актом.
Вимоги законності в правотворчості: 1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (наприклад, укази президента повинні відповідати законам, акти уряду — указам президента);3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з додержанням певної процедури;4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку 'їх чинності, за винятком тих, які жадаються на певні строки (наприклад, закон про бюджет на рік);5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами.Вимоги законності у сфері реалізації права:1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;3) правильне тлумачення правових норм; 4) стабільність судової практики та ін.
Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості): Проступок— відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності; Злочини- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності. Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину. Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність. Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).
Галузь публічного права - конституційне, - адміністративне, - кримінальне, - фінансове, - що включає бюджетне і податкове, - адміністративно-процесуальне; - кримінально-процесуальне, - міжнародне публічне, - міжнародне гуманітарне право та ін. підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. Предмет регулювання публічного права- сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби. Ознаки публічного права: 1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми.
Галузь приватного права - цивільне, - сімейне, - авторське, - житлове, - трудове, - цивільне процесуальне, - міжнародне приватне право та ін. — підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників. Предмет регулювання приватного права- сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів. Ознаки приватного права: 1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;
Галузеві та Міжгалузеві Принципи права Міжгалузеві - властиві кільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду -у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації - у підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, однаково виражені в нормах кількох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими. Галузеві - притаманні конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах -у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. - у міжнародному публічному праві; взаємності - у міжнародному приватному праві; рівності прав і обов'язків подружжя - у сімейному праві).
Джерела (форми) права вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Нормативно-правовий акт: — офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови. Правовий прецедент:- акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Нормативно-правовий договір- спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечується державою. Правовий звичай:- акт-документ, що містить норми-звичаї, які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Правова доктрина:— акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові. Релігійно-правова норма:- акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. Міжнародний-правовий акт:— спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.
Деформації правосвідомості спотворене уявлення про сутність права, неусвідомлення його цінності. Різновидами деформації правосвідомості, тобто антиподами правової культури, є правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий догматизм, правовий інфантилізм, правовий дилетантизм, правова демагогія. Правовий нігілізм (від лат. nihil - ніщо, нічого) - вид деформації правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, запереченням значущості норм і принципів права або зневажливим до них ставленням, однак виключає злочинний намір. Правовий ідеалізм - вид деформації правосвідомості особи, суспільства, групи, що характеризується переоцінкою (фетишизацією) можливостей права, уявленням про нього як про вищу цінність, яка підкоряє собі всі інші цінності. Правовий ідеалізм сприймає право як чудодійний засіб, здатний змінити світ, ощасливити людей, створити досконале суспільство і державу. Правовий інфантилізм - вид несформованої правової свідомості особи як результату відсутності не тільки глибоких правових знань, але й потреби в юридичній поінформованості, неготовності діяти відповідно до чітких правових приписань. Правовий дилетантизм - суміжний з правовим інфантилізмом вид деформації правосвідомості особи, яка ознайомлена з правом, але легковажно до нього ставиться, що виражається у поверховому судженні про закон або юридичну ситуацію, довільному тлумаченні правових норм і принципів, частому ігноруванні принципу презумпції невинуватості. Правова демагогія - вид деформації правосвідомості особи, що виявляється в системі обману всілякими привабливими, але брехливими обіцянками правового характеру.
Елементи(ознаки) об'єктивної сторони правопорушення:
Об'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення.
1) наявність протиправного діяння (дії чи бездіяльності), де дія є активною поведінкою особи, котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, а без діяльність - пасивна поведінка особи, що виражається у невиконанні тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в конкретній ситуації;
2) результат діяння, його суспільно небезпечні або шкідливі наслідки;
3) причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.
Елементи системи права: Види правових інститутів Класифікацію інститутів права.Інститути права за сферою поширення (або за складом): — галузеві (інститут спадкування);— міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності). Інститути права за функціональною роллю:— регулятивні (інститут міни); — охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні: — матеріальні (інститут підряду); — процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.
Елементи складу правопорушення: 1. Суб'єкт правопорушення - фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. 2. Об'єкт правопорушення - охоронювані нормами права суспільні відносини, соціальні блага, права і законні інтереси суб'єктів права, природне становище тощо, яким при здійсненні правопорушення заподіюється шкода. їх можна поділити на дві категорії; а) загальний об'єкт - система суспільних відносин, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і охороняються правом (громадський порядок); б) конкретний об'єкт - відносини, що виникають з приводу безпосереднього матеріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров'я, честь, гідність). 3. Суб'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є вина (основна ознака); мотив, мета (факультативні ознаки). 4. Об'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Основні ознаки об'єктивної сторони правопорушення: 1) наявність протиправного діяння (дії чи бездіяльності), де дія є активною поведінкою особи, котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, а без діяльність - пасивна поведінка особи, що виражається у невиконанні тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в конкретній ситуації; 2) результат діяння, його суспільно небезпечні або шкідливі наслідки; 3) причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.
Загально-соціальні функції права: інформаційно-пізнавальна - інформування громадян, тобто доведення до відома адресатів про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність, пізнання сутності права (правова інформація);
ціннісно-орієнтувальна - визначення критеріїв для правомірної поведінки;
орієнтація громадян на правомірні настанови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка); ідеологічно-виховна - здійснення загально-правового впливу на духовну сферу, виховання поваги до права, формування правового світогляду (правове навчання); культурно-історична - відображення культурних традицій, духовних цінностей народу, дотримання спадкоємності в праві (правова культура); комунікативно-компромісна - встановлення зв'язків між учасниками суспільних відносин; забезпечення злагоди в суспільстві, взаєморозуміння між соціальними групами, підтримка стабільності соціальної системи (правопорядок).
Загально-правові (загальногалузеві) принципи права
притаманні всій національній системі права, є загальними для систем національного і міжнародного права; більшість їх має конституційний ранг: верховенство права (пріоритетність основоположних, природних, прав і свобод); обмеженість втручання органів влади, посадових осіб у здійснення прав і свобод; захист основоположних прав і свобод людини; рівність перед законом; рівна відповідальність перед судом; відповідальність за заподіяну шкоду; єдність прав і обов'язків; гарантованість прав і свобод; неприпустимість будь-якої дискримінації у реалізації прав і свобод; неприпустимість скасування прав і свобод; здійснення правосуддя незалежними судами; юридична визначеність, тобто чітке закріплення норм права у відповідних юридичних формах (джерелах); захист довіри; правова безпека особи; заборона зловживання правами; правова законність тощо.
Загальні принципи права: 1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя.Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних не-відчужуваних прав людини. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.Принцип законності виражається у вимогах:якості нормативно-правових актів; суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами;в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.
Момент вступу нормативно-правового акту в дію: 1. З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);2. З моменту опублікування;3. З часу, який позначено в самому законі;4. З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.);5. Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх підписання і ухвалення до виконання Президентом України;6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму. За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування.
Назвіть процесуальні галузі права — адміністративно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право. Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління. Цивільне процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень. Кримінально-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку. Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов'язаної із застосуванням норм матеріального права.
Назвіть функції правотворчості 1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у 'їх регулюванні2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) припускає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо не займатися відновленням заради відновлення, оскільки стабільність є кращою, ніж зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. 3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм.4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодификація законодавства, що припускає обґрунтоване його відновлення.
Назвіть структуру правових відносин та її елементи це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. термін «структура» містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами. Суб'єкти, або суб'єктний склад, — це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві — правомочний і зобов'язаний). Об'єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів. Зміст — це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту — спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною. Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин.
Назвіть структуру правосуб'єктності та надайте визначення елементам
Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Деліктоздатність — це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У деяких випадках Деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Ознаки системи законодавства: 1) є зовнішньою формою існування основної частини системи права;2) є способом надання юридичного (формального) значення нормам права, сформованим у суспільстві;3) виражає норми права через первинні елементи - нормативно-правові приписи, що розташовані у статтях законів;4) має два рівня будови - вертикальну (ієрархічну, супідрядну) і горизонтальну (рівнозначну);5) має суб'єктивний характер;6) має структуру - галузі та інститути законодавства. Система законодавства - багатогранне суб'єктивно-об'єктивне утворення зі складною структурою. Основна роль у ній належить нормативним актам, а також їх структурним підрозділам. Вони дають змогу групувати окремі розділи, статті, пункти нормативних актів залежно від норм права, що містяться в них, у різні більш стійкі формування - інститути законодавства. Стаття закону тут виступає зовнішньою формою вираження правового змісту, сконцентрованого у правовому приписі.
Ознаки права: 1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. 2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості — право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей. 3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. 4. Системність права полягає в тому, що право — це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. 5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. 6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. 7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими.
Ознаки норми права Соціальні:1) за внутрішнім змістом є зразком відносин, що складаються в суспільстві відповідно до об'єктивно існуючої соціально визнаної справедливої міри свободи і рівності;2) є правилом поведінки (належної, дозволеної), що впорядковує відносини між людьми, коригує їх зв'язки, надає їм компромісно-комунікативного характеру;3) витікає з природних невідчужуваних прав і свобод людини, незалежно від того, чи вони закріплені в конституції і законах, чи ні.
Юридичні:1) є юридично значущим способом регулювання, охорони і захисту конкретних суспільних відносин - вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини з метою подолання конфліктів, недоведення до них;2) регулює невизначену кількість суспільних відносин;
3) не має конкретного адресата (є неперсоніфікованою), поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою; розрахована на багатократність застосування за певних життєвих обставин;4) є загальнообов'язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність;5) є формально визначеною за змістом - зовнішньо виражена у приписах нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів та ін.;6) формується у вигляді прав і обов'язків учасників правовідносин.7) має визначену структуру - складається із взаємопов'язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нормами утворює систему права;
8) є результатом владної діяльності держави - встановлена або санкціонована нею;
Ознаки нормативно-правового акта: 1) є правоутворювальним актом, оскільки встановлює чи закріплює нові норми права або змінює (доповнює, скасовує) діючі; чітко формулює зміст юридичних прав, обов'язків, відповідальності;2) є офіційним актом - приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (нормотворчими органами) або ухвалюється народом (референдум) в межах їх компетенції;
3) поширюється на неозначене коло осіб і розрахований на неодноразове застосування;
4) має конкретну форму, яка залежить від органу, котрий його (акт) видає. Його форма визначена Конституцією, а також законом про нормативно-правові акти (у разі його прийняття);5) займає чітко визначене місце серед інших нормативних актів, відповідно до субординації за юридичною силою - не суперечить актам вищої юридичної сили, передусім Конституції, міжнародним договорам, ратифікованим парламентом тощо;
6) розробляється і приймається з додержанням встановленої законом нормотворчої процедури (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення, прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання чинності);7) має форму письмового документа, що складається відповідно до правил нормотворчої техніки, визначену структуру й офіційні реквізити - назва акта вказує на орган, який видав, вид акта, предмет регулювання; дата і місце прийняття; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб; 9) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку - публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.
Ознаки правовідносин: 1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок. Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. 2. Є ідеологічними відносинами —результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю.3. Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах: а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на підставі правових норм; б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин — вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату 4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів. 5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. 6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу.
Об'єктивна сторона правопорушення характеризує зовнішню сторону протиправного діяння, а також ті умови, за яких скоюється правопорушення.Ознаки:а) протиправне діяння особи (дія чи бездіяльність);б) суспільно-шкідливі чи суспільно-небезпечні наслідки правопорушення;в) наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і суспільною шкодою чи небезпекою, тобто негативним наслідком;г) місце, час, спосіб, засоби і знаряддя, обстановка скоєння правопорушення.Ознаки об'єктивної сторони кожного складу правопорушення закріплюються в диспозиціях правових норм забороняючого змісту в наступних формах:- в нормі вказується тільки протиправне діяння - в нормі вказується на суспільно шкідливий чи суспільно небезпечний наслідок;- в нормі вказується протиправне діяння, в суспільно шкідливі чи суспільно небезпечні наслідки. З об'єктивної сторони правопорушення можуть бути із матеріальним або формальним складом. Для матеріального складу правопорушення необхідною ознакою є настання суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (наявність трупа при вбивстві людини), для правопорушення із формальним складом достатньо скоєння протиправного діяння, що утворює закінчене правопорушення.
Ознаки правопорушення 1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) - основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. 3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані).
4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків.
Правила подолання колізій 1. Темпоральна (часова) колізія - Для ЇЇ подолання необхідно керуватися принципом: наступний акт одного рівня з того ж самого питання скасовує дію актів попередніх. Винятком є норми; 1) про зворотну силу закону; 2) про переживання закону;2. Ієрархічна (субординаційна) колізія - Правилом подолання цієї колізії слугує принцип: у разі розбіжностей нормативно-правових актів з того ж самого питання застосовуються норми того акта, що має більш високу юридичну силу;3. Змістовна (сутнісна) колізія - Для подолання цієї колізії необхідно керуватись принципом: норма спеціального (виняткового) акта скасовує дію норми загального акта, за умови, що спеціальний акт формально не відмінений. Правила подолання змішаних колізій - керуватись принципом: спеціальна норма має перевагу перед загальною, яка введена в дію після неї. Якщо нижчий за ієрархією орган не уповноважений видавати спеціальні (або виняткові) норми, діє загальна норма.
Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини 1) факт здійснення соціальне небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава;2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.
Принципи правотворчості Загальні принципи правотворчості — незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:1. Гуманізм, тобто формування нормативно-правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави;2. Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів;3. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення;4. Законність — прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційне закріпленого процесу правотворчості;5. Науковість — ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи;6. Системність — суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами. До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:• оперативність — незволікання з підготовкою проектів нормативних актів;• поєднання динамізму і стабільності — створення стабільного нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни;• плановість — за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття;• старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів- відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;• професіоналізм - залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;• техніко-юридична досконалість — упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотвор-чих органів;• урахування місцевого досвіду — особливо в процесі прийняття нормативних актів місцевого значення.
Правове виховання і його форми: Правове виховання - здійснюваний за допомогою спеціальних форм, засобів та методів послідовний, систематичний та цілеспрямований правовий вплив на особу, соціальну групу, суспільство з метою засвоєння ними правових знань, підвищення рівня їхньої правосвідомості і правової культури та вироблення орієнтації на соціально-активну правомірну поведінку.1) правова освіта - цілеспрямований процес правового навчання в системі освіти юридичного (професійно-правового) і неюридичного профілю, що полягає у передаванні, нагромадженні і засвоєнні знань, умінь і навичок правового характеру (школі, коледжі, інституті);2) правова інформація - оперативне доведення до громадян повідомлень, що містять відомості про прийняття нових законів та підзаконних актів, міжнародних договорів, їх змісту та спрямованості; 3) правова пропаганда - поширення правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет);4) юридична практика - здійснення правовиховного впливу суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури на громадян; 5) безпосередня реалізація норм права - виявлення соціально-правомірної активності, самостійне здійснення юридичних дій, дотримання заборон, використання дозволів (прав), виконання обов'язків; 6) правомірна поведінка - поводження з суб'єктами права відповідно до правових норм у такий спосіб, щоб бути зразком для наслідування; 7) самовиховання - самоаналіз своїх дій відповідно до правових вимог, удосконалення правових знань і орієнтації в правовій реальності (його методи: самопізнання, самооцінка, самопорівняння, самообов'язковість, самоврядування, самопримус).
Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права. В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права? 1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу). 2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору). 3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна). 4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу). 5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.
6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення). 7. При вирішенні питань, про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);
Правозастосовчий акт та його частини — вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.Вони мають різну структуру:-вступну частину - розпорядження, ухвала, рішення, вирок;-констатуючу частину - опис, характеристика і аналіз фактів, а також висновки, джерела, докази, які їх підтверджують;-мотивуючу - посилання на правову норму, яка обґрунтовує саме таку юридичну оцінку;-регулятивну - виклад самого правила поведінки індивідуального характеру, а також підпис відповідальної посадової особи чи кількох таких осіб.
Принципи юридичної відповідальності 1) законності - полягає в тому що юридична відповідальність настає: за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом; 2) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. 3) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом; 4) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості;
5) своєчасності - означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. 6) справедливості - виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні засобів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом'якшує її; лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення.
Реалізація права - втілення правових норм і принципів у правомірній поведінці суб'єктів права, у їх практичній діяльності. її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.
Ознаки реалізації норм права: 1) правомірність дій, тобто їх відповідність нормам права (неправомірні дії, вчинення правопорушення не можуть вважатися реалізацією норм права);2) соціальна корисність дій - їх спрямованість на задоволення приватних і публічних потреб та інтересів суспільства і людини;
3) процедурний характер дій, регламентованість нормами права процесу (стадійності) діяльності суб'єктів права;4) вольовий характер дій, тобто їх усвідомлення, находження аргументів на користь балансу між суб'єктивними інтересами і нормами; настанова на дії, що відповідають нормам і принципам права;5) забезпеченість державою процесу і результату реалізації права. Норми права втілюються в життя відповідно до їх призначення: логічні (класичні) норми діють безпосередньо, спеціалізовані (нетипові) норми (загально-закріплені, установчі, прогностичні, декларативні, дефінітивні, темпоральні, тощо) - через системні зв'язки з логічними нормами в якості їх помічників у регулюванні суспільних відносин, поведінки людей.
Система права — це об'єктивно обумовлена структура (будова) права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі та інститути. Структурними елементами системи права є норма права, галузь права, підгалузь права, інститут права.Гапузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Норма права — первинний елемент системи права. Вона являє собою встановлене чи санкціоноване державою загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що надає учасникам регульованого правом відношення суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Інститут права — це порівняно невелика, стала група правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин. Інститут права — це відокремлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду.Правові інститути покликані регламентувати окремі ділянки, фрагменти, сторони громадського життя. Норми різних галузей права утворюють так звані вторинні угруповання системи права — комплексні інститути (які відносяться одразу до кількох правових галузей) та міжгалузеві комплекси (сукупність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу суспільних відносин). У межах найбільш розвинутих правових галузей виділяються підгалузі, що поєднують кілька інститутів однієї і тієї ж галузі. Зовнішнім вираженням підгалузі є наявність у ній такої групи норм, що містить загальні принципові положення, властиві кільком правовим інститутам цієї галузі.
Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Види соціальних норм за сферами дії: — економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ; - політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи; • релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища. Види соціальних норм за регулятивними особливостями: • норми моралі;• норми-звичаї;• норми права;• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.
Стадії законотворчого процесу І. Передпроектна стадія.Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. II. Проектна стадія.2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти их робіт.3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін. 4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. III. Стадія ухвалення законопроекту.6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.IV. Засвідчувальна стадія.7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні --15 днів).V. Інформаційна стадія.8. Промульгація закону — це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом.9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні — «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»),
Способи (методи) тлумачення норм права: це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації. такі способи (методи) тлумачення:1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. 2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. 3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-по-рівняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов 'їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Логічне тлумачення — це з'ясування змісту норми права через використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і вислови, а поняття, які вони відображають. Спеціально-юридичне тлумачення — це з'ясування значення норми, яке грунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону — дефініції понять, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях.
Способи тлумачення норм права за обсягом 1) Буквальне (адекватне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права відповідає буквальному тексту, тобто «літері» закону. «Дух» і «літера» закону збігаються. 2) Поширювальне (розширювальне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права ширше за її буквальний текст; «дух» закону ширше за його «літери 3) Обмежувальне тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права вужче за її текстуальний вираз; «дух» закону вужче за його «літери*.
Форми безпосередньої реалізації норм права 1)додержання (заборон) - стримування від дій, заборонених юридичними нормами, суворе додержання встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля в місті - 60 км за годину). Передбачає пасивну поведінку суб'єкта - незалежно від його бажання;2) виконання (обов'язків) - вчинення активних дій, що наказуються нормами права, в інтересах правомочної сторони, виконання обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення і подання до податкової адміністрації декларації про доходи). Передбачає активну поведінку суб'єкта - незалежно від його бажання;3) використання (дозволів) - використання можливостей, наданих правовими нормами, здійснення суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, використання права на вишу освіту). Передбачає як активну, так і пасивну поведінку.
Форми вини їх види 1)умисел: - прямий — усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків - непрямий — усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків2)необережність: - протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам- протиправна недбалість — усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити
Функції юридичної відповідальності -основні напрями юридичного впливу на правопорушника та інших осіб з метою охорони й захисту правопорядку та виховання суб'єктів права, котрі вчинили або можуть вчинити правопорушення.
* охоронна (запобіжна) - полягає у попередженні правопорушень, їх профілактиці;
*захисна (відновлювальна) - полягає у відновленні незаконно порушених суб'єктивних прав, примусовій реалізації невиконаних юридичних обов'язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності (відновлення майнового права, відшкодування моральної шкоди);* каральна (репресивна) - виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника, позбавленні його певних благ (матеріальних, нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь, що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;* виховна - полягає: а) у вихованні громадян в дусі поваги до закону; б) у виправленні й ресоціалізації засуджених; в) в інформуванні громадян (особливо тих, хто перебуває на межі правомірної і неправомірної поведінки) про виявлені, припинені, розкриті правопорушення задля того, щоб вони усвідомлено вели себе правомірно.
Характеристика правових систем а) романо-германська система права характеризується високим рівнем нормативних узагальнень, який досягається за допомогою кодифікованих законодавчих актів і виражений в абстрактно сформульованих нормах, у формуванні логічно завершеною, структурно замкнутої нормативної системи. Держави романо-германської правової системи мають писані конституції, за нормами яких визнається найвища юридична сила. У більшості країн діютьцивільні, кримінальні, цивільні процесуальні, кримінально-процесуальні і деякі інші кодекси.Система поточних законів розгалужена і регулює вс
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | | Культурная антропология теория культурного релятивизма М. Херсковица |