У діючих системних банках не створено належної інфраструктури. Недостатнім є рівень капіталізації банків. За період 2001 до 2005 рр. загальні активи банків зростали швидше, ніж власний капітал, тобто відбувся відрив зростання активів від капітальної бази. Значними темпами зростали високоліквідні активи: грошові кошти, кредитний портфель і вкладення в цінні папери. Відставання приросту капіталу від приросту активів стало причиною свідомого зменшення окремими банками обсягу кредитних операцій, а також введення обмежень у кредитування, оскільки у них виникла загроза порушення нормативів капіталу.
Рівень капіталізації визначається як співвідношення регулятивного капіталу до активів, зважених на ризик. Тому проблему підвищення рівня капіталізації можна вирішувати як нарощенням власного капіталу, так і зменшенням високоризикових активів. Що стосується останнього, то тут більшість банків вживають певних заходів. Вони скорочують ризикові активи, про що свідчить різке, майже в 3,5 раза, збільшення (за п'ять років) високоліквідних активів. А ось нарощення власного капіталу банками України здійснюється повільно.
14.8. Міжнародне банківництво
Міжнародне банківництво можна трактувати у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні міжнародне банківництво являє собою діяльність банків однієї країни на території інших країн, у широкому — в міжнародне банківництво можна включати ще й діяльність спеціальних міждержавних фінансово-кредитних інституцій, які функціонують на всесвітньому та міжнародних ринках і мають скоріше регулятивні функції, а не функції звичайних банків. Тому в даному розділі ми розглянемо міжнародне банківництво у вузькому значенні. А діяльності міжнародних інституцій присвячено розд. 16.
З функціональних позицій діяльність комерційних банків у межах національної економіки особливо не відрізняється від їх діяльності за кордоном ні своїми цілями, видами операцій, набором послуг, ні якістю та надійністю обслуговування клієнтури. Тому в міжнародному банківництві нібито не може бути якихось особливих проблем порівняно з національним банківництвом, які обумовили б необхідність розглядати їх окремо. Проте це не так. Особлива місія і надзвичайно значна роль банків в економіці, з одного боку, і відокремлення національних економік політичними й економічними кордонами та інтересами — з іншого, справляють значний вплив на міжнародне банківництво. Це стосується таких його аспектів, як легалізація та регулювання, уніфікація норм і правил доступу й поведінки на іноземних ринках, взаємовідносини з місцевими адміністративними та бізнесовими структурами, комерційними та центральним банками тощо. Зупинимося детальніше на цих питаннях, оскільки вони є надзвичайно актуальними для сучасної України.
У колишньому СРСР, економіка якого була цілковито закритою, майже не приділялась увага міжнародному банківництву. Держбанк СРСР мав окремі відділення за кордоном, а на території Союзу не було структур іноземних банків. Зі здобуттям Україною незалежності й упровадженням ринкових методів господарювання ситуація почала змінюватись.
У перші роки незалежності економіка України була ще закритою, внаслідок чого потоки капіталу між Україною та іншими державами були обмеженими і обсяг міжнародної торгівлі був відносно невеликим.
Але в міру того, як в Україні відбувалися ринкові перетворення, посилювалась відкритість економіки, розширювалися міжнародні торговельні зв'язки, зростала привабливість нашої економіки для іноземних інвесторів. Клієнтура іноземних банків з числа тамтешніх бізнесових структур, які мали намір працювати з Україною, вимагала від них включити у свої традиційні послуги (забезпечення інформацією, зменшення ризиків, надання ліквідності) зону України. Тому вже на початку 90-х років деякі європейські банки почали відкривати свої представництва в Україні, які допомагали їм надавати дуже важливу на той час послугу — забезпечувати інформацією. Але цього було замало, посилювалась потреба в інших послугах і почали створюватися в Україні банки з іноземним капіталом. Перший такий банк зі 100% іноземним капіталом з'явився у 1994 р., на початок 2006 р. їх було вже дев'ять. Відкриття ж філій іноземним банкам наше законодавство заборонило (і на початок 2006 р. ця заборона ще діє).
Подібні потреби в послугах своїх банків за кордоном відчували й українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Але вони не були такими гострими, як у їх закордонних партнерів, оскільки іноземні ринки були набагато цивілізованішими і прозорішими, ніж український, та й діяльність на них українських суб'єктів обмежувалася лише торговельними операціями, а вивіз капіталу, як більш ризикова діяльність, був заборонений українським законодавством. Тому нашим банкам достатньо було адекватно розширити свої кореспондентські відносини з іноземними банками, щоб задовольнити нові закордонні потреби українського бізнесу. Перша філія українського банку за кордоном була відкрита лише в 2005 р.
Міжнародне банківництво економічно вигідне для відповідних банків. Воно істотно розширює межі їх діяльності, збільшує клієнтуру, обсяги наданих послуг, що само по собі сприяє збільшенню їх дохідності завдяки ефекту масовості. Крім того, такі банки дістають можливість розширити асортимент своїх послуг та підвищувати їх вартість завдяки відмінностям у кон'юнктурі ринків різних країн. Завдяки діяльності за кордоном ці банки одержують доступ до більш достовірної інформації, до банківського досвіду та фінансових інновацій інших країн, мають можливість скористатися своїми конкурентними перевагами на місцевих ринках, а також податковими, регулятивними та ризиковими перевагами інших країн тощо.
Міжнародне банківництво має й певні політичні переваги для країн місцезнаходження відповідних банків. Воно сприяє зростанню іміджу у світі не тільки цих банків, а й відповідних держав, «прокладає дорогу» для проникнення їх національного капіталу в економіки інших країн, сприяє зміцненню його позицій на світових ринках, підвищенню конкурентоспроможності на міжнародних ринках традиційної клієнтури цих банків з числа національних бізнес-структур тощо.
Зазначені вигоди міжнародного банківництва зробили його чи не основним напрямом інтенсивного розвитку сучасного банківського бізнесу в розвинутих країнах світу. Сьогодні більшість провідних банків світу займається банківництвом за кордонами своїх країн.
Міжнародне банківництво широко розвинене в тих країнах, у яких багато фірм залучено до світової торгівлі та бізнес-структури яких активно інвестують в економіки інших країн. Фінансовими центрами міжнародного банківництва є Нью-Йорк, Токіо і Лондон. Майже половиною всіх іноземних пасивів та активів володіють банки Великобританії, Японії, США та Швейцарії. Великобританія та Швейцарія мають найдовшу історію міжнародного банківництва.
Економічні вигоди від міжнародного банківництва мають і ті країни, в економічному полі яких здійснюють діяльність іноземні банки. Усвідомлення цих вигід дуже важливе для керівної еліти тих країн, у яких ще діють обмеження на проникнення іноземного банківського капіталу. До них належать деякі пострадянські країни, у тому числі Україна, та значна кількість інших країн, що створює відчутні перепони розвитку міжнародного банківництва.
Як свідчить міжнародний досвід, передусім досвід постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються, котрі нещодавно «відкрилися» для міжнародного банківництва, позитивний вплив останнього на їх економіку полягає:
1) у підвищенні ефективності всієї банківської системи країни завдяки:
а) у диверсифікації та підвищенню конкурентності місцевих ринків банківських послуг. Прихід досвідчених іноземних банків із різних країн на місцеві рийки змусить їх самих, і особливо місцеві банки, поліпшувати управління ризиками та якість послуг, удосконалювати структуру своїх витрат та оптимізувати процентну маржу, від чого виграють місцеві заощадники та позичальники;
б) у привнесенні на місцевий ринок новітнього досвіду банківського обслуговування: функціональних і технічних інновацій, високоякісних послуг, новітнього досвіду з менеджменту, бухгалтерського обліку, оцінювання ризиків, підготовки місцевих кадрів та ін. Усі ці досягнення швидко стануть доступними і місцевим банкам;
2) у посиленні припливу іноземного капіталу в економіку країни-реципієнта. Адже розвиток діяльності іноземних банків підвищує довіру до місцевої економіки з боку іноземних інвесторів. Присутність добре знайомого банку на новому для інвестора ринку значно посилює його рішучість працювати в маловідомому економічному і правовому середовищі. Іноземний інвестор розраховує одержати тут усі ті самі банківські послуги, що й у себе на батьківщині, окремі з яких місцеві банки просто не в змозі їм надати чи то через їх низьку розвинутість, чи то через відсутність особливо довірливих стосунків з банками, які ще не встигли сформуватися на нових ринках;
3) у прискоренні розвитку ринку капіталів, оскільки структури іноземних банків спроможні запропонувати місцевим клієнтам значно більшу кількість фінансових продуктів, ніж місцеві банки. Це, зокрема, торгівля деривативами, придбання компаній, міжнародні злиття, розміщення облігацій тощо. Значення подібних продуктів для українського ринку буде швидко зростати в міру послаблення обмежень на експорт капіталу та переходу на суто ринкові засади приватизації державних підприємств;
4) у прискоренні розвитку торгівлі та сприянні вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Відкриті в країні-реципієнті дочірні компанії та філії іноземних банків насамперед надають фінансово-кредитну допомогу резидентам-партнерам зовнішньоторговельних фірм країн місцезнаходження головних офісів цих банків. Тому кожне відкриття таких структур супроводжується поглибленням торговельних відносин між відповідними країнами. Цілком природно, що розвиток міжнародного банківництва сприяє зміцненню зовнішньоторговельних зв'язків між країнами, що полегшує їх вступ до СОТ. Більше того, правила вступу до СОТ вимагають від країни-кандидата відкриття своїх ринків для міжнародного банківництва;
5) у посиленні стабільності, надійності і ліквідності національної банківської системи в цілому, оскільки національні банки під натиском іноземних конкурентів змушені будуть прискорити нарощування капіталів, з ринку змушені будуть піти слабкі банки, з низьким рівнем менеджменту та обтяжені безнадійними вимогами.
Разом з тим вільний доступ іноземних банків на внутрішні ринки інших країн, особливо країн зі слаборозвинутими економіками і банківськими системами та з не тривалими ринковими традиціями, якою є Україна, несе в собі певні загрози для вітчизняних банків, для бізнесу й економіки в цілому.
По-перше, існує загроза появи в таких країнах філій ненадійних іноземних банків, з низькою капіталізацією, таких, які допускають відмивання грошей та інші незаконні операції, що може негативно впливати на стабільність та рейтинг їх банківських систем.
По-друге, маючи значно більші ресурси, технологічні та кадрові можливості, ніж вітчизняні банки, філії іноземних банків витіснятимуть з ринку останніх, насамперед малих та середніх вітчизняних банків, проводитимуть свою кредитну та інвестиційну політику переважно в інтересах іноземного капіталу і на шкоду національному — аж до закриття підприємств, які є конкурентами іноземних компаній.
По-третє, є загроза розширення через філії іноземних банків каналів впливу зовнішніх ризиків на фінансовий ринок та банківську систему країни-реципієнта. Чинниками таких ризиків можуть бути кризи в материнських банках, кризові явища на ринках країн місцезнаходження материнських банків, надвисока чутливість філій іноземних банків до негативних процесів у країнах їх розміщення та ін. Погіршення у зв'язку з цими явищами ліквідності філій може викликати ланцюгову реакцію в банківській системі країни розміщення і спричинити її кризу.
Усі названі (і неназвані) загрози, які несе в собі міжнародне банківництво, особливо відкриття філій іноземних банків, для країн-реципієнтів, можна значно послабити, якщо в національному законодавстві передбачити адекватні умови і правила відкриття та функціонування банківських установ з іноземним капіталом, які дали б можливість максимально у рівняти конкурентні можливості всіх банків. Проте це досить складне завдання, про що свідчить тривала боротьба навколо прийняття законів щодо відкриття національних економік для іноземного капіталу не тільки в постсоціалістичних країнах, а й у розвинутих західних країнах. Ще й сьогодні є серед розвинутих країн такі, що зберегли високий рівень обмеження припливу іноземного капіталу у свій банківський сектор.
Діяльність іноземних банків в інших країнах здійснюється через представницькі агентства, дочірні банки та філії. Особливістю діяльності представницьких агентств є те. що вони не здійснюють звичайних банківських операцій, а обмежуються вивченням місцевого ринку. Дочірні банки можуть здійснювати всі банківські операції відповідно до законодавства країни перебування. За своїм правовим статусом вони мало чим відрізняються від статусу вітчизняних банків, завдяки чому створення їх не викликає значного спротиву з боку держав, які приймають. Дочірні банки з'являються також унаслідок купівлі іноземним капіталом вітчизняних банків. Філії теж виконують усі банківські операції, але керуються законодавством країн місцезнаходження їх головних офісів. Якраз ця обставина й викликає більше всього спротиву їх відкриттю з боку банків та управлінських структур країни, що приймає. Гостра боротьба з цього питання ведеться і в Україні. Більше двох років підготовлений НБУ проект закону, що дозволяє відкриття філій іноземних банків в Україні, обговорюється у Верховній Раді, але на початок 2006 р. так і не був прийнятий.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |