Введення в регіональний менеджмент. Теоретичні та правові основи рег. управління. Регіональне управління – це наукова область знань, яка займається дослідженням закономірностей та принципів

Введення в регіональний менеджмент. Теоретичні та правові основи рег. управління. Регіональне управління – це наукова область знань, яка займається дослідженням закономірностей та принципів взаємодії усіх елементів продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті, аналізом і прогнозуванням, вивченням економіки регіонів та міжрегіональних економічних зв’язків з урахування загальної стратегії соціально-економічного розвитку та екологічних вимог. У законодавстві під регіоном розуміють частину території України, яка володіє сукупністю природних, соціально-економічних, національних, культурних та інших умов. Кордони регіону можуть співпадати, а можуть і не співпадати з межами адміністративно-територіального поділу, або регіон може об'єднувати територію кількох одиниць. Характерним для регіонального управління є те, що його здійснюють місцеві органи виконавчої влади, які діють у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. (РМ АРК, мін. республ. комітети, обл. та райрайди, МДА, сільські, селищні міські ради та їх виконавчі органи). Діяльність МДА ґрунтується на таких регіональних засадах: 1)забезпечення однакового застосування законів на підпорядкованій території, 2)особиста відповідальність керівників за стан соціально-економічного розвитку регіонів, 3)поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, 4)надання необхідної інформації громадянам, їх організаціям. З метою правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій утворюють секретаріат, управління, відділи та інші структурні підрозділи, які входять до їх складу за принципом урахування особливостей місцевої інфраструктури. Приблизний перелік управлінь, відділів та інших служб місцевих адміністрацій, а також типові положення про них розробляє Кабінет Міністрів України, остаточну структуру апарату визначає сама адміністрація, що теж є однією із засад регіонального управління. Пр. основа – це КУ, КАРК, ЗУ «Про мс», «Про МДА». Осн. завдання МДА - 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм. За ст. 7 ЗУ «Про МДА», Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, щорічним посланням Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Регіональна політика. сфера діяльності держави, або регіональної (місцевої) влади, щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, тобто пов'язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку. В орбіту регіональної політики включаються такі напрямки: 1) співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки; внутрішні і зовнішні фактори і засоби; 2)співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління); 3)ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів; 4)ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави); 5)регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо. З регіональною політикою тісно пов'язані регіональне планування і програмування. За своєю структурою регіональна політика може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну та ін. Основні соціально-економічні аспекти в регіональній політиці пов'язані з територіальним поділом праці, формуванням народногосподарських комплексів, економічним районуванням і загальнодержавним плануванням (програмуванням) соціально-економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Формування системи показників соц.-екон. розвитку регіонів. Рівень розвитку регіонів оцінюють за багатьма видами показників, які умовно можна поділити на економічні" соціальні й політичні. Головними економічними показниками є валовий внутрішній продукт (ВВП) або валовий суспільний продукт (ВСП), валовий національний продукт (ВНП) і валова додана вартість (ВДВ) або національний дохід (НД) на одну особу. Рівень економічного розвитку і особливості формування господарського комплексу характеризуються також показниками галузевої структури (співвідношення промисловості, сільського господарства, інфраструктури), фінансово-інвестиційними (загальні й галузеві обсяги інвестицій, у т. ч. на одну особу). Це показники якості, рівня життя населення. До них належать показники сукупних доходів на одну особу (заробітної плати з урахуванням паритету купівельної спроможності — вартості споживчого кошика; соціальних виплат; грошових заощаджень населення та ін.), злиденності (рівні бідності, безробіття, інфляції тощо), харчування людей (харчова модель та рівень споживання основних продуктів харчування), охорони здоров'я, рівня освіти, забезпеченості різними матеріальними благами (наприклад, житлом, засобами зв'язку, власними автомобілями, інформаційними засобами), а також деякі демографічні показники (тривалості життя, природного приросту, дитячої смертності, частка людей похилого віку щодо загальної чисельності населення, міграційний баланс). Зростають вимоги до показників рівня розвитку інфраструктури, яка нині є одним із найважливіших критеріїв оцінювання загального рівня розвитку країн і регіонів. Рівень розвитку регіонів характеризується також показниками стану ринку праці: рівні офіційно зареєстрованого і прихованого безробіття, середня його тривалість, співвідношення кількості безробітних та робочих вакансій тощо. Сукупністю екологічних показників характеризується рівень екологічної безпеки регіонів. Це обсяги забруднення, наявність екологічно небезпечних виробництв і ареалів "екологічного лиха", обсяг і клас небезпечності захоронення відходів на території регіонів, рівень зруйнованості природних комплексів, обсяги еколого-економічних збитків та ін. Політичними показниками є наявність політичних і релігійних свобод у суспільстві, різноманіття політичних партій та громадських організацій, рівень корумпованості влади тощо. Вони використовуються зазвичай для оцінювання рівнів розвитку країн. Всі економічні, соціальні та екологічні показники регіонального розвитку можна поділити на "стандартизовані" й "пошукові". Перші офіційно використовуються різними міжнародними і державними організаціями. Показники "пошукового" характеру переважають у конкретних наукових дослідженнях. Метод індексів. Розрізняють прості (або спеціалізовані) і складні (або інтегральні) індекси. Прості індекси характеризують тільки один показник (наприклад, відхилення регіонального ВВП на одну особу від середнього по країні). Складні індекси визначають складанням (підсумовуванням) або перемноженням кількох простих індексів. Такі індекси дають змогу ранжирувати (визначити місце розвитку) регіону і країни за сукупністю важливих показників (наприклад, "індекс злиденності” — сума індексів бідності, рівня безробіття та інфляції; "індекс людського розвитку", або "індекс гуманітарного розвитку.

Розробка стратегії СЕР. ПКМУ від 21.07.06 № 1001 Про затвердження державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. Стратегія – це детальний, усебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави). Розробка стратегій відбувається у ряд стадій: визначення суспільних ротрею та інтересів, макроекономічне прогнозування та планування, побудова ієрархії цілей (критерії соціально-економічна ефективність, швидкість одержання позитивних результатів, мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого і т. п.). Ієрархія цілей здійснюється способом їхнього розміщення в порядку зниження пріоритетності (ранжирування). Для цього спочатку визначаються найбільш пріоритетні цілі (цілі першого рангу), далі — найбільш суттєві з тих, що залишилися (цілі другого рангу), і т. д. Економічною теорією та практикою сформульовано кілька загальних принципів розробки цілей: 1.відповідність конкретних цілей сутності конституційного устрою і генеральній меті діяльності держави — збереженню, зміцненню й удосконаленню існуючого суспільного ладу; 2.усебічне врахування в цілепокладанні індивідуальних, колективних і суспільних інтересів; 3.практична необхідність реалізації цілі та її наукова обгрунтованість; 4.гармонійність побудови цілей, що передбачає їхній взаємозв’язок і взаємозумовленість; 5.запобігання конфлікту цілей, унаслідок якого досягнення однієї цілі перешкоджатиме досягненню інших; 6.інформаційне забезпечення державної політики пріоритетів з метою збільшення довіри людей до діяльності держави. Інтенсивна роз’яснювальна робота щодо цілей, пріоритетів і очікуваних наслідків дає змогу створити таку політичну атмосферу в суспільстві, яка сприятиме реалізації проголошеної соціально-економічної політики Дерево цілей використовується для упорядкування цілей різних ієрархічних рівнів. Стратегічні, тактичні та оперативні цілі. Розгляд поняття мотивації зі структурних позицій як сукупність спонукальних факторів або мотивів та розгляд її не як статичного утворення,а як динамічний процес, у ході якого формується спонукання до діяльності, здійснюється вибір між різними можливими діями, регулюється і підтримується цілеспрямована активність

Програмування розвитку регіонів. Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Види програм - економічні, наукові... Основними стадіями розроблення та виконання державної цільової програми є: 1.ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми; 2.схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення; 3.розроблення проекту програми - визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування, паспорту програми; 4.державна експертиза проекту програми; 5.погодження та затвердження програми; 6.проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми; 7.організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням; 8.підготовка та оцінка щорічних звіті про результати виконання програми, а в разі потреби - проміжних звітів; 8.підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.

Управління ресурсним потенціалм регіону. Структура природних ресурсів, розміри їх запасів, якість, ступінь вивченості і напрями господарського освоєння безпосередньо впли­вають на економічний потенціал регіону. Наявність багатих та ефективних природних ресурсів сприяє економічному розвитку і багато в чому визначає обґрунтованість і реальність планів і прогнозів соціально-економічного розвитку регіону. Природно-ресурсний потенціал – це: - здатність природних систем без шкоди для себе (а, отже і для людей) віддавати необхідну для людства продукцію або виконувати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу; в більш вузькому економічному розумінні – доступна при даних технологіях і соціально0економічних відносинах сукупність природних ресурсів; - система природних ресурсів, умов, явищ і процесів, яка, з одного боку є територіальною і ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого – протистоїть йому як об’єкт антропогенного впливу; - теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети і її найближчого оточення. Таким чином, природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання [5]. Найважливішими аспектами вдосконалення управління природно-ресурсним потенціалом на регіональному рівні необхідно вважати[1]: - формування комплексного кадастру природних ресурсів; - ліцензування окремих видів діяльності в сфері природокористування; - здійснення робіт з екологічної паспортизації та сертифікації з впровадженням комплексної системи моніторингу; - організація системи аудиту природокористування; - закріплення економіко-правового регулювання і контролю за природокористуванням; - підвищення екологічної культури населення; - планування податкового потенціалу і оптимізація ресурсних платежів у дохідній частині бюджету. Запропоновані в статті підходи до визначення сутності природно-ресурсного потенціалу території, визначені його функції та структура дають можливість визначити роль і місце природно-ресурсного потенціалу в стратегії сталого розвитку регіонів, його кількісні та якісні параметри, удосконалити методи оцінки природних ресурсів та обґрунтувати оптимальні шляхи їх раціонального використання.

Фінансова основа. Місцеві бюджети являють собою елемент бюджетної системи України. До складу місцевих бюджетів входять бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районні у містах та бюджети місцевого самоврядування. Місцевий бюджет містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету. Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) являє собою план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Районний бюджет — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Обласний бюджет — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. До поточного бюджету відносять частину доходів і видатків місцевого бюджету, яка утворюється використовується для покриття поточних потреб. Інша частина доходів і видатків місцевого бюджету, яка утворюється і використовується для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази, являє собою бюджет розвитку. Розробка бюджету регіону спрямована на створення надійного фінансового забезпечення діяльності органів управління. Фінансова база регіону формується із доходів від надходжень з підприємств усіх форм власності, що розташовані на території регіону, а також від надходжень від громадян. Порядок розробки і виконання бюджету регіону визначається законодавством України. Формування доходів і видатків регіональною бюджету будується на принципі чіткого відокремлення сфери доходів і видатків, встановлення і використання довгострокових нормативів бюджетних відрахувань підприємств та організацій, за якими забезпечується оптимальний рівень їх діяльності. Значну частину в структурі доходів місцевого бюджету займають прямі податки на доходи підприємств, організацій, громадян, а також різноманітні платежі.

Системний підхід. Дослідження регіону в рамках системного підходу, в якому регіон набуває вигляду багатофункціональної системи, що характеризується сукупністю розвинених внутрішніх та зовнішніх зв’язків. Відповідно такому розумінню, інноваційна парадигма наповнюється такими парадигмами регіону, як “регіон-держава”, “регіон-квазікорпорація”, “регіон-ринок” та “регіон-соціум”.

Дата добавления: 2015-09-29