Предмет, об’єкт, завдання педагогіки.

Предмет, об’єкт, завдання педагогіки.

Педагогіка – це не наука, а мистецтво – найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. (К.Д. Ушинський)

Таблиця 1.

Наука	про виховання, освіту і навчання людей відповідно до потреб соціально-економічного розвитку суспільства.
Об’єкт педагогічної науки	цілеспрямований процес формування особистості і колективу, який проходить в усіх сферах суспільства
Предмет педагогічної науки	людина, сутність її розвитку і формування, визначення на цій основі теорії та методики виховання як спеціально організованого педагогічного процесу
Структура курсу	1. Загальні основи педагогіки 2. Теорія навчання (дидактика) 3. Теорія виховання 4. Школознавство
Основні поняття (категорії)	Виховання Навчання Освіта Самоосвіта Самовиховання Перевиховання
Джерела	Ø педагогічна спадщина минулого; Ø перспективний педагогічний досвід; Ø народна педагогіка; Ø педагогічні дослідження
Галузі педагогіки	Загальна педагогіка, дошкільна педагогіка, педагогіка школи, середньої освіти, профтехосвіти, педагогіка вищої школи, спеціальна (сурдо-тифло-олігофрено-педагогіка), логопедія, сімейна(народна)педагогіка, військова педагогіка, історія педагогіки, методики викладання окремих предметів.
Основні завдання сучасної педагогіки	Ø вдосконалення змісту освіти; Ø розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання; Ø підготовка підручників відповідно до вдосконаленого змісту освіти; Ø комп’ютеризація учительської праці; Ø розробка нових і модернізація наявних форм і методів навчання; Ø виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку; Ø вдосконалення змісту і методики виховання; Ø вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці; Ø розробка шляхів демократизації та гуманізації життя і діяльності школи.
Функції педагогіки	Пояснювальна (опис педагогічних фактів, явищ; розробка педагогічних принципів і закономірностей). Аналітична (аналіз, узагальнення, інтерпретація й оцінка педагогічного досвіду). Прогностична (обґрунтування та передбачення розвитку освіти). Перетворююча (розробка нових технологій, систем, базових засад інноваційної педагогічної діяльності, науково-методичне забезпечення управління освітніми системами). До функції педагогіки належать також виховна, освітня й розвивальна.

Структура педагогічної науки. Таблиця 2

Основні категорії педагогіки Таблиця 3

Категорія – найзагальніше поняття, яке відображає основні сторони та властивості явищ об’єктивного світу.

Методологія педагогіки та методи педагогічного дослідження Таблиця 4

Методологія	сфера знань про принципи й засоби організації теоретичної та практичної діяльності.
Компоненти методологічних рівнів:	Ø філософський (знання теорії пізнання, законів діалектики); Ø загальнонауковий (системний і діяльний підходи; закони логіки; характеристика різних типів наукових досліджень, їх етапи й елементи. Об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження); Ø конкурентно-науковий (сукупність принципів, методів, властивих певній галузі наукового пізнання, закони та закономірності педагогіки).
Методологія педагогіки	система знань про базові засади та структуру педагогічної теорії, принципи й способи здобуття знань, які відображають педагогічну діяльність, а також система діяльності, пов’язана з обґрунтуванням програм, логіки, методів, оцінки якості дослідницької роботи.
Методологічні принципи реґламентують проведення науково-педагогічного дослідження і повинні:	Ø базуватися на об’єктивності й детермінованості педагогічних явищ; Ø забезпечувати цілісний підхід у вивченні педагогічних явищ і процесів; Ø досліджувати явище в розвитку, у взаємозв’язку та взаємодії з іншими явищами; Ø розглядати процес розвитку завдяки внутрішнім суперечностям як саморозвиток.
Метод	спосіб побудови й обґрунтування наукового знання і пізнання предмета науки.
Методи дослідження	засоби отримання достовірного знання, досягнення конкретних наукових результатів.
Загальновизнаними є три групи методів педагогічного дослідження:
Теоретичні	Практичні	Математичні
аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, класифікація, моделювання.	спостереження, опитувальні методи (анкети, бесіди, інтерв’ю), соціометрія, метод незалежних характеристик, вивчення продуктів діяльності, документів.	реєстрація, ранжування, побудова шкали

Найдоступнішими і найпоширенішими методами вивчення педагогічної дійсності є спостереження та бесіда.

Методи науково-педагогічного дослідження Таблиця 5.

Великий той учитель, який виконує

сам те, чого навчає.

Катон Старший

Педагогічне дослідження	- свідомий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення педагогічного процесу з використанням певного наукового апарату, наукових методів.
Методи дослідження	- способи, за допомогою яких вивчаються різноманітні сторони виховання, освіти й навчання.
Об’єкти дослідження	- діяльність учителя, вихователя; умови, що визначають цю діяльність; якість знань, умінь і навичок, моральне обличчя учнів та ін.

		Методи аналізу та узагальнення педагогічного досвіду

Зв’язок педагогіки з іншими науками Таблиця 6.

Потрібно самому багато знати, щоб навчити інших. (В.Г. Короленко)

Умовні позначення на схемі:

Використання педагогікою ідей, теоретичних положень і висновків інших наук;

Використання педагогікою методів дослідження, що застосовуються іншими науками.

Типи зв’язку педагогіки з іншими науками:	Ø взаємовплив; Ø взаємодія; Ø взаємопроникнення; Ø інтеграція; Ø міжнаукові зв’язки; Ø міждисциплінарні зв’язки.
Форми зв’язку педагогіки з іншими науками:	Ø використовує методи дослідження інших наук; Ø використовує результати досліджень інших наук; Ø проводить дослідження спільно з іншими науками; Ø дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

Поняття про розвиток дитини. Дитина як суб'єкт педагогічного процесу. Індивідуально-особистісна спрямованість навчально-виховного процесу.

Таблиця 7.

Розвиток - це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Д Джерело

Чинники (внутрішні і зовнішні0

Види

Взаємозв'язок

внутрішні суперечності, боротьба протилежностей:

процеси збудження і гальмування

задоволення і незадоволення

спадкові дані і потреби виховання

рівень розвитку та ідеал

потреби та мораль­ний обов'язок

прагнення та можливості особистості

анатомо - фізіологічний

психічний

соціальний

розвиток
виховання
навчання
діяльність
спілкування

Напрямки розвитку

Фізичний

Психічний

Соціальний

Закономірності розвитку особистості

наслідувальний характер

вплив середовища

вплив на всі сторони психіки

тільки в діяльності

зміна ставлення до людини

Дитина не є пасивним об'єктом педагогічного процесу. Вона повинна бути активним його суб'єктом. В залежності від активності і внутрішньої позиції відбувається її формува­ння в різних напрямах і забезпечується успіх у навчанні та вихованні. Саме тому в центрі педагогічного процесу повин­на бути особистість дитини.

Нехтування індивідуальними особливостями призводить до педагогічних помилок. Врахування індивідуальних мож­ливостей учнів - це не пристосування мети і змісту вихован­ня до окремого учня, а пристосування методів і прийомів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення певного рівня розвитку особистості.

Особистісно-орієнтоване виховання підтверджує цінність особистості. При цьому сутністю навчально-виховного процесу стає цілеспрямоване перетворення соціального досвіду на досвід особистісний.

Провідні принципи:

- врахування вікових особливостей вихованців; - здійснення виховання на основі індивідуального підходу.

Потрібно не стільки знати вік та індивідуальні особливості, скільки враховувати особистісні характеристики і можливості вихованців. Особистісний підхід - це опора на особистісні якості (спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, сформовані установки, домінуючі мотиви діяльності). Ні вік, взятий окремо, ні індивідуальні особливості особистості (характер, темперамент, воля), розглянуті ізольовано від названих якостей, не забезпечують достатнього підґрунтя для високоякісного виховного результату.

Принцип особистісного підходу вимагає від вихователя:

1) постійно вивчати і добре знати індивідуальні особливості, погляди, смаки, звички своїх вихованців;

2) вміти діагностувати і знати реальний рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як склад мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість особистості, ставлення до життя, праці, ціннісні орієнтації, життєві плани та ін.;

3) постійно залучати кожного вихованця до посильної для нього виховної діяльності, що постійно ускладнюється, що забезпечує прогресивний розвиток особистості;

4) своєчасно виявляти та усувати причини, які можуть завадити досягненню мети; оперативно змінювати тактику виховання в залежності від нових обставин та умов;

5) максимально спиратися на власну активність особистості;

6) поєднувати виховання із самовихованням особистості;

7) розвивати самостійність, ініціативу, самодіяльність вихованців; не стільки керувати, скільки уміло організовувати і направляти ведучу до успіху діяльність.

Комплексне здійснення цих вимог усуває спрощеність вікового та індивідуального підходів, зобов'язує вихователя враховувати не поверхневий, а глибинний розвиток процесів, спиратися на закономірності причинно-наслідкових зв'язків.

Природні та історичні чинники формування особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та ідивідуально-нестандартного.

На розвиток особистості впливають біологічний і соціальний фактори.

У процесі розвитку суспільства сформувалися різні концепції щодо формування особистості.

Таблиця 8.

Назва концепції	Історичний період	Суть
Соціологіза­торська	Обгрунтував англійський філософ Дж.Локк (1632-1704)	Заперечення впливу на розвиток людини біо­логічних факторів і надання переваги соціаль­ним факторам (оточуючому соціальному середовищу і вихованню). Душа новонародже­ної дитини подібна до чистої дошки (tabula rasa) і формується лише під впливом соціаль­ного середовища і виховання.
Біолагізаторська	XIX ст. Американські вчені Дж.Дьюі та Е.Торндайк	Життя та соціальні властивості людини зумов­лені лише біологічними факторами. Людина народжується з готовим набором властиво­стей. Навіть по спадковості передаються і со­ціально-психологічні властивості батьків, яких вони набули в процесі соціальної діяльності.
Прагматизм	XIX ст. Американський вчений Дж.Дьюї	Моральне лише те, що сприяє життєвому успіху індивіда. Навчальна робота повинна бути підпорядкована особистому досвіду дітей. Вона повинна концентруватися навколо окремих практичних завдань.
Екзистенціалізм	XIX ст.	Збереження унікальності особистості. Процес виховання не спирається на об'єктивні законо­мірності. Не треба шукати методи, прийоми виховання, вчителю треба покладатися лише на інтущію. Заперечення виховання в колек­тиві.
Неотомізм	XIX ст.	Причини кризи суспільства в тому, що люди­на турбується лише про земні блага і не думає про спасіння душі. Головна мета виховання -підготовка до вічного життя. Вимагається релігійна спрямованість викладання всіх предметів.
Біосоціологіза-торська	Середина XX ст.	На розвиток людини впливають як біологіч­ний, так і соціальний фактори. Вплив біологіч­ного фактору проявляється у передачі через генну інформацію (спадковість) певних задат­ків, які становлять потенціальні можливості для психічного і соціального розвитку особи­стості. Вирішальну роль у подальшому роз­витку особистості відіграє соціальне середови­ще і виховання.

Вікові особливості розвитку особистості школярів:

Педагогіка без антропології – бідна. (П. Лесгафт ) Таблиця 9.

Молодший шкільний вік (6 – 11 років):	Підлітковий вік (11-15 років)	Юнацький вік (15-18 років):
Ø пізнавальна діяльність в основному проходить у процесі навчання; Ø пам’ять наочно-образна; Ø увага з мимовільної стає довільною; Ø мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного; Ø поліпшується робота органів чуття; Ø нечітке сприйняття поступово стає точним, керованим.	Ø бурхливий розвиток і ріст всього організму; Ø статеве дозрівання; Ø підліток дуже емоційний із суперечливою поведінкою; Ø сприйняття цілеспрямоване, планомірне; Ø увага довільна; Ø запам’ятовування через усвідомлене заучування; Ø розвивається абстрактне мислення, розумова самостійність, розширюється словниковий фонд.	Ø формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення; Ø прагнення до самовиховання стає рисою особистості; Ø мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Суттєва риса мислення – критичний підхід; Ø мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною; Ø пам’ять логічна, здатна до великих навантажень; Ø увага стійка, довільна, об’ємна; Ø виключний розвиток логічного мислення, перехід від формальної до діалектичної логіки.
Розвиток особистості школяра
Складний процес руху	Від простого до складного, від нижчого до вищого, рух по висхідній лінії від старого якісного стану до нового.
джерело	Внутрішні суперечності, боротьба протилежностей
умови	Внутрішня / саморух / Зовнішня / середовище / / як єдність протилежностей/
фактори	Спадковість, географічне середовище, соціально-еконоічні умови, мікросередовище / соціальне виховання/, власна творча діяльність людини.
взаємозв’язок	Розвитку, виховання, навчання, діяльності і спілкування.

Розвиток, виховання і формування особистості. Таблиця 10.

-формування світогляду,

духовних потреб та інтересів

-формування спільної свідоості,

переконань та ідеалів

-самоконтроль, довільна діяльність

-розвиток моральних, естетичних та інтелектуальних

почуттів

Розвиток мови дитини

-засвоєння знань, умінь, навичок літературна мова

та звичок

складна мова

проста мова

окремі слова

звуки

---

Дата добавления: 2015-09-29