Розділ – І. Загальні положення досудового розслідування як стадії кримінального процесу

Зінченко Ольги

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ – І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Поняття стадій кримінального процесу та їх система.

1.2. Досудове розслідування як початкова стадія кримінально процесу: поняття та сутність.

1.3. Завдання, суб’єкти та форми досудового розслідування.

РОЗДІЛ – ІІ. ДІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

2.1. Загальні положення дізнання.

2.2. Порядок провадження та строки дізнання.

РОЗДІЛ – ІІІ. ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

3.1. Загальні положення досудового слідства.

3.2. Строки досудового слідства.

3.3. Процесуальний статус слідчого.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із важливих напрямків діяльності держави та її органів є виконання завдань із захисту прав і свобод людини та громадянина прав і законних інтересів державних органів та об'єднань громадян.

Конституція України визначає, що людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека є найвищою соціальною ціністю.Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Вона покликана виконувати загальні завдання кримінального судочинства, які зазначені в ст. 2 КПК, і крім того, має самостійне завдання - вирішувати питання про порушення кримінальної справи.

Досудове розслідування - це здійснювана відповідно до вимог кримінально - процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання: встановлення та відшкодування збитків, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. досудове розслідування може проводитись тільки за порушеною справою.

досудове розслідування обов'язково проводиться у всіх справах, за винятком справ про злочин, зазначенні у частині 1 статті 27 істатті 425 КПК України (справи приватного обвинувачення та протокольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудове слідство проводиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли не визнає за необхідне прокурор чи суд.

Об'єктом курсової роботи є законодавство України.

Предметом дослідження є поняття, завдання і система стадій досудового розслідування

Метою курсої роботи є дослідження поняття, завдання і система стадій досудового розслідування

мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити загальні положення досудового розслідування, як стадій кримінального пароцесу;

- визначити дізнання як форму досудового розслідування;

- розглянути досудове слідство

РОЗДІЛ – І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Поняття стадій кримінального процесу та їх система.

Кримінальний процес — це не тільки діяльність державних органів і осіб у встановленому законом порядку, а й система слідчих і процесуальних дій. Кримінальна справа послідовно проходить одну стадію за іншою. Всі стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою спільним завданням, єдністю принципів. Окрема стадія відрізняється від інших конкретним завданням, що його має тільки ця стадія, певним колом учасників, специфікою процесуальних відносин і форм, а також прийнятими підсумковими рішеннями.

Виділення певних частин кримінального процесу в стадії і відокремлення їх від інших ґрунтується на таких характерних ознаках:

1) наявність завдань, властивих даній частині процесу;

2) визначене коло суб'єктів, які здійснюють на даному етапі процесуальну діяльність;

3) своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;

4) специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;

5) наявність підсумкового процесуального акту, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її в цілому.

Отже, стадії — це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, учасників у провадженні справі» порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.

Більшість кримінальних справ проходить шість основних стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) досудове слідство; 3) попередній розгляд справи суддею; 4) судовий розгляд; 5) провадження в апеляційній інстанції; 6) виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді).

Існують ще дві стадії кримінального процесу, які називають виключними:

1) провадження в касаційній інстанції;

2) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами).

Розглянемо докладніше стадії кримінального процесу.

1. Порушення кримінальної справи — початкова стадія кримінального процесу. На нашу думку, назва цієї стадії є не зовсім точною, оскільки її зміст можуть складати дії, пов'язані не тільки з порушенням кримінальної справи і початком розслідування, а й з прийняттям іншого рішення — відмови в порушенні кримінальної справи.

На цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних процесуальних рішень — про початок розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи.

2. Досудове слідствопроводиться після порушення кримінальної справи. Це комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин вчиненого злочину. На підставі отриманих доказів приймають рішення про направлення кримінальної справи до суду для розгляду її по суті або про закриття розслідування, в ході якого може бути здійснено: притягнення особи як обвинуваченого, застосування до нього запобіжного заходу, усунення його з посади, а також інші заходи процесуального примусу.

У стадії досудового слідства вирішується більшість завдань, що стоять перед кримінальним судочинством. Підсумкові висновки й рішення органів розслідування щодо виконання цих завдань мають завершений і кінцевий характер. А те, що їх переглядатимуть в суді, не свідчить про хибність цього твердження, бо і висновки суду, в свою чергу, можуть переглядати на наступних стадіях.

Крім цього, слід мати на увазі, що досудове слідство може закінчитися закриттям справи. Зрозуміло, що в цьому разі саме рішення органу розслідування є кінцевим.

3. Попередній розгляд справи суддеюпроводиться після затвердження прокурором обвинувального висновку, складеного слідчим, передачі прокурором матеріалів кримінальної справи в суд, якому вона підсудна, і повідомлення суду про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлено справу (ст. 232 КПК).

У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

• чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

• чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

• чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства;

• чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

• чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень кримінально-процесуального законодавства, без усунення яких справу не може бути призначено до судового розгляду, тощо (ч. 1 ст. 237 КПК).

Попередній розгляд справи здійснює суддя одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Інші учасники досудового розгляду справи також мають право висловлювати свої думки з цього питання в заявлених ними клопотаннях.

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду і фактично віддає обвинуваченого до суду. Після цього обвинувачений користується правами підсудного під час судового розгляду кримінальної справи згідно зі ст. 263 КПК.

На жаль, чинний КПК скасував таку стадію кримінального процесу, як відання обвинуваченого до суду, яка достатньо повно й чітко регламентувала порядок зміни процесуального становища обвинуваченого і набуття ним статусу підсудного. Внаслідок чого тепер незрозуміло, чому в перебігу провадження у кримінальній справі з'являється ще до початку судового розгляду підсудний.

4. Судовий розгляд— стадія процесу, в якій суддя одноособово або колегія суддів під час судового засідання за участю підсудного, захисника та інших учасників процесу розглядає і вирішує кримінальну справу по суті, тобто вирішує питання про винність або невинність підсудного, про застосування або незастосування покарання та інші питання.

Судовий розгляд закінчується після проголошення головуючим або одним із суддів усім відповідним учасникам процесу і присутнім вироку (обвинувального або виправдувального).

5. Провадження в апеляційній інстанції.Після проголошення вироку засуджений або виправданий, його представники, а також прокурор, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники можуть подати апеляційну скаргу на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, які ще не набрали законної сили.

В апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряють законність і обґрунтованість рішень, прийнятих місцевими судами по кримінальним справам.

Апеляційне подання та апеляційна скарга на судовий вирок віддаляє момент набрання вироком законної сили і його виконання до того часу, поки він не буде переглянутий апеляційною інстанцією.

6. Виконання вироків, ухвал і постанов судді (суду), що вступили в законну силу, є завершальною стадією кримінального процесу, яка починається з набранням вироком, ухвалою і постановою законної сили і в якій реалізуються всі рішення суду, сформульовані у вироку, ухвалі й постанові щодо винності підсудного, призначення винному покарання, відшкодування шкоди, завданої злочином, тощо.

Основний зміст стадії виконання вироку, ухвали й постанови визначають питання, що так чи інакше пов'язані з процесуальною діяльністю суду, який: звертає вирок, ухвалу і постанову до виконання; безпосередньо виконує деякі свої рішення, зокрема, виправдувальний чи обвинувальний вирок, за яким призначено те чи інше покарання; вирішує процесуальні питання, пов'язані з виконанням вироку (про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскацію майна; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі тощо); здійснює контроль за проведенням вироку до виконання.

Розглянемо інші стадії кримінального процесу, що мають назву виключних і які можливі лише за наявності особливих умов.

1. Провадження в касаційній інстанції. Ця стадія кримінального процесу проходить в особливій процесуальній формі.

Судова помилка, допущена судом першої інстанції при вирішенні справи і не виправлена апеляційною інстанцією, може і повинна бути виправлена судом касаційної інстанції. у касаційному порядку може переглядатись будь-яке нове рішення, що набрало законної сили, розглянуте як суддею одноособово, так і судом колегіально в стадіях судового розгляду місцевими судами і після провадження в апеляційній інстанції.

Не підлягають перегляду в порядку нагляду лише постанови Пленуму Верховного Суду України.

Судові вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути перевірені в касаційному провадженні по касаційним скаргам:

1) засудженого, його законного представника і захисника — У частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданого, його законного представника і захисника — у частині мотивів і підстав виправдання;

3) позивача, відповідача або їх представників — у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

4) потерпілого, його представника — у частині, що стосується інтересів потерпілого.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КЦК України, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

Особам, які мають право подати касаційну скаргу (касаційне подання), надається можливість ознайомитися в суді з усіма матеріалами справи (ст. 384 КПК).

2. Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження(відновлення справ за нововиявленими обставинами).

Підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули на правильність судового рішення (ч. 1 ст. 400⁴ КПК):

Відновлення справ за нововиявленими обставинами також є стадією кримінального процесу і форм перегляду судових вироків, ухвал, постанов що набрали законної сили, внаслідок виявлення після набрання судовим рішенням законної сили нових обставин, що встановлюють незаконність і необґрунтованість цього рішення.

На відміну від перегляду вироків, ухвал і постанов, що набрали законної сили, в апеляційному порядку, де незаконність і необґрунтованість судового рішення виявляється за матеріалами справи, за якими воно винесено, а також за додатковими матеріалами, що не можуть бути отримані слідчим шляхом, відновлення справ за нововиявленими обставинами можливе лише тоді, коли незаконність і необґрунтованість судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється у зв'язку з відкриттям нових, раніше невідомих суду обставин, що в матеріалах справи не відображені та потребують окремого розслідування.

Обставини вважаються новими незалежно від того, чи були вони відомі кому-небудь з учасників процесу. Важливо те, що останні не були відомі органам, які провадили досудове слідство, та суду при розгляді даної справи. Новими обставинами також є злочинні зловживання самих суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, прокурора, слідчого або особи, що проводила дізнання у даній справі.

За нововиявленими обставинами можуть переглядатися вироки, ухвали і постанови, винесені в суді першої та апеляційної інстанції, а також ухвали і постанови касаційних інстанцій за поданням Генерального прокурора України та його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, прокурорів міст Києва і Севастополя, військового прокурора (на правах прокурора області), а також судді касаційного суду в кількості не менше п'яти осіб.

1.2. Досудове розслідування як початкова стадія кримінально процесу: поняття та сутність.

Досудове розслідування — це регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання та досудового слідства по встановленню обставин злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, а також по припиненню і запобіганню вчиненню злочинів

Називаючи розслідування «досудовим», законодавець тим самим вказує на його співвідношення з основною частиною судового розгляду — судовим слідством. Досудове розслідування передує провадженню в суді і покликане забезпечити його успішне проведення, однак його не можна розглядати тільки як стадію, провадження якої здійснюється до суду і для суду. Цій стадії притаманні особливості, що свідчать про її самостійний характер. Досудове розслідування, зокрема:

1) має свої самостійні завдання, які випливають із загальних завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК);

2) має чітко окреслені межі в системі кримінального процесу — з моменту прийняття рішення про порушення кримінальної справи до
винесення рішення, яким завершується провадження розслідування (у ряді випадків справа отримує і своє вирішення по суті, коли провадження в ній закривається при наявності до того законних підстав);

3) має свій зміст та свою процесуальну форму;

4) характеризується колом суб'єктів, які беруть у ній участь;

5) характеризується колом специфічних рішень, що можуть бути прийняті після закінчення досудового розслідування: про передачу
справи до суду з обвинувальним висновком; про закриття кримінальної справи; про направлення справи до суду для вирішення питання про
застосування примусових заходів медичного характеру.

На відміну від судового розгляду кримінально-процесуальний закон не проводить чіткої періодизації досудового розслідування. На підставі аналізу норм чинного законодавства в структурі досудового розслідування можна виділити такі етапи:

1) прийняття слідчим чи органом дізнання справи до свого провадження і проведення невідкладних, а також й інших слідчих дій з метою
виявлення та закріплення ознак злочину, встановлення осіб, які його вчинили;

2) після притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення провадження слідчих та інших дій по збиранню і перевірці доказів, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, встановлення обставин, які обтяжують чи пом'якшують кримінальну
відповідальність обвинуваченого;

3) виконання процесуальних дій, пов'язаних із закінченням розслідування, із складанням відповідного підсумкового процесуального
документа й належним спрямуванням справи.

1.3. Завдання, суб’єкти та форми досудового розслідування.

Завданнями органів досудового розслідування є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний.

Одним із суб'єктів, які реалізують завдання кримінального судочинства, є слідчий, який у своїй професійній діяльності застосовує положення кримінального процесуального законодавства.

Слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. З КПК).

Ключовим суб'єктом з боку обвинувачення також є прокурор. Згідно з п. 15 ч. І ст. З КПК прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених КПК.

Слідчий, прокурор здійснюють свої повноваження відповідно до вимог КПК, починаючи з моменту надходження інформації про кримінальне правопорушення від заявника до правоохоронного органу, що фактично і є передумовою для початку досудового розслідування. Ця інформація подається у вигляді заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення як в усній формі (викладена фізичною особою і оформлена в письмовій формі посадовою особою), так і письмово (надіслана поштою або передана фізичною особою до відповідного органу, установи особисто).

Якщо особа безпосередньо звертається до слідчого, прокурора або іншої службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, - приймається заява про вчинене кримінальне правопорушення або складається протокол прийняття усної заяви про вчинення кримінального правопорушення.

Формами досудового розслідування кримінальних справ є дізнання та досудове слідство. (ст. 104, 109 КПКУ). При провадженні дізнання у справах за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і проводить слідчі до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього він складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження. У разі порушення справи про тяжкий злочин орган дізнання зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій.

Якщо у цій справі не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їхні наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій. За наявності обставин, що виключають провадження по кримінальній справі, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.

Досудове слідство провадиться по всіх справах, за винятком справ приватного обвинувачення та справ про злочини з застосованням протокольної форми досудової підготовки матеріалів при вчиненні злочину неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнають за необхідне прокурор чи суд.

РОЗДІЛ – ІІ. ДІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

2.1. Органи дізнання, їх значення та повноваження

Під дізнанням розуміється сукупність оперативно-розшукових та процесуальних (слідчих) дій, які здійснюють спеціально уповноважені на те адміністративні органи і посадові особи з метою своєчасного виявлення ознак злочину та осіб, що його вчинили, а також для попередження та припинення злочинів. Органи дізнання, порушивши кримінальну справу, як при наявності ознак злочину, що не є тяжким, так і по тяжкому злочину, проводять оперативно-розшукові і слідчі дії.

Так, при наявності ознак злочину, що не є тяжким або особливо тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, що його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючись строків не більш як десять днів, починаючи з моменту встановлення особи, що вчинила злочин, виносить постанову про передачу справи слідчому, яку представляє прокурору для затвердження. Якщо особа, що вчинила злочин, не встановлена, то дізнання по справі зупиняється. Дізнання може бути зупинено лише після провадження всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, що вчинила злочин. Після зупинення перебігу строку дізнання, орган дізнання продовжує приймати заходи до встановленню цієї особи.

У випадку порушення органом дізнання справи про тяжкий або особливо тяжкий злочин справа має бути передана слідчому після виконання невідкладних слідчих дій, в строк не більше десяти днів з моменту порушення кримінальної справи. Якщо по справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин, переданій слідчому, не встановлена особа, що його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії по цій справі і повідомляє слідчого про їх результати.

Повноваження органів дізнання визначені у Кримінально-процесуальному кодексі. На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, що його вчинили. У кожному випадку виявлення ознак злочину орган дізнання зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу та вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. При виявленні особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання має право затримати її на строк, що не перевищує 72 години.

У процесі розслідування кримінальної справи орган дізнання проводить: огляд, обшук, виїмку, освідування, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих і свідків в суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального законодавства.

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний перелік органів дізнання. Відповідно до ст. 101КПК України органами дізнання є:

1. міліція;

2. податкова міліція;

3. органи безпеки;

4. начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання, а також командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ;

5. командири кораблів;

6. митні органи;

7. начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;

8. органи державного пожежного нагляду;

9. органи прикордонної служби;

10. капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні;

11. командири підрозділів Державної спеціальної служби транспорту.

Ніякі інші органи держави і посадові особи не правомочні порушувати кримінальні справи і проводити дізнання.

Командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ проводять дізнання тільки по справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також по справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах.

Начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання — у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини.

Командири кораблів проводять дізнання у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

Органи безпеки проводять дізнання у справах про особливо небезпечні державні та інші злочини, віднесені законом до їх компетенції.

Начальники установ виконання покарань та слідчих ізоляторів уповноважені проводити дізнання у справах про всі злочини, вчинені в розташуванні установ виконання покарань засудженими та іншими особами, а також про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинених співробітниками установ виконання покарань (особами начальницького складу, робітниками і службовцями) як в межах, так і поза розташуванням установи.

Митні органи уповноважені проводити дізнання по справах про контрабанду.

Органи державного пожежного нагляду виступають в якості органів дізнання по справах про пожежі і порушення протипожежних правил.

Органи прикордонної служби - підрозділи прикордонних військ, на які покладена охорона сухопутного і морського державного кордону, здійснюють дізнання по справах про незаконне переправлення осіб через державний кордон та у справах про використання завідомо підроблених документів при перетинанні державного кордону.

Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні є органами дізнання по справах про всі злочини, вчинені на кораблі під час находження судна поза межами держави.

Податкова міліція проводить дізнання у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки.

Командири підрозділів Державної спеціальної служби транспорту проводять дізнання у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Державної спеціальної служби транспорту у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні відповідного підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.

Найбільший об'єм роботи по розслідуванню злочинів серед інших органів дізнання виконує міліція. їй надано право проводити дізнання по справах про любі злочини, якщо розслідування їх не віднесено до компетенції іншого органу дізнання. Це обумовлено наявністю у міліції широких повноважень для виконання покладених на неї завдань по охороні громадського порядку, власності, прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій від злочинних посягань, попередженню, припиненню і розкриттю злочинів.

Керівниками органів дізнання міліції є начальник міліції, він же Міністр внутрішніх справ, начальники УМВС областей, начальники міських управлінь внутрішніх справ, начальники районних відділів внутрішніх справ.

Міліція районної і міської ланки найбільш наближена до населення. Тому співробітники міліції цих установ, як правило, першими виявляють злочини і приймають заходи щодо їх розкриття. При цьому виникає необхідність в проведені слідчих дій для виявлення і затримання осіб, що скоїли злочин. Цим і пояснюється те, що міліція наділена правом порушувати кримінальні справи і проводити слідчі дії по більшості скоєних злочинів.

В міліції до проведення дізнання допускаються всі особи оперативно-начальницького складу, включаючи дільничних інспекторів міліції, які мають спеціальну освіту або досвід розслідування злочинів. У великих міськрайорганах внутрішніх справ створені відділи дізнання, введені штатні посади дізнавачів і старших дізнавачів.

В органах Служби безпеки провадження дізнання може бути покладено на будь-яку достатньо підготовлену особу із числа оперативно-начальницького складу.

В установах виконання покарань дізнання за наказом начальника установи проводиться однією із осіб начальницького складу, як правило із складу оперативних служб УВП.

Капітани морських суден можуть доручати проведення дізнання одному із своїх помічників або іншій особі з числа начальницького складу екіпажа судна.

Особа, що проводить дізнання, наділена правом самостійно приймати рішення про проведення необхідних слідчих дій і виконувати їх. Але якщо дізнання проводиться не керівником органу, а іншою особою за його дорученням, то рішення по важливим процесуальним питанням розслідування, в першу чергу по напрямках розслідування справи (щодо її порушення, зупинення, відновлення і закриття), про застосування заходів процесуального примусу (затримання, приводу, обшуку, накладення арешту на майно тощо) та іншим питанням, мають бути затверджені начальником органу. Таке затвердження не потрібно лише в таких випадках, коли в законі у зв'язку з прийняттям конкретного процесуального рішення йдеться не про орган дізнання, а про особу, що проводить дізнання.

Отже, поряд з органами дізнання в законі говориться також про особу, яка проводить дізнання. Це посадова особа, яка безпосередньо проводить розслідування в формі дізнання. Таким правом наділені керівники відповідних органів. Разом з тим вони можуть доручати проведення дізнання своїм підлеглим, які займають певне посадове положення. Коло таких осіб, що допускаються до проведення дізнання, в загальних рисах визначається відомчими під законними актами.

Міліція, як орган дізнання, здійснює роботу також по протокольній формі досудової підготовки матеріалів. Переважна кількість злочинів, по яким здійснюється така підготовка матеріалів, скоюється в умовах очевидності. Перевірка по ним не викликає труднощів, якщо вона розпочата і організована в суворій відповідності з законом. В судовому розгляді по більшості таких справ залишаються без змін обсяг і характер обвинувачення, а також юридична оцінка злочину. У зв'язку з чим, вироки, як правило, вступають в законну силу по збігу апеляційного строку і лише на невелику частину із них приноситься апеляційна скарга або протест.

Проведення дізнання з кримінальних справ і збір матеріалів по протокольній формі досудової підготовки матеріалів в системі МВС України покладені на органи дізнання, в тому числі на штатні підрозділи дізнання міськрайлінорганів внутрішніх справ.

2.2. Порядок провадження та строки дізнання.

Форми дізнання:

- у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини;

- у справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими.

Строки провадження дізнання:

по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини —10 днів з моменту порушення справи;

по справах про злочини,.що не є тяжкими чи особливо тяжкими, — до встановлення особи, що вчинила злочин(ст. 104 КПК України), та у термін не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).

При цьому, у разі обрання до підозрюваного одного з передбачених в законі запобіжних заходів у порядку, передбаченому статтею 165-2 КПК України, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Передбачені законом строки провадження дізнання є остаточними і продовженню не підлягають.

Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття справи.

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.(ст.106)

Орган дізнання вправі допитати підозрюваного у вчиненні злочину(ст.134-136, 145, 146)

Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві

Оскарження дій і постанов органів дізнання

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві.

В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

РОЗДІЛ – ІІІ. ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

3.1. Загальні положення досудового слідства.

Досудове слідство - кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих і інших процесуальних дій та самостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення справедливого правосудця.

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі рганш внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів служби безпеки України, досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання — забезпечення справедливості та всіх інших завдань кримінального процесу.

Підслідність — це сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкретний слідчий орган, компетентний проваджувати досудове слідство.

Розрізняють предметну (родову), персональну, альтернативну, територіальну підслідність та підслідність за зв'язком справ.

Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Початок провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.

Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.

Місце провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків чи за визначенням прокурора.

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Провадження слідства в справі декількома слідчими

Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.

3.2. Строки досудового слідства.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.

Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.

У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

3.3. Процесуальний статус слідчого.

Слідчий — учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону кримінальну справу до свого провадження та вирішує завдання кримінального процесу шляхом здійснення функції розслідування.

Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності ерується законом.

Повноваження слідчого.При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Кодексу.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис

Повноваження начальника слідчого відділу

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.

Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.

Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, вирішення завдань кримінального судочинства, виявити як викриваючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також пом'якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів.

При провадженні слідчих та інших процесуальних дій слідчий зобов'язаний роз'яснити учасникам їх права та обов'язки, а також порядок їх реалізації, суворо додержуватись закону та забезпечувати права й законні інтереси учасників процесу та інших громадян.

У взаємовідносинах з обвинуваченим слідчий виходить з конституційного принципу презумпції невинності, згідно з яким обвинувачений не вважається винним, доки його провина не буде доведена та встановлена вироком, який набув законної сили; всі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь обвинуваченого.

Слідчому забороняється:

-Проваджувати дії, не передбачені законом чи в такому порядку, який не відповідає вимогам чинного законодавства.

-Без наявності передбачених у законі підстав і умов крайньої необхідності обмежувати конституційні та інші права і свободи людини.

-Проваджувати розслідування за наявності підстав для самовідводу.

-Перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Домагатися показань та здобуття інших доказів шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів.

-Використовувати самому та залучати до справи недостовірні фактичні дані, дані, джерело і засіб отримання яких невідомі, чи дані, здобуті незаконним шляхом, повідомляти суду явно не-ймовірн) або недостовірну інформацію.

-Розголошувати дані про обставини особистого життя людини, кі стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків, якщо такі дані не є доказами вчинення злочину.

-Використовувати свої повноваження на шкоду інтересам правосуддя.

Забороняється будь-яке втручання в процесуальну діяльність слідчого. При провадженні розслідування слідчий самостійно обирає тактику і методику розслідування, проваджує слідчі дії та приймає рішення по справі.

Ніхто, окрім прокурора чи начальника слідчого підрозділу та їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати кримінальну справу для перевірки чи матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи.

Забороняється без дозволу слідчого, в провадженні якого знаходиться кримінальна справа, видача будь-кому (за винятком прокурора, який здійснює нагляд) затриманих або заарештованих підозрюваних чи обвинувачених по такій справі для допитів або інших слідчих дій чи непроцесуальних форм спілкування.

Дані досудового слідства можуть бути оголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. Матеріали кримінальної справи не можуть бути розголошені до закінчення досудового слідства без дозволу слідчого, у провадженні якого знаходиться справа. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпшого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, фахівця, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в їх розголошенні несуть кримінальну відповідальність.

Ніхто не вправі давати будь-які вказівки слідчому щодо провадження в кримінальній справі.

Слідчий недоторканний. Притягнення до кримінальної відповідальності слідчого можливе тільки з дозволу Верховної Ради України за поданням Генерального прокурора України.

Слідчий може бути допитаний як свідок тільки з його згоди дозволу начальника слідчого підрозділу.

Дисциплінарні стягнення на слідчого за порушення норм кримінально-процесуального законодавства наюіадаються тільки на підставі висновків начальника слідчого управління.

Забороняється притягнення слідчого до виконання функцій, не пов'язаних з розкриттям та розслідуванням злочинів.

Помічник слідчого. Посада помічника слідчого передбачається Наказом МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року "Про невідкладні заходи з удосконалення структури та організації діяльності органів досудового слідства в системі" МВС України".

Помічник слідчого є співробітником органу досуцового слідства, в обов"язки якого входить надання допомоги слідчому і иконання його доручень, пов'язаних із розслідуванням кримінальних справ.

Відповідно статусу він:

-викликає для проведення слідчих дій свідків, що потерпілі(підозрюваних), спеціалістів, експертів, цивільних позивачів і відповідачів та інших учасників процесу;

-залучає понятих для участі в проведенні процесуальних дій-

-здійснює застосування звуко- та відеотехніки для технічного

-документування слідчих дій;

-упаковує вилучені в справі речові докази;

-доставляє до місця призначення необхідні документи, предмети, речові докази.

Висновок

Отже, зробивши аналіз основних положень, викладених у даній роботі дозволяє зробити наступні висновки.

Досудове розслідування — це регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання та досудового слідства по встановленню обставин злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, а також по припиненню і запобіганню вчиненню злочинів.

Досудове розслідування, як і інші стадії примінального процесу, має самостійний характер, що обумовлено як цпецифічними завданнями, так і певними особливостями процесуальної форми. Однією з основних особливостей цієї стадії є те, що провадження в ній може відбуватися в двох формах: у формі дізнання та у формі досудового слідства.

Досудове розслідування є загальними тому, що вони містять вимоги, які регламентують всі органи досудового слідства, співробітників інших підрозділів, органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законнодавствапорядок провадження досудового розслідування кримінальних проваджень, від якого не можна відступати.

Дізнання – це одна з форм досудового розслідування, яка представляє собою врегульовану кримінально – процесуальним законодавством діяльність слідчого, співробітників інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, яка виражає в провадженні досудового розслідування кримінальних проступків, з метою досягнення завдань кримінального судочинства.

Досудове слідство є основною формою досудового розслідування, яка забезпечує максимальні гарантії встановлення істини та забезпечення прав учасників процесу.

В теорії кримінально – процесуального права загальними (основними) положеннями (умовами) досудового розслідування називають визначені законом на основі принципів кримінального процесу основні положення, правила, які відзеркалюлюють характерні риси та особливості досудового розслідування як стадії і своїми вимогами спонукають суб’єктів досудового розслідування до швидкого, раціонального, всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин криміналього провадження, виконяння завдань даної стадії й охорони в ній прав, свобод та законних інтересів громадян.

До загальних умов досудового розслідування, що містяться в нормах КПК, належать правила, що регулюють початок провадження досудового розслідування, підслідність кримінальних проваджень; строки досудового розслідування, об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування; розгляд клопотань під час досудового розслідування до його завершення; недопустимість розголошення даних досудового розслідування; складання процесуальних документів при провадженні досудового розслідування.

Список використаної літератури

1. Конституція України К.1996.

2. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. -1961. - К 2. - С. 15.

3. Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.

4. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - №9 – С.11.

5. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К., 2004.

6. Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.

7. Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.

8. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

9. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

10. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. (автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

11. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та коментарі).

12. Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. - №4.

13. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 1120 с.

14. Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – 15.

15. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.: Юрінком Інтер, 1999. - 576 с.

Дата добавления: 2015-09-29