Тема: Функції, форми та методи державного управління.

Тема: Функції, форми та методи державного управління.

План.

1. Поняття та види функцій державного управління.

2. Поняття та види форм державного управління.

3. Правові акти державного управління.

4. Адміністративно-правові методи державного управління та їх види.

Література:

s Коваль Л. В. Адміністративне право., К., 1996 р.

s Колпаков В. К. Адміністративне право України., К., 1999 р., ст. 180-238.

s Битяк Ю. П. Адміністративне право України – Харків, "Право"., - 2001 р., ст. 115-157.

І

Система державного управління складається із повсякденного здійснення певних функцій. Функція є і обов’язок, і коло діяльності, і призначення. Функція управління як поняття – це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цивільною спрямованістю.

Змістом виконавчої влади як самостійного виду державної діяльності є комплекс функцій, в яких безпосередньо знаходить свій прояв владно-організуючий зміст державного управління, яке здійснюється в різних процесуальних формах через постійний інформаційний обмін між суб’єктом та об’єктом управління на основі прямих та зворотних зв’язків. Функція управління пов’язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань та одержаний результат.

Отже, функцією державного управління можна визначити як частину управлінської діяльності держави, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акта органами виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного управління.

В науковій літературі існують різні підходи до класифікації функцій державного управління, але найбільш поширеною є класифікація на загальні, спеціальні та допоміжні функції.

Загальні функції здійснюються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах і є основними, притаманними будь-якому управлінню, незалежно від того, на якому рівні та в яких галузях вони здійснюються. Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль. Ця класифікація побудована на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб’єкта чи об’єкта управління.

До основних спеціальних функцій державного управління, що здійснюються Кабінетом Міністрів України належать:

s забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

s розроблення проекту Закону про Державний бюджет та забезпечення його виконання;

s розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку держави та інші, перелічені в ст. 116 Конституції України.

Спеціальні управлінські функції здійснює Президент України як голова держави.

Розмежування функцій існує й на нижчих рівнях державної виконавчої влади. Так, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують здійснення таких основних функцій:

s виконання Конституції та законів України, актів Президента, КМ України, інших органів виконавчої влади;

s підтримання законності та правопорядку;

s виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку;

s підготовка і виконання відповідних обласних і районних бюджетів і інші.

Основне призначення допоміжних функцій – забезпечення обслуговування процесів здійснення загальних і спеціальних функцій. За їх допомогою створюються необхідні умови для нормальної діяльності управлінських структур (МТЗ, транспортне обслуговування, кадрове забезпечення і т. д.).

ІІ

Форми управління – це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації поставлених перед ними завдань.

Процес реалізації завдань і функцій знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визначаються характером відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності.

Форми управлінської діяльності прямо чи опосередковано обумовлені тими юридичними приписами, за допомогою яких держава регулює діяльність виконавчої влади. Вони закріплюються в Конституції України (ст. 117), законах, положеннях, стандартах. Органи виконавчої влади обирають ті форми, які видаються за даних конкретних умов найбільш виправданими та ефективними.

Конкретні форми державного управління органічно пов’язані з правовими формами діяльності взагалі: правовстановлюючою, правовиконавчою та правоохоронною.

Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:

1) видіння нормативних актів;

2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;

3) проведення організаційних заходів;

4) здійснення матеріально-технічних операцій.

1. Видання нормативних актів управління є особливою формою діяльності органів виконавчої влади, яка передбачає розпорядчу діяльність, спрямовані на виконання закону шляхом встановлення певних правил у сфері державного управління. Це адміністративна нормотворчість, яка здійснюється у формі видання органами виконавчої влади нормативних актів управління. Загальні норми та правила поведінки сформульовані в законах, не можуть охопити всі аспекти життя суспільства, відрегулювати суспільні відносини в усіх подробицях. Тому виникає необхідність у конкретизації та деталізації норм на стадії їх застосування.

2. Видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління є близьким до нормативного, але не тотожне йому. Відмінність їх полягає в тому, що індивідуальні акти управління встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини. Вони відрізняються від нормативних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відносин і їх дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноактного їх застосування (видача дозволу на носіння зброї, на полювання і інші).

3. Організаційні заходи складають необхідний чинник управлінської діяльності в усій системі органів виконавчої влади держави. Організаційні заходи не породжують, не змінюють і не припиняють адміністративних правовідносин. Для органів виконавчої влади безпосередніми організаційними діями можуть бути:

а) роз’яснення змісту і мети законодавчих та інших правових актів;

б) інспектування роботи та інструктаж нижчих органів;

в) розроблення програм, підготовка та проведення нарад, конференцій і т. под.

4. Здійснення матеріально-технічних операцій є найбільш об’ємною частиною діяльності апарату виконавчої влади. Матеріально-технічні операції носять допоміжний характер і їх основне призначення – обслуговування самого процесу управління, всіх інших форм державного управління.

Залежно від призначення та засобів виконання виділяють такі матеріально-технічні операції:

а) ведення діловодства;

б) безпосереднє виконання приписів правових актів (передача майна, проведення конфіскації);

в) реєстраційні;

г) статистичні;

д) інформаційно-довідкові.

ІІІ

Акт державного управління – це офіційний припис, який заснований на законі, прийнятий суб’єктом управління на будь-якому рівні державної ієрархії в порядку одностороннього волевиявлення і в межах його компетенції з додержанням встановленої процедури та форми і тягне за собою певні юридичні наслідки.

Акти управління є різновидом управлінських рішень, за допомогою яких здійснюється управління народногосподарським комплексом, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю держави.

Акт державного управління – це підзаконний акт. Підзаконний характер актів державної виконавчої влади полягає в їх точній відповідності закону. Видання актів управління є частиною управлінської діяльності і одним із видів правових актів держави.

Класифікація актів управління проводиться за різними критеріями. В науці адміністративного права акти управління класифікуються:

а) за юридичними властивостями;

б) за дією в просторі;

в) за характером компетенції органів, які видають їх;

г) за органами, які видають акти.

Але найбільш практично значущою є класифікація актів залежно від їх юридичних властивостей та суб’єктів права видання актів.

За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на нормативні, індивідуальні та змішані.

За суб’єктами права видання актів вони класифікуються на акти, які видаються Президентом України, КМ України, центральними та місцевими органами виконавчої влади. Істотною особливістю управлінських рішень є їх юридичне оформлення. Це означає, що всі рішення виконавчої влади втілюються у відповідну форму, набувають певної юридичної сили і доводяться до виконавців по встановлених каналах інформації. Форма актів виконавчої влади передбачена в нормах Конституції України та інших прийнятих на ї основі актах.

На підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форми актів виконавчої влади:

s Укази;

s Постанови;

s Розпорядження;

s Рішення;

s Накази;

s Інструкції.

IV

Під методом розуміють спосіб або засіб досягнення поставленої мети. Відповідно до цього адміністративно-правовими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та відповідній формі на підпорядковані їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб’єктів та об’єктів управління, зв’язки, що між ними склалися. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично-владного характеру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юридично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Внаслідок значного різноманіття суб’єктів виконавчої влади та об’єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є:

1) способи впливу виконавчого органу на підпорядкований йому орган та громадян;

2) визначення державного публічного інтересу, керівної ролі держави;

3) засоби досягнення мети;

4) способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійснення спільної діяльності;

5) способи реалізації компетенції.

В науковій літературі ведеться політика щодо класифікації адміністративно-правових методів. Але всі без виключення вченні схиляються до думки, що процес управління вимагає трьох видів потреб: переконувати, заохочувати, примушувати.

Потреба переконувати полягає у використанні економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, психологічних, організаційних засобів.

Потреба заохочувати передбачає використання цих же (економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних тощо) засобів.

Потреба примушувати також передбачає використання цих засобів.

Відмінність полягає тільки в цільовій спрямованості при конкретному застосування того чи іншого прийому й в інтенсивності використання тієї чи іншої групи прийомів.

Отже, йдеться про три найзагальніші, найуніверсальніші, а в теоретичному розумінні найкраще визначені методи державного управління: переконання, заохочення, примус.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на метод адміністративного примусу, який застосовується на основі адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративний примус – це система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності.

Дата добавления: 2015-09-29