v Кожній людині потрібен свій космос,

v Кожній людині потрібен свій космос,

І персональний, небачений край.

Неперекроєний світом куточок,

Де нема злоби, журби й дорікань.

Я пропоную концепцію світу,

Де новий день - це стрибок у життя.

Вибір нікому крім нас не належить.

Шанс - це в майбутньому жити до тла.

v Розповім я про себе охоче.

Про дитинство, про мрії свої.

Про запалені радістю очі

І про щастя в моєму житті...

v Хочеться чути правду,

Кожну хвилинку життя

Хочеться бачити серцем

Світло твого лиця...

v Тоді, коли дрімають ліхтарі,

Довкола тиша, сяють лиш зірки,

Хтось мріє про кохання, так і знай,

І не знайти бажанням всім тим край.

Можливо, десь є місце на землі,

Збуваються де мрії ті усі.

Ти тільки вір, надійся, довіряй,

І неодмінно втрапиш у казковий край.

v Не робіть із людини гербарій

І бездушний німий експонат.

Вам навіки не стане уваги

І терпіння, щоб грати у такт.

Не гриміть серед сонного лиха,

Не будіть, най ще трохи поспить.

Краще ви пробирайтеся стиха.

І живіть, наче є тільки мить.

v Ти падай в небо,

Відчаю не треба,

Бо вибір юності

Солодший меду.

Чи стане сил

Триматися за землю,

Ховати світ

У потайну кишеню?

v Неварто сліпо довіряти,

Себе надіями втішати...

Життя жорстоке, та воно

Для того в світі і дано,

Щоб ти зумів тримати хвилю

І кожну ту маленьку мрію

В своєму серці зберегти,

Її леліяти, й тоді

Все збудеться, що так бажалось,

Що нездійсненним нам здавалось...

v Заховай зірки у долонях хутко

І покинь турботи усі безлюдно.

Не рахуй до ста, а спіши кохати.

Йде нова весна, час її стрічати.

Ти вже із зірок посплітай сузір'я

І розвій вночі їх усіх, мов піp'я.

Не ховай від світу таку красу,

Бо весна чарує. Вся вона в цвіту.

v На шибках напис непрочитаний:

Любов твоя, як білий сніг.

Така срібляста, біла вишивка

Заполонила цілий світ.

v А що, якщо немає більше часу,

І це остання мить мого буття?

На що життя своє я досі трачу?

Коли прийдуть хвилини каяття?

v Крок за кроком я собі минаю,

День за днем летить кудись життя.

Я вже не спинюся, поспішаю

Всюди встигнуть, все зробить до дна.

Хай все буде так, як нам судилось.

Ні про що не буду шкодувать.

Кожну мить вловлю, як справжнє диво,

Більше не посмію сумувать.

Буду я радіти сонцю в небі,

Ніжним квітам у твоїх руках,

Дякувати Богу за моменти.

Ті, які сплетуться у життя

v На грані болю і любові

Народжуються почуття.

Поменше мовчанки німої,

А більше віри у життя.

Щоб не було розчарування,

Хвилин без змісту, каяття.

А тільки сонце на світанку

І тепла усмішка твоя.

v Ніщо не стримає любов:

Порив її такий величний.

Потрібно що для двох людей?

Маленький всесвіт, невеличкий.

Щоб більш ніхто не турбував

І не запалював вогні.

І коли треба, щоб мовчав,

Залишив світ на самоті.

v Густа пітьма, весняна ніч...

Блукаєш ти, мов мріями закутий.

І знову світ коло твоїх очей,

І все навколо - неминуче й люте.

Чекаю дня, коли знайдеш

Все те, що у думках тримаєш.

Немають часу для чудес

Лиш ті, що дива не бажають.

v Життя навчить тебе всього,

І легко не буде ніколи.

Але добитися свого

Тобі поможуть правда й воля.

Хай зараз в серці біль, та знай -

Він не залишиться з тобою,

Він вчитиме тебе до дня,

Коли розійдешся з журбою.

v Ти був правий -

Усі вдягають маски.

Та що поробиш?

Не сумуй будь ласка.

Не вішай носа,

Будь самим собою.

Не бійся усмішок,

Що йтимуть за тобою.

Ти ж пам'ятаєш,

Кожен особистість.

То ж не пишайся,

Й в болотах не кисни.

Не слухай лишніх,

Це лише твій шлях.

Довга дорога,

Яку звуть - життям.

v Я крізь вікно дивлюсь як ти ідеш,

Не оглядаючись, упевнено прямуєш.

Не квапиш світ, не спалюєш мости.

Здавалося, без зиску, без мети.

Я за тобою не піду покірно,

Лише дивитись буду в далечінь.

Тепер скажи чого лиш вартий

Такий безмежний погляд твій?

v Вона з пустенькими очима,

З думками повними дурниць.

Вона не буде чекати вічно,

Вона залишиться на мить.

А ти загинеш у печалі,

У вічних пошуках тепла.

Нікого більш не помічаєш,

Нікому вже не довіря...

v Щодня дивлюсь в бездонні очі,

Яке тепло у них, добро.

Вони прекрасні та глибокі,

Як таємниче морське дно...

Та що на дні отого моря?

Що все ж приховує воно?

Ховає біль? А може горе?

Дізнатись важко. Не дано...

Очі прекрасні похмурніли,

Чомусь замислені вони.

Може любов від них злетіла,

А може гинуть в самоті?..

Можливо горе їх спіткало?

Суперниками друзі стали...

Ті очі повні доброти,

Чому такі сумні вони?..

v Найбільше чекаю я твого дзвінка.

Чекаю, незнаю чи прийде пора,

Коли кілька фраз розіб'ють тишину,

Запалять вогні, за якими піду.

І знаю, що в тебе своє майбуття,

Й напевно для іншої твоє життя.

Та варто мені лиш згадати ім'я,

І серце спішить, і я вже не я.

v Рахую кожну я хвилину,

Коли зустрітись прийде час.

Шукаю всюди лиш твій погляд,

Твою усмішку на вустах.

Ти не говориш щось бездумно,

Не вісиш зверхні ярлики.

Відвертий, мужній і цікавий.

Люблю, здається, що завжди.

Хоч я тебе не знаю вдосталь,

Та з впевненістю ще скажу,

Що завжди прагну відчувати

Твою любов і доброту.

v Я заховаюся за дощ,

Щоб розшукати не зуміли.

Нікому не розкажу те,

Що я в сльозах втопить хотіла.

Не мрію про твою любов,

Про усмішки, тепло, стрічання.

Не треба золота, багатств -

Лише твоє лице осяйне.

v Ти ж так хотів їй дарувати квіти,

І заглядати в очі ті ясні.

Та що ж тепер? Минулось? Зникло?

Злетіли миті чарівні?

Була любов це чи життєва хитрість?

Миттєвий запал чи душі порив?

Тепер для неї ти назавжди зникнеш,

Лиш тільки спогади залишиш по собі.

А я стоятиму під кулями безпечно,

І дощ нашіптувати буде пісеньки.

А ти тікай, тікай не вперше,

Подалі відчай і печаль жени.

v Краса – не головна.

Та зазвичай це лиш слова…

Водночас правда і брехня.

Кожен для себе обира.

v Дозволь собі заблукати

В безмежному лісі думок,

І спробуй зловити хвилю

У морі друкованих строф.

v Не мрій про завтра - ти повинен щось робити.

Не можна далі так безцільно жити.

Життя - це мить і не змарнуй її,

Залиш по собі впевнені сліди!

Нехай в сліди твої вступають покоління

Ти ж бо торуєш шлях у майбуття.

Не осором дідів своїх коріння -

Вони боролись за твоє життя.

v Хай сниться сон, думки шалені,

Сміливі мрії хай звучать.

Твій образ зник у гобеленах,

В примарних тінях, у піснях.

У літнім сонячнім промінні

Шукаю кожен погляд твій.

За кроком крок злітають тіні

На крилах усмішок й надій.

Дай ще хоч мить збагнути серцем

Тепло палких й тривожних днів.

Я поспішу назустріч долі,

Примарним зустрічам, журбі,

Легким відтінкам й півтонам,

Шаленому безмежжю хмар.

Не знаю що ховає вечір

За щалью сумерок, тіней.

Про тебе й про твою любов

Шепоче серце день у день.

Чи це любов? Чи нам здалося?

Занадто схоже на казки...

Рядки для нас давно готові,

А між рядками ми - пани.

Ми вільні жити і творити,

Бажати, мріяти, цвісти.

А чи готові дарувати

Ми одне одному світи?

І сон урвався якось сміло,

В думках залишивши сліди.

Ще хочу раз, щоб ти приснився

І залишився назавжди.

Бажання може надто щире,

Та іншого не знаю я.

Пишу такі безумні вірші.

Пишу без сліз і каяття.

v Єдина думка в голові:

Якби по-іншому все склалося тоді.

Я б може іншою була...

Та хто вже зна? Та хто вже зна...

Пройшла доба, зникло видіння.

Хоч так жадалось ще на мить

Затримать щастя це нетлінне,

Але воно таки спішить.

Чому питати я не буду,

Але усе ж голос тремтить,

Доля так часто з нас глузує

І відбирає щастя мить?

Куди спішить той подорожній,

Якщо його в цім домі ждуть?

Куди зникають дні чудові,

Забравши в мене спокій, суть?

І я, залишившись в безодні

Днів чорно-сірих, дощових,

Відверто, сміло і незграбно

Напишу Вам свій перший лист.

У лист вкладу не біль, не сльози -

Там будуть тільки радість, сміх.

Мої дитячі сподівання,

І мрії сповнені краси.

v Ой як не хочеться мовчати,

Сидіти тихо у кутку.

Мені так хочеться кричати,

Щоб всі почули про біду.

Що за біда? Нема свободи.

Її вже вкрали, та дарма.

Мені так хочеться кричати,

Щоб всі почули ці слова.

v Невже ми дожились до того,

Що можна вбити кожного із нас,

Закрити, вкрасти, вивести, згноїти...

Невже прийшов такий буремний час?

Чому дозволено знущатись і вбивати?

Чому не захищаємо себе?

Не закриваймо очі на насилля

Й борімось за життя своє.

v Як же можна сьогодні мовчати,

Тихо мріяти про любов?

Може варто знамена підняти

І донести до кожного знов,

Що тепер час прийшов підніматись,

Із колін вже вставати пора,

Швидко вимести бруд весь з країни

І відстояти наші права.

Наша сила у спільній ідеї,

Ми гуртом подолаємо все.

То ж прокинься, моя Україно,

Визволяти прийшли ми Тебе.

v Неспокійно у темній кімнаті.

І не хочеться мовчки кричати -

Не почує, не звернеться

Жоден з "глухих".

Усі сни, всі крихкі сподівання -

Треба витерти всі ці бажання?

Все забути? Усе?

Назавжди...

Ні! Не можна так просто сказати,

Що я буду постійно мовчати,

Що відмовлюсь від правди.

О ні!

Хоч мала ще, та вірю в свободу,

І борюся за долю народу.

Хоч словами, хоч думкою тою

Я свій внесок маленький зроблю!

v Складімо зброю! Вже достатньо крові!

І досить в світі було жертв і війн.

Людей відважних полягло немало,

Убитих сотні і сестер, й братів.

І не утішити усіх батьків,

Які на світ цей привели дитину,

Що була вбита зграєю катів,

За те, що сміла полюбить країну...

v Закрили очі німим героям,

Бо слова більше не скажуть вони.

І матір плаче, бо вбили сина

Того, що серце віддав назавжди.

Освітиться в небо свята дорога,

По ній пройде сотня славних синів.

А ми сльозами оросимо землю,

Молитву за ними зголосимо всі.

О Господи любий, помилуй грішних,

Спаси наші душі від слабкості й зла.

Прости нам провини і дай усім сили

Боротись за волю, іти до кінця.

Провадь до Раю ті душі героїв,

Тих ангелів милих, що нас бережуть.

Хай жертв більш не буде ніде і ніколи,

Хай більше не буде в країні війни!

v Не записуйся в диванні війська.

Не лий бруду, а йди до кінця.

Ця країна - єдина, одна.

Все зроби, щоб вона розцвіла.

Не сиди у кріселку зручнім

І не мчи десь думками в ліси.

Спершу думай, а потім кажи,

Бо слова - то є звірі прудкі.

Не спіши ображати когось

І судити уперто за щось.

Ситуація все ж непроста,

Та хіба тут зарадять слова?

Чи слова? Чи вже лайка одна?

Белькотіти чи жити сповна?

Лепетати чи йти до кінця?

Лиш не йди у диванні війська!

v Уявіть, що немає війни,

І ніхто нікуди не стріляє.

Всі бажають лиш миру й краси.

І життя на Землі процвітає.

Нема бід, ані страху, ні зла.

І тікати немає потреби.

Ви скажіть, де така є земля?

Де планета добра і натхнення?

v Голову зносить від ваших новин

І вже здається, що я божевільна.

Хто ви? Чому відбираєте світ?

Я ж вам нікому нічого невинна.

Розум скували в тугі ланцюги,

Тіло закрили у темній кімнаті.

Це ось усе, що зуміли зробить,

Душу мою вам повік не забрати.

v Як уперше зустрілися двоє:

Він ловив кожне слово її.

І вдивлявсь у зажурені очі,

Повні сліз і любові, й краси.

Задихався від ніжних обіймів,

Подарованих тільки йому.

І губився у запахах рідних,

Ароматах троянд, чебрецю.

Задивлявся у миле обличчя,

Найдорожче на цілій землі.

Обійняти її, захистити,

Бути поруч тепер і завжди.

Стиха мріяти, що прийде літо,

І мине ще багато років.

Що вони будуть разом радіти,

Зустрічаючи внуків своїх.

Та немає він права гадати,

Що ще буде, а що уже ні.

Він повинен її захищати

На своїй Богом даній землі.

v Занадто безпечно, Вам так не здається,

Ми стали вживатися в роль

Овечого стада, безглавого плем'я?

А що з нами стане тепер?

Приспали нам розум і далі існують,

А ми наче зграя ворон.

І жити так хочеться в рідній країні,

Та тягнуть кудись за кордон.

Хто спав до сьогодні, агов, прокидайтесь?

Вам вибір робити пора?

Померти свобідно чи жити у рабстві?

Кажіть, чого варта душа?

Занадто вже довго, Вам так не здається,

Ми робимо вибір чомусь.

Здавалось, все ясно, та все ж, чомусь важко.

Приносить це користь комусь?

v Коли з життя ідуть Великі,

То всі навколо, наче дикі.

А ми жорстокі, одинокі,

Закинуті в думки глибокі.

І думка думку доганяє,

Що я живу, а їх немає.

А далі все, неначе в сні:

Живемо раз, то чом би й ні?

Так жити, щоб Вони гордились.

Творити, щоб душа світилась.

І дякувати кожен день

За цілий світ чудес, натхнень.

І не чекати, коли світ

Покірно впаде нам до ніг.

Чи варто мавпами ставати,

Щоб все спочатку починати?

І час від часу, та не рідко,

Про Них згадати все ж потрібно.

Всі фотографії на стіл -

Хоч так подякувати вмій.

v Бувають різні люди на землі:

Одні - безцінні, інші - незначні.

Є люди вільні, сильні, мов стальні,

А також мляві і хиткі раби.

Хтось обіцяє, і зникає вмить,

А інший прагне долю розділить.

Одні щасливі, інші не такі,

Та всі бажають щось в житті знайти.

Ти хочеш успіху, багатого життя?

Чи може радості від тихого буття?

Вже варто вибрати, чекає висота.

Дороги стеляться. Яка із них твоя?

v Нам скоро доведеться попрощатись,

Дороги наші не зійдуться більш.

Та я тобі бажаю тільки щастя,

Щоб гідно все життя своє прожить.

Не смій здаватись, сильна ти людина,

Хоч і трапляється у цім житті усе.

Ти зможеш все пройти, доклавши сили,

Усе здобути, підкорить, знайти.

v Лиш тих я друзями назву,

З якими думка лине вголос.

І тих по-справжньому люблю,

Хто розуміє жар і холод.

Я з ними є така як є.

Без лишніх посмішок і масок.

І це найкраще. Що ж іще?

Це так прекрасно бути справжнім.

Відсутня гра, нема оркестру.

Нещирість? Точно не про нас.

І ти скажи, скажи, будь ласка:

Чи є щасливіший ще час?

v Така краса й німе мовчання,

В садах вже розцвіла весна,

Підкралося розчарування -

Пора прощатися прийшла.

І ніби й радісно сьогодні-

Святковий настрій, блиск в очах.

Так хочеться, щоб мить тривала

Хоч трішки довше на життя.

На мить продовжити єдину

Зачарування і весну

І залишитися в полоні

Твого безпечного жалю.

v Бувають дні, що змінюють життя,

І завтра треба все почать з нуля:

Нові знайомства, друзі і сім'я.

А я вчорашня, я ще досі та.

В тремтіннях віт блукає голосок,

Що зводить дім з моїх міцних думок.

У тій хатині на краю землі

Зустріну тих, хто дорогі мені.

v Ми вже готові до польоту,

Розлетимось, як горобці.

У кожного своя дорога,

Свої маневри у житті.

Комусь судилося піднятись,

Відчути всі дари буття,

А комусь - просто не зламатись,

Здобути кожну мить життя.

Та всіх чекають перемоги,

Хвилини радості й журби,

Безсонні ночі, літні зливи

І безтурботні вечори.

Так хочеться, щоб ми назавжди

Зостались друзями усі,

Щоб вміли разом посміятись,

Забувши, як летять роки.

І щоб не раз ми ще зібрались,

Відкинувши усі "але",

І без презирства повертались

У час, що все ж таки мине.

v Добро - це щастя для усіх людей,

Це ласка Божа, дар із неба, диво.

Добро в людині завжди ожива,

Коли вона бажає жить щасливо.

Коли любов в твоєму серці б'ється,

Добром усе навколо хай заллється.

Бо кожен вчинок твій тоді

З любові сповнюється у добрі.

Нехай добро в нашім житті

Приносить зміни, й лише ті,

Які до миру приведуть,

В Господнім Царстві всіх зведуть.

Бо Бог - добро, любові ідеал,

Дорога щастя, світла перемога.

Роби добро, бо лиш тоді

Збагнути зможеш Боже слово.

Добро - мета життя мого!

Нехай дотримаюся креда я свого.

Дата добавления: 2015-09-29